Апотропеїчна функція слова в українському лінгвокультурному просторі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Апотропеїчна функція слова в українському лінгвокультурному просторі

Хомік О.Є.,

кандидатка філологічних наук, доцентка, доцентка кафедри української мови Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

Summary

The expression of the magic of the word, the magic power of the word, the magic function of the word can be found in various discourses - folklore, religious artistic and, of course, speech itself. It's not random because from ancient times the word is given a great and still not solved magical power: it can heal the patient, help in solving the life problem, change the person's destiny and may ruin and kill. Such ideas about the sacred properties of the word are a component of the archaic view of the world because for the primitive man the word and the name do not mean anything - they exist and act. The mythological notions of the inextricable connection of the word and action, its properties, the influence on the person's destiny, the division into “good” and “bad” words have been reflected in the numerous paremias that make up the spiritual sphere of universal and national cultural meanings of our people. However the belief in the magic power of the amulet clichй is better preserved and it is a quick response of the subject to the specific negative impact of the environment. Apotropic cliches, the main components of which are salt, garlic, stone, thumb are the most common among Ukrainians. Taking into account the semantics and pragmatics of the Ukrainian amulet clichй we can use it as an independent magic text or as a component of orders or folk prayers. Today we do not accept most of the words, constant expressions, texts as sacred; we do not know the causes of their origin, their initial significance and functions, transforming words begin to get used to everyday life by habit, completely or partially losing touch with rites and beliefs. Most of all, it concerns euphemisms that appeared as replacement of the tabooed word as a commonly accepted word. They demonstrate the various ways and means of occurrence and usually perform a protective function. So the sacred words, phrases and texts presented in the Ukrainian language are heterogeneous in their composition, pragmatism and way of occurrence. Their peculiarities are closely linked to the content of mythological representations of the world and reflect the ancient beliefs of Ukrainians in the magic function of the word - the ability to influence the surrounding world and change it.

Key words: word, linguistic and cultural space, magic function, apotropic (amulet) function, euphemism, saying, wishe

Анотація

Стаття присвячена дослідженню особливостей апотропеїчної (оберегової) функції слів українського лінгвокультурного простору. Аналіз фактичного матеріалу переконує, що слово має соціальну, етичну, аксіологічну, естетичну, магічну сутності. Саме тому причини багатства концептуалізації поняття «слово» не можна пояснити без урахування відомостей з історії та знань побуту, традицій і вірувань народу.

З'ясовано, що слово є найчуттєвішим індикатором народної культури. Особливості характеру архаїчного розуміння світу дають змогу визначити світоглядні осно ви віри в магічну функцію слова, одним із різновидів якої є апотропеїчна, або оберегова. Важливими чинниками, що лежать в її основі, є неконвенційне розуміння мовного зна ка, табуйованість слова та його інструментальність, апе ляція до референційної специфіки імені. У зв'язку з цим великого значення для дослідження зазначеної проблеми набувають давні слова-евфемізми, виникнення яких зумов лене сакральними властивостями слова. Вивчення лінгві стичних механізмів творення евфемістичних слів, поява яких передбачає заборону вживати ті чи інші міфологічно значущі й ціннісно орієнтовані назви небезпечних демоно логічних істот, номінації на позначення тваринного світу тощо, відбувається шляхом виявлення зв'язку між вну трішньою формою і значенням слова. Ознаками денотатів, що можуть використовуватися для такого апотропеїчного називання, є місце перебування, розмір, колір табуйованої істоти чи явища, аксіологічна оцінка, зовнішній вигляд, особливості руху та функцій тощо. апотропеїчний слово лінгвокультурний

Виявлено, що сьогодні більшість слів (сталих виразів, текстів) не сприймаються як сакральні, не відомі причини їхнього виникнення, первісне значення та функції. Вони, трансформуючись, починають уживатися в повсякденно му житті за звичкою, повністю або частково втрачаючи зв'язок із народними обрядами та віруваннями. Проте такі слова все одно не позбавлені своїх сакральних властивос тей. Їх вживання (знаємо ми про це чи ні) відбиває міфо логічні уявлення про всесвіт і первісні вірування україн ців в апотропеїчну функцію слова - здатність впливати на навколишній світ, змінювати й захищати його і себе.

Ключові слова: слово, лінгвокультурний простір, магічна функція, апотропеїчна (оберегова) функція, евфемізм, при мовка, побажання.

Постановка проблеми. У світових лінгвістичних тради ціях слово прийнято вважати основною одиницею мови, що перебуває в центрі всіх наукових досліджень. Це складна, різ нопланова, багатовимірна мовна одиниця, що служить засобом фіксації в мові і передачі в мовленні знань і досвіду багатьох поколінь людей [21, с. 25]. Сьогодні слово вивчається на різних мовних рівнях (фонетичному, лексичному, граматичному тощо) і виконує номінативну, комунікативну, ідентифікаційну, куму лятивну, експресивну, когнітивну, емотивно-волюнтативну, естетичну, магічну та інші функції. Проте однією з найважли віших функцій слова в українському лінгвокультурному про сторі є магічна, зокрема апотропеїчна, або оберегова, на ознаки якої свого часу вказували такі відомі науковці, як Р. Якобсон [27], Д. Зеленін [5], Н. Мечковська [14], М. Толстой і С. Толстая [23] та інші. Ця функція дає усвідомлення того, що в глиби нах нашої свідомості збереглася віра в силу вимовленого слова (словосполучення, тексту), за допомогою якого можна впли нути на людину, змінити певну ситуацію, життєвий шлях тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сьогодні є низка наукових робіт із різних галузей знань (психологічних, медичних, біологічних, філософських, народознавчих, лінгвіс тичних), що присвячені дослідженню особливих, сакральних, зокрема захисних, властивостей слова [1-3; 13; 15-19 та інші]. Фактично всі науковці з різним ступенем достовірності та силою переконливості доводять, що вимовлене слово впли ває не лише на людину, а на весь навколишній світ, адже слово мислиться так само предметно, як і сам предмет, є і залиша-ється такою самою дією, як і сама дія, таким матеріально озна ченим, як і сама ознака [7; 14]. Оскільки слово - це «велика таємниця» [1, с. 3], «культурний витвір» [3, с.12], що втілює весь досвід народу, то найяскравіше його сакральність виявля ється у лінгвокультурному просторі чи «фольклорній лінгві стиці» [3, с.13]. Особливого значення у зв'язку зі сказаним набуває апотропеїчна (оберегова) здатність слова.

Мета статті полягає в з'ясуванні особливостей апотропеїч- ної функції слова в українському лінгвокультурному просторі.

Виклад основного матеріалу. Уявлення про сакральні, зокрема оберегові, властивості слова є складником архаїч ного погляду на світ. Як зауважив свого часу М. Костомаров, «у минулому слову як наочно видимому способу вираження мислі приписували всемогучість, і ця віра залишилася до нині актуальною» [10, с. 278]. Так, сама назва словосьогодні стала об'єктом категорійно-оцінної генералізації: «добре слово дорожче багатства», «як слово не поможе, то і кий не дошку лить», «від теплого слова і лід розмерзається», «вода все сполоще, тільки злого слова ніколи», «гостре словечко коле сердечко», «добре слово краще, ніж готові гроші», «добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш»[24] тощо.

Означальний простір словаяк формант української наці ональної картини світу містить виразні свідчення давнього розуміння його особливої природи та магічних комунікатив но-прагматичних інтенцій, що зазнало численних аксіологіч- них значень і персоніфікацій. У «Словнику епітетів» хороше, добре, святеслово (безсмертне, боже, велике, вистраждане,вічне, гаряче, дуже, животворне, залізне, ідилічне, лунке, міцне, молитовне, невмируще, незламне, ніжне, правдиве, прекрасне, приязне, пророче, святе, солодке, цілюще, чарівне, чародійне) протиставляється поганому, злому та грішному (бездушне, брехливе, бридке, важке, вбивче, ганебне, гірке, гір- комовне, грубе, докірливе, дошкульне, дурне, жорстоке, забре- хуще, зле, зловісне, зневажливе, їдке, криваве, лайливе, лихе, лиховісне, марне, мертве негоже, невиразне, недобре, недо ладне, недоречне, немиле, нерозумне, облудне, пихате, понуре, прикре, сердите, скупе, страшне, чуже) [20, с. 313-317]. При кметно, що впевненість у тому, що слова «роблять, діють, тво рять і досягають» можна віднайти й у художній літературі: «Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос - більш нічого. А серце б'ється-ожива, Як їх почує!..» (Т. Шевченко); «Язнаю силу слова - воно гостріш штика і швидше навіть кулі, не тільки літака... Ти - квітка у любові, в ненависті ти - штик» (В. Сосюра); «Ах, що те слово? Що те слово варте? Але скажи його людині від душі - Торкнуться серця враз дотепні жарти, І залоскочуть серденько вірші» (Н. Красоткіна). Цілющу силу слова підтверджують і християнські джерела: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог був Слово. Воно в Бога було споконвіку... і життя було в нім» (Євангеліє від Іоана).

Тож увесь життєвий шлях українця супроводжується «чарівними» словами, побажаннями, що, здебільшого перей шовши із мови сакральної в буденну, сьогодні, на жаль, не сприймаються як такі. Як зазначає Д. Зеленін, крім слів із апо- тропеїчною функцією, ми знаємо й уживаємо численні спеці альні захисні й продукувальні формули й тексти, успадковані з давнини [5, с. 13]. Це, зокрема, етикетні формули («Бог у (на) поміч!», «Боже поможи!», «Нехай Бог дає тобі щасну годину!», «Щоб прихід твій був добрим!» [4, с. 38], «Хай Бог боронить!» [5, с. 12-13]); календарно-обрядові («Микола (або Юрій) у стадо!» [5, с. 12], «Нехай Святий Василій дасть вам багато пшениці, багато жита, багато дітей!», «Будь щаслива і гожа, як сонце; весела, як весна; робоча, як бджола; багата, як земля!», «З Андрієм-Калетою! З хлоп'ячою добротою! З дівочою красою!», «Щоб ви пасли стільки худоби, скільки в цьому вінку колосся» [9, с. 51-58]); сімейно-обрядові («Дай йому, Боже, добру долю, довгий вік ряст топтати» [25, с. 61], «Бись вам так солодко жити, як цей мед» [26, с. 32], «Нехай йому легко лежати, землю держати» [25, с. 81]; побутові («Хай Бог рятує на кожному броді й переході» [5, с. 17], «Бла-гослови, Божейку, першу дорожейку!» [26, с. 32]). Важливо, що зміна компонентного складу окремих магічних формул дає змогу переводити їх із розряду прокльонів у побажання, що замість руйнівної функції виконують захисну, розважальну чи просто використовуються як засіб для емоційної розрядки та мирного врегулювання конфліктів: «Накажи вас, Боже, хлі бом із сіллю», «А щоб тебе хліб обсів!», «Бог би тебе любив!», «А щоб тобі добро було!» [11, с. 16].

Проте, на думку науковців, у народі краще збереглася віра в захисну силу заклинальних примовок, що є швидкою відпо віддю суб'єкта на специфічний негативний вплив довкілля [12]. Як відомо, поширеними серед українців є сакральні вирази з такими компонентами, як сіль, часник, камінь, дуля, що вико нують апотропеїчну функцію: «сіль тобі в очі, часник на язик», «соль тобі в очі, камінь у плечі», «камінь в зуби, печина в груди», «дулю вам під ніс» [4; 6; 26] тощо. Почасти дієвість вербального оберегу посилюється матеріально-речовим, адже «у людини будь-яка дія супроводжується звуками, словами і навпаки: слова - діями; ось чому магічна функція слів невіддільна від дії, обряду, взаємодіє з ним» [5, с. 12]. Наприклад, в українців є звичай класти в мішечок «шкалиточку» і прив'язувати на праву ручку новонародженої дитини такі предметні обереги, як часник, глину зі слідами пса, шматочок глини з печі та вуглик, які повинні очищати й оберігати її. При цьому баба-повитуха виголошує спеціальне апотропеїчне замовляння, у тексті якого є слова на позначення прив'язаних предметів: «Аби ти була така люта, як чеснок, аби тебе так нїчо не ловило сї, як не ловить ся печі, аби тебе нїхто так не урік, як не можна печі уречи; шоби погані очи, шо на тебе подивлять ся, так перего ріли, як угля перегоряє; шоби так нїхто на тебе не задивив ся, як не може задивити ся на слїди псєчі» [26, с. 28].

Утім, більшість слів, сталих виразів, текстів у повсякден ному житті ми не сприймаємо як сакральні, вони повністю або частково втрачають зв'язок із обрядами та віруваннями. Осо бливо це стосується евфемізмів, що виникли як «заміна табу- йованого слова загальноприйнятим» [14, с. 63].

Евфемістичні назви зазвичай фіксують другорядні ознаки денотата, наприклад: розмір (дрібнах; малий; тот малий - на позначення вовка; великий; той великий - на позначення вед медя); місце перебування (та, шо в плиттю сидить; підтрам- ниця; тота під корчом - на позначення змії); колір (сірий; сіроманець - на позначення вовка, бурий; буряник - на позна чення ведмедя; попейериста - на позначення змії); зовнішні характеристики (хвостатий; космачиха - на позначення відьмака/відьми; довга; тота довга - на позначення змії; кри- вень; косоокий; вухань - на позначення зайця; клишоногий - на позначення ведмедя; товста; огрядна - на позначення вагіт ної жінки; сивушка; мохначка - на позначення миші); особли вості руху та функцій (ходуша; літавець; тота, шо по гробах ходит - на позначення хвороби; тот, шо в пеклі ватру кладе - чорт; колька; кидун; трясучка; знобуха; холодуха; гнетенница; корючка - на позначення хвороби) тощо.

Зауважимо, що значна кількість давніх евфемізмів сьогодні є стертими. Проте саме вони становлять найціннішу й зміс товно багату частину слов'янського назовництва [8]. До них, зокрема, належать слова з основами *bog-, *gost-, *тіг-, *slav-, Чіт-, *ЬоГе-, *doma-. Наприклад, слова Бог, чорт - уже десе- мантизовані, використовуються як частки чи емоційні інтенси фікатори, що втратили магічну функцію («Їй-бо!», «Господи!», «Боже упаси»), ілюструють семантичні та функційні тран сформації («Бог з тобою», «Крий Боже», «До чорта», «До біса») . Крім того, апотропеїчна функція слова зумовлює виник нення розлогих номінативних груп на позначення небезпечних для людини тварин, демонологічних істот тощо. Зокрема, чорт в українському лінгвокультурному просторі отримав такі назви, як: ангел; Антипко й Антипко без п'яти; батько; бенг; бенеря; бий'го божа сила; бицівник; він-біда; біда-осина; біхреса; бузу- вірець; він; закаменник; вихор; він,пекму; він-осина; він-цураха му; він, щез би; вітресник; вогнянець; воно; ворог; він, голова би му всохла; ґурский; джус (джюс); диво; дід; дідуньо; дідько лисий; дух мли; душохват; дюг; закаменник; зальотник; злий; злий дух; клопотник; клятий; конклюс; копитник; кривий; кри вий дідько; кудесник; кудлатий; куцак; куцан; куць; ласівник; легінь; лисий; лихий; лихий дух; лихо; лізун; літавець; лукавець; лукавий; лякайло; лях; мамуня; мара; марник; мимохід; моль- фар; морок; порушник; не свой дух; невидимець; невмитий;

недобрий; недоля; неприятель; несамовитий; несвідомий дух; нетрудний; нечестивець; нечистий (нечістий, ничистий); нечистий дух; нечисть; никуратий; нікудуца; німчик; облуд; обпаленик; осина; осинавець (осинавец); паничик; патлатий; пекельник; пекун; підплитіник; поганий; проклятий; пролаза; проноза; пропав би; пропасник; псяюха; ратичник; ріжкатий; рогатий; розумний; рябий; сам; святий; селеш; Семенко; ска- менюх; скаменюшник (скамінюшник, скаминюшник); скарідь; скварна; скуса; смуток; смуч; сотонник; страх; такий; тиї, що не при хаті згадуючи; той; той, від богацтва; той вовк, що літає; той злий; той самий; той, бодай моци не мав; той, бодай му фай било; той, бодай му фоц било; той, Дух сьвітий з нами; той, з ріжками; той, з хвостом; той, що очи одводе; той, що з ріжками; той, що лозами трясе; той, що не казати; той, що у води; той-осинавець; тот, аби сї не повиджував; той, з ріжками; той, щез би та ни мав моци; той, ни мав би моці; той, осина йому, що у скалі; той, пек, осина; той, пропав би; той, пропав би од нас хрешчених; той, пішов би в плитя; той, пішов би в терня, не в люди; той, пішов би туди, де люди не ходять; той, рогатий; той, скапарив би ся; той, у черле- них гатьох; той, хромий; той, цураха му (той, цураха би му); той, чорний зі скелі; той, що богу ся узникуйе; той, що в берді сидить; той, шо в лоті живе; той, шо в пеклі ватру кладе; той, що з хвостиком; той, що на гріх піднюструйе; той, що під бзом сидить; той, що по бердіх реве; той, шо рипи рве; той, що сі людям не показуйи; той, що хмари тручілійе; той, щез би; той, що в норі сидить; той, що на обрубині сидить; той, що невільно згадувати (нагадувати); той, що у скалі; той, що у трісках; той-осина; тот-осина йому, що у скалі роз- вєзав би сї з ланца; той-осина йому; той-скаменів би; убияс- ник (обиясник); фіон; фрац (фрас); хамінок (хаминок); хапун; хвостатий; хмарник; хромий; цей; чорна сила; чорний; чяпчик; шляг; шут; щасливець; щез би (щез би; щєз би; щесби); щезба; щезник; щезун; явида (явидник); яритник тощо [22, с. 104-106].

Прикметно, що українські евфемістичні слова репрезен тують явища різного порядку. З одного боку, уявлення про паралельне існування потойбічного і людського світів, задоб рювання табуйованих істот (богиня - віспа; богиня; агел; свя тий - чорт; пані; панок - миша, панна - жаба), перехід небез печних сил від «чужого» до «свого» світу (вуйко - ведмідь; тітка - лихоманка; дядько - вовк; дід; дідуньо; батько - чорт; мамуня - чортиця), ієрархічну структуру всесвіту (цар Цуру- пал; царенко - кіт, цар земляний - миша), а з іншого - ціле спрямоване вживання конотативної лексики та пресупозитив- ної інформації (краса; біда; поганка; паскудниця - змія; краса; красуня - жаба; проклята, поганка, лиха - хвороба; поганець - вовк).

Висновки. Отже, наявні в українському лінгвокультурному просторі слова (словосполучення і тексти) хоч і неоднорідні за своїм складом, прагматикою і способом виникнення, проте більшість із них виконує магічну, зокрема апотропеїчну, функ цію. їхні особливості тісно пов'язані з архаїчними уявленнями про світ і відбивають первісні вірування українців в апотро- пеїчну функцію слова - здатність впливати на навколишній світ, захищати і змінювати його.

Проведене дослідження накреслює перспективи подаль шого вивчення вербальних одиниць українського лінгвокуль- турного простору, виникнення і вживання яких пов'язане із магічною функцією слова.

Література

1. Бабич Н.Д. Народна фразеологія про магічну силу слова. Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія : Філологія (мовознавство) : зб. наук. пр. Вінниця : ТОВ «Фірма Гланер», 2012. Вип. 16. С. 3-7.

2. Белый А. Магия слов. Символизм.Петроград, 1910. 211 с.

3. Вендина Т.И. Слово в языке русской традиционной духовной культуры. Лингвистические заметки «Миррусского слова». 2016. № 4. С. 12-18.

4. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ : Оберіг, 1993. 590 с.

5. Зеленин Д.К. Табу слов у народов Восточной Европы и Северной Азии. Сб. МАЭ. Ленинград, 1929-1930. Т. 8-9. С. 11-67.

6. Иванов В.В. Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии. Очерки по этнографии края. Харьков, 1898. Т. 1. 1012 с.

7. Кассирер Э. Философия символических форм. Т. 2. Мифологи ческое мышление. Москва ; Санкт-Петербург : Университетская книга, 2002. 280 с.

8. Кацев А.М. Языковое табу и эвфемия : учеб. пособие по спецкурсу. Ленинград : Наука, 1988. 79 с.

9. Килимник С.І. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. Київ : Обереги, 1994. Кн. 1. Т. 1, 2. 400 с.

10. Костомаров М.І. Слов'янська міфологія / упорядн., приміт. І.П. Бетко, А.М. Полотай; вст. ст. М.Т. Яценка. Київ : Либідь, 1994. 384 с.

11. Кузь ГТ. Вигукові фразеологізми української мови: етнолінгвіс- тичний та функціональний аспекти : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 / Чернівецький національний ун-т імені Юрія Федьковича. Івано-Франківськ, 2000. 19 с.

12. Лабащук О.В. Українська примовка: особливості побутування та функціонування : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 / Львівський національний університет. Львів, 2001. 16 с.

13. Магія слова в українській народній медицині. URL: http://ua.textreferat.com/referat-15461-2.html.

14. Мечковская Н.Б. Язык и религия : пособие для студентов гумани тарных вузов. Москва : Агентство «ФАИР», 1998. 350 с.

15. Никитина С.Е. Лингвистика фольклорного социума. Язык о языке. Москва, 2000.

16. Остроушко О.А. Аспекти реалізації магічної функції мови. Ман дрівець : Концептуальний проект «Золота стежина». Київ : Вид- во Націон. ун-ту «Києво-Могил. акад.», 2006. № 3. С. 41-45.

17. Парандовський Я. Алхімія слова / перекл. з пол. Ю. Попсуєнко. Київ : Дніпро, 1991. 375 с.

18. Перунін В.І. Магія Поліського Слова або реальність давньої нетрадиційної медицини. URL: http://MAGAZINE.MOSPSY.RU/INDEX.Shtml

19. Скуратівський В.Т. Магія слова. Берегиня. Київ : Рад. письм., 1987. С. 91-96.

20. Словник епітетів української мови / С.П. Бибик, С.Я. Єрмоленко, Л.О. Пустовіт ; за ред. Л.О. Пустовіт. Київ : Довіра, 1998. 431 с.

21. Сучасна українська літературна мова: Лексикологія. Фразеоло гія : підручник / А.К. Мойсієнко, О.В. Бас-Кононенко, В.В. Бон даренко та ін. Київ : Знання, 2010. 270 с.

22. Філон М.І., Хомік О.Є. Сучасна українська мова. Лексиколо гія : у двох частинах. Ч. 1. Харків : ХНУ імені В.Н. Каразіна. 2010. 220 с.

23. Толстой Н.И., Толстая С.М. Имя в контексте народной культуры. Язык о языке : сб. статей / под общ. рук. и ред. Н.Д. Арутюно вой. Москва : Языки русской культуры, 2000. С. 605-621.

24. Українські приказки, прислів'я і таке інше. Збірники О.В. Марко вича та інших / уклав М. Номис. Київ : Либіль, 1993. 768 с.

25. Чубинський П.П. Мудрість віків. Українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського : у 2 кн. Київ : Мистецтво, 1995. Кн. 1. 2.

26. Шухевич В.О. Гуцульщина. Матеріали до україно-руської етно логії. Львів, 1902. Т. 5. 265 с.

27. Якобсон Р Лингвистика и поэтика. Структурализм: «за» и «про тив» : сб. статей. Москва : Прогресс, 1975. С. 193-230.

Размещено на Allbest.ru