Комунікативна функція алегорії у сучасному українському художньому тексті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунікативна функція алегорії у сучасному українському художньому тексті

Монастирська Х.Р.

Статтю присвячено опису комунікативної функції алегорії у сучасному українському художньому тексті. Стверджуємо, що художній текст як комунікативна одиниця здійснює передачу інформації, впливає на мовну картину світу читача завдяки текстовим повідомленням із закодованим смислом. В основі алегорії лежать спільні фонові знання адресанта й адресата, які допомагають осмислити вдачу людини, її індивідуалізовану свідомість. Алегореми як одиниці алегорії - це носії комунікативного навантаження, що відображають інтенції, вмотивовані авторською позицією, мають мовно-естетичний ефект. Когнітивний аналіз тексту дає можливість визначити інтенції адресанта. Під комунікативною інтенцією класифікуємо реалізацію інтенції (волі, наміру, бажання) у мовній формі. Мовленнєва інтенція може унаочнювати лінгвістичний опис лише за умови проходження таких етапів: намір - смисл - текст / висловлення. Автор художнього тексту, зважаючи на метод конструювання художньої дійсності, прямо або закодовано відбиває своє ставлення до відображеного у тексті, перебуває у взаємозв'язку із ним. Адекватність сприйняття адресатом кодованої інформації у художньому тексті залежить від таких факторів, як: 1) фонові знання; 2) інтелектуальний рівень; 3) загальнокультурний рівень; 4) вік; 5) рівень володіння мовою; 6) ментально-психосоматичні характеристики; 7) комунікаційна позиція на момент взаємодії. Авторський задум і його суб'єктивна позиція впливає на спосіб передачі інформації. Кожному тексту характерна модальна валентність, під якою розуміють ставлення автора до повідомлення, його концепції, зорієнтовані на адресата. Виділяємо низку комунікативних функцій, що виконують алегорійні одиниці у художньому тексті, а саме: припущення, прохання, рекомендації (поради), погрози, суворої вимоги (наказу), пояснення, іронії, осуду.

Різноаспектність вивчення тексту вмотивована виконанням ним численних функцій. Актуальність дослідження структурно-семантичної об'єктивації алегорії крізь призму комунікативної функції в художньому тексті ґрунтована на твердженні про те, що алегорія, будучи елементом гри, виявляє себе модифікованою одиницею, формує макросемантику тексту. Основні завдання - розкрити за допомогою алегореми приховану інформацію та ідею художнього тексту; розробити параметри класифікації алегорем, зважаючи на комунікативно-інтенційний зміст тексту.

У сучасному мовознавстві побутує думка, що текст, зокрема художній, є «вищою формою реального вияву комунікативної сутності мови» [12, с. 134]. Багатовимірність тексту полягає у складній комунікативній природі, яка становить тріаду: «автор (творець тексту) - текст (матеріальне втілення мовленнєво-мисленнєвої діяльності) - читач (інтерпретатор тексту)» [2, с. 8]. Ця взаємодія реалізується певними вербальними показниками, такими як поетичні тропи, фігури, цитати, ліричні відступи, сюжети, що уможливлюють «діалогічні відношення» автора та читача [6, с. 510] і формують образне тло. Наша розвідка є першою систематичною спробою встановити й описати комунікативну функцію одиниць алегорії - алегорем, які моделюють художню дійсність, формують асоціативно-образне тло художнього тексту.

Мета статті полягає у з'ясуванні поняттєвого навантаження комунікативної функції алегорії у сучасному українському художньому тексті.

Текст як феномен лінгвальної та екстралінгвальної дійсності відіграє роль обов'язкового складника комунікативного процесу, котрий фіксує, зберігає і передає інформацію у часі та просторі, відбиває психічне начало людини, є продуктом конкретної історичної доби, формою культури та відображає соціокультурні традиції [1, с. 146].

У зв'язку з викладеними твердженнями актуальним є аналіз алегорійних одиниць у комунікативній функції, адже їхнє семантичне навантаження скероване на відтворення міжособистісних відношень автор - читач і має на меті передачу конкретного повідомлення.

Творення художньої дійсності тексту мотивоване інтенціями автора. Вважаємо, що алегорія «як результат взаємодії власне семантичного (пропозиційного) змісту з прагматичною настановою» [13, с. 60] є засобом передачі авторського повідомлення та невід'ємним компонентом парадигми адресант - текст - реципієнт.

Алегорія базується на спільних фонових знаннях адресанта й адресата, котрі «з проекцією на мовні форми вираження відкривають перспективи осмислення вдачі людини в її ментальному стані, індивідуалізованій свідомості» [9, с. 54]. Послуговуючись алегорією, автор художнього тексту піднімає важливі проблеми та теми, моделює мовленнєву ситуацію. Адекватність сприйняття реципієнтом кодованої інформації повідомлюваного залежить від таких факторів, як:

1) фонові знання;

2) інтелектуальний рівень; 3) загальнокультурний рівень адресанта; 4) вік; 5) рівень володіння мовою; 6) ментально-психосоматичні характеристики; 7) комунікаційна позиція на момент взаємодії [9, с. 105].

Під комунікативною інтенцією розуміємо втілення інтенції (волі, наміру, бажання) у мовній формі, тому що мовленнєва інтенція може унаочнювати лінгвістичний опис лише за умови проходження таких етапів: «намір - смисл - текст / висловлення» [15, с. 30]. А.П. Загнітко підкреслює, що комунікативно-інтеційний зміст - це невід'ємна складова частина кожного речення та, зокрема, тексту [6, с. 122]. Когнітивний (концептний) аналіз тексту дає можливість визначити інтенції адресанта.

Побудова композиційного тла художнього тексту, ставлення автора до зображуваного, яке втілюється у категорії оцінності, образності, емотивності, експресивності, у специфіці реалізації змістово-фактичної, змістово-концептної та змістово-підтекстової інформації, є показниками суб'єктивної модальності [11, с. 152, с. 108]. Згідно з концепцією І.Р Гальперіна автор художнього тексту прямо або опосередковано (закодовано) відображає своє ставлення до представленого у тексті, тобто перебуває у взаємозв'язку з текстом [4, с. 123].

Сучасні дослідники тексту виокремлюють як Автора-На - ратора, так і Метаавтора. Н.В. Кондратенко зазначає, що «автор-наратор уособлює внутрішньотекстову реальність, суб'єктивно-текстова діалогічність у цьому разі реалізована не через авторське, а оповідне мовлення; натомість ідейні погляди метаавтора не збігаються з поглядами оповідача, автор виступає креатором власної реальності, коментує й оцінює створене» [8, с. 148]. У цьому контексті виділяємо низку комунікативних функцій алегорійних одиниць: припущення, прохання, рекомендації (поради), погрози, суворої вимоги (наказу), пояснення, іронії, осуду.

Проаналізуємо ці позиції:

- позначення припущення: Він дивився на всіх трьох і відчував, що зараз замекає, мов баран, поповзе по килиму навколішки і видасть всі три чарки напою, а можливо, й увесь сьогоднішній обід (І. Роздобудько. «Тут і тепер»). Текст експлікує алегорему на позначення людини, котра перебуває у стані алкогольного сп'яніння. Автор вибудовує нову смислову модель, вербалізовану у лексичних одиницях поповзе по килиму навколішки, видасть три чарки напою, сьогоднішній обід. Значення цих лексем нівелюють символічний компонент слова баран - уособлення глупоти, простуватості, нерозумності. Інтенцію припущення передано конструкцією, яка вер - балізує ймовірність: відчував, що зараз замекає, мов баран;

- вираження прохання: Врятуй мене, Бога ради! - прошепотів він спрагло. - Врятуй, пташе, бо я починаю боятися. Он вона, жінка-птах, котра відвідує невільників та самотніх. Онде її чоло світиться в темені, сріблисте й рівне, прикрашене перловою наміткою, - перли тихо сяяли в сутіні, яка розріджувалася чи примеркла, коли місяць заплітався павутиною. Он вони, очі, - справді наче зорі, але не ті, з неба, до яких даремно намагався досягнути думкою Розенрох, а живі й теплі, в яких можна заблукати, - хід у світ дивного росту та весни. Онде вони - руки, простягнені вздовж ясного й чудового тіла, які за мить можуть стати крильми і які були перед цим крильми. Онде вони - груди, дві сніжно-білі гори, повні сліпучого, сонячного молока, - він може припасти до них і пити й насититися (В. Шевчук. «Птахи з невидимого острова»). Образ птаха, за твердженням Н. Городнюк [5], стає уособленням духовних цінностей: потреби пізнання, прагнення до самовдосконалення й істини, мрії. Прохання адресанта вербалізується за допомогою алегореми-апелятива пташе, який позначає набір сем «надія на повернення з неволі», «здобуття свободи», «одержання розради»;

- вираження рекомендації (поради): Йди, сороко, - сказав. - Або ж рота на замок. І ключика сховай. Сказав, бо бачив, як до хати Оленка підходить. А ледь ступила й чемно до Ольки привіталася, та, не випустивши й пари з вуст, з підтис - нутими губами, мов боялася з рота воду випустити, із хати вийшла (В. Лис. «Століття Якова»). Авторська рекомендація виражена дієсловами у наказовій формі йди, рота на замок, ключика сховай, що позначають бажану дію за певних обставин. Денотативна сема лексеми сорока («лісовий птах родини воронових з довгим хвостом і чорно-білим пір'ям, що видає характерні звуки - скрекотіння») нівелюється [14, 9, с. 463], символічний компонент «надмірно балакуча людина (перев. жінка)» [14, 9, с. 463] виходить на перший план, звідси алего - рема сорока позначає людину, котра полюбляє точити ляси;

- позначення погрози: Тетянка про Старостенків наказ німцю женитися уже тиждень як знала, бо уїдливий секретар парткому Ласочка якось заскочив до клубної бібліотеки, де Тетянка ридала над жіночими романами з восьмої ранку до сьомої вечора, і - у лоба. <…> Ти як зі мною розмовляєш, корова! Та я тебе… Я тебе… Знайшла собі тепле місце, ще і рота роззявляє! Підеш мені на буряки, скоро мовчати навчишся! (Люко Дашвар. «Молоко з кров'ю»).

Активацію погрози пов'язано зі звертанням, алегорійним пейоративом - носієм негативної мовної оцінки. Меліоративна та пейоративна оцінка розглядаються як протилежні поняття щодо нульової оцінки, що є точкою відліку [7, с. 4]. Зв'язок лексеми корова з предикативними конструкціями ти як зі мною розмовляєш, знайшла собі тепле місце, рота роззявляє, підеш на буряки, скоро мовчати навчишся підсилює інтенсивність погрози. Еліптичні речення Та я тебе… Я тебе… передають інтенції волевиявлення адресанта. Алегорема корова у контексті експлікує не «велику парнокопитну свійську молочну тварину» [14, 4, с. 295], а символічну семантику на позначення незграбної, товстої або нерозумної жінки [14, 4, с. 295];

- відображення суворої вимоги (наказу): - Ти мені, Стьопко, не тягни! Оце ще трохи потерплю. Після жнив не оженишся з горбоносою, шию скручу. - За що? - За те, що слова не дотримав. Нам таких цвіркунів, бляха-муха, нетреба! - Грошей нема. Окуляри треба міняти, а у мене… - Ти мене цими казками не годуй. Щоби завтра до дівки пішов! Зрозумів? (Люко Дашвар. «Молоко з кров'ю»).

Мовно-естетичне тло на позначення суворої вимоги (наказу) відбивається за допомогою формально-смислових компонентів наказу, які відтворюють художню образність і передають експресивність вислову не тягни, не оженишся <… > шию скручу, казками не годуй, щоби завтра до дівки пішов, зрозумів. Непересічну роль відіграє вживання окличних і питальних речень, що додають тексту емоційного забарвлення. Евфемізм бляха-муха відображає здивування, досаду, роздратування чи інші сильні емоції [3], таким чином моделює фрагмент художнього тексту. Алегорема цвіркун втрачає денотативну смислову конотацію «комаха підряду прямокрилих, яка тертям крил створює тріскучі звуки» [14, 11, с. 187] та послуговується позначенням негативних морально-етичних якостей, унаочнює несерйозного чоловіка, котрий дає марні обіцянки;

- відображення пояснення: - Але ж наш будинок старий, - виправдовується Пазьо. - Ще австрійський. А старі будинки так маються - їх неможливо вичистити до блиску. Хочеш, продамо цю квартиру. Переїдемо в новобудову. Там усе буде сяюче і нове. - Не хочу! Хочу жити тут, у цьому свинарнику! Я свиня, і маю жити у свинарнику! Я - свиня! Пазьові дуже її шкода. Він не знає, що ще сказати, аби Фаня заспокоїлася (Т. Малярчук. «Звірослов»).

Найменовуючи героя свинею, адресант наділяє його якостями неохайної, непорядної людини. Взаємодія алегореми з контекстними елементами маю жити у свинарнику, хочу жити <…> у цьому свинарнику породжує прирощення нових смислів. Зі зміщенням смислових акцентів есплікується образ неохайної жінки, сема «скнарість» (Переїдемо в новобудову. Там усе буде сяюче і нове. - Не хочу! Хочу жити тут, у цьому свинарнику!), асоціати «непотріб», «бруд», «жадібність» (неможливо вичистити до блиску) додають контексту динамічності. Вислів Я - свиня! наштовхує на думку, що автор тексту таким чином висловлює докори сумління людини, яка вчинила неморальний вчинок;

- вербалізація іронії: Всі погляди - відверто чи приховано - стежили за ходою цих двох доісторичних рептилій, вщент укритих зморшками, ніби вони виповзли з неоліту. Даю руку на відсіч, що кожен з того молодого м'ясного рагу подумав так: як було б добре, якби через двадцять, сорок чи п'ятдесят мати можливість ось так заходити в море (Роздобудьмо

І. «ЛСД. Ліцей слухняних дружин»). Текстовий фрагмент збагачено семантикою алегореми рептилія, використаної як засіб експресії, який необхідно розшифрувати, щоб зрозуміти ситуацію. Алегорема дає можливість експлікувати поняття старості. З одного боку, компоненти доісторичні, вщент укриті зморшками, ніби вони виповзли з неоліту привносять конотацію іронічності, породжуючи асоціат «старий як світ», звідси констатуємо негативне ставлення до старості як вікового періоду життя. З іншого - метафора молоде м'ясне рагу, що змальовує молодь, нарощує саркастичні нашарування. Контекстні одиниці як було б добре, якби через двадцять, сорок чи п 'ятдесят мати можливість ось так заходити в море як вузлові елементи тексту виявляють конотації заздрощів і невпевненості у завтрашньому дні;

- вербалізація осуду: Вони лежали на махровій траві, і ящірка боялась поворухнутись, їй здавалося, що вона от-от помре, збезчещена, нікому не потрібна. Ящірка плакала. - І завжди отак ревуть. Що шукало, те й знайшло. Чого киснеш? (Л. Пономаренко. «Земляне серце»).

Залучення у художній текст алегореми асоціюється з новими смисловими параметрами повідомлення. У словниковій статті вказано, що ящірка - «невеликий плазун із видовженим тілом, покритим дрібною роговою лускою, і з довгим хвостом» [14, 11, с. 662]. Символічне поняття семи ящірка передає як позитивну, так і негативну оцінність (позначає логіку, набожність, безсмертя, а також ворожіння, ледачість)

У контексті ящірка дорівнює збезчещеній жінці, це засвідчують компоненти лежали на махровій траві, здавалося, що вона от-от помре, збезчещена, нікому не потрібна. Пропозиція Ящірка плакала уможливлює підведення підсумку, що вона шкодує через скоєне;

- реалізація схвалення: Артьом Миколайович бере Григорівну за руку. - Ви якось схудли чи мені здається? - Здається. Куди мені ще більше худнути. Я і так як саранча. - Якщо і саранча, то дуже гарненька (Т. Малярчук. «Звірослов»).

Ядром значення алегореми є номінація на позначення комахи. Саранча (сарана) - «комаха, схожа на коника, яка перелітає величезними зграями, знищує посіви і рослинність; небезпечний шкідник сільського господарства» [14, 9, с. 58].

На ґрунті семантичного аналізу виділимо семи, що експлікують ядрові значення алегорійної одиниці: «шкідник», «той, хто живе у зграї». Однак жодне із вказаних значень не верба - лізується у текстовому фрагменті. Взаємодія алегореми з елементами текстового середовища Саранча + схудли + куди ще більше худнути має наслідком вихід за межі традиційної семантики. У контексті Куди мені ще більше худнути. Я і так як саранча алегорема саранча відбиває риси зовнішності людини, позначає худорляву статуру. Пропозиція Якщо і саранча, то дуже гарненька оприявнює позитивне ставлення до зображуваного, а вислів бере Григорівну за руку наштовхує на думку про наявність романтичних почуттів.

Доходимо висновку, що художній текст як завершена комунікативна одиниця, забезпечуючи передачу інформації, зазнає впливу ситуативної модальності через ускладнені текстові повідомлення з закодованим смислом. Перспективи подальшого дослідження полягають у з'ясуванні суті комунікативної функції сучасного художнього тексту, її місця з-поміж інших функцій і визначенні точки їх перетину у художньому тексті.

Література

алегорія комунікативний мовний

1. Бацевич Ф.С. Нариси з лінгвістичної прагматики: монографія. Львів: ПАІС, 2010. 336 с.

2. Валгина Н.С. Теория текста: учебное пособие. Москва: Логос, 2004. 280 с.

3. Викисловарь. URL: https://m.wiktionary.org/wiki/%D0% B1% D0% BB % D1% 8F % D1% 85% D0% B0% D0% BC % D1% 83% D1% 85% D 0% B0 (дата звернення: 11.10.2019).

4. Гальперин И.Р Текст как объект лингвистического исследования. Москва: URSS, 2007. 144 с.

5. Городнюк Н. Культурні аспекти проблеми демонічної жіночості у творчості Валерія Шевчука. Актуальні проблеми слов'янської філології. 2004. №9. URL: http://glavred.info/ archive/2009/08/04/174420-0.html (дата звернення: 10.10.2019).

6. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: монографія. Донецьк: ДонНУ, 2001. 662 с.

7. Коваленко Е.В. Языковая актуализация пейоративной оценки: на материале английского языка: дис…. канд. филол. наук: 10.02.04 / Государственное образовательное учреждение высшего профессионального образования «Барнаульский государственный педагогический университет». Барнаул, 2006. 192 с.

8. Кондратенко Н.В. Синтаксис українського модерністського і пост - модерністського дискурсу: монографія. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. 328 с.

9. Кононенко В.І. Текст і слово: монографія. Київ-Івано-Фран - ківськ: ПНУ, 2017. 189 с.

10. Краткая энциклопедия символов. URL: http://www.symbolarium. ru/ mdex.php/%D0% AF % D1% 89% D0% B5% D1% 80% D0% B8% D1% 86% D0% B0 (дата звернення: 11.11.2019).

11. Кузьмина Н.А. Интертекст и его роль в процессах эволюции поэтического язика. Москва: КомКнига, 2007. 272 с.

12. Матвійчук Т.П. Наукове трактування тексту та його роль у комунікативній діяльності людини. URL: file:///D:/Nchnpu_10_2012_9_ 40% 20 (1).pdf (дата звернення: 05.12.2019).

13. Поліщук Н.П. Комунікативна функція тексту в теорії мовленнєвого впливу. Studiaphilologica. 2014. №3. URL: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/stfil_ 2014_3_13 (дата звернення: 06.12.2019).

14. Словник української мови: в 11 т. / АН УРСР Інститут мовознавства / ред. І.К. Білодід. Київ, 1994. 670 с.

15. Формановская Н.И. Речевое общение: коммуникативно-прагматический подход. Москва: Русский язык, 2002. 216 c.

Размещено на Allbest.ru