Етносеміометрія семантичних структур імен матричних аксіоконцептів істина-віра-правда

докторантка кафедри загального

Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова

Анотація. У статті розглядаються діахронно-синхронні зв'язки в семантичних структурах імен матричних аксіоконцептів ІСТИНА-ВІРА-ПРАВДА. Уточнено розуміння поняття «семантична структура слова» загалом у його співвідношенні з терміном «внутрішня форма слова». Окрему увагу приділено розгляду такого явища, як семантичні переходи у структурі полісемічного слова/полісеманта. Запропоновано нову дефініцію терміна «семантична структура полісемічного слова», яка становить діахронно-синхронний фрагмент дійсності, поіменований у конкретній мові в певний хронологічний період, що складається з актуалізованої в цей період сукупності сем. Доведено також доцільність залучення тих синонімів до полісемантів, які сягають спільних першозначень, особливо для реконструкції полісемічних імен, які є назвами ментальних утворень концептуальної природи, у цьому разі таких синонімічних понять, як «істина» і «правда» та їхнього корелята «віра». Підтверджено припущення, що обидві лексеми перебувають у тісних семасіологічних відношеннях, але не є абсолютними синонімами. Зроблено висновок (який не суперечить отриманим результатам інших дослідників, зокрема [12]), що сучасна семантична й термінологічна структура імені концепту ПРАВДА крізь призму значень імені концепту ВІРА побудована за моделлю горизонтальної осі формування в них ціннісних смислів шляхом опозицій «прямий - кривий», зокрема морально-етичної спеціалізації та юридичної термінологізації (старослов'янські слова з коренем правна оцінній шкалі мають позитивний показник, їх первинними, вихідними значеннями є «прямий, рівний, без відхилень (про шлях)», «спрямований прямо, вперед (про рух)» із подальшими переходами в значення «справедливості». Тимчасом ціннісна семантизація і термінологізація імені концепту ІСТИНА характеризується ознакою вертикальної осі простору («прямостояння», «стовбур», «стійкість», «непохитність»).

Ключові слова: полісемантична структура слова, імена матричних аксіоконцептів, семантичні переходи, першозначення, етносеміометрія.

Постановка проблеми. Сучасна семасіологія в її тісних зв'язках із когнітивною семантикою продовжує обговорювати онтологічну сутність такого поняття, як «семантична структура слова», в його дотичності до феномена «внутрішня форма слова» (М.В. Нікітін та ін.). Основну і донині не вирішену проблему в цій дискусії становить питання організації полісемантичного слова (Н.Д. Арутюнова, О.В. Афанасьєва, О.В. Маркелова та ін. [1; 2; 6]).

М.В. Нікітін із цього приводу пише: «У процесі розроблення критеріїв розмежування значень полісемантичного слова, встановлення їх змісту і зіставлення їх за змістом стають очевидними відношення семантичної деривації, тобто наявний факт, що одне значення утворюється з іншого за певними моделями семантичної транспозиції і що всі вони разом утворюють своїми зв'язками семантичну структуру слова» [7, с. 66]. Учений виділяє в семантичній структурі 1) першозначення (реконструйований етимон - семантичний першоелемент, семантичний архетип) і 2) похідне (-і) значення, які поєднані смисловими зв'язками такого самого порядку, як і зв'язки між певними поняттями. Останні відображають те, як вони організовані у структурі свідомості носія мови, і називаються концептуальними зв'язками: імплікаціональними, класифікаційними та знаковими (конвенціональними, семіотичними) [7, с. 69]. Якщо перший тип концептуальних зв'язків відображає реальні відношення між предметами, то класифікаційні зв'язки демонструють спільність властивих їм відношень: гіперо-гіпонімій- них або метафоричних, які обов'язково мають місце в семантичній структурі полісемантів, встановлюючи логіку переходу одного значення в інше, логіку семантичних переходів.

Але найскладнішим питанням у перебігу вивчення семантичних переходів всередині полісемантів є характер внутрішньослівних зв'язків, оскільки структура слова є динамічним явищем, історично мінливим, якому властива ієрархічна підпорядкованість елементів [7, с. 265]. З цього випливає, що семантична структура полісемічного слова становить діахронно-синхронний фрагмент дійсності, опрацьований (позначений) мовою в певний хронологічний період, що складається з актуалізованої в цей період сукупності сем. Сема як найменший компонент внутрішньої форми слова позначає предмет або його характерну ознаку.

Час від часу внутрішньослівні зв'язки в діахронії (між першозначеннями) у синхронії розчиняються на рівні синонімів, які покривають тотожні поняття, але різними іменами. Це надзвичайно важливо у процесі вивчення найменувань тих понять, які для кожної лінгвокультури набули статусу концептуально-ціннісних (значимих) утворень, складні ієрархічні зв'язки між якими мають модель когнітивних матриць. Така постановка проблеми обґрунтовує актуальність теми пропонованої статті.

Мета статті - побудувати семантичну структуру імен матричних аксіоконцептів ІСТИНА-ВІРА-ПРАВДА шляхом етносеміометричного аналізу відношень між їхніми сучасними значеннями і семантичними першоелементами.

Виклад основних результатів. Правомірність розгляду синонімів у дослідженні ментальних утворень концептуальної природи, у цьому разі таких синонімічних понять, як «істина» і «правда» та їхнього корелята «віра», визначається розумінням синонімічного ряду - ланцюжка слів, пов'язаних семантично, де кожен член цієї схеми відрізняється будь-яким компонентом (семою) свого значення від інших членів ряду і водночас збігається з ними за іншим компонентом (Ю.Д. Апресян). Синоніми виражають відтінки значення, які відображені у словниках, а тому надають змогу виявити нові ознаки в концептуальних структурах. І саме на основі диференційних ознак можна робити певні припущення про ЗНАЧИМІСТЬ (ціннісну) концепту і його національні домінанти.

Що стосується питання синонімічного співвідношення імен концептів ІСТИНА і ПРАВДА, то підтримується припущення про те, що обидві лексеми перебувають у тісних семасіологічних зв'язках, але не є абсолютними синонімами, і через це окремі дослідники (М.В. Черников) їх навіть вважають «квазісинонімійними поняттями». Надаючи пояснення своїм твердженням, М.В. Черников вважає, що хоча вони і утворюють специфічний концептуальний тандем, де на перший план виходять їхня тісна єдність і смислова цілісність, проте глибше вивчення кожного з цих феноменів засвідчує його самобутність/унікальність і заперечує постулат про їх повну синонімію і взаємозамінність [13, с. 164].

Для перевірки цих гіпотез залучаємо тлумачні лексикографічні джерела української мови і виконаємо семасіологічний і компонентний аналіз семантичних структур лексем істина, віра і правда.

Новий тлумачний словник української мови В. Яременко і О. Сліпушко подає 4 значення реєстрового слова істина

3 характерними для кожного з них ЛСВ.

Перше значення лексеми істина витлумачується з погляду повної синонімії зі словом правда, тобто в диференціації 5 ЛСВ: 1) «правда, тобто те, те, що відповідає дійсності»; 2) «істина, труїзм» (truism - генетичний дериват лексем англійської мови truth, trust); 3) «певна сукупність достовірних відомостей про що-небудь»; 4) «дійсний стан речей, реальність»; 5) «справедливість» [8, с. 857].

Друге значення має позначку (книжн.), що включає 1 ЛСВ «моральний ідеал, справедливість», і позначку (філос.), яке диференційоване 2 ЛСВ: 1) «достовірне знання, що правильно відображає реальну дійсність у свідомості людей»; 2) «положення, твердження, судження, перевірене практикою, досвідом, догма, постулат» [8, с. 797].

З цього випливає, що друге значення, з одного боку, розширює семантичну структуру лексеми істина в українській мові, а з іншого - звужує його в бік спеціалізації до морально-етичної сфери, а також до термінологізації у філософській науці.

Цікаво, що в процесі лексикографічного аналізу досліджуваної лексеми у «Словнику української мови в 11 т.» виявилося, що словникова стаття з цим реєстровим словом чомусь відсутня. Наявний лише прикметник істинний із двома значеннями:

1) перше значення «правильний, правдивий» відповідає істині в 1, 3 і 4 ЛСВ; 2) друге - витлумачене як «дійсний, справжній, непідроблений» [9, с. 50]. Подано також дериват істинність із позначкою книжн. як абстрактне поняття до істинний [9, с. 50].

Ця словникова стаття відсилає до синоніма справжній із

4 значеннями: 1) «який є насправді, в дійсності»; «істинний, дійсний»; «не штучний, не підробний»; «щирий, не вдаваний»;

2) «який відповідає певним вимогам, який є досконалістю, взірцем, ідеалом чого-небудь»; 3) «надзвичайно подібний до кого-, чого-небудь, дуже схожий із кимсь, чимсь»; 4) «яким повинен бути, який відповідає дійсності» [9, с. 591].

Якщо розглядати перше значення лексеми істина та його ЛСВ, то воно, вочевидь, є семантичним переходом реконструйованого значення і.-є. кореня *st- «те, що відповідає дійсності», «щось справжнє», а також реконструйованого значення псл. етимона *Шь «справжній», від якого походить ст.-сл. Исть, истовь «справжній, дійсний, істинний». Значення і.-є кореня *st- в результаті радіальної полісемії термінологізувалося у філософській науці і з абстрактного/синкретичного трансформувалося в більш конкретне як «достовірне знання, що правильно відображає реальну дійсність у свідомості людей». Також можна припустити, що 2 філософське значення слова істина з його ЛСВ «положення, твердження, судження, перевірене практикою, досвідом, догма, постулат», тобто те, що є «непорушним, стійким, підтвердженим, чітким», крім першозначення і.-є. кореня *st, стало результатом семантичного переходу «твердість, міцність» і.-є. кореня *ues-.

У Філософському енциклопедичному словнику «істина» визначена як «філософська категорія, яка разом із категоріями Добра, Краси і Свободи відбиває глибинний смисл людського світовідношення та осягнення буття, пошуків людського духу та творення гуманістичних ідеалів; 2) виражає сутнісний зміст та мету пізнавального процесу і характеризує його результат - знання - тобто адекватне відображення суб'єктивної та об'єктивної реальності у свідомості людини. Істина встановлюється через визначення відповідності пізнавального образу, знання реального стану речей у дійсності, що надає Істині за своїм змістом незалежності від суб'єкта. Як продукт пізнання, Істина у сфері культури набуває ціннісного значення. Визначення смислу пізнавальної діяльності як служіння Істині надає цій категорії морального значення» [4, с. 252-253]. У представленій філософській науково-термінологічній дефініції відображено семантичні континуанти «адекватне відображення дійсності», «стан речей у дійсності» як рефлекси значень і.-є. кореня *st: «те, що відповідає дійсності», «щось справжне», псл. форми *Шь «справжній, щирий» та ст.-сл. Исть, истовь «справжній, дійсний», а також і.-є. кореня *ues- «твердість, міцність» та його генетичних дериваті *иега- “віра” та *ueros- «істинний».

Першозначення останніх етимонів семантично розвинулися у структурі лексеми віра, яка у «Новому тлумачному словнику української мови» складається з трьох значень та їхніх ЛСВ. Перше значення включає два ЛСВ: 1) «упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь»; 2) «впевненість у позитивних якостях кого-небудь, у правильності, розумності чиєїсь поведінки». Друге значення витлумачує лексему віра як синонім до значення «довір'я» («ставлення до кого-небудь, що виникає на основі віри в чиюсь правоту, чесність, щирість і т. ін.» [9, с. 335]). Третє значення має два ЛСВ із позначкою (рел.): 1) «визнання існування Бога, переконання в реальному існуванні чогось надприродного»; 2) «те або інше релігійне вчення, віровизнання» [8, с. 345].

У «Словнику української мови в 11 т.» словникова стаття з реєстровим словом віра має 4 значення з їх ЛСВ. Перше значення «упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь» є семантичним переходом реконструйованого значення «твердість, міцність» і.-є. кореня *ues-; друге збігається з цим самим семантичним континуантом у вищеаналізованому джерелі («те саме, що довір'я»); третє значення є спеціальним із позначкою (рел.) і теж збігається з вище прокоментованим. Тимчасом четверте значення не лише набуло семіотичної термінологізації, а й зазнало морфологічної трансформації - перетворилося з іменника на вигук, який уживається в мові моряків, будівельників і т. ін. як знак команди при вантажних роботах, що означає: «Піднімай!», «Вгору!» [9, с. 679].

Термінологізації лексема віра набула і у філософії, про що свідчить її визначення у «Філософському енциклопедичному словнику», де безпосередньо зафіксовано, що «це одна з фундаментальних світоглядних категорій; термін, який уживається на позначення особливого екзистенційного, духовного акту людської життєдіяльності, < . .> одна з найважливіших специфічних здатностей людини сприймати належне як Суще (*йЛ), бажане як дійсне, майбутнє як сучасне; сприймати не підтверджені соціально-історичним чи індивідуальним практичним або ж пізнавальним досвідом, не обґрунтовані емпіричними, експериментальними чи логічними засобами знання, цінності, норми та ідеали як істинні, автентичні характеристики об'єктивної реальності; підґрунтя і складник адекватного вираження людських світовідношень, надій і сподівань [11, с. 92]. У широкому розумінні «віра» означає «те саме, що й віровчення», тобто система релігійних поглядів, яких дотримується та чи інша людина, у вужчому розумінні - це або «вища, протиставлена розумові духовна потенція людини, або раціонально необґрунтована впевненість у реальному існуванні різноманітних надприродних явищ й істот» [11, с. 92].

Припускаємо, що релігійні значення «визнання існування Бога, переконання в реальному існуванні чогось надприродного» і «релігійне вчення, віровизнання», ймовірно, є семантичними континуантами абстрактного значення «говорити» (Слово) і.-є кореня *иег-, про яке йдеться у Біблії: «Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Римлян 10:17).

Семасіологічна діада «істина - віра» завжди розглядається крізь призму їхнього співвідношення з розумінням поняття «правда» [10, с. 455-471]. І це підтверджують сучасні значення лексеми правда з їх ЛСВ, наведені в «Новому тлумачному словнику української мови».

Перше значення «те, що відповідає дійсності» складається з 3 ЛСВ: 1) істина, труїзм; 2) певна сукупність достовірних відомостей про що-небудь; 3) дійсний стан речей, реальність. Друге - «правдивість» - диференціюється у 2 ЛСВ: 1) «правильність»; 2) «який відповідає істині, дійсності», що є семантичними рефлексами значень псл. кореня *ртг- «прямий - який не відхиляється вбік», «правильний», «правий». Третє тлумачиться як «справедливість» і свідчить про те, що у семантичній структурі лексеми правда актуалізується морально-етичний компонент, що диференціюється 3 ЛСВ: 1) «порядок, який ґрунтується на справедливості», 2) «чесність»; 3) «соціально зумовлене розуміння справедливості» (одна з ціннісних констант, відсутність якої веде до руйнації державності загалом - Н.С.). Відповідно, четверте значення є термінологізованим, пов'язаним з юридичною сферою, адже тлумачить лексему правда як назву кодексів середньовічного права (є семантичним переходом значень «положення», «закон», «судова справа» слова правда у старослов'янській мові) [8, с. 857-858].

Усі значення з їхніми ЛСВ збігаються зі значеннями лексеми правда, наведеними у «Словнику української мови в 11 т.» [9, с. 497]. Зауважимо, що цей словник подає слова істина і правда як абсолютні синоніми, адже наводить тут їх в одному словосполученні істинна (свята, суща, чиста, чистісінька, щира) правда - істина, що не підлягає жодним сумнівам. І це може бути поясненням, чому в цьому академічному лексикографічному джерелі немає окремої словникової статті, як уже згадувалося вище, з реєстровим словом істина.

Але саме подальша термінологізація і першозначень, і сучасних значень обох лексем підтверджує їхню синонімію, але не суцільну тотожність.

С. Кримський у «Філософському енциклопедичному словнику» зазначає: «Правда - це особлива форма поєднання істини з життєвими нормами; це істина, що стала принципом життя. Тому не може бути універсальної правди, оскільки не існує універсальної людини. Завдяки тому, що «правда» потребує певних форм поєднання «істини» з життям, вона є багатоіпостасною, може набувати різних витворів, тимчасом як «істина» єдина щодо певної предметної області. «Правда» будується, а «істина» відкривається. «Істина» доводиться, а «правда» засвідчується життям чи особистим прикладом» [5, с. 506-507].

Висновки. Отже, сучасна семантична і термінологічна стратифікація імені концепту ПРАВДА крізь призму значень імені концепту ВІРА дає підстави для висновку щодо горизонтальної осі формування в їх семантичних структурах ціннісних смислів шляхом опозицій «прямий - кривий», зокрема морально-етичної спеціалізації і юридичної термінологізації (старослов'янські слова з коренем прав- на оцінній шкалі мають позитивний плюс, «первинними, вихідними значеннями яких є «прямий, рівний, без відхилень (про шлях), «спрямований прямо, вперед (про рух)» [12] із подальшими переходами в значення «справедливості». Тимчасом ціннісна семантизація і термінологізація імені концепту ІСТИНА характеризується ознакою вертикальної осі простору («прямостояння», «стовбур», «стійкість», «непохитність»).

Попередня семантична реконструкція як першозначень двох лексем, так і їхніх сучасних континуантів дає підстави говорити про їх неповну синонімію, а також припустити, що ці лексеми у свідомості давніх слов'ян та їхніх нащадків українців, зокрема сучасних, позначали і позначають як спільні, так і різні фрагменти світу (наївний, науковий, релігійний тощо).

Література