Художньо-публіцистичних жанрів у сучасній медіалінгвістиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Постановка проблеми та актуальність теми дослідження. Одним із основних критеріїв динаміки та розвитку науки є час, відповідно до якого змінюються, актуалізуються смисли фахового знання. Нові (або оновлені) реалії вимагають відповідних умінь і навичок дослідників вивчати їх природу, структури та функції. Беззаперечно, важливо також говорити про методологію аналізу та термінологічний апарат, яким послуговуються науковці, оформлюючи результати своїх спостережень.

Перманентна еволюція ідей щодо інтерпретації того чи іншого явища мотивує актуалізацію дослідницької епістеми, домінантної у просторі та часі наукової творчості. Так, зокрема, сучасна стилістика спирається на пріоритети, досягнення та перспективи функціоналізму, орієнтованого, передусім, на врахування ряду екстралінгвістичних факторів, важливих для визначення функції / функцій мовних одиниць у комунікації. Названий акцент фахового вивчення мови асоційований із текстами, написаними в різний час (20-30-і, 50-60-і, 80- 90-і роки ХХ століття, початок ХХІ століття) на різних територіях (США, Чехія, Польща, Україна, Естонія, Росія та ін.). Серед авторитетних лінгвістів: М. Ріффатер, М.А.К. Хеллідей, Н. Енквіст, Р. Якобсон, В. Матезіус, Б. Трнка, Б. Гавранек, В. Виноградов, Д. Шмельов, М. Кожина, Г. Солганик, С. Гайда, Д. Баранник, С. Єрмоленко, Л. Шевченко та ін.

Традиції функціонально-стилістичного аналізу комунікації та їх адаптація в сучасних фахових спостереженнях спираються на ряд дискусійних питань, які свого часу (у 20-30-і роки ХХ століття, коли функціоналізм поступово окреслювався як напрям лінгвістичної науки, й у подальші періоди) були доволі революційними та абсолютно новими для мовознавства. Йдеться, передусім, про термінологічні номінації певних явищ, мовних одиниць, критерії та параметри їх стратифікації та ін. Так, зокрема, сьогодні в наукових колах жваво обговорюється проблема статусу медіалінгвістики, її самостійності в системі гуманітарного знання, предметності аналізу медшної сфери як комунікативного феномена та ін.

Постулюється думка, що сучасні ЗМІ перебувають у постійному пошуку актуальних певному часу та культурно-інформаційному простору засобів і способів впливу на мовну свідомість реципієнтів, яка вербалізується в різножанрових, різноформатних текстових структурах медійного поля. Їх гетерогенність і поліфункціональність визначається рядом екстралінгвістичних факторів, які мотивують специфіку інтралінгвістичного ресурсу сфери масової інформації та варіантність підходів до його фахової інтерпретації.

Дискусійність питань щодо аналізу природи, стратифікації, функцій, ресурсу медійних жанрів лежить у кількох площинах, дослідницький акцент на яких видається актуальним і потрібним для вирішення нез'ясованих питань теорії сучасного медійного жанрознавства.

Мета статті полягає в окресленні та спробі розв'язання проблемних питань модерної медійної жанрології, що викликають резонанс серед мовознавців, - з особливою увагою до статусу художньо-публіцистичних жанрів у медійній комунікації та акцентів, які ставлять медіалінгвісти при їх інтерпретації.

Об'єкт дослідження -- художньо-публіцистичні жанри медійної комунікації.

Предметом дослідження є дискусійні питання в медіалінгвістичному аналізі художньо-публіцистичних жанрів, їх виокремлення як самостійної групи жанрів медійної комунікації.

Виклад основного матеріалу. Медіалінгвістика як самостійний напрям гуманітарного знання спирається на систематизований термінологічний апарат, узгоджений із предметністю, завданнями, матеріалом відповідних дослідницьких практик. Розвинувшись зі стилістики на підставах розширення функціональних параметрів сфери масової інформації, медіалінгвістика окреслила індивідуальний дослідницький простір, співмірний із реальністю часу та простору. Це пояснює появу нових або уточнених термінопонять, їх дефініцій та інтерпретацій, а також архаїзацію або перехід із ядра в периферію деяких термінів -- у зв'язку з неактуальністю їх семантичного навантаження.

Зокрема, йдеться про лексему «публіцистичний», яка, відповідно до авторитетної традиції кінця ХІХ -- першої половини ХХ століття, закріпилась в активі стилістичних студій. Хоча й не без омонімії, що в результаті породила ряд неоднозначних і суперечливих тлумачень цього поняття. Оскільки відомою є, наприклад, публіцистика Івана Нечуя-Левицького, Лесі Українки, Івана Франка, Івана Багряного та ін., що інтерпретується як авторські спостереження, роздуми відомих митців слова щодо актуальних суспільно-політичних, культурних, наукових проблем, оформлені в тексти, в яких часто (можна сказати, навіть системно) використовуються мовні одиниці художнього чи наукового стилів.

З іншого боку, в мовознавстві існує поняття публіцистичного стилю як окремого різновиду літературної мови, що спирається на надання масовій аудиторії постійно, ритмічно оновлюваної інформації щодо важливих питань суспільного життя. Передусім, ідеться про «газетно-журнальну публіцистику» [10, с. 86], друковану пресу, пізніше -- телебачення, радіо, мова яких тяжіє до використання загальновживаних конструкцій, зрозумілих формулювань, позбавлених багатозначності інтерпретацій. Саме на такни штралінгвістичнии ресурс публіцистичного стилю спирались дослідники в першій половині ХХ століття. І це цілком закономірно, якщо зважати на реалії того часу, особливо в масовому- інформаційному просторі.

Відома в науковому світі дискусія щодо семантичного наповнення терміна «стиль» оновила теорію та практику функціональної стилістики. Авторитетне визначення поняття «функціональний стиль», запропоноване академіком В. Виноградовим наприкінці 50-х років ХХ століття, відкрило для дослідників нові горизонти фахових спостережень за природою мови та її функціональним навантаженням у різних типах і видах комунікації. Науковець звернув особливу увагу на важливість екстралінгвістичних чинників, які є вихідними для стиліста в аналізі жанрово-стильових характеристик тексту.

У цей час також спостерігається поступова зміна у принципах масової комунікації та ідеях її аналізу. Науково-технічний прогрес світу розвиває можливості інформування широкого загалу, з'являється реклама як продукт ринкової економіки, робляться перші спроби дистанційного, віртуального спілкування. За спостереженням Л. Шевченко, «формуються специфічні принципи добору і функціонування мовних одиниць у сфері усної чи стилізовано-усної масової комунікації (радіо), до того ж синкретично представленої: звуковий і відеоряд (телебачення, реклама), зі здатністю до моментального діалогу/полілогу (інтернет)» [10, с. 86].

Еволюція цивілізаційної парадигми у зв'язку з технічною, а пізніше й інформаційною революціями проектується на зміну специфіки пізнання навколишнього світу. Відтак, з'являється комунікативна варіантність і породжується конкуренція в боротьбі за аудиторію. Дослідниками-стилістами така реальність інтерпретується як екстралінгвістична підстава переходу від публіцистичного до стилю масової інформації (перші альтернативні назви - стиль масової агітації та пропаганди, стиль масово-політичної інформації та ін.), функціональний ресурс якого розширюється акцентом на переконання, аналітику, далі -- маніпуляцію та ін. А отже, «стиль масової інформації видається в цьому разі терміном загального значення, здатним об'єднати підстилі, що ними є публіцистичний, мовлення електронних засобів масової інформації, реклами, інтернету» [10, с. 86].

У свою чергу, термін «публіцистичний» у функціональній стилістиці, медіалінгвістиці залишається як данина традиції, зокрема, практичної стилістики. Тому в багатьох тогочасних і сучасних дослідженнях спостерігаємо паралельне використання обох назв як інваріантних. Наприклад, «публіцистичний стиль, або газетно-публіцистичний стиль, або стиль масової комунікації» (від лат. риЬІісиз -- 'суспільний') - один із функціональних стилів, який обслуговує широку площину суспільних відносин - політичних, економічних, ідеологічних та ін.» [5] або назви праць «К проблеме публицистического стиля и письменного дискурса СМИ», «Художественно-публицистические жанры рекламной журналистики» та ін.

Іще одним дискусійним питанням у такому разі є статус художньо-публіцистичних жанрів стилю масової інформації, особливо в ракурсі модерних медіалінгвістичних досліджень. Лінгвостилістична аргументація природи жанрів медійної комунікації та в цілому медійної жанрології спирається на аналіз категорії жанру як функціонально-структурної організації мовних одиниць в аспекті екстралінгвістично мотивованих інтенцій комунікативної ситуації. А отже, крім формальних характеристик тексту певного жанру (які можуть дублюватися та в результаті не давати досліднику можливості робити однозначні висновки), його теми, важливо також враховувати функції мовного ресурсу масово-інформаційного простору (інформаційну, аналітичну, маніпулятивну, когнітивну, розважальну та ін.), канали, передачі інформації (друкований, електронний), її форму (усну, писемну, комбіновану), особливості передбачуваної аудиторії та ін. З огляду на названі критерії та загальну логіку й послідовність у дослідженнях початку ХХІ століття, сучасну теорію медійної жанрології (передусім, у сегментах терміноряду, стратифікації жанрів, методів аналізу та ін.) варто адаптувати під медіалінгвістичну предметність.

Сьогоднішні медіа зі своїм спектром функцій, перерахованих вище, за своїми жанрово-стильовими домінантами виходять далеко за межі традиційного розуміння публіцистичності, що «в середині ХІХ ст. формується як відгалуження художньої літератури (з усіма мовними характеристиками, властивими останній) [10, с. 108]. «Естетизм художнього стилю, що постає як ідіостилістична самоідентифікація, мотивує ексклюзивність мовного знака чи форми, естетика ж стилю масової інформації полягає у своєрідній символіці типізованого образу. ... У свою чергу, жанрові форми ... стилю масової інформації не є дзеркальним відображенням функцій слова в художньому тексті: екстралінгвістичні засади кожного зі стилів визначають специфікацію мовних ресурсів, формують оптимальну для кожного зі стилів мовно-стильову системність [10, с. 108]. Саме тому, на слушне переконання Г. Солганика, «словосполучення художньо-публіцистичні жанри є неточним. Воно розмиває принципову відмінність між художньою та публіцистичною мовою (літературою), суперечить як теорії журналістики, так і стилістичної теорії [6, с. 131].

Також звертає на себе увагу варіативність (чи точніше контраверсивність) традицій у тлумаченні слова «публіцист», що лежить в основі «публіцистичної діяльності». Так, у слов'янських мовах воно використовується на позначення «письменника, який створює публіцистичні твори» [4, с. 383], «письменника, автора публіцистичних творів» [8], «письменника із суспільно-політичних питань» [9] та ін. Тобто публіцист у такому разі фактично ототожнюється з автором художнього тексту, а його роль як носія прецедентної, актуальної інформації щодо розвитку сфер суспільного життя залишається щонайменше поза увагою. Саме така логіка простежується в інтерпретації художньо- публіцистичних жанрів, які зазвичай відносять до «авторської» або «письменницької» журналістики, підкреслюючи тим самим їх особливий характер. Виявляється він насамперед у підвищеній вимогливості до мови, художньої образності, емоційної насиченості текстів, глибини авторського узагальнення дійсності [7]. У свою чергу, американська та західноєвропейська традиції розуміння поняття публічності, публіки (звідки, до речі, вони й поширились) під публіцистом мають на увазі особу, «яка організовує рекламу для людини чи організації, надаючи інформацію журналістам, теле- і радіокомпаніям, а також організовуючи публічні збори та спеціальні заходи» [11]. А отже, кристалізуються основні функції та характеристики масової комунікації, спрямовані на інформативність, аналітизм, налагодження зв'язків із громадськістю (знову ж таки «public relations»), переконання та ін.

Термінологічна дискусія відображається також у неоднозначності фахової інтерпретації публіцистичності. З одного боку, серед основних характеристик публіцистичних текстів дослідники називають стислість викладу і водночас інформативне його навантаження, вживання зрозумілих слів та висловів, використання суспільно- політичної термінології, помітна наявність мовних кліше, штампів (підкреслення наше -- Д.Д.), переосмислення лексики та інших сталих трансформацій фразеологізмів [2]. З іншого боку, існує думка, що художньо-публіцистичні жанри -- «це жанри так званої авторської журналістики (підкреслення наше -- Д.Д.), які вербалізують індивідуальну мовну свідомість у проекції на масового реципієнта. В жанрах такого типу активно використовуються, зокрема, мовні засоби художньої образності, експресії, емоцій (підкреслення наше -- Д.Д.), що передбачають певний вплив на читача [3, с. 51-52].

Комунікативна реальність початку ХХІ століття впливає на рухливий характер жанрової системи будь- якого функціонального стилю, особливо коли йдеться про стиль масової інформації. Його природа у медіалінгвістичному аналізі визначається як дифузна, не статична, така, що відображає найтонші ритми комунікативного процесу. Саме тому сьогодні актуальні раніше жанри фейлетону, памфлету, замальовки, нарису та ін., об'єднані науковцями у групу художньо- публіцистичних жанрів, або трансформувались функціонально (як це трапилось, наприклад, із нарисом, що зараз часто зустрічається у вигляді подорожнього нарису, путівних заміток та ін.), або відійшли на периферію. На наш погляд, такі жанри більш логічно розглядати як міжстильові чи міжжанрові утворення, які в модерній комунікації через свою природу (або невідповідність часу і простору культури) не мають індивідуальних мовно-стильових характеристик, сукупність яких змотивує медіалінгвістів виокремити їх в самостійну групу медійних жанрів. публіцистичний жанр медійний комунікація

Натомість система жанрів медійної комунікації поповнюється зовсім новими або оновленими формами, які, на наше переконання, варто класифікувати та досліджувати у зв'язку із синкретизмом функціонального та мовно-стильового ресурсів, їх екстра- й інтралінгвістичних характеристик. Поряд із базовими функціями сучасної медійної комунікації (інформаційної, аналітичної, розважальної, пізнавальної, маніпулятивної та ін.) можна назвати й естетичну, «співмірну з реалізацією естетики особливого типу, передусім, у друкованих медійних текстах художньо-публіцистичного характеру, в яких простежується вплив художньої мови, оскільки вони передбачають реалізацію авторського, суб'єктивного начала, часто спроектованого на об'єктивну реальність» [1, с. 31].

Висновки та перспективи дослідження. Отак, предметність медіалінгвістичного аналізу враховує функціональний ресурс і стилістичний потенціал медшної мови, жанрів медійної комунікації, що, залежно від часу та простору культури, породжує та вирішує дискусійні питання їх фахової інтерпретації.

Дослідницький плюралізм засвідчує перспективу та варіативність підходів до вивчення медійної комунікації, що сьогодні формує основу еволюції літературної мови.

Література

1. Дергач Д. В. Медійна жанрологія в дискурсі сучасного філологічного знання // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. К. : ВПЦ «Київський університет», 2014. Вип. 28. С. 26-35.

2. Медіалінгвістика : словник термінів і понять / за ред. Л. І. Шевченко. Вид. 2-ге, випр. і доп. К.: ВПЦ "Київський університет", 2014. 364 с.

3. Словник української мови : В 11 т. К.: Наукова думка, 1970-1980. 1977. Т. 8.

4. Солганик Г. Я. Существуют ли художественно-публицистические жанры? / Вестник Московского университета. Серия 10: Журналистика. 2016. Вып. 1. С. 127-131.

5. Тертычный, А. А. Жанры периодической печати. М.: Аспект Пресс, 2006. 320 с.

Анотація

Статтю присвячено розгляду дискусійних питань аналізу художньо-публіцистичних жанрів сучасної медійної комунікації. З'ясовано специфіку варіантних підходів до їх дослідження з погляду функціональної стилістики, практичної стилістики, медіалінгвістики.

Аргументується думка, що еволюція цивілізаційної парадигми у зв 'язку з технічною, а пізніше й інформаційною революціями проектується на зміну специфіки пізнання навколишнього світу. Саме тому медіа перебувають у постійному пошуку актуальних певному часу та культурно-інформаційному простору засобів і способів впливу на мовну свідомість реципієнтів, яка вербалізується в різножанрових, різноформатних текстових структурах медійного поля. Їх гетерогенність і поліфункціональність визначається рядом екстралінгвістичних факторів, які мотивують специфіку інтралінгвістичного ресурсу сфери масової інформації та варіантність підходів до його фахової інтерпретації. У зв 'язку з цим сьогоднішні медійний простір зі своїм спектром функцій за своїми жанрово- стильовими домінантами виходять далеко за межі традиційного розуміння публіцистичності, що в результаті викликає дискусії та розбіжності в аналізі медійної жанрології. Тому звернено увагу на суперечності у тлумаченні понять «публіцист», «публіцистичний», мотивовані часовим і просторовим критеріями.

Акцентовано увагу на тому, що лінгвостилістична аргументація природи жанрів медійної комунікації та в цілому медійної жанрології спирається на аналіз категорії жанру як функціонально-структурної організації мовних одиниць в аспекті екстралінгвістично мотивованих інтенцій комунікативної ситуації. Прокоментовано авторську позицію щодо периферійного характеру художньо-публіцистичних жанрів у модерній медійній комунікації. Запропоновано їх аналізувати як міжстильові або міжжанрові утворення, а медійну жанрологію інтерпретувати у зв 'язку з актуальними сьогодні функціями мови, узгодивши предметність медіалінгвістики із завданнями, запитами та інтенціями сучасної комунікації.

Ключові слова: стиль масової інформації, публіцистичний стиль, художньо-публіцистичні жанри, медіалінгвістика, функціональна стилістика, екстралінгвістична мотивація.

Акцентировано внимание на том, что лингвостилистическая аргументация природы жанров медийной коммуникации и в целом медийной жанрологии опирается на анализ категории жанра как функционально-структурной организации языковых единиц в аспекте экстралингвистически мотивированных интенций коммуникативной ситуации. Прокомментировано авторскую позицию по поводу периферийного характера художественно-публицистических жанров в модерной медийной коммуникации. Предложено их анализировать как междустилевые или междужанровые образования, а медийную жанрологию интерпретировать в связи с актуальными сегодня функциями языка, согласовав предметность медиалингвистики с задачами, запросами и интенциями современной коммуникации.

Ключевые слова: стиль массовой информации, публицистический стиль, художественно-публицистические жанры, медиалингвистика, функциональная стилистика, экстралингвистическая мотивация.

Key words: mass media style, publicistic style, artistic and publicistic genres, media linguistics, functional stylistics, extralinguistic motivation.

Размещено на Allbest.ru