Лексичні опозиції в поетичному словнику Сергія Жадана

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лексичні опозиції в поетичному словнику Сергія Жадана

О.Ю. Чорна

Антонімія є основним засобом вираження контрасту - виразного протиставлення, реалізованого через порівняння й виявлення протилежних ознак. Мовні контрасти дають змогу схарактеризувати предмет з полярних сторін, об'єднати протилежності, передати суперечливу сутність людських думок і почуттів [2, с. 29].

Майстри художнього слова використовують протиставлення для досягнення певного смислового й естетичного ефекту - відтворення суперечностей душевного стану персонажів, зображення діалектичної сутності предметів та явищ навколишнього світу, посилення експресивності вислову.

Вірші Сергія Жадана підкреслюють індивідуальний стиль сучасного поета, у якому тісно переплелися глибока філософічність, ліричність, загострене сприйняття навколишньої дійсності. У його поетичному словнику продуктивні семантично протиставлювані лексеми, що свідчить про опозиційне світобачення.

Мета пропонованої статті - проаналізувати лексичні опозиції в поетичному словнику С. Жадана.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань: 1) виокремити антонімічні пари й антонімічно-синонімічні парадигми в поезії С. Жадана; 2) схарактеризувати найпродуктивніші опозиції; 3) визначити стилістичні функції антитез та оксиморонів у досліджуваних поетичних текстах.

Матеріалом дослідження є лексеми із семантично протиставлюваними компонентами, зафіксовані в поетичних збірках С. Жадана «Господь симпатизує аутсайдерам» [4] та «Життя Марії» [5].

Для поетичного ідіолекту митця характерні антонімічні пари й антонімічно-синонімічні парадигми, які номінують полярні почуття, суперечливі душевні стани ліричного героя, контрастні психічні процеси та емоції: любов - ненависть; любити - ненавидіти; сміятися - плакати; радощі - сльози; радість - смуток; тішитися - шкодувати; утіха - смуток, біль, розчарування, горе. Використання емотивних контрастних лексем дає змогу розкрити діалектику почуттів ліричного героя, життєвий досвід якого складається з позитивних і негативних емоцій: Не можна втекти від себе і від своєї печалі / від своєї ненависті і своєї любові [4, с. 14]; Про що згадуєш із утіхою, про що - зі смутком [4, с. 37]; Який це все має сенс / без нашого болю й розчарування? / яку це має вагу без нашої втіхи? [4, с. 44]

Крім симетричних антонімічних пар, компонентам яких властива семантична однорідність, засвідчені також асиметричні антоніми, а саме контекстуальні опозиції, члени яких набувають антонімічного значення лише в певній лексичній сполучуваності:

Не знаю, що це - образа чи радість [5, с. 39]; Була безмежна радість, / був безкінечний щем, / був присмак удачі, присмак мороки... [5, с. 110].

Лексему любов, яка конотує виразно позитивну оцінність, у віршованих контекстах протиставлено таким негативно маркованим лексемам, як кримінал, жовч, злість, а лексема ненависть вступає в антонімічні відношення зі стилістично забарвленою лексемою людолюбство (Любов до людини; гуманізм [8, т. 4, с. 568]): Можна лише гадати, чого було більше в цих / його стосунках із китайцями - / любові чи криміналу? [4, с. 75]; Головне, щоб нам усім вистачило любові. / Головне, щоб нам усім вистачило жовчі [4, с. 218]; І в їхній чіпкій повільній розмові, / в їхніх жорстоких дитячих серцях / стільки злості й стільки любові, / ніби спокою у мерцях [4, с. 180];

Людолюбство й ненависть, ковбаси і спирт - / Ця країна загиджена ними по вінця [4, с. 474]. У поетичному контексті лексема людолюбство частково втрачає позитивну оцінність, на що вказує вжитий автором дієприкметник розмовного стилю з виразно негативною маркованістю загиджена з іронічною тональністю: пострадянська країна пронизана декларативними постулатами, пересічні громадяни пасивні й покірні.

Фіксуємо метафоричні перенесення, побудовані на асоціативному зв'язку людських емоцій з рідиною, що веде початок з біблійної міфології. Коли йдеться загалом про емоції й емоційні стани, - зазначає Н. Арутюнова, - потрібно, мабуть, уважати домінантним уявлення про них як про рідке тіло, що наповнює людину, її душу, серце [1, с. 388]. Наприклад: Радість це те, що дається з боєм. / Ні краплі смутку, ні краплі сумніву [4, с. 174].

Прикметними для поетичного словника С. Жадана є опозиції життя - смерть, жити - помирати, народжуватися помирати (засинати): Велика рівновага / закладена в це життя політиками і шарлатанами / рушиться з кожною / смертю [4, с. 290]; Відсутність можливості щось змінити - / ось так живуть справжні поети, / ось так помирає справжня наволоч [4, с. 313].

Характерною ознакою мовно-художньої картини світу митця є зображення життя і смерті в екзистенційному діалектичному зв'язку, що заперечує абсолютність останньої: Більше за смерть / кожен із нас боїться / опинитися / сам на сам / зі своїм / життям [4, с. 240]; Знати, що захищаєш, - це головне: /моє життя, що навіть по смерті ніяк не закінчиться [4, с. 321].

Про такий погляд автора на вічні категорії життя й смерті свідчать також оксиморони в поетичних уривках: Все, що ти встиг запам'ятати, / все, що побачити довелося,/ живе по смерті, ніби волосся [4, с. 63]; Жити значить померти / - скажуть тобі одинокі кур'єри [4, с. 356].

Продуктивність оксиморонних синтагм, ґрунтованих на опозиції життя - смерть, засвідчує її універсальність [6, с. 15].

Цікавим є порівняння конституента життя з водою: Життя - процес взагалі підступний, / так ніби тонеш серед ріки. / Смерть твоя - невелика втрата [4, с. 168].

Особливої виразності та динамічності образам життя й смерті надає персоніфікація: Спочатку життя намагається прибрати свідків, / голоси тих, хто зникає, страх тих, хто лишається, /і колони автобусів із їхніми сім'ями в'їжджають у темряву, / висвітлюючи фарами територію смерті [4, с. 268].

Смерть традиційно втілена в образі жінки: життя - безрадісне й підле. / Тут давно ніхто не чекає на кращі часи. / Тиху мовчазну смерть тут ніхто не відрізняє / від решти жінок [5, с. 67].

Отже, компоненти субстантивної опозиції життя - смерть виконують не лише номінативну, але й оцінно-конотативну функцію: надають віршованим контекстам позитивної чи негативної маркованості, передають суперечливість людського існування.

Продуктивними в словнику С. Жадана є дієслівні опозиції, пов'язані з поняттям пам'яті: згадати - забути, пригадати - забутись, пам'ятати - забути. Пам'ять напрочуд важлива як у житті окремого індивіда, так і в житті суспільства: завдяки пам'яті людина ідентифікує себе й адекватно сприймає навколишню дійсність, утрата пам'яті є втратою людини самої себе. За допомогою дієслівних опозицій, пов'язаних з поняттям пам'яті, автор передає суперечності внутрішнього світу ліричного героя, нестабільність його емоційного стану: Як можна забути про тебе, / знаходячи сліди твоїх нігтів на передпліччі, / і як можна згадати твоє лице, / якщо ти завжди просила вимкнути світло [4, с. 36].

Уживання заперечної частки не перед компонентами зазначених антонімічних пар посилює експресивність вислову: Ніколи не забути про необхідність смерті, / ніколи не згадати її пояснення [5, с. 322]; Ніхто й ніколи нічого про нас не згадає, / ніхто й ніколи нічого нам не забуде [4, с. 14]. У наведених контекстах використано повтор, який є характерною ознакою ідіостилю С. Жадана. Цей стилістичний прийом допомагає адресатові сприймати глибинний пласт поетичного твору, змістовно-концептуальну інформацію [7, с. 165].

У досліджуваних творах фіксуємо ампліфікацію - нанизування антонімічних пар, «зумовлене ритмічною природою віршової мови, а також намаганням у часткових протиставленнях передати цілісний контрастний образ» [3, с. 101]. Наприклад: Я просто й далі буду відчувати тебе уночі, / згадуючи все із часом, забуваючи все із віком, / слухаючи і говорячи, тонучи й пливучи... [5, с. 37].

Помітне місце в поетичному словнику С. Жадана посідають антонімічні пари, складники яких репрезентують релігійні уявлення людини, зокрема, загальномовні (душа - тіло, янгол - демон), і контекстуальні опозиції (невірний - святий, праведний; великий - грішний; чистий - ниций, місіонер - атеїст): Пречиста, / зглянься на зимні душі й тіла [4, с. 459]; Похилий Будда забирався в дзвіниці, / дивився на степ і молився на сонце / великий і грішний, чистий і ниций, / забувши тенденції, відкинувши соціум [4, с. 467].

У деяких опозиціях один конституент - це лексема- репрезентант релігійних уявлень людини, другий конституент - лексема розмовного характеру, позначена стильовою зниженістю, згрубілістю (християни - бандити, дари Господні - столовські помиї): Мені тепер жодної різниці - / що дари господні, / що столовські помиї [4, с. 205]; Набожні християни, безнадійні бандити - / нас так тяжко приспати і так тяжко будити [5, с. 16]. Наведені індивідуально-авторські контрастиви, позначені яскравою експресивністю й оцінністю, репрезентують полярну маркованість компонентів, підкреслену прикметниками відповідної конотації (набожний - безнадійний).

Використання оксиморона «Щось мені не страшно на цьому страшному суді» допомагає авторові передати суперечливий настрій ліричного героя, почуття відчаю й водночас легкості сприйняття смерті: Щось мені не страшно на цьому страшному суді / Після життя в розбитій країні на хлібі й воді / хто мене може судити й чим мене можна злякати? [5, с. 113].

Продуктивними в мовотворчості поета є опозиції, складники яких виражають темпоральні й локативні характеристики. Засвідчуємо контексти на позначення неба як певного простору, протилежного землі: Під літнім небом наша з тобою земля / так щемко пахне щоліта місяцем і бинтами [4, с. 356]; І тому ми будуємо цю дорогу з тиші та глею, / протягуємо її, ніби нитку, лишаємо за собою, / між голосом і мовчанням, між небесами й землею [4, с. 46]. В останньому поетичному уривку автор наголошує на тому, що життя людини минає між цих двох просторових орієнтирів.

Заслуговують на докладний розгляд протиставлення вищого й нижчого простору, неба й землі, виражені імпліцитно, за допомогою образів, характерних для цих локативних площин: І в ночі витишені і серпневі / зростатимуть часу ламкі хребці / і ластівки літатимуть в небі, / і риби плаватимуть у ріці [4, с. 181]; Нічні небеса, чорні підвали, / мертва тиша, сувора вітчизна: нестерпно п'янка, /невимовно грізна [5, с. 118].

Оригінальні багатокомпонентні авторські метафори, ґрунтовані на індивідуальних асоціативних зв'язках, дають змогу передати не лише особливості поетичного сприймання світу, але й стан ліричного героя, відчуття душевного збентеження: І що нам лишилось? Блукати в пітьмі / серпневою сушею і водою, / ходити поміж непевних чудес, і розглядати серед туману / запалене піднебіння небес, /холодні нутрощі океану [4, с. 184].

У межах земного світу автор використовує асиметричну опозицію дах - підвал, яка окреслює простір життєвих буднів, щоденної рутини: Ваша гнила пропаганда, якою ви засипаєте / підвали й дахи, / вона розкладається просто між нами, / отруюючи водойми, / з яких ми вперто намагаємося пити [4, с. 111].

Горизонталь художнього простору репрезентована опозицією схід - захід (Схід - Захід), конституенти якої виконують номінативну функцію (протиставлювані сторони світу) і поєднані з лексемами, що називають динамічні ознаки: Безпорадне сонце посеред зими, / все, що воно може, це просто рухатись - зі Сходу на Захід [4, с. 357].

Одним із засобів вираження категорії локативності є прийменниково-відмінкові форми, у творенні яких беруть участь просторові прийменники. У досліджуваних творах фіксуємо сполучення із прийменниковими опозиціями від - до, з - до, з (із) - на, з (із) - в: Ах, Арон Барон, / чорний апостол язичників, / теплі втомлені паротяги / заганяються ними з вечірніх полів / до пропахлих весною депо... [4, с. 78]; І небо рухалось звідкись з Аравії/ через затоку на блок-пости [4, с. 66].

Сфера часу вербалізована в досліджуваному матеріалі опозиціями: день - ніч, вдень - вночі, ранок - вечір (надвечір 'я), щоранку - щовечора, зранку (на ранок) - увечері, минущий - вічний, рано - пізно, минуле - майбутнє та ін. Продуктивними є опозиції, пов'язані із чотирма часовими відрізками (ранок, день, вечір, ніч), які утворюють два антонімічні біноми день - ніч і ранок - вечір. Зв'язок компонентів цих антонімічних пар з позитивною й негативною маркованістю в більшості контекстів відсутній; вони вжиті для протиставлення ознак та дій, певним чином пов'язаних з відповідними частинами доби: Можна припустити, що вдень вони йшли за / повітряними драконами, які дихали над ними... / що вночі вони читали карту зоряного неба, дивлячись як метеорити падають [4, с. 75-76]; Щоранку він бився проти своїх химер. / Щодня він збивав у кров кулаки. / Щовечора він відчував, /як згасають над ним зірки [4, с. 8].

Фіксуємо контексти, у яких світла частина доби викликає асоціації з буденними життєвими справами, «забуттям» себе; а темна - із самозаглибленням, емоційними переживаннями, «поверненням» до себе: Бо всі жінки тримаються імли, / втрачають вдень і згадують вночі / секрети, котрі їм передали / гравери, антиквари і ткачі [4, с. 39]; Вдень на обійсті хазяйнувати, / Вночі на місяць тужливо вити [6, с. 480].

Автор використовує також опозиції зі складниками- репрезентантами соціальних відносин: свій - чужий, наш - чужий, ворог - друг, наш - їхній. Універсальний антонімічний біном свій - чужий належить до базових опозицій архаїчної мовної картини світу, дихотомія «свій - чужий» є одним з основних концептів колективного, масового, народного, національного світосприйняття [9, с. 484]. Наприклад: Наша риба пірнає в чужий мул [4, с. 449]; Як мені розібратися поміж своїми й чужими? [4, с. 14].

У деяких контекстах відсутня аксіологічна маркованість компонентів, ідеться переважно про ситуацію вибору між певними соціальними групами, прихильності до кого-, чого-небудь: Чому наші діти, скажи, повинні дивитись / до аусвайсів їхніх - хто вони й звідкіля [5, с. 8].

Компоненти опозиції ворог - друг під впливом словесного оточення можуть втрачати виразну позитивну й негативну конотацію: Я знаю, що святий Франциск охороняє її, / охороняє від ворогів, охороняє від друзів [4, с. 33]; Друзі поламались, / мов перші радянські танки, / і сумні це були смерті, / я і ворогам не побажаю / таких смертей, / тим більше, що вороги теж / поламались, мов танки [4, с. 216].

В аналізованих поетичних творах простежуємо перевагу векторних антонімів: вдихати - видихати, вписати - викреслити, втекти - повернутися, підніматися (підводитися) - падати, забути - згадати, прощання - повертання. Наприклад: Я встигаю вписати потрібні слова, / і навіть встигаю їх викреслити [4, с. 333]; Такі печальні прощання, такі втрати / такі очікування, такі повертання [4, с. 37].

Опозиції, які виражають протилежне спрямування дій, властивостей, ознак, переважно представлені дієсловами й віддієслівними іменниками, що разом із часто вживаним прийомом нанизування дієслівних антонімічних пар створює особливий динамізм поезії, дає змогу зобразити реальну дійсність як безперервний процес, відстежити розвиток окремих подій, явищ, обставин: Народжуйте веселих дітей. / Помирайте в своїх кімнатах. / Кидайте це чортове місто. / Повертайтеся в нього [4, с. 72-73]; Все трапляється і все буває. /1 серце його нас щоранку будить, / підтримує, змучує, /убиває [4, с. 70].

Серед опозицій з конституентами-репрезентантами кольоропозначень фіксуємо такі: світло - темрява (морок), чорний - білий, чорний - кольоровий (барвистий). Характерним для ідіостилю С. Жадана є протиставлення символів світло - темрява (морок) без збереження або з послабленням властивої їм аксіологічної маркованості: І ось тепер ми говоримо про тих, / за допомогою яких ми відчиняли двері лікарень, / проходячи поміж світлом і темрявою ранкових аптек [4, с. 109].

Символічність компонентів антонімічної пари світло - темрява, що сприймаються як поняття, нерозривно пов'язані між собою, автор використовує для зображення суперечностей характеру ліричного героя, його стану, контрастних моментів людського існування: Скільки світла ховає в собі / кожне жіноче горло. / Скільки ховає мороку [4, с. 20].

У досліджуваних поезіях відзначаємо контрастиви чорний - кольоровий, чорний - барвистий як протиставлення нецікавого, одноманітного, буденного та яскравого, захопливого, розмаїтого: Пливімо, сестро, разом / з чорних портів Гамбурга, / з барвистих портів Амстердама [4, с. 246].

Оксиморонні синтагми чорний (темний) сніг, чорна зоря вжиті для передавання гнітючих обставин, несприятливого життєвого періоду, важкого стану ліричного героя: Чорна зоря арештантів висить угорі, / і стебла трави від нічного туману важкі й вологі, / і юний торчок дивиться на ліхтарі, / сидячи третю добу в обласній наркології [4, с. 182]; Брати Межлауки - грізні червоні комісари, / народжені в Харкові, вирощені терором / і ним же таки пізніше затоптані в чорний / сніг тридцятих [4, с. 80].

Показовим для визначення ідіостилю митця вважаємо співвідношення нейтральної й стилістично забарвленої лексики, наповнення тексту розмовно-просторічними елементами та сленгом: сісти - відкинутися (звільнитися з місця ув'язнення), добре - паршиво (сленг); стриманий - нарваний (сленг), нормальний - псих (сленг): Вони бояться насправді, всі ці нарвані й стримані [4, с. 55].

Автор оригінально передає емоції й почуття ліричного героя, залишеного на самоті зі своїми спогадами, оточеного безліччю речей, які не тішать, використовуючи нагромадження оксиморонів: Що мені робити без тебе / в цій пустоті, яка наповнена / твоєю відсутністю, ненаписаними тобою листами, / ненаговореними розмовами, невидимими небесами, / нечутним теплом, неіснуючим богом [4, с. 322].

Отже, у поетичному словнику С. Жадана продуктивні опозиції й оксиморонні синтагми, семантично протиставлювані компоненти яких дають змогу увиразнити контрастний душевний стан ліричного героя, відобразити полярні почуття й переживання, підкреслити суперечливу сутність зображуваних предметів і явищ об'єктивної дійсності, схарактеризувати предмети з полярних сторін. Характерною ознакою ідіостилю С. Жадана є повтор та ампліфікація семантично протиставлюваних лексем.

Перспективи подальших досліджень убачаємо у вивченні опозицій на матеріалі поетичних текстів інших авторів.

Бібліографічні посилання

лексема антонімічний словник жадан

1. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека / Н.Д. Арутюнова. - М.: Языки русской культуры, 1998. - 896 с.

2. Бобух Н.М. Антоніми в українській поетичній мові ХХ ст.: структурно-семантичний, функціонально-стилістичний і лексикографічний аспекти: автореф. дис. ... д-ра філол. наук: 10.02.01 «Українська мова» / Н.М. Бобух. - К., 2009. - 36 с.

3. Бобух Н.М. Лексичні опозиції в поетичному словнику Ганни Чубач / Н. М. Бобух // Український смисл: наук. зб. / за ред. проф. І.С. Попової. - Дніпропетровськ: Ліра, 2016. - С. 95-103.

4. Жадан С. Господь симпатизує аутсайдерам: 10 книг віршів / С. Жадан. - Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. - 507 с.

5. Жадан С. Життя Марії / С. Жадан. - Чернівці: Книги - ХХІ; Meridian Czernowitz, 2015. - 184 с.

6. Завалій С.Б. Типологія оксиморонних синтагм у поезії другої половини ХХ - початку ХХІ століття: автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 «Українська мова» / С.Б. Завалій. - К., 2015. - 19 с.

7. Лотман Ю.М. О поэтах и поэзии / Ю.М. Лотман. - Санкт- Петербург: Искусство-СПБ, 1996. - 848 с.

8. Словник української мови: в 11 т. - К.: Наук. думка, 19701980. - Т. 1-11.

9. Степанов Ю.Н. Константы: словарь русской культуры / Ю.Н. Степанов. - М.: Академ. проект, 2004. - 991 с.

Размещено на Allbest.ru