Реквестивні мовленнєві акти з маркером pray в історії англійської мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реквестивні мовленнєві акти з маркером pray в історії англійської мови

Зізінська А.П.

асистент кафедри

романо-германської філології та перекладу

Білоцерківського національного аграрного університету

Анотація

реквестивний мовленнєвий акт середньоанглійський

Статтю присвячено аналізу реквестивних мовленнєвих актів з маркером pray в середньоанглійський та ранньоновоанглійський періоди (12-17 ст.). Здійснено аналіз одиниць та окреслено особливості утворення. Досліджено структурні та прагматичні властивості pray-конструкцій та особливості розвитку в історії англійської мови. Діахронічна розвідка дозволила виокремити найбільш поширені форми реквестиву з pray, дослідити його будову та функцію. Було опрацьовано літературні пам'ятки середньоанглійської та ранньоновоанглійської мов із 12 по 17 ст., що дозволило зробити ґрунтовний аналіз pray-конструкцій, та особливості вживання.

Постановка проблеми. Дослідження мовленнєвих актів (далі - МА) є об'єктом численних розвідок у сучасній лінгвістиці. МА є невід'ємною частиною людського спілкування та постійно вживаються в повсякденному житті. Після опублікування Дж. Остіном (1962) його основоположної теоретичної праці з теорії мовленнєвих актів [1] інтерес учених до дослідження різних аспектів МА постійно зростає. Вивчення МА на сучасному етапі відбувається в межах різних підходів: структурно-синтаксичного, функціонально-семантичного, прагматичного, когнітивного та ін. Генеративна граматика дозволяє дослідити мовленнєві одиниці, застосовуючи структурний та синтаксичний аналізи У центрі нашого дослідження знаходиться один із видів директивних МА, зокрема реквестив, тобто МА, в основі якого лежать прохання, які разом із наказами, порадами, запрошеннями, рекомендаціями зараховують до директивного типу, що характеризується спонуканням мовця до скоєння вказаної ним дії. Водночас прохання займають проміжне місце між, з одного боку, наказами, вимогами, розпорядженнями, вказівками, а з іншого - порадами, рекомендаціями, запрошеннями.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. М. Укаджі (1978) досліджував форми Ipray you, I be seech you та I command you в ранньоновоанглійському періоді, особливо в працях Шекспіра, аналізуючи імперативну структуру. Базуючись на дослідженні Дж. Росса (1970), М. Укаджі говорить про те, що імперативне значення вищенаведених форм походить із головного дієслова в реченні, (I) pray є одним із них [19, с. 54-55].

Р Браун та А. Гілман (1989) досліджували способи мовного вираження ввічливості, відносячи I pray you, pray you та pri thee до непрямих прохань. Ч. Барбер (1997) у своїх працях також досліджує вираження ввічливості за допомогою фраз I prethe та I prey thee [2, с. 34].

Р. Копитько (1995) аналізує п'єси Шекспіра, базуючись на позитивних та негативних стратегіях ввічливості П. Браун та С. Левінсон (1987), показуючи розвиток та перехід від домінувальної позитивної ввічливості до сучасної негативної [10, с. 532].

Мета статті - проаналізувати поведінку маркера ввічливості pray в середньоанглійських та ранньоновоанглійських реквестивах. Завдання розвідки передбачають спробу з'ясувати синтаксичні та структурні особливості еволюції конструкцій pray в англійській мові. Актуальність роботи полягає в тому, що численні дослідження в діахронічних студіях ще не пояснили розвитку саме цього маркера ввічливості. Тому залучення діахронічного аналізу допоможе пояснити проблему реалізацію конструкцій pray у реченні та охарактеризувати структурні особливості.

Виклад основного матеріалу. Словник Вебстер дає визначення дієслову pray як «висловлювати прохання». Етимологічний словник зазначає, що слово з'явилось в англійській мові в ранній середньоанглійський період, зокрема на початку ХІІ ст., та означало “askearnestly to beg\ Походить із давньофранцузького preier (просити, молитись). Вираз Ipray you (ModE. please, if you will) в XVI ст. - на початку ХУЛст. скоротився до слова pray. Згідно з Оксфордським словником, форма prithee (скорочено від praythee) з'являється в 1577 році та припиняє своє вживання в 1875 р. Найбільша частотність уживання цієї фрази припадає на XVII ст. та є формою непрямого реквестиву [12].

Р Браун та А. Гілман схиляються до думки, що реквестиви, після яких слідує займенник другої особи (Goyou, Wendethee, Takethou), є більш увічливими. У сучасній англійській мові під час уживання реквестивів часто використовується маркер ввічливості please, що надає реквестиву менш категоричної тональності. У досліджуваний період цього слова ще не існувало, тому вживалися такі його відповідники, як pray, prithee, be seech та ін.

Звернення до текстів середньоанглійської та ранньоновоанглійської писемності дало можливість виокремити, окрім просто вживання дієслова pray (як реквестивних мовленнєвих актів (далі - РМА)), структурні особливості вживання такого реквестиву. Під час дослідження нами було виділено такі різновиди РМА:

модель I pray you / thee. Під час дослідження нами було засвідчено, що ця модель була найбільш поширеною протягом досліджуваного періоду та виявилась діахронічно стійкою, про що свідчить наявність її в текстах, починаючи з 13 ст. У досліджуваних нами пам'ятках писемності початку 12 ст. не було зафіксовано вживання РМА з цим типом маркування. Це можна пояснити появою та розвитком самого слова pray, яке, як уже зазначалось вище, з'явилось на початку 12 ст. Однак широкого використання в текстах це слово набуло в 13 ст. До цього ж використовувався тогочасний відповідник - bidde (просити, благати). Пор.:

Midheomichwepeswipesore, / anfor heom bidd eCristisore... (The Owland the Nightingale, 1567-1568) - “I weep bitterly with them, and pray for Christ's mercy on them...”

What have they don? I pray yow, telleme that. (The Assembly of Ladies, 149) - «Що вони зробили? Я прошу тебе, скажи мені»;

Варто зазначити, що позиція цієї моделі в реченні варіювалась. Маркер міг розташовуватись як у препозиції до імперативного дієслова (I pray you / thee + Verb + [Obj]) (2), так і в постпозиції (Verb + Subj / Obj + I pray you / thee).

B ewar with errour here, I preye thee; (The Cloud of Unknowing, 1275)

Так, змінювалась і синтаксична структура самого речення, зокрема позиційне розташування конституентів у дериваційній моделі. Зазначимо, що речення складалось з імперативної клаузи, структура якої, як ми вже зазначали раніше, зазнавала V-to-T-to-Спереміщення, а позиційне розташування конституентів було аналогічним до позиції в імперативному реченні. Таким чином, приклад (2) матиме таку структурну схему:

У дослідженні нас також цікавить позиційне розташування самого реквестивного маркера. Вищенаведена схема показує розташування маркера pray в проекції ТР;

модель I you / thee pray присутня переважно в текстах періодів із 13-16 ст. Ця модель має інверсований порядок слів SOV та вживалась рідше від попередньо розглянутої моделі з прямим порядком слів. Розташування в реченні щодо імперативної клаузи відбувалось так, як і реквестива з прямим порядком слів, тобто пре- та постпозиція. Оскільки присутня інверсія, то розташування конституентів у структурі речення зазнають змін. На відміну від попередньої моделі, тут не відбувається переміщення V-to-T через позиційне розташування займенника the. Таким чином, маркер pray залишатиметься на позиції [V, VP]. Пор.:

Tell me, y th epray! (Amisand Amiloun, 794) - «Скажи мені, благаю!»;

Pray;

модель pray засвідчена нами переважно в таких періодах із 14-15 ст. та в 17 ст. Останній період має найбільшу частотність уживання. Напр.:

Pray, sir, bepatient. (KingLear,1;4;43) - «Благаю, пане, будьте терплячим»;

модель pray + [OBJ] була поширеною в періоди з 13 по 15 ст.. Маркер pray уживався в значенні «просити». Напр.:

Fair child, ga to my father deir, / And pray him cum to speik with me alone. (The Testament of Cresseid, 365) «Дитино, йди до мого любого батька, / Та проси його прийти і побалакати зі мною»;

модель за своєю структурою є лише різновидом попередньої, але, на нашу думку, варто виділити її як окрему через високу частотність уживання.

Pray you, trust my ear then. (A New Way to Pay Old Depts, 250; 62) - «Прошу тебе, довіряй моїм вухам»;

модель із маркером prithee була характерна для раннього новоанглійського періоду та є особливістю мови В. Шекспіра.

Prithee, be not angry. (A New Way to Pay Old Depts, 13; 73) - «Благаю, не сердься»;

модель pray I thee / thee I pray. Цей тип інверсованого маркування вживався дуже рідко, але, на нашу думку, все ж варто виділити його як окрему модель.

Robyn, nowe pray I the, / Smythe of mijnhede rather to-morowe, / And I forgyve it the. (AGestofRobynHode, 798-800) - «Робін, зараз я прошу тебе / Відтяти мені голову завтра, / І я пробачу тобі це»;

Найбільш поширеною та діахронічно стійкою була структура I pray you. Вона наявна протягом усього досліджуваного періоду і характеризується високою частотою вживання. Говорячи про структуру цього виду РМА, то синтаксична дериваційна модель теж мала свої особливості. Стосовно розташування в реченні, то pray та prithee стояли або в ініціальній, або в постпозиції до підмета і присудка: Pray + the/ you / thee / yow.

Із наведених вище прикладів видно, що реквестивне речення складалось з імперативного дієслова та простого речення I pray you, яке мало прямий чи інверсований порядок слів. Нами було помічено, що за частотністю переважав саме прямий порядок слів цього виразу.

Висновки. Під час дослідження нами було виявлено, що РМА з маркером ввічливості pray демонструють частоту вживання та варіативність структури. Особливістю структури є нефіксоване розміщення конституентів та інверсія членів головного речення. Нами було виділено 7 моделей цього РМА, відповідно до яких змінювалась і синтаксична структура самого речення, зокрема позиційне розташування конституентів у дериваційній моделі. Наша вибірка свідчить про те, що вживання реквестиву з маркером pray почалось із 13 ст. і було відсутнє як на початку середньоанглійського періоду, так і в давньоанглійський період. Показовим є вживання в період із 17 ст., зокрема у творах В. Шекспіра.

Перспективи подальших наукових розвідок убачаємо у дослідженні взаємозалежності структурних та прагматичних властивостей реквестивів із маркером pray в історичному аспекті, що дозволить доповнити дійсні наукові дослідження з теорії мовленнєвих актів.

Література

1. Austin John L. How to Do Things with Words. Oxford: Oxford University Press, 1962.

2. Barber C. Early Modern English. Edinburgh: Edinburgh University Press, 1997.

3. Brinton Laurel J. Pragmatic markers in English: Grammaticalization and discourse functions. [Topics in English Linguistics 19]. Berlin: Mouton de Gruyter, 1996.

4. Brinton L.J. Pragmatic Markers in English. Berlin / New York: Mouton de Gruyter, 1996.

5. Brown P and Levinson S.C. Politeness: Some Universals in Language Usage. Cambridge: Cambridge University Press, 1987.

6. Brown R. and Gilman A. “Polite theory and Shakespeare's four major tragedies”. Language in Society 18: 1989. P 159-212.

7. Crystal D. A Dictionary of Linguistics and Phonetics, 4th edition. Oxford: Blackwell Publishers, 1997.

8. Halliday M.A. K. Language as Social Semiotic. London: Arnold, 1978.

9. Hopper P “On some principles of grammaticization”. In Approaches to Grammaticalization, E.C. Traugott and B. Heine (eds), Amsterdam: John Benjamins,1991. P 17-35.

10. Kopytko R. “Linguistic politeness strategies in Shakespeare's plays”. In Historical Pragmatics, A.H. Jucker (ed.). Amsterdam: John Benjamins, 1995. P. 515-540.

11. Leech G. Principles of Pragmatics. London: Longman, 1983.

12. Merriam-Webster Dictionary. URL: https://www.merriam-webster.com/ dictionary/pray

13. Mey J.L. Pragmatics: An Introduction. Oxford: Blackwell, 1993.

14. Middle English Text Series. URL: https://d.lib.rochester.edu/teams/ text-online.

15. Quirk R., Greenbaum S., Leech G. and Svartvik J. A Comprehensive Grammarof the English Language. London: Longman, 1985.

16. Ross J.R. “On declarative sentences”. In Readings in English TransformationalGrammar, J.A. Roderick and P. Rosenbaum (eds), Waltham, Mass.: Ginnand Company, 1970. P 222-272.

17. Ukaji M. Imperative Sentences in Early Modern English. Tokyo: Kaitakusha, 1978.

Размещено на Allbest.ru