Семантичні особливості музичної лексики давньогрецької мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МУЗИЧНОЇ ЛЕКСИКИ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ МОВИ

Чекарева Є.С., доктор філологічних наук, доцент, завідувач кафедри історії зарубіжної літератури і класичної філології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

Анотація

У роботі досліджено проблему системної організації музичної лексики давньогрецької мови, її семантику та роль у вербалізації такого важливого фрагменту загальної концептуальної системи еллінів, як музичне сприйняття.

Актуальність роботи зумовлюється певною фрагментарністю наявних досліджень лексичної системи давньогрецької мови. Попри великий потенціал у відображенні особливостей мовної картини світу, лексика давньогрецької мови в цілому залишається малодослідженою. Саме стосовно цього мовного рівня спостерігається нестача єдиного структурного й функційно-семантичного опису, невизначеність принципів і методики групування лексики у лексико-семан- тичні групи, зокрема, у зв'язку з ментальними структурами, особливостями сприйняття світу давніми греками, що стали основою для формування й організації лексем у відповідні групи. Тому аналіз системи лексем музичної семантики та визначення їхньої ролі у формуванні давньогрецької мовної картини світу видається цілком актуальним.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше на матеріалі давньогрецької мови застосовано комплексний системно-структурний підхід до вивчення функційно-семантичних особливостей лексем як репрезентантів музичної концептуальної сфери еллінів. Установлено залежність формування корпусу лексем музичної семантики від специфіки сприйняття довкілля носіями давньогрецької мови.

Під час роботи використано такі методи, як метод суцільної вибірки зі словника, зіставний метод, описовий, контекстуальний тощо. Предметом дослідження стали лексеми, що позначають музичне сприйняття. На основі аналізу семантики вказаних лексичних одиниць виявлено специфіку моделі музичного сприйняття, зафіксованої в давньогрецькій мові, яка пояснюється особливостями картини світу носіїв відповідної мови, що сформувалася в певних умовах життя та під впливом різноманітних факторів.

Ключові слова: лексема, лексична семантика, лекси- ко-семантична група, мовна картина світу, музичне сприйняття, антропоцентричний принцип.

Summary

Chekareva Y. Semantic features of musical lexis in Ancient Greek

The work studies the problem of system organization of musical lexemes in Ancient Greek, their semantics and role in the verbalization of such an important fragment of general conceptual system of Hellenes as music perception.

The research actuality is determined by some fragmentariness in studies of lexical system of Ancient Greek. Despite a great potential in language picture of word representation, lexis of Ancient Greek is a scantily investigated question. This particular language level is lack of unified structural and functional-semantic description, has uncertainty in principals and methods of dividing lexis into lexical-semantic groups, first of all because of mental structure, peculiarities of Ancient Greeks' perception of the world, which formed the basis for formation and organization of lexemes into appropriate groups. That is why the analysis of the system of musical lexemes and defining of their role in formation of Ancient Greek picture of the world is appeared to be quite actual.

The novelty of scientific results is defined by the fact that it was the first time when a complex system approach was used on the material of Ancient Greek to study semantic peculiarities of lexemes as representatives of musical conceptual sphere of Hellenes.

In the work such methods as continuous sampling from a dictionary, the matching method, the descriptive method, the contextual method etc. are used. The subject of the research is lexemes denoting the musical perception. Basing on the semantics analysis of these language units, the musical perception model specificity, fixed in Ancient Greek, is brought out. This specificity is explained by the features of the picture of the world of native speakers, formed under the certain conditions and under the influence of various factors.

Key words: lexeme, lexical semantics, lexico-semantic group, word picture of world, musical perception, anthropocentric principle.

Постановка проблеми. Музика Давньої Греції є однією з найменш освітлених сторінок історії давньогрецької культури. Якщо дослідники суспільного життя, науки, військової справи, права, літератури та архітектури мають у своєму розпорядженні чимало документально зафіксованих свідчень, а також повністю або фрагментарно вцілілі пам'ятки, то для науковців, що цікавляться давньогрецькою музикою, бракує фактичного матеріалу, адже твори музикантів зникали разом із останнім добутим звуком, а крихкі музичні інструменти не мали шансів на довготривале існування.

Під час вивчення античної музичної культури орієнтиром слугує недосконалий і неповний нотний запис, нечисленні артефакти, зображення та описи. Однак вивчення навіть такого невеликого за обсягом та значущістю матеріалу дає підстави стверджувати, що у свідомості еллінів музика завжди була пов'язана з чимось таємничим, незбагненним, а тому й привабливим.

Розкрити сутність музичного сприйняття, його значущість для греків допомагає вивчення різножанрових текстів давньогрецьких авторів, а також дослідження власне мовного лексичного матеріалу, оскільки саме мова як живе втілення культури фіксує всі інтереси її носіїв.

Аналіз останніх досліджень. Дослідженню феномену музики, її ролі в суспільно-політичному житті різних народів, вивченню спеціальної музичної термінології присвячено багато наукових праць. Вивчення музики еллінів велося переважно через аналіз міфологічної свідомості греків, дослідження філософських ідей античних мислителів (Є.В. Афонасін, А.С. Кузнєцова [1], Ж.-П. Вернан [3], Є.В. Герцман [4], К. Закс [6], О.Ф. Лосєв [7], [8], В. Татаркевич [10]). Як зазначає О.Ф. Лосєв, особливістю музичної естетики еллінів є надзвичайна сприйнятливість до дуже дрібного поділу музичного тону. Оскільки співи були нерозривно пов'язані з вимовлянням слів, а вимовляння слів певною мірою завжди близьке до розмовної мови, то античний музичний слух сприймав усі ті непомітні або ледь помітні переходи звуків, властиві загальній людській мові. Зв'язаність музики з мовою привела античну естетику до цілковитої свободи ритмічного руху звуків. Музичні метри втягалися в ритмічний рух звуків, а ритміка була така ж примхлива і така ж нескінченно різноманітна, як і людська мова. З іншого боку, споконвічний зв'язок музики з хореографією неминуче приводив до надзвичайної рухливості звукового матеріалу і робив звукові переходи дуже чіткими, начебто досяжними зору й дотику. Для античної свідомості загалом музичні тони уявлялися як щось танцювальне, хореографічне, як щось речове, дотикове, мускульно-речове, як щось тілесне. Античні тексти так і говорять про тілесність звуку і навіть його тривимірну тілесність [8, с. 76-80].

Натомість власне мовний матеріал як джерело отримання інформації про такий важливий фрагмент концептуальної системи давніх греків, як музика, залишався поза увагою науковців.

Сучасна лінгвістика виявляє значний інтерес до вивчення особливостей системно-структурної організації лексичної системи мови та визначення ролі лексичних одиниць у процесах вербалізації різних фрагментів концептуальної системи носіїв мови. Активні розробки у цьому напрямі ведуться на матеріалі сучасних мов, проте класичні мови - латинська і давньогрецька, досі залишаються осторонь комплексних новітніх мовознавчих підходів до вивчення різних їх рівнів. Усе це зумовлює актуальність нашої роботи і необхідність звернення до лексики давньо- грецької мови як до джерела інформації про специфіку слухового сприйняття еллінів загалом і музичного сприйняття зокрема.

Метою роботи є дослідження структурно-семантичних особливостей музичної лексики давньогрецької мови, що надасть можливість установлення ролі музичного сприйняття у свідомості еллінів, організації їх політичного і культурного життя.

Виклад основного матеріалу. Витоки вчення етосу музики, як і загалом усю давньогрецьку філософію, неможливо розглядати без урахування глибокої релігійної свідомості давніх греків. Універсальним засобом пізнання світу для античної людини і головною її ідеологією був міф, який, безсумнівно, передбачив і підготував появу і розвиток античної філософії. Народження музичної філософії і науки також відбулося в глибинах міфології, і головним мотивом, що зумовив це, стало трактування музики як магічного засобу. Цікаво зазначити, що спільним фактором, який об'єднує міф і музику, стало те, що ці види людської діяльності в Давній Греції підпорядковувалися одному явищу - культовому таїнству, тож у них були подібні коріння і схожі ролі. Розвиток і музики, і міфу відбувався дуже тісно, творчо, продуктивно і надзвичайно ефективно з погляду подальшого розвитку музичної філософії і науки. Ідеї, пов'язані з музикою, виражені міфологією (міф про Орфея, культи Аполлона та Діоніса), були тими самими імпульсами, які надалі визначать основні тенденції розвитку не тільки абстрактних музично-філософських ідей (Піфагор, Платон, Арістотель), а цілком конкретних музично-теоретичних учень (Арістід, Порфірій, Ямвліх). Звичайно, музика в міфології - це магічне і містичне уявлення про неї. Але саме в міфології почався самостійний розвиток понять і категорій, якими оперує музична наука дотепер [8, с. 6-8].

Винятковою була роль музики в суспільно-політичному житті еллінів. Державна політика відносно музики, її творців і виконавців стимулювала появу нових музичних жанрів й виділяла цей вид мистецтва як один із найвизначніших у формуванні людської особистості. У багатьох грецьких полісах музика різнилася за ступенем важливості, але завжди була обов'язковим елементом освіти громадян.

Оскільки виховне значення музики було наскрізним, це був елемент підконтрольної державі системи освіти громадян, то в галузі музики грецькі поліси здійснювали активне законодавче регулювання. Платон у своєму проєкті ідеальної держави «Закони» (VII, 799 B - 800 AB) вимагав найжорсткішого контролю над музикою для виховання в громадян суворої простоти й мужності. Він повністю відкидав ті музичні лади, які, на його думку, сприяли зніженості й чуттєвості. Філософ дозволяв уживання тільки двох ладів - дорійського, який відтворював мужні й суворі звуки воїнів, та натхненного і схвильованого фрігійського, який міг використовуватися під час миру [9]. Крім цього, філософи приділяли багато уваги вивченню цілющої дії музики на людей, а також уважали, що музика не тільки відновлює порядок у Всесвіті, а й усуває дисгармонію у функціонуванні людського тіла [8, с. 9-10].

Таким чином, за допомогою музики греки намагалися вплинути на процеси, які мають стихійний характер, а тому є некерованими. Музика повинна була стати одним із чинників виховання душі справжнього елліна. Відбір музики, корисної для громадянина, став механізмом захисту від чужих впливів. У цьому втілилося природне прагнення захистити державу від тих віянь, які з часом могли призвести до її розпаду.

Системне вивчення лексичного матеріалу давньогрецької мови дозволяє виявити специфіку вербалізації означених уявлень щодо музичного сприйняття.

Аналіз лексикографічних джерел дозволив дібрати 168 основних лексем, які репрезентують семантичне поле музичного сприйняття. Ці одиниці можна розподілити за такими лексико-семантичними групами: 1) дія, яка створює музику; 2) дія, що викликається (створюється) музикою; 3) якісні властивості музики; 4) позначення музичних жанрів та напрямів; 5) суб'єкт створення музики; 6) музичні інструменти.

Перша група представлена дієсловами з семантикою процесу створення музики. У межах цієї групи найбільш частотними є дієслова зі значенням «співати» (68 одиниць), причому для одних наведене значення є основним, а інші набувають його лише у певному контексті.

До підгрупи з основним значенням «співати» увійшли такі дієслова (38): аєібю, абю - співати, аутабю - співати у відповідь, відгукуватися співом, алабю - співати не в тон, алорраффбєю - співати подібно до рапсодів, співати пастуші пісні, співати, біабю - співати різними голосами, отабю - співати (з-посеред інших), заспівувати (перед смертю), співати, єлабю - супроводжувати співом, співати у вакхічному захопленні, співати (також), співати переможний пеан, гарно співати, солодко співати, співати, Оргією - співати поховальну пісню, катабю - наспівувати (про магічні пісні, замовляння, закликання), співати під звуки кіфари, співати, помірно співати, співати, виспівувати, співати поодинці, співати (перед кимось), починати спів, співати в якості вступу, звертатися з піснею, разом співати пеан, співати разом, разом співати шлюбні пісні, співати весільну пісню, співати (урочисто), співати, співати, як Кінеф Хіосський.

Слід відзначити, що серед наведених лексем більшість утворено від кореня -аб- (спів) та (мед). Якщо перший корінь нейтрально забарвлений і не містить допоміжних коно- тацій, то другий має ознаку милозвучності, адже приємний звук у стародавніх греків асоціювався не інакше як з медом. Частотним також є корінь, але тут спостерігається звуження значення, оскільки мається на увазі спів у хорі.

Уточнення характеру співу часто відбувається за допомогою префіксів. Так, префікс ага-, аут- надає значення дії у відповідь, взаємності (аутабю - співати у відповідь, відкликатися співом). Префікс ало- вказує на 1) віддалення та відокремлення (алабю - фальшивити), 2) припинення (алаибаю - затихнути), інтенсивність (свистіти). Завершення дії виражається через префікс єк- (заспівувати (перед смертю)), а її початок - за допомогою форманта про- (починати спів, співати на виступі). Додаток або надлишок дії актуалізує префікс єлі- (також співати), а спільність дії, співучасть - префікс оот- (разом співати пеан, оотабю - співати разом, разом співати шлюбні пісні).

Контекстуально зумовленим значення «співати» є для таких дієслів (30): бавитися, кричати, гомоніти, промовляти, трясти, виливати, єкхотю - витягати) - висловлювати, висловити згоду вітальними криками) - звертатися з криком, єлілрохєо) - виливати, видавати скорботні крики, казати, збуджувати, єрпю - повзати, звати, гриміти, провіщати, іахєю - кричати) - вигукувати, шуміти, стукати, дзвеніти, голосно виголошувати, ворожити, тягнути нитку, фашакєо) - тренувати свій голос, фюуєю - виголошувати, фОТХю - смикати.

До групи лексем, які позначають дію, суб'єктом якої є музика, належать дієслова, що 1) виражають абстрактний вплив музики на об'єкт (надихати, супроводжувати, зачаровувати), 2) вказують на прямий вплив музики на об'єкт, причому такий вплив розпізнається слухом (дзвеніти, гудіти, гриміти, видавати шум, бриніти, лунати тощо). Наведені дієслова переважно позначають звучання інструмента або інших об'єктів. Цікаво, що інколи такі лексеми могли вживатися на позначення певної дії у повсякденному житті, яка у свідомості носіїв мови пов'язувалася з подібним звучанням. Так, наприклад, лексема аравєю - дзвеніти вживається у Гомера зі значенням «брязкати зброєю» (ароРпає хєтхєа), а Феокрит та Гесіод наводять його для вираження скреготіння зубами. Дієслово бриніти може вживатися і на позначення хрусту, наприклад, у спині (захрустіли спини).

Уважне ставлення до музики, здатність розрізняти найтонші звуки та визначати їх належність до різних гармоній зумовили появу великої групи лексем, що характеризують музику загалом та окремі звуки за 1) сприйняттям на слух (алрхпд - немилозвучний, бшфтюд - немилозвучний, етарромод - милозвучний, єиуприд - мелодійний, солодкозвучний, ло^хорбод - багатозвучний), 2) звучністю (тихий, гучний, дзвінкий), 3) емоційною забарвленістю (грубий, грубий, жалібний, ніжний, пронизливий).

Частотними способами словотвору для цієї групи є словоскладання (жінкоподібний, 6той, що має різке звучання, пронизливий) та префіксація (грубий (букв. «не висічений»), гармонійний, милозвучний (букв. «той, що має ознаку гармонійності»)).

Велика група лексем включає такі спеціальні музичні терміни, назви музичних жанрів, напрямів, різних форм утілення музичного мистецтва: аугіфтот - акорд, араурбд - шум, арцоуїа - гармонія, інтервал, уфид - голос, бпцюцаха - народні пісні, етброцф - ендрома, еноплій, переможні пісні, єлфбф - епод, трхотюу - півтон, відлуння, поховальна пісня, Оріацвод - трі- амб, Шєцод - скорботна пісня, охо^од - мелодія, лаш - пеан, ритм, оицфют - узгодженість, оиотпца - співзвучність, хоуод - лад, ицетаюд - весільна пісня, ицуод - гімн, звук, хород - хор тощо.

Ця група є найбільш ємною і складною за семантичною структурою. Звернімо тут особливу увагу на такі одиниці, що позначають різновиди вокальної музики, яка відігравала значну роль у релігійному та суспільному житті греків: бгщюцаха - народні пісні, дифірамб (урочиста пісня на честь Діоніса), єгаікш - переможні пісні, поховальна пісня, тріамб (гімн на честь Вакха-Діоніса), іакход - гімн на честь Вакха, скорботна пісня, паш - пеан (гімн на честь Аполлона), лроообют - просодія (гімн, що виконувався під час процесії до храму), ицетаюд - весільна пісня, илбрхлца - гіпорхема (різновид урочистої пісні на честь Аполлона в супроводі танцю) тощо.

Клавдій Еліан у «Строкатих оповіданнях» (II, 39) розповідає, що на острові Крит сини вільних громадян мали вчити закони разом із певною мелодією, щоб завдяки музиці легше було запам'ятовувати слова. При порушенні якоїсь заборони вже не можна було захиститися незнанням її. Крім цього, громадяни мали вчити гімни богам, а також пісні на честь мужів, які відзначилися своєю доблестю [11].

Лексико-семантична група найменувань музичних виконавців включає такі лексеми: аоібод - співець, флейтист, музикант, музикант, раффбод - виконавець епічних творів, трубач, хицлаххохфд - барабанщик, укладач гімнів, співець тощо. Більшість цих іменників утворені від дієслів та називають виконавця означеної дії. Наприклад, барабанщик утворено за допомогою форманта від дієслова зі значенням «грати на барабані». Деякі іменники походять безпосередньо від назв інструментів (трубач від - труба).

На особливу увагу заслуговують такі лексеми зі значенням «співець»: аоібод, раффбод та фбод. Перший і третій іменники загалом близькі за значенням і розрізняються здебільшого за формою, яка змінюється в результаті контракції. Семантика й етимологія слова «рапсод» складна і неодноразово перебувала в центрі наукових пошуків філологів. Ф.А. Брокгауз зазначає, що спроби з'ясувати поняття слова через його етимологічний аналіз не привели до остаточних результатів, і наводить думки авторитетних дослідників цього питання В. Мюллера, К.Ф. Лахманна, Е. Мейєра, Т. Бергка. Одні дослідники вважали, що слово «рапсод» походить від дієслова ралхю - шити і пісня, і бачили в рапсодах зшивачів пісень, акцентуючи при цьому на творчій діяльності поета, який майстерно складає з окремих слів цілу пісню (Т. Бергк, Ф.А. Вольф). Близькою до цього є думка К.О. Мюллера, який бачив у рапсодах укладачів безперервної низки однакових віршів без розподілу їх на строфи, та К.Ф. Лахманна, що визначав рапсодів як укладачів цілих поем з пісень. На думку інших дослідників (Е. Мейєр), слово “раффбод” розкладається на “равбод” - «тростина, палка» і «пісня», а рапсод постає як співак, виконавець, який тримав у руках замість ліри символ своєї діяльності - равбод. Таке тлумачення пояснюється поступовим розвитком і відокремленням одне від одного музики і рапсодичної декламації, яка на початку свого існування передбачала виконання епічних творів під акомпанемент струнного інструменту, кіфари або формінги. Згодом рапсод користувався струнним інструментом лише у вступі, а спів замінився рецитацією. Пізніше рапсод замість ліри тримав лаврову тростину як символ дару пісні [2].

Лексико-семантична група назв музичних інструментів включає найменшу кількість лексем порівняно зі складом інших груп: авлос, - барбітон, бубни, кіфара, Мра - ліра, труба, барабан, формінга, сірінга. Ці різновиди інструментів відомі нам за різними матеріальними джерелами та даними давньогрецької мови. Очевидно, що за допомогою таких інструментів, відмінних за конструкцією та звучанням, грекам удавалося відтворити розмаїття звуків і сформувати засади для гармонійного поєднання їх у різні музичні лади.

Отже, аналіз мовного матеріалу, а також вивчення міфологічних та філософських джерел дає підстави говорити про двоїстий характер музики у сприйнятті давніх греків. З одного боку, вона поставала як дар богів, з іншого, - як теоретичне осмислення числових першопочатків музичної гармонії. Тобто можна визначити її сутність як духовно-мистецьку та природно-фізичну. Музичне сприйняття, як і слухове сприйняття загалом, є пріоритетним когнітивним орієнтиром для давньогрецької мовної культури і комунікації. Специфіка вербалізації музичного сприйняття засобами давньогрецької мови розкриває особливості соціокультурної моделі суспільного життя греків, вказує на активну позицію комунікантів у ритуально-магічній організації акустичного комплексу і потребує подальшого системного вивчення.

музичний лексика давньогрецький мова

Література

1. Афонасин Е.В., Кузнецова А.С. Метафизика в античности : в 2 ч. Новосиб. гос. ун-т. Новосибирск, 2006. Часть 1 : Пифагорейская традиция. 98с.

2. Брокгауз Ф.А., Эфрон И.А. Большой энциклопедический словарь

3. Вернан Ж.-П. Происхождение древнегреческой мысли. Москва : Прогресс, 1988. 224 с.

4. Герцман Е. В. Музыка Древней Греции и Рима. Санкт-Петербург, 1995. 336 с.

5. Дворецкий И.Х. Древнегреческо-русский словарь. Москва : Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1958. Т. 1: А - Л. 1028 с. ; Т. 2: М - П 1905 с.

6. Закс К. Музыкально-теоретические воззрения и инструменты древних греков. Музыкальная культура древнего мира. Ленинград : Музгиз, 1937. С. 133-155.

7. Лосев А.Ф. История античной эстетики. Ранняя классика. Москва : АСТ ; Харьков : Фолио, 2000. 624 с.

8. Музична естетика античного світу. Київ : Музична Україна, 1974. 219 с.

9. Платон. Собрание сочинений : в 4 т. Т. 4. Москва : Мысль, 1994. 830 с.

10. Татаркевич В. Античная эстетика. Москва :Искусство, 1977. 327 с.

11. Элиан. Пестрые рассказы. Москва - Ленинград : Изд-во АН СССР 1963. 188 с.

Размещено на Allbest.ru