Мовні субкультурні дискурси в постмодерністській літературі України та Польщі

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Постмодерністська художня література засвідчує трансформацію в постмодерний час соціального поля, що поєднує ментальні простори індивідів і груп. Трансформація полягає у зміні принципу впорядкування соціальних зв'язків між членами групи. Модерне ієрархізоване й центроване суспільство мало чіткі структурні зв'язки в «закріпленому», локалізованому просторі. Натомість постмодерне суспільство орієнтується на модель інформаційної системи - системи, позбавленої центру та локалізації у фізичному просторі, де всі члени групи знаходяться в однакових позиціях, а «центральність» визначається поглядом, кутом зору, кожен стає центром в осмисленні власного існування стосовно інших, що входять до його «поля дотику», перебувають на відстані «протягнутої руки». Такий принцип соціального зв'язку між членами групи зумовив значущість індивідуального дискурсу окремої особи для всієї групи.

Мобільним маркером групової ідентичності, власного соціального простору, зважаючи на зникнення видимих фізичних відмінностей між «ми» і «вони», виступає мовний дискурс. Він витворює символічні межі (віртуальну локалізованість), але вони не передбачають обов'язкового порозуміння між членами однієї групи. «Я» кожного з її членів розчиняється у власному дискурсі. Мовний дискурс володіє ознакою діалогічності, тобто не може існувати без звернення до Іншого. Це звернення становить своєрідний простір «поміж», у якому «jed.noodnosisiqdoinnego, і kazdejesttym, czymjest, tylko wodnos zenius iq doinnego» (К. Май [12]). Для цього суб'єкту необхідно екзистувати - вийти за власні межі, тобто стати поза собою (К. Шкараднік [15]). Екзистенційний простір субкультур та етнічних груп становить суспільний між-простір, адже неформальні простори, за зауваженням Я. Пітерзе, виникають посередині - у шпаринах [9, 80]. Багатоцентричний світ різноманітних дієвців виповнюють як формальні організації, зокрема корпорації, міжнародні організації, етнічні групи, церкви, так і неформальні, до яких учений відносить діаспори, мігрантів, вигнанців, біженців, кочівників, уважаючи їх гібридними формаціями, що виявляють себе в гібридних місцях і просторах [9, 80-81]. Такими гібридними соціальними формаціями в гібридних просторах є молодіжні субкультури та етнічні групи, відображені в літературному постмодерністському дискурсі.

Вияв власної ідентичності представниками молодіжних субкультур має конвенційну природу, бо спрямований на Іншого - для упізнання собі подібних та, з іншого боку, для відмежування від Інших. У літературних текстах цей процес найяскравіше відображається в мовному дискурсі персонажів. Специфіка й повнота реалізації мовного субкультурного дискурсу залежить від наративної концепції твору. Можемо виокремити тексти з частковою репрезентацією мовленнєвого дискурсу представників субкультур та тексти, де мовлення персонажа-представника субкультури є способом нарації. Першу групу репрезентують роман «Любєво» М. Вітковського й збірка малої прози «Гопак». До останніх належать «Польсько-російська війна під біло-червоним прапором» Д. Масловської та «Ексгумація міста» С. Поваляєвої.

Отже, метою статті є визначення специфіки мовних субкультурних дискурсів у постмодерністській українській та польській художній літературі, зокрема в романах польських письменників «Польсько-російська війна під білочервоним прапором» Д. Масловської, «Любєво» М. Вітковського та текстах українських авторів «Ексгумація міста» С. Поваляєвої і збірці малої прози «Гопак».

В обраних для аналізу текстах говоріння персонажа є його існуванням та відбиває його ментальність. Усі сфери вияву специфіки мислення представників субкультур подані виключно в їхньому мовленні. У такий спосіб виявляються не лише сленг як мовний маркер відмінності, але й інші моменти життя, що набувають значення субкультурної конвенційності. Специфічні лексика та звороти вживаються не так часто. Переважно персонажі користуються загальновживаною лексикою. Так само досить рідко зустрічаємо назви субкультур. Зокрема, в романі С. Поваляєвої вжито фрази на кшталт «за давньою гіповою звичкою» [10, 135], «по-гіповому милий хайратий юнак» [10, 113], а в романі Д. Масловської час від часу з'являються вислови «pizdowatametalowa» [10, 151] чи «zostawtegobucaпа moment» [10, 177]. У висловлюваннях персонажів наявні ознаки, що в сукупності становлять ідентифікаційний код певної спільноти. Оскільки всі молодіжні субкультури вишукують власні відмінності у зіставленні з нормативною поведінкою, то це виявляється в перекодуванні лексики та перетворенні предметів побуту, одягу на конвенційні знаки.

Персонажі С. Поваляєвої користуються запозиченнями з англійської, називаючи себе роуді [10, 34] (ті, хто подорожують автостопом), дорогу хайвеєм [10, 41], а водія драйвером. Іноді слова подаються в автентичному написанні, наприклад: «Богом забута халупа і вітер... Free Love видавався би зовсім нормальним, цілком доречним, і, навіть, логічним... Зась, читачу! Не було полунички» [10, 35], або в адаптовано-перекрученому: «олдова герла» [10, 60], «нааскані гроші» [10, 36] (від англ. просити). Іноді сполучаються запозичені й рідні слова: «Вау!!! Це ж Ані з Евою! Агов! Піпл! Гей!!!» [10, 35]. Паралельно використовуються вигуки «Є» і «Yeah». Те саме стосується й назвиськ персонажів: Чук, Rat. Крім того, зі спілкування персонажів дізнаємося, що вони носять фінічки, грають на гітарі, постійно подорожують, вживають наркотики для розширення свідомості (бульбулятор, вісім кубів рідини кольору темного пива [10, 46] тощо). Ці дії й прикраси перетворюються на знаки, що дозволяють віднести персонажів до субкультури гіпі. Ці знаки можна назвати «техніками себе» (термін М. Фуко), адже завдяки ним гіпі в романі С. Поваляєвої розпізнають один одного як носіїв спільного досвіду. Тим більше, що сучасні субкультури визначаються на основі спільного досвіду, в тому числі й емоційного.

Світ певної субкультури не існує ізольовано, для вироблення маркерів «своїх» та проведення ідентифікаційних віртуальних меж потрібні Інші. У романі С. Поваляєвої Інші використані не стільки для зіставлення, скільки для репрезентації мультикультуралізму романного світу. Зокрема, таку функцію виконують згадки про «маленький трайблпрофесійно-ментального панка» [10, 58], зачіску «клубний пост-панк» [10, 107], юрму «гібридної растамансько-синтетично-золотої молоді» [10, 109], неогіпі, а також про сексуальні субкультури лесбійок і геїв. Субкультура гопників репрезентована у вислові одного з них, характерного для цієї спільноти: «Ми щовечора виходили на БЖ гіпі виховувати» [10, 127].

Д. Масловська теж репрезентує світ багатьох субкультур, але між ними більше місць дотику, ніж у персонажів С. Поваляєвої. З тієї уваги, яку вони приділяють одягу й прикрасам, стає зрозумілою їх знакова функція. Анджей Робакоскі «Сильний», знаходячись у ресторані, звертає увагу на шкуратянки, шкари, пряжки відвідувачів, а потім упізнає в них своїх друзів. Їхній спосіб життя постає як своєрідний ритуал споживання, досвід життя разом. У їхньому ідентифікаційному сприйнятті актуалізуються «дрінки», сигарети, ментолові жуйки та інші назви продуктів маскультури як маркери свого-чужого. Зокрема, своїй дівчині Магді Сильний проти власного бажання, але щоб зробити їй приємне, купує журнал «Філіппінка» (в українському перекладі журнал для відображення його популярності в Польщі названий «Оорs!»). Ставлення персонажів до журналу виступає маркером того, що вони належать до різних субкультур. І дійсно, Магду можна вважати приналежною до попсовиків, Анжелу - до «чорних», а він є представником дресяжів - хуліганів, котрі не визнають влади поп-культури, хоч і приділяють значну увагу власному іміджу, зокрема їм властиво носити фірмові речі та вироби із золота. Мовленнєві маркери субкультурної приналежності Анджея виявляються переважно у використанні ним агресивних фраз, лексики, нерідко запозичених із фільмів, або ж пропозиції «кришування» нових знайомих у своєму місті («Jak ktos, cos, jakisdym, too mniepytajcie, chlopaki» [13, 23]). мовний субкультурний дискурс

Спільність споживання підкреслена і в іншому аспекті - вказівкою на вживання наркотичних засобів, під дією яких змінюється індивідуальна реальність, але навіть там Анджей подумки створює власний імідж - і для себе, і для Магди, яка його покинула, і для Анжели, з якою почав зустрічатися. Анджей творить власний дискурс, який вибудовується на перехрещенні інших, зокрема музики й літератури. Лейтмотивом проходить згадка про інтерес персонажа до мистецтва як маркера індивідуальних уподобань, культурного рівня й способу виявлення спільних інтересів. Монолог Анджеяє автокомунікацією, висловлюванням себе, способом існування. Словом Анджей творить свій світ, відмінний від реального. Не завжди чітко розрізнюються межі його галюциногенного наркотичного світу, його реальність і гіперреальність. Навіть у наркотичній гіперреальності Анджей поводить себе театралізовано, його мовлення експресивне, спрямоване на ствердження власної значущості. Проговорюючи себе, Анджей візуалізує, робить видимим власне уявлення про себе, а також своє уявлення про те, яким його бачать інші. Д. Масловська іронічно вводить у галюциногенний світ Анджея власний образ як Маслоської, котра виглядає на 13 років і пише про нього книгу. У її сприйнятті Анджей відчуває себе річчю з шухляди, якій загрожує смертельна небезпека. Галюцинація персонажа під дією наркотиків настільки багатошарова, яскрава й достовірна, що після виходу з поліцейського відділку, де відбулося спілкування з Маслоською, він прагне перевірити, чи насправді не здійснюється сказане нею.

У текстах із частковою репрезентацією мовленнєвого дискурсу представників субкультур спостерігаються ті самі аспекти творення ними власного іміджу. Для цього використано вже існуючі знаки культури та мовленнєві новотвори. Відмінність у тому, що читач поступово вводиться в інформаційний код субкультури, у якому знак набуває значення ідентифікаційного маркера лише при дотику до інших знаків. Показовим у цьому відношенні є роман М. Вітковського «Любєво», де об'єктом уваги наратора стає субкультура фей. Приналежність чоловіків до цієї спільноти виявляється в специфічному мовленні й манерній поведінці. Основний момент у їхній реалізації - карнавальність саморепрезентації. Чоловіки вдають із себе жінок, розмовляючи підкреслено тонкими голосами та вживаючи певні звороти, що в іншій ситуації не наділені статусом ідентифікаційного маркера, наприклад, «я тебе умоляю, безтолкова» або «Боже-Боженька». Конвенційності й атрибутивної театралізованості набувають деталі костюму, наприклад чорні дамські сумочки, якими треба махати, та деталі зовнішності. Відмова від маскулінності виявляється в згоді не носити вусів. Питання зміни статі неможливе в їхньому середовищі, бо позиціонують себе як чоловіків, які вдають із себе жінок. Вони вважають, що саме в словах їхня сила, бо вони «грають в бабу», а «гра збуджує» [3, 9]. У сленгу цих персонажів переважають слова загального вжитку, але в зміненому значенні, бо мова для них виступає основним засобом ідентифікації у власному колі. Фігура наратора, який знайомиться з феями, дозволяє вводити пояснення сленгових виразів безпосередньо в текст, а не подавати їх у виносках: «Парк називається “стометрівкою” або “шляхом”. Ходіння парком називається стометруванням. Стометрівка служить для клеєння. Тобто знімання» [3, 12], «Хуй - це п'яний бичок, чоловіча наволоч, жулик, пупсик, мужичок, який іноді повертається через парк, або лежить п 'яний у рівчаку. <...> Наші п'яні Орфеї. Бо ж фея не буде лесбіянити з іншою феєю! Нам потрібне м'ясо натуралів! <... > Аби був простий, як двері, невчений, бо як з дипломом, то це вже не мужик, а якийсь інтелігентик. <... > там нічого не мусить відбиватися, жодних почуттів!» [3, 13]. Фетиші фей - речі, що належали хуям, з якими вони мали справу. У романі світ фей є камповим, бо чоловік грає жінку, а «камп стає інтерпретаційним контекстом, оперуючи іронією, емфазою, лапками і грою, стирає одне значення, увиразнює інше» (М. Павліковський) [14].

Колективною репрезентацією субкультури гопників в українській літературі є збірка «Гопак». Ця субкультура показова як вияв ощадливого ставлення до слова та обмеженого лексикону, що відповідає емоційній амплітуді, досяжній для гопника: «У ньому таки було трохи гопівського характеру, тому й емоцій особливо не пробивалося, бо їх не було»Карп'юк, [6, 113]. У жодному з оповідань збірки ніхто із зображених в них преставників цієї спільноти не називав себе гопником. Найчастіше для цього використовується слово «пацан». Сленгові вирази в їхній мові зазвичай запозичені з тюремного жаргону або є «перекрученими» словами загального вжитку: чьо, сиш, ващє, пацандобль, не кіпішуй, лох, папік, чікса, рєшалово та інші. Більший інтерес викликає позавербальний аспект комунікації. Кожне слово зазвичай супроводжується яскраво вираженою емоційною реакцією, розрахованою на максимальну експресивність як доказ авторитетності слова. Оскільки тексти збірки мають наратора, що не належить до субкультури гопників, вислови персонажів здебільшого супроводжуються авторськими коментарями. Зокрема, наратор Павла Коробчука зауважує, що три Івани, персонажі оповідання «Чьо» реагували «радісно, наскільки взагалі можуть радіти гопники»[7, 46]. Іноді без коментаря неможливо було б зрозуміти інформаційний посил гопника: «-- Сиш! - поштиво натякнув І-три цьому дауну й скривився так, ніби щойно соломинкою занюхав васабі» [7, 39]. Мовлення гопників - благодатний матеріал для письменників- постмодерністів, адже часто виражає невисловлюване: «-- Гм, - подумав Колян і пішов з хати» [11, 71], «Колян подумав щось про те, що з такого бодунаїсти зазвичай не хочеться, але в слова ця думка не оформилась» [11, 70]. Мовлення гопників обов'язково театралізоване, бо передбачає задіяння максимум інформативних каналів комунікації: «...перестрів клієнтів бравим жестом “Хопа!”» [11, 77]. Багатозначність лексики гопників засвідчена наратором оповідання «Фантазія», який зауважує про діда Фантазію, що той «полюбляв розповідати історійки, використовуючи лише три повнозначні слова» [2, 83], як і наратор оповідання «Кот»: «- Б..я-я-я... - Колян повернувся у вихідну позицію. При цьому в нього під обличчям щось захрумтіло. // Б..я-я-я... - прокоментував Колян напівмертвим голосом» [11, 69]. Важливим аспектом мовного дискурсу гопників є використання фізичної сили як аргументу та як замінника словесної відповіді: «Після пропозиції Тараса та Ігоря створити благодійну організацію їм надавали по голові та пустили кров»Карп'юк [6, 113].

Отже, мовний дискурс представників субкультур-персонажів постмодерністської художньої прози українських і польських письменників становить спосіб: а) їхнього існування як артикуляції емоційного досвіду життя разом; б) візуалізації для себе та інших власного буття в слові; в) індивідуальної й колективної ідентифікації відносно Інших, якими постають представники власної субкультури та представники інших субкультур. Акцентуація ідентифікаційних процесів у художніх текстах здійснюється через мовлення персонажів, переважно автокомунікацію, коли говоріння позиціонується як спосіб існування, висловлення персонажем свого буття. Індивідуальні мовні дискурси персонажів вибудовуються на перехрещенні мовних дискурсів Інших - інших персонажів, наратора, інших дискурсів (музика, література, маскультура, злодійський жаргон тощо). Особливого значення набуває творення власного іміджу в слові, яке звучить, з використанням уже існуючих знаків культури (загальновживані звороти, жаргони, висловлювання кіногероїв, назви предметів масової культури та ін.). При цьому знак, за допомогою якого візуалізуєтьсясубкультурна ідентифікація персонажа, набуває значення ідентифікаційного маркера, лише в дотику до інших знаків. Наративні стратегії аналізованих текстів в аспекті репрезентативності субкультурнихмовних дискурсів як ментальних кордонів залежать від акцентуації ролі наратора для увиразнення індивідуальних дискурсів персонажів. Д. Масловська і С. Поваляєва максимально нівелюють роль наратора, поперемінно фіксуючи фокус нарації на різних персонажах або різних станах свідомості окремих із них. М. Вітковський і автори текстів збірки «Гопак» концептуалізують образи нараторів як Інших стосовно персонажів-об'єктів осмислення, протиставляючи їхні мовні дискурси, що робить доречним автокоментар персонажами власної колективної ідентичності (М. Вітковський) або коментар наратора до мовного дискурсу персонажів («Гопак»). В аналізованих текстах репрезентовано три підходи до увиразнення ідентифікаційних процесів у мовних дискурсах персонажів: а) концентрація на мовному дискурсі окремої субкультури з частковим представленням інших (С. Поваляєва «Ексгумація міста»); б) відображення мультикультуралізму сучасного глобалізованого світу наявністю ідентифікаційних маркерів у мовленні персонажів-представників різних субкультур, що існують в одному суспільному просторі (Д. Масловська «Польсько -російська війна під біло-червоним прапором»); в) розкриття субкультури в дотику до дискурсу «середньостатистичного» представника суспільства з неакцентованою культурною відмінністю (М. Вітковський «Любєво», «Гопак»).

Література

1. Бауман Зиґмунт. Глобалізація. Наслідки для людини і суспільства / Зиґмунт Бауман/ Пер. з англ. І. Андрущенка; за наук. ред. М. Винницького. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - 109 с.

2. Бєляков Гєник. Фантазія // Гопак [літературна антологія; упор. Шийчук А. - Брустурів: Дискурсус, 2013. - С. 82-88.

3. Вітковський Міхал. Хтивня: роман / Міхал Вітковський / Пер. з польської Андрія Бондаря. - К.: Нора-Друк, 2006. - 288 с. - День Європи.

4. ДебреРежи. Введение в медиологию / Пер. с франц. Б. М. Скуратова. - М.: Праксис, 2010. - 368 с.

5. Зубрицька М. Ното еш: Читання як соціокультурний феномен. - Львів: Літопис, 2004. - 352 с.

6. Карп'юк Василь. Гоп-стоп, алілуя! // Гопак [літературна антологія; упор. Шийчук А. - Брустурів: Дискурсус, 2013. - С. 104-117.

7. Коробчук Павло. Чьо // Гопак [літературна антологія; упор. Шийчук А.]. - Брустурів: Дискурсус, 2013. - С. 38-48.

8. Масловська Дорота. Польсько-російська війна під біло-червоним прапором / Дорота Масловська / Пер. з пол. Л. В. Андрієвської; Худож.- оформлювач О. Г. Жуков. - Харків: Фоліо, 2006. - 286 с.

9. Пітерзе Я. Глобалізація як гібридизація / Ян НедервеєнПітерзе // Глобальні модерності [Текст] / З. Бауман[та ін.] ; пер. з англ. Т. Цимбал ; ред. М. Фезерстоун [та ін.]. - К.: Ніка-Центр, 2008. - С. 73-105.

10. Поваляєва С. Ексгумація міста: Новели [Текст]. - Львів: Кальварія, 2006. - 160 с.

11. Шийчук Андрій. Кот / А. Шийчук // Гопак [літературна антологія; упор. Шийчук А.]. - Брустурів: Дискурсус, 2013. - С. 69-81.

12. Maj Krzysztof M. Ksenotopografia fikcji wswietlepфznej fenomenologii Bernharda Waldenfelsa[Електронний ресурс] / Polisemia. 2012 №2. Filozofialiteratury, filozofia w literaturze. - Режим доступу: http: // www. polisemia. com. Pl / numery-czasopisma/numer-2-2012-9/ksenotopografia-fikcjiдоступ 20.08.2015.

13. Maslowska Dorota. Wojnapolsko-ruskapodflag bialo-czerwon / Dorota Maslowska; ilustrowal Krzysztof Ostrowski. - Warszawa: Lampai Iskra Boza, 2003. - 206 s.

14. Pawlikowski Maciej. Chybionapowaga - kampowalektura Barbary Radziwillфwny z Jaworzna-Szczakowej Michala Witkowskiego.

15. Szkaradnik Katarzyna. Meandry (po)nowoczesnego przekraczania wlasny chgranic - wezwanie i wyzwanie dla hermeneutyki.

Размещено на Allbest.ru