Другорядні функції синтактико-стилістичних маркерів у "Щоденниках" О. Гончара

Размещено на http://www.allbest.ru/

Другорядні функції синтактико-стилістичних маркерів у «Щоденниках» О. Гончара

А.В. Вовк

Синтактико-стилістичні маркери виконують у тексті певні функції, основна з яких - експресивна. Функції синтактико- стилістичних маркерів - це істотні важелі емотивно-експресивного впливу, використовувані в художньому прозовому тексті. Коли © Вовк А. В., 2018 правильно зрозуміти, з якою метою автор використовує той чи той експресивний засіб, тоді можна зрозуміти задум та авторську ідею, а отже, й глибше осмислити ідіостиль письменника. Крім основної функції синтактико-стилістичних маркерів, є другорядні функції: експресивно-граматична (сегментувальна), характерологічна, композиційно-зображальна, інтонаційно-ритмічна, функція логічного виокремлення. Ці функції не менш важливі, ніж експресивна. Проаналізуємо їх з погляду функційного підходу, адже саме у функціях синтактико-стилістичних маркерів закладені справжні наміри й посили автора до читача. Функційний підхід - напрям дослідження мови, що передбачає її розгляд у дії, у процесі функціонування з огляду на цілеспрямовану природу мовних одиниць і явищ. Він ґрунтується на функціоналізмі як методології й керується її основними дослідницькими принципами [4, с. 650]. Функційний підхід у лінгвістиці постає у вигляді сукупності суб'єктивних спроб науково пояснити, виправдати певну структуру мови, розкрити внутрішню логіку існування та устрою мови. У нашому дослідженні зосередимо увагу на інтонаційно-ритмічній функції та функції логічного виокремлення.

Актуальність статті полягає у вивченні експресивного синтаксису, зокрема синтаксичних маркерів досягнення експресивності тексту, які виконують інтонаційно-ритмічну функцію та функцію логічного виокремлення в «Щоденниках» О. Гончара.

Метою нашої статті є визначення другорядних функцій синтактико-стилістичних маркерів й осмислення ідіостилю письменника через стилістичний потенціал експресивних засобів у «Щоденниках» О. Гончара.

Поставлена мета передбачає виконання таких завдань: а) з'ясувати, в чому полягає сутність інтонаційно-ритмічної функції та функції логічного виокремлення; б) виявити на достатньому фактичному матеріалі експресивні маркери, які виконують зазначені функції в «Щоденниках» О. Гончара.

Серед різноманіття функцій, які виконують синтактико- стилістичні маркери експресивного синтаксису, виділяємо інтонаційно-ритмічну. Ритм - це взаємозв'язок реченнєвого наголосу паузи та темпу. Д. Кристал, наприклад, так трактує поняття ритму в лінгвістиці: «Ритм - фонологічний термін, що стосується усвідомленої, відчутної регулярності помітних (промінантних) одиниць у мовленні» [6, с. 417]. Найпоширенішими синтактико- стилістичними маркерами, які виконують у художньому прозовому тексті інтонаційно-ритмічну функцію, є асиндетон, градація, спадна градація та прості контактні повтори.

Асиндетон - стилістична фігура, що має будову багатокомпонентного складного безсполучникового речення. В усній мові асиндетичний зв'язок передають через ритміко-мелодичні засоби, у тексті через пунктуацію. Відсутність сполучника, з одного боку, посилює інтонацію, а з іншого - залишає простір для уяви читача, який стає ніби співавтором тексту, домислюючи чітке граматичне оформлення речення, яке могло б бути. Асиндетон робить художній прозовий текст динамічнішим. Відсутність сполучників додає висловлюванню ритмічності та динаміки: «Київський Ботанічний щойно після дощу: зелені хащі вже повні сонцем, блиском мокрого листя, солов'їним перекликом... А я ще повен Бережанами, Кременцем, музикою тернопільських ландшафтів...» (3, с. 150). Експресивнішим робить речення повтор (повні - повен).

Нерідко асиндетон створює ефект квапливості в тексті: «Передвиборна кампанія в розпалі. Багато плутанини, брехні, крутійства, демагогії, але пробивається і правда» (3, с. 222); «Подякував за увагу, вибачився, сказав про зубний біль - і на цьому розійшлися... » (3, с. 265).

Перелічення однорідних членів речення в поєднанні з асиндетоном створюють подекуди ефект незавершеності: «Слухаю на сесії вірменів, азербайджанців, латишів, туркменів, естонців... Всі скаржаться на диктат центральних відомств, які не щадять національних інтересів республік» (3, с. 214).

Полісиндетичний зв'язок виступає індикатором впевненості та розміреності: «Шевченкова зоря світила і Симоненкові, і Василеві Стусу. І тим, що на Соловках» (3, с. 223).

Синтаксичним конструкціям з полісиндетоном притаманна однотипність: «Де бралися сили, щоб витримати все те: і білгородське полоненське тирловище, і пекло харківської Холодної гори, і все інше, що звалось кошмаром фронтів... » (3, с. 234).

Значного інтонаційного піднесення чи пониження надають художньому мовленню градаційні процеси. Градація - розташування послідовно нагромаджуваних семантично близьких і / або синтаксично однотипних компонентів конструкції в напрямі поступового наростання, посилення або (значно рідше) спаду, послаблення (з відповідним наростанням або зниженням інтонації) інтенсивності їх значення - просто емоційно-експресивної характеристики всього висловлення. Відповідно виокремлюють висхідну градацію, або клімакс, і спадну градацію, або антиклімакс [5, с. 757]. стилістичний маркер експресивний синтаксис

Інтенсивність значення кожного наступного члена синтаксичної конструкції із градацією зростає, створюючи емоційне та виразне піднесення: їУявити тільки, Як пішов би історичний розвиток, коли б створилась свого часу рівноправна, справді братерська федерація україно-польська, яка це була б могутня держава в Європі!» (3, с. 160). Окрім наростаючої інтонації, спостерігаємо також один із графічних засобів вираження експресії - наголос. Уточнюючи інформацію, автор застосовує інверсований порядок слів.

Основною функцією градації є наростання інтонаційно- смислового напруження: їСкільки того українського весняного цвіту побито заполярними чорними морозами... Розумію Тичину: “Боже, покарай!” (3, с. 224); їНа трибуні Крючков інформує від секретаріату. Городить брехню на брехню - язикатий, безсоромний провокатор. Дивлюсь - яка брехлива фізіономія, якась блудлива ухмилка, і переляк, і розгубленість... Що за створіння? На кого воно схоже?» (3, с. 269).

У разі градації відбувається нанизування однотипних синтаксичних одиниць (у нашому випадку питань): їСлушних думок з трибуни - негусто, але чому кожна розумна думка викликає реакцію негативну? Що це за люди? І чи здатна така ретроградна спільнота, така запнена структура самооновитись? І чи не про таких колись у нас казали: горбатого могила виправить? Де ж вихід?» (3, с. 277). Такі нарощування сприяють динаміці мовлення та експресивно насичують його.

Спадна градація - стилістичний прийом, протилежний градації. Семантичне значення компонентів синтаксичної конструкції зазнає експресивного зниження: їДе те найчистіше сонце моїх степових дитячих літ? Де ті пахощі різдвяного сіна, що його вносив дідусь на Святвечір до хати і стелив на покуті? Нема, нема нічого. Сидимо в Кончі самотньо. Мовчить телефон» (3, с. 272). Якщо у питальних реченнях простежуємо наростання інтонації, то у відповідях на них спостерігаємо протилежний ефект - понурості та певного розчарування.

Структурну організацію прозового тексту характеризує ритміко - евфонічна картина та інтонаційно-ритмічна будова його синтаксичних конструкцій, яка реалізується через уживання простих контактних повторів. Синтаксичні одиниці, які мають у своєму складі такі типи повторів, характеризуються високим експресивним та функційним потенціалом. За допомогою інтонаційно-ритмічної функції автор надає художньому мовленню потрібної тональності, інтонаційності та логічності побудови художнього прозового тексту: «Тож усі, кому дорога Україна, єднаймось, не піддаваймось на провокації, не йдімо на чвари, на розбрат! Майбутнє - не безнадійне!» (3, с. 291). Такий повтор однорідних членів речення надає синтаксичній конструкції ритму, компактності та сприяє кращому засвоєнню інформації.

Подекуди автор перенасичує речення простими контактними повторами: «Ніразу не кинув каменем ні в Хвильового, ні в Куліша, ні в Винниченка, ні в Шевельова (цього особливо домагалися)...» (3, с. 215). Багаторазове вживання простих контактних повторів є інструментом переконання та логічного висновку.

Синтактико-стилістичні маркери експресивного синтаксису, які виконують функцію логічного виокремлення, сприяють стуктурному та інтонаційному відокремленню частин синтаксичної структури. Функція логічного виокремлення - участь позиційно-лексичного повтору в акцентуванні важливих елементів висловлення [1, с. 480]. Ця функція синтактико-стилістичних маркерів експресивного синтаксису є дотичною до акцентувальної функції, яка за визначенням стилістичного енциклопедичного словника, є «широким використанням повтору як засобу експресивного виділення важливих смислових висловлювань» [1, с. 480]. Відокремлені члени речення виконують також уточнювальну та пояснювальну функцію і сприяють смисловому завершенню висловлювання або речення. Незвичне розташування елементів синтаксичної конструкції підкреслюється логічним наголосом. Інтонаційно за допомогою логічного наголосу здійснюється виокремлення зміщеної реми та теми і встановлюється їх функціональна значущість у мовленні [2].

Текстове навантаження інтонаційно-виділеного елементу може здійснюватися не лише виділенням чогось нового, але й у процесі акцентування уваги уже на відомому, раніше згадуваному, якщо цей елемент повідомлення набуває особливого значення в цьому контексті.

В основі функції логічного виокремлення лежить вираження авторського ставлення і передавання підтексту, можливість значної смислової виразності мовлення, виділення найінформативніших елементів. Логічний наголос забезпечує зв'язність тексту, допомагає оцінити предмет чи подію за ступенем важливості. Логічне виокремлення здійснюють з метою затримки уваги читача в момент найбільшого напруження, для вияву художності та експресивності в тексті.

Одним з експресивних засобів, використання якого передбачає логічне виокремлення, є парцеляція: «Одна тайка посміхнулась під час концерту. Як у Рангуні. Юно. Незабутньо» (2, с. 450). Парцеляція є засобом передавання прихованої авторської, індивідуалізованої інформації та бачення прекрасного.

Олесь Гончар вдається до парцеляції для виділення значущої інформації, динамізації, експресивізації частин синтаксичної конструкції: «Для Лесі - це відкриття. Та й для нас радість... Ще є на Україні волошка! І жайвір у небі є. І перепілка з хлібів - низом - подає голос» (2, с. 523).

Парцеляція може виступати засобом уточнення інформації: «Написати б щось про нього. Під назвою “Геній в снігах ” (2, с. 410); “Степовик ”мій! Рости, рости! Для тих, кого й не побачу... (2, с. 428); Концерт чудовий. Особливо пісня про Байду (в обробці Гната Хоткевича)» (2, с. 553). Зміст цих синтаксичних конструкцій був би цілком зрозумілий і без парцельованих частин, проте автор уточнює інформацію, щоб закцентувати увагу читача й виокремити найвагоміше. Одним із засобів логічного виокремлення важливої інформації є вставлена конструкція.

Логічно виокремити елемент синтаксичної конструкції можна за допомогою вставлених конструкцій. Вставлені синтаксичні конструкції (слова: «Торік тут співало 25 тисяч тернопільців: встали й підхопили - всі! - “Заповіт” (3, с. 149); словосполучення: «І що ж дивного, якщо тамтешніруйначі - в обхід закону! - дістали нібито від самого В. В. [Щербицького] дозвіл будувати автостанцію поруч із собором... » (2, с. 512); речення: «Не можу забути - він стоїть мені й досі в вухах - гаркавий, гортанний вигук» (1, с. 17) - це граматичні одиниці в структурі окремого речення, семантико-інтонаційні характеристики яких здатні виражати суб'єктивну модальність, певну інформативність й емоційність щодо характеру висловлювання [3, с. 101].

За допомогою вставлених конструкцій автор нагадує читачеві про якусь окрему подію, деталізуючи інформацію чи переміщуючись у художньому просторі. Такі вставки за своєю природою є логічними виокремленнями в синтаксичних конструкціях, носіями неабиякої експресивності: «Адже злочином перед людством було б не підтримати таку красу, не захистити її від усіх тупорилих (в тому числі й ''землячків”) браконьєрів, - геній народний і сьогодні ще фантастично обдарований і здатний до творчості, тим-то й заслуговує того, щоб його покликати до життя» (3, с. 66).

Функцію логічного виокремлення відіграє в «Щоденниках» також такий синтактико-стилістичний маркер, як виділення - виокремлення частин речення структурно та інтонаційно від решти речення [7, с. 253]. За допомогою виділення автор робить акцент на окремих частинах синтаксичної конструкції чи значущих деталях: «Це браконьєри, тупі і жорстокі, і, якщо буде ваша сила, ви можете тільки вбити нас, вбити разом з Україною» (3, с. 165); «Автор, кадровий атомник, високий фахівець, розповідає, яке засилля невігласів та кар'єристів панує в атомній енергетиці» (3, с. 189); «І пора б уже “Науковій думці” видати праці Пипіна, який дивовижно глибоко розумів українську історію і своєрідність української нації, чого не можна сказати про інших великоросів, тодішніх і теперішніх, здебільшого засліплених своїм традиційним імперським шовінізмом» (3, с. 197). Всі виділені фрагменти мають стосунок до певних осіб, яких автор згадує напряму чи побічно.

Отже, асиндетон, градація, спадна градація та прості контактні повтори в «Щоденниках» виконують інтонаційно-ритмічну функцію та реалізовують авторські настанови та задуми. Через використання згаданих синтактико-стилістичних маркерів фактура художнього тексту стає віддзеркаленням усного, спонтанного, інтонаційно- ритмічного мовлення. Виділений елемент за допомогою таких виразних маркерів, як парцеляція, вставлені конструкція, виділення отримує додаткову логічну значущість та експресивність, до того ж граматично розірваний зв'язок є синтаксичним засобом акцентування логічно значущої деталі.

Бібліографічні посилання

1. Літературознавчий словник-довідник / ред.: Р. Т. Гром'як [та ін.]. Київ: Академія, 2007. 752 с.

2. Мойсієнко А. До питання про експресивність // Стилістика української мови: зб. наук. праць. Київ: Вид-во КДПІЮ, 1990. 123 с.

3. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. Полтава: Довкілля-К. 2006. 716 с.

4. Українська мова: енциклопедія / редкол.: Русанівський В. М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова), Зяблюк М. П. та ін. Київ: Українська енциклопедія, 2007. 856 с.

5. Crystal D. A Dictionary of Linguistics and Phonetics. Oxford: Blackwell, 2002. 522 p.

Анотація

Ключові слова: стилістичний потенціал; експресивний синтаксис; ідіостиль; ритм; інтонаційно-ритмічна функція; функція логічного виокремлення.

В статье рассматривается вопрос функционирования маркеров экспрессии в «Дневниках» Олеся Г ончара. Акцент сделан, в частности, на второстепенных функциях синтактико-стилистических маркеров: интонационно-ритмической и функции логического выделения. Актуальность статьи - в изучении экспрессивного синтаксиса и синтаксических маркеров экспрессивности, выполняющих указанные функции в «Дневниках» О. Гончара.

Ключевые слова: стилистический потенциал; экспрессивный синтаксис; индивидуальный стиль; ритм; интонационно-ритмическая функция; функция логического выделения.

The article considers functioning of expression markers in Oles Honchar's «Diaries». In particular it focuses on secondary functions of syntactic-stylistic marker: intonation-rhythmic, logical. The actuality of the article lays into studying of expressional syntax and expressional means and syntactic markers of expressivity which execute abovementioned functions in Oles Honchar's «Diaries».

Keywords: stylistic potential; expressive syntax; individual style; rhythm; intonation-rhythmic function; logical function.