Суспільно-економічна лексика ділової документації Гетьманщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суспільно-економічна лексика ділової документації Гетьманщини

У статті розглядаються лексеми на позначення суспільно-економічних понять, які функціонували в діловій мові XVII--XVIII ст. Визначено тематичні групи лексики та місце виокремлених одиниць у лексичній системі української мови. Здійснено лексико-семантичний аналіз суспільно-економічної лексики ділової документації Гетьманщини.

Постановка проблеми. У процесі історичного розвитку лексична система української мови постійно збагачується. Тривале перебування Україна під чужими економічними та політичними впливами відбилося на історії формування суспільно-економічної лексики, тому постає питання про шляхи й фактори виникнення цих слів, їх семантичне наповнення та функціонування.

«Ділові документи давньоукраїнської літературної мови були об'єктом численних лінгвістичних студій, присвячених дослідженню фонетичних, лексичних, морфологічних, синтаксичних особливостей пам'яток» [1, с. 99].

Історію економічних лексем в українському мовознавстві вивчали Т. Панько, А. Покровська, М. Дячук, В. Чуєшкова, І. Навальна, Ю. Пастернак, Я. Плоткіна, В. Чорновол. Проте праць, присвячених дослідженню суспільно-економічної лексики ділової документації Гетьманщини, немає.

Мета статті - лексико-семантичний аналіз суспільно-економічної лексики ділової документації Гетьманщини.

Виклад основного матеріалу дослідження. Історія формування лексики на позначення економічних понять бере початок із праслов'янського періоду. Процес подальшого її становлення здійснювався переважно на базі тих елементів, які українська мова успадкувала з праслов'янської.

Протягом ХУП-ХУШ ст. в українській мові продовжують уживатися утворення давньоруської мови і староукраїнської ділової писемності, засвідчені пам'ятками Київської Русі й Ш-ХУІ ст.

З поступовим розвитком суспільства та мови у сфері торговельно-економічних відносин виникають нові слова, котрі утворилися на ґрунті української мови й основі спільнослов'янської лексики. Міжнародні економічні зв'язки українських земель зумовили появу нових запозичень, переважно із західноєвропейських і східних мов [2, с. 16].

Суспільно-економічну лексику, засвідчену в діловій документації Гетьманщини, можна розглядати в межах трьох тематичних груп: 1) лексика, що вживається на позначення понять, пов'язаних із торгівлею; 2) лексика, що виражає поняття, пов'язані з обліком і грошово-платіжними розрахунками; 3) лексика, що передає поняття, пов'язані з майново-правовими відносинами [3, с. 78].

Лексика, що вживається на позначення понять, пов'язаних із торгівлею, представлена переважно загальновживаними словами живої розмовної мови, яка майже всі збереглися в сучасній українській мові. Цю групу становлять насамперед назви різних дій і понять, що стосуються продажу й купівлі.

Як і в сучасній українській мові, назви дій, пов'язані з продажем, представлені префіксальними та префіксально-суфіксальними утвореннями з давнім спільнослов'янським коренем -да-: продавати, запродати, спродати тощо: «... я нЬ по(д) каки(м) выдомъ продавать не должень» [4, с. 47], «В(ъ) ра- ботизъну иньшим людям запродуе(т) <,> якь і тепер) нась запрода(л) за чотири(с)тазолоти(х)...» [4, с. 55], «ВсеунЬяте розграбили з(ь) ляхами и спродали» [4, с. 56], «Тое сЬно при- ка(ж)чик спродавши немалою ценою, накупи(т) гречки...» [4, с. 109].

Назви, що позначають купівлю, репрезентовані префіксальними та суфіксальними утвореннями з коренем -куп- (від давнього слов'янського засвоєння з готськ. каироп [5]): купова- ти (сучасне купувати), куплено, покупка, купле(н)ніе (західноукраїнське діалектне куповане, сучасне літературне купування): «Которій посторонные ремесникы того ремесла не мають куповати скота безь оповЬди цехми(ст)ревой» [4, с. 106], «... куплено цибулЬ вЬнковь 309, всякой вЬнок по 2 (ко)» [4, с. 127], «... визичиль я вь него, Савицкого, на необходимую надобность, на покупку козачей строевой лошады» [4, с. 136], «У его, - мови(т), - грамоти непра(в)дивіе купле(н)ніе<.> а у мене правдивіе» [4, с. 170].

До назв торгових приміщень належать слова корчма, успадковане зі староруської мови (староруське кърчьма). Як і в добу Київської Русі, означає приміщення для продажу алкогольних напоїв: «В ко(р)чмахь кого за(с)тану(т) в ночЬ на(д) напи(т) комь забавлюючогося...» [4, с. 64].

До цієї тематичної групи лексики треба зарахувати слово ярмарокь, яке належить до давніших засвоєнь із німецької мови (з нім. іаЬгтагкІ [5]) і в документах виступає в такому ж значенні, як і в сучасній українській мові: «. а впредь ставши на роботЬ<,> должны мы по частямь денги брать а имен- но<:> в десятовскій ярмарок 20 (р.) да у восенЬ обь Успеній Престая Бцы 20 (р.)» [4, с. 94].

Лексика, що виражає поняття, пов'язані з обліком і грошово-платіжними розрахунками, звітуванням, наданням чого-небудь у борг тощо. До слів, що означають поняття обліку, треба зарахувати такі лексеми, як приходь (сучасне приход), росходь («росхід - росходъ» [6]). У пам'ятках ці слова означають поняття «доход», «прибуток» або, відповідно, «видаток», «витрата»: «... позволяешь всякие приходи з млина... на свои потреби оборочати» [7, с. 773], «... каждій такь з чину козачого, яко теж и мЬского стану обивателей переяславскіх, которій тилко шинковатимет горЬлкою, меновите козакь по таляру, а мещанинъ по пять золотих, на чверть року, нарасходи міские отдавалъ... [7, с. 756].

До облікової лексики варто зарахувати такі слова, як лич- ба, що вживається на позначення поняття «облік»: «... позво- ляемъ вини до скринки братерской того жъ цеху купъ двадцати братии личби литовской» [7, с. 896], сума (з лат. summa [5]), що в документах має кілька семантичних відтінків, а саме: а) загальна кількість чого-небудь; б) число, що є результатом математичного складання: «... посылаем от боку нашого пана Івана Ломіковского, товариша значного воскового, которому з скарбу нашего воскового, давши певну суму, злецилисмо оному, абы онъ грошовым всіх вас, уважаючи по годности и заслугах, уконтентовал датком» [7, с. 756].

Фінансово-бухгалтерським терміном у досліджуваних документах є й таке іншомовне засвоєння, як уживане й тепер в українській мові слово коштъ (з польськ. koszt [5]) у значенні «грошові засоби»: «Такожъ и для ЈгоуслужЈнія два мужика и двЈ жгнщини намогмъ кошті и намое(мъ) содЈ(р)жаній» [4, с. 92], «... должны мы будЈм своимъ коштомъ всю ту порчь зділать по настоящему» [4, с. 93], «... я ожЈни(л) своим ко(н)штом (за которую жЈни(т)бу о(н) мині заплати(т) обиця(л)ся)» [4, с. 87].

Стійке термінологічне словосполучення готови гроши вживається в значенні «готівка»: «. повинЈнъ дати до скри(н) ки таляръ готови(х) грошЈ(й)» [4, с. 106].

Лексика, що вживається на позначення понять, які стосуються платіжних операцій, виплачування й одержання платні, представлена переважно словами, пов'язаними з компенсацією вартості: платити, похідні від нього заплатити, уплатити, а також загальновживані слова, що у відповідних контекстах означають дії, пов'язані з одержуванням і витрачанням грошей, як-от: взяти, дати, видати, отдати тощо: «И за свою працю взя(л)у w(т)цамоего таляре(й) два» [4, с. 86], «... мусіли и Јму килко деся(т) чирвони(х) дати» [4, с. 49], «... давано талярЈй два(д)ця(т)...» [4, с. 173], «... мкмъ и поголовщину заплатити» [4, с. 170], «... и я... Макару [без]ви(н)нЈ бЈзчЈстія пла- ти(т) нЈ хотЈлъ» [4, с. 86], «... обовязуюсь бЈзъ всякого суда и праваудвоЈ уплатить<.> то Јсть восЈмьдЈсятъ восЈмъру- блЈй» [4, с. 139].

У документах зустрічається низка слів, що виражають поняття, пов'язані з позичанням грошей і сплатою боргу. Майже всі ці слова, у тому числі й засвоєні з інших мов, збереглися в сучасній українській мові.

На позначення поняття «борг» уживається давнє долгъ (західноукраїнське говіркове довг) і його похідні: «. движими(х) и нЈдвижими(х) пожитковъ<,> кріпості(й) <,> долгови(х) писЈ(мъ) и други(х) пажровъ осталося...» [4, с. 44].

Поняття «дати кому-небудь гроші в борг» або «дати кому-не- будь щось у тимчасове користування» позначається словом визичити: «... визичилъ<,> я в нЈго, гпдна Долінского, на свою надобность дЈнЈгъ сорокъ чЈтырерублі...» [4, с. 138-139].

На позначення поняття «чий-небудь боржник», «людина, зобов'язана щось повернути кому-небудь» уживається загальновживане й тепер в українській мові слово винень (короткий прикметник від вина): «А ЈщЈ остався винЈ(н) бра(т) мо(й) мині копъ дЈся(т)» [4, с. 87].

Лексика, що передає поняття, пов'язані з майново-правовими відносинами, представлена назви видів власності й матеріальних цінностей; словами, що вказують на майново-правові відносини; назвами, що виражають поняття, пов'язані з діловими договорами про виконання певних робіт.

На окремий вид земельної власності вказує слово кгрунтъ, що в документах означає переважно поняття «земельний наділ» або «земельні угіддя»: «... там, где кгрунта іхь монастьірскіе прилагают...» [7, с. 758].

Загальна назва металічних знаків, що є мірою вартості при купівлі-продажу та означає поняття «гроші», у документах позначається словом гроши: «... повинЈнъ дати вини цЈховой шагъ грошей» [4, с. 106].

Слово скарбъ уживається найчастіше у словосполученнях скарбъ войсковий, скарбъ місцкий тощо й позначає «каса і гроші та дорогоцінності, які в ній зберігаються»: «1745 году гЈн- варя 23 дня прийнято дЈнЈгъ в скарбъ войсковий) о(т) пана Симона Лизогуба у винокурних казановъ чЈтирохъ показанщи- ни чЈтирирублі и восімь дЈсятъ копІЈкь<,> а в приЈми дЈнЈгъ дана квитанція» [4, с. 132].

Із майново-правовими відносинами між людьми в суспільстві, як і в сучасній українській мові, на означення надання чого-небудь у власність використовуються головним чином загальновживані слова, утворені на основі давнього спільнослов'янського кореня -да-: дати, видати, надати, передати, подати, продати тощо: «А к тимъ млинамъ еще ... надаемо ему млинъ Прокоповъ Плоскининъ» [7, с. 763].

Поняття «мати що-небудь у своєму володінні» передається словами держати, владіти: «... теперъ самому, и потомъ его потомкамъ, въс1ми тими добрами... слушне владіти» [7, с. 764].

В аналізованих пам'ятках зустрічаються також слова, які вживаються на позначення деяких понять, так або інакше пов'язаних з орендою та орендуванням. Поняття «віддати що-небудь в оренду» позначається словом запродати: «... в(ъ) работизъну инъшимъ людямъ запродуЈ(т), якъ і тепе(р) насъ запрода(л) за чотири(с)та золоти(х)» [4, с. 55]. Це слова вживаються й тепер в українській мові.

Економічні відносини між людьми в суспільстві в документах виражають різні термінологічні дієслова та словосполучення. Значна частина з них зберігається в українській мові й досі. До них можна зарахувати такі слова і словосполучення, як задати - «дати частину суми, сплачуваної наперед при купівлі чи складанні договірних умов», взяти задаток (сучасне задаток): «... въ задатокъ взяли мы 20 (р.) дЈнЈг» [4, с. 94]

У документах на вияв згоди тієї сторони, що погоджується виконувати свої договірні зобов'язання, вживається слово зезволенъе: «... еднакъ они обратившися, за сполнимъ своимъ зезволенъемъ, всЫъ тимъ господаромъ своими грошми сплатили...» [7, с. 771]. Про поширення цього слова в українській мові свідчать тогочасні словники. Суспільно-економічна лексика ділової документації Гетьманщини характеризується перевагою слів живої розмовної української мови над книжними та механічно засвоєними специфічними термінами іноземного походження; широким використанням загальновживаних слів, що зберігаються й у сучасній українській мові; наявністю власної та засвоєної з інших мов термінології, яка використовується для передачі різних суспільно-економічних понять, що були властиві тогочасному суспільству.

Висновки

Загалом в українській діловій документації Гетьманщини спостерігається процес стабілізації засобів вираження понять, пов'язаних із суспільно-економічними відносинами, вироблення економічної термінології на основі автохтонної та іншомовної лексики.

Перспективність подальших досліджень полягає в необхідності системного вивчення інших груп лексики в діловій документації Гетьманщини.

Література

суспільний лексика документація

1.Медвідь Н.С. Основні аспекти дослідження мови ділових документів XVII-XVIII ст. Наукові записки Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Серія «Філологічні науки». Ніжин, 2013. С. 99-104.

2.Становлення і розвиток української економічної термінології / укладач Н.А. Ковальська. Одеса: ОНЕУ, 2012. 62 с.

3.Худаш М.Л. Лексика українських ділових документів кінця XV - поч. XVII ст. (на матеріалі Львівського Ставропігійського братства). Київ: Вид-во АН УРСР, 1961. 164 с.

4.Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.: зб. док. / упоряд., авт. передм. та комент. В.Й. Горобець; відп. ред. Л.А. Дубровіна. Київ: Наукова думка, 1993. 392 с.

5.Brьckner A. Stownik etymologiczny jgzyka polskiego.

URL: https://pl.wikisource.org/wiki/Slownik_etymologiczny_j9zyka_ polskiego.

6.Словарь української мови: в 4 т. / упор. з дод. власн. матеріалу Б. Грінченко. URL: http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/ 52799-roskhid.html#show_point.

7.Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687) / уклад. І. Бутич, В. Ринсевич та ін. Львів: Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 2004. 1087 с.

Размещено на Allbest.ru