Етномовна ідентифікація носіїв суржику

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

З кінця ХХ ст. проблема ідентичності набула особливої актуальності, що зумовлено глобалізаційними процесами у світі, утворенням незалежних держав, активізацією міграції тощо. Поняття «ідентичність», «ідентифікація» та «самоідентифікація» стали на сьогодні одними із стрижневих для багатьох гуманітарних наук (див., наприклад, огляд: [3]), зокрема і соціолінгвістики.

Метою нашої праці є аналіз етномовної ідентифікації суржикомовців - мешканців Сумської області. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: 1) уточнити сутність понять «ідентичність», «ідентифікація», «самоідентифікація» та встановити їх співвідношення; 2) виявити специфіку етномовної ідентифікації носіїв суржику. Відповідно об'єкт дослідження - ідентифікація як така, а предмет - етномовна ідентифікація суржикомовців.

Термін «ідентифікація» почав уживати З. Фрейд, вважаючи, що ідентифікація («ототожнення одного Я з якимсь чужим Я, внаслідок чого перше Я в певних аспектах поводиться так, як друге, наслідує його, якоюсь мірою вбирає його в себе» [12, с. 530]) може бути виявлена за допомогою психоаналізу, оскільки вона прихована від самої особистості.

Вважається, що при вживанні поняття «ідентифікація» (середньолат. identico-ототожнюю) увага акцентується на процесуальності, а при вживанні поняття «ідентичність» (пізньолат. identicus - тотожний) - на результативності. Власне, саме так визначаються ці поняття в сучасних довідкових джерелах, зокрема: ідентифікація - це «процес емоційного й іншого самоототожнення особистості з певною людиною, групою людей, формування власної ідентичності (індивідуальності)» [5, с. 148]; а ідентичність - «збереження та підтримка особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя, а також стійкий образ “я”, усвідомлення своїх особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки» [5, с. 148].

Отже, терміни «ідентичність», «ідентифікація» і «самоідентифікація» швидше суміжні, аніж тотожні. Відтак, ідентифікація - це психологічний і соціальний процес, результатом якого є ідентичність.

В українськомовній соціолінгвістичній літературі знаходимо такі варіанти перекладу терміна «identity»: ідентичність (найбільш частотне використання), ідентифікація, самоідентифікація, самовизначення (докладніше про це див.: [2]).

У соціолінгвістиці «ідентичність» визначається як «психологічна співвіднесеність індивіда із соціальною групою або етносоціальною спільнотою, з якою він поділяє певні норми, цінності, групові установки, а також те, як сприймає людину з оточення, з якою із груп співвідносить» [8, с. 72-73]. До речі, терміни «ідентичність» і «ідентифікація» у «Словнику» ототожнюються, а термін «самоідентифікація» представлений як «актуальні ідентифікації» [8, с. 21].

Залежно від параметрів, на основі яких здійснюється ідентифікація індивіда з різними групами, виділяють різні види ідентичності (соціокультурна, релігійна, територіальна, тендерна, етнічна, вікова, мовна, професійна тощо), що утворює свого роду парадигму ідентичностей. Визначальним чинником етнічної (національної, родоплемінної) ідентичності є володіння національною мовою [8, с. 72-73], адже «завдяки мові відбувається (само)ототожнення людей за спільними ознаками» [7, с. 108]. Тож не даремно останнім часом у соціолінгвістичних працях активно використовується термін «етномовна самоідентифікація / ідентифікація», що розуміється як ототожнення себе або іншого з певною етномовною спільнотою в мультилінгвальному соціумі [13; 6].

У пропонованій розвідці здійснюється спроба урахувати результати досліджень з етнографії мовлення (Д. Хаймс), ставлення до мови (Л. Біланюк, А. Вершик, О. М. Палінська, Л. Андрієнко), а також основні положення наукових студій, присвячених вивченню мовної поведінки білінгвів залежно від їх психосоціолінгвальних характеристик (Б. М. Ажнюк, Н. П. Шумарова, Л. Т. Масенко, Л. О. Ставицька, В. М. Труб).

При вивченні індивідуальної ідентичності Е. Еріксон особливу увагу приділяв автобіографіям, що містили множинні знаки ідентичності - як типові для соціального оточення досліджуваної особистості, так і індивідуалізовані [14, с. 59]. Спираючись на накопичений досвід використання методу мовних біографій у соціолінгвістичних студіях (А. Вершик, А. Павленко, О. А. Земська, К. Ю. Протасова, М. В. Копотєв, К. Менг, В. Ф.Чемес та ін.), обрали його основним методом збирання соціолінгвальної інформації (детальніше про застосування методу мовної біографії див.: [1]).

Для аналізу отриманих даних залучається метод дискурсивного аналізу. Етномовна ідентифікація встановлюється за допомогою сукупності висловлювань, зібраних з текстів мовних біографій носіїв суржику, що мешкають на території Сумської області. Маркерами етномовної ідентифікації слугують топоніми, назви мови / мов, етноніми, авто- і гетеростереотипи, емоційно-оцінні епітети, займенники я (ми), він (вони), наше - їхнє тощо. Окрім цього, використовується метод моделювання для побудови ідентифікувальних моделей, тобто таких ментальних структур, що відтворюють конструювання етномовної ідентифікації. У мемуарних текстах ідентифікація відбувається на основі реалізації категорії тотожності (у моделях позначається знаком «=»), диференціації (позначається знаком «-»), усвідомлення своєї належності до групи (вказується найменування ідентичності). Зовнішня ідентифікація має позначку «<=».

Матеріал дослідження. З-поміж зібраних мовних біографій (усього 114) виокремлено 36 респондентів старшого віку (від 60 років і старше), з яких 16 чоловічих і 20 жіночих. За показниками «етнічна належність» і «рідна мова» 32 респонденти - українці з рідною українською мовою (Уу), 4 - українці з рідною російською мовою (Ур). Утім аналіз досліджуваного матеріалу дозволив виокремити 19 мовних мемуарів, де виявлено маркери «додаткової» ідентичності. Розгляньмо детальніше, як ідентифікують себе суржикомовці, вказуючи, що їх вирізняє з-поміж інших українців.

1. «Хохли» («хахли»). Словники подають такі тлумачення слова хохол- «заст., розм. Зневажлива назва українця» [10, т. 11, с. 134]. Похідні хохлушка- «заст., розм. Жін. до хохол»[10, т. 11, с. 134], хохлацький - «заст., розм. Прикм. до хохол»[10, т. 11, с. 134]; хохол(ж. хохлушка)- «зневажливо-іронічна назва українця (українки)» [4, с. 623].

Як відомо, і в українській, і в російській мовах функціонують оцінні етноніми із знижено-розмовним або зневажливим позначенням іншого народу, які запозичені з іншої мови: в українській мові російське слово хахол (хохол),у російській мові - українське слово кацап (див.: [11, с. 746]).

а) «ми = українська мова = хохли» - «вони = російська мова»

Респондентка, згадуючи про міста, якими подорожувала в радянський час, розповідає про туристичну поїздку до Ленінграда і на запитання інтерв'юера, якою мовою вона там спілкувалася, відповідає:

(1) НГ: обикнЛвен:о / обикноЛен:о ми бЛл акал и// нас встр'еЛ ала1наша / йак йіЛі назиЛайец':а / екдкурсо/солодша // з1нами / ну / воЛа поруск'і / коЛ'ешно / бал акал а / а ми поукраінск'і ж баЛ акали вс 'і // і воЛа пон 'імала нас / хахлиу // воЛи нас / хахЛиу / вез'Л'е пон'іЛайут' // (НГ, жінка, 66 р., Уу; народилася і живе в селі Конотопського р-ну, освіта - 7 класів).

«Ми-ідентифікація» здійснюється за допомогою зіставлення носіїв української мови з носіями російської мови. На відміну від лівої гілки ідентифікувальної моделі, яка представлена ланцюгом з трьома компонентами (займенник, назва мови, назва ідентичності), у правій гілці моделі відсутній складник «назва ідентичності». Негативнооцінний етнонім хахЛи використовується як самоназва, що свідчить про зневагу до себе, своєї ідентичності. Повторювана лексема пон'іЛала, пон'іЛайут ' слугує з'єднувальною ланкою між двома гілками моделі.

б) «я (ми) = українська мова + російська мова» <= «хохол (хохли)»

На запитання, якою мовою розмовляло оточення, респондентка відповідає:

КС: ну / йаЛойу? // тгіїйейу //роЛ'іїс'койу іукраЛі... // ми // йак нас називали? // хахли ч і йак нас зЛали? // йа не зЛайу йак // йаЛойу // ну / йаЛа? // Лна у нас же не ЛістоукраЛін'с'ка? // (КС, жінка, 71 р.; Уу; народилася в селі Сумського району, 32 р. живе в м. Суми, освіта - середня спеціальна). не Л істо украЛін 'с'ка) слугує мотиваційним чинником для «Вони-ідентифікації», утім,

хоч її джерело (тобто, хто так назвав) залишається невербалізованим, невизначеним (ч і йак нас завали?), за умовчанням сприймаються саме росіяни. Прикметно, що дієслово звати використовується у формі минулого часу, адже респондент у такий спосіб маркує минуле, радянський період.

Наведемо інший приклад. Респондент, згадуючи, як у радянський час працював на Байконурі, повідомляє:

(2) СО: хахол / проШу проШч'ен'ійа / нерепаниї / казали на Мене // [сміється] ну / ну / хаМол нерепаниї // [сміються] ну / на Ч істо украінск'ії / рос'іїс'к'ії не смогу // отак получ 'айец:а / промежуток // хаМол нерепаниї // ну / на // Шутка била просто // [сміється] (СО, чоловік, 68 р., Уу; народився і живе в селі Недригайлівського р-ну; освіта - середня спеціальна).

Джерело зовнішньої ідентифікації залишається невизначеним. розмитим (казали на Мене), проте не виникає сумнівів, що всі з оточення були російськомовними (російська як рідна, російська як мова міжнаціонального спілкування). Звернімо увагу, що зневажливу назву українців, негативна оцінка якої посилюється означенням нерепаниї, респондент сприймає як жарт. Упродовж інтерв'ю мовець декілька разів повторює оцінний етнонім разом з означенням, щоразу супроводжучи сміхом, як нам видається, зніяковілим, а наприкінці додає: ну / на // Шутка била просто //. етномовний ідентифікація епітет

в) «я (ми) = українська мова = хохли» <= > «він = кацап»

Ідентифікація актуалізується в змішаних шлюбах, особливо, якщо така подружня пара живе з батьками або часто з ними спілкується. Наприклад:

(3) ТМ: у Мене з'ат ' / каЦап // і в'ін / йак йоШу скажи шон 'ібуд' поукрайін 'с'к'і / так в'ін1каже / «хахЛи ви» // (ТМ, жінка, 79 р., Уу; народився і живе в селі Лебединського р-ну; освіта - середня).

Специфіка цієї ідентифікувальної моделі полягає в тому, що відбувається подвійна зовнішня ідентифікація: теща розповідає про зятя та наводить цитату, як він ідентифікує тих, хто говорить українською. У правій гілці ідентифікувальної моделі відсутній мовний компонент, який може бути автоматично відновлений на основі гетеростереотипу «Кацапи говорять російською».

г) «ми = хохли = українці» - «Росія, Сибір = російська мова»

Респондент, розмірковуючи про репресивні дії радянської влади та її політику русифікації, зазначає:

(4) ВС: йа т'еб'е1хоч'у скаШт ' / Рос'ійа хоч'е орусит ' // оЦ ж реwол'уц 'іонери були / тоМ'і ураги народа // і ос' // і / і це // ос' // двац ':ат ' гот тоШу назад / оце Ш 'іки не склали в С 'іМ 'ір наШих хахШіу / Ч ерез те шо ми в'ідокремилис 'а // а так все уремйа / шо?// туМи склали / і склали // (ВС, чоловік, 70 р., Уу; народився і живе в смт. Краснопілля, освіта - середня технічна).

Із складників лівої гілки моделі ословлені тільки перші два - займенник ми і назва ідентичності хохли,що ж до третього компонента - українці, то він представлений опосередковано фразою Ч ерез те шо ми в'ідокремилис'а. У моделі мовний компонент також міститься тільки в одній з двох гілок і репрезентований дієсловом орусит '. Логічно припустити, що інший компонент - «українська мова».

2. «Суржики» («суржікі»). Суржик - «1. Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші. 2. перен., розм. Елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова» [10, т. 9, 854].

«Словарь української мови» Б. Грінченка подає таке тлумачення: «1) Змішаний зерновий хліб або борошно з нього, напр. пшениця з житом, жито з ячменем, ячмінь з вівсом. 2) Людина змішаної раси. Се суржик: батько був циган, а мати дівка з нашого села» [9, т.4, с. 231]. Як бачимо, одне з ЛСВ позначає людину.

а) «ми = суржики»

Респондент відповідає на запитання, чи розуміє він українську мови, коли, наприклад, слухає радіо, дивиться телебачення:

(5) КФ: а ми1суржики // ми / врод'і так / догадуйемс ' / ну / пон'іМайем / де шо // у нас же буу спец'ібл'но перевод // от // з украйін'с'кого на рус:киї / з рус'кого на украінскиї // (КФ, чоловік, 73 р., Уу; народився у селі Лебединського району, у м. Суми живе 64 роки; освіта - середня спеціальна).

Етномовна «Ми-ідентифікація» відбувається на основі констатації тотожності. Мовний компонент опосередковано представлений дієсловами мислення догадуйемс ' і пон'імайем, при цьому перша лексема свідчить про певні труднощі з розумінням. Окрім того, одним з компонентів цієї моделі, так само як і двох наступних, є лексема суржик, що містить сему `мова', а якщо точніше - сему `нечиста мова'.

б) «ми ф хохли» - «ми = суржики»

(6) НГ: ну / дак ми ж // х'і'ба ми / мо / хахби? // ми1сурж'ік'і // (НГ, жінка, 66 р., Уу; народилася і живе в селі Конотопського р-ну, освіта - 7 класів).

«Ми-ідентифікація» виявляється і як заперечення, що оформлене у вигляді запитаня (х'іба ми / мо / хахби?), і як ствердження, яке є відповіддю на попереднє запитання (ми1сурж'ік'і).

в) «я = більшість (на роботі, у транспорті, на ринку) = суржики»

Респондентка, окреслюючи коло повсякденних стосунків (робота, сім'я, транспорт, ринок), одночасно називає і сфери поширення суржику. Прикметно, що відбувається ототожнення мовлення в названих сферах з ідентичністю - «мовлення» = «ідентичність».

(7) БТ: а шч 'ас / а шч'ас болшинсто на робот 'і разгсвар 'уйут ' так / йак йа / 1суржики // у транспорт 'і /1суржики // на ринк'е1 /1суржик'і / wосновном // (БТ, жінка, 62 р., Уу; народилася у передмісті Сум, з 20-и років живе безпосередньо у м. Суми, освіта - середня).

Як бачимо, «Я-ідентичність» зливається з «Вони-ідентичністю». Мовний компонент ідентифікувальної моделі представлений дієсловом мовлення разгсвар 'уйут '.

3. «Переветні». За словником Б. Грінченка, перевертень - це «1) отступник, ренегат; 2) виродок (вівці)» [9, т.3, с. 111]. А «Словник української мови» подає 3 ЛСВ: «1. Людина, що зрадила свої переконання. 2. міф. За народними повір'ями - людина, чаклуванням обернута на тварину або предмет; нечиста сила, що набрала вигляду кого-, чого-небудь. 3. діал. Непородиста, нечистокровна тварина; помісь» [10, т. 6, с. 138]. Тож лексема перевертень має антропоморфні та зооморфні ЛСВ.

Респонденти використовують цю лексему як самоназву, здійснюючи у такий спосіб етномовну ідентифікацію.

а) «ми = українська мова + російська мова» = «перевертень»

Етномовна «Ми-ідентифікація» реалізується у формі ототожнення під час відповіді на запитання, якою мовою спілкується респондентка.

(8) НП: а у нас Перевертен' ми // йе ї рус'ку / рус'ке слоwо1можу у / убо / употребл'ат ' / і / і украбін 'с'ке // і-і-і // а т 'і / коб'ешно уже ж wu// а ти бач/ коб'ешно // wобо ж // хех // йа ж не те // (НП, жінка, 73 р.; Уу, народилася і живе в м. Лебедин, освіта -7 класів).

Подовжене і-і-і мовець використовує для того, щоб зібратися з думками, проте подальше пояснення представлене у вигляді плутаного, незв'язного мовлення. Така мовленнєва поведінка респондента свідчить, з одного боку, про дифузність, розмитість предмета обговорення, а з іншого - про складність цього питання для мовця.

Наведемо інший приклад. Зокрема, респондентка тлумачить слово перевертн'і як українсько-російське змішане мовлення. Очевидно, слово суржик, що має аналогічне значення і набуло більшого поширення, воно для респондентки не відоме.

(9) ВД: от у нас йаб'ій йе у себ'і йбзик? // перевертн'і б'іл'ше / і руск'ії / і украінск'ії // убес' у1куч'і // ото так ми разгобар'уйем // (ВД, жінка; 1941 р. (71 р.), Ур; народилась і постійно живе у м. Путивль, освіта - 7 класів).

(10) НГ: ну-у / йак тоб'і скабат ' / но вс 'о раубо жу / д'ід же ж // ну / перебодиу на башу мому / а вс'о роуно йобо ж / бу}ло йак прибідут ' уже ж йобо ж родич 'і і бажут ' / «ти вс'о /1Сашіку / уже не каЦап // ти уже не каЦап у нас /1Сашіку» // поб'атно? // уже в'ін бурж'ік буу теж / беревертен' // (НГ, жінка, 66 р., Уу; народилася і живе в селі Конотопського р-ну, освіта - 7 класів).

Зовнішня «Він-ідентифікація» конструюється двопланово: «дружина про чоловіка» і «його родичі, що мешкають в Росії, про нього». Перед нами постає мовна біографія мовця в конденсованому вигляді, яка оприявлює шлях від російської ідентичності, що представлена передусім російською мовою, до російсько-українського змішаного мовлення, що є індикатором втрати первинної ідентичності уже не каЦап і набуття нової уже в 'ін бурж'ік буу теж / беревертен ' //.

На завершення звернімо увагу на одну мовну біографію (респондентка НГ, див. приклади 1, 7, 11), текст якої віддзеркалює процес пошуку ідентичності: «Ми- ідентичність» - нас / хахбиу(1); х'іба ми / мо / хахби? // ми бурж'ік'і(8); «Він- ідентифікація» - уже в'ін бурж'ік буу теж / беревертен'(12). Респондентка, інтуїтивно намагаючись розрізнити три ідентичності, неочікувано (мабуть, навіть і для себе) поєднує їх. Як наочно демонструють наведені висловлення, спостерігаються ознаки дифузної ідентичності, адже вибір ідентичності респонденти здійснили, але результат цього вибору розмитий. Ознаки двоїстої ідентичностізумовлені тим, що респонденти усвідомлюють, що їх мовлення становить суміш двох мов - української та російської. Як результат маємо деформовану додаткову ідентичність (хохол, суржик, перевертень), яка впливає на основну - українець.

Отже, у результаті дослідження виявлено окремі ідентифікувальні моделі, що репрезентують три різновиди додаткової етномовної ідентичності (хохли, суржики, перевертні), яка має ознаки двоїстої та дифузної ідентичностей та накладається на основну ідентичність - українці. Конструювання ідентичності здійснюється завдяки категоризації ідентифікувальних понять хохол, суржик, перевертень, об'єднувальним маркером для яких виступає українсько-російське змішане мовлення, що розмиває, деформує українську ідентичність. Мовленнєвими засобами конструювання етномовної ідентичності в текстах мовних біографій стали назви мов, етноніми, зокрема й оцінні, які є конституентами авто- і гетеростереотипів, емоційно-оцінні епітети, а також слова я (ми), він (вони), своє - чуже, наше - їхнє тощо. Представлені результати мають попередній характер і не дозволяють робити широкі узагальнення, а лише вказують на окремі тенденції, які потребують підтвердження у подальшому.

Література

1. Брага І.І. Мовна особистість носія українсько-російського суржику в його мовних автобіографіях. Вісник Донецького університету. Науковий журнал. Серія Б (гуманітарні науки). Вінниця. 2014. № 1-2. С. 32-39.

2. Брага І.І.. Сучасний стан соціолінгвістичної термінології (до постановки проблеми). Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Мовознавство. Вип. 20 (1). Дніпропетровськ : Дніпропетровський національний ун-т імені Олеся Гончара, 2014. Т. 22. № 11. С. 22-32.

3. Гончарова М. Роль мови у формуванні різновидів ідентичностей. Мова і суспільство. Львів : Львівський національний ун-т імені Івана Франка, 2015. Вип. 6. С. 60-69.

4. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури : словник-довідник. Київ : Довіра, 2006. 703 с.

5. Культурологія : енциклопедичний словник / М. П. Альчук, Ф. С. Бацевич, І. М. Бойко; за ред. В. П. Мельника. Львів : Львівський національний ун-т імені Івана Франка, 2013. 508 с.

6. Михальчук О. Етномовна спільнота: соціолінгвістичні параметри та статус. Мова і суспільство. Львів : Львівський національний ун-т імені Івана Франка, 2013. Вип. 4. С. 33-42.

7. Радевич-Винницький Я. Ідентичність та її мовний компонент у неодномовному суспільстві: українські реалії. Мова і суспільство. Львів : Львівський національний ун-т імені Івана Франка, 2011. Вип. 2. С. 101-113.

8. Словарь социолингвистических терминов / отв. ред. В. Ю. Михальченко. Москва : Ин-т языкознания РАН. Научно-исследовательский центр по национальноязыковым отношениям, 2006. 312 с.

9. Словарь української мови : в 4-х т. / упор.з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко. Київ : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958-1959.

10. Словник української мови : в 11 т. / АН УРСР, Ін-т мовознавства ; за ред. І. К. Білодіда. Київ : Наукова думка, 1970-1980.

11. Тараненко О. О. Українсько-російські мовні контакти. Українська мова. Енциклопедія / редкол. : В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін. 2-ге вид., випр. і доп. Київ : Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 2004. С. 744-746.

12. Фройд З. Вступ до психоаналізу / пер. з нім. Київ : Основи, 1998. 709 с.

13. Шумарова Н. П. Етномовна ідентифікація з погляду соціолінгвістики. Життя - у слові : зб. наук. пр. на пошану акад. В. М. Русанівського. Київ : Вид. дім Дмитра Бураго, 2011. С. 353-359.

14. Эриксон Э. Идентичность:юность и кризис / пер. с англ. 2-е изд. Москва : Флинта : МПСИ : Прогресс, 2006. 352 с.

Размещено на Allbest.ru