Назви меж і межових віх в українсько-молдавських грамотах XIV–XV століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Назви меж і межових віх в українсько-молдавських грамотах XIV-XV століть

Тимочко Б.В.

Статтю присвячено описові назв меж і межових віх, що засвідчені в юридичних документах XIV-XV століть із території Молдавського князівства. Докладний структурний і лексико-семантичний аналіз назв меж і межових віх дає змогу переконливо говорити про структуру утвореної ними лексико-семантичної групи, семантику та джерела формування її компонентів.

Актуальним завданням мовознавства продовжує залишатися дослідження історії становлення української мови на різних рівнях. Надійним підґрунтям таких досліджень є рукописні пам'ятки української мови, що зберігаються в державних і приватних колекціях України та інших держав, а також опубліковані матеріали, що містять їх тексти. Оскільки таких пам'яток в Україні збереглося порівняно небагато, науковці різних країн уже кілька століть поспіль звертаються до пам'яток української мови, написаних на території Молдавського князівства, яких збереглося набагато більше, завдяки чому староукраїнська мова на всіх рівнях, у тому числі й лексичному, представлена в них повніше. Особливу наукову цінність мають українсько-молдавські грамоти (далі - УМГ), написані староукраїнською писемно-літературною мовою, яка була офіційною в Молдавському князівстві протягом майже трьох століть. Необхідність вичерпного аналізу лексикону староукраїнської мови, частиною якого є назви меж і межових віх, що засвідчені в УМГ, зумовлює актуальність теми пропонованого дослідження.

Особливості мови УМГ на різних мовних рівнях досліджували В.Г. Ярошенко [1], М.С. Антошин [2], Д.П. Богдан [3], Л.В. Венєвцева [4], Й. Мацурек [5; 6], М.М. Пещак [7], С.С. Перепелиця [8], І.Б. Царалунга [9]. Проте лексика УМГ, яку відтворено в Словнику староукраїнської мови ХІУ-ХУ століть, частково описано в працях О.І. Яцимирського [10], В.Г. Ярошенка [1], М.С. Антошина [2], Д.П. Богдана [3], М.Ф. Станівського [11], Л.Л. Гу - мецької [12], В. Штефуци [13] та ін., проаналізовано в межах окремих тематичних груп у загальноукраїнському контексті в академічній «Історії української мови» [14], залишається малодослідженою.

Метою статті є опис структури лексико-семантичної групи (далі - ЛСГ) «Назви меж і межових віх», а також класифікація її номенів за походженням, сферами функціонування в сучасній українській мові, особливостями використання та будовою.

Засвідчені в УМГ назви меж і межових віх формують ЛСГ «Назви меж і межових віх», що складається з п'яти лексико-семантичних структур (далі - ЛСС). Початком її структурування є виокремлення двох лексико-семантичних підгруп (далі - ЛСПГ): ЛСПГ «Назви меж» і ЛСПГ «Назви межових віх».

ЛСПГ «Назви меж»

Для номінації меж - природних або умовних ліній, що розмежовують різноманітні просторові об'єкти, зокрема й державні чи приватні володіння, - в УМГ засвідчено лексеми грлницл, рувЭжй, рувекъ, /трьгрлницл `кордон, межа': едно мЭсто ютъ пгстини Близько грлници лЭдцкои (1445 15 І: 358); и продали селишча своа п №стаа, що с №т на грлници (1452 15 ІІ: 24). Лексема походить від псл. *%татса [16 VII: 106-107]. У сучасній українській мові лексема границя `лінія, що розділяє які-небудь території, смуга поділу' є розмовною [17 II: 157]. Фонетичні варіанти цього номена засвідчені в говірках української мови з такою самою семантикою: у бойк. говірках: границя `кордон, межа', `місце, де сходяться поля сусідніх сіл' [18 І: 190]; у гуц.: границ'и `кордон, межа' [19: 39]; в українських говірках Румунії (далі - УГР) засвідчено похідне від цієї лексеми: ґрані(и) чер'іу `прикордонників' [26: 649] (р. в., мнж.);

рсувіжії `кордон, рубіж': А /отаръ тдмъ селюмъ да естъ ютъ великыи дргмъ <…> право на ддлъ, где рувЭжй на древд (1446 15 І: 373);

рсувежъ `кордон, рубіж: а /отар тои пустини на вер/ъ долины <…> та прости на туржук рувЭжи (1453 21 II: 445). Лексеми рубежъ, рувіжїіє континуантами псл. *гдЬеїь [22 V: 131]. У сучасній українській мові фонетичний/словотвірний/грама - тичний варіант лексем руввкъ, рувЭжй-лексема рубіж (ч. р.) `лінія, межа, що відділяє кого-, що-небудь від когось, чогось', `природна перешкода, яка служить такою лінією, межею', - засвідчений як нормативний [17 VIII: 893] рувжъ (ж. р. - Б.Т.) - рувЭжй (с. р.));

/отлрь `кордон, межа': А /отірь имъ: ютъ Марышевъши, валъ што поперекъ Полл, до Серета (1392 15 І: 3); А на томь /о - тарЭ, аще мочи им № юсадити села (1414-1419 15 I: 56); А /тр тому вышеписанном № сел № на имЭ Ботещимь що на Мланд да ест ют уси/ сторюн по старому /тлр$(1500 23 II: 175). В УМГ лексему, очевидно, запозичено з румунської чи мадярської мов (пор.: молд. хотар, мад. hatar `межовий знак між земельними ділянками або територіями сіл' [20 II: 513], рум. ЫШг `кордон, межа'). У сучасній українській літературній мові лексема не засвідчена. Фонетичні, акцентуаційні, граматичні варіанти лексеми функціонують з такою самою чи подібною семантикою в говірках української мови, а саме: у бойк. говірках: хо - тарь `трахт (очевидно, дорога - Б. Т) в полі чи толоці; забута стежка' [18 ІІ: 345]; у бук.: готарь `межа між селами' [25: 75]; у гуц.: готарь `межа між селами, край села' [19: 39], хітарь `межа (між селами)' [19: 211]; хотарь `земельна власність села' [19: 212]; в УГР: готара `межі між селами, полями' [26: 647], х'ітар `межа між двома селами' [26: 710]; у пд.-бук. гуц. говірці: готар' `межа, границя; громада' [24: 153]; у пд. бук.-покут.: готар' `границя обширу села' [27: 335]; у марам.: готар' `кордон, границя села' [28: 285], хутар' `межа, границя' [28: 318].

У ЛСПГ «Назви меж» виокремлено ЛСМГ «Назви старих (попередніх) меж».

ЛСМГ «Назви старих (попередніх) меж». Для номінації старих (попередніх) меж використано номінативне словосполучення старииотр `стара (попередня) межа': съ всдми своими стрими хотарми (1409 15 І: 35); А хотартому вышеписанном № сел № на имі Ботещимь що на Мланд да ест ют оусих сторюн по старомоу ртр № по к №да из віка юживааи (1500 23 II: 175).

ЛСПГ «Назви межових віх»

Для номінації межових віх - точок на природних або умовних лініях, які розмежовують чи окреслюють просторові об'єкти, - використано назви предметів суходільного й водного довкілля та їх частин, а також назви рослин і їх частин. Це спричиняє виокремлення в межах ЛСПГ «Назви межових віх» двох ЛСМГ: ЛСМГ «Назви природних межових віх» і ЛСМГ «Назви антропогенних межових віх».

ЛСМГ «Назви природних межових віх». Для номінації природних межових віх використано назви предметів неживої природи, що формують суходільне й водне довкілля, і назви предметів живої природи, що формують світ рослин, напр.: могила `пагорб (природний або штучний), що виконує роль межової віхи'. Номен походить від псл. *mogyla `купа' [22 III: 493]. У сучасній українській мові лексема засвідчена як нормативна з іншим значенням: могила `місце поховання і насип, горбик на ньому' і `високий насип на місці давнього поховання' [17 II: 157]. Із подібним до засвідченого в УМГ значенням лексема функціонує в окремих говірках української мови, а саме: у пд.-бук. гуц. говірці: могила `граничний камінь; кіпець між державним і громадським ґрунтом' [24: 188].

ЛСМГ «Назви антропогенних межових віх». Для називання антропогенних межових віх (переважно споруд) засвідчено номени й номінативні словосполучення: копана могила, столпъ, хотарь:

копана могила `(межовий знак) (штучно насипаний горб - Б.Т.) копець' [20 I: 495]: ютъ толі чересь поле, на оувючь, на копаиИ могил №(1492 15 III: 230);

столпъ `межовий знак, стовп' [20 II: 389]: ютъ д №вь росо - Хатыи чересь заподїи, чересь п №ть, на столпъ где могила копана (1488 15 III: 62); ютъ толі на връхъ дила, на динъ столпь, та на ювочи дила на дорог №, на столпь (1495 15 III: 336). Лексема походить від псл. *stъlpъ `стовп' [22 V: 422]. Фонетичний варіант цього номена в сучасній українській мові - лексема стовп `колода або товстий брус, установлені вертикально' - засвідчений як нормативний [17 IX: 720];

Хотарь `межовий знак між земельними ділянками або територіями сіл' [20 II: 513]: и поставили тому хотари, поченши дорогою Банскою до Ротымпановы могилы (1423 15 I: 80).

Роль межових знаків, що спеціально створені для окреслення меж певних ділянок і є точками на них, можуть виконувати також деякі об'єкти антропогенного довкілля (переважно споруди спеціального призначення), напр., пивница, погревь: пивница `підвал, льох, пивниця' [20 II: 144]: ютъ пивници прості наверхъ діла (1412 15 I: 45); погрівь (очевидно, `погріб, підвал' - Б. Т): ютъ погрікь, та прости на дило у глюдъ (1495 15 III: 336).

У синтаксичних конструкціях, які описують межі ділянок через позначення межових віх на них, часто використано поєднання назв межових віх як однакового, так і різного походження, а саме: 1) натурогенного: ютъ толі чірісь лісь и чірісь потшкъ №рипъ, ютъ толі, попоудъ діла, № жидовинъ (1497 15 III: 361); чрсъ мохил №, на Виколе, та на другую руптуру (1425 15 I: 86); та штъ р птри, попрікь, у могылоу (1422 15 I: 73); Романь водвода овладад Землею Молдавьскою штъ плаиины до морд (1392 15 I: 3); 2) натурогенного й антропогенного: ютъ това на столпь що естъ № поле, та по выше гр №шахъ на столпь (1499 15 III: 420); А хотаръ тЭмъ селомъ <…> штъ воды, по середъ тополїд, на краи тополїд, пивница, штъ пивници прості наверхъ діла, могила (1412 15 I: 45).

Назви межових віх засвідчено переважно в складі прийменникових конструкцій, іменникові компоненти яких називають просторові об'єкти, що виконують роль межових віх і (разом із прийменниковим компонентом) передають семантику місця (точки на природній чи уявній лінії, що окреслює певну ділянку землі): початок чи продовження межі, будь-яку точку на проміжку між початком і кінцем межі, напрямок проведення межі, кінець межі: поченши штъ матк №Башїа (1492 15 III: 230); чірісь полі и чірісь дорогі и чірісь ровню и чірісь Бръладъ (1495 15 III: 280); попоудъ діла, № жидовинъ (1497 15 III: 361); на врв № на віріг Брълада (1495 15 III: 280); до дороги що переходитъ ютъ довгого полі (1495 15 III: 280).

Між компонентами ЛСГ «Назви меж і межових віх» існують тісні лексико-семантичні зв'язки, що виявляються в синонімії, яка часто є наслідком міжмовної інтерференції (`кордон, межа': граница - роувіжїі - роувжъ - хотарь; `межовий знак, стовп': столпъ - хотарь) та полісемії (хотарь `кордон, межа' і `межовий знак').

У ЛСГ «Назви меж і межових віх» переважають однослівні номени. Номени-словосполучення використано тільки для диференціації багатозначних однокомпонентних назв подібних реалій: могила `пагорб'; `природний пагорб, що виконує роль межової віхи'; `антропогенний пагорб, що виконує роль межової віхи' - копана могила `антропогенний пагорб, що виконує роль межової віхи'; хотарь `кордон, межа'; `межовий знак між земельними ділянками або територіями сіл' - ст'арии хотар `стара (попередня) межа'.

Отже, здійснений аналіз назв меж і межових віх дає змогу говорити про таке: 1) ЛСГ «Назви меж і межових віх» - це структура, що складається з п'яти ЛСС, між елементами якої існують тісні лексико-семантичні зв'язки; 2) за походженням більшість у цій ЛСГ становлять лексеми, що сягають своїм корінням праслов'янського періоду, інші - запозичення з румунської мови; 3) за структурою в цій ЛСГ переважають однослівні номени; 4) засвідчені в УМГ назви меж і межових віх у сучасній українській мові мають вузьку локалізацію і зберегли своє значення переважно в українських говірках південно-західного наріччя, а також в українських говірках Румунії. Більшість назв меж і межових віх, що мають у сучасній українській мові різнорівневі відмінності, зберігають при цьому засвідчену в УМГ семантику.

Література

межа лексичний семантика український

1. Ярошенко В. Українська мова в молдавських грамотах XIV-XV вв. Зб. для дослідження історії української мови. Київ, 1931. Т. 1. С. 247-338.

2. Антошин Н.С. Язык молдавских грамот XIV-XV вв.: автореф. дисс…. докт. филол. наук. Ленинград, 1961. 34 с.

3. Bogdan D.P Caracterul limbii textelor slavo-romвne. Bucureзti, 1946. 46 p.

4. Веневцева Л. Молдавские грамоты XIV-XV веков как источник изучения истории украинского языка (Фонетика. Морфология): автореф. дисс…. канд. филол. наук. Харьков, 1966. 23 с.

5. Macыrek J. K dejinam cesko-ukrainskяch a cesko-rumunskяch vztahы

2. pol. 14. a 1. pol. 15. stoleti. Slovanskй historikй studie III. Praha, 1959. S. 127-184.

6. Macыrek J. K otazce vztahы listiny ceskй, ukrajinske a moldavskй v druhй polovine XV. stolet'. Sbornik prad filosofickй faculty brnйnske university, roc. IX, fada historicka. C. 7. Brno, 1960. S. 151-161.

7. Пещак М. Типи українських грамот XIV ст. та їх стилістичні особливості. Мовознавство. 1970. №6. С. 58-65.

8. Перепелиця С.С. Про фонетичні особливості українсько-молдавських грамот кінця XIV - середини XV! ст. Українська мова на Буковині. Чернівці, 1998. С. 23-28.

9. Царалунга І. Діалектне розшарування в староукраїнській мові (на основі явищ вокалізму грамот XIV-XV ст.). Волинь-Житомир - щина. 2015. Вип. 26. С. 141-151.

10. Яцимирский А.И. Молдавские грамоты в дипломатическом и палеографическом отношении. Русский филол. вестник. 1906. Т. 55. №1-2. С. 177-198.

11. Станівський М. Дві буковинсько-молдавські грамоти середини XV ст. Українська мова в школі. 1960. №3. С. 16-19.

12. Гумецкая Л.Л. К вопросу о языке молдавских грамот XIV-XV вв. Otazky dejin stfedni a vychodrn Evropy. Vyd. 1. Brno, 1971. P 25-35.

13. ШтефуцаВ. БолгарскиесловавукраинскихграмотахXIV-XVвеков. Българският язик и литература на кръстопътя на културите. Szeged, 2009. С. 33-37.

14. Історія української мови: Лексика і фразеологія. Київ: Наук. думка, 1983. 743 с.

15. Documenta Romaniae historica: A. Moldova. Vol. I-III. Bucuresti: Editura Academiei Republicii Socialiste Romania, 1975-1980.

16. Этимологический словарь славянских языков. Москва: Наука, 1974-2012. Вып. 1-38.

17. Словник української мови: в 11 т. Київ: Наук. думка, 1970-1980.

18. Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок: у 2 ч. Київ: Наук. думка, 1984.

19. Піпаш Ю., Галас Б. Матеріали до словника гуцульських говірок (Косівська Поляна і Росішка Рахівського р-ну Закарпатської обл.). Ужгород: УжНУ, 2005. 266 с.

20. Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.: у 2 т. Київ: Наук. думка, 1977-1978.

21. Costдchescu M. Documentele moldovenejti mainte de §tefan cel Mare. Vol. I-II. Ia§i: Viaja Romдneasca, 1931-1932.

22. Етимологічний словник української мови: у 7 т. Київ: Наук. думка, 1982-2012.

23. Bogdan І. Dokumente Lui Stefan cel Mare. Vol. I-ІІ. Bucuresti, 1913.

24. Горбач О. Словник говірки с. Бродин, повіт Радівці (Румунія). Olexa Horbatsch. Dialektologie. Gesammelte Aufsatze. 1992. C. 136-238.

25. Словник буковинських говірок. Чернівці: Рута, 2005. 688 с.

26. Павлюк М., Робчук І. Словник діялектних текстів. Українські говори Румунії. Едмонтон; Львів; Нью-Йорк; Торонто, 2003. С. 633-718.

27. Горбач О. Південня буковинсько-покутська говірка с. Милешо - вець бл. Радовець. Olexa Horbatsch. Dialektologie. Gesammelte Aufsatze. 1992. С. 324-375.

28. Горбач О. Словник говірки с. Поляна (Румунія). Olexa Horbatsch. Dialektologie. Gesammelte Aufsatze. 1992. С. 276-321.

Размещено на Allbest.ru