Багатокомпонентні неофіційні іменування

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Ім'я - це найстисліший документ, за яким стоїть не лише життя окремої людини, а й шлях її народу в історії людства [5, с. 568]. Тож ім'я вже багато століть цікавить не тільки істориків як документалістів, а й філологів, які намагаються пояснити процес номінування, його ідею та форму. Найяскравішими та найінформативнішими є неофіційні іменування, у яких закладено характеристику і носія, і називача, особливості регіональної свідомості, культурні традиції. Також до кола цих проблем належить і функціонування структурних типів неофіційних онімів.

Огляд наукової літератури. На сучасному етапі питання про дефініції прізвиська, мотиваційну базу та його структуру ще потребують доповнень. Класичними щодо становлення теоретичних положень та структурно-семантичних особливостей неофіційних іменувань є праці українських - М. Худаш, І. Сухомлин, П. Чучка, І. Ковалик, Р. Осташ, Д. Бучко, Г. Бучко, М. Лесюк, Г. Аркушин, О. Михальчук, В. Чабаненко, російських - М. Ушаков, П. Поротников, З. Нікуліна, Г. Сіміна, В. Мокієнко, В. Робустова, білоруських - М. Бірила, А. Усінцович, польських - М. Бйолік, Е. Комар, А. Цеслікова та інших учених. В останнє десятиріччя неофіційні іменування стали об'єктом дисертаційних досліджень Н. Фєдотової (прізвиська Луганщини), О. Антонюк (прізвиська Донеччини), В. Чабаненко (прізвиська Нижньої Наддніпрянщини), Н. Шульської (неофіційна антропонімія Західного Полісся), М. Наливайко (неофіційна антропонімія Львівщини), О. Вербовецької (неофіційна антропонімія Тернопільщини), В. Павлюк (неофіційний антропонімікон Вінниччини). Великим доробком учених у цій сфері є укладені словники: «Словник прізвиськ північно-західної України» (упорядник Г. Аркушин), «Прізвиська Нижньої Наддніпрянщини» (укладач В. Чабаненко), «Словник прізвиськ жителів межиріччя Стиру та Горині» (укладач Н. Шульська).

Досі не існує єдиного погляду на розуміння понять, що є складниками неофіційної системи іменувань.

Молоді вчені, аналізуючи неофіційні іменування, пропонують свої визначення поняття прізвисько, які розширюються чи уточнюються залежно від аспекту дослідження.

Н. Шульська так характеризує природу прізвиська: прізвисько - це неофіційне одно- чи багатолексемне найменування особи чи кількох осіб, що дає найменувальний, щоб підкреслити особливу домінувальну рису, котра вирізняє денотата серед інших, ідентифікує, конкретизує його. Прізвиська обов'язково емоційно насичені - негативні (найчастіше) чи позитивні (рідше) [18] (таке визначення враховує структуру, мотивацію, функцію та конотацію оніма). прізвисько денотат двокомпонентний антропонімний

Н. Фєдотова, яка досліджувала когнітивний аспект творення, сприйняття та інтерпретації прізвиськ, подає концептуально нове тлумачення такого типу онімів, де згадує й про іхню структуру: «Прізвиська - антропоніми неофіційної сфери функціонування, які виражаються одним чи кількома словами та вживаються як стислі тексти, що відрізняються формальною структурно-семантичною нерозгорнутістю й розкриваються в мотиваційному тексті. Вони характеризуються підвищеною інформативністю й експресивно-емоційною забарвленістю, компресують у своєму змісті характеристики зовнішніх і внутрішніх особливостей носія імені, імпліцитно представлені через асоціативний зв'язок з предметами чи явищами навколишньої дійсності» [11, с. 5].

Метою нашої статті є з'ясування специфіки складених неофіційних іменувань, що функціонують на Івано-Франківщині. Мета передбачає розв'язання таких завдань: узагальнити дослідження щодо структури неофіційних іменувань у сучасному мовознавстві; схарактеризувати мотивацію та способи вираження компонентів складених неофіційних онімів; визначити найчастотніші антропонімні формули неофіційних іменувань наддністрянської Івано-Франківщини.

Об'єктом дослідження є складені неофіційні найменування. Предметом розвідки стало виокремлення структурних компонентів складених неофіційних іменувань (індивідуальних прізвиськ та родичівських іменувань) мешканців Галицького району Івано-Франківської області.

Г. Бучко та Д. Бучко виокремлюють 5 видів неофіційних антропонімів, серед них - індивідуальні прізвиська та сімейно-родові (спадкові) іменування, де перші - це особові назви, яких люди набувають у побутовому оточенні мимоволі, часто випадково, у різні періоди свого життя за тією чи іншою зовнішньою або внутрішньою властивістю чи якимось випадком, що з ними трапився, і під якими вони потім відомі лише у близькому оточенні [2, с. 5], а другі - особливий вид антропонімів, котрий ідентифікує всю родину й переважно передається у спадок, який за внутрішньою семантикою та структурою не відрізняється від прізвищ, але функціонує тільки в усному мовленні [12, с. 5].

Сімейно-родові іменування вивчали ономасти різних регіонів України, проте ці антропоніми ще не отримали остаточної термінологічної кваліфікації (Р. Осташ використовує термін родинні, родові прізвиська [6], П. Чучка - родичівські або генесіонімічні прізвиська [12], В. Чабаненко - колективно-родинні прізвиська [13]). Н. Шульська подає диференціацію термінів прізвисько і вулична назва мешканцями досліджуваного регіону: прізвиськами означують переважно індивідуальні неофіційні антропоніми, тоді як назви по-вуличному - це сімейно-родинні (спадкові) найменування [17]. Слідом за О. Вербовецькою, ми дотримуємося думки, що родичівські оніми не є прізвиськами, оскільки вони тільки номінують носіїв, а не характеризують їх [4].

Дослідження структури прізвиськ почалося разом із дослідженням становлення прізвищ. Звертаючись до витоків студіювання антропонімії, згадаємо праці М. Сумцова, В. Ястребова, І. Франка. У 70-90 роках активно вивчалися питання історичного становлення та закріплення офіційних моделей іменування (М. Худаш, П. Чучка, Л. Гумецька, Р. Керста, С. Панцьо, Г. Панчук).

Залежно від того, де ми перебуваємо (у якому колективі, у якій соціальній групі), в офіційному спілкуванні використовуємо ту чи іншу формулу називання: ім'я, ім'я + по батькові чи прізвище + ім'я + по батькові. Народно-побутова ж антропонімна формула теж може бути однокомпонентна, двокомпонентна, трикомпонентна і більше. Індивідуальні прізвиська найчастіше є однокомпонентними (прізвиськами-характеристиками, частіше з негативним забарвленням). Н. Шульська у дисертаційному дослідженні звертає увагу на те, що «незважаючи на властиві прізвиську закони мовленнєвої ощадності, дуже часто неофіційний антропонім може бути оформлений словосполученням чи цілим реченням. Такі утворення більш розгорнуті й інформативно насичені, бо завжди мають по декілька індивідуальних характеристик (ім'я, вказівка на якусь рису, прив'язаність до якоїсь події, родинну належність тощо)» [17, с. 159-160].

Найчастіше до питання структури зверталися дослідники прізвищевих іменувань в історичних пам'ятках.

Залежно від того, який критерій брали за основу класифікації складених неофіційних іменувань, їх поділяли на однолексемні, дволексемні, трилексемні (багатолексемні) чи одночленні, двочленні і тричленні, - кількісний критерій; І. Фаріон застосовує «зовнішній принцип компонентної кількости» й з-поміж трикомпонентних способів ідентифікації особи вирізняє описові утворення з лексемами-апелятивами на позначення посади, спорідненості (присяжний, син, зять) або з відойконімними назвами [10, с. 40-42].

Враховуючи особливості словесних засобів, використовуваних у писемних пам'ятках XIV - XVIII ст. для ідентифікації особи, М. Худаш класифікує найменування на три групи: власне антропонімійні, апелятивні, мішані, або антропонімійно-апелятивні [12, с. 141], Л. Тарновецька зауважує, що в ревізьких записах І-ої половини XIX ст. поширена описова ідентифікація особи через родинні та інші відносини [9, с. 13].

С. Пахомова, схарактеризувавши всю розгалуженість термінів, робить спробу уніфікувати термінологію і, коли йдеться про кількісний склад іменувань, пропонує вживати терміни однолексемне - багатолексемне іменування. Кількісний зміст багатолексемного іменування дослідниця визначає залежно від числа онімів, а також лексем, котрі перебувають у процесі онімізації. При описі схем і зразків численних однотипних багатолексемних іменувань, на думку науковця, найбільш прийнятним є термін антропонімна формула (АФ), який передбачає «неодновимірний, багатоступеневий характер номінації особи», представлений значним числом однотипних іменувань. «У протилежному випадку варто вести мову про оказіональне іменування» [8, с. 72-73].

В. Павлюк, досліджуючи неофіційні іменування мешканців Вінниччини, виокремлює оніми, що мають аналітичну природу (складні, складені, редупліковані) [7, с. 155]. Аналіз способів називання жителів середньонаддніпрянського Лівобережжя другої половини XVII - першої половини XVIII ст. дав можливість В. Шевцовій виокремити одно-, дво-, три- та чотириелементні антропонімічні структури, де двоелементна модель є максимально активною [16, с. 168].

Отже, у нашій розвідці складені прізвиська розподілятимемо за структурою на дво-, три- чи чотирикомпонентні та виокремлюватимемо елементи цих антропонімних формул (АФ). Як правило, такі конструкції є підрядними словосполученнями.

Двокомпонентними індивідуальними прізвиськами є сполуки, що складаються:

- з апелятива та узгодженого з ним прикметника: Народний Вчитель (учитель фізкультури), Бодні Ґелевата (товста), Бурштинські Батареї (навчались у Бурштинському енергетичному коледжі), Поліцайська Душа (працював у ДАІ), Японскій Городовой (слово-паразит) та ін.;

- з прізвища та імені відомої особи (або особового імені денотата та прізвища відомої особи), кіногероя, персонажа казки: Ян Табачников(коли вип'є, береться за баян), Віктор Карено (кучерявий, як герой кіносеріалу), Штифан Штірліц (хитрий, пробивний), Івасик-Телесик (мати часто кликала сина Івасика поїсти) та ін.;

- з індивідуального імені та узгодженого прикметника-прізвиська: Ганька Дика (відлюдькувата), Ганька П 'яна (сонна), Радний Михайло (член ради правління), Жира Мілька(жира - рижа (метатеза), Каська Висока (висока), Куца Майка (маленька, ім'я - Марія), Сива Маринка(рано сивіли), Марісі Рішката (зав'язувала хустку наперед ріжками), Марісі Хора(хвора), Німий Михайло (погано розмовляв), Зоська Чубата (з- під хустини завжди вибивалося волосся), Пасочка Стара, Пасочка Молода, Світий Петро, Світий Павло (у сім'ї було два сини - Петро і Павло), Талька (Наталія) Ґонорова (дівчина довго «перебирала хлопцями») та ін.;

- з імені носія та апелятива (власне прізвиська): Ромко Бандит (командир), Політало Стьопа (швидкий), Шланг Ігорко (п'яниця), Качка Ганька (махає головою з боку на бік), Теклі Синьогубка (сині губи), Збуй Богданцьо (дуже маленький - енантіосемія), Коза Маріська, Зонька Гарнізонка (жінки легкої поведінки), Стефка Дзюбка (задзьобалася - залишалася їжа на обличчі), Іван Худоба (працював на бійні), Іван Будова (будівельник), Піндичка Насті (маленька), ШУФЛЯ Ігорко (нікому не відмовляє у допомозі), Гриб Василь (густе волосся), Орко Склеп (працював у крамниці) та ін.;

- з римованих іменникових компонентів, що мають прикладкову природу: Гані-Пані (служила у панів), Муха-Цокотуха (прізвище Мушинський), Донька-Шпонька (маленька), Пипка-Шипка (пипка-соска; шипка - шапка; у дитинстві дуже довго любив засинати із соскою і прикривав її шапкою), Бляха-Муха (слово-паразит);

- з редуплікованих субстантивованих слів: Пльи-Пльи (слово-паразит), Піць-Піць (пече - вигук для дитини), Пуля-Пуля (вигук для підкликання курчат, каченят);

- з імені та субстантивованого вигуку: Ілько Пшик(кладовщик), Гоп Микола (танцюючи, примовляв «гоп-гоп»).

Також двокомпонентну структуру представляють і родичівські іменування, мотивовані різними антропонімними класами онімів, здебільшого прізвиськами та варіантами імен предків, рідше їх прізвищами:

- ім'я та патронім з присвійними формантами -ів (-їв), -ов(а)/-ев(а) від імені, прізвища чи прізвиська батька: Семкова Донька, Гнатків Йван, Місько Сюньків, Ромко Марків, Нуська Михаськова, Талька Гнатова, Штефко Йванців, Гриць Яців, Руська Мілишева, Донька Рибакова, Петро Фрасунків, Маруська Дьикова; з іменниковим суфіксом -к(а): Марусі Гоцулка, Оксана Палюшка (від Палюх); іноді -их(а): Олька Каролиха(тато Кароль); прізвисько у формі Р. в. однини: Галі Куцого (прізвисько Куций);

- ім'я та пропатронім з присвійним формантом -ів (-їв): Гаврильців Орко, Грицків Ладзьо; з іменниковим суфіксом -к(а): Ганька Грегорка (дід Гриць); -ник-: Андрій Тандитник (дід - Тандит);

- ім'я та матронім з присвійним формантом -ин(а): Фівронина Насті, Талька Юрчишина, Юганчина Галька, Доньчин Петро, Петро Поштарчин; матронім у формі Р. в. однини: Василь Зозульички (прізвисько матері - Зозульичка);

- ім'я та проматронім із суфіксом -ин(а): Марта Мазурчина, Фівронина Насті, індивідуальне ім'я та ім'я бабусі в Н. в.: Сабінка Йван, ДмитроМаланка.

У народнорозмовній системі іменувань наддністрянської Івано-Франківщини для номінації заміжніх жінок використовуються іменування за чоловіком - андроніми, що можуть бути утворені від імені чоловіка, його прізвища, прізвиська чи апелятивної особової назви:

- ім'я та андронім із суфіксами: -их(а), -іх(а) - Марта Ковалиха, Нуська Цяпуриха, Нилька Штуїха (від Штуй); -к(а) - Галька Деренючка, Галька Рапатючка, Юганка Полячка, Фіфалка Штефка (від Фіфало); -ов(а)/ -ев(а) - Щорсова Зіна, Янчикова Олеська, -ев(а), Маринка Вуйцева та ін.

Називання жінки за чоловіком та дітей за батьком є найпоширенішим видом іменувань у Галицькому районі. П. Чучка зауважує, що перевага складних іменувань ще в тому, що вони не просто диференціюють людей, а, індивідуалізуючи названого, вказують на його місце серед численних родичів [14, с. 149].

Також активно використовуються двокомпонентні іменування, до складу яких входять топоніми, що вказують на місце проживання носія (О. Вербовецька називає їх топонімогруповими назвами - неофіційні іменування осіб за їх місцем проживання (куток, вулиця, населений пункт, область, регіон, країна [3]): Марійка з Яремчі, Надька Боківська (село Боків), Михайлінка з Войнилова (село Войнилів), Йван Гановецкій (село Ганівці), Вольґа з-за церкви, Юрко Зарівнів (живе за ровом), Люба з полі (живе біля поля), Леська з-за двора, Ганька з Рудник (назва кутка), Марійка з-за луга.

До складу трикомпонентних іменувань входять двокомпонентні форми, зазначені вище, з додаванням:

- повного імені або варіанта імені носія: Ганька Гілька Гнатового, Місько Стаха Довгого, Володька Надьки Киртички, Талька Луцевого Йвана, Петрового Феді Ганька, Маріська Зайцевої Параньки, Дмитро Зоськи Сюнькової, Палямаревої Вірки Андрій, Ігор Ґенка Рибака та ін;

- апелятив на позначення спорідненості жінка, чоловік, син, донька (у такому ж значенні часто вживається субстантивований прикметник мала), зять, онук (онука), діти: Сумного Йвана жінка, Затерки Сюнька жінка, Гальки Квітнихи чоловік, Кицькового Штифана дочка, Куцової Галі мала, Гальки Мехової діти, зять Тоськи Кліщихи та ін.

Чотирикомпонетні іменування продовжують ряд трикомпонентних:

- повне ім'я або варіант імені денотата + трикомпонентна назва: Словки Мньицькового Васильи Вірка, Нестор Петра Сені Бочканової та ін.;

- апелятив на позначення спорідненості син, донька, онук (онука), діти + трикомпонентна назва: Полякового Латка Стаха син, Ориськи Маринки Полячки внука та ін.

Іноді від інформантів можна почути і п'ятикомпонентні структури онімів, але із власних спостережень можемо сказати, що вони зустрічаються тільки тоді, коли ідентифікувати людину потрібно для того, хто давно виїхав із села і вже не знає молодого покоління, але ще пам'ятає старших. У таких випадках ще використовуються описові форми: «Гната Міняйла, що женився на старшій дочці Петра Цимбала, внук».

Прізвиська, які структурою нагадували б речення, дуже рідкісні: Петре, лови дрозда; Снімі с руля - в подальшому скоротилося в Сруль; Хто стрілял. Як правило, такі іменування відбивають якусь подію чи пригоду в житті денотата або ж є наслідком глузування з тих, хто (особливо після того, як повернувся з армії) хотів виділитися своїм мовленням серед односельчан.

На думку Г. Аркушина, аналітичні прізвиська, порівняно з одиничними, мають виразнішу експресію й багатшу семантику, хоча й не є продуктивними [1, с. 574].

Отже, найпоширенішою антропонімною формулою складених неофіційних іменувань Галицького району Івано-Франківської області є двокомпонентні сполуки, що представляють родичівські іменування: ім'я + патронім (пропатронім, андронім) від імені, прізвища чи прізвиська батька (діда, чоловіка). Ці ж оніми є елементами структури три- і чотирикомпонентних назв з поширенням їх апелятивами: повного імені або варіанта імені носія + двокомпонентна сполука; апелятив на позначення спорідненості + двокомпонентна сполука; повне ім 'я або варіант імені денотата + трикомпонентна назва; апелятив на позначення спорідненості + трикомпонентна назва. Дещо меншу частину досліджуваних онімів складають двокомпонентні прізвиська, які утворені від іменників (ім'я чи апелятив) та узгоджених з ними прикметників. У перспективі плануємо порівняти особливості творення та функціонування складених неофіційних іменувань у різних регіонах України.

Література

1. Аркушин Г. Л. Іменний словотвір західнополіського говору: монографія. Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. 764 с.

2. Бучко Г. Є. Народно-побутова антропонімія Бойківщини. Linguistіca slavica: Ювілейний збірник на пошану І. М. Желєзняк. Київ: Кий, 2002. С. 3-14.

3. Вербовецька О. До питання структурного аспекту аналізу офіційних та неофіційних іменувань (на матеріалі антропонімії Тернопільщини).

Вербовецька О. C. Українські неофіційні родичівські іменування (на матеріалі антропонімії Тернопільщини).

4. Непокупний А. П. Реєстр Війська Запорозького 1649 року. Київ: Наук. думка, 1995. 592 с.

5. Осташ Р. Із життя сучасних українських прізвиськ. Діалектологічні студії. 6. Львів, 2006. С. 293-303.

6. Павлюк В. А. Становлення неофіційного антропонімікону Вінниччини / дис. ... на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: 10.02.01 - українська мова. Вінниця, 2016. 244 с.

7. Пахомова С. М. Еволюція антропонімних формул у слов'янських мовах: Монографія. Вид-ня 2-ге, доповнене і перероблене. Ужгород, 2012. 344 с.

8. Тарновецкая Л. А. Становление украинских фамилий Буковинского Поднестровья (на материале ревизских сказок первой половины ХІХ века). Київ, 1990. 21 с.

9. Фаріон І. Українські прізвищеві назви Прикарпатської Львівщини наприкінці XVIII - початку ХІХ століття (з етимологічним словником). Львів: Літопис, 2001. 370 с.

10. Фєдотова Н. М. Сучасні прізвиська Луганщини: когнітивна прагматика творення тексту оніма: автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 “Українська мова”. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. Харків, 2008. 20 с.

11. Худаш М. Л. З історії української антропонімії. Київ: Наук. думка, 1977. 236 с.

12. Чабаненко В. А. Прізвиська в системі експресивних засобів народнорозмовної мови (на матеріалі говірок Запорізької та Дніпропетровської областей). Повідомлення Української ономастичної комісії. Київ: Наук. думка, 1976. Вип. 14. С. 16-20.

13. Чучка П. П. Антропонімні словосполучення в українських говорах Закарпаття. Міжвузівська наукова конференція з проблем синтаксису української мови. Тези доповідей. Чернівці, 1965. С. 149-151.

14. Чучка П. П. Прізвища закарпатських українців: Історико-етимологічний словник. Львів: Світ, 2005. 704+XLVIII с.

15. Шевцова В. О. Називання жителів середньонаддніпрянського Лівобережжя (на матеріалі середньонаддніпрянських лівобережних пам"яток другої половини XVII - першої половини XVIII ст.). Київ: Вища шк., 1979. С. 161-169.

16. Шульська Н. М. Неофіційна антропонімія Західного Полісся: дис. ...на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: 10.02.01 - українська мова. Луцьк, 2011. 339 с.

17. Шульська Н. Прізвисько як об'єкт наукового опису (до дефініцій терміна). URL: http://esnuir.eenu.edu.Ua/bitstream/123456789/549/1/ nickname.pdf

Размещено на Allbest.ru