Концепт "рідний край" у повісті Михайла Чхана "Кам’янські балади"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концепт «Рідний край» у повісті Михайла Чхана «Кам'янські балади»

А.С. Головненко

Михайло Чхан - один з найпомітніших поетів Придніпров'я 1960-- 1970-х років. В українську літературу він увійшов за часів «хрущовської відлиги» з літературним поколінням «шістдесятників», належить до їх когорти за художньо-естетичними, морально-етичними принципами. Автор семи прижиттєвих поетичних збірок, М. Чхан лише посмертно постав перед читачами як талановитий прозаїк після оприлюднення його «шухлядних» творів, які, на думку С. Мартинової [11], дають ключ до розуміння всієї його творчості. До прозової спадщини письменника належать такі твори, як «Чортомлицькі легенди», присвячені зображенню легендарного кошового Івана Сірка, та повість «Кам'янські балади», яку вперше було опубліковано в Криворізькому альманасі «Саксагань». Пізніше вона ввійшла до найповнішого видання творів майстра слова - збірки «Вибране» (2007), укладачем якої є С. Мартинова, автор розвідок про творчість Михайла Чхана та упорядниця його архіву.

В основі сюжету «Кам'янських балад» - події громадянської війни на Катеринославщині й у рідному селі письменника Кам'янці на Апостолівщині. Маючи у своєму доробку цикл поезій «Кам'янчани» (зб. «Землелюби», 1976), присвячений землякам, М. Чхан пише про них повість, у якій художньо відображено складну ситуацію революційних років з урахуванням різновекторного сприйняття подій.

«Кам'янські балади» складаються з семи самостійних частин, названих письменником баладами, кожній з яких М. Чханом надано метафоричний заголовок («Степові привиди», «Сльози Димки Рося», «Цигарка з кров'ю», «Лжепобратимство», «Спокій над могилою», «Батьки і діти», «Сімнадцять блискавок»), що має символічне значення. Як відомо, балада - «жанр ліро- епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально- побутового ґатунку з драматичним сюжетом» [9, 75-76], проте винесений у назву прозового твору жанровий маркер має логічним, оскільки за напівлегендарно-історичним та героїчним змістом, напружено-драматичним сюжетом, своєрідністю стилю повість сприймається як високопоетична балада про подвиги земляків у роки громадянської війни.

Враховуючи, що розвідка Ф. Білецького «„Кам'янські балади” Михайла Чхана» [4] є лише загальним оглядом художніх особливостей твору, можна вважати, що повість загалом є малодослідженою в літературознавстві й потребує належного літературознавчого поцінування. Це зумовлює мету й завдання статті: проаналізувати «Кам'янські балади» М. Чхана, виділити наявні концепти зображених подій, розглянути особливості художнього зображення «рідного краю», визначити його репрезентанти в тексті твору та особливості їх функціонування.

У науковий обіг термін «концепт» уведено С. А. Аскольдовим, який у своїй праці «Концепт і слово» (1928) визначив його як «мисленнєве утворення, що заміщує в процесі мислення невизначену множинність предметів, дій, розумових функцій одного роду» [3, 269]. До проблеми вивчення художнього концепту в літературознавстві звертались

Л. Г. Бабенко, Н. С. Болотнова, Н. В. Володіна, В. Г. Зусман, В. А. Маслова, Л. В. Міллер, І. А. Тарасова та ін. Зокрема, В.Г. Зусман вважає, що літературний концепт як своєрідний «агент» інших рядів культури в художньому тексті: «Літературний концепт - такий образ, символ чи мотив, який має «вихід» на геополітичні, історичні, етнопсихологічні моменти, розташовані поза художнім твором» [6, 14]. Досліджуючи природу художнього концепту, Т. І. Васильєва визначає його, як «ментальне утворення свідомості письменника, значення якого реалізується

в семантико-асоціативному контексті літературного твору. Художній концепт знаходить вираження в художньому образі, символі, є одиницею картини світу письменника, пронизує всю структуру твору, виходить за його межі, зв 'язуючи художній текст з іншими творами письменника, з культурними константами нації» [2, 7]. У свою чергу, дослідниця І. Мурдза зауважує: «Художній концепт - це уявлення про фрагмент світу, втіленого в специфічному словесно-образному виразі та реалізованого в художньому творі, сформоване загальнонаціональними параметрами, пропущеними крізь призму авторської уяви, відтак доповнене індивідуальним досвідом й особистою уявою. Іншими словами, художній концепт - це національний образ (ідея, символ), ускладнений ознаками особистого уявлення автора на основі художньої асоціативності. Саме цією властивістю він відрізняється від мовного та культурного концептів. Унікальність художнього концепту полягає в його діалогічній природі, оскільки важливо не лише враховувати авторське світобачення письменника, його ментальні, культурні особливості, але й індивідуально - емоційне тлумачення читача, його рівень сприймання, ситуацію та культурний досвід» [13, 2].

Позаяк художній концепт містить у собі культурний досвід людства, він характеризує національну картину світу того народу, до якого належить письменник, адже, саме входження в асоціативну мережу культури робить літературний образ концептом [7].

Ключове слово-концепт у цілісній єдності тексту корелює з іншими концептами. Н. П. Капшай та О. А. Казакова наголошують: «Якщо словоконцепт відноситься до числа базових констант, то вже у вихідній позиції аналітичного акту воно орієнтує на звернення до високої духовної сфери, оскільки в семантиці слова-концепту закладена смислова домінанта, кодифіковані та сконцентровані загальнолюдські, національні, духовні цінності, бере початок філософія автора, яка від самого початку є пізнаваною читачем, який володіє досвідом «мовної особистості» [8, 80].

Концептосферу повісті М. Чхана «Кам'янські балади» складають: «рідний край», «рід», «громадянська війна», «кохання», «смерть», «подвиг», «побратимство», «селянство» тощо. Концепт «рідний край», що є ключовим не лише в «Кам'янських баладах», але й у всій творчості письменника, актуалізується вже в самій назві твору - в образі «Кам'янські», яке вказує на рідне село автора. Як зазначає Т. І. Васильєва, «ключове слово - репрезентант концепту в творі <... > часто виноситься в заголовок. Назва твору не лише визначає сприйняття тексту, але й задає вектор розкриття смислу концепту» [2, 8].

«Академічний словник української мови» визначає рідний край як «батьківщина, вітчизна» [1]. Любов до рідного краю і його історичне минуле - провідні мотиви творчості митця, на чому неодноразово акцентували С. Мартинова [12], Н. Нікуліна [14] та ін. Концепт діє як на тематичному, так і на мотивно-образному рівнях тексту, він представлений у повісті такими репрезентантами як «село Кам'янка», «Катеринославщина», «земля», «хата», «криниця», «дерево», що розкривають змістове наповнення концепту та сприяють осягненню його індивідуально-авторського смислу. Концепт «рідний край» реалізується насамперед в образі села Кам'янка: «Старе козаче село - Кам 'янку неначе хтось із зловтіхи вкинув у долину однойменної річки саме на чорнім шляху омертвлюючих навал. Забугрились могилами древніми кряжі, присмоктались до річки тернові яри, облягли марева три тисячі кам'янських дворів» [16, 319-320]. Використання на початку повісті таких символів смерті та страждання як «омертвлюючі навали», «могили древні», «тернові яри», «марева» окреслюють трагічну долю села в минулому та виконує прогностичну функцію щодо подальших подій твору.

Образ Кам'янки функціонує не лише як просторовий епіцентр подій повісті, але і як символ рідного дому, куди прагнуть повернутися герої твору, відірвані від свого роду у вирі громадянської війни: «Радіють побратими: сьогодні вирушають в напрямку рідного села. Щоправда, радість невелика: горнуть їх денікінці - і партизан, і махновців, і інших - доведеться за Дніпро через плавні подаватися. Ну, то так, а до Кам 'янки попадемо! І хлопцям весело - співають на голодний живіт» [16, 340]. Образ Кам'янки акумулює сенс першопочатку, до якого намагається повернутися Іван Міхно після життєвих негараздів. Саме в просторі рідного села герой намагається віднайти себе, очистити свою совість після скоєння лихих вчинків: «Потеліпався до Кам'янки; і коня згубив, і силу молодечу розвітрив, і обшарпався, ніби на ньому всі собаки навчались свого ремесла» [16, 382].

Рідний край детермінується письменником не лише рамками села Кам'янка, він охоплює значно ширшу територію, яку можна окреслити межами колишньої Катеринославщини, на що вказують згадки в сюжетах твору таких населених пунктів, як Апостолове, Нікополь, Олександрівськ, Верхівцеве, П'ятихатки, Проскурове, Довгинцеве, Михайлівка, Литовське та власне Катеринослав. Образ Катеринослава митець подає в дискурсі осмислення махновщини, що є невід'ємною частиною історії рідного краю автора. Колоритно зображує М. Чхан вступ армії Махна в Катеринослав: «Ревище, як на тирлі. Сизі п 'яні пики гойдаються в диму, як чорти в пеклі. Іржуть молодці, вищать повії. Пий, гуляй! В Катеринославі є кого потрусити! Катеринославським проспектом гуркотять тачанки, на тачанках гармонії звиваються, як повії, пух перинний літає, скло хрущить. П'яні від горілки, п'яні від захвату: таке місто схрумали й не подавились» [16, 375-376]. Поєднання звукових образів із яскравими зоровими відтворює атмосферу безладу й гармидеру, влаштованих махновцями в місті, наприклад, у ситуації повалення махновцями пам'ятника Катерині ІІ: «Гепнулась Катерина з постаменту: рев небо підняв, аж вили деякі, як самарські вовки» [16, 376].

Махновську вольницю М. Чхан репрезентує як розбійницький рух, що ніс безлад та руїну: очікувана протягом століть воля п'янила голови людям, які не могли відразу зорієнтуватись, «де барвінок, а де чортополох», вдаючись до грабунку та насильства. Проголошену Махном анархію, що мала стати «матір'ю порядку», митець коментує так: «Розв'язувала вона руки будь-якій темній справі, звільняла від совісті, дозволяла все» [16, 377]. Такий погляд письменника пояснюється впливом офіційної радянської оцінки махновщини.

До зображення перебування махновців у Катеринославі звертався в повісті «Третя революція» і Валер'ян Підмогильний. Будучи свідком реальних подій, В. Підмогильний зображує захоплення махновськими загонами Катеринослава під іншим кутом зору. Провідною проблемою його твору є проблема взаємин села та міста, їх зіткнення позиціонується як одна з головних причин народного повстання: «Цей день написано на скрижалях міста, що знало чотирнадцять влад перед тим і багато по тому. Кам'яне й гордовите, оселя культури і зверхності, воно навколішках приймало ганьбу від буйного села, що залило його вулиці. Село вийшло з своїх мазанок і стріх, поклало руку на той незрозумілий механізм, звідки йшли усі накази, куди возились податки, де жили дідичі, лунала чужа мова й зникав викоханий у степах хліб. Село прийшло один раз могутнє, і місто стенулося з палкого подиху степів, здавалось, уже підвладних назавсігди» [15, 209]. Причини ненависті села до міста В. Підмогильний трактує так: «сталася третя революція - похід села на місто» [15, 209]. Така позиція автора підтверджується й істориками: «Напередодні революції 1917 року соціально- етнічна структура населення України склалася таким чином, що українці становили незначну частину жителів міст, де зосереджувалося адміністративно-політичне життя, але домінувало в сільській місцевості. Таке становище викликало великий політичний та етносоціокультурний розкол, значний розрив між різними класово-структурними елементами суспільства - верхами й низами, містом і селом» [10, 337].

Важливою складовою концепту «рідний край» у «Кам'янських баладах» є лейтмотивний образ землі. Земля подається як у значенні «ґрунт», що є одним з основних багатств українців і предметом історичних зазіхань («А ґрунт, ґрунт! Добрий-добрючий! З чистої крові і плоті української, можна міняти на золото - фунт за фунт. Хто його - чорнозему - тільки не жер! Гризли пани-ляхи, давилися ним свої хохлочубі дуки, глемедали катеринині поплічники, гарчали над ним західні зайди» [16, 320]), і як утілення рідного дому, рідного краю в образі планети: «Забулась Килинка, забулась домівка - все це було десь в іншому віці, десь не на Землі -матінці» [16, 377]. Земля постає і як традиційний символ родючості, праці й самого життя: «І люди, мов кусники чорноземні, родючі на дітвору й думку, грішносвяті в роботі й гульбищі...» [16, 320]. Письменник використовує образ землі (чорнозему) не лише як домінанту втілення в характеристиці працьовитої селянської сили, але і як об'єкт багатовікового прагнення селян: «.хати полохливо повгрузали в чорнозем, чорнозем в'ївся в долоні й душі - пахне від людей рільною силою і невтамованою жадобою землі» [16, 320].

Концепт «рідний край» вербалізується в тексті в образі криниці (колодязя) як неодмінного атрибута українського села. Українці здавна з повагою й обожненням ставилися до криниці як джерела питної води, а отже, і самого життя. Відповідно до традицій українського фольклору митець зображує зустріч закоханих Івана Міхна та Килинки, яких роз'єднала доля та батьки, біля криниці, що здавна є символом кохання, коханої дівчини [5]. М. Чхан актуалізує зміст міфологеми жива вода в образі колодязної води, яка здатна повернути людині бадьорість тіла й духу після виснажливої хліборобської праці: «І мотається Іван , як посолений, цілий ден, а ввечері - чи вечеряв, чи ні - змиє пилюгу колодязною крижаною водою, сорочку вишивану надіне, накине свиту і - бувай, хата, до світанку» [16, 370]. Образ криниці є компонентом концепту «рідний край» і в епізоді подвигу Галахтійонового побратима Олекси, який, сховавшись у криниці, ціною свого життя зупинив загін кадетів. Автор у такий спосіб не лише розкриває походження народної назви однієї з кам'янських криниць, а й зберігає для нащадків пам'ять про героїчного земляка: «...а криниця буде бити все тим же голубим холодним струменем, та ніколи не забуде червоного, гарячого. І буде вона чистішою, бо зватиметься хвильно і щемно - Олексиною» [16, 345].

Одним з елементів концепту «рідний край» є образ хати, що є знаковим для етноментального світу українців. «Споконвіку хата у великій повазі: до неї можна заходити лише з неприкритою головою, у ній неможна свистіти, палити <...>, хата - уосібнення родинного вогнища, благополуччя, досягнутого завдяки працьовитості, гостинності, волі, незалежності» [5, 616]. Мати свою хату, господарство - означає бути повноправним членом соціуму: «У Кузьми Левенця (оце вони і є Чортобрати) троє хлопці та двоє дівчат, хата з глиняними стінами та дванадцять десятин ріллі й випасу. Голодні не сидять, хоч і не розкошують» [16, 337]. Особливу увагу автор приділяє зображенню дому Симона Чебреця, відтворюючи інтер'єр та наголошуючи на функціонуванні традиційної української хати: «Поріг біля хати здоровенний, сяк-так складений з залізнякових каменюк та глиною при ляпаний, пришпарований: сіни, як сіни - чавун з водою на призьбочці, діжки й діжечки з квасолею та цибулею, двері ліворуч - у малу хату, двері праворуч - у велику. У великій. долівка не зарубцьована, посипана свіжою соломою, дві скрині: одна - баби Чебрецихи, друга - невістчина. Та образи в кутку, та лавка, та стіл, скатертиною самотканою застелений. Тут не живуть: це для свята та, спаси нас Боже, для похоронів. Живуть в малій хаті: там піч, там і мисник, між піччю й стіною дерев'яний піл, там завжди натоплено і ввечері каганець блима» [16, 354]. Хата в М. Чхана постає уособленням добробуту й миру, які зникають в пожежах громадянської війни: «Палахкотіло обійстя Міхнове - хата вже пригасла, а клуня ще тільки розжахтілася: жахлива, багряна, жива квітка. Геть вже все - і хлівці, й стіжки, і скирти - гуло й ревло, дражнячи кривавими язиками звечоріле небо» [16, 369]. Хата, обійстя асоціюються з родиною, родом, які знищуються разом із згорілими будівлями: «.хто ж те обійстя підніме з попелу, коли єдиний син сам спопелів в пожарищі?» [16, 387].

Одними із репрезентантів концепту «рідний край» є образи дерев - дуба, яворів та груші, які є не лише традиційними компонентами сільського пейзажу, а й символом, закоріненим в український фольклор та культуру загалом. Звертаючись до образів дерев, автор використовує традиційні фольклорні прийоми - персоніфікації та психологічного паралелізму, що увиразнюють вираження творчого задуму митця та внутрішнього стану героїв. етнокультурний образ потрактування махновський

Традиційно образ дуба «символізує парубка, козака, <... > у прислів'ях символізує поважну справу, здоров'я, силу, могутність» [5, 204]. Аналогічний зміст образу дерева в художньому осмисленні М. Чханом. Дуб як уособлення давньої звитяги предків-козаків стає свідком братання двох молодих хлопців - Галахтійона Левенця та Їсака Ївженка, захоплених романтикою козаччини та жагою боротьби: «...а над самою кручею гудів під вітрами одинокий дуб. Хто посадив - невідомо, а літ йому, як отим хвилям свинцевим <...>. І старезний дуб засвідчив побратимство і благословив обійми» [16, 339]. Автор у персоніфікованому образі дуба відтворює біль Галахтійона, викликаний зрадою товариша: «Мертвотно булькотіли під скелею хвилі, дуб плакав великими сльозами. За побратимством плакав, за зламаною клятвою. Важко, по-козачому плакав» [16, 353]. Дотримуючись козацького звичаю, молодий Левенець під дубом карає зрадника на смерть: «І перестав плакати дуб, і в розриві хмар з 'явився молодик, тонкий і блідий, як після тифу, але бадьорий і сповнений снаги викрутитися вповні» [16, 354].

Явір «належить до найбільш оспіваних у народних піснях; він супроводжує закоханих, символізує красу, стрункість, силу молодого хлопця, козака, парубка, коханого» [5, 660]. Використовуючи традиційний для українського фольклору прийом психологічного паралелізму, М. Чхан звертається до образу яворів, які передають фізичний та внутрішній стан Галахтійона Левенця. Шум яворів відтінює вираз як самопочуття парубка, який знепритомнів від тифу, так і його відчуття дому, рідної землі, до якої він повернувся після довгих блукань: «Ізашуміли над ним явори. Шуміли довго, і сьогодні шумлять. Вже з півгодини, як він побачив у віконце світанок, а явори шумлять. Яке спокійне марення!» [16, 348]. У наступних епізодах подій, що відбуваються з Галахтіоном: переживання звістки про смерть побратимів та зради Їсака Ївженка, заручини з Яриною - теж акцентовано дерев у їх вираженні. Образи яворів інтерпретуються як символ українського народу, якому випало пройти крізь лихоліття громадянської війни. У єдності, спільності думки й справи автор вбачає силу народу й перспективу його існування: «А бач, явори вже не шумлять - голі стоять, як ото після переправи. Голі й голорукі. Мабуть, холодно їм, щуляться, туляться один до одного. Туліться, брати-явори, туліться: в гурті тепліше, гуртом і супроти вітру постоїте звитяжніше» [16, 354].

Особливу роль у характеристиці рідного краю в повісті М. Чхана посідає образ відомої на все село чебрецівської груші: «Йшов Микита мимо тернів, мимо знаменитої чебрецівської груші, мимо хат чебрецівскої та фесиківської» [16, 333]. Образ груші є втіленням міфологеми дерева життя, дерева роду. Груша, яку посадив ще «прапрадід якийсь чебрецівський», є символом єдності поколінь щедрого на нащадків роду, які вели свій родовід ще з козаків. На сакральність цього образу вказує порівняння груші з вічним джерелом як символом неперервності роду та життя, як і той факт, що груша залишалась недоторканою шкідниками: «Недалеко хати височіла відома всій Кам'янці груша. Що вже родила - щорічно, невтомно, як джерело вічне! <... > і ще диво: не брали грушу шпаки. Іншу як вкуштують, та й листя, здається, обклюють, а цю минали» [16, 355].

Отже, Михайло Чхан реалізує концепт «рідний край» у «Кам'янських баладах» в образах рідного села Кам'янки, Катеринославщини та Катеринослава, зокрема землі, криниці, а також таких дерев, як дуб, явори, груша. У його основі етноментальна закоріненість у традиції фольклору, індивідуально-авторське світосприйняття, що оприявнюється через знакові для української культури символи. Концепт «рідний край» в осмисленні письменника засвідчує індивідуальність поетики автора в зображенні світу рідного краю.

Список використаних джерел

1. Антология художественных концептов русской литературы XX века / [ред. и авт.-сост.: Т. И. Васильева, Н. Л. Карпичева, В. В. Цуркан ]. - М. : ФЛИНТА, 2013. - 357 с.

2. Аскольдов C. А. Концепт и слово / С. А. Аскольдов // Русская словесность. От теории словесности к структуре текста : [антология]. - М. : Academia, 1997. - С. 267-279.

3. Білецький Ф. «Кам'янські балади» Михайла Чхана / Ф. Білецький // Борисфен. - 1992. - № 7 (13). - С. 21.

4. Зусман В. Г. Диалог и концепт в литературе. Литература и музика / В. Г. Зусман. - Н.Новгород : Деком, 2001. - 167 с.

5. Зусман В. Г. Концепт в системе гуманитарного знания / В. Г. Зусман // Вопросы литературы. - 2003. - № 2. - С. 3-29.

6. Капшай Н. П.Функции слова-концепта в литературоведческом анализе художественного текста (на примере рассказов А. П. Платонова) / Н. П. Капшай, Е. А. Казакова // Известия Гомельского государственного университета имени Ф. Скорины. - Гомель : ГГУ им. Ф. Скорины, 2014. - № 1 (82). - С. 79-82.

7. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. - К. : ВЦ «Академія», 2007. - 752 с.

8. Лозовий В. С. Політична культура та національна свідомість українського народу в період революції 1917 року / В. С. Лозовий // Українська політична нація: проблеми становлення : зб. наук. статей. - К. : НІСД, 2012. - С. 336 - 351.

9. Мартинова С. «В нім жила запорозька смілість...» / С. Мартинова // Чхан М. Вибране. - Дніпропетровськ : ВАТ «Дніпрокнига», 2007. - 408 с.

10. Мартинова С. Михайло Чхан / С. Мартинова // Літературне Придніпров'я: Навчальний посібник з хрестоматійними матеріалами до шкільних програм. В 2-х томах. - Дніпропетровськ : ВАТ «Дніпрокнига», 2005. - Т. 2. - 724 с.

11. Нікуліна Н. Повернення високої зорі / Н. Нікуліна // Вітчизна. - 1993. - № 1. - С. 152-153.

12. Підмогильний В. Оповідання. Повість. Романи / В. Підмогильний - К. : Наукова думка, 1991. - 800 с.

13. Чхан М. Вибране / М. Чхан. - Д. : ВАТ «Дніпрокнига», 2007. -

Анотація

У статті розглянуто функціонування художнього концепту «рідний край» в повісті М. Чхана «Кам 'янські балади», виявлено та проаналізовано такі репрезентанти: «село Кам 'янка», «Катеринославщина», «земля», «криниця», «хата», дерева «дуб», «явори», «груша»; звернено увагу на поліваріантність їх розкриття в тексті твору. З'ясовано етнокультурне підґрунтя образів землі, криниці (води), хати, дуба, явора, груші та досліджено особливості їх індивідуально-авторського потрактування. Акцентовано на своєрідності образу Катеринослава через осмислення махновського руху.

В статье рассматривается функционирование художественного концепта «родной край» в повести М. Чхана «Каменские баллады», выявлены и проанализированы такие репрезентанты: «село Каменка», «Екатеринославщина», «земля», «колодец», «дом», деревья «дуб», «яворы», «груша»; обращается внимание на поливариантность их раскрытия в тексте произведения. Определяется этнокультурная основа образов земли, колодца (воды), дома, дуба, явора, груши, исследуются особенности их индивидуально-авторской трактовки. Акцентируется на своеобразии образа Екатеринослава через осмысление махновского движения.

The article investigates the concept “native land” in the story "Kamianski ballady" of Mykhailo Chkhan. The aims of the matter is to consider M. Chkhan's "Kamiansky balady" in terms of concept analysis, to explore the features of the embodiment of the concept "native land", to determine its representants in the text of the work and analyze the characteristics of their functioning.

The story "Kamianski ballady" consists of seven separate sections, which the author called the ballads that can be explained by semi-legendary-historical and heroic content, stress-dramatic storylines and original style that are inherent in the genre of ballads. The plot of the story represents the events of the Civil War in Katerynoslav region and in the writer's native village Kamianka, than are revealed in several storylines.

The conceptual sphere of M. Chkhan's "Kamiansky ballad" includes the following concepts: "native land," "family," "civil war", "love", "death", "achievement", "brotherhood", "peasants", etc. . The concept "homeland", which is the key not only to "Kamiansky balady," but in the whole of the writer's creativity, is updated in the title of the work in the word "Kamiansky", which indicates the author's native village. The concept appers on the thematic, motive and image levels of the text, it is presented in the story representants such as the "Kamianka village", "Katerinoslav region", "land", "a house", "a well", "trees" that revealing the semantic content of the concept and contribute to the comprehension of its individual author's meaning. Kamianka functions not only as the epicenter of the events of the story, but as a symbol of home, where the characters seeking for cut off from their families during civil war. The writer also refers to the image of Katerynoslav which is presented in discourse of comprehension of Makhno's movement that is an integral part of local history.

An important part of the concept "native land" is the image of land. The land h is given as in the meaning of "soil", which is one of the main resources of Ukrainian history and the subject of attacks and also as the embodiment of home. The land functions also as a traditional symbol of fertility, labor and life. In the image of the well the author uses Ukrainian folklore tradition depicting the magic power of its water and narrating about the meeting of lovers near the well. One of the elements of the concept "native land" is the image of the house, which is sacral for Ukrainian ethnomentality. The house in the story appears as the embodiment of prosperity and peace, which disappear in the fires of civil war. Among the representants of the concept are the images of such trees as an oak, sycamores and a pear that are not only traditional components of the rural landscape, but also are the symbols of Ukrainian folklore and culture in general. Referring to the images of these plants, the author uses such traditional folklore techniques as personalization and psychological parallelism, that expresses the artist's creative idea and convey the internal state of the characters

The investigation of the concept reveals etnomental base of the writer's imagery. The concepts representants reflect the individual author's interpretation of the iconic symbol for Ukrainian culture. The research of the concept allows not only to reveal individual traits of the author's poetics, but also promotes comprehension of artist's values.

Key words: ballad, concept, image, character, story, M. Chkhan.