Текстові та дискурсивні категорії як лінгвістичні універсалії

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Текстові та дискурсивні категорії як лінгвістичні універсалії

В.В. Корольова

Анотація

У статті окреслено проблему лінгвістичного розмежування категорій тексту й дискурсу, наголошено на тенденції до їхнього інтегрування. Наведено наявні в сучасній лінгвістиці типології дискурсивних категорій, виокремлено універсальні та специфічні дискурсивні категорії, подано також перелік основних компонентів типології категорійних параметрів дискурсу, звернуто увагу на розмитості меж його категорійних складників.

Ключові слова: текст, дискурс, текстова категорія, дискурсивна категорія, типологія, категорійні параметри.

Аннотация

В статье рассматривается проблема разграничения категорий текста и дискурса, подчеркивается тенденция их интегрирования. Приведены существующие в современной лингвистике типологии дискурсивных категорий, выделены универсальные и специфические дискурсивные категории, предложен также перечень основных компонентов типологии категорийных параметров дискурса, обращено внимание на размытости границ его категорийных составляющих.

Ключевые слова: текст, дискурс, текстовая категория, дискурсивная категория, типология, категорийные параметры.

Annotatіon

The article deals with the issue of distinguishing the categories of text and discourse, it emphasizes their integration tendency. It provides modern typologies of discursive categories, highlights universal and specific discursive categories, determines the list of main components of a discourse typology, draws attention to the ambiguity of boundaries of its categorical components.

Key words: text, discourse, text category, discursive category, typology, category parameters.

Питання дискурсивних категорій постає одним з найважливіших у дискурсивній лінгвістиці. Суперечності у визначенні категорійного складу дискурсу зумовлені дослідницькими пріоритетами лінгвістів, протилежними думками про природу дискурсу, жанровим різноманіттям дискурсів.

Важливу роль у витлумаченні й моделюванні цих категорій відіграє текст у ситуації спілкування [13, с. 75]. Текст є тим значущим складником, який не можна не брати до уваги під час вивчення дискурсу. Дискурс - це текст у його прагматичній, гносеологічній, психологічній, соціокультурній зумовленостях. Дискурсивна лінгвістика відбиває новий ракурс моделювання текстових категорій.

У статті ми поставили за мету аналіз питання лінгвістичного розмежування категорій тексту й дискурсу, виявлення сучасних лінгвістичних класифікацій дискурсивних категорій, виокремлення універсальних (інваріантних) і специфічних (індивідуальних) категорій дискурсу.

У мовознавчих дослідженнях розмежовують поняття «дискурс» і «текст». Текст у дискурсивному плані обов'язково повинен містити, з одного боку, «життєвий контекст», поза яким не буде зрозумілим й інтерпретованим його тематичний напрям, з іншого, - неусвідомлені людиною, яка сприймає дискурс, ментальні настанови й стереотипи, що уможливлюють тлумачення задуму почутого чи прочитаного. Відмінність між дискурсом і текстом подекуди вбачають у неспроможності дискурсу накопичувати інформацію.

За міркуванням Ю. О. Шепеля, «дискурс є складною єдністю мовної форми, значення й дії, що можна охарактеризувати за допомогою розуміння комунікативної події чи комунікативного акту. Перевага такого розуміння полягає в тому, що дискурс не обмежується конкретним мовним висловленням, а саме межами тексту» [15, с. 127].

Диференційними ознаками тексту й дискурсу сучасні науковці вважають:

1. Наявність / відсутність процесуальності. У цьому науковці підкреслюють також динаміку дискурсу й статику тексту. Поняття «текст» і «дискурс» диференціюють за допомогою категорії ситуації: дискурс - це «текст плюс ситуація», а текст відповідно - «дискурс мінус ситуація».

2. Зв'язок із часом. У цьому разі наголошують на відсутності змоги наявності дискурсу поза прикріпленням до реального, фізичного часу, у якому відбувається його перебіг. Через це текст позбавлений прикріплення до часу, а їхні зв'язки мають опосередкований характер.

3. Наявність / відсутність актуальності. Оскільки дискурс - це «текст, занурений у життя», цей термін не можна використовувати на позначення давніх текстів, зв'язки яких із сучасним життям не відновлюються безпосередньо. Для дискурсу актуальність є ознакою його значущості для сучасного моменту.

У сучасній лінгвістиці наявні протилежні думки щодо співвідношення понять «дискурс» і «текст». За однією теорією, текст - це елементарна (тобто базова, мінімальна й основна) одиниця дискурсу, яка має формально-змістову структуру, що й допомагає вичленити її в дискурсі. Зокрема, на думку А. П. Загнітка, поняття «текст» є ширшим за поняття «дискурс», оскільки «не будь-який текст містить дискурс» (зокрема, анкети, список, набір фраз для тренувальних вправ становлять текст, проте не витворюють дискурсу) [2, с. 41-42].

Поняття мовлення й текст подекуди подають як видові щодо родового - дискурсу, хоч ці складники й не утворюють опозиції. У цьому разі маємо звуження аналізованих понять лише до однієї з форм (усної - для мовлення, писемної - для тексту).

За іншою теорією, дискурс виокремлюють як складник тексту, витлумачуючи останній як ширше поняття, ніж дискурс. З огляду на це дискурс визначають як максимальну одиницю тексту, як інтерпретований автором або читачем (читачами) текст, тобто такий текст, що сприймають з урахуванням соціальних, ситуативних, комунікативних, культурних та інших передумов його створення та функціонування. Усе це впливає на нівелювання меж текстових і дискурсивних категорій.

Інтегрування категорій тексту й дискурсу одна до одної пояснюють тим, що текст разом з контекстом можна вважати одиницями в структурі дискурсу, і в цьому разі текст потрактовують як екстралінгвальне явище, пов'язане з навколишньою дійсністю двоспрямовано залежними відношеннями [8, с. 127].

Поширеною є типологія дискурсивних категорій, що запропонував В. І. Карасик в аспекті комунікативної, описової та культурологічної лінгвістики, за якою можна виділити такі категорії: конститутивні, що дають змогу відрізнити текст від «не тексту» (відносне оформлення, тематична, стилістична та структурна єдність і відносне змістове завершення); жанрово-стилістичні, що характеризують текст щодо належності функційним різновидам мовлення (стильова належність, жанровий канон, ступінь ампліфікації / компресії); змістові, що розкривають текстовий зміст (адресованість, модальність, образ автора, інформативність, інтерпретативність, інтертекстуальна орієнтація); формально-структурні, що характеризують організацію тексту (композиція, когезія, членування) [4, с. 187].

У межах лінгвопрагматики М. Ю. Олешков виділяє серед дискурсивних категорій пропозицію (інваріант значення низки речень, парадигматично пов'язаних утвореннями, зумовленими відмінністю комунікативних завдань відповідних висловлень), пресупозицію (логічний наслідок, що визначає доречність й успішність висловлення), експлікатуру (результат виявлення семантичної репрезентації мовця, адекватної експектації адресата), імплікатуру (категорію, що аналізує небуквальні аспекти значень і смислів, не визначених конвенційно), інференцію (когнітивну операцію, у процесі якої адресат доповнює зміст висловлення) і референцію (колективну операцію, що має конвенціональну основу) [10, с. 106-110].

Н. В. Кондратенко виділяє основні текстові (інформативність, комунікативність), внутрішньотекстові (зв'язність, цілісність, членованість) та текстово-дискурсивні категорії, зараховуючи до останніх інтертекстуальність, референційність, інтерсуб'єктність [6, с. 23].

Дискурсивні категорії, характеризуючи мовлення не лише як засіб передавання, але й формування думки, відрізняються від текстових категорій своїм процесуальним характером, доєднанням до критеріїв виділення позамовного контексту, ситуації творення мовлення. Зважаючи на потрактування сучасними лінгвістами, зокрема А. П. Загнітком, дискурсу як урахування всіх спектрів функціонування мовлення в його ситуативно-комунікативних, прагматично-соціумних та культурно-історичних аспектах [2, с. 7], уважаємо доречною концепцію І. С. Шевченко, за якою категорії поділено на дискурсивні, членовані на когнітивні (інформативність і когезія) і комунікативні (інтенційність, адресативність, ситуативність), та метадискурсивні, виражені засобами оформлення дискурсу як процесу - його комунікативні стратегії й тактики, жанрово-стилістичні особливості дискурсу, фатична метакомунікація й зміна комунікативних ролей [14, с. 8]. Схожою є класифікація дискурсивних категорій М. Л. Макарова, який виокремлює зміну комунікативних ролей, комунікативну стратегію розгортання дискурсу, когезію й когерентність, метакомунікацію й дейксис [9, с. 192].

Дискурсивні категорії можна досліджувати в трьох аспектах: комунікативному (принципи й закономірності спілкування, прийняті в певному соціумі), текстемному (правила граматики тексту) і дискурсивному (реалізація в тексті параметрів комунікативної ситуації) [1, с. 71]. За такого підходу текстові категорії стають органічним складником дискурсивних.

Диференціюючи поняття «текст» і «дискурс» за допомогою категорії ситуації й протиставляючи їх за опозиційними параметрами: продукт - процес, обґрунтованою постає невизначеність у чіткому розмежуванні дискурсивних і текстових категорій.

Сукупність усіх категорій нерідко трактують як градуальну шкалу з текстовими й дискурсивними полюсами, на якій одні категорії тяжіють до тексту, інші - до дискурсу. У цьому разі як перехідні визначають текстово-дискурсивні категорії. Текстово-дискурсивними категоріями, за О. О. Селівановою, є цілісність, зв'язність, дискретність, інформативність, антропоцентричність, континуум, референційність, інтерактивність, інтерсеміотичність [11, с. 157]. Не суперечливим у цьому випадку є також аналіз різними лінгвістами одних і тих самих категорій або як текстових, або як дискурсивних. Наприклад, інтертекстуальність, за І. С. Шевченко, є категорією тексту [14, с. 10], за Н. В. Кондратенко, - текстово-дискурсивною [6, с. 23], а за В. І. Карасиком, - дискурсивною категорією [4, с. 189]. Так само інформативність А. Р. Габідулліна визначає як дискурсивну категорію [1, с. 71], а Н. В. Кондратенко як основну текстову категорію [6, с. 23].

Отже, типологія категорійних параметрів дискурсу, підсумовуючи попередні лінгвістичні надбання, охоплює такі компоненти (подані за алфавітом):

- адресатність,

- антропоцентричність,

- відносна оформленість,

- дискретність,

- експресивність,

- емотивність,

- жанровий канон,

- завершеність,

- зміна ролей,

- інтерактивність,

- інтердискурсивність,

- інтерпретованість,

- інтерсеміотичність,

- інтерсуб'єктність,

- інтертекстуальність,

- інформативність,

- когезія,

- когерентність,

- комунікативні принципи,

- комунікативність,

- конвенційність,

- континуум,

- метакомунікативність,

- модальність,

- образ автора,

- оцінність,

- перцептивність,

- прийнятність,

- референційність,

- ситуативність,

- стильова належність,

- фатична мета комунікація.

Зазначимо, що цей список не вважаємо вичерпним і завершеним, що пов'язано з «рухливістю» категорійних засобів, залежних від типу й специфіки дискурсу [7, с. 123]. Дискурсивні категорії - це цілісна система з розмитими межами її складників, які зумовлюють один одного й діють у дискурсі одночасно, що пояснює наявність термінологічних тотожностей, зокрема таких, як когезія й структурна єдність, когерентність і цілісність, членованість і дискретність.

Усі запропоновані категорії можна поділити на універсальні (інваріантні), що характерні переважній більшості виокремлюваних дискурсів, та специфічні (індивідуальні), властиві лише конкретному дискурсивному різновиду. Зокрема, сучасні лінгвісти наводять як індивідуальні такі дискурсивні категорії: у межах Інтернет-дискурсу - віртуальність, доступність, мультимедійність, гіпертекстуальність [5]; у межах політичного дискурсу - агональність, агресивність, ідеологічність [16]; у межах навчально-педагогічного дискурсу - парафрастичність, полісеміотичність, інтегративність [1].

Сучасні мовознавчі дослідження пропонують також заміну або конкретизацію традиційних категорійних термінів варіативними. Усталений термін «модальність», ураховуючи його граматичний характер, трансформують на «референційність», що визначають як співвідношення «модального, породженого авторською свідомістю текстового світу з реальною дійсністю, її подіями, ситуаціями, фактами, предметами» [12, с. 508]. лінгвістичний текст дискурс

Взаємопов'язаними вважаємо також уживані в наукових розвідках категорійні поняття «адресатність» й «інтенційність», «діалогічність» і «комунікативність», «інтерсуб'єктність» й «антропоцентричність».

Отже, у сучасній лінгвістичній парадигмі відсутнє чітке розмежування текстових і дискурсивних категорій, що спричинює появу термінологічних тотожностей, а також трактування різними лінгвістами одних і тих самих категорій або як текстових, або як дискурсивних.

Бібліографічні посилання

1. Габідулліна А. Р. Навчально-педагогічний дискурс як лінгвістичний феномен // Мовознавство. 2009. № 6. С. 70-78.

2. Загнітко А. П. Основи дискурсології. Донецьк: ДонНУ, 2008. 194 с.

3. Карасик В. И. О категориях дискурса // Языковая личность: социолингвистические и эмотивные аспекты. Волгоград: Перемена, 1998. С. 185-197.

4. Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. Волгоград: Перемена, 2002. 477 с.

5. Карпова Т. Б. Категориальные свойства дискурса Рунета // Вестник Пермского ун-та. Серия «Росийская и зарубежная филология». 2010. Вып. 3 (9). С. 68-73. Режим доступу: http://rfp.psu.ru /archive/ 3.2010/karpova.pdf (дата звернення: 11.02.2018).

6. Кондратенко Н. В. Синтаксис українського модерністского і постмодерністського художнього дискурсу. Київ: ВД Дмитра Бураго, 2012. 324 с.

7. Корольова В. В. Категорійні та структурні параметри драматургійного дискурсу (теоретичний аспект) // Наукові записки Луганськ. нац. ун-ту. Серія «Філологічні науки». Дискурсологія: мова, культура, суспільство. Луганськ: ДЗ «ЛНУ ім. Тараса Шевченка», 2014. № 2 (40). С. 119-129.

8. Кубрякова Е. С. Язык и знание: на пути получения знаний о языке. Части речи с когнитивной точки зрения. Роль языка в познании мира. Москва: Языки славянской культуры, 2004. 560 с.

9. Макаров М. Л. Основы теории дискурса. Москва: Гнозис, 2003. 252 с.

10. Олешков М. Ю. Дискурсивные категории в комуникативном процессе (опыт лингвопрагматического анализа) // Филологические науки. 2006. № 4. С. 105-114.

11. Селиванова Е. А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. Киев: Фитосоциоцентр, 2002. 336 с.

12. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. Полтава: Довкілля-К, 2008. 712 с.

13. Серажим К. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність (на матеріалах сучасної газетної публіцистики). Київ: [б. в.], 2002. 392 с.

14. Шевченко И. С. Дискурс и его категории // Вісник Харків. нац. унту. 2011. № 973. С. 6-12.

15. Шепель Ю. О. Текст і дискурс: проблема дефініцій // Український смисл: наук. зб. 2014. С. 120-129.

16. Эпштейн О. В. Семантико-прагматические и комуникативно-

функциональные категории политического дискурса // Филологические науки. Вопросы теории и практики. Тамбов: Грамота, 2008. № 2. С. 150-156. Режим доступу: http://www.gramota.net/ materials/2/2008/ 2Z55.html (дата звернення: 12.06.2017).

Размещено на Allbest.ru