Статистичний підхід вивчення індивідуального мовлення Р. Іваничука на матеріалі тексту "Манускрипт з вулиці руської"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Статистичний підхід вивчення індивідуального мовлення Р. Іваничука на матеріалі тексту «Манускрипт з вулиці руської»

У статті висвітлено головні аспекти таких понять як ідіолект та ідіостиль. Охарактеризовано відмінності щодо термінологічного визначення цих двох термінів. Проаналізовано основні причини їхнього ототожнення, окреслено їхні відмінності. Зокрема, описано індивідуальний стиль Р. Іваничука у творі «Манускрипт з вулиці Руської» за допомогою структурного роззначення та статистичних методів дослідження. Індивідуальний авторський стиль - це спосіб упорядкування словесного матеріалу, що відображає художнє бачення автора, створюючи новий образ світу, властивий лише йому. Індивідуальний стиль письменника досліджувало багато науковців, наприклад: А. Вежбицька, В. Виноградов, Л. Фроляк, В.П. Григор'єв. В процесі аналізу було обчислено довжину речення та кількість букв у слові для визначення абсолютної та відносної частоти у творі Р. Іваничука.

Актуальність теми статті обумовлена необхідністю шляхів дослідження ідіостилю письменника в сучасній лінгвістиці. Враховуючи важливість проблеми розуміння художнього тексту, метою даної статті є аналіз індивідуального стилю письменника та розроблення його статистичного профілю.

У лінгвістичній терміносистемі поняття ідіолект посідає одне з центральних місць. Термін ідіолект у вузькому значенні - це характерні мовленнєві особливості носія мови. Загальні визначення терміну ідіолект несуперечливі за своєю природою: «специфічна мова індивіда, яку іноді визначають як «індивідуальний діалект» [1, с. 455], «сукупність стилістичних і формальних особливостей, властивих мовленню окремого носія даної мови, взагалі [її] реалізація в устах індивіда, тобто сукупність текстів, породжуваних мовцем і досліджуваних лінгвістом з метою вивчення системи мови…» [6, с. 144], «мовна практика певного носія мови; сукупність формальних і стилістичних ознак, що вирізняють особисту мову» [8, с. 67].

У лінгвістичній науці ідіостиль письменника переплітається з ідіолектом, індивідуальним стилем, авторським стилем. Проте поміж дослідників немає одностайності у розумінні ідіолекту та ідіостилю письменника. Деякі вчені ототожнюють ці терміни. В.П. Григор'єв зокрема наголошує, що «будь-який ідіостиль як факт сучасної літератури одночасно і є ідіолектом». Інші вчені протиставляють ідіолект, або норму загальнонародної мови, ідіостилеві, або індивідуальному стилю письменника.

Передусім потрібно чітко усвідомлювати, що ідіостиль письменника є ширшим, ніж його ідіолект. Ідіостиль - це індивідуальний стиль, низка основних стильових особливостей, які характеризують твори того чи іншого письменника і всю його творчість або лише у певний період, а ідіолект - це сукупність індивідуальних особливостей, які характеризують мовлення окремої людини.

Творчий здобуток І. Іваничука вивчало багато літературознавців (С. Андрусів, Н. Бічуя, І. Денисюк, М. Слабошпицькиий та ін.), проте ідіостиль автора не був об'єктом дослідження в лінгвостилістиці [4, с. 144]. У текстах автора «переплітаються найхарактерніші лексичні, діалектні та стильові течії - літературна мова автора, гуцульська і галицька говірки героїв, запозичення з мов тих народів, яких торкається сюжетна лінія творів»

Застарілі мовні засоби відіграють важливу стилістичну роль: вони дають змогу охарактеризувати суспільство, відтворити побутово-культурний колорит епохи у творі, намалювати портрет історичного персонажа. Це каже про те, що автор у своїх творах вправно стилізує мовні ознаки, використовує засоби організації мовлення, які характерні для змалювання події у художньому творі на історичну тематику.

Варто зазначити, що завдяки статистиці можна визначити кількісне співвідношення досліджуваних одиниць в аналізованих текстах, а також лексичну спільність порівнюваних попарно текстів щодо використання певних одиниць. Застосування статистичних методів у лінгвістичному дослідженні [10, с. 109] забезпечують надійність результатів [11, с. 4; 12, с. 21], оскільки статистика: 1) є базованою на точних кількісних даних, які можна перевірити; 2) визначає, в яких саме випадках різниця між зіставлюваними частотами є характерною, а в яких - випадковою, зумовленою закономірними коливаннями частоти в різних вибірках; 3) визначає кількісні параметри матеріалу достатні для вірогідних висновків [12, с. 27-28].

Одним із основних завдань статистичної лінгвістики є застосування математичних методів для розкриття закономірностей функціонування одиниць мови у мовленні, а також у встановленні закономірностей будови тексту. Дослідження особливостей функціонування мовних одиниць у різних текстах, здійснене за допомогою статистичних методів, має подальші перспективи.

Багато науковців вважають що, що за допомогою методу кількісного аналізу можна отримати точні дані, які стосуються особливостей функціонування мовних засобів у художній мові, окрім змісту твору. Статистичні характеристики тексту як формальні властивості його структури дозволяють об'єктивно визначити якісні особливості ідіостилю письменника [9, с. 63].

Аналіз досліджень та публікацій. Дослідження були проведені в цьому напрямку у другій половини ХХ ст. такими науковцями, як Б.А. Ларін, В.В. Виноградов, Г.О. Винокур, В.П. Григорьєв. Сьогодні цією проблемою активно займаються В.Г. Щукін, Н.І. Головченко, В.А. Кухаренко, В.В. Лєдєнова, Г.Я. Солганік, І.А. Тарасова та інші.

Проводячи дослідження зв'язку між автором і структурою створюваного ним тексту як словесно-художнього цілого, В.В. Виноградов приходить до висновку, що стиль письменника відтворює індивідуально-виразні якості й співвідношення образів, типових для творчої системи саме цього автора [8, с. 128-211]. Разом з цим особистість письменника відображається у оригінальності асоціацій, вербально матеріалізованих у лексичній структурі тексту.

Наприклад, О.О. Селівановова вважає що, ідіолект є індивідуальним видом мови, який реалізується в сукупності, ознак мовлення окремого носія мови, а в письмовому мовленні виявляє риси ідіостилю [14, с. 167]. О.О. Селіванова вважає, що: ідіолект - це індивідуальний різновид мови, який реалізується в сукупності низки ознак мовлення певного носія мови, а в письмовому мовленні виявляє риси ідіостилю [14, с. 167].

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Важливим аспектом є дослідження індивідуального стилю письменників оскільки, на сьогодні актуальним є питання вивчення української літературної мови крізь призму дослідження творчої практики письменників. Аналіз особливостей ідіотичності авторів, і зокрема мовного аспекту, дозволяє відстежити основні етапи розвитку національної мови, а також проаналізувати особливості функціонування мови у певних місцевостях, щоб визначити закономірності.

Виклад основного матеріалу. За основу для проведення дослідження було використано роман Р. Іваничука «Манускрипт з вулиці Руської».

Для проведення даного дослідження використано внесені у текст структурні роззначення. На першому етапі дослідженні отримано показники довжини тексту у різних одиницях, а саме: буква, слово, речення, абзац, розділ, частина. В результаті у таблиці 1 подано показники довжини тексту у різних одиницях мови.

Як показано у таблиці загальна кількість букв у романі складає: 315646, слів - 61693, речень налічується - 3878, абзаців - 1377, кількість розділів становить - 15, роман «Манускрипт з вулиці Руської» складається з одної частини.

Наступним етапом дослідження було вивчення розподілу кількості букв у словах. У таблиці 2 подано розподіл букв у словах роману Р. Іваничука «Манускрипт з вулиці Руської».

Найбільше слів які складаються з 2 букв становить - 7956, що становить (12,90%); на другому місці 4 - 7906 (12,82%); 5 - 7788 (12,62%); 6 - 7341 (11,90%); 7 - 5764 (9,34%); 8 - 4662 (7,56%); 9 - 3222 (5,22%); 10 - 2346 (3,80%); 11 - 1368 (2,22%); 12 - 733 (1,19%); 13 - 345 (0,56%); 14 - 147 (0,24%); 15 - 46 (0,07%); 16 - 26 (0,04%); 17 - 23 (0,04%); слова з найменшою кількістю букв становлять: 18 - 9 (0,01%); 22 - 4 (0,01%); 19 - 2 (0,00%); 20 - 2 (0,00%);.

Наступним етапом було дослідження кількості слів у реченнях.

З отриманих даних можна зробити наступні висновки: речення з 4 слів - 236 (6,09%) зустрічаються найчастіше у тексті; на другому місці речення, які складаються з 7 слів - 233 (6,01%); 5 - 231 (5,96%); 6 - 214 (5,52%); 3 - 211 (5,44%).

Отож, можемо стверджувати, що існує багато визначень понять ідіостиль та ідіолект, однак проведене дослідження показало, що ці терміни ототожнювати не потрібно, зважаючи на ширшу сферу вживання першого та на переважання в другому виразних та маркованих засобів мови. У дослідженні був проведений аналіз розподілу довжини слів у реченні та букв у слові у романі Р. Іваничука «Манускрипт з вулиці Руської», досліджені результати наведено у таблицях. Бойко Ю. Частота вживання підрядних речень як параметр авторського та функціонального стилів. Чернівці, 2003. С. 245-259.

Список літератури

іванчук ідіостиль ідіолект художній

1. Бурченя В.В. Категорія історизму та стильові пошуки в прозі Романа Іваничука. Одеса, 2010. 20 с.

2. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание, 1996. 416 с.

3. Виноградов В.А. Идиолект. Русский язык. Энциклопедия, 1998. С. 144-145.

4. Виноградов В.В. О теории художественной речи. Москва: Высшая школа, 1971. 240 с.

5. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. Київ, 2001.

6. Кокіна В.В. Статистичний аналіз дієслівної лексики в авторському стилі. 2003. С. 63-69.

7. Никифоренко И.В. Роль статистического анализа при исследовании просодии звучащей речи. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. 2006. №741. С. 105-109.

8. Оксфордський довідник англійською мовою, редактор Том Макартур; помічник редактора Рошан Макартур. Оксфорд; Нью-Йорк, 1996.

9. Перебейнос В.И. Роль моделей в разграничении значений многозначного глагола. Москва, 1962. 15 с.

10. Перебийніс В.І. Що дає статистика мовознавцям? Вісник Київського лінгвістичного університету. Київ, 2003. С. 27-32.

11. Перебийніс В.С. Статистичні параметри. Київ, 1967. 260 с.