Типологія колірної гами в мовознавстві

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Образне світосприймання здатне поєднувати реальне й переносне значення слова, тому невичерпний матеріал для такого об'єднання має колірна лексика, яка вже кілька десятиліть привертає увагу дослідників. Історія виникнення окремих лексем на позначення кольору, стилістичні аспекти функціонування кольороназв у художньому тексті, їх структурно-семантичні типи та символіка стоять у центрі зацікавлень мовознавців. Питання систематизації, узагальнень та аналізу кольорономінантів розглядається за різними аспектами, принципами й критеріями. Одні дослідники основними напрямами вивчення колірної гами вважають функціональний, історичний, лексико-семантичний, граматичний, когнітивний і порівняльний, інші - фізичний, психологічний, філософський, мистецтвознавчий та лінгвістичний напрями.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з даної теми. Колір як певний образний знак мови, який найчастіше позначається прикметниками і закодовує в собі кольоративну семантику, як один із засобів образного зображення дійсності, став об'єктом наукових студій у ХХ ст.: у галузі етнолінгвістики (А. Вежбицька, Г Яворська), порівняльного мовознавства (Н. Пелєвіна, В. Кульпіна, Т Світлич- на), історичної та описової лексикології (В. Мур'янов, Н. Бахіліна, О. Панченко). Слова на позначення кольору аналізуються в психолінгвістичному вимірі (В. Папіш, Р Фрумкіна, Т Ковальова), досліджуються в перекладознавчому аспекті (І. Ковальська) та семасіології (Ж. Соколовська, О. Вербицька, А. Висоцький). Проблему їх семантичних перетворень у художньому мовленні вирішували О. Дзівак, А. Кириченко, В. Москович, Ю. Франчук та ін. Се- мантико-стилістичний аспект кольороназв є предметом аналізу наукових розвідок О. Кондрашової, І. Колесникової, І. Денисюк та ін. їх естетичну роль у символізмі, неоромантизмі, імпресіонізмі досліджувала Л. Ставицька; домінанти-кольороназви в певних дискурсах виявляла Г Губарева. Для розуміння специфіки художнього світу мови письменників колірні лексеми розглядаються як культурні концепти. Так, Л. Гливінська проаналізувала колірну гаму мови творів М. Вінграновського; В. Стецій - У Самчука. Л. Супрун дослідила семантику кольорів творів О. Гончара; Т. Рязанцева - палітру О. Стефановича; Л. Марчук - М. Рильського тощо. Аналіз функцій образності кольоративів у мовленні М. Драй-Хмари представлено в розвідках О. Коваль. Особливості кольороназв у поезії Д. Загула здійснила Л. Бондаренко. Специфіку використання й особливості їх семантики в поетичному мовленні поетів різних психологічних типів М. Зерова та М. Хвильового висвітлила Т Ковальова; характер функціонування колірних епітетів в українських весільних піснях проаналізувала О. Слюсарева.

Метою нашої розвідки є спроба систематизувати різні наукові погляди на колірну гаму як об'єкт лінгвістичних студій, охарактеризувати багатство їх символічних і семантичних наповнень.

Виклад основного матеріалу. Колір як найдавніша система людського буття - складне явище з тривалим процесом пізнання. У мовознавстві представлені різні підходи й погляди на типологію лексико-семантичної категорії слів на позначення назв кольорів. Ряд цих праслов'янських назв має загальноєвропейське походження. О С. Мельничук відзначав, що індоєвропейська кольорова номенклатура була значно біднішою за номенклатуру сучасних мов, що поняття кольору було набагато конкретніше і було тісно зв'язане з носієм цього кольору [1, с. 519]. Відповідно, за походженням усі кольори поділяються на дві групи. Первинну, основну, групу оформлюють назви кольорів, значення яких не вмотивоване. Це назви давнього походження, генетично споріднені з кольоропозначеннями в інших слов'янських мовах. Вони означають абстрактні колірні якості, в мові не співвідносяться ні з якими іменниками-референта- ми (жовтий, голубий, білий, синій, зелений, червоний, чорний). Другу групу формують вторинні назви, що означають колірну якість опосередковано, за колірною схожістю ( вишневий, малиновий, сніжний, помаранчевий). Слова цієї групи семантично об'єднуються навколо перших і точніше визначають колір [2]. Виділяють і «периферійну» групу, складовими частинами якої є колірні назви іншомовного походження (хакі, індиго, бордо), складні найменування (срібно-рожевий, золотисто-червоний), назви відтінків основного тону, що вказують на міру вияву колірної якості, на інтенсивність колірного тону, на колірну ознаку предмета, якої він набув у результаті якоїсь дії чи процесу (синенький, сіруватий та ін.). До «периферії» вводять кольори, що входять до складу фразем-частин фразеології [3, с. 193].

Поділяються назви кольорів і за відношенням до поняття про нього. Виділяють типи назв, що позначають конкретну колірну ознаку предмета чи явища дійсності (фіалковий, зелений, найсиніший), і назви, що характеризують забарвленість предмета і не вказують на конкретний характер кольору. Першу групу формують невмотивовані (білий, синій) та вмотивовані кольоропозначення(срібний, волошковий);колорати- ви різних частин мови (синій, синь, синіти, синьо), номінації із вказівкою на ступінь вияву колірної ознаки (найчорніший, темнющий). Складовими частинами другої - назви із визначенням ступеня насиченості, інтенсивності кольору без вказівки на конкретну колірну якість (типу темний, блідий); номінації з неозначеним кольором, які вказують на загальне забарвлення предметів (барвистий, кольоровий); прикметники, що виражають відтінки певного забарвлення предметів і явищ природи (яскравий, чистий);кольороназви із вказівкою на загальний характер забарвлення реалії (смаглявий) і власне загальні назви цієї лексико-семантичної групи (колір, фарба, барва, краска) тощо [2, с. 97].

У мовознавстві виділяють основні складові частини колірної номенклатури, як-от: білий, чорний, жовтий, синій, зелений, червоний, сірий, коричневий, фіолетовий, рожевий. Проте, як свідчить аналіз лінгвістичної літератури, одностайної думки щодо наповнення кольорового спектру немає. Тому традиційним поки що є поділ кольоронайменувань на хроматичні, кольори, утворені через синтез трьох основних кольорів (жовтого, червоного і синього), і ахроматичні (чорний, білий, сірий).

Відзначено, що парадигма кольористичних словосполучень є змінною і на реальну парадигму з кольоровими ознаками реального світу нашаровується переносна, образна [4, с. 343]. За цією особливістю, відповідно, барволексеми класифікують на номінації з прямим чи переносним значенням. Оскільки прикметники кольору здатні розвивати переносні та образно-символічні значення, це дає можливість митцям слова використовувати їх із художньо-стилістичною настановою. Колір як забарвлення реалій природного середовища є однією з прикметних ознак творчості письменника, його символіка і семантико-стилістична функція повністю залежить від особистісного бачення автором і може виступати маркером його психологічних особливостей. Це зумовлює існування майже в кожного особистісної кольорової шкали і улюбленої барви, яка домінує у творчості. прикметник колір семантика

Спостереження свідчать, що символіка одного й того ж кольору (його відтінків) має загальномовне та індивідуально-авторське значення. Наприклад, традиційно жовтий (золотий) - співвідносний із поняттями «осінь» (доба ув'ядання природи і людини), «розлука». У романі ж В. Барки «Жовтий князь» його семантика контрастна: відтворення антиномії «життя - смерть». тут жовтий містить енергію негативного змісту, пройнятий духом голоду, небезпеки, смерті. У творах В. Винниченка асоціативним значенням для цієї барволексеми є натяк на божевілля. Це ще символ фанатизму, домінанта психологічної характеристики героїв, але він є і символом спокою, затишку, добробуту, дитинності.

Названий прикметник може бути і життєдайним (колір колосся, сонця). Золотий (жовтий) як символ святості в біблійні часи означав могутність та багатство, у християнстві - чисте світло, Господню енергію, духовний скарб Христа. Так, у поезіях О. Стефановича символіка жовтого подана через його відповідник - золото, асоціюється з багатством, пишністю. У текстах М. Коцюбинського відтінок «кольором подібний до золота» виступає ще синонімом до слів «рідний», «дорогий», «сонячний» і виражає ідею цінності взагалі. У цілому він належить до домінантних засобів вираження ідеалізуючого начала, презентує конотативні елементи «тихий, спокійний» і виявляє позитивну оцінність, традиційно закріплену в мові.

Символіка колірних номінацій, стилістичне призначення яких полягає в експресії, підкресленій виразності слова, актуалізує суттєву для естетичної настанови та смислового наповнення тексту ознаку предмета чи явища. Вона завжди була джерелом національно-культурної інформації, репрезентантом певної ментальності, мовної картини світу кожного народу, який завжди має свої домінантні барви. У лінгвістичній літературі виділяють універсальні (сакральні для більшості народів) та народні (фольклорні) кольороназви; індивідуально-національні та індивідуально-авторські [5, с. 166].

Існує типологія барволексем і за функцією створення багатозначних асоціативних словесних образів. Так, за характером додаткових конотацій вони поділяються на емоційно-експресивні та оцінні (позитивні/ негативні за шкалою В. Вольфа).Зауважимо, що семантична структура кольорономінацій при цьому формується з рівноцінних як денотативних, так і конотативних сем. Так, в язичницькій інтерпретації колір білийозначав як світоч життя, так і смерть, оскільки смерть для язичника - народження нового, астрального стану. Білий у всіх культурах світу був сакральним і глибоко символічним. У слов'янській міфології й фольклорній традиції символіка білого кольору, національного ідеалу краси і гармонії, обертається навколо понять світла, життя, добра, щастя, чистоти, краси, божества, любові; сакрального для українців кольору житла, одягу та ін.; чогось блискучого, прозорого [6, с. 159]. У свідомості українців «біле» пов'язане з красою, душевністю, з Божественним.

Чорний у древніх язичників - слов'ян, як і в багатьох народів землеробських районів світу, символізував землю як джерело життєвих сил, врожаю. Проте в подальшому, під впливом візантійських естетичних критерієв, чорний втрачає позитивний зміст, який «практично в усіх етнокультурах - символ темряви, зла, смерті, диявола, пекла, заходу та ін.» [6, с. 161]. У християнській символіці Середньовіччя чорним кольором іноді позначався час, його нестримний, непідвладний людині плин. Одвічна боротьба добра зі злом, справедливості з несправедливістю, соціальні протистояння окреслили відповідну функціональну роль чорного кольору з негативним конотативним значенням (журба, жаль, зло, ненависть, зрада). Окрім прямої семи кольору, в художній мові семантичне наповнення чорного пов'язане з широким спектром символічних значень, яке бере початок у міфічних уявленнях людини, пов'язаний із народними обрядами, богослужінням, закріплений у фольклорі.

Поділяють цю лексико-семантичну групу слів і за авторською інтенцією. так, виділяються характеристичний тип, який позначає колір, матеріал, розмір тощо, й оцінний, через який експлікуються морально-етичний, естетичний та емоційноний змісти. Проте нерідко таке розмежування на практиці свідчить про взаємонакладання оцінки й характеристики.

Цікаву типологію колірної гами за тривимірною структурою пропонує О. Дзівак, складовими якої виступають показники, що існують у природі: тон, насиченість і яскравість. А за ступенем сполучуваності всі кольори поділяються на групи назв із максимально широким асоціативним полем (білий, жовтий, синій), назв із середнім (рожевий, фіолетовий) і назви кольорів із мінімальним асоціативним полем [7, с. 50].

Знаходимо й інший погляд. Так, Н. Кухар, беручи до уваги, що не всі кольори асоціюють із довгим рядом предметів дійсності, виокремлює групу кольоронайменувань із невеликим та з найбільшим семантичним навантаженням типу білий, чорний, синій, зелений, червоний [8].

Отже, як свідчить проаналізований матеріал, типологія кольороназв у мовознавстві відбувається за різними аспектами, принципами й ознаками.

Таким чином, система кольоропозначень - надзвичайно розгалужена, естетично проакцентована лексична структура, в якій закладено високий рівень світоглядної інформативності. Аналіз колірної лексики як важливого мовноестетичного явища дає можливість віднайти в неї нові нюанси в семантиці й символіці, зрозуміти особливості кольоросприйняття дійсності автором. У розгляді питань про колірну гаму, яка є популярною групою для досліджень найрізноманітніших галузей знань, на увагу лінгвістів заслуговує ще безліч аспектів, які можуть стати предметом подальших лінгвістичних студій.

Література

1. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов / За заг. ред. Мельничука О.С. - К.: Наук. думка, 1966. - 588 с.

2. Критенко А.П. Семантична структура назвкольорів в українській мові / А.П. Критенко // Славістичний збірник. - К. : Вид-во АН УРСР, 1963. - С. 97-111.

3. Іншаков А.Є. Теоретичні засади дослідження колірної лексики в мовознавстві / А.Є. Іншаков // Структура і семантика мовних одиниць. Філологічні студії. - КривийРі г: КПУ , 2013. - Вип. 9. - С. 188-195.

4. Мацько Л.І. Стилістика української мови: підручник / за заг. ред. Л.І. Мацько. - К.: Вищ.шк., 2003. - 462 с.

5. Марчук Л.М. Функціонування кольороназв М. Рильського як вияв менталітету українського народу / Л.М. Марчук. // Наукові праці Кам'янець-Подільського університету імені Івана Огієнка: Філологічні науки. - Випуск 19. - Кам'янець-Подільський : ПП Буй- ницький О.А., 2009. - 210 с.

6. Словник символів культури України / за заг. ред. В.П. Коцура, О.І. Потапенка, М.К. Дмитренка, В.В. Куйбіди. - К. : Міленіум, 2005. - 352 с.

7. Дзівак О.М. Про систему назв кольорів у сучасній українській літературній мові / О.М. Дзівак // Українське мовознавство: Міжвідомчий наук. Зб. - К., 1975. - Вип. 3. - С. 25-31.

8. Кухар Н.І. Семантичний обсяг назв основних кольорів / Н.І. Кухар // Придніпровський вісник. - 2000. - Вип. 13. - С. 43-50.

Размещено на Allbest.ru