Семантика і поетика слова-образу глечик у віршовій мові В. Голобородька

Размещено на http://www.allbest.ru/

Семантика і поетика слова-образу глечик у віршовій мові В. Голобородька

У статті засвідчено спробу розгляну-ти особливості мовно-образної організації поетичних творів В. Голобородька. Проаналізовано семантику та емоційно-експресивне забарвлення номена на позна-чення предмета посуду глечик. Обґрунтовано змістову вагу та конотативні відтінки лексеми глечик у поетичному слововживанні. З'ясовано, що номен глечик у поетичній інтерпретації В. Голобородька пов'язаний із традиційною культурою побуту українців.

Постановка проблеми. Поетична мова - сакральна царина індивідуально-авторської творчості. Слово в поезії вимальовується як знак багатовимірності всесвіту, постаючи незглибимою і нескінченною величиною, якою осягається і пізнається буття, втілене в художні форми та образи. Спостереження за способами та формами поетичного мовотворення талановитих митців важливе щодо з'ясування можливих шляхів розбудови підсистем мови, виявлення модусів розвитку мовно-естетичної думки. Одним із маловивчених щодо цього є поетичний ідіолект В. Голобородька.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різні аспекти творчості В. Голобородька розглядали М. Ільницький, А. Макаров, М. Антонович, О. Кузьменко, Ю. Шутенко, Т Пастух, О. Кузьменко та ін. Однак лінгвостиль митця поки що повністю не осмислено. Індивідуально-авторська манера письменника є автентичним явищем в історії української мовно-поетичної думки, тому потребує докладних різновекторних студій. У мовотворенні художника засвідчені нові грані словесно-образного кодування ідеї, нові образи і знаки-символи, засновані на канонах традиційної культури.

Мета статті полягає у з'ясуванні художньо-образної семантики та естетики слова-образу глечик у поетичній мові В. Голобородька.

Виклад основного матеріалу. Художньо-образна система поетичного мовосвіту В. Голобородька в своїй основі - наскрізно національно маркована. Кожен елемент мовносвітоглядної поетичної парадигми митця пронизаний національним колоритом, національно-мовною образотворчістю, спорідненою з прадавніми фольклорними джерелами. Поетична картина етнобуття у баченні митця є споконвічно простою і зрозумілою, її осердям є відомі всім реалії. Увагу привертають художньо переосмислені назви посуду.

Лексико-семантична група назв посуду в ліричному континуумі художника представлена такими номенами, як глечик, кухоль, відро, тарелі, тарілки, чарки, склянка, чашка, ложка

тощо. Найуживанішими, мабуть, є глечик, відро, кухоль. Зазначені номени художньо освітлюються митцем. Від прямого називання предмета письменник переходить у площину абстрактно- узагальненого мислетворення. Відбувається формування таких поліфонічних образів: А твоє обличчя біле, / як тарілок білий ряд, / як тарілка, що розбилась, / випавши із білих рук. / Б'ються тарілки об землю. / На черепки - твоє життя. («Після весілля»).

Мовно-образний знак глечик можна вважати поетичною універсалією В. Голобородька. Це улюблений художній образ письменника. Відомо, що глек, зменшена форма глечик - висока кругла з вушком (рідше без вушка) посудина для зберігання, зокрема молочних продуктів (молока, сметани тощо). Він може бути як керамічним, так металічним (бронза, луджена мідь). Залежно від призначення різниться розміром і формою. Незамінний атрибут українського сільського побуту. Глечик - дуже давній вид посуду та домашнього кухонного начиння, відомий усім народам, стародавній предмет хатнього ужитку, що сягає часів найперших цивілізацій. В Україні споконвіку використовували глечики, виготовлені з глини. Про значущість названого предмета у повсякденні свідчить В. Жайворонок [4, с. 137]. За СУМ, глек - «висока кругла, перев. глиняна посудина, злегка розширена в нижній частині. Глек розбити - посваритися. Сорт груш народної селекції» [6, т. 2, с. 81].

У поетичній світобудові В. Голобородька глечик постає як елемент (складник) макрокосмосу. так, філософія поетичної думки митця ґрунтується на уявленні, що означений предмет є найдавнішим і універсальним у побутовому використанні, а також уміщує світ і вічність. розгляданий номен виступає в різ-них мікроконтекстах (жінка з глечиком молока, глиняних глечиків рік / до губ, в глечику глинянім, глечик легкий, у глиняному глечику, глечик на двох, золоті глечики груш та ін.). Помічаємо те, як в авторській уяві щоразу варіює, видозмінюється, по-іншому змістово й алегорично-символічно переосмислюється образ. У іншій поезії глечик - символ світотворення, складник мікрокосму чи й сам мікрокосм: В дереві річка / повертається до джерел, / що в кожній бруньці. / Стоїть біла береза: / вгору річка тече / від самого кореня. / Із розщелини біля землі / сік як повінь: / глечик повен ( «В дереві річка»).

У складі генітивної метафори: глиняних глечиків рік / до губ - глечик, очевидно, символізує предковічне, невмируще, прастаре буття з його укладом, гармонію людини і природи, нерозривність, співзалежність у довічнім, безсмертнім плині життя: Прихильності / роси до трави / пташки до гілки / щоки до щоки / і мені забаглося прихильності / волохатих долонь лісів / до голови / глиняних глечиків рік / до губ / подорожників доріг / до ран прихильності.. .(«Прихильності...»).

Неоднопланово вимальовується семантико-конотатив- ний зміст ентнознака глечик у контексті нижченаведеного твору: Жінка з глечиком молока / зупинилася серед двору: /коси чорні і станом тонка, / у очах ніби синє море. / Стала й слухає, як воно / щось балакає в глечику глинянім, / і сп'янили слова, як вино, / тихим звуком забутого імені. / І прислухалася до тіла свого, / молоком ніби білим наповненого: / розгорялося молоко, як вогонь, / і палило кордони недозволеного. / Так стояла, а глечик легкий / на руках - як дитина маленька. / Так стояла, а чоловіки / були схожі на того, хто далеко («Жінка з глечиком молока»). У тексті компонент глечик виступає у синтаксичній функції неузгодженого означення (жінка З глечиком молока), обставини місця (в глечику глинянім), суб'єкта дії (а глечик легкий / на руках - як дитина маленька). У першому випадку він слугує підкресленню ознаковості суб'єкта дії, у другому - є своєрідною фіксацією локусу, актуального для твору, у третьому - засвідчує роль предмета як виконавця дії (указує на його важливість, значущість у образно-змістовому плані). Конструкція глечик молока (у структурі жінка З глечиком молока зупинилася серед двору) семантично осмислюється як «жіноче начало», «одвічне призначення жінки на землі продовжувати рід, бути берегинею домашнього вогнища»; у висловленні відчутний відтінок урочистості і піднесеності; зорова кар-тина, що її створив митець, велично-приваблива і деякою мірою патетична: оспівується жіноча принадність і краса в одвічнім повсякденні: Жінка з глечиком молока / зупинилася серед двору: / коси чорні і станом тонка, / у очах ніби синє море. Разом з етнознаком глечик актуалізовано образ молока - символу материнства, жіночості, тому молоко (як одухотворена істота) «балакає» у глечику: Стала й слухає, як воно / щось балакає в глечику глинянім; І прислухалася до тіла свого, / молоком ніби білим наповненого. І насамкінець глечик з молоком у поетовій уяві трансформується у образ немовляти: Так стояла, а глечик легкий / на руках - як дитина маленька. народження і продовження життя митець закодовано передає в образі глиняного глечика з молоком, що його тримає жінка.

У поезії «Літайчата літа» глечик молока, який не донесено синові, припускаємо, що це є втрачене (загублене тощо) материнство: «Метелику, душе зіткана із ниток світла, / не літай у високому небі, / виростай під віконцем на одній ніжці, а ми тобі розкажемо, де вівця, / що відбилася від отари, / бо ти її так і не розшукав». / «Квітко, душе вирізана з полотна барвистого вітерцю, / не рости у далекому полі, / прилітай під наше вікон-це, / а ми тобі розкажемо, / де пасе вівці синочок твій, / якому ти глечика молока не донесла, / закопала біля колиски дороги» («Літайчата літа»).

Інакше глечик усвідомлюється як умістище життя, як пробудження від спочинку і початок дня, одночасно як одвічність, первозданність життєвого укладу, атрибут українського сільського побуту: В глиняному глечику, як бджоли, / молоко уранішнє гуде, / пахощами сяє серед столу / паляниці сонечко руде. / на тарілці молода цибуля, /квашені із діжки огірки, / в гарно розмальованому кухлі / мед такий пахучий і липкий. / «мамо, наготуйте на роботу - / я коситиму аж у Крутій...» /І плигає півнем на капоті / промінь із-за гаю золотий. («ранок»). Українська картина селянського побуту - сніданку - малюється з допомогою предметів посуду, актуалізованих у вірші.

Складно, неоднопланово і різновекторно осмислюється семантико-конотативний зміст образу-символу глечик у нижчеподаному тексті: мати утопче стежку, на базар ходячи, / виносить же того молока, / щоб було з чого донечці одягання справити, / аж поки одного дня / донька не вріже косу, щоб заспокоїти матір: / «мамо, я ж не на вік іду, /я ж іще повернуся» - / виллє молоко з глечика в ямку, / сама влізе в порожнього глечика - / так мати й віднесе доньку на базар / тією ж утоптаною роками стежкою. / Понесе одягненою гарненько у домашній одяг: / у хусточку з полотенця вишневого садка, / у спідничку із пілки квітучої луки, / у сорочку, прикрашену по рукавах квітами / з городчика, / а принесе на базар - дитина гола! / Хоч і спало дорогою, а зуміло ж роздягтися, / одяг свій крадькома повикидати, / що й мати не побачила, - / доведеться тепер в усе міське одягати. / віднесе мати доньку на базар / та й продасть. Чи продасть, чи так віддасть, / та відтоді стане доньку додому чекати, /вістки хорошої від доньки дожидати. / «Зозуле,зозуле, / пташко сіренька, що так сумно куєш у садку, / чи ти не за доччиною косою прилетіла?! («Зозуля при перуці»). Треба гадати, що висловлення: виллє молоко з глечика в ямку, сам влізе в порожнього глечика - означає, що донька позбудеться материнської опіки, подорослішає стане самостійною тощо, деякою мірою віддалиться від споконвічних родинних, етнічних канонів життєбуття.

У поетовому образно-асоціативному мовосвіті глечик вимальовується як атрибут гармонії почуттів, злагодженості, порозуміння, симпатії, як символ закоханості юних сердець: Уліткулітечком / ми збирали з дівчиною суниці. / Глечик був один на двох, / дівчина тримала його у своїх тоненьких руках. / Я милувався, / коли вона нахилялася, / щоб розшукати ягоди у траві, / нахилялася квіткою, / як би от на неї сів метелик. / А потім дівчина зникла, / вона упала у траву / і пропала: / її тіло стало травою, / очі -- росою, / і щоки стали ягодами. / Я все гукав її, я усе марно гукав, / бо чув лише, як вона усміхалася листочками, / як вона ворушила стебельцями, / та бачив лише, як вона дивилася у небо росою. / І я збирав на її щоках ягоди. /А про глечик ми з дівчиною забули. / Геть зовсім забули. /(«Глечик на двох»). У останніх рядках, напевне, глечик постає як символ пам'яті, як спогад про втрачене кохання.

Своєрідно полонить уяву читача, увиразнює та збагачує художню мову метафорична конструкція В. Голобородька золоті глечики груш, побудована на перенесенні ознак за формою і кольором (до речі, груша, як і глечик - улюблені поетоніми митця): Груш натрусили з матір'ю у садку, і я набрав повну пазуху / маленьких золотих глечиків, / повних меду, / і поніс підбігцем у поле, / де батько пшеницю косив. / ... / Падають додолу / золоті глечики груш / і розбиваються / з тихим дзвоном. («Золоті глечики груш»). Художньо-образну конструкцію золоті глечики груш справедливо зараховувати до найпоетичні- ших висловів сучасного українського віршотворення.

Митець переконує, що глечик - неодмінний складник побуту українців: метафора пакіл цвіте глечиками є позначенням фрагмента одвічної національної картини світу: Але не впадеш у відчай, / бо побачиш двері, / якими можна вийти на ґанок, / де довкола стовпів повилися кручені паничі, / де пакіл цвіте глечиками, / де красоля підлягає під руку, аби оперся. («Спіймане сонечко»). Далі в поезії зазначена метафора дещо ускладнюється і видозмінюється: пакіл неба цвіте глечиками хмар, можливо, хмари уявляються схожими на глечик чи глечиків багато (хмара «перен. Величезна кількість, безліч, маса кого-, чого-небудь» [6, т. 11, с. 93]: Але відчуєш полегшення, / бо оте сновидіння не вічним було, / оте сновидіння скінчилося / і було після сну проси-нання / і вихід на ґанок дня, / де довкола світляних стовпів / повилися кручені паничі променів, / де пакіл неба цвіте глечиками хмар, / де з тобою вітається красоля, на добридень дає. («Спіймане сонечко»). Насамкінець і сам ліричний герой стає схожим у своєму світовідчутті на глечик: і вийдеш на ґанок того світу, / де будеш крученим паничем, / де будеш коли паколом, коли глечиком, / де будеш то красолею, то дощем. / Вийдеш, / як спіймане сонечко / із розтуленої жмені хлопчика, / вилетиш («Спіймане сонечко»).

В. Голобородько помічає своє, рідне на живописних полотнах у малярських образах, відтворених зарубіжними майстрами: зокрема, глечик із соняшниками («Соняшники»). Цей мистецький шедевр: голубий глечик і жовті соняшники - символ України, символ кохання, високих почуттів: Тепер як зайдеш до кімнати, / то вона не порожня: / поглянеш на голу стіну, / а там - соняшники / і на синьому глечику / ультрамарином напис: Vincent. («Соняшники»). Поетичний слово-образ синій глечик - уособлення образу Батьківщини і воднораз образу «небесних», чистих почуттів до коханої.

Синонімом до глечик є лексеми горнятко: «ГОРНЯТКО, а, сер. Зменш.-пестл. до горня» [6; т. 2, 134] та горня - «ГОРНЯ, яти, сер. Маленький горщик» [6; т. 2, 134 ]: Бджола квітці каже: «На», - / і та розтуляє долоню. / Зелені діти дерев побралися за руки - / водять танок. / метелик виймає загадку / із білого горнятка. («На узліссі»). Біле горнятко, очевидно, метафоричне найменування серцевини квітки, з якої бджола бере нектар.

Висновки. Отже, слово-образ глечик у поетичному мово- світі письменника - суттєва і художньо значуща реалія. Це доволі складний і багатоаспектний у семантичному та естетичному планах образ-символ. у свідомості митця він поєднує семи «символ національного буття», «атрибут сільського побуту», «оригінальна прикметна прикраса кухонного начиння наших предків», «вмістище минувшини і прийдешності, грядущого»; «макрокосм та матерія вічності етнобуття». Так, глечик із молоком - «символ жіночості і материнства», глечик на двох - «символ кохання». мовно-естетичний поетичний знак глечик позначений емоціями піднесеності, урочистості, величності. Це символ українського сільського побуту.

Література

поетичний твір семантика

1.Голобородько В. Повне зібрання віршів. URL: tisk.org.ua /?р=8440

2.Єрмоленко С.Я. Мовно-естетичні знаки української культури. Київ: Інститут української мови НАН України, 2009. 352 с.

3.Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / [за ред. С.Я. Єрмоленко]. Київ: Либідь, 2001. 224 с.

4.Жайворонок В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. Київ: Довіра, 2006. 703 с.

5.Кузьменко О.В. Поетика Василя Голобородька. Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. 196 с.

6.Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. Київ: Наукова думка, 1970-1980.

Размещено на Allbest.ru