Емпіричний метод у дослідженні полілатеральності ЕМОЛ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Емпіричний метод у дослідженні полілатеральності ЕМОЛ

Махачашвілі Р. К., доктор філологічних наук, доцент, доцент кафедри романської філології та порівняльно-типологічного мовознавства

Анотація

У статті йдеться про семіотичну систему - мову ешоц, яка подається з кута зору полілатеральності, що вперше уводиться в дослідження й експлікується авторами як категорія, яка відображає у знакові emoji різнобічне, багатовекторне відтворення емоцій за допомогою логіко-структурного, лексико-граматичного, морфологічного та ін. засобів. Експлікується аналіз епюр за умови застосування емпіричного методу. Сам метод розкривається у статті з позиції неопозитивізму, субстратом якого є раціональний підхід до експерименту.

Значну увагу приділено у статті поясненню концепції «мовних ігор» Л. Вітгенштайна та синтезу цієї концепції з ігровими функціями знаків emoji, що зумовило елімінацію поняття «громадянське суспільство» з його складниками ідентифікації (генотипом, психотипом, традицією, релігією) та масштабну промоцію поняття «мережевого суспільства» (М. Кастельс) - суспільства, яке ґрунтується на горизонтальних соціальних зв'язках, головну роль у якому відіграють не ієрархічні моделі, а соціальні мережі. Причиною цієї трансгресії виявлено перенесення знакових систем у комп'ютерне буття.

Апелюючи до того, що основний підхід у нашому дослідженні - логіко-семантичний, висновлено, що подібний сцієнтистський напрям належить до «антропологіза- ції» формальних наук - логіки та математики. Тому авторами статті проведено експеримент і сформовано гіпотезу дзеркального фізикалістського відтворення форми та змісту знака. Прикладами слугували знаки природної (китайської) та штучної (emoji) мов: ієрогліфічний знак, що є іманентним зразком логіко-когнітивної усії знака, та знак emoji - піктографічне зображення сонця. На основі цього експерименту простежено синкретичність і закономірність формальної подібності знаків протягом їх еволюції. Останнє для формального підтвердження виведено за допомогою формули «речення зведення» Р. Карнапа.

Таким чином, зроблено висновок про необхідність дослідження у структурі emoji логічного синтаксису у синтезі з його моделлю у природних мовах на основі емпіричного методу.

Ключові слова: emoji, полілатеральність, емпіричний метод, комп'ютерне буття, знак, «мовні ігри», дедуктивна теорія.

Постановка проблеми. Поєднання логічного і семантичного різновидів неопозитивізму зумовлене специфікою нашого дослідження. Будь-яка мова - це знакова система. Проте природні мови (системи) недосконалі. На початку ХХ ст. на цьому акцентував лінгвіст Ф. де Сосюр [10], дослідивши мовний знак як білатеральний. Згодом білатеральність знака з різних кутів зору бралася за основу в доктринах представників телеологічного і прагматичного підходів до дослідження мови та мовлення (школи глосематиків, дескриптивістві, позитивістів). Тому емпіричний метод як субстрат сцієнтистського експерименту є фундаментальним у дослідженні полілатеральності ешор. Безперечно, в емпіризмі ми звертаємося до чуттєвого досвіду в теорії пізнання, однак за основу беремо його третю форму позитивізму - неопозитивізм, який має раціональний, а не чуттєвий базис. А отже, орієнтуємося на логіко-семантичний підхід до досліджуваного об'єкта.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Представники методу в лінгвістиці й аналітичній філософії: Р. Карнап, Г. Райхенбах, Б. Рассел, К. Поппер, Л. Вітгенштайн, Я. Лукасевич, Ф. Вайсманн, К. Гедель та ін. Упродовж останніх років з означеної теми з'явилися праці таких лінгвістів і філософів, як І. Біскуб, А. Васютин, Р Махачашвілі, Д. Островська, А. Синиця та ін.

Метою статті є системний аналіз особливостей емпіричного методу в дослідженні полілатеральності ешсуі, що дозволить простежити логіко-семантичний підхід під час аналізу трансгресії знаків із природних мов у штучні. полілатеральність мовний гра emoji

Виклад основного матеріалу. Логік і філософ Л. Вітгенштайн увів поняття «мовних ігор» ^ргасікріеі) з огляду на недосконалість природних мов. Скажімо, його питання: «Чи можуть різні люди відчувати однаковий біль?» [4, с. 66] експлікується трансформацією мовних конструкцій для вираження болю. Звідси - орієнтація на «індивідуальну мову», оскільки різні люди відтворюють у мові та мовленні ментальні характеристики, запрограмовані структурою мислення. Зауважимо, що людський мозок копіює структуру тільки однієї мови (генетичної), незважаючи на володіння людиною двома і більше іноземними мовами. Відтак, якщо діалог відбувається між людьми однією мовою, це не означатиме, що вони відображають структуру знакової системи діалогу. Генетично (ментально - у Л. Вітгенштайна) вони структурують, а відповідно, і сприймають та інтерпретують текст по-різному.

І це розрізнення відбувається через утворену структурою генетичної мови нейронну сітку в мозку людини. Враховуючи те, що нейронна сітка певної мови має власну будову схеми, не схожу зі схемами будь-яких інших мов, концепція «мовних ігор» Л. Віт- генштайна підтверджується, і кожна людина диференційно виражатиме біль, у т. ч. в межах однієї мови. Власне, унікальність будови нейронних сіток і стала передумовою створення штучного інтелекту, детермінованого енною кількістю штучних мов. Першою такою сіткою є телеграфна азбука Морзе (Morse code, «морзянка»), запропонована в 1838 р. американським винахідником Семюелом Морзе. «Морзянка» відтворювала графічні знаки за допомогою комбінації крапок і тире, корелятом чого є математичний двійковий код - 0/1 - класичний цифровий код, який використовується для генерування цифрового контенту.

У свою чергу, зазначена вище сентенція є першопричиною оперативної еволюції цифрових технологій та елімінує поняття «громадянське суспільство» з його складниками ідентифікації (генотипом, психотипом, традицією, релігією), а отже, й «індивідуальну мову». Натомість масштабно поширюється поняття «мережевого суспільства» (М. Кастельс) - суспільства, яке ґрунтується на горизонтальних соціальних зв'язках, головну роль у якому відіграють не ієрархічні моделі, а соціальні мережі [3]. У зв'язку з останнім відбувається трансгресія комунікації на всіх рівнях мовної структури, запропонованої свого часу представником структурної лінгвістики Е. Бенвеністом [2]. Причиною цієї трансгресії є перенесення знакових систем у комп'ютерне буття (КБ) - складну, багатовимірну сферу синтезу дійсності , людського досвіду та діяльності, опосередкованих новітніми цифровими та інформаційними технологіями; техногенну дійсність, складову частину техносфери буття [9, с. 36]. У свою чергу, знакові системи комунікації в КБ відображають у денотатах більше, ніж дві сторони усії - (від давньогр. ота) - у новогрецькій мові термін тлумачиться для позначення сутності та природи якоїсь речі [5, с. 225]. Зокрема, йдеться про emoji - (від яп. картинка і І? - знак, символ; яп. вимова [ептосігі]) - о собливі мовні ідеограми, нефонетичні, багатомод для вираження широкого спектру людськ різних цифрових медіа [3]. У зв'язку з мультимодаль н і стю комп'ютерних знаків вважаємо за необхідне ввести в дослідження emoji термін «полілатеральність» - (від давнь огрец . ло№ - багато; від лат. latus - сторона) - категорія , яка відобр а- жає у знакові emoji різнобічне, багатовекторне відтворення емоцій за допомогою логіко-структурного, лексико-граматичного, морфологічного та ін. засобів. Відтак посилюється необхідність застосування та дослідження такої послідовності таксонів у їх синергії:

мова (свідомість) ^ метамова (логіка/штучні знакові системи = мислення) ^ семантика (інтерпретація + значимість (appaviiKog) = знаковість (appa) денотата. Усе зазначене вище й окреслюється в емпіричний метод дослідження з погляду логіко-семантичного підходу.

Зовнішніми ознаками emoji є гномічні (міміка, жести) та психологічні (почуття, відчуття) властивості. Проте базисом (внутрішньою ознакою) emoji є його структура - Unicode. Внутрішня ознака a priori має сцієнтистський напрямок дослідження, не адіафоризуючи зовнішні ознаки, а навпаки, синтезуючи в собі всі властивості. Усе це, власне, і є експлікацією алгоритму генерування та розпізнавання знаків emoji в КБ.

Необхідність емпіричного методу в дослідженні полі- латеральності emoji передбачається «антропологізацією» (Б. Картер) формальних наук, передусім логіки та математики. Антропний принцип Б. Картера полягав у врахуванні людського фактору в наукових процесах і явищах, що зумовило антропологічно-екзистенційний спосіб проблематиза- ції з прагматичною направленістю та значущістю наукових результатів [6]. Emoji є ідеальним прикладом «антропологі- зованого» штучного знака, оскільки першорядно відображає почуття й емоції людини. На антропному принципі акцентували свою увагу і представники неопозитивізму, спираючись на недосконалість природних мов: вивчення людського суспільства необхідно проводити науковими методами.

Звернемо увагу, що емпіричні знання не тотожні чуттєвим, оскільки в будь-якому разі залежать від раціональної обробки чуттєвих даних. Вираження останніх, у свою чергу, передбачає визначення логічної категорії. Таким чином, є необхідність досліджувати у структурі emoji логічний синтаксис у синтезі з його моделлю у природних мовах. Для підтвердження зазначеної вище гіпотези подаємо приклад трансгресії структуралістської схеми Л. Єльмслєва [8, с. 109] (рис. 1) у схему логі- ко-семантичної візуалізації emoji «посмішка» (рис. 2):

Трансгресія природної мови в emoji відбувається таким чином. Схемою, синкретичним піктографічним символом, у цьому разі є сам згенерований і втілений у КБ emoji, оскільки потенційно відображає найвищий синтаксичний рівень, закодований у символ. Нормою буде поняття «посмішка», матеріальне втілення якого якраз не залежить від лексеми. Узус є топографічною конструкцією штучного знака на основі природних. Акт мовлення, у свою чергу, надає варіанти відтворення граматики природних мов і штучної їх схематизації у КБ - від мовних виразів до Ші^е.

Застосування в нашому дослідженні емпіричного методу передбачається у співвідношенні гіпотези з уже відомими науці емпіричними фактами, як і з тими, які будуть встановлені в ході експерименту. А це означає також застосування дедукції в гіпотезі емпірично висновлених умовиводів, через що гіпотеза є більш вірогідною, якщо нею можна пояснити велику кількість явищ за умови конкретизації кожного елемента певного явища. Назвімо цей емпірично-есенційний процес, за Р Карнапом, дедуктивною теорією [7, с. 27].

Спираючись на організацію дедуктивної теорії у використанні нами емпіричного методу в дослідженні, побудуємо гіпотезу дзеркального фізикалістського відтворення форми та змісту знака. За приклад візьмемо ієрогліфічний знак, що є іманентним зразком логіко-когнітивної усії знака, та знак emoji - піктографічне зображення сонця. Лінія послідовності дзеркального відображення в Р. Карнапа отримало назву «речення зведення» [7, с. 25-26], що експлікує таке: поняття можуть зводитися до предикатів спостереження за допомогою редукційних речень - «речень зведення». У нашому дослідженні спробуємо звести предикати як смислові екс- пліканти (пояснення взаємозалежності знаків з об'єктами (знаками) у природній (китайській) і штучній (emoji) мовах (рис. 3).

На схемі відтворена ієрогліфічно-іконічна репрезентація об'єкта «сонце». Прийомом експерименту емпіричного спостереження пояснюємо іконографічне зображення сонця, де коло - це кваліа від об'єкта спостереження (позначення сенсорних, чуттєвих явищ будь-якого роду, наприклад, кваліа червоного яблука - червоність) [6].

У давньокитайській мові, з огляду на вірування давніх китайців, сонце позначалося як центр Всесвіту (2). Варто зауважити, що принцип створення ієрогліфічного письма a priori покладався на емпіричний метод. Учений і каліграф епохи династії Тан Юй Шинань про винахід Цан Цзе засвідчив: «Він створив шість видів ієрогліфічних рисок, узявши за зразок контури гір і потоків, річок і морів, сліди дракона та змії, птахів і звірів» [11, с. 5].

Пізніше відбулося спрощення ієрогліфіки: коло змінилося на фігуру, що має прямі кути (3). Спрощення сприяло розширенню лексико-семантичного поля китайської мови. Наприклад, давньокитайський ієрогліф на позначення місяця (5) змінився за допомогою додавання нових елементів (елементів неповного місяця) до ієрогліфа «сонце» (6). Прямокутна фігура на схемі (4) - ключова. У китайській мові - це фігура-субстрат у генеруванні ієрогліфа; загалом за умови фізикалістського відтворення об'єкта тінь від сонця утворюється за допомогою прямокутної форми. Це пов'язано з давнім астрономічним приладом ґномоном. Його основною конструкцією є вертикальний стовп, який, власне, і відкидав тінь від сонця на поверхню Землі. Відтак за різної довжини та широти прямокутних фігур тіні можна було визначити час. А отже, у фізикалістському сприйнятті кваліа від кола (сонця) - це прямокутна фігура. За всіх цих умов і згенерувалася логічна послідовність дзеркального відображення «сонця».

Таким чином, наша схема синтезує емпіричне (чуттєве) й емпіричне (логіко-семантичне), утворюючи закономірність трансгресії візуалізації поняття за допомогою «речень-зве- день» (експлікантів). Зобразимо сказане вище формулою логічного слідування Р Карнапа [7, с. 31], де Q - експериментальна умова; R - «якщо ми реалізуємо експериментальні умови». Таким чином, виводимо формулу:

(Я1) Q1 э ^2 э Q3 э Q4)

(Я2) Q5 э ^6 э Q4)

Висновки

Отже, за допомогою емпіричного методу в дослідженні полілатеральності еи^і в комп'ютерному бутті можемо з'ясувати багатовекторність мовного знака як за граматичними категоріями природної мови, так і за логічним синтаксисом цифрового кодування оптичного символа. Синкретичність комп'ютерного знака дозволяє розгорнути в лінійному просторі та фракталізувати його кодифікацію від Ші^е до мовних виразів і мовленнєвих актів. Активізуючи й інші методи дослідження, емпіричний передбачає орієнтацію на прагматику мови, що дозволяє дослідити об'єкт у формаліст- ському і когнітивному аспектах одночасно.

Література

Бахтіна А. Логіко-семантична реконструкція оповідання Хуана Хосе Арреоли «Стрілочник»: оусія дихотомії «істина-хиба». Літератури світу: поетика, ментальність і духовність. 2018. № 12. С. 5-16.

Бенвенист Э. Общая лингвистика. Москва : Прогресс, 1974. 446 с

Больше чем смайлики. 2015. ИКЬ: http://apptractor.ru/marketing- шопеЦгаЦоп/етоїі.МшІ (дата звернення: 20.10.2015).

Вітгенштайн Л. Тгайа^ Logico-Philosophicus / пер. з нім. Є. Поповича. Київ : Основи, 1995. 229 с.

Європейський словник філософій: Лексикон неперекладностей. Т. 1. Київ : Дух і Літера, 2009. 576 с.

Зайцев И. Квалиа и парадигма функционализма.

Карнап Р Преодоление метафизики логическим анализом языка / пер. А.В. Кезина. Вестник Московского университета. Серия 7 Философия. № 6. 1993.

Лингвистические вопросы алгоритмической обработки сообщений / АН СССР, Ин-т языкознания ; отв. ред. : РГ. Котов, К.И. Кур- баков. Москва : Наука, 1983. 248 с.

Махачашвілі РК. Динаміка англомовної інноваційної логос- фери комп'ютерного буття : автореф. дис. ... докт. філол. наук : 10.02.04. 2013. 42 с.

Соссюр Ф. де. Заметки по общей лингвистике / пер. с фр. ; общ. ред., вступ. ст. и коммент. Н.А. Слюсаревой. Москва : Прогресс, 1990. 280 с.

Размещено на Allbest.ru