Специфіка вставних та вставлених компонентів у романі М. Матіос "Нація"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Специфіка вставних та вставлених компонентів у романі м. Матіос «нація»

І.С. Попова

Марія Матіос - відома українська письменниця (поетеса, прозаїк) та політик. Вона - лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2005) за роман «Солодка Даруся» за поданням Павла Загребельного, а також літературної премії «Благовіст» та премії імені В. Бабляка (у галузі публіцистики). На сторінках творів Марії Матіос постають герої, які знаменують свій час, стаючи його жертвами. Переважно це діячі підпільного українського національно- © Попова І. С., 2018 визвольного руху середини ХХ ст., боротьба яких була неминуче приречена на поразку, хоч найстійкіші боролися до останнього. Здебільшого дискурс творів Марії Матіос сповідальний, а пафос є трагічним. Органічними елементами творчої манери письменниці є передусім цікаві та важливі події, переважно оперті на історичні факти, непередбачуваний сюжет, особлива і своєрідна мова, що і робить Марію Матіос однією з найвідоміших й успішних письменниць сучасної України. Не випадково її називають «грант- дамою української літератури».

Твори М. Матіос повною мірою передають карпатський колорит, мають дивовижний тембр голосу, оригінальну мелодику слова, що й робить їх подійними в сучасному літературному процесі, вони без перебільшення стають віхами на шляху розвитку української літератури [9].

Окремих мовознавчих досліджень творів Марії Матіос поки що немає. Утім, певні зауваження щодо мовних особливостей її творчості в наукових статтях усе ж трапляються. О. Юрчук пише: «Мова М. Матіос - це поєднання сучасної української мови з діалектними словами, фразами, синтаксичними конструкціями» [16, с. 131]. І продовжує: «На нашу думку, використання такого мовного формату реалізує авторське національне єство і забезпечує основоположну ознаку нації - національну мову...» [16, с. 131]. Р. Харчук говорить про певну штучність і лінгвістичну стилізованість романів М. Матіос, що дає їй змогу передати буковинський мовний колорит [13, с. 71].

Зрозуміло, що дослідники-філологи й найперше - літературознавці - не залишилися осторонь від досліджень того, про що вона пише, добре його знаючи. Серед літературознавчих наукових розвідок самобутньої творчості української письменниці потрібно відзначити праці Богдана Червака [14], Лариси Волощук [6], Валентини Соболь [11], Олени Безнащук [2], Василя Слапчука [9], Олени Юрчук [16] та ін.

Особливу увагу дослідники привернули до роману «Нація» (1). Наприклад, О. Безнащук так узагальнено характеризує цей твір: «Нація. Одкровення» - така собі невеличка енциклопедія життя, побуту, культури українців Буковини. Навряд чи хтось інший зміг би так яскраво це зобразити, окрім як Марії Матіос, що виросла на Буковинській землі [2]. В. Соболь наголошує: «Книжка Марії Матіос «Нація» («Кальварія», 2001) залишає в серці щемне почуття християнського жалю і провини за долю тих, хто - як знаки свого часу, а часто і як його невинні жертви - постає на сторінках повістей та новел письменниці», робить справедливий висновок, що твір «дарує читачеві незабутні хвилини високого одкровення про життя і смерть, про час і вічність, а понад усе - про красу й силу людського духу, про незглибимість людської мудрості. Вони для читача, здатного долати больовий бар'єр подій 1940-1950 років» [11].

Центральний образ, навколо якого розгортається сюжет роману, чітко виражено його назвою - українська нація. О. Юрчук стверджує, що етноцентризм, який є основою формування будь-якої нації, М. Матіос у своєму творі передає «мовою, народними традиціями, історичною пам'яттю, що побутують на західноукраїнських землях» [16, с. 131].

Усі твори М. Матіос - це вдале поєднання неординарного змісту й довершеної форми, гармонійне застосування традицій та новаторства, яскрава естетична спроба узагальнити загальнолюдські проблеми буття: «Це те, що зветься справжньою літературою, а не її імітацією», - відзначає Б. Червак [14].

Цю справжність ми, філологи Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, глибоко відчули під час недавньої творчої зустрічі з письменницею, що відбулася в невимушеній атмосфері щирої та довірливої розмови, яку М. Матіос підсумувала досить ємно: «письменник має говорити правду».

Безсумнівним є те, що мова, якою вона послуговується, постає благодійною основою для її вивчення, сприяючи визначенню нових тенденцій у її поступі.

Ураховуючи свої наукові уподобання, у цій статті ми поставили за мету простежити окремі особливості синтаксичної організації творів М. Матіос, зокрема проаналізувати вставні та вставлені конструкції - явища, що ускладнюють структуру простого речення й залишаються цікавими в аспекті вивчення художнього мовлення.

Як відомо, ускладнене речення не є самостійною синтаксичною одиницею, а постає перехідною структурою між простим і складним реченням й об'єднує досить різнорідні у формально-синтаксичному плані явища: однорідні члени речення, відокремлені другорядні члени речення, звертання, вставні та вставлені конструкції. Вивчення структури, семантики цих синтаксичних побудов в українському мовознавстві є досить активним [1; 3; 4; 5; 7; 8; 10; 12; 15 та ін.].

Вставні та вставлені компоненти, що стали об'єктом нашого дослідження, відрізняються від інших складників речення передусім тим, що не мають з ними, по-перше, граматичного зв'язку, а по друге, не набувають також і нормативного семантичного зв'язку. Утім, вони додають реченню істотного змісту, бо підкреслюють його значущість, оцінюють висловлену там думку, дають побіжні, але принципово потрібні й важливі зауваження.

Безперечно, що названі структури в будь-якому тексті (особливо - художньому) доповнюють або розширюють характеристику висловленого в реченні. Своєрідним є використання названих структур і у творчості М. Матіос, зокрема у збірці її творів «Нація».

Як відомо, вставні і вставлені компоненти диференціюють за ознакою модальності. Вставні компоненти є засобом вираження суб'єктивної модальності, це «мовні одиниці, що виявляють ставлення мовця до висловлювальної ним думки і виражають різні модальні значення (можливості, сумніву, джерела повідомлення та ін.)» [15, с. 166].

Більшість модальних слів української мови, уживаних М. Матіос, дієслівного походження (відмінювано-дієслівного: знаєш, бачте, пробач; безособово-дієслівного: здається, розуміється; категорії стану: видно; відмінювано-дієслівного, що набули неозначено- особової семантики: кажуть, гадають; інфінітивного: знати,

сказати). Напр.: Вона думала, що він не сказав би, з якого вона села, а він, бач, знає, що вона Уласіха (1, с. 13); Тоді вона билася кулаками в голову, й тепер, видите, кумку, б'юся (1, с. 24); Видно, хтось обмовив Уласія (1, с. 28); Дідушенко, може, й не захоче Юр'яну взяти, але Дуся буде просити (1, с. 31); Двобій між чужим, неприродним, неморальним... й тим, що рятувало свій прадавній уклад та звичаї, свою натуру й маєток, сягав, здавалося, апогею (1, с. 88); Але ти, видко, забула, що крім тебе, там коло пошти, були й другі люди, що впізнали твого Славка?! (1, с. 97); А ще, думаю, як який рік би неурожайний був, а народ наплачеться, то їсти хоче (1, с. 225).

Значна кількість вставних компонентів в аналізованих текстах прислівникового походження (безумовно, дійсно, очевидно), напр.: О, вона знала, що оті стрімголов завішені Юрчикові штаненята, певно, добре було видно Господові з неба... (1, с. 15); Відтак невістка чи то сіла, чи то приклеїлася до підлоги, проте за мить схопилася й вилетіла в сіни так нагло, що застряглу, очевидно, в горлянці трубку старий, таки більше схожий на мару, ніж на живого чоловіка, висмикував звідти довше... (1, с. 38); Сандулячка знала, що воно, звичайно, не годиться юдеям Кадіш відчитувати з православними (1, с. 50); ...ніхто, напевно, із заготівельників не думав вертатися назад до Шандрів (1, с. 79); іменникового походження із прийменниками чи без них (правда, словом, до речі), напр.: Правда, трохи встидно найстаршої доньки Павлінки, що сама плекає річну Паютку (1, с. 8); З одного боку, він був у Нижній Товарниці й через нього страждали інші, а з другого боку - його не існувало для Джуряків (1, с. 12); І певна річ, багато хто точив зуби на Анну... (1, с. 193).

Відприкметникові, відзайменникові, відчислівникові модальні елементи є кількісно незначними, але М. Матіос усе рівно ними послуговується (основне, головне, власне, по-перше, проте), напр.: Власне, в їхньому житті Довгопола начебто не існувало зовсім, окрім, як за святошним столом (1, с. 12); Софія мало що розуміла, крім слів про ту саму літургію, якої, втім, не розуміла дотепер (1, с. 65-66); Вона вже висмикнула з корінням добрий жмут волосся, не відчуваючи, проте, болю, заплела й знову розплела косу (1, с. 108).

Вставні речення у творах письменниці здебільшого прості (односкладні та двоскладні). Напр.: Вони знають, що Уласій, як кажуть у їхньому селі, не має ні дві ні три ні з ким нічого (1. с. 28); Та така височенна, що, коли б вилізти на її верх, казали старі люди, звідти можна вздріти сніжну корону Чорногори (1, с. 40); Деяким добропорядним газдинькам це подовжило язики: «А чи, бува, повдовіла жидівка не стратила розум?» (1, с. 44); А Тимофій, говорили між собою люди, дурів на очах (1, с. 62); ...малий Миколайчик закам'янів на брамі й, здавалося, ніхто вже не пам'ятав про дитину з укороченою ніжкою (1, с. 74); А мені, думаєш, не банно за Манолієм? (1, с. 84); Дехто, кажуть, прорвався за кордон (1, с. 119); ... бо, бачте, сотенний Коляй Вицига дістав кулю в чоло за самоуправство?! (1, с. 126); Ну, вважай, твій родич (1, с. 132); «Юстино, скільки, кажете, пересушуєте цю одіж?» - питаю, знаючи відповідь наперед (1, с. 220); Але, видиш, я ще свою біду перебираю руками, а його хробак давно в глинці точить... (1, с. 222); Ото, думаю, несу я все в шафу (1, с. 225); А-ну, дивися, верстак мого діда - Сави (1, с. 227); ...й чомусь би плакала, як мені здається, аж до завтра (1, с. 251);

Нерідко вона використовує вставні однослівні та кількаслівні безособові та інфінітивні речення. Зокрема, слова на зразок пам'ятається, бачиться, гадалось є вставними реченнями, які можна трансформувати в головні в складнопідрядному реченні, напр.: Руки, по чоловічому складені за спиною, здавалося, з'єднували собою кінці якогось гігантського ланцюга, котрий будь-що треба було втримати (1, с. 203). Пор.: Руки, по-чоловічому складені за спиною, здавалося, що з'єднували собою кінці якогось гігантського ланцюга, котрий будь-що треба було втримати. Бувало, бідний прийде в хату та просить кусень хліба... (1, с. 231). Пор.: Бувало, що бідний прийде в хату та просить кусень хліба.

За семантикою та оцінкою повідомлюваного вставні одиниці в досліджуваному матеріалі можна поділити на такі групи:

1) вставні компоненти, що виражають ступінь вірогідності повідомлюваного (мабуть, певно, видно, безперечно тощо), напр.: Сказати, що Юр 'яна дуже боялася Довгопола, не скажеш: він нібито й не бачив її ніколи, а може, й не знав, що вона з цього села (1, с. 9); «Що, Уласіхо, вилежуєшся на чоловіковій руці до полудня, аж у лиці зблідла?» - в'їдливо, але так тихо, що й перша від дверей корова, певно, не розчула його голосу, запитав Довгопол (1, с. 13); Певна річ, у цьому безбожному колгоспі змушують сокиру брати мало не на Великдень (1, с. 15); Певно, робив свою щоденну роботу: молився за Анну (1, с. 63); Усе це, ясна річ, робилося в повній тиші й темряві... (1, с. 112); синтаксичний речення матіос твір

2) вставні одиниці, що передають зв'язок думок, послідовність їх викладу чи логічне завершення цього викладу (словом, до речі, зокрема, в усякому разі), напр.: Та, зрештою, ви самі мені цього побажали, пане-товаришу! (1, с. 11); «Або умре зовсім, або оживе», - по якімсь часі сказали в Тисовій Рівні, щоразу, однак, хрестячись при згадці про Сандуляка (1, с. 64); Софія мало що розуміла, крім слів про ту саму літургію, якої, втім, не розуміла дотепер (1, с. 65-66); Місто, яке було їй чужим із найпершого дня, сьогодні здавалося, нарешті, рідним (1, с. 103); Між тим, непорядок був лише на подвір'ї (1, с. 110); Отож, кушур до Калини звозили чи не з чотирьох сіл і всіх довколишніх хуторів (1, с. 111); Одне слово, криївка може бути «засвічена» (1, с. 121); Зрештою, я готовий був піти під суд (1, с. 125); Але гадюка, однак, не випускала того жала, що полегшило би Іларієвий жар (1, с. 191); З одного боку, емґебісти стали менш прискіпливі, втішилися, що запанували на всі ці землі та горби, а з іншого - все може бути (1, с. 139);

3) вставні конструкції на позначення джерела повідомлення

(за словами., на думку., кажуть), напр.: Та така височенна, що, коли б вилізти на її верх, казали старі люди, звідти можна вздріти сніжну корону Чорногори (1, с. 40);... Естер частенько, за наполяганням Марії, залишала дитину в сусідів... (1, с. 56); А Тимофій, говорили між собою люди, дурів на очах (1, с. 62); За тутешнім звичаєм, спершу мовчки йдуть до покійника, а вже потім - бесіди (1, с. 77); Я не знаю, що з тобою діється, але, по-моєму, ти або заслаб, або знайшов собі гудз на голову, або знову до когось ревнувати надумав... (1, с. 215); І плакати, каже, за тобою не буду... (1, с. 236); Ото, кажу тобі, віддаватися в високосний рік та ще в маю - нема гіршої гризоти... (1, с. 248-249);

4) вставні компоненти, що виражають емоціинии стан мовця, його почуття, напр.: А якби, Боже борони, вмирала не при пам'яті, то приведете панотця, щоби Євангеліє читав цілий день (1, с. 236);

5) вставні одиниці на позначення характеру висловлення, способу передавання думки, типу її оформлення (так би мовити, власне кажучи, іншими словами), напр.: Довгопол появився в Нижній Товарниці в цьогорічні Різдвяні свята, точніше, на самого Василія... (1, с. 9); Правда, з їхньої ферми при Довгополові нікого ще не судили й не забирали на екзекуцію «пальці в двері» (1, с. 9); Власне, в їхньому житті Довгопола начебто не існувало зовсім, окрім, як за святошним столом (1, с. 12); ... загін русаків, який, щоправда, великого людського погрому не чинив... (1, с. 43);

6) вставні елементи, що передають звернення до співрозмовника, привертають увагу читача (даруйте, вибачте, пам'ятаєте), напр.: Повтори, будь ласка, сцену зненацького переляку... (1, с. 118).

Речення може містити низку вставних компонентів, напр.: Довгополові, бач, може, вже й не доведеться ходити своїми ногами (1, с. 32); Але нам, видиш, замість цимбалів вода б'є з гука, й дружбів, дивися, скільки: що не бук - то дружба, що не смерека - то дружка (1, с. 144); Правда, шепталися, певно, крадьма, бо він так ні разу не почув того, хіба що домислив (1, с. 213).

Вставлені конструкції (слова, словосполучення, словоз'єднання, речення) репрезентують об'єктивну модальність і є мовними одиницями, «що передають додаткові, побіжні повідомлення, перериваючи основне висловлення за допомогою інтонації вставленості» [15, с. 169].

Вставленими у творах збірки «Нація» виявилися:

- слова, напр.: Після безконечних й одноманітних чаркувань й одноманітно темпераментних танців були геть чисто - на нитку - спустошені (1, с. 207); Але за Румунії задля цеї маленької дурнички треба було спродати маєток, а тепер - за совітів - уже й остерігатися треба, аби не затруїли кров (1, с. 8); ... осів щойно одружений сільський мельник Тимофій Сандуляк, що якимсь дивом відкупив у Абрама Машталера (а не навпаки!) сім фальчів землі.. (1, с. 40); ...Тимофій ... мертво (лише без свічки) лежав на білій подушці, набитій тирсою... (1, с. 64);

- словосполучення, напр.: А далі - скільки ока - вивершувалися безлюдні гори в свіжій ранковій димці (1, с. 71); Софія - саме на той мент - кочергою пхала в піч таси з тістом на хліб (1, с. 37); Якусь коротку мить безумно дивилася на геть голого - схожого на кістяк - сивого старця з обвислою сухою шкірою, з обвислим масним волоссям, із довгою білою бородою (1, с. 38);

- словоз'єднання, напр.: А вже на самісінькому споді, десь навіть далі, аніж за завмерлою зо страху душечкою - і в тих, і в тих - калачиком згортався набубнявілий хробак неспокою: а раптом... а може... і в нас... і з нами... щось таке... схоже... прости, Господи... (1, с. 39);

- двоскладні речення, зокрема й неповні, напр.: Тут є ім'я Абрама, тут буквами записано день, коли Абрама порубали, дивися, - водив жовтим від курива пальцем по звивистих знаках, - п 'ять тисяч шістсот сімдесят п 'ятогороку (1, с. 49); Мама її (такожуже на тім світі ангелам крила підправляє) дуже побивалася... (1, с. 221); А коли вмер Данило (а вмер він із суботи на неділю) й не було труни, Данилиха прийшла до нас зичити (1, с. 226);

- складні речення, напр.: Як і решта односельчанок - гуцулок, австрійок, німкень, польок і єврейок, що їхніх чоловіків порозкидало по близьких і дальніх закутках землі (і не знати, чи навіки, чи лише на час воєнної хуртовини) (1, с. 43); А рано встануть, зберуться, роздивляться дорогу, - добре, що на всі боки далеко видно, - й висунуться потихесеньку на гостинець (1, с. 140);

- частини складнопідрядних речень, напр.: Але ті роботи - якби могли - вилізли би на голову й спустили би ноги на плечі, та так би їхали, погойдуючись на тобі аж до самої смерті (1, с. 7).

Вставлені одиниці можна схарактеризувати як:

- уточнювальні, напр.: Невдовзі - за згодою Тимофія - переписалася на «Сандуляк», хоча по батькові залишалася «Естерівна» (1, с. 60); Та й зробили Грицько з Петром (покійники, царство їм небесне) на колгоспній пилорамі нам труни (1, с. 224); .а її чоловік неділя в неділю - цілий рік - служби наймав та парастаси робив (1, с. 226);

- пояснювальні, напр.: А далі - скільки ока - вивершувалися безлюдні гори в свіжій ранковій димці (1, с. 71);

- доповнювальні, які нерідко мають приєднувальний характер (сполучники сурядності і, та, а та відносні що, як), напр.: Після безконечних й одноманітних чаркувань й одноманітно темпераментних танців були геть чисто - на нитку - спустошені, що йшли мовчки безлюдною сільською вулицею... (1, с. 207); ...а він, біднятко (також покійний), вже дивиться коровам під хвости... (1, с. 222).

Позиційно в основному реченні вставні компоненти можуть стояти в будь-якому місці (на початку, в середині чи в кінці), вставлені лише в середині чи в кінці (не можна наперед уточнити свою думку). На письмі інтонації вставних одиниць переважно відповідають коми (рідше - тире), вставлених - дужки (рідше - тире). Напр.: А бог усе рахує. Ото, певно, спустив на них кару (1, с. 15); А може, знав, та дітям не казав того... (1, с. 18); Правда, вечоріє, але буде конвой (1, с. 31); А втім, плакали десь і його діти (1, с. 192); Мізинець, щоправда, крім мізинних літ, мав неміряні татові ліси (1, с. 193); Коли її долоня зупинялася там, де мали би бути - але ще не було - груди, Анна враз стишувалася, довго тримаючи нерухомою долоню, й, зажмурившись, швиденько - лап-лап - пробігала руками по собі аж до колін (1, с. 195).

Отже, у художньому мовленні М. Матіос проаналізовані структури ускладнення речення посідають важливе місце, будучи структурно різноманітними. Використання вставних та вставлених структур - це важлива риса її художньої манери, бо нерідко вони стають навіть своєрідними художніми домінантами речень, виражаючи найсокровенніші почуття мовця.

Бібліографічні посилання

1. Арполенко Г. П., Забєліна В. П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. Київ: Наук. думка, 1982. 132 с.

2. Булаховський Л. А. Питання синтаксису простого речення в українській мові // Дослідження з синтаксису української мови. Київ: Вид-во АН УРСР, 1958. С. 11-43.

3. Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Грищенко А. П. Граматика української мови. Київ: Рад. шк., 1982. 208 с.

4. Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Семантико- синтаксична структура речення. Київ: Наук. думка, 1983. 219 с.

5. Загнітко А. П. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис простого ускладненого і складного речення. Донецьк: Вид-во Донецького ун-ту, 1994. 204 с.

6. Руднев А. Г. Синтаксис осложненного предложения. Москва: Учпедгиз, 1959. 198 с.

7. Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. Київ: Вища шк., 1994. 670 с.

8. Українська мова. Енциклопедія / Редкол.: В. М. Русанівський, О. О. Тараненко, М. П. Зяблюк та ін. Київ: Вид-во «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 2007. 856 с.

9. Харчук Р. Б. Сучасна українська проза. Постмодерний період. Київ: Академія, 2008. 248 с.

10. Червак Б. Символіка часу в творах Марії Матіос // Слово і час. 2000. № 4. С. 5-6.

11. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови. Київ: Academia, 2004. 356 с.

12. Юрчук О. О. Постколоніальна міфологізація української нації у творчості М. Матіос // Науковий вісник Миколаївського державного ун-ту. 2011. Вип. 8. Філологічні науки. Т. 4. С. 129-132.

Анотація

Досліджено специфіку синтаксичних побудов зі вставними та вставленими компонентами, що доповнюють або розширюють характеристику висловленого в реченні. Цю особливу категорію ускладнення простого речення простежено на матеріалі творів Марії Матіос, що ввійшли до збірки «Нація», зокрема описано структуру та функції цих конструкцій.

Ключевые слова: словотворчество, Мария Матиос, простое осложнённое предложение, вводные компоненты, вставные компоненты, структура, функции.

The specificity of syntactic structures forms with introductory and insert- type components, which complete or widen the characteristic of the above mentioned in the sentence. This special category of complication of a simple sentence was scrutinized on the material of Maria Matios' creative works which were included into the collection «Nation», the structure and functions of these constructions in particular.

Key words: word formation, Maria Matios, simple expanded sentence, introductory components, structure, functions.

Размещено на Allbest.ru