Лінгвокультурні стереотипи кольору в українській мові (на матеріалі колірних характеристик зовнішності людини)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лінгвокультурні стереотипи кольору в українській мові (на матеріалі колірних характеристик зовнішності людини)

Марчук Л.М.

Анотація

Статтю присвячено лінгвофеноменологіч- ному аналізу зовнішності людини, колірним характеристикам людини як біологічного об'єкта, які одночасно служать й оцінними характеристиками. Завдякидослідженнюпоняттякольорулексичнийкласкольороназвподаний як ціліснеутворення.

Ключові слова: лінгвокультурністереотипи, колірнийпростір, еталоннаколірна модель, епітети-кольоративи, параметризація.

Статья посвящена лингвофеноменологическому анализу внешности человека, цветовым характеристикам человека как биологического объекта, которые одновременно служат и оценочными характеристиками. Благодаря исследованию понятия цвета лексический класс цветообозначений представлен как целостное образование.

Ключевые слова: лингвокультурные стереотипы, цветовое пространство, эталонная цветовая модель, эпите- ты-колоративы, параметризация.

The article is devoted to the lingofenomenolog- ical analysis of the appearance of a person, the color characteristics of a person as a biological object, which at the same time serve as evaluative characteristics. Due to the study of the concept of color, the lexical class of color meanings is represented as a holistic formation.

Key words: linguocultural stereotypes, color space, reference color model, epithets-colorations, parametrization.

Постановка проблеми. Поняття лінгвокультурних стереотипів тісно пов'язане з дослідженнями ментальності та певними соціальними аспектами, оскільки перцепція кольору опирається на тимчасові (змінні) екстралінгвістичні чинники, але вияви її на матеріалі певної мови є досить стабільними, узуальними та специфічними. Аналіз поля кольору через поняття лексичного складу у феноменологічних зламах дозволить відчути нюанси категорії кольору як антропоцентричної субстанції й реалізувати дослідження в лінгводидактичних процесах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Колірні характеристики зовнішності людини були предметом дослідження в таких аспектах: С. Ігнатьєва розглядала особливості кольорової картини світу в українському щоденниковому дискурсі [2], Л. Пулатова аналізувала зовнішність людини в національних фраземнихмовних картинах світу на матеріалі української та німецької мов (зокрема червоний колір) [3], Г Дядченко студіювала епітети-кольоративи, що стосуються портретної характеристики людини, в українській поезії кінця ХХ - початку ХХІ століття [4], З. Шевчук описала колірні лексеми як основні соматеми на позначення візуального сприйняття жінки на матеріалі української постмодерної прози [5, с. 102-120].

Метою статті є опис особливостей колірних найменувань зовнішності людини в лінгвокультурологічному та психосе- мантичному аспектах, а також можливість побудови градацій- ної й оцінної шкал щодо репрезентованих лексем. колір репрезентований лексема

Виклад основного матеріалу. О. Селіванова подає таке тлумачення терміну стереотип: «стереотип (від гр. stereos- твердий, typos- відбиток) - детермінована культурою, упорядкована й фіксована структура свідомості, фрагмент картини світу, що уособлює результат пізнання дійсності певним угрупованням і є схематизованою стандартною ознакою, матрицею предмета, події, явища. Стереотипи є засобами економії зусиль людини у сприйнятті складних об'єктів і захищають її цінності, позиції та права. Термін з атрибутом «соціальний» уведений американським соціологом У Ліппманном (1922 р.) під час аналізу впливу знань про предмет на його оцінку та сприйняття й використаний не лише в лінгвістиці, а й у соціології, психології, етнографії, когнітології, культурології тощо» [1, с. 579]. Колірні характеристики належать, на нашу думку, до етнічних стереотипів, оскільки «...виконують функції стабілізації й ідентифікації угруповання як єдиного етносу, акумуляції й систематизації його соціокультурного й історичного досвіду, трансляції знань носіїв певної мови від покоління до покоління, захисту групових інтересів, своєрідності національної культури в умовах міжетнічних контактів тощо. Дослідники виділяють такі ознаки етнічних стереотипів: образність, спрощеність, схематичність, цілісність, оцінність, символічність, суб'єктивність, категоричність, ілюзорність. Серед етнічних стереотипів етнолінгвісти виокремлюють автостереотипи й гетеростерео- типи: перші узагальнюють уявлення про представників власної етнічної групи та їхню оцінку, другі оцінюють представників інших етносів, що не завжди відображає реальні риси чужих етнічних груп» [1, с. 579].

Колірний простір XYZ- це еталонна колірна модель, задана в строгому математичному сенсі організацією CIE (InternationalCommissiononIllumination - Міжнародна комісія з освітлення) в 1931 р. Градація відбувається через кодування кольору, накладання одного на інший. Наприклад, червоний, зелений і синій є базовими для змішування кольорів, у поліграфії ж основою для цього є блакитний, пурпуровий, жовтий і чорний кольори.

Таким чином, спробуємо розглянути колірні характеристики людини як біологічного об'єкта, якими її наділяє наша свідомість. Людина може в кольорі сприймати лише одну деталь зовнішності й узагальнено оцінювати та наділяти цим кольором усю людську фігуру або й характер. Наприклад: «Сергію Миколайовичу, а у мене невеличка радість», - ясне, дещо дитяче обличчя Олеся засвітилося так, неначе справді трапилося щось приємне» [6, с. 32]. Прикметник ясний у колірній гамі трактуємо за СУМом: «4. Не темного кольору; світлий» [7, с. 655]. Цей колір автор уживає, оскільки передає позитивну оцінну характеристику героя: «Олесь засміявся. Я й справді зрадів, побачивши його - одну з небагатьох світлих особистостей нашого бізнес-світу» [6, с. 30] (колір обличчя = ставлення до особистості). Або: «Петро стежить за моїм поглядом, якусь мить вдивляється в світле Аделине обличчя, і я бачу, як крізь нього прокочує хвиля почуттів - він і сам починає сяяти, йому забиває дух» [8, с. 22].

Колір шкіри тіла може бути темним, смуглявим, світлим, білим, оцінюватися щодо наявності чи відсутності пігментації, а отже, може бути засмаглим, золотистим тощо. За допомогою таких відтінків кольорів автор створює контрастні образи: «Це було смішно: ми з Аделею - як небо і земля. Аделя - бліда і напівпрозора, з хмарою русявого волосся, тонкого, як пух, делікатна, мов сніжна бабка зі збитих вершків, замріяна, ранима і тонкосльоза... Я, Стефанія Чорненько - жилава, смаглява і бистра, міцна, як хлоп, зовсім негарна. Гарне в мене тільки волосся: лискуче, міцне і пряме, у тіні темне, як кора дерева, на сонці спалахує мідними іскрами» [8, с. 28].

Колір обличчя є ціннісно-змінною величиною, яка залежить від таких чинників, як стан здоров'я, душевний спокій/ хвилювання, час доби, пора року тощо. Саме обличчя, завдяки змінним характеристикам, найбільше може наділятися цілою гамою кольорів. Таким чином, колірні характеристики шкіри часто мають процесуальний характер. Засобами передачі таких характеристик є предикати стану, виражені прикметниками, дієсловами, прислівниками, дієприслівниками. Напр.: «Клара Липинська розчервонілася, як рак, кисті рук затисла у вольовий кулак» [9, с. 67].

Колір обличчя може бути блідим, темним, засмаглим тощо: «Їхні дискусії могли тривати годинами, і Липинський притримував чергові аргументи лише тоді, коли помічав сльози на її блідих щоках» [9, с. 65].

До яскравих кольорів, які беруть участь у передачі кольору обличчя, відносимо рум'яний, розчервонілий, із рум'янцем. Напр.: «Мама ще більше розчервонілася, вигукнула щось нерозбірливе і розлючена вибігла з квартири» [9, с. 163]. У нашому прикладі дієслово розчервонілася вказує на лють героїні, найвищий вияв експресії. Або: «- Я зробив, як ти велів, друже, - відповів задуманий і розчервонілий Липинський, - я уявив її голою» [9, с. 53]. Дієприкметник розчервонілий передає хвилювання головного героя після першого публічного виступу (голою герой уявив собі публіку). До цього ж ряду синонімів відносимо й дієприкметник розпашілий: «Збудження лоскоче нерви: у пань розпашілі щоки, панове навпаки, стримані і зосереджені» [8, с. 16] (розпашілі - це щоки з рум'янцем). Почервоніння може бути й наслідком сором'язливості: «Іванка, знову густо почервонівши, шепотіла їй на вухо: «Я помітила ваші панчохи, пані Аделю! Страх люблю панчохи і різну пишну одіж, маю таку слабкість», - і вона прикрила обличчя долонями» [8, с. 87]; «І справді, коли я заносила до салону горнятка чи печиво, він червонів іще більше, починав совгатись на стільці й голосно чмихати носом» [8, с. 95]. Рум'янець на щоках може бути штучним і передавати дещо знижену оцінку людини: «Обличчя жінки густо намальоване: рум'яні щоки, отруйно-пурпурові губи, вугільні брови» [8, с. 21].

Крім того, почервоніння обличчя може вказувати й на вплив різних зовнішніх чинників на людину (морозу, спеки, вітру, температури тіла, фізичних навантажень) або може бути її природним кольором: «Йосиф Рідний, улюблений учень її батька, рятівник людності у найближчому майбутті, довготелесий бузько з вухом замість носа, незграбний і пурпуро- волиций...» [8, с. 184].

Крім червоного, у колірній гамі присутній і зелений колір обличчя, який указує або на погане самопочуття, або на сильні почуття: «Позеленів князь від люті» [12, с. 16]. Блідість може передавати переляк людини та хворобливість: «Йосиф був так само блідий і нажаханий» [8, с. 182]; «Тоді блідою щокою Ли- пинського скотилася одна велика сльоза» [9, с. 137]. Блідий колір також асоціюється з воском: «Стефі не завадить додати трохи рум'янцю, бо зовсім воскова стала на лицях...» [8, с. 161] (воскова у значенні бліда).

Значення якісних прикметників визначено поза контекстом і ситуацією, тобто воно перебуває в незалежному стані.

Наприклад, прикметник-кольороназвачервоний (томат, обличчя, яблуко) у кожному окремому словосполученні буде мати градаційну специфіку, але ознака «червоний» у будь-якому разі й без контексту буде означати конкретний параметр кольору, проте в різних його виявах (більш червоний, менш червоний). Але в жодному разі «червоний» не втрачає значення «одного з основних кольорів спектру, що йде перед оранжевим, кольору крові та його близьких відтінків» [10, с. 1374].

Ознаки прикметників червоний, зелений, синій тощо незмінні, тобто колір залишається однаковим, проте може змінюватися його насиченість. Таким чином у тексті може з'явитися градація. Кольорова градація визначається як кількість «кроків» між найяскравішим і найтемнішим рівнем зображення в проекції. Рівень градації здійснює дуже сильний вплив на реалістичність картинки, що передається іншими словами; чим більше «ступенів» градації кольоровості, тим більшим є діапазон переданих кольорів [11].

Кольорова градація виявляється й у тому, що колір може переходити з одного стану в інший: обличчя з білого (блідого) може стати червоним (буряковим) = почервоніти (у разі чистої кольорової ознаки), а може змінювати питому вагу ознаки, якщо це змішані або складені ознаки. Отже, колір є психологічним феноменом, джерелом емоційних переживань. Одночасно колір може мати комунікативне завдання - передання градаційної функції. Щодо градаційних ознак, які передаються лексемами-кольороназвами, то варто кваліфікувати їхнє функціонування через призму лінгвокультурних феноменів. Кольо- роназви тісно пов'язані із соціальною й етнічною традицією. Можливість «наділення» кольором об'єкта, кольорова картина світу існують у межах певної мовної спільноти й можуть бути зрозумілі лише в процесах категорійного членування, прийнятого в певному соціумі.

Кольороназваантропоцентрична й аксіологічна за своєю природою, оскільки це завжди оцінка об'єкта з погляду кольору, який надзвичайно багатий відтінками.

У зазначених прикладах спостерігаємо ще одну особливість: нерідко кольоропозначення людини й обличчя еквівалентні, оскільки відбувається метонімічне перенесення. Напр.: «Санітарка, у хрумкому білосніжному халаті й чепці, мов витесана зі снігової брили, зосереджено складає стерильні інструменти до лискучої хромованої скриньки. Вони лягають на дно із чистим крижаним брязкотом» [8, с. 25]. За допомогою прикметників білосніжний, сніговий, крижаний автором створений цілісний образ жінки, тіло якої також має білий (блідий) колір.

Очі в людини - це головний елемент, у них живе думка та віддзеркалена душа. Спробуємо простежити особливості ко- льористики очей в українській мові. Світлі очі мають ледь помітну різницю та відповідають лексемам сірі, голубі, сині. Проте в українській мові, сині та голубі кольори можуть перебувати в антонімічних відношеннях. Напр., згадаймо В. Сосюру:

«Сині очі в моєї дружини,

А у тебе були голубі».

Сірий колір може ставати сивим - білішим, аніж сірий, або темніти до синього або ж чорного. Узагалі українській мові властиве порівняння з певними символами культури, як-от «Чорні очка, чорні очка, як терен» (Нар. пісня). Проте світлі очі досить часто поєднані в українському мовному просторі з гарною людиною та можуть визначатися лише прикметником ясний. Пор.: «А Дмитрик - майже дитина. Добрий такий і тихий. Мовчить та дивиться. А очі має великі. Ясні» [13, с. 101]. Проте й темний колір може нести позитивну інформацію про людину: «Він не відповів посмішкою, але в темних, глибоко посаджених очах я розгледіла новий вираз: зацікавленість і м'якість» [8, с. 41].

Голубі (за кольором) очі в українській мові передають колір, що дуже милий, як і люди, які мають такий колір очей. Напр.: «Для Ірки він був ідеалом, який то наближався до неї, то віддалявся... Він був голубооким красенем, проте зовнішність хлопця мало тривожила Ірину - навіть якби він був потворним горбанем, вона однаково «запала» б на нього» [14, с. 40].

Надзвичайно цікавий колір очей у персонажів творів Є. Гуцала: «Ти стежив за матір'ю - як ступає по підлозі, як осміхається, як тримає круглу свою, вже посічену сивиною голову, як брови інколи здригаються, як дивляться жолудеві очі» [15, с. 11]. Колір зіставлений із віком жінки та спокійним прекрасним обличчям, він також порівнюється з кольором світло-коричневим, кольором жолудя. Цікавим є той факт, що колір зіставлений із культуремою-символом, властивим українському народу, - дубом і його плодами - жолудями. Такі світло-карі очі передають «пивний» колір очей у польській мові [ртопеoczy] - із погляду носія української мови їх можна визначити як світло-карі з жовтим відтінком. Додавання різних відтінків до основних кольорів очей - одна з характерних ознак сучасної української прози: «...чому рогівки його очей якось млосно темніють, чому їхній колір стає чорно-синім, як колір закарпатських сушених сливок...» [8, с. 56].

Якщо проаналізувати художні тексти, то для представників українського етносу більше властивий карий колір очей, для поляків естетичним ідеалом, на думку В. Кульпіної, є зелений колір очей [16, с. 122].

Зміна кольору очей може вказувати на стан людини: «Очі Аделині - зворушливо підпухлі від сліз, рожеві» [8, с. 41]; «Навіть навпаки: він скидався на самого дідька з наелектризованим від збудження сивим волоссям, налитими кров'ю очима» [8, с. 156]. Лексемами, які передають це значення, є прикметники та дієприкметники, оскільки вони належать до семантичних груп, як і дієслова або віддієслівні лексеми, що можуть передавати градаційне значення. Вони звично мотивовані якісними прикметниками: посивіти - «стати сивим», схуднути - «стати худим» тощо.

Так, почервонілі або червоні очі можуть указувати на: а) температуру в людини; б) запальний процес; в) безсоння; г) сльози (фізичний стан людини й результат душевних переживань).

Зовсім інший стан - стан гніву - переданий синтаксичним зворотом очі, налиті кров'ю, а слово кров асоціюється з червоним кольором. Щодо градаційної шкали, то ці образи можна подати як збільшення ознаки від нуля: нормальні очі будь-якого кольору в звичайному здоровому стані <почервонілі очі <червоні очі < очі, налиті кров'ю.

Висновки

Зазначимо, що не всі з можливих кольорів беруть участь у кольоропозначенні зовнішності людини. Окремі колірні лексеми спеціалізовані; так, розчервонілий може бути вжитий тільки щодо зовнішності людини. До колірної парадигми зовнішності людини входять не лише терміни-прикметни- ки, а й дієприкметники, дієслова, ускладнені мовні конструкції. Робимо висновок, що колірні лексеми мають специфічні виміри в кожній окремій мові, релевантні щодо комунікативної значущості, віддзеркалюють градаційний і оцінний аспект в ан- тропоцентричній та етноцентричній парадигмах.

Література

1. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. Полтава: Довкілля-К, 2006. 716 с.

2. Ігнатьєва С. Особливості кольорової картини світу в українському щоденниковому дискурсі (аксіологічний аспект). иИЬ: file:///C:/Users/User_2/Downbads/pslmg_2012_9_29.pdf.

3. Пулатова Л. Характеристика зовнішності людини в націо

нальнихфраземних картинах світу українського та німецького народів. иИЬ: file:///C:/Users/User_2/Downbads/Npkpnu_

fil_2013_34_75%20(1).pdf.

4. Дядченко Г. Епітети-кольоративи в українській поезії кінця ХХ - початку ХХІ століття (портретна характеристика). иИЬ: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/110468/17Dyadchenko.pdf'?sequence=1.

5. Шевчук З. Вербалізація мовного портрета жінки (на матеріалі української жіночої прози: дис. канд. філол. наук, спец. 10.02.01 - українська мова. Луцьк, 2017. 262 с.

6. Брати Капранови. Щоденник моєї секретарки. К.: Зелений пес, 2011. 400 с.

7. Словник української мови в 11 т. К.: Наукова думка, 1970-1980.

8. Андрухович С. Фелікс Австрія. Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. 279 с.

9. Малярчук Т. Забуття. Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. 250 с.

10. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. 1440 с.

11. Автандилов Г. Краткая шкала цветов. М., 1962. 23 с.

12. Іваничук Р І земля, і зело, і пісня: короткі повісті. Львів: Срібне слово, 2006. 160 с.

13. Матіос М. Майже ніколи не навпаки. Львів: Піраміда, 2007. 170 с.

14. Гримич М. Фріда. К.: ПП Дуліби, 2006. 192 с.

15. Гуцало Є. Полювання з гончим псом. К.: Рад. письменник, 1980. 288 с.

16. Кульпина В. Лингвистика цвета: Термины цвета в польском и русском языках. М.: Московский Лицей, 2001. 470 с.

Размещено на Allbest.ru