Особливості жанрових традицій прози Миколи Костомарова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості жанрових традицій прози Миколи Костомарова

Ірина Терехова

У статті визначено жанрово-стильові особливості прози М. Костомарова, окреслено вплив європейських і національних традицій на формування стилю митця, з'ясовано новаторську роль письменника у започаткуванні літературного жанру антиутопії. Прозові історичні твори М. Костомарова - оригінальне самобутнє явище літератури XIXстоліття, що представляє собою своєрідний синтез публіцистики, фольклору, етнографії.

В запропонованому дослідженні доведено, що художня проза М. Костомарова в жанровому вимірі вбирає в себе традиції вальтерскоттівського типу історичного роману, елементи готичної прози, достовірно передає історичний колорит епохи XVI-XVIIIстоліть.

Літературна палітра Миколи Костомарова досить розмаїта. На авторському рівні вона представлена прозовими, поетичними, драматичними, публіцистичними творами. На тлі літературного процесу ХІХ століття митець постає передусім як письменник-новатор, творець нових літературних жанрів, зокрема історичної та віршованої драми, винахідник жанру антиутопії, тим самим набагато випередивши своїх сучасників.

Російськомовна проза М. Костомарова тривалий час залишалася поза увагою літературознавців. Наука досі так і не здійснила цілісного системного дослідження прози письменника. Літературознавці В. Смілянська, Я. Козачок, М. Яценко розглядали повісті М. Костомарова не як осібне художнє явище, а переважно у безпосередньому зв'язку із його поезією та драматургією. Це і зумовлює актуальність даної роботи. Досить вагомою є думка В. Шевчука про цінність і значення творчості М. Костомарова. Дослідник наголошує, що цей письменник здійснив поворот «від безкритичного напряму наших українських романтиків, од їх гірких жалів за минулим та повної літературної безпорадності до серйозного, сучасного ставлення до літератури - це був первоміст до вогненної музи Тараса Шевченка» [6, 262].

Мета даної роботи - визначити специфіку жанрових традицій художньої прози М. Костомарова.

Зазначена мета вимагає вирішення таких завдань:

• визначити жанрово-стильові особливості прози М. Костомарова;

• окреслити вплив європейських і національних традицій на формування стилю Костомарова-прозаїка;

• з'ясувати новаторську роль митця щодо започаткування літературного жанру антиутопії,

• визначити оригінальність художньої прози М. Костомарова.

Проза М. Костомарова - оригінальне самобутнє явище літератури ХІХ століття, що представляє собою своєрідний синтез публіцистики, фольклору, етнографії. До неї зараховують повісті «Кудеяр», «Сын», «Сорок лет», «Холуй», «Черниговка», оповідання «Скотский бунт», «Приключения по смерти», «Больная», «Фаина», «Ольхов - няк», «Незаконнорожденные», «Тайновидец».

Жанровий плюралізм прози М. Костомарова визначається передусім ідейно-естетичною платформою романтизму. За слушним зауваженням дослідниці Н. Копистянської, художній твір оцінюється не за тим, як автор відтворив дійсність, а як створив новий художній світ, несхожий на художні світи інших авторів, як реалізував своє творче «я»: «Під впливом ідеї універсальних зв'язків змінюються не тільки жанри, а й жанротворчі та системотворчі принципи. Жанрову систему романтизму творять не «чисті», відокремлені один від одного певними правилами й нормами жанри, а ті жанрові різновиди і модифікації, які утворюються на основі найрізноманітніших зв'язків. Відбувається поєднання жанрів, наприклад, новели та казки, балади й повісті, новели; поєднуються літературні роди, передусім лірика вторгається в епос, драму, у результаті чого з'являється ліро-епічна поема, лірична повість, лірична драма; взаємодіють усі роди…» [2, 251]. Безсумнівно, під впливом романтизму М. Костомаров детермінує свої прозові твори: повість «Кудеяр» визначено як історична хроніка, повість «Сорок лет» названо народною українською легендою, повість «Холуй» - епізод з історико-побутового життя епохи, повість «Черниговка» - побутова бувальщина, повість «Сын» названо оповіданням.

Костомаров за основу своїх повістей бере різноманітні джерела: легенди, усні оповіді, життєві історії, матеріали судових справ. він детально та скрупульозно відтворює колорит епох ХУІ-ХУІІІ століть.

За слушним спостереженням М. Яценко «наукове сумління Косто - марова-історика, його глибокі знання та об'єктивність забезпечують стереоскопічність і художню переконливість бачення життя» [1, 352]. Документальність, зосередженість на історичних фактах є домінантним в жанровій структурі прози цього письменника. В повістях Костомарова історична правда тісно поєднується з художньою, художній вимисел переплетений з історичним фактом, дійсні історичні особи функціонують з вигаданими персонажами.

У прозі Миколи Костомарова кожна історична епоха репрезентована співвідношенням життєвої та художньої правди. Зокрема, наприклад, у повісті «Сын» відтворено період XVI століття, описані події, пов'язані із заколотом Степана Разіна. У цьому творі М. Костомаров переслідує мету: показати стосунки поміщиків і холопів. Тут показані такі вади вищого суспільства, як розпуста, аморальність, затурканість, фальш. На протидію цьому показано мораль і духовну велич простого народу. Загалом у повісті Костомаров намагався довести, як на долі окремої особистості відбивається характер епохи та події під час історичних потрясінь.

За своїми жанрово-стильовими ознаками проза М. Костомарова поєднує як національні, так і європейські традиції. Зокрема, повість «Черниговка» має багато спільного з історичними романами Вальтера Скотта. В сюжеті повісті поєднуються як романтичні, так і реалістичні риси. У цьому творі змальовано епоху другої половини ХІІ століття. Сюжет твору побудовано на матеріалі документів судового слідства, які Костомаров ретельно вивчив під час роботи в судовому архіві. В повісті описано злочин боярина Чеглокова. Він заради власної потіхи наругався над честю козачки Ганни Кусівни. Воєвода підступно викрав красуню в день її весілля та зробив своєю коханкою. Повість побудована на життєво правдивому випадку. Тут на прикладі кримінального вчинку боярина Костомаров показує життя українського народу після поразки гетьмана Мазепи. Костомаров, так само, як і Вальтер Скотт, використовує реалістичний метод зображення історичного минулого. За художніми образами персонажів змальовано історичні сили та тенденції, а зіткнення інтересів персонажів розкривали історичні суперечності. В повісті письменник відтворив місцевий колорит, використовував етнографічні деталі, які характеризували епоху. Змальовуючи переломні події в житті країни, письменник намагався своєю уявою охопити всю націю. Основу життя держави

Костомаров бачив у повсякденному народному житті. Авторським зацікавленням є відображення історичних подій і на цьому тлі - долі окремої людини.

Інша повість М. Костомарова «Кудеяр», так само як і «Чернигов-ка», наближена до вальтерскоттівського типу історичного роману. Однак тут, на думку М. Яценко, «певною мірою позначилася й стилістика готичного роману, представленого (саме в 70-х роках) в українській літературі «Марком Проклятим» О. Стороженка, тематично близьким до загаданих творів Костомарова» [1, 352]. Основна ознака готичної прози - зображення надприродного, жахливого, що постійно тримає читача в напрузі. М. Костомаров вміло використовує цей метод. «Кудеяр» є однією з найбільш яскравих повістей М. Костомарова, де, за слушним зауваженням В. Смілянської, «…доволі… екзотичних барв, драматичних подій, пристрасних, навіть «демонічних» характерів» [5, 457]. Сам автор визначає цю повість як історичну хроніку в трьох книгах, в якій змальовано події правління царя Івана Грозного. В основу заголовку повісті-хроніки покладено ім'я головного героя - Кудеяра. У сюжеті твору є багато спільного із готичним романом. Це передусім виявляється в драматизмі колізій, певній таємничості та екстраординарності подій.

Окремої уваги заслуговує оповідання «Скотский бунт», в ній Костомаров проявив своє новаторство, заклавши жанр антиутопії в українській літературі. Ймовірно, на думку дослідників, цей твір написаний у 1879 році. Вперше надрукований у періодичному виданні «Нива» у 1917 році з приміткою про те, що рукопис знайдено під час розбору паперів покійного Миколи Івановича Костомарова і друкується з дозволу Літературного фонду, якому належить право власності на всі твори відомого історика. Зауважимо, що свого часу цей твір належної оцінки серед сучасників, прихильників революції не мав. Пізніше у 1988 році журналіст В. Третьяков надрукував маловідоме оповідання М. Костомарова в журналі «Завтра», подавши свої коментарі і визначивши цей твір як перший у жанрі антиутопія. Пізніше «Скотский бунт» був перекладений й українською мовою та надрукований у Львові в газеті «Пост-поступ» у 1990 році. Однак і тут літературна критика оминула цей твір своєю увагою. Лише у 2017 році до 200-річного ювілею від дня народження М. Костомарова дослідник О. Ясь друкує це оповідання в «українському історичному журналі» та подає свої коментарі. тут вже український читач повною мірою може оцінити цей твір.

Це оповідання - зразок антиутопії, в ньому змальовуються негативні тенденції в суспільстві. «Скотский бунт» за формою епістола - послання малоросійського поміщика до свого петербурзького приятеля. У запропонованому листі ведеться оповідь про надзвичайну новину: як тварини намагалися отримати тріумф над людьми. Відтворено цілий бунт, повстання худоби: жеребців, свиней, свійської птиці і т.д. всі вони хотіли позбутися диктатури людини та здобути омріяну свободу. Головним призвідником повстання був величезний лютий бугай. Його підтримали жеребці, які мали великі образи на людей, свійська птиця, свині, що почали революцію та спустошили квітник. Оскаженілою масою тварин передусім керувало таке гасло: «Добьемся равенства, вольности и независимости, возратим себе ниспроверженное и попранное достоинство живых скотов, вернем те счастливые времена, когда скоты были еще свободны, не попадали под жестокую власть человека. Пусть станет все так было в иное блаженное, давнее время: снова все поля, луга, пастбища, рощи и нивы - все будет наше, везде будем иметь право пастись, брыкать, бодаться, играть… Заживем в полной свободе и в совершенном довольстве. Да здравствует скотство! Да погибнет человечество!» [4, 170-171]. Тварини відчули свою перевагу над людьми у плані сили: «На человека! На человека! На лютого тирана! Лягать его! Бить его! Кусать его!» [4, 173]. Посередником між двома ворожим таборами: буйною масою худоби та людьми виступає скотар Омелько. Цей персонаж наділений унікальним даром - розуміти мову тварин. Йому вдається домовитися з повстанцями та подарувати їм омріяну свободу. Далі сюжетна лінія розгортається так, що бунтівники не знають, що з цією волею робити і поволі починають знищувати самих себе: «Но тут рушилось согласие между рогачами и копытниками, - согласие, недавно установившееся по поводу их взаимного домогательства свободы. Не знаю, собственно, за что у них возникло несогласие, но только рогачи стали бодать копытников, а копытники - лягать рогачей: и те, и другие разошлись в разные стороны. После того в стаде и тех, и других произошло внутреннее раздвоение» [4, 181]. Повстанці не змогли жити в умовах свободи і самі повернулися до свого звичного життя, де панував диктат людини. Як бачимо, цей маловідомий твір Миколи Костомарова є як ніколи актуальним, тут постає страшна правда революції, коли некерована маса без чітко осмисленої ідеї може зруйнувати напрацьоване попередниками, що в свою чергу призведе до глобальної катастрофи. Оповідання Миколи Костомарова «Скотский бунт» має просту сюжетну лінію, але в ній вбачаємо глибинний філософський підтекст. Це твір - пересторога того, що порив до прекрасного майбутнього може бути дуже небезпечним, якщо керуватися лише ідеєю споживання і якщо ця боротьба не буде осмисленою.

Отже, ми бачимо, що за своїми жанровими традиціями проза М. Костомарова досить різноманітна. Вона вбирає в себе традиції вальтерскоттівського типу історичного роману, елементи готичної прози, достовірно передає історичний колорит епохи ХУІ-ХУІІІ століть. В українській літературі ХІХ століття Костомаров постає новатором, творцем жанру антиутопії. На сьогодні його твори як ніколи актуальні та заслуговують належної оцінки сучасників.

Список використаних джерел

костомаров література жанровий проза

1. Історія української літератури ХІХ століття: в 2 кн. / за ред. М.Г. Жулин - ського. - К.: Либідь, 2005. - Кн. 1. - 656 с.

2. Копистянська Н. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства. - Львів: ПАІС, 2005. - 368 с.

3. Костомаров М. І. Твори: в 2 т / упоряд., передм. та приміт. В.Л. Смілян - ської. - К.: Дніпро, 1990. - Т. 2: Повісті. - 1990. - 780 с.

4. Костомаров Н.И. Скотский бунт. Письмо малороссийского помещика к своему петербургскому приятелю (До 200-річчя від дня народження М. І. Костомарова та століття першої публікації «Скотского бунта») // Український історичний журнал. - 2017. - №1. - С. 157 - 182.

5. Смілянська В.Л. Шевченкознавчі розмисли: збірник наукових праць. - К.: 2005. - 491 с.

6. Шевчук В.О. Муза Миколи Костомарова // Шевчук В.О. Дорога в тисячу років: Роздуми, статті, есе. - К.: Радянський письменник, 1990. - С. 262 - 269.

Размещено на Allbest.ru