Прийом двійництва як засіб відображення заборонених бажань персонажів в англійській літературі вікторіанського періоду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна металургійна академія України

Прийом двійництва як засіб відображення заборонених бажань персонажів в англійській літературі вікторіанського періоду

Т.В. Кирпита

Двійництво - дуже давній художній прийом, що бере свій початок ще в прадавніх міфах та легендах. У художній літературі він набув найрізноманітніших форм виявлення, в результаті чого виникло багато спроб дати визначення поняттю двійника, а також класифікацію його різновидів.

У класичному розумінні двійник - це дзеркальне відображення людини, її “близнюк”. Але в мистецтві, і в художній літературі зокрема, це поняття трактується значно ширше. Як справедливо зазначає А. А. Михальова, у творі можуть бути відсутні двійники як зовнішньо ідентичні люди, але зустрічаються герої, пов'язані внутрішньою подібністю [7]. Як критерієм двійництва дослідниця пропонує скористатися концепцією П. М. Біциллі, з якої випливає, що двійник - це той, у кому персонаж упізнає себе самого. Тобто критерієм двійництва слугує бачення себе в іншому [1, с. 6]. Звичайно, це визначення не є ні універсальним, ні повним, але ним можна впевнено користуватись у поєднанні з іншими як широким і узагальненим концептом двійництва.

Як давній прийом у мистецтві та літературі різних історичних епох та культур, двійники присутні в усній народній творчості, античній драмі, п'єсах В. Шекспіра, творах О. де Бальзака, О. Пушкіна, В. Одоєвського, М. Гоголя, Ф. Достоєвського та інших. Якщо ж говорити, власне, про англомовну літературу, тема двійництва використовується С. Кольриджем, Ч. Діккенсом, Дж. Ш. Ле Фаню, Р. Л. Стівенсоном, О. Уайльдом. Таким чином, ми маємо справу з певним «спадкоємним зв'язком літературних творів» [3, с. 65].

Англійський дослідник Дж. Гердман зазначав, що «форми двійництва коливаються між розділенням та єдністю» [9, с. 4]. Виходячи з цього положення, Т. Д. Комова виділяє, з опорою на концепції С. Д. Кржижановського та Ч. Сєргє, два основні види двійництва. Перший базується на подвоєнні індивіда, за якого зображуване явище (ціле) представлене за допомогою двох героїв, що повторюють та доповнюють один одного (два Менехма у Плавта, Розенкранц і Гільденстерн у трагедії В. Шекспіра, Бобчинський та Добчинський у «Ревізорі» М. Гоголя і т.ін.). Другий вид - роздвоєння цілого: два однойменні персонажі з оповідання Е. По «Вільям Вільсон», Голядкін-старший та Голядкін-молодший у «Двійнику» Ф. М. Достоєвського. Зображаючи таких персонажів, автор зосереджується вже не на осмисленні загального явища, а спостереженні за його частиною - усвідомленням героєм свого «роздвоєння», його думками й почуттями, внутрішніми переживанням [3, с. 63-65].

Для письменників-вікторіанців прийом двійництва став у нагоді для матеріалізації потаємних бажань, заборонених строгою мораллю тодішнього суспільства. Автори, твори яких ми розглядаємо, належать до різних поколінь і мають різну культурну та релігійну ідентичність, але загальним для них є саме інтерес до темних сторін людської душі, проблеми добра і зла, невинності та гріха.

Привидів та лиховісних істот літератури вікторіанської епохи можна, на нашу думку, здебільшого віднести до двійників другого типу, хоча можна навести приклади і першого типу (ті самі “Володар Балантре” та “Кармілла”). Іноді двійника важко класифікувати за цим принципом, як от Маркгеймового візаві, котрий спочатку постає у образі диявола-спокусника. Але після пережитого головним героєм катарсису незнайомець перетворюється на янгола. Чи є незнайомець уособленням душевної боротьби героя, чи посланцем небес, що лише підштовхує його до каяття, - автор залишив на розсуд читача.

Так, у Дж. Ш. Ле Фаню потойбічні істоти, що неухильно супроводжують головних героїв, уособлюють іншу, «темну» сторону їхньої особистості. У найбільш вдалих своїх творах він використовує метафізику для того, щоб зазирнути у людську душу (навіть у, здавалося б, відверто «вампірському» романі «Кармілла»). У цьому романі подругою юної, наївної героїні стає підступна вампірша. Жорстокість, свавільність та егоїзм, властиві Карміллі, мали б відштовхнути від неї милу, покірну дівчину, але натомість приваблюють її. Ті риси характеру, що ховалися десь у глибині свідомості героїні, не маючи виходу, знайшли своє відображення у характері Кармілли.

Доволі специфічного двійника має велебний Дженнінгс, персонаж новели «Зелений чай»: у його уяві (навіть, за його ствердженням, перед його очима) час від часу з'являється огидна мавпа з очима, що палають пекельним вогнем:

"The interior of the omnibus was nearly dark. I had observed in the comer opposite to me at the other side, and at the end next the horses, two small circular reflections, as it seemed to me of a reddish light. <...> I leaned forward to aid my endeavour to discover what these little circles really were. They shifted their position a little as I did so. I began now to perceive an outline of something black, and I soon saw with tolerable distinctness the outline of a small black monkey, pushing its face forward in mimicry to meet mine; those were its eyes, and I now dimly saw its teeth grinning at me.” [11, с. 15].

Спочатку демон з'являється лише як зорова галюцинація, але стає дедалі могутнішим і спонукає Дженнінгса до негідної поведінки, недостойної пастора. Він розповідає «медику-філософу» (“medical philosopher”) Гесселіусу про це:

«If it is anything real, I say, it is prevailing, little by little, and drawing me more interiorly into hell. <.> Its power of action, I tell you, had increased. Its malice became, in a way aggressive. <.> it is always urging me to crimes, to injure others, or myself» [11, с. 19].

У той час як його лікар вважає, що це - лише галюцинація, Дженнінгс цілком впевнений у реальності існування мавпи-демона. Він зізнається, що вважає вивчення язичницьких вірувань та культів, а також метафізичної літератури несумісними з його діяльністю пастора, навіть «гріховними». Внаслідок цього він картає себе, не в змозі подолати докори сумління. Вочевидь усе це стало причиною того, що з глибин свідомості Дженнінгса вирвалось його alter ego, темна сторона його душі, приховані «заборонені» бажання. Це нібито передмова до Стівенсонових Джекілла і Гайда (1886), і, в іншому плані (образ героїні), до його ж новели «Олалла». Справді, «Зелений чай» називають «передвісником» «Дивної історії доктора Джекілла й містера Гайда» (див., напр., Th. Boyle, C. N. Manlove) [8, с. 12-13; 12, с. 124]. Дійсно, між ними дуже багато подібного.

Як і вікарій Дженнінгс, Джекілл - шанована людина. Він відомий лікар, талановитий вчений, надзвичайно добра і стримана людина. Обоє прагнуть пізнати світ за межами своєї фізичної оболонки, побачити дійсність іншими очима. Дженнінгс ночами зачитується метафізичною літературою, щоб зазирнути за ширму фізичного світу, Джекілл створює зілля, здатне вивільнити його потаємні бажання, прагнення й потяги, які він не смів виказати в умовах строгої вікторіанської моралі. Результат його експериментів - Гайд - також зовнішньо нагадує привид-мавпу Дженнінгса: він низького зросту, має кострубату фігуру й потворне обличчя. Фінал обох історій також схожий: Дженнінгс скоює самогубство, не в змозі опиратися спонуканням лихого привида-мавпи і в той же час відчуваючи докори сумління, а Джекілл вбиває себе, вбивши Гайда, який вийшов з-під його контролю й почав поглинати особистість доктора. Для обох персонажів (Дженнінгса та Джекілла) це, здається, єдиний вихід, адже їхні демони - це невіддільні частини їх душі, уособлення гріхів, докорів сумління, страхів та заборонених строгою вікторіанською мораллю бажань. Вбивство двійника як вбивство себе використав пізніше О. Уайльд у «Портреті Доріана Грея», але у його героя зовсім інші мотиви: він бажає знищити портрет, що став дзеркалом його душі, аби навіки приховати від сторонніх очей свою істинну суть. Пошкодивши портрет, що став уособленням його внутрішнього світу і його пороків, Доріан вбиває себе.

У «Маркгеймі» Стівенсон показує боротьбу добра і зла у душі героя за допомогою постаті таємничого незнайомця. Спочатку він з'являється начебто для того, щоб спокусити Маркгейма, схилити його продати душу дияволу. Але подальші події перекреслюють перше враження: таємничий незнайомець розкриває героєві все його життя, дійсний ступінь його падіння, показує йому себе в істинному світлі. Після щирого каяття героя обличчя незнайомця змінюється, з диявола він перетворюється на янгола. Це дає нам підставу стверджувати, що потойбічний гість - це душа Маркгейма, втілення боротьби доброго й злого начал у ній.

Яскравим прикладом двійників першого типу є брати Генрі та Джеймс у «Володарі Баллантре» Р. Л. Стівенсона. Фізично вони не є ні близнюками, ні частинами одного цілого. Тут ми маємо справу з іншим явищем - перенесення якостей двійника на іншу людину, проекція на неї власних бажань, прагнень, потенціалу. Суперництво між братами триває все життя. Вони кохають одну й ту саму жінку, підтримують ворогуючих претендентів на трон. Спочатку начебто все ясно: Генрі втілює у собі добре начало, а Джеймс - зле, демонічне. Але далі виявляється, що не все так просто. Душу молодшого брата роз'їдає давня ненависть до Джеймса, він все більш стає схожий на старшого брата Джеймса. Генрі, пише Н. Я. Дьяконова, «ненавидить його і ненавидить себе, відчуваючи у собі частинку брата» [2, с. 132]. Генрі заздрить популярності Джеймса серед людей, силі його характеру, відвазі. Власне, самого Генрі важко назвати добрим, протягом твору він майже не виявляє доброти, скоріше, він м'який і поступливий.

Неоднозначною є і фігура Джеймса, який від самого початку втілює зле, демонічне начало. Джеймс - аморальна особистість, яка йде на будь-який злочин. Але й Генрі, плекаючи у своїй душі ненависть до брата, згодом перетворюється на нього, стає його двійником.

Як зовнішніх двійників можна, на нашу думку, розглядати і привиди Квінта і Джессел, покійних слуг з новели Г. Джеймса «Поворот гвинта». На думку безіменної гувернантки, що опікується двома сиротами Майлсом і Флорою, привиди є відображенням духовного світу дітей, їх духовними двійниками.

Але сприйняття новели не може бути таким однозначним. Надійність гувернантки як оповідача досить сумнівна, і це зумовлено структурою твору. Її оповідь замкнена у специфічну «рамку»: оповідач представляє нам свого товариша на ім'я Дуглас, який задля розваги читає мемуари гувернантки своїм друзям. Поступово ми забуваємо, що це - рукопис, який читають уголос, і Дуглас разом із оригінальним оповідачем повністю зникають із свідомості читача, а їх місце займає гувернантка.

Така рамкова побудова твору лише на перший погляд здається дивною і дещо недоцільною. Дійсно, навіщо вводити ще двох оповідачів, які переповідають історію третього? На нашу думку, Генрі Джеймс навмисно робить оповідь такою опосередкованою, непрямою, аби зародити в душі читача сумніви у правдивості та щирості гувернантки. Адже, якби оповідь велася від імені гувернантки, або навіть Дугласа, над нами б тяжіло поняття художньої правди, і це б завадило нам поставити під сумнів слова гувернантки. Але третій оповідач зазначає, що Дуглас, можливо, був закоханий у гувернантку, тобто мало місце його пристрасне судження про неї: двійництво письменник матеріалізація персонаж

“She was a most charming person, but she was ten years older than I. She was my sister's governess,” he quietly said. “She was the most agreeable woman I've ever known in her position <.. .> and we had, in her off-hours, some strolls and talks in the garden - talks in which she struck me as awfully clever and nice” [10, c. 4].

Дослідники творчості Джеймса розбилися у цьому питанні на три табори: одні вважають, що «Поворот гвинта» -- це історія з привидами і нічого більше; другі впевнені у тому, що привиди - витвір уяви божевільної гувернантки; треті ж вважають, що автор навмисно створив такий неоднозначний твір, який досі викликає суперечки серед шанувальників його творчого спадку. Ми схиляємося до точки зору останніх, але допускаємо, що твір міг, так би мовити, «перерости» намір письменника. Відомо, що Джеймс написав «Поворот гвинта» у складний період свого життя, коли він змушений був писати твори на замовлення. У той час був великий попит на оповідання з привидами, так і з'явився «Поворот гвинта», новела, якій згодом судилося вийти за межі банальної «страшилки» чи оповідки про надприродне.

Втім, повернемося до мотиву двійництва у новелі. На перший погляд, як було зазначено вище, складаються дві пари: Майлс - Квінт та Флора - міс Джессел. Так вважає і гувернантка, за спинами дітей з янгольськими личками і милими манерами вона бачить демонів, що хочуть розбестити, морально зіпсувати її вихованців. Доброчесна і порядна дівчина вступає в нерівний бій з привидами, аби врятувати бідолашних малюків від морального падіння, вберегти їх будь-якою ціною. Саме так ситуація виглядає зі слів гувернантки.

Але уважний читач не може оминути деталі, які допомагають скласти зовсім інше враження. Так, ми бачимо, що відносини гувернантки з дітьми не складаються з самого початку, хоча вона стверджує протилежне. Вона часто нехтує заняттями з дітьми, Майлс не занадто високої думки про її спроможність чомусь його навчити, Флора уникає занадто нав'язливої наставниці. І тут, як справедливо зазначає А. В. Маркін, вона заповнює пустоти у спілкуванні з дітьми уявними істотами. [5, с. 70]. Таким чином, для неї Квінт і Джессел є двійниками Майлса і Флори, ми ж можемо припустити, що вони є відображенням внутрішнього світу самої гувернантки, вираженням її потаємних гріховних прагнень і бажань.

Бібліографічні посилання

1. Бицилли П. М. К вопросу о внутренней форме романа Достоевского / Бицилли П. М. // О Достоевском: сб. ст. - М., 1966. - 120 с.

2. Дьяконова Н. Я. Стивенсон и английская литература XIX века / Дьяконова Н. Я. - Ленинград, 1984. - С. 84-132.

3. Енбаева Л. В. Сопоставительнопереводческий анализ интертекстуальности в произведении Ф.М. Достоевского «Двойник» / Енбаева Л. В., Гесс В. А. // Вестник Челябинского гос. ун-та. - 2015. - №10 (365). - С. 61-67.

4. Колотова О. О. Феномен двійництва в мистецтві: розщеплений суб'єкт на межі світів / Колотова О. О. // Проблеми соціальної роботи: філософія, психологія, соціологія. - 2015. - №2(6). - С. 95-101.

5. Маркин А. В. Архетипическое содержание сюжета повести Г. Джеймса «Поворот винта». Текст в культурноисторическом контексте / Маркин А. В. - Екатеринбург, 2005. - С. 65-74.

6. Комова Т. Д. Двойники в системе персонажей художественного произведения (на материале западноевропейской и русской литературы XIX в.) / Т. Д. Комова [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. dslib.net/teoria-literatury/dvo - jшki-v-sisteme-personazhej-hudozhestven- nogo-proizvedenija.html

7. Михалева А. А. Герой-двойник и структура сюжета / Михалева А.А. // Новый филологический вестник. - 2006. - № 3. - С. 227-231.

8. Boyle Th. Black Swine in the Sewers of Hampstead: Beneath the Surface of Victorian Sensationalism / Boyle Th. - USA : Penguin Books, 1989. - 273 p.

9. Herdman J. The Double in Nineteenth- century Fiction / Herdman J. - Basingstoke, : Macmillan, 1990. - P. 4.

10. James H. The Turn of the Screw and Other Stories. - New York : Penguin Books, 1977. - 208 p.

Надійшла до редколегії 06.12.2017

11. Le Fanu J. S. In a Glass Darkly / Le Fanu J. S. - Wordsworth Editions Limited, 1995. - 288 p.

12. Manlove C. N. Modern Fantasy / Manlove C. N. - Cambridge : Cambridge University Press, 1978. - 267 p.

13. Stevenson R. L. Dr Jekyll and Mr Hyde and Other Tales / Stevenson R.L. - Oxford : Oxford University Press, 2006. - 205 p.

14. Stevenson R. L. The Master of Ballantrae. Weir of Hermiston / Stevenson R. L. - London : Everyman's Library, 1992. - P. 11239.

Анотація

Розглянуто використання прийому двійництва в англійській художній літературі вікторіанського періоду, зокрема, у творах таких визначних письменників, як Дж. Ш. Ле Фаню, Р. Л. Стівенсон та Г. Джеймс. Предметом вивчення стали фантазійні твори «Кармілла» та «Зелений чай» Ле Фаню, новела «Маркгейм» і роман «Володар Балантре» Р. Л. Стівенсона, новела «Поворот гвинта» Г. Джеймса.

Візуалізація внутрішнього світу героя художнього твору здавна була викликом художнику. Прийом двійництва, як матеріалізація прагнень та бажань персонажів, став у великій нагоді, а вікторіанська епоха з її строгим моралізаторством і зведенням респектабельності в абсолют, надала нового звучання цьому прийому, двійник не просто представляв іншу сторону особистості, він уособлював гріх і порочність. Такий підхід дає широкий простір для тем: протиріччя між показовою релігійністю і зневір'ям, злочин і спокута гріха, любов і ненависть, зовнішня респектабельність і внутрішнє зло, та для безлічі інших. Уособленням гріховних (реальних чи нав'язаних святенницькою мораллю) бажань і стає двійник, що може бути як частиною розщепленої особистості героя (приміром, Джекіл і Гайд, Дженнінгс і привид у вигляді мавпи, Маркгейм та Незнайомець), так і окремою особистістю, на яку переносяться прагнення і нездійсненні бажання персонажа (брати Генрі та Джеймс, почасти привиди в «Повороті гвинта» для гувернантки).

Роль двійника також різна, але переважна більшість творів закінчується загибеллю головного героя, а отже, безперечною перемогою зла. Якщо ж лихий двійник гине, то разом з ним гине і протагоніст.

Ключові слова: двійник, двійництво, історія з привидами.

Рассмотрено использование приема двойственности в английской художественной литературе викторианского периода, в частности, в произведениях таких выдающихся писателей, как Дж. Ш. Ле Фаню, Р. Л. Стивенсон и Г. Джеймс. Предметом изучения стали фантазийные произведения «Кармилла» и «Зеленый чай» Ле Фаню, новелла «Маркгейм», роман «Владетель Баллантрэ» Р. Л. Стивенсона и новелла «Поворот винта» Г. Джеймса.

Визуализация внутреннего мира героя художественного произведения издавна была вызовом художнику. Прием двойственности, как материализация стремлений и желаний персонажей, был очень кстати, а викторианская эпоха с ее строгим морализаторством и возведением респектабельности в абсолют, дала новое звучание этому приему, двойник не просто представлял другую сторону личности, он олицетворял грех и порочность. Такой подход дает широкий простор для тем: противоречия между показательной религиозностью и неверием, преступление и искупление греха, любовь и ненависть, внешняя респектабельность и внутреннее зло, и для множества других. Олицетворением греховных (реальных или навязанных ханжеской моралью) желаний и становится двойник, который может быть как частью расщепленной личности героя (например, Джекилл и Хайд, Дженнингс и призрак-обезьяна, Маркгейм и Незнакомец), так и отдельной личностью, на которую переносятся стремления и неосуществимые желания персонажа (братья Генри и Джеймс, отчасти привидения в «Повороте винта» для гувернантки).

Роль двойника также различна, но подавляющее большинство произведений заканчивается гибелью главного героя, а следовательно, несомненной победой зла. Если же злой двойник гибнет, то вместе с ним гибнет и протагонист.

Ключевые слова: двойник, двойственность, история с привидениями.

The article examines the use of dualism in English fiction of the Victorian period, in particular in the works by such prominent authors as J. S. Le Fanu, R. L. Stevenson and H. James. As the subject of our study we took the fantasy works by Le Fanu “Carmilla” and “Green Tea”, Stevenson's “Markheim” and “The Master of Ballantrae”, and “The Turn of the Screw” by H. James.

The visualization of the inner world of the artistic work protagonist has long been a challenge to the artist. The acceptance of duality as a materialization of the aspirations and desires of the characters has become very useful, and the Victorian epoch with its strict moralisation and the erection of respectability into the absolute, gave a new sound to this reception; the double did not merely represent the other side of the personality, it personified sin and perversity. Such an approach provides a wide range of topics: contradictions between demonstrative religiosity and unbelief, crime and redemption of sin, love and hatred, external respectability and inner evil, and many others. The personification of the sinful (real or imposed by the holy morality) desires and becomes a double, which can be as part of the split personality of the hero (for example, Jekyll and Hyde, Jennings and the ghost of the monkey, Markheim and the Stranger), as well as a separate person, on which the aspiration and the impracticable wishes of the character are imposed (the brothers Henry and James, partly ghosts in "The Turn of the Screw” for the governess).

The role of the double is also different, but the overwhelming majority of works end with the death of the protagonist, and hence the undoubted victory of evil. If the evil double dies, the protagonist dies too.

Keywords: double, duality, ghost story.

Размещено на Allbest.ru