Основні підходи дослідження індивідуального стилю письменника

Основні підходи дослідження індивідуального стилю письменника

Постановка проблеми У лінгвістиці вважають доречним вивчення індивідуального стилю на базі авторських текстів, які відображають мову етносу, оскільки є представником лінгвокультурного ареалу. В індивідуальному мовленні автор реалізує свій власний творчий стиль. Зазвичай, при написанні твору, автор використовує національну мову, але для того, щоб висловити власні почуття та думки, він додає в художній твір суб'єктивне нашарування. Залежно від лінгвістичних уподобань та смаків письменник демонструє нестандартність стилю за допомогою своєрідних синтаксичних конструкцій.

Оскільки до сьогоднішнього дня у мовознавстві не виоркремлено єдиного терміну для дефініції значення індивідуального стилю, тим часом проблема ідіостилю є однією з найактуальніших у лінгвістиці при дослідженні художнього тексту [11, с. 164].

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Тривалий час різні мовознавці різних епох по-різному ставились до значення ідіостилю. Його повністю ігнорували або значно перебільшували. Нині філологи досліджують світобачення автора та його культурні цінності паралельно з ідіолектом, беручи за основу мову і письменника ,який показує світ через призму свого бачення. На початку XX століття лінгвісти активно ввели термін «концепція автора», таким чином вона почали використовувати антропоцентричний підхід до вивчення мови. Наукове пізнання такого підходу вивчення мови паралельно розвивається разом з когнітивною лінгвістикою, етнолінгвістикою, соціолінгвістикою та окремої науки -- лінгвокульторології. Різнобічне вивчення різних напрямків лінгвістики спричиняє різнопланове дослідження ідіостилю автора [7, с. 168]. Враховуючи сучасні лінгвістичні тенденції. Враховуючи усі сучасні тенденції у лінгвістиці, аналіз ідіолекту складається як з аналізу усіх його мовних засобів так і з розгляду його твору, досліджуючи її як мовленнєво-розумову діяльність письменника.

Аналіз досліджень і публікацій. В. Гумбольдт був одним з перших хто популяризував вивчення повсякденної мови. Б. Блох визначив термін ідіолект як сукупність усіх потенційних висловлювань, які використовувалися в мовленні в певний час для взаємодії з іншими мовцями [7, с. 168].

Лінгвісти по-різному підходять до дослідження поняття стилю. Так, В. Виноградов та В. фон Гумбольдт наголошував на функціональному аспекті. В. Виноградов був одним з тих, хто ввів категорію авторського стилю в науку, завдяки йому, термін ідіостилю став актуальним у лінгвістичній практиці. Текст є основою для того, щоб детально дослідити авторський стиль, чим і можна пояснити манеру вибору притаманний автору. Тим часом вчені, як-от: Л. Ставицька, В. Григор'єв, Н. Єсипенко, М. Рудяков встановлюють особливості мовотворчості автора ретельно, вивчаючи літературне надбання письменника [12, с. 208]. О. Павлишенко маркерами ідіолекту називає лексичні одиниці, які певний автор використовує у своїх працях частіше аніж це роблять інші письменники у своїх творах [15, с. 214]. Б. Стельмах вважає, що домінантами ідіолекту автора є пунктуація, композиція оповіді, зорові та слухові образи, ритмомелодика [16, с. 230].

мета статті: головною метою цієї статті є визначити основні підходи дослідження індивідуального стилю письменника та їх методи, описати терміни для позначення індивідуального стилю письменника

Виклад основного матеріалу дослідження. Під час аналізу характерних рис в художній літературі, термін «індивідуальний стиль» посідає важливе місце, адже завдяки йому відкриваються можливості щодо означення ознак світогляду письменника. Індивідуальний стиль зазвичай досліджують у літературознавчій площині. Останнім часом у лінгвостилістиці, а також когнітивній лінгвістиці ми бачимо наскільки широко використовують поняття ідіостилю для того, щоб позначити окремі риси авторського мовлення. Термін «ідіолект» набув вже сталого значення в мовознавстві [14, с. 189], тому лінгвісти називають його загаль- нолінгвістичним. Проте термін ідіолект є прозорішим та має конкретне значення, натомість ідіостилю властивий полісемантизм, адже тут різнобічно проявляється особистість письменника, присутні важливі для автора принципи творення тексту, і мовні конструкції внутрішнього світу митця.

Різні науковці по-різному трактують співвідношення таких термінів як ідіолект та ідіостиль. Одні кажуть, що це низка стилістичних особливостей, які є властивими для конкретного мовлення. У широкому розумінні поняття ідіолект включає відтворення конкретної мови конкретною людиною, низку текстів, які створює митець. Ідіостилем називають стиль твору, що охоплює як і сукупність усіх творів, так і декілька творів з творчого доробку письменника, адже про деякі теми автор може розповідати в декількох творах

Деякі лінгвісти (серед них І. Ковтунова) стверджують, що ідіостиль є ширшим за ідіолект, бо ідіостиль може відтворити сукупність усіх словесних засобів письменника. Інші ж науковці ототожнюють ідіолект та ідіостиль: ідіолектом та ідіостилем називають сукупність різних мовних особливостей автора (професійних, соціальних, територіальних) [10, с. 389]. Беручи до уваги ці визначення можна підсумувати, посилаючись на дефініції термінів ідіостилю та ідіолекту В. Григор'єва, який пояснює їх сукупністю мовних засобів певного індивідуума, що створюється і розвивається протягом усього його життєвого шляху. Б. Блумфілд говорив, що якщо уважно провести дослідження, то можна зауважити, що неможливо побачити людину, яка в різні часи буде однаково висловлюватись [17, с. 566].

К. Кайзен пише, що значення ідіолекту можна розділити на дві категорії. До першої він відносить сукупність всіє мови певної особи, у тому числі на усі вислови [18, с. 513]. Другою категорією виступають мовні висловлювання, не враховуючи розумовий знань чи почуттів. Багато лінгвістів акцентують увагу на мовних варіаціях, які роблять людину унікальною з-поміж інших людей, які використовують у спілкуванні той же діалект. Проте ідіолект людини тісно пов'язаний з часом, адже кожен ідіолект існує певний проміжок часу, тому його і ототожнюють з стилем. Молодограматики вважали, що людський мозок і є основним місцем творення мови. Г. Пауль ввів такий термін у мовознавство як індивідуальну мову, індивідуальну мовну діяльність, індивідуальну неоднорідність.

Когнітивний підхід та мовознавчий аналіз твору поєднуються, а сам текст можна пояснити як лінгвістичне явище, яке окреслене мовою. О. Потебня, Ю. Лотман та інші писали про те, як важливо використовувати саме лінгвокогні- тивний підхід під час вивчення тексту відтворення задуму письменника. Завдяки методам лінгвокогнітивного аналізу можна детально вивчити ментальні процеси, а також стани митця, що формують його світогляд як представника конкретного лінгвокультурного ареалу. Концептуальна картина певного етносу відображена в мовленні художнього тексту [13, с. 318].

Саме лінгвокультурний підхід в теперішній час є найбільш реалізованим при вивченні художнього ідіолекту. Така увага до лінгвокультурологіч- них досліджень художніх досліджень існує тому, що саме ці дослідження допомагають зрозуміти культурні орієнтири певних етносів через мовні фактури певного твору, а саме там і зашифрована національно-культурна спадщина. До слова, лінгвокультурологія ще є не до кінця вивченою, адже ще досі не виокремлена від таких наук як соціолінгвістика та етнолінгвістика [9, с. 389].

А. Вежбицька пропонує свій підхід до лінгво- культурологічного вивчення мови, що підійде при вивченні ідіостилю автора. Для цього потрібно визначити етнокультурні смислові теми у мовних проявах. Інші ж наукові надають перевагу якісному та кількісному підходам під час аналізу літературного надбання автора. Кількісний підхід досліджує одиниці фонетичного, лексичного, синтаксичного рівнів, їх розподіл та частоту в тексті. Наступний підхід становить низку правил щодо функціонування вищевказаних засобів мовного рівня. Стилістичний аналіз визначає, які мовні засоби є у творі та як саме письменник їх використовує [3, с. 416].

Проте більшість лінгвістів вважають, що використовуючи метод кількісного аналізу, можна отримати точні дані при дослідженні мовних засобів у текстах, не беручи до уваги зміст художнього твору. Особливості ідіостилю письменника допоможуть визначити статистичні характеристики тексту [5, с. 46].

У 60-70 р.р. науковці дійшли висновку, що для більш точного вивчення ідіостилю письменника потрібний комплексний підхід до вивчення та аналізування твору. Під комплексним підходом мається на увазі синтез літературознавчих, а також лінгвістичних методів [6, с. 20].

В сучасному мовознавстві філологи намагаються детальніше вивчити проблему авторського стилю, що не є дослідженою на достатньому рівні. У статті висвітлено поняття індивідуального стилю письменника, базуючись на працях відомих мовознавців. Порівняно поняття ідіолекту та ідіостилю в сучасній лінгвістиці, проаналізовано їхні відмінності та тотожності. Доведено, що ідіостиль може охоплювати як і сукупність усіх творів, так і декілька творів з творчого доробку письменника. Описано різні підходи щодо дослідження індивідуального стилю письменника. Встановлено, що проблема ідіостилю є однією з найактуальніших у лінгвістиці при дослідженні художнього тексту. Виокремлено підходи, які найбільш точно дають змогу вивчити поняття ідіостилю на базі текстів письменника Висвітлено різні пояснення таких понять як індивідуальний стиль, ідіолект.

Ключові слова: авторський стиль, ідіостиль, індивідуальний стиль, ідіолект, індивідуальне мовлення, статистичний підхід.

In modern linguistics, philologists are trying to study the problem of the author's style more deeply, but this problem has not yet been sufficiently investigated. The article covers the concept of the individual style of the writer, based on the works of famous linguists. The concept of idiolect and idyll is compared. Their differences and identifications are analyzed. It is proved that the idiostyle can cover as well as a set of all works, as well as several works on the creative achievements of the writer. Therefore, this concept is much broader. Various approaches to exploring the individual style of a writer are described. It is established that the problem of idiostyle is one of the most relevant in linguistics in the study of artistic text. The approaches that most accurately study the concept of idiocy based on the writer's creativity are highlighted. In the analysis of features in fiction, the term "individual style" occupies an important place, because it opens the possibility of defining features of the writer's outlook. Individual style is usually explored in the literary field. Recently, in linguistics, as well as in cognitive linguistics, we have seen how widely used the concept of idiostyle is to designate certain features of copyright speech. Various explanations of such concepts as individual style, idiostyle are explained. Given the current linguistic tendencies, according to which particular attention is paid to the communicative side of the text, the analysis of the writer's idolect will consist not only of the analysis of linguistic means (lexical, morphological, syntactic, etc.), by which the linguistic picture of the world of the writer is reproduced, which reproduces his vision of the environment. ), but also for consideration of the artistic text. For a long time, the attitude of linguists of different epochs and directions to the problem of the individual factor in language, or idiolect, was contradictory, showing unequal tendencies -- from the known exaggeration of its role to complete neglect. The individual handwriting of the author, his manner is manifested in the very fact of selectivity, the superiority of certain linguistic means, which often become the basis for the formation of more complex, memorable images.

Keywords: idiolect, idiostyle, individual style, approach , individual speech.

Размещено на Allbest.ru