Експресивність як вираження суб’єктивного чинника в тексті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Експресивність як вираження суб'єктивного чинника в тексті

Ковальська Наталя

Анотація

Мета статті полягає в дослідженні поняття модальності та виокремленні мовної експресивності як різновиду модальності. Об'єктом дослідження є категорія модальності як багатоаспектна лінгвістична категорія. Предметом дослідження є експресивність як окрема мовна категорія суб'єктивної модальності. У роботі використано такі традиційні методи, як методи теоретичного аналізу й синтезу для систематизації й узагальнення зібраного матеріалу; метод спостереження -- для виявлення експресивних засобів вираження суб'єктивної модальності. Результатом роботи є визначення ролі експресивності у набутті висловлюванням суб'єктивного характеру за допомогою відповідних мовних засобів. Висновки. Експресивізація в мовленні виражається через суб'єктивне сприйняття реальної дійсності. Спроможність мовного знака виражати емоційний стан мовця, його суб'єктивне ставлення до предметів і явищ дійсності формують експресивну функцію як одну з його основних функцій. Тісний зв'язок експресивної функції з номінативною й комунікативною, у свою чергу, сприяють адекватному вираженню та сприйняттю заданого смислу. Наразі експресивність є важливою умовою реалізації прагматичної функції. Відповідно, доцільним, на нашу думку, є виокремлення експресивності від інших різновидів модальності, оскільки це модальне явище має відповідні мовні засоби реалізації, а також тісно переплітається з суміжними поняттями (емоційність, оцінність, інтенсивність та ін.). Перспективним убачаємо поглиблене вивчення експресивних засобів суб'єктивної модальності в наукових текстах економічного дискурсу.

Ключові слова: модальність, авторська модальність, суб'єктивна модальність, експресивність, суб'єктивність.

Цель статьи заключается в исследовании понятия модальности и выделении языковой экспрессивности как разновидности модальности. Объектом изучения является модальность как многоаспектная лингвистическая категория. Предмет исследования -- экспрессивность как отдельная языковая категория субъективной модальности. В работе использованы такие традиционные методы, как теоретический анализ и синтез для систематизации и обобщения собранного материала; метод наблюдения -- для выявления экспрессивных средств выражения субъективной модальности. Результатом работы является определение роли экспрессивности в приобретении высказыванием субъективного характера посредством соответствующих языковых средств. Выводы. Экспрессивизация в речи выражается через субъективное восприятие реальной действительности. Способность языкового знака выражать эмоциональное состояние говорящего, его субъективное отношение к предметам и явлениям действительности формируют экспрессивную функцию как одну из его основных функций. Тесная связь экспрессивной функции с номинативной и коммуникативной, в свою очередь, способствует адекватному выражению и восприятию заданного смысла. К тому же, экспрессивность является важным условием реализации прагматической функции. Соответственно, целесообразно отделять экспрессивность от других разновидностей модальности, поскольку данный феномен имеет соответствующие языковые средства реализации, а также тесно переплетается со смежными понятиями (эмоциональность, оценочность, интенсивность и др.). Перспективным считаем углублённое изучение экспрессивных средств субъективной модальности в научных текстах экономического дискурса.

Ключевые слова: модальность, авторская модальность, субъективная модальность, экспрессивность, субъективность.

The purpose of the article is to study the concept of modality and the distinction of verbal expressiveness as a kind of modality. The object of this research is the category of modality considered as a multidimensional linguistic category. The subject of this study is the expressiveness as a separate language category of subjective modality. The traditional methods, such as: methods of theoretical analysis and synthesis for systematization and synthesis of the collected material, the method of observation -- the identification of expressive means of subjective modality have been used in this article. The result of the research is to determine the role of expressiveness in acquiring a subjective expression by means of appropriate linguistic means. Conclusion.Expressiveness in the speech is shown through the subjective perception of the reality. The ability of the language sign to express the emotional state of the speaker as well as his subjective attitude to real objects and phenomena develop an expressive function as one of its main functions. The close connection of the expressive function with a nominative and communicative ones, in turn, contribute to the adequate expression and perception of the given meaning. Thus, expressiveness is an important condition for the realization of pragmatic function. Therefore, in our opinion, it is necessary to distinguish expressiveness from other varieties of modality, since this modal phenomenon has appropriate linguistic means of realization, and is closely intertwined with related concepts (emotionality, appreciation, intensity, etc.). The perspective of the research is the in-depth study of the expressive means of subjective modality in the scientific texts of the economic discourse.

Key words: modality, author's modality, subjective modality, expressiveness, subjectivity.

Постановка проблеми. Пріоритетним напрямом сучасної лінгвістики є антропоцентричність філологічних досліджень, спрямованих на вивчення тексту як продукту активної мовної діяльності людини [2, т. 40, с. 359; 3, с. 246; 5, т. 1, с. 4-13]. Людський фактор вимагає переосмислення традиційних поглядів на різні мовні явища. Дослідження тексту обов'язково передбачає розгляд основних текстових і текстотвірних семантичних категорій. Найбільш досліджуваною в сучасному мовознавстві останніх десятиліть можна назвати категорію модальності, що пронизує всі рівні мовної системи для характеристики усіх мовних творів. Ця комплексна багатоаспектна лінгвістична категорія ставала об'єктом великої кількості наукових досліджень. Зокрема, популярним на сьогоднішній день є вивчення модальних відношень і засобів їх реалізації на формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному, комунікативно-функціональному та текстовому рівнях. Відсутність наукової систематизації категорії модальності і засобів її вираження зумовлюють актуальність нашого дослідження.

Зв'язок проблеми з попередніми дослідженнями. Поняття модальності було введено в обіг Аристотелем стосовно розмежування логіки суджень за онтологічної та гносеологічною ознаками [17, с. 75]. Уживав у своїх працях це поняття і І. Кант. Потім поняття «модальність» почали використовувати у лінгвістиці та математичній логіці. Не зважаючи на те, що модальність у логіці і лінгвістиці постає як відношення до дійсності, відмінним залишаються певні аспекти досліджуваного об'єкта.

Дослідженню модальності як однієї із найактуальніших і суперечливих у сучасному мовознавстві категорії було присвячено чимало розвідок. Так, вагомий внесок у вивчення даної категорії зробили такі видатні науковці: В. Г. Адмоні, Ш. Баллі, О. І. Бєляєва, В. В. Виноградов, О.В. Гулига,З.К.Долгополова,Л. С.Єрмолаєва,Г.О. Золотова,Г.П.Нємець,Ф.Р. Палмер, В. З. Панфілов, Н. Ю. Шведова та ін. Проте питання категорії модальності й досі залишається невирішеним й актуальним і навіть навпаки -- набуває ще більших обертів. На нашу думку, влучною є думка В. З. Панфілова, який стверджує: «Напевно, немає іншої категорії, про мовну природу й склад часткових значень якої висловлювалася така кількість різноманітних і суперечливих думок, як про категорію модальності» [14, с. 37]. експресивність модальність комунікативний

Постановка завдання. Мета нашої роботи полягає в дослідженні поняття модальності та виокремлення мовної експресивності як різновиду модальності. Об'єктом дослідження постає категорія модальності як багатоаспектна лінгвістична категорія. Предметом дослідження є експресивність як окрема мовна категорія суб'єктивної модальності.

Виклад основного матеріалу. У сучасному мовознавстві існують різні підходи до розгляду сутності категорії модальності. Згідно з першим модальність позначає «ступінь реальності чи

нереальності змісту висловлення» [17, с. 75]; згідно з другим (ширшим) -- виражене мовними засобами ставлення мовця (з можливою емоційно-експресивною оцінкою) до навколишньої дійсності, до змісту висловлювання, до співрозмовника й до самого себе, до оточення й до форми мовлення [17, с. 75].

Загальноприйнятим і традиційним можна вважати тлумачення поняття «модальність» (від лат. modus-- міра, спосіб) як функційно-семантичної категорії, що репрезентує різні види відношення висловлення до дійсності, різні види суб'єктивної кваліфікації повідомлюваного, є мовною універсалією та за одним із аспектів поділяється на об'єктивну та суб'єктивну [19, с. 303].

Різними лінгвістами категорія модальності визначається як синтаксична (Л. С. Єрмолаєва, В. Звєрєва), семантична (В. Г. Адмоні, В. В. Виноградов, Г. В. Колшанський, І. Б. Хлєбнікова), граматична(Р.А. Будагов,В.В.Гуревич,Ф.М. Березін,В. В. Виноградов), логічна(С. М. Амеліна, Е. Я. Мороховська), реченнєва категорія «суб'єктивного семантико-синтаксичного спрямування» тощо [9, с. 28-29; 17, с. 76].

Основні положення концепції мовної модальності (модальності речення) були сформовані ще академіком В. В. Виноградовим [8]. Вони отримали ґрунтовне тлумачення й подальший розвиток у вітчизняних і зарубіжних дослідженнях, що побудовані на функціональному підході до аналізу мовних фактів [6; 7; 12]. Спробу визначення модальності як текстової категорії уперше зробив

0. Р. Гальперін, запропонувавши для її розуміння ряд ознак: суб'єктивна модальність у тексті має не граматичний, а функційно-семантичний характер, має нерівномірний прояв у різних текстових фрагментах та вираження через характеристику героїв, розподіл текстових відрізків, сентенції автора, актуалізацію окремих частин тексту тощо [10, с. 115]. Тому цілком зрозумілим є функціонування в лінгвістичних дослідженнях модальності таких ключових понять як:

1) «авторська модальність» -- розуміється як лише авторська інтенція, що, на наш погляд, обмежує спектр оцінних смислів тексту до інтенціонально емотивних смислів у структурі авторського образу;

2) «суб'єктивна модальність» -- реалізується, на відміну від авторської, не лише в тексті, але й на рівні речення-висловлювання, у межах якого розкривається суб'єктивне ставлення мовця до будь-якої ситуації.

У сучасному мовознавстві помітною є тенденція до поєднання об'єктивної та суб'єктивної модальності в одну монолітну категорію, основу якої становить суб'єктивне ставлення мовця. Свої міркування щодо такого розуміння модальності ще на початку минулого століття висловлював російський лінгвіст О. М. Пєшковський. Учений трактує модальність як категорію, що відображає лише ставлення мовця до наявного зв'язку між змістом висловлювання та дійсністю, який він сам і встановлює [16, с. 107]. Тобто, об'єктом лінгвістичної модальності є не суб'єкт дії з його ставленням до процесу й не відношення змісту висловлювання до навколишньої дійсності, а, в першу чергу, мовець і його вербалізоване ставлення до дійсності.

Варто наголосити, що невід'ємним компонентом усіх модальних відношень (відношення висловлювання до дійсності з позиції мовця, ставлення мовця до змісту висловлювання, ставлення суб'єкта дії до самого процесу) виступає ставлення мовця. Тому, беручи за основу міркування М. В. Зайнулліна про поєднання цих понять та монолітність досліджуваної категорії, ми трактуємо модальність як синтез позицій мовця, ставлення мовця до співвідношення змісту висловлювання й дійсності [11, с. 120].

Суб'єктивність у мові (за Е. Бенвеністом) -- це спроможність мовця привласнювати собі мову в процесі її використання, яка має своє відображення у мові у вигляді особливості мовного устрою [4, с. 293-294]. Суб'єктивний характер мови пояснюють, упершу чергу, тим, що «в мові виражаються або цілком суб'єктивні сприйняття людини, або у сполученні з деякою об'єктивною інформацією одночасно й елементи суб'єктивної оцінки цієї інформації» [13, с. 116].

Аналізуючи модальність стосовно тексту, доцільно використовувати тлумачення Г. Я. Солга- ника, згідно з яким модальність -- це «ставлення до дійсності -- суб'єктивно-об'єктивне, пряме, оцінювальне й аналізуюче, ускладнене існуючими філософськими, політичними, соціально-ідеологічними теоріями» [18, с. 371].

У процесі творення й сприйняття тексту за допомоги певних мовних засобів (вставних слів та словосполучень, вставлених конструкцій тощо) суб'єкт надає об'єктивно-модальному значенню суб'єктивної тональності. Відповідно, висловлювання набуває суб'єктивності за наявності суб'єктивно-оцінного моменту, тобто вираження ставлення суб'єкта мовлення до змісту висловлювання. Це може відбуватися за допомоги різних графічних, лексичних, синтаксичних та інших стилістичних прийомів (курсив, лапки, метафора, порівняння, антитеза, паралельні конструкції тощо). Головною причиною використання цих засобів, на нашу думку, є намагання зацікавити, здійснити емоційно-психологічний вплив на цільову аудиторію задля сприйняття й усвідомлення сформованої автором інформації.

Отже, і модально-оцінні значення різних форм та засобів вираження модальності, і психологічний механізм виникнення емоцій, емоційного ставлення, тісний взаємозв'язок емоційності й експресивності та наявність морфологічних форм їх вираження сприяють виділенню такого модального явища як експресивність, яке є невіддільним від інших різновидів модальності [15, с. 101-102].

Під експресивністю розуміють властивість тексту чи частини тексту передавати значення зі збільшеною інтенсивністю для вираження внутрішнього стану мовця. Результатом такої інтенсивності є емоційне чи логічне підсилення, яке може бути чи не бути образним [1, с. 15].

Експресивізація в мовленні виражається через суб'єктивне сприйняття реальної дійсності, тобто експресивність можна тлумачити як ставлення суб'єкта до того, що висловлюється з можливою наявністю ще й емоційності та оцінності. Відповідно, спроможність мовного знака виражати емоційний стан мовця, його суб'єктивне ставлення до предметів і явищ дійсності формують експресивну функцію як одну з його основних функцій. Тісний зв'язок експресивної функції з номінативною й комунікативною, у свою чергу, сприяють адекватному вираженню та сприйняттю заданого смислу. Наразі експресивність є важливою умовою реалізації прагматичної функції.

Висновки

Отже, ми вважаємо доцільним виокремлення експресивності від інших різновидів модальності, оскільки дане модальне явище має відповідні мовні засоби реалізації, а також тісно переплітається з суміжними поняттями -- емоційністю, оцінністю, інтенсивністю та ін. У подальших дослідженнях вважаємо за потрібне зупинити свою увагу на більш детальному дослідженні експресивних засобів суб'єктивної модальності в наукових текстах економічного дискурсу.

Література

1. Арнольд И. В. Интерпретация художественного текста: типы выдвижения и проблемы экспрессивности. Экспрессивные средства английского языка: сб. науч. тр. ЛГПИ им. А. И. Герцена. Ленинград: ЛГПИ, 1975. С. 11-20.

2. Арутюнова Н. Д. Фактор адресата. Известия Академии наук СССР. Серия литературы и языка. Москва: Наука, 1981. Т. 40, № 4. С. 356-367.

3. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. Москва: Искусство, 1979. 424 с.

4. Бенвенист Э. Общая лингвистика. Москва: Прогресс, 1974. 446 с.

5. Бондарко А. В. Лингвистика текста в системе функционально-семантических категорий. Текст. Структура и семантика. Москва: Наука, 2001. Т. 1. С. 4-13.

6. Бондарко А. В. Теория функциональной грамматики. Темпоральность. Модальность. Ленинград: Наука, 1990. 263 с.

7. Ваулина С. С. Эволюция средств выражения модальности в русском языке (XI-XVIIвв.). Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1988. 143 с.

8. Виноградов В. В. О категории модальности и модальных словах в русском языке. Труды Ин-та русского языка АН СССР. Москва; Ленинград: Изд-во АН СССР, 1950. Т. 2. С. 38-79.

9. Войналович Л. П. Модальність як багатоаспектна лінгвістична категорія. Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя: Філологічні науки.Ніжин, 2013. Кн. 3. С. 28-32.

10. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования. Москва: Наука, 1981. 140 с.

11. Зайнуллин М. В. Модальность как функционально-семантическая категория: на материале башкирского языка. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1986. 123 с.

12. Золотова Г. А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. Москва: Наука, 1973. 351 с.

13. Колшанский Г. В. Соотношение субъективных и объективных факторов в языке. Москва: Наука, 1975. 231 с.

14. Панфилов В. З. Категория модальности и её роль в конструировании структуры предложения. Вопросы языкознания. Москва, 1977. № 4. С. 37-48.

15. Петров Н. Е. О содержании и объеме языковой модальности. Новосибирск: Наука, 1982. 161 с.

16. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении: учеб.пособие. 6-е изд. Москва: Учпедгиз, 1938. 451 с.

17. Сафонова Н. Еволюція поглядівна суб'єктивну модальність. Вісник Львів. ун-ту. Серія «Філологія». 2004. Вип. 34, ч. І. С. 74-80.

18. Солганик Г. Я. О текстовой модальности как семантической основе текста. Структура и семантика художественного текста: доклады VIIМеждунар. конф. МГОПУ. Москва, 1999. С. 364-372.

19. Языкознание. Большой энциклопедический словарь / гл. ред. Н. В. Ярцева. 2-е изд. Москва: Большая Российская энциклопедия, 2000. 688 с.

Размещено на Allbest.ru