Метафоричний зсув у структурі газетного тексту

Размещено на http://www.allbest.ru/

МЕТАФОРИЧНИЙ ЗСУВ У СТРУКТУРІ ГАЗЕТНОГО ТЕКСТУ

В.В. Зайцева, М.С. Ковальчук, Т.В. Павленко



Аннотация

В статье проанализированы типичные продуктивные модели метафорических сдвигов, которые присущи современной газете, рассмотрены особенности функционирования онимов как составляющих метафоры в структуре газетного текста.

Ключові слова: метафора, метафоричні перенесення, оніми, газетний заголовок, мова ЗМІ.



Анотація

У статті проаналізовано продуктивні моделі метафоричних зсувів, що притаманні сучасній газеті, розглянуто особливості функціонування онімів як складників метафори в структурі газетного тексту.

Ключевые слова: метафора, метафорические переносы, онимы, газетный заголовок, язык СМИ.



Annotation

The features of proper names as essential elements of metaphorical transferrings in the pages of printed Ukrainian Mass Mediawere researched in this work. There were analysed the most productive models of metaphorical transferrings, were made examples for each principle of metaphorical transferrings.

Keywords: metaphor, metaphoricaltransferrings, propernames, headlines.



Виклад основного матеріалу

Бурхливий розвиток високих технологій, розширення доступу до інформації та стрімкий рух до інформаційного суспільства висувають важливі завдання перед засобами масової інформації. У зв'язку з цим вивчення мовностильових особливостей українськомовних газет, а особливо образних засобів, якими послуговуються журналісти під час творення текстів різних жанрів інформаційного простору, залишається актуальним питанням сьогодення.

Метафора як явище вторинної номінації була об'єктом дослідження українських мовознавців: О. Балабан [2], М. Ковальчука [20], О. Селіванової [28, с. 97], О. Тараненка [32] та ін. Метафору як лінгвістичне явище також репрезентують лексикографічні праці: «Словник лінгвістичних термінів» [7, с. 91], «Українська мова: Енциклопедія» [31], «Стилістика й редагування: Практичний словник- довідник журналіста» [17, с. 39] тощо. Вагомими щодо розуміння поняттєвих параметрів метафори, на нашу думку, є праці лінгвістів (Н. Арутюнової [1], В. Телії [33], Д. Шмельова [40]), які в контексті семасіологічного аналізу розглядали метафору як основний тип полісемії та вважали її базовим компонентом у формуванні змісту вторинних найменувань, у процесі переусвідомлення попереднього значення слова. Метафора - це універсальний у своїй поняттєвій основі спосіб перейменування, вона є усвідомленням нової властивості, набутої в результаті аналогії, і є новим вибором за аналогією.

Перспективним є погляд на метафору як на дискурсивний феномен, тобто аналіз метафоричних номінацій як одного з чинників текстотворення. Дискурсивна метафора, на відміну від лексичної або від такої, що фіксована словниками, реалізується лише в межах тексту й поза ним не існує.

Метафору активно використовують у мас-медіа, збільшуючи інформативну цінність повідомлення за допомогою асоціацій, що постають у читачів під впливом слова в переносному значенні. Метафора бере участь у найважливіших функціях публіцистики - переконання та емоційного впливу.

Мовностильові особливості мас-медійного стилю були детально проаналізовані в дослідженнях Д. Баранника [3], Г. Євсєєвої [8], С. Єрмоленко [9], В. Зайцевої [11], Н. Зикун [13], І. Михайлина [25], Г. Шаповалової [38] та ін. В останні десятиліття урізноманітнюються підходи й напрями лінгвістичного дослідження мови засобів масової інформації. Загальновизнаним є твердження про те, що характерна ознака публіцистичного стилю полягає в поєднанні експресії і стандарту. До характерних ознак газетно-публіцистичного стилю зараховують такі: а) економія мовних засобів, лаконічність викладу в поєднанні з інформаційною насиченістю; б) відбір мовних засобів за принципом їх зрозумілості; в) наявність суспільно-політичної лексики, переосмислення лексики інших стилів; г) використання типових для стилю мовних стереотипів, кліше; г) жанрова різноманітність і пов'язана з цим різноманітність стильового використання мовних засобів: багатозначності слів, мовних зворотів, зокрема метафори.

Відомо, що газетний заголовок як структурний елемент газети є творцем «модних» висловів. Для надання заголовкам, як і газетному тексту, виразності й гостроти вживають низку засобів, тропів. Одним із таких засобів, що надають тексту певного інформаційно- експресивного забарвлення, увиразнюють його, є метафоричні перенесення. Використання метафор у текстах статей сучасних українськомовних ЗМІ є засобом підвищення виразності та емоційно- психологічного впливу на реципієнта, вони служать для створення образності та виразності висловлювання. Можна стверджувати, що заголовок, як важлива складова статті, відображає саме ті явища, що хвилюють сучасного українця загалом і українське суспільство зокрема.

Для газетних текстів характерно певне співвідношенням власних та загальних назв як компонентів метафоричних зсувів. У мовознавстві певний час існувала думка про те, що власні назви - це слова, що не виражають понять: семантичний клас іменників з номінативно-ідентифікаційною функцією, до яких належать власні назви, вважають неповноцінним і зараховують до недостатніх, неповних структур [27, с. 228]. Однак сучасна лінгвістика обґрунтовує думку про те, що власні назви мають значення як у мові, так і в мовленні. На думку дослідників С. Вербича [6], Ю. Карпенка [19], М. Торчинського [35, с. 287] та ін., власні імена - це поняття, під яке підводиться певний предмет, із загальною вказівкою, що це не будь- який предмет, а певний. Характеризуючи власні назви, зазначаємо, що навколо кожного власного найменування утворюється цілий ореол асоціацій, що часто переносяться на невідомих людей. Свідченням цьому є специфіка використання власних назв у межах газетного тексту загалом і в структурі метафори зокрема. Цим і визначаємо актуальність нашого дослідження.

Об'єктом дослідження є мова сучасних українськомовних засобів масової інформації. газетний текст мова метафоричний

Предмет уваги - оніми як складники метафоричних зсувів у мові сучасних українськомовних засобів масової інформації.

У межах зазначеної мети виділяємо такі завдання:

1) виявити специфіку використання власних і загальних назв як складників метафори в мові українських газет; 2) визначити продуктивність використання онімів як складників метафоричних зсувів у мові сучасних ЗМІ.

Новизну цієї наукової розвідки вбачаємо в тому, що метафора в структурі мас-медійного тексту залишається предметом усебічного лінгвістичного наукового аналізу. Оніми як складники метафоричних зсувів у межах українськомовного газетного тексту не були предметом окремої уваги вітчизняних мовознавців, бо досліджено лише деякі їхні аспекти (І. Желєзняк [10], В. Ільченко [13], Л. Мацько[24]. Уважаємо, що вивчення онімної лексики, що є компонентом метафоричного зсуву, є перспективним напрямом дослідження сучасної лінгвістики.

На підставі аналізу різних поглядів дослідників на метафору [4, с. 11-16] та на основі власного розуміння цього мовного явища будемо послуговуватися в цій статті таким визначенням метафори: метафора - відображений у свідомості мовця семантичний процес, в якому форму мовної одиниці або оформлення мовної категорії переносять з одного об'єкта на інший на основі певної подібності між цими об'єктами.

Серед засобів, що сприяють інформаційній насиченості тексту, надають йому певного інформаційно-експресивного забарвлення, увиразнюють мову газети, часто вживаними є метафоричні перенесення, або зсуви.

Використання метафори має певні особливості. Загалом на шпальтах досліджуваних українськомовних газет широко представлено такі типи метафоричних зсувів:

1) Фізична дія людини ^ процес, явище:

Консультував роботу зі створення календаря історик Ігор Гриценко із Запоріжжя, монографія якого «Український Державний Флот в 1917 -1919рр.» є найповнішим на сьогодні викладом процесів українського військово-морського будівництва того часу і вже витримала друге видання (СП, № 2, 11-17.01.18, с. 2). Ідеонім (бібліонім) на позначення поняття «монографія», вжитий у тексті газетної статті, набуває ознак істоти, метафора «витримала друге видання» привертає увагу читача до важливості і необхідності цього дослідження.

2) Психічний стан людини ^ характеристика неживого об'єкта:

Два нахабні акти вандалізму в Чернігові в передсвяткові

й святкові дні обурили місто й не лише його (СП, № 2, 11-17.01.18, с. 2). У метафорах такого типу апелятиви набувають олюднених рис, автори газетних статей у такий спосіб розкривають емоційний стан населення: метафора «світ поважає країни» наголошує на позитивному ставлення до ситуації, а метафоричне перенесення «обурили місто» передає неприємні враження від злочину.

3) Спосіб поводження з рослинним світом ^ ставлення до людини:

Після десятиліть сатанинської селекції - фізичного і морального винищення всього найкращого, що було в українському народі, - поява покоління шістдесятників видається майже дивом (СП, № 2, 11-17.01.18, с. 5). Метафоричне перенесення «сатанинська селекція» вказує на трагічну для українського народу політику Сталіна, внаслідок якої було знищено мільйони людей. Термін з ботаніки «селекція» має лексичне значення «виведення нових або поліпшення існуючих рослин штучним відбором і схрещенням» [30, с. 792].

4) Властивість неживого ^ абстрактне поняття:

Про їхній [Марії Шекун-Коломийченкої і її чоловіка Федора Коломийченка] тернистий творчий і життєвий шлях розповіла ведуча концерту, автор цих рядків (СП, № 2, 11-17.01.18, с. 2). Перенесення «життєвий шлях» є стертою метафорою, епітет «тернистий» підкреслює труднощі, що виникали в різні періоди життя.

5) Фізичні характеристики предметів, речовин ^ абстрактне поняття:

Вивчення плідного творчого доробку Івана Максимовича Лисенка спонукає до осмислення процесів кристалізації знань про українську національну культуру (СП, № 2, 11-17.01.18, с. 12). Хімічний термін «кристалізація» має переносне лексичне значення «становлення, набуття чітких форм» [5, с. 587]. Продуктивною є модель метафоричного перенесення: «хімічний термін - ознака абстрактного поняття».

6) Погода ^ соціальні відносини:

Унаслідок цього величезні маси української людності у своїй національній і людській самосвідомості опустилися нижче нуля: вони стали соромитися й цуратися свого українства (СП, № 2, 11-17.01.18, с. 5). Метафоричне перенесення «величезні маси української людності опустилися нижче нуля» вказує на певну деградацію самосвідомості українського населення під впливом відповідного політичного становища.

7) Фізичний стан людини ^ характеристика неживого об'єкта:

Поезія В. Симоненка була, можливо, найпершим виразним свідченням цього доростання до політичних вимог (СП, № 2, 11-17.01.18, с. 5). Переносне лексичне значення апелятива «доростання» - «розвиваючись, досягати певного рівня». Перенесення відбувається за схемою: «фізичний стан людини - ознака неживого об'єкта».

8) Стадії розвитку рослини ^ стан неживих об'єктів:

Вивчення плідного творчого доробку Івана Максимовича Лисенка, - журналіста, поета, перекладача, літературного критика, мистецтвознавця, енциклопедиста, краєзнавця, культуролога, - спонукає до осмислення процесів кристалізації знань про українську національну культуру та розмаїття способів дозрівання майбутніх наукових концепцій (СП, № 2, 11-17.01.18, с. 12). Апелятив «дозрівання», що входить до складу метафоричного зсуву, має переносне лексичне значення «розвиваючись, досягати викінченої форми; визрівати» [5, с. 320]. Метафоричне перенесення відбувається за принципом: «стадії розвитку рослини - неживий об'єкт».

Отже, метафоричні зсуви, зреалізовані за моделлю «фізична дія людини ^ процес, явище», є найпродуктивнішими на шпальтах українськомовних ЗМІ. До структури таких метафоричних перенесень входять ідеоніми (бібліоніми, гемероніми), ергоніми, антропоніми й апелятиви. У складі метафоричних перенесень інших семантичних типів продуктивно використано апелятиви, зокрема терміни й абстрактні лексеми.

Загальновизнаним є той факт, що лексеми на позначення предметності за лексичним значенням і граматичними ознаками поділено на дві групи: власні й загальні назви. Загальні назви - «узагальнені найменування однорідних предметів, опредметнених дій, станів» [7, с. 91]. Власні - «служать для позначення окремих осіб чи предметів, виділених з ряду однорідних» [7, с. 91]. Власні назви прямо чи опосередковано утворені від загальних назв і є щодо загальних назв вторинними. Ю. Карпенко, виокремлюючи ознаки власних і загальних назв, стверджує, що «належність одиниці - провідна ознака власних назв (онімів). Іншою ознакою, що розрізняє власні та загальні назви (апелятиви), є відношення до поняття: загальні назви - носії понять, а оніми включають усю відому мовцеві інформацію про свої денотати, без певних узагальнень, і тому пов'язуються з поняттями лише тією мірою, що вказують на різновид об'єктів, до яких належать їх денотати. Загальні назви об'єднують, узагальнюють однорідні об'єкти, а власні назви, навпаки, їх розрізняють, диференціюють. Тобто апелятиви виконують генералізуючу функцію, а оніми - диференційну, це третя їх істотна ознака. Сукупність усіх власних назв мови становить її ономастичний простір» [18, с. 83].

О. Суперанська виділяє три основні характеристики, що дозволяють розмежувати власну й загальну назви: «1) ім'я дається індивідуальному об'єкту, а не класу об'єктів, які мають межу, характерну для всіх індивідів, і входять у цей клас; 2) за допомогою власної назви об'єкт завжди чітко визначений, обмежений, окреслений; 3) власна назва не пов'язана з поняттям і не має на рівні мови чіткої й однозначної конотації» [29, с. 324].

М. Торчинський встановлює низку критеріїв, за якими відбувається структурування онімного простору та які забезпечують комплексну характеристику пропріальної одиниці: «1) характер іменованих об'єктів (ономастика у своєму первинному розподілі онімів повторює членування світового простору - земного, навколоземного, космічного, реально існуючого і гіпотетичного, тому припускається, що всі зафіксовані у певній мові назви існують не хаотично, а розмежовані на території разом із тими об'єктами, які вони називають); 2) особливості творення власних назв (не лише власне спосіб творення пропріативів, а й семантика твірних основ, мотиваційні відношення між денотатом й онімом, продуктивність словотвірного типу, етимологія, шлях, походження, час виникнення і структура онімних одиниць, тобто ті ознаки, які цілком можуть вказати, де, коли і як утворена та чи та власна назва); 3) функціонування пропріативів (враховуються стилістичні особливості власних назв, сфера і форма їх вживання, а також кодифікаційні ознаки, зокрема правопис і відмінювання; таким чином можна охарактеризувати насамперед побутування онімів у мовленні, зокрема визначити додаткові змістові нашарування у семантиці власної назви)» [35, с. 287].

Така класифікація власних назв є узагальненою, серед онімів виділяють також різноманітні підтипи, що залежить від денотативно- номінативного аспекту. Зокрема, М. Торчинський виокремлює прагматоніми - «власні назви тих об'єктів, що мають безпосереднє відношення до матеріальної сфери діяльності людини» [36, с. 190] та ідеоніми - «власні назви тих об'єктів, що не мають безпосереднього відношення до матеріальної сфери діяльності людини і на цій основі певною мірою протиставляються прагматонімам» [36, с. 215]. Щодо етнонімів (назви на позначення етносу (племені, народу, етнічної групи, національності) та катойконімів (назви мешканців якої-небудь території, області, краю, місцевості) М. Торчинський стверджує, що «у лінгвістиці більше підстав вважати катойконіми й етноніми власними назвами, ніж загальними, оскільки це все-таки номінації певних людських колективів, які як одиничні об'єкти можуть ідентифікуватися онімами, проте у суперечці прихильників обох поглядів на сутність зазначених вище слів у вітчизняному мовознавстві поки що перемагає думка про те, що це апелятиви.

Катоиконіми и етноніми розглядаємо у складі особових найменувань як специфічні утворення» [36, с. 140]. Дослідник ономастики Вербич наголошує, що найчастотнішими в українськомовному вжитку є три групи пропріативів (лат. потіпаргоргіа - «власна назва») - антропоніми, топоніми й ергоніми [6, с. 16].

Також у мовознавстві існує думка щодо характеристики онімів за принципом можливості та неможливості їхнього походження. До першої групи, за М. Торчинським, належать: антропоніми, зооніми, міфоніми, космоніми, прагматоніми, ергоніми, ідеоніми [34, с. 245]. «До назв із невідомою етимологією (коли немає навіть якихось більш- менш правдоподібних варіантів) належать окремі оніми передусім із таких онімних полів, як вітоніми й топоніми, а також найменування, мотив виникнення яких пов'язаний з оказіальними ситуаціями та обставинами, і назви, форми яких протягом часу їх існування з різних причин були перекручені до невпізнанності» [34, с. 246].

На думку лінгвіста А. Критенка, який поділяв оніми на «дві різко розмежовані групи: назви з багатою, або повною, семантикою і назви з бідною семантикою (Шевченко, Ньютон; Дніпро, Дунай; Галичина; Сибір; Сахалін, Ява; Київ, Рим тощо) [22, с. 18], власні назви можуть набирати лише уточнювального означення, типу ойконімів Бугаївка - Велика Бугаївка, Дубечня - Вища Дубечня (Київщина), Яли - Сухі Яли, Мокрі Яли; Янисоль - Великий Янисоль, Малий Янисоль, Торець - Верхній Торець, Нижній Торець (Донеччина) тощо або мати паралельні найменування, наприклад, п'ять назв однієї річки - Поправка, Фоса, Червоне Озеро, Касерка, Утора (бас.Росі), моря - Азовське, Меотійське, Меотида, Бар-аль-Азов, Сурозьке.

Над проблемою класифікації онімів в українській мові також працювали науковці Н. Шкуратяна [39], І. Ющук [41], Ю. Карпенко [18] та ін. Мовознавці розглядають вирішення цієї проблеми в кількох аспектах. Н. Шкуратяна виділяє серед онімів такі групи:

1. Прізвища, імена, по батькові, псевдоніми людей, клички тварин, назви героїв байок, казок (Северин Олег Миколайович, Панас Мирний, Попелюшка, Вовк);

2. Індивідуальні назви державних установ, спортивно- культурних закладів, підприємств, пароплавів, готелів, газет, журналів, творів тощо (Національний банк України, Український дім, Палац культури «Хімік», видавництво «Либідь», роман «Тигролови», журнал «Мовознавство»);Назви найвищих державних та урядових посад (Голова Верховної Ради України);

3. Назви визначних історичних подій, свят, урядових нагород (День незалежності, Національна премія імені Т.Г. Шевченка);

4. Індивідуальні географічні, топонімічні, астрономічні назви (Китай, Дніпро, острів Сицилія, вулиця Іллінська, планета Сатурн);

5. Назви релігійних свят, постів, культових імен (Великдень, Пилипівка, Бог) [39].

Дослідник І. Ющук подає терміноназви онімів та виокремлює:

1. Антропоніми - власні назви людей (Андрій, Шекспір, Леся Українка);

2. Топоніми - власні географічні назви (Україна, Крим, Холодний Яр);

3. Космоніми - назви космічних об'єктів (Чумацький Шлях, Велика Ведмедиця, Плутон);

4. Міфоніми - найменування божеств, міфологічних персонажів (Прометей, Зевс, Вій);

5. Зооніми - клички тварин (Стріла, Лиска, Мурчик);

6. Культуроніми - позначення предметів духовної й матеріальної культури, зокрема творів літератури й мистецтва, творчих колективів, установ, підприємств, організацій, сортів рослин, продуктів виробництва (Біблія, вірш «Заповіт», журнал «Вітчизна», товариство «Просвіта», видавництво «Наукова думка», цукерки «Пташине молоко») [41, с. 300].

Ю. Карпенко клас власних назв на позначення божеств та міфологічних істот поділяє на теоніми (назви божеств: Христос, Бог) та міфоніми (найменування вигаданого об'єкта або об'єкта в переказах, казках, міфах тощо: Коза-Дереза, Баба-Яга). Групу власних назв, які об'єднують назви виробничих та суспільних організацій, дослідник назвав ергонімами (Партія Зелених України, завод «Арсенал», кінотеатр «Космос»). Мовознавець виділяє групу онімів на позначення відрізків часу, подій (Коліївщина, Друга світова війна). У класифікації Ю. Карпенка ця група має назву хрононімія. Хрематонімами Ю. Карпенко називає групу власних назв, яка включає найменування матеріальних предметів та витворів духовної культури (картина «Ніч», опера «Запорожець за Дунаєм», кінофільм «Сутінки») [18, с. 83].

Дослідник А. Зубко додає до класу онімів «етноніми - етнічні імена людей; фітоніми- назви рослин; хрононіми - назви періодів часу; хрематоніми - назви різних предметів: знарядь праці, зброї, інструментів, приладів, побутових предметів, коштовностей і т. ін.; порейоніми- назви засобів пересування: автомобілів, потягів, літаків, кораблів, космічних апаратів і т. ін.; документоніми - назви документів, правових актів і т. ін.; фалероніми - назви нагород; геортоніми - назви свят, ювілеїв, урочистостей; фіктоніми - вигадані імена, які використовуються в художніх творах» [14, с. 270].

М. Торчинский серед груп онімів виокремлює розряд товаронімів як «власних назв предметів, призначених для продажу» [36, с. 178]. До яких належать гастроніми - «власні назви різних продовольчих товарів» та ангастроніми - «власні назви різних непродовольчих (промислових) товарів» [36, с. 198]. Проте у дослідників немає єдиної думки щодо назви цієї групи онімів, одні науковці використовують термін прагмонім, інші - словесний товарний знак.

На нашу думку, у класифікації Ю. Карпенка об'єктивно вмотивовано назви кожної групи онімів. Автор пропонує термінологію, притаманну лише ономастиці, підносячи науку про власні назви на якісно новий рівень, та робить користування категоріальним апаратом зручнішим.

Опираючись на класифікацію Ю. Карпенка, серед власних назв у газетних текстах виокремлюємо:

1. Антропоніми - власні назви людей, серед яких функціонують фіктоніми - вигадані імена, які використовуються в художніх творах;

2. Топоніми - власні географічні назви;

3. Міфоніми - найменування божеств, міфологічних персонажів. Цю групу поділяємо на: теоніми - назви божеств, міфоніми - найменування вигаданого об'єкта в переказах, казках, міфах;

4. Культуроніми - позначення предметів духовної й матеріальної культури, організацій, установ; серед них: ергоніми - назви виробничих та суспільних організацій, хрематоніми - найменування матеріальних предметів та витворів духовної культури, фалероніми - назви нагород, геортоніми - назви свят, ювілеїв, урочистостей;

5. Фітоніми - назви рослин;

6. Хрононіми - назви періодів часу;

7. Товароніми - власні назви предметів, призначених для продажу; серед них: гастроніми - продовольчі товари, ангастроніми - промислові товари;

8. Порейоніми - назви засобів пересування;

9. Документоніми - назви документів, правових актів;

10. Зооніми - назви тварин;

11. Космоніми - назви космічних об'єктів [18, с. 83].

Оніми й апелятиви як складники метафоричних зсувів активно функціонують у структурі українськомовного газетного заголовка.

Як зазначено, газетний заголовок - це лінгвістична одиниця, що має чинити на реципієнта потужний вплив, виконуючи комунікативну, інформативну й атрактивну функції. Типовою рисою газетного заголовка є поліфункційність [11, с. 107]. Сучасні українськомовні друковані засоби масової інформації надають заголовкові як елементові газетної статті провідну роль, адже перше, що бачить читач - текст назви статті. Для того, аби досягти ефекту затримання уваги, журналісти намагаються використовувати відповідні засоби образності. Л. Куценко серед умов формування вдалого заголовка виокремлює такі: «стислість, лаконічність, економність, однозначність, адекватність, оцінність, експресивність, рекламність, поєднання елементів газетного комплексу» [23, с. 231]. Переконливою є думка В. Різуна, який усі елементи заголовкового комплексу називає «опорними точками, що демонструють найбільш важливу текстову інформацію і служать опорою для читача в розумінні змісту статті» [27, с. 194]. В. Ільченко стверджує, що «заголовок може повноцінно функціонувати як власна назва газетного матеріалу, якщо до його складу входять актуалізатори. Ці слова встановлюють змістові зв'язки між самим заголовком, текстом і об'єктами, фактами, подіями, явищами тощо» [16, с. 175]. Г. Шаповалова, досліджуючи роль газетних заголовків, акцентує увагу на значущості, першорядності заголовка у процесі сприйняття та розуміння художнього, публіцистичного, наукового твору [38, с. 204]. А дослідник В. Іванов, висновковує, що заголовок - це «концентроване відображення головної ідеї твору, головної думки автора, але відображення лаконічне, максимально стисле, чітке, конкретне» [15, с. 103]. Отже, газетний заголовок - це мовна конструкція, що має розкривати найголовнішу суть газетної статті, впливаючи на свідомість реципієнта. Розглянувши відповідні джерела, можемо стверджувати, що поряд з іншими тропами, метафора є продуктивним засобом у творенні заголовків на шпальтах сучасних українськомовних газет.

Серед онімів, що входять до складу метафоричних зсувів, виокремлюємо такі:

1) Топоніми:

«Ключ до «Дикого поля» [Японський учений знайшов те, що проґавили українські політики] (ОУ, № 36, 07.09.17, с. 14). Основна функція такого заголовка - атрактивна. Топонім «Дике поле» має два значення: у вузькому розумінні - це історична назва не розмежованих і слабо заселених причорноморських степів, у широкому розумінні - назва всього Великого Євразійського Степу, який також називали Великою Скіфією [42, с. 115-116]. Метафоричне перенесення відбувається за моделлю «інструмент, знаряддя ^ неживий об'єкт». Метафора «ключ до «Дикого поля» має значення «розшифрувати якусь таємницю», «здобути якісь нові знання з певного предмета». [42, с. 115-116].

Заголовок типу «Крокуємо разом з Європою» (ОУ, № 34, с. 2) засвідчує, що топонім вжито з метою поглиблення інформації про європейську систему освіти (про це реципієнт довідується з тексту статті), до рівня якої прагне українська. Схема метафоричного перенесення: «фізична дія людини ^ процес, явище». Заголовок виконує інформативну та атрактивну функції.

2) Топоніми (гідроніми):

Заголовок «Посміхнися, Либідь!» (ВК, № 15, 12. 04. 18, с. 19) є продуктивним типом метафоричного перенесення «фізична дія людини ^ дія географічного об'єкта». Метафоричний зсув привертає увагу реципієнта до екологічної проблеми - забруднення ріки Либідь. У тексті газетної статті подано проект, за яким хочуть відновити річку та місце поблизу неї. Такий заголовок виконує атрактивну функцію, акцентуючи увагу читачів на тому, що сьогодні необхідно зберігати природні ресурси.

3) Ергоніми:

У сфері засобів масової інформації продуктивними є заголовки, до складу яких входять ергоніми, наприклад: «118-й навчальний рік розпочав 1 вересня Національний університет біоресурсів і природокористування України» (ОУ, № 36, 07.09.17, с. 13); «15 квітня ГО «Україна без сміття» проводитиме «Другий київський екологічний забіг» у ботанічному саду ім. М. Гришка» (ВК, № 15, 12. 04. 18, с. 21); У структурі газети заголовки реалізовано в метафоричних конструкціях семантичного типу «живі істоти ^ інтелектуальний, соціальний, емоційний план», вони реалізуються за моделлю «ергонім + метафоричне перенесення», що ґрунтується за принципом: «фізична дія людини ^ процес, явище». Метафоричні конструкції, до складу яких входять ергоніми, виконують провідну інформаційну функцію.

4) Фірмоніми:

Заголовки типу «Нова пошта» нарощує потужності» (ВК, № 10, 07. 03. 18, с. 3); «Укрпошта» відкрила перше оновлене відділення» (ВК, № 12, 22. 03. 18, с. 1) є часто вживаними на шпальтах українськомовних друкованих ЗМІ. У таких метафоричних зсувах увагу акцентовано на позитивних подіях у житті людей. Принцип метафоричного перенесення - «фізична дія людини ^ неживий об'єкт». Фірмонім бере участь у створенні нового мовного позитивного стереотипу про послуги сучасних відділень доставки.

Тип заголовків «Київ» отримає нові бюджетні авіарейси» (ВК, №12, 22. 03. 18, с. 3);«Угорський лоукостер WizzAir до початку липня розширить свою мережу польотів» (ВК, № 12, 22. 03. 18, с. 3); «Київ» готується до нових рейсів» (ВК, № 11, 15. 03. 18, с. 3); «Улютому 2018 року Міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни) прийняв 130,8 тис. пасажирів, що на 51,6% більше, ніж за аналогічний період минулого року» (ВК, № 11, 15. 03. 18, с. 3), до складу яких входять фірмоніми на позначення аеропортів, активні складники метафоричних зсувів на шпальтах українськомовних друкованих ЗМІ. Метафоричні перенесення, до складу яких входять фірмоніми на позначення аеропортів, відбуваються за моделлю «фізична дія людини ^ неживий об'єкт». Автори таких газетних статей намагаються створити ще один новий позитивний стереотип щодо розширення рейсів в українських аеропортах. Функція метафори - акцентувати увагу реципієнта на позитивних подіях у житті держави.

5) Антропоніми:

Заголовок «Взяття Берліна любов'ю до Гоголя» (КіЖ, № 13, 01-13.04.17, с. 9) репрезентує мілітарну метафору «взяття Берліна» у нетиповому контексті «любов'ю до Гоголя», що означає «вразити творами митця». «Слово Кобзаря» (КіЖ, № 13, 01-13.04.17, с. 7); «Натхненні Кобзарем» (КіЖ, № 11, 18-24.03.17, с. 15).

У метафоричних конструкціях такого типу відбувається подвійне перенесення: загальна назва, що вказує на рід діяльності певної особи «кобзар» переходить у власну зі значенням «назва збірки поезій». Далі такий онім стає другим ім'ям генія української літератури Тараса Шевченка. Метафора «слово Кобзаря» має значення «важливі думки, що утверджував у своїх творах талановитий митець». Основні функції таких заголовків - атрактивна й експресивна.

6) Міфоніми:

Ілюстрації типу «Прометей поза часом» [про Т. Шевченка] (КіЖ, .№ 13, 01-13.04.17, с. 6) часто вживані журналістами для надання тексту експресивності. Прометей (гр. Prometheus - провидець) - у грецькій міфології віщий і добрий син титана Япета й німфи Клімени. Автори «Словника античної міфології» констатують, що у переносному значенні Прометей є «уособленням самовідданості, шляхетних почуттів і вчинків людини, незгасного прагнення досягти високої мети» [21, с. 174]. Такими були життя і творчість Тараса Шевченка. Схема метафоричного перенесення «назва міфічного персонажа ^ видатний митець». Газетні заголовки, до складу яких входять міфоніми, виконують функцію привертання уваги реципієнта.

7) Теоніми:

У заголовка «Ніка обрала своїх» (ГУ, № 64, 08.04.16, с. 17) (Ніка (гр. Nike - перемога) - богиня перемоги, «уособлення звитяги» [45, с. 149]) перенесення відбувається за принципом метафоричного зсуву - «ім'я богині ^ люди, які обирають переможців (журі)». «Замовити Феміді диво» (ГУ, № 69, 14.04.16, с. 17). Феміда (гр. Themis) - дочка Урана й Геї, друга законна дружина Зевса, богиня права й законного порядку. У переносному значенні Феміда - «закон, правосуддя», жерці Феміди - «слуги закону, судді, юристи» [21, с. 204]. Продуктивний тип такої метафоричної конструкції: «ім'я богині ^ люди, які працюють у сфері правосуддя». Теоніми надають газетному заголовку експресивно-емоційного забарвлення.

8) Катойконіми (астікатойконіми):

Для газетної мови актуальним і продуктивним є використання астікатойконімів, наприклад: «Кияни зможуть контролювати оренду нерухомості» (ВК, № 8, 22.02.18, с. 2). Схема такого метафоричного перенесення - «фізична дія людини ^ дія групи людей». Такі конструкції автори газетних текстів використовують з метою підкреслити важливість кожної людини у вирішенні певних громадських проблем.

9) Урбаноніми (годоніми):

Метафоричне перенесення «Хрещатик ^ане четвертим?» (ВК, № 10, 07.03.18, с. 3) відбувається за моделлю «фізична дія людини ^ дія неживого об'єкта». Годонім, що входить до метафоричної конструкції, набуває рис людини, що надає газетному тексту експресивності.

10) Урбаноніми (ойкодомоніми - власні назви будинку):

У заголовках типу «Шанс Гостиного двору»; «Доля Гостиного двору» (ВК, № 12, 22.03.18, с. 1) відбувається метафоричне перенесення - «властивість людини - неживий предмет». Подібні метафоричні конструкції, у структурі яких функціонують ойкодомоніми, журналісти використовують для активації уваги читача.

11) Хороніми (дендроніми - найменування парків): Ілюстрація Парк «Совки» (Святошинський район) увійшов до ТОП-10 парків Києва, на яких цього року чекає капітальний ремонт (ВК, № 14, 05.04.18, с. 3) є продуктивним зразком метафоричного зсуву на шпальтах українськомовних друкованих ЗМІ. Дендронім, використаний у тексті газетної статті, входить до структури метафоричного перенесення, що відбувається за принципом «фізична дія людини ^ неживий об'єкт».

12) Клубоніми:

Заголовки типу «Успіх» забере дітей з вулиці [УДніпровському районі відкрили новий дитячий клуб «Успіх»] (ВК, № 09, 01.03.18, с. 2); Київський міський автомотоклуб підготував традиційне щорічне змагання [8 березня у Києві відбудеться «Велике жіноче ралі»] (ВК, № 8, 22.02.18, с. 3) є продуктивними на шпальтах регіональних газет. У метафоричних зсувах, до складу яких входять такі клубоніми, відбувається перенесення за принципом: «фізична дія людини ^ неживий об'єкт». Метафоричний зсув виконує акцентуаційну функцію, привертаючи увагу реципієнта до важливих регіональних подій.

13) Ідеоніми (пресоніми (газетоніми - власні назви газет):

Продуктивними на шпальтах регіональних газет є також заголовки типу «Вечірка» заглянула у акти ревізорів, котрі перевіряли «Київенерго» (ВК, № 09, 01.03.18, с. 6). Газетонім, що входить до структури метафоричного перенесення, містить вказівку на журналістів, які працюють у редакції видання. Схема метафоричного перенесення - «фізична дія людини ^ неживий об'єкт».

14) Прагматоніми (політоніми):

До заголовка «Як Тризуб став гербом» (ВК, № 09, 01.03.18, с. 17) входить політоніми на позначення герба. Подібні конструкції менш продуктивні у регіональних газета. Модель подібних метафоричний зсувів - «фізична дія людини ^ неживий об'єкт».

15) Кампаніоніми (власні найменування різних заходів):

На шпальтах газет журналісти активно використовують заголовки типу «Фестиваль «Червонарута» шукає нові імена» (ВК, № 12, 22.03.18, с. 22). Кампаніоніми (фестивалоніми (назви фестивалів), чемпіонатоніми (назви спортивних змагань), експозиціоніми - назви виставок), що входять до метафоричних зсувів такого типу, вказують на часовий проміжок, коли відбувається певна подія. Метафора надає журналістській статті більшої образності, експресивності, що дозволяє читачеві зосередити увагу на важливих подіях у культурній чи спортивній сферах життя людини.

22.03.18, Процесоніми (сукупність послідовних дій для досягнення певного результату): Ілюстрація «Незабаром стартує ЗНО-2018» (ВК, № 12, с. 8) репрезентує тип заголовків, що відбуваються за моделлю «фізична дія людини ^ процес». Такі метафоричні конструкції, до складу яких входять процесоніми, виконують інформаційну функцію.

16) Датоніми:

Заголовки типу «Писанки та зайці Великодня» (ВК, № 13, с. 3), до структури яких входять датоніми, допомагають отримати повнішу інформацію, додають тексту газетної статті яскравої образності. Перенесення такого типу відбуваються за принципом «особливості дій людини - проміжок часу (свято)».

На шпальтах українськомовних друкованих газет також активно функціонують апелятиви. Часто метафоричні конструкції, до складу яких входять апелятиви, виконують інформаційну, активаційну й образно-естетичну функції. Заголовок типу «Бурульки атакують. Як уберегтися?»(ВК, № 10, 07.03.18, с. 1) є ілюстрацією мілітарної метафори, що відбувається за моделлю «фізична дія людини ^ погодні умови». Подібні конструкції, виконуючи образно-естетичну функцію, привертають увагу читача.

Продуктивними на шпальтах газет є заголовки, що впливають на свідомість реципієнтів, створюють певні стереотипи, наприклад: «Іноді погода може спровокувати виникнення серцевого нападу» [Вчені розповіли, які кліматичні умови найнебезпечніші для людського здоров'я] (ВК, № 10, 07.03.18, с. 22). Метафоричні конструкції, до складу яких входять апелятиви, реалізовано за принципом «фізична дія людини ^ вплив погодних умов».

Ілюстрація типу ««Міська влада обіцяє реорганізувати рух та зробити зручним для пішоходів пересування однією з центральних площ» (ВК, № 07, 15.02.18, с. 5) впливає на читачів, породжуючи нові стереотипи. Такі метафоричні перенесення зазвичай реалізовано за принципом «фізична дія людини ^дія органів влади».

Образності та яскравості надають тексту на шпальтах газет заголовки типу «Світ побачило нове історичне видання про козаків».[У Києві відбулася презентація книги «Як козаки Україну боронили»] (ВК, № 11, 15.03.18, с. 3), що репрезентовано за принципом «фізична дія людини ^ дія неживих об'єктів». Такі конструкції чинять помітний вплив на свідомість реципієнтів завдяки експресивно- емоційному забарвленню.

Активаційну функцію виконують заголовки типу «Незаконній рекламі - бій!» (ВК, № 12, 22.03.18, с. 4). Такі метафоричні зсуви побудовано за моделлю «фізична дія людини ^ неживі об'єкти». Подібні заголовки привертають увагу читачів до певних проблем суспільства.

Продуктивними є заголовки з апелятивами, що виконують одночасно інформаційну та атрактивну функції, наприклад: «Гаряча лінія» захистить права споживачів [У Контактному центрі Києва 1551 почали надавати консультації з питань захисту прав споживачів]. (ВК, № 13, 29.03.18, с. 2). Тут метафоричні перенесення відбуваються за моделлю «фізична дія людини ^ дія організації».

Отже, газетний заголовок, що містить у своєму складі метафоричний зсув, виконує інформаційну, атрактивну, комунікативну, гносеологічну функції. Часто газетний заголовок має експресивно-емоційне забарвлення, чим допомагає затримати увагу реципієнта. Вважаємо оніми та їхні типи (власне топоніми (гідроніми, урбаноніми (годоніми, ойкодомоніми)), ергоніми (фірмоніми, клубоніми)), антропоніми, міфоніми, теоніми, катойконіми (астікатойконіми)), ідеоніми (пресоніми (газетоніми)), прагматоніми (політоніми)), хороніми (дендроніми), кампаніоніми (фестивалоніми, чемпіонатоніми, експозиціоніми), процесоніми, датоніми й апелятиви продуктивними складниками газетних заголовків, що мають експресивно-емоційне забарвлення.

Вживання на шпальтах газет засобів вторинної номінації залежить від тематичного спрямування друкованого джерела масової інформації. Проаналізувавши загальнодержавні та регіональні газети політичної, суспільно-політичної та культурологічної тематики, встановили, що метафора як засіб вторинної номінації активно використовується на шпальтах друкованих українськомовних газет.

Власні та загальні назви - продуктивні складові елементи метафоричних зсувів.

Перспективу дослідження вбачаємо у залученні до аналізу газетних текстів, у яких метафора у газетному заголовку забезпечує цілісність тексту, відображаючи концептуальні зв'язки між його частинами.



Бібліографічні посилання

1. Арутюнова Н. Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры: Сб. / Пер. с англ., фр., нем., исп., польск. яз. Москва: Прогресс, 1990. С. 5-43.

2. Балабан О. О. Метафора як семантична універсалія // Загальне мовознавство. Донецьк. 2006. 20 с.

3. Баранник Д. Х. Українська мова на межі століть // Мовознавство. 2001. № 3. С. 40-47.

4. Блинова Н. М. Функціонально-стилістичний аспект лексичних перенесень у публіцистичних текстах І. Я. Франка (1878-1907 рр.): автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. Дніпропетровськ, 2007. 19 с.

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. Київ: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. 1440 с.

6. Вербич С. О. Трансформація українського онімного простору: внутрішньо- та позамовні чинники // Мовознавство. 2014. № 2. С. 15-23.

7. Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. Київ: Вища шк., 1985. 360 с.

8. Євсєєва Г. П. Перифрази в мові сучасних газет (на матеріалі українських газет 80-90 років ХХ століття): автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. Дніпропетровськ, 2002. 20 с.

9. Єрмоленко С. Я. Нові комунікативні технології і мовна культура журналіста // Вісник Львівського ун-ту. Серія: Журналістика. 2003. Вип. 23. С.11-16.

10. Желєзняк І. М. Антропонім // Українська мова: Енциклопедія. - Київ: Українська енциклопедія, 2000. С. 29-30.

11. Зайцева В. В. Метонімічні перенесення в структурі газетного заголовка // Вісник Дніпропетровського ун-ту. Серія «Мовознавство». № 11. 2009. Вип. 15. Т. 1. С. 105-111.

12. Зайцева В. В., Ковальчук М. С. Поняттєві параметри метафори та метонімії // Дослідження з лексикології і граматики української мови. Дніпро: Видавець Біла К. О., 2016. Вип. 17. 180 с.

13. Зикун Н. І. Мова сучасних друкованих ЗМІ та довіра до журналістського слова // Світ соціальних комунікацій: наук. журн. / гол. ред. О. М. Холод. Т. 1. Київ: КиМУ, ДонНУ, 2011. С. 122-125.

14. Зубко А. Українська ономастика: здобутки і проблеми // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Київ: Інститут історії України НАН України, 2007. № 15. С. 262-281.

15. Іванов В. Ф. Техніка оформлення газети: Курс лекцій. Київ: Т-во «Знання», 2000. 222 с.

16. Ільченко В. І. «Актуалізатори» в газетному заголовку // Наукові записки Інституту журналістики. Київ, 2002. Т. 8. С. 172-175.

17. Капелюшний А. О. Стилістика й редагування: Практичний словник-довідник журналіста. Львів: ПАІС, 2002. 576 с.

18. Карпенко Ю. О. Власні назви. Українська мова: Енциклопедія / голова редкол. В. М. Русанівський. 2-ге вид., випр. і доп. Київ: «Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана», 2004. С. 83-84.

19. Карпенко Ю. О. Теоретичні засади розмежування власних і загальних назв // Мовознавство. 1975. №4. С. 46-50.

20. Ковальчук М. С. Граматична метафора у прозі Ліни Костенко // Український смисл. Дніпропетровськ: Ліра, 2016. C.141-150.

21. Козовик І. Я., Пономарів О. Д. Словник античної міфології / Уклад. І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів; відп. ред. А. О. Білецький. 2-е вид. Київ: Наук. думка, 1989. 240 с.

22. Критенко А. П. До теорії власних назв. Ономастика. Київ: Наук. думка, 1996. С.18-23.

23. Куценко Л. Умови формування вдалого заголовка // Стиль і текст. 2002. Вип. 3. С. 228-231.

24. Мацько Л. І. Стилістика української мови: Підручник / Л.І.Мацько, О.М. Сидоренко. Київ: Вища шк., 2003.

25. Михайлин І. Л. Основи журналістики: Підручник. 5-те вид. перероб. та доп. Київ: Центр учб. літ-ри, 2011. 496 с.

26. Порпуліт О. О. Роль власної назви у газетному заголовку. Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/zzo/2001_5/Porpulit.pdf (дата звернення 20.12.2018)

27. Різун В. В. Теорія масової комунікації: підруч. для студентів галузі «Журналістика та інформація». Київ: Просвіта, 2008. 260 с.

28. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: Підручник. Полтава: Довкілля-К, 2008. 712 с.

29. Суперанская А. В. Общая теория имени собственного. Москва: Наука, 1973. 367 с.

30. Сучасний тлумачний словник української мови. За загал. ред. д-ра філол. наук, проф. В.В. Дубічинського. Харків: ВД «Школа», 2008. 1008 с.

31. Тараненко О. О. Метафора // Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін.; 2-ге вид., випр. і доп. Київ: «Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана», 2004. С. 334-337.

32. Тараненко О. О. Метафоричні моделі у світлі прагматики // Мовознавство. 1976. № 5. С. 24-29.

33. Телия В. Н. Метафора как модель смыслопроизводства и ее экспрессивно-оценочная функция // Метафора в языке и тексте. Москва: Наука, 1988. С. 3-І0.

34. Торчинський М. М. Етимологічні особливості власних назв // Лінгвістика: зб. наук. пр. Луганськ: ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка». 2010. С. 243-250.

35. Торчинський М. М. Онімна система і критерії її аналізу. // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного ун-ту імені Володимира Гнатюка. Серія: Мовознавство. Тернопіль, 2014. Вип. ІІ (24). С. 284-289.

36. Торчинський М. М. Структура онімного простору української мови: монографія. Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Хмельницький: Авіст, 2008. 550 с.

37. Фонякова О. И. Имя собственное в художественном тексте: учебное пособие. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1990. 104 с.

38. Шаповалова Г. В. Лексико-стилістичні особливості заголовків у сучасних українських друкованих ЗМІ // Ученые записки Таврического национального ун-та им. В. И. Вернадского. 2011. Том 24 (63). № 4. Часть 1. С. 204-210.

39. Шкуратяна Н. Г., Шевчук С. В. Сучасна українська літературна мова. Київ: Вища шк., 2007. 824 с.

40. Шмелев Д. Н. Способы номинации в современном русском языке. Москва: Наука, 1982. 286 с.

41. Ющук І. П. Українська мова. Київ: Либідь, 2004. 640 с.

42. Янко М. П. Топонімічний словник України: словник-довідник. Київ: Знання, 1998. 432 с.

Размещено на Allbest.ru

...