Національна специфіка субфрейму "ЛОКУСИ СЕЛА" у творчості братів Тютюнників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна специфіка субфрейму "ЛОКУСИ СЕЛА" у творчості братів Тютюнників

У статті висвітлено особливості вербалізації та семантичного наповнення субфрейму локуси села в художній мові братів Тютюнників; актуалізовано лінгвокультурний аспект локативних реалій, що увиразнюють життя, світогляд, культуру українського селянина; звернено увагу на власне авторські інтерпретаційні форманти субфрейму.

Постановка проблеми. Характерною ознакою сучасного українського мовознавства є звернення до констант ментальності, яке на сьогодні, у час націєвідстоювання, етнічної самоіден- тифікації є особливо значущим. Мовне вираження просторової картини світу в літературі надає цінні матеріали для розуміння ментальності народу, що й зумовлює інтерес науковців.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Натепер діапазон лінгвокультурного, концептологічного студіювання харак-теризується значним теоретико-методологічним, практичним набутком. Структурно-семантичні особливості українських локусів вивчали І.М. Дишлюк [1], Т.В. Монахова [5], К.І. Мізін [4], О.В. Юрченко [7] та інші вчені, однак недослідженими залишаються особливості репрезентації просторових експлікан- тів у творчості братів Тютюнників.

Метою статті є виявлення фрейм-елементів субфрейму ЛОКУСИ СЕЛА в текстах Григорія та Григора, з'ясування національної специфіки локативів як своєрідного модусу інтенції письменників, їхнього художнього мислення. Основні завдання полягають в аналізі: лексичних одиниць, що представляють ло- кативні фрейм-елементи, асоціативних моделей, ідіолектного та лексико-семантичного наповнення зазначених структур.

Виклад основного матеріалу. Ландшафтний континуум СЕЛА як певного цивілізаційно-буттєвого феномена поєднує в собі окремі просторові фрагменти, що його репрезентують, - локуси, інтерпретація яких у творчості братів Тютюнників є не просто об'єктивацією реальної дійсності, а й своєрідним художнім кодом, що розкриває історію малої вітчизни, витоки морально-ціннісних домінант СЕЛЯНСЬКОГО лінгвосоціуму. Субфрейм ЛОКУСИ СЕЛА демонструє посесивні відношення «СЕЛО-ЦІЛЄ має РІЧКУ, ПОЛЕ, шЛяХ-частину». Така репре-зентація фрейму СЕЛО у творах митців невипадкова, оскільки для україномовної картини світу характерним є уявлення про СЕЛО як ЦАРИНУ ПРИРОДИ. В.В. Жайворонок зауважує: «Старе село завжди асоціюється з річкою, ставком, вербами, садками, побіленими хатами під солом'яною стріхою, з вітряками» [2, с. 533]. Не відходять від цього культурного стереотипу й Тютюнники: В центрі села тече річка (Г Тютюнник, «Вир»); мріло в мареві моє село - вузенькими колінцями вигиналася річка на луках (Гр. Тютюнник, «Облога»). Асоціація СЕЛО - РІЧКА є усталеною в етносвідомості, оскільки на Україні «поселення 14 в усі часи виникали біля водоймищ» [3, с. 7]: село по обидва боки вузенької річки (Г Тютюнник, «Син приїхав»); село в долині, як у тарелі, річка блищить синьо (Г Тютюнник, «Коріння»).

Фактуальними актуалізаторами фрейм-елемента РІЧКА є бі- онімні репрезентанти, з-поміж яких фітоніми: водяна папороть, глечик, жабуриння, кушир, латаття, осока, очерет (комиш); іхтіоніми:риба (рибка): бубирі, в'язь, дерун, карась, коропчаки, лин (линки), лящ, петрики, плітка, рак, сом, щука (щупак); орні- тоніми: бушля, болотяний бугай, дика качка (крижень), кулик, лугові чайки, одуд, очеретянка, чорногуз: гурт диких качок, що плавали поміж очеретом і шульпотіли плескатими носами в ку- ширях (Г Тютюнник, «Вир»); до річки поведу. Там попід лозами щуки ходять такі, як нога, в корчаках линки кубляться, а бува, що й коропчаки (Г Тютюнник, «Чудасія»).

Специфіку сільської РІЧКИ увиразнюють традиційні для українськомовної картини асоціативи: гребля, дубова кладка, ветхий місточок, човен. Знаковим репрезентантом концепту РІЧКА, що експлікує таку рису СЕЛЯНИНА, як ВІРА В НАДПРИРОДНЕ, є РУСАЛКА: Чи не ташанськарусалка його при- лоскотала? (Г Тютюнник, «Вир»). Цей образ настільки вкорінений в етноментальну свідомість нашого народу, що часто актуалізується різноманітними порівняннями: з розпущеними косами, як ташанська русалка; з'явилася перед чоловіком та- шанською русалкою (Там само); русалчиними косами воруши-лись куширі (Там само); солодко, мов русалка, співав (Гр. Тютюнник, «Медаль»). Цікавим авторським новотвором Григорія є дієслово «русалкувала»: Вона непомітно русалкувала над ним, пестила люблячим поглядом (Г Тютюнник, «Вир»).

У мовосвіті Тютюнника-меншого РІЧКА живе своїм власним життям (почав розглядати дно. Воно тьмарилось мули-стим пилком, пускало бульбашки <...>. Течія розчісувала зелений кушир, пряли тоненькими ніжками якісь жучки, боком, долаючи пружний струмінь (Гр. Тютюнник, «Дивак»)), яке не всім дано помітити, збагнути. І лише ДИВАКИ (образ людини, який увів у літературу Григір) із чистою, не затьмареною і залюбленою в навколишній світ СЕЛЯНСЬКОЮ душею, для якої єдність із природою визначає саме буття, здатні осягнути таємничість звичайних, здавалося б, на перший погляд, зовсім непримітних речей.

Розширюють значення фрейм-елемента й атрибутиви: тиха, голуба, м'яка, гаряча, пустельна, чорна, ОСІННЯ, холодна, мертва. Напрочуд багата й метафорика. За допомогою антропоморфних вербалізмів письменники одухотворюють, персоніфікують РІЧКУ: набрякла туманам, розкривала ріка свої таємниці, вузенькими колінцями вигиналася, скреготіла льодом, міняла видива, світила лагідністю, виколисувала милість до всього живого; не тікає, бо її тримають круті береги, повіває молодою осінню, напивається сонцем, народжуються ріки.

РІЧКА є одним із найважливіших межових локусів, широко представлених у традиції замовлянь та вірувань українського народу. Це ніби рубіж між своїм і чужим, потойбічним простором, тому не дивно, що в тексті Григорія цей локус сакралізу- ється, символізуючи ОЧИЩЕННЯ ВІД ГРІХІВ: чоботи його крутило у воді, бо вони були пошиті З краденого товару; от воно утопленика забрало, а чоботи викинуло та й крутить за гріхи (Г Тютюнник, «Вир»).

РІЧКА наділена суперечливою символікою. З одного боку, вона позначає КРАСУ, ТАЄМНИЧІСТЬ (розкривала ріка свої таємниці (Г Тютюнник, «Вир»)), з іншого - ХОЛОД, ЗАГРОЗУ, СМЕРТЬ, зактуалізовані формантами вир, ополонка, повінь: хо-лодом звідкись потягло, немов од ставка або річки (Гр. Тютюнник, «Облога»); Багато страшних легенд складено про той вир, і <...> коли плив Ташанню, обминав страшне місце (Г Тютюнник, «Вир»); упала в ополонку і втопилась (Там само).

У мовосвіті Тютюнників РІЧКА є також символом РІДНОГО ДОМУ: снилася мені моя сосна. <...> Сосна - а за нею річки СИНЄ крило... (Гр. Тютюнник, «Три зозулі з поклоном»); згадували спільних знайомих, <...> наші луки, річку тиху... (Гр. Тютюнник, «Василь Васильович»). Цю когнітему оприявнює також ойконім ТАШАНЬ, що позначає гідронімічну реалію малої батьківщини митців.

Традиційним для українськомовної картини символьним наповненням аналізованого фрейм-елемента є ЖИТТЯ: життя також подібне до весняної ріки, що в ньому також є свої крижини, які накривають людей і ламають їх (Г. Тютюнник, «Вир»). Григорій часто повторював: «Вир життя<...> Щасливий той письменник, який побував у ньому». Саме ця метафорика є ключовою для розуміння роману Тютюнника, де автор намагається показати нелегке, сповнене підводних каме- нів-труднощів (тут знову ж таки прослідковується асоціативний зв'язок з ойконімом ТАШАНЬ, в етимології якого є спорідненість назви з тюркським таш - «камінь», відповідно, переклад власної назви трактувався б як «кам'янка» [6, с. 98]), повсякден- ня не лише ПОЛТАВСЬКОГО СЕЛЯНИНА, а й УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ, який у вирах колективізації, воєнного лихоліття, не втратив своїх духовних стержнів: СОВІСТІ, СПРАВЕДЛИВОСТІ, СМІЛИВОСТІ, НЕСКОРЕНОСТІ: Гамалія сам пішов до виру <...> - Син пішов через вогонь, а я через воду! Знайте, за що, люди-и-и! - й кинувся у вир (Там само). Можна припустити, що РІЧКА є символом майбутньої РОЗПЛАТИ: його прибило хвилею під верболіз. <...> борода його примерзла до льоду, а очі виглядали з неба помсти (Там само).

Не мислиться ландшафтний континуум СЕЛА і без локуса ПОЛЕ, що цілком закономірно, зважаючи на етимологію лексеми, так як «старослов'янське село - це “поле”» [2, с. 464]. Синонімами оброблюваного СЕЛЯНИНОМ ПОЛЯ у творах Тютюнників є город / грядка (поле для вирощування городніх культур), лан, нива (невелике орне поле), рілля (зоране поле): вбрели у грядки. Запахло баклажанячим огудинням (Г Тютюнник, «Комета»); біля соняшникового густого, як ліс, лану (Г. Тютюнник, «Вир»). Залежно від призначення ПОЛЯ як земельної ділянки, культурема отримує в українській мовній картині такі позначення: баштан (ділянка поля, на якій вирощують дині, кавуни), житнище (поле, на якому росло жито), картоплище (поле, з якого зібрано картоплю), толока (залишене під пар поле, де випасають худобу): їдять кавуна, вкраденого на баштані (Г Тютюнник, «Вир»); Знову на житнищі жито посіяли. <...>. Там картоплище колись було (Там само). Варто зазначити, що для вираження фрейм-елемента ПОЛЕ на рівні однозвучної лексеми подекуди в текстах Тютюнників вживається й СТЕП: давайте я разом із вами в степу попрацюю, понюхаю, як земелька пахне (Г Тютюнник, «Вир»).

Поле актуалізує різноманітні символьні характеристики, з-поміж яких чільне місце займає батьківщина: як хто на нас нападе, то ми тій свині звернемо писок, щоб у наш город не лізла (г. тютюнник, «вир»). усталеним в українській ет- носвідомості є розуміння поля як знаку-оцінки достатку селянина: п'ятнадцять десятин землі. одне слово - багач (г тютюнник, «вир»). поле є також символом невтомної праці: Від рання й до ночі на ріллі так ухоркаєшся, що не тільки за книжку, а й за ложку не візьмешся (Там само). Зазначену символіку культуреми актуалізує й фонд дієслів на позначення польових робіт селянина (орати, пасти, сіяти, косити, полоти, сапати, рвати бур'ян, садити), а також номен ланкова, атрибутивні характеристики якого вказують на постійні польові робочі будні жінки - селянки: ланкова, руки голі по лікоть, засмаглі (там само).

Полісемантична палітра значень фрейм-елемента ПОЛЕ допомагає глибше зануритися в таїну національного характеру і ментальної свідомості селянина.

Знакові локуси села у творах братів тютюнників увиразнює й фрейм-елемент шлях, один із базових концептів української ментальності: шлях розтинає село навпіл (гр. тютюнник, «коріння»). з-поміж його репрезентантів у текстопросторі тютюнників - дорога, манівці, протопти, прослідок, путівець, роздоріжжя, стежка.

Найбільш частотним атрибутивом концепту шлях у творчій практиці митців є полтавський: біля виїзду на полтавський шлях (г тютюнник, «вир»), низько над полтавським шляхом (гр. тютюнник, «син приїхав»); на курному полтавському шляху (гр. тютюнник, «гвинт»). полтавський шлях ще більш увиразнює когніцію села як символу дому, батьківщини, причому як у метафоричному, так і в буквальному значенні. це вкотре потверджує думку, що саме рідне полтавське село є тим первнем, від якого відштовхувалися митці, намагаючись висвітлити ментальну картину всього українства. варто наголосити, що незмінним асоціативом полтавського шляху є фітонім ВЕРБА: попід старезними в три охвати вербами <...> пнеться наБеєву гору (Гр. Тютюнник, «Коріння»).

Фрейм-елемент шлях у творчості тютюнників ілюструє й характерні особливості укладу сільського життя, а саме всеобізнаність: все знатимеш, живучи над шляхом (там само).

Будучи однією з базових культурем нашої ментальності, широко явленою генетично фольклорною й літературною традицією попередніх епох, концепт ШЛЯХ наділений сакральним смислом. Так, у свідомості нашого народу побутує думка, якщо хтось випадково перейде дорогу з повними відрами, то на нього обов'язково чекає везіння [2, с. 192]: несла через дорогу на коромислі відра з водою, <...>, голосно засміялася. - Вам пощастить. З повними перейшла! (Г Тютюнник, «Вир»). Григорій актуалізує й українські звичаєві стереотипи, що зумовлюють початок руху, пов'язані з практикою випити на коня, випити на дорогу: - Ну, за щасливу дорогу... Треба ж провести його так як слід. Ану, Бовдюг, доставай горілки (Г Тютюнник, «Вир»). Вагому роль при початку дороги відіграє молитва: Помолися, сину, богу, і він тобі щастя в дорозі пошле (Там само). Отже, концепт шлях посвідчує таку рису селянина, як забобонність.

У художніх площинах Григорія та Григора представлено значний фразеологічний потенціал фрейм-елемента ШЛЯХ, що зумовлено різноманітними культурно-національними стереотипами. Так, фраземний фонд, що аспектуалізується довкола концепту ШЛЯХ, виражає різноманітні фрагменти антропосфери, які належать до різних сфер референцій (успіх / невдача, сімейні стосунки, життя / смерть та ін.), аксіологічні (правда / неправда, порядність / непорядність тощо). Так, концептуальна модель шлях - сімейні стосунки знаходить свій вияв у сполуках ходити різними стежками, різні дороги, семантичне навантаження яких - «не родичатися»: життя обох - батька і сина - склалося так, що вони весь час ходили по різних стежках, які майже ніколи не схрещувалися (г тютюнник, «вир»); різні дороги, різні долі (гр. тютюнник, «коріння»). фразеологічний вираз тепер у мене своя дорога в мовопросторі тютюнника тлумачиться, як «самостійне життя, незалежне від батьків». у текстах тютюнників фрейм-елемент шлях є також символом самопошуку: нова дорога мені стелеться; шукати втрачені стежки (г тютюнник, «вир»).

Антонімічна сфера референції життя / смерть, концептуально значуща для всього українського етносу, у свідомості якого «дорога - це прожите життя, а її кінець - це смерть» [2, с. 196], теж знайшла свій вияв. усі етапи буття письменники номінують життєвою дорогою або життєвим шляхом: ламають лиху долю, що зустріла їх на життєвій дорозі (г тютюнник, «вир»); крутим життєвим шляхом (там само). когні- тема смерть реалізується традиційною мовною сполукою остання путь: хай вона й провезе свого хазяїна в останню путь (гр. тютюнник, «три плачі над степаном») та власне авторською фраземою григора зашкопиртати на дорозі (аби ти зашкопиртала на тій дорозі та й не звелася (г тютюнник, «вир»)). аксіологічна сфера референції порядність / непорядність теж знайшла свій вияв у творах Тютюнників: Стежка твоя запетльована; кожен по-своєму доріжку топтатиме (Там само).

Символьне наповнення фрейм-елемента шлях актуалізує й імпліцитно явлена когнітема доля: у кожного свій шлях (там само); як то вони житимуть на білому світі, які дороги простеляться перед ними? (там само). будучи структурантом багатьох фразеологічних сполук, фрейм-елемент шлях експлікує й такі когнітеми, як: залицяння, суперництво, уникання: аби не топтав стежки на їхню вулицю; до наших дівчат доріжку топчеш? (г тютюнник, «вир»); тепер їхні стежечки сходилися біля орисиного двору; аж ось де схрестились наші доріжки (там само); обійду десятою дорогою, подалі від лиха (там само).

Як зазначає В.В. Жайворонок, в українській етнокультурні “дорога символізує всяку справу” [2, с. 196]. У нашому випадку йдеться про важку інтелектуально-емоційну працю - ТВОРЧІСТЬ: 3 любові й муки народжується письменник - іншого шляху в нього нема (Гр. Тютюнник, «Світла душа»). Досить тісно пов'язана з попередньою когнітема наслідування: його гне на вже вторований шлях, до «поднятой целины» (гр. тютюнник, «коріння»). вторований шлях, шлях навпростець у мовосвіті григора виформовує бачення в реципієнта швидкого досягнення бажаного. тютюнник-менший стверджує, що немає короткого, легкого шляху до поставленої мети, але якщо постаратися, добре придивитися, обов'язково знайдеш вихід, досягнеш задуманого: є якась стежка до шляху навпростець? <...> - стежки нема, а прослідок, як придивишся, знайдеш (гр. тютюнник, «прослідок»). мабуть, прослідок можна тлумачити як символ досвіду поколінь, закоріненого в духовних спадках, глибинах етноментальних архетипів: очі в нього були не лукаво розумні. - Прослідком іди, не забув? - НІ, дядьку. І досі не забув (Там само).

Висновки

У творчості братів Тютюнників субфрейм локуси села, репрезентований фрейм-елементами річка, поле, полтавський шлях, не тільки представляє ландшафтний континуум, відображаючи фактуальний зміст фрейму село, а й є своєрідним художнім кодом, що розкриває витоки морально-ціннісних домінант селянського лінгвосоціуму (всеобізнашсть, забобонність, совість, нескореність, працелюбність). широке асоціативне тло зумовило появу значної кількості символічних значень фрейм-елементів (річка - очищення від гріхів, краса, життя, загроза, смерть, розплата; поле - праця, достаток; шлях - доля, життя / смерть, сімейні стосунки, самопошук, залицяння, суперництво, уникання, творчість, досвід поколінь). спільним ідіоетнічним наповненням усіх локусів є батьківщина, рідний дім. Дослідження інших субфреймів фрейму село, якими організовано художній простір текстів письменників, становить одну з перспективних ліній подальшого дослідження їхнього творчого доробку.

Література

мова семантичний село

1.Дишлюк І.М. Лексико-семантичне вираження концепту «природа» у поетичній мові Ліни Костенко: дис. .. .канд. філол. наук: 10.02.01 / І.М. Дишлюк; Харківський національний ун-т ім. В.Н. Каразіна. - Х., 2002. - 210 с.

2.Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: словник-довід- ник / В.В. Жайворонок. - К.: Довіра, 2006. - 703 с.

3.Жигаленко О. Куди ведеш, Чумацький Шлях? / О. Жигаленко. - Полтава: Полтавський літератор, 1993. - 92 с.

4.Мізін К.І. Зіставно-лінгвокультурологічний аспект вивчення англійських, німецьких, українських і російських усталених порівнянь ландшафтного субкоду культури / К.І. Мізін // Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип. 720. - Германська філологія: Збірник наукових праць. - Чернівці 2014. - С. 147-163.

5.Монахова Т.В. Мова Валерія Шевчука: Ключові концепти, корпус, тезаурус: автореф. дис. ... канд. філ. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / Т.В. Монахова. - К., 2008. - 22 с.

6.Стрижак О.С. Назви річок Полтавщини / О.С. Стрижак. - К.: Видавництво Академії Наук Української РСР, 1963. - 112 с.

7.Юрченко О.В. Концептосистема природних реалій нижньої Наддніпрянщини та її вираження в мові місцевих поетів: автореф. .канд. філол. наук: 10.02.01 / О.В. Юрченко. - Запоріжжя, 2011. - 18 с.

Размещено на Allbest.ru