Комунікативні стратегії президентів Вацлава Гавела та Вацвела Клауса в засобах масової інформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

КОМУНІКАТИВНІ СТРАТЕГІЇ ПРЕЗИДЕНТІВ ВАЦЛАВА ГАВЕЛА ТА ВАЦЛАВА КЛАУСА У ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

О.О. Євланова,

аспірантка НАН України Інституту мовознавства імені О. О. Потебні,

вул. Грушевського, 4, м. Київ, 01001, Україна

У статті досліджуються засоби та тактики маніпулятивного впливу на цільову аудиторію в політичному дискурсі президентів Чеської Республіки - Вацлава Гавела та Вацлава Клауса. Розглянуто терміни інтерв'ю, політичне інтерв'ю, телевізійні(політичні) дебати та дискусії, що використовуються для опису маніпулятивного процесу. Розглядаються такі стратегії здійснення мовленнєвої маніпуляції: спроба уникнути відповіді, применшення важливості проблеми, пропаганда власної партії, використання беззмістовних фраз, суцільний повтор вже зазначеної інформації, критика модератора та особистостей, за допомогою яких президенти Чеської Республіки досить майстерно впливають на аудиторію.

Ключові слова: політичний дискурс, маніпулятивні стратегії, політична поведінка, Вацлав Гавел, Вацлав Клаус.

політичний дискурс інтерв'ю телевізійні дебати

Постановка проблеми. Оскільки питання дослідження комунікативних стратегій ґрунтовно опрацьоване в численних лінгвістичних студіях вітчизняних та зарубіжних лінгвістів, зосередимо нашу увагу на відображені цих стратегій на політичному дискурсі президентів Чеської Республіки - Вацлава Г авела та Вацлава Клауса.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Якщо досліджувати область медійної комунікації, медійного дискурсу та приділяти увагу різним жанрам медійних діалогів та їх інших стилів, безперечно, виходить на перший план термін interview; цим жанром в Україні займалися О. Голік [2], О. Чекмишев [5], Н. Василенко [1], О. Рутков- ський [4], І. Михайлин [3], в Чеській Республіці - М. Чмейркова [3], М. Гавлік [7], Я. Гоффманова [3], Й. Бартошек [6], О. Мюлерова [14], Ї. Земан [17], у Польщі - М. Кіта [12], у Англії - Д. Сілверман [15], який охарактеризував нинішнє суспільство як interviewsociety[15, c. 17]. Наприклад, терміни interview, political (news) interviewдалекі від класичного уявлення про інтерв'ю за участі одного гостя та одного ведучого, який ставить питання. До вищезазначених термінів належить і тип діалогу, який чеські та словацькі дослідники (Я. Бар- тошек, М. Слезакова, В. Патраш) називають televizni (politicke) debaty, televizni (politicke) diskuse, televiznidiskusmporady [6, c. 11]. У працях англійських та американських дослідників (у першу чергу, тих, які займаються мовним аналізом) знаходимо, наприклад, поняття publicdebate(І. Гутчбі) [10, с. 3].

Мета нашого дослідження - проаналізувати основні комунікативні стратегії у політичному дискурсі президентів Чеської Республіки - Вацлава Г авела та Вацлава Клауса - та обґрунтувати їх використання.

Дебати та дискусії, які перш за все належать до сфери телевізійної публіцистики, представлені переважно діалогами з більшою кількістю учасників - тут, крім модератора, зазвичай беруть участь двоє чи більше гостей. У кожному випадку мова йде про публічні діалоги, в яких, перш за все, надається перевага інформативній та переконуючій функціям. Учасники намагаються переконати модератора, а головним чином публіку та політичного суперника у своїх твердженнях, тому тут часто конфронтаційний та агресивний стиль розмови переважає над ввічливим та кооперативним [9, с. 14]. У цьому випадку модератор повинен наполягати на своєму, протидіяти ухильницьким стратегіям своїх гостей. Тривалість цих діалогів є зазвичай усталеною (наприклад „таймінг”) [16, с. 42].

На питання модератора політики можуть давати відповіді за допомогою їх прямого чи непрямого уникання. Типи та причини уникання можуть бути різноманітними. Причиною може бути проста необізнаність, коли політик не володіє інформацією, про яку запитує модератор. Своїм неточним тлумаченням він інколи маскує те, що відповіді не знає; інколи навпаки: знає, але свідомо її замовчує, використовуючи досить хиткі формулювання. Часто дуже тяжко відрізнити справжню необізнаність від „заперечення”, за допомогою якого мовець оминає відповіді. Подібно до того у випадках, коли модератор ставить додаткові питання, щоб політик свою відповідь аргументував конкретними даними чи доказами, політик інколи визнає, що потрібними даними та доказами не володіє, час від часу цей недолік оминає чи його відповідь свідчить, що жодних даних він не бажає чи не може навести. Протягом усього часу повторюється ситуація, коли модератор партнера „притискає до стіни” та прохає, щоби той навів імена конкретних осіб. Причиною уникання відповідей є інколи необізнаність, найчастіше ми є свідками того, що політик (хоча б приблизно) знає імена, але не може їх оголосити чи йому їх називати заборонено [8, с. 247]. Таку стратегію ми можемо побачити з відповіді Вацлава Клауса на питання, чому його книги спонсорує компанія „Лукойл”. На це питання другий президент Чеської Республіки не надає чіткої відповіді: „ChtelbychocenitpomocfirmyLukoilazejmenajejihoprezidentaVagitaAlekperova, kterybylhlavniminiciatoremprojektu<...>' ' [11].

Вацлав Гавел нерідко ухилявся від питань висловами типу: rikase, mluviloseotom, zaslechljsem, doneslosekemne, beznesepovtda, vsichniprecevme, kazdemaledtteviта ін. Якщо політик використовує аргументацію, що виражається такими словами, як „vmedialnichkuloarechserika“, модератор буде „тиснути” на доповідача словами: „reknetekonkretneodkohojstetoslysel”, то доповідач буде уникати відповіді словами: „medialnikuloarynemajijmeno, nocomment” [13]. Існують також політики, які не використовують цю техніку. Наприклад, під час виборчих дебатів В. Клаус на запитання модератора відповів: „<...>nenipravdazevsichnivedi. To je obrat ktery bychom nemeli pouzivat v debatach. Protoze ja napnklad nevim, a mozna ze je nas vic kteri nevime, nerikejme vsichni vedi” [13]. Невизначені, непрямі, стратегії уникнення відповіді можуть мати різну мотивацію (необізнаність, бажання замаскуватися та ін.). Мова політиків не повинна затягувати діалог. Нечіткість може бути і звичкою. Доповідачі, наприклад, В. Гавел, котрий замість конкретного формулювання у деяких ситуаціях ухиляється від відповіді, зазвичай використовують слова типу vec, zalezitost, otazka, problem, resent (mameproblemy; hledameresent; podniklijsmeurcitekroky).До цього стилю вираження належить врешті і перелічення: політик, який хоче свої твердження ілюструвати прикладами, згадає лише один чи два, а потім забуті компенсує виразами atakdale, apodobne, adalsiІснують і протагоністи політичної сцени (В. Клаус), які мають у своїй мові досить високий рівень неточності, у доповідях підвищується повторювальність неозначених прислівників, наприклад jaksi: „<...>jaksitotojetakovejaksiobdob^ kdytolidevweprozrvajr, japokudvmtaktaucastjaksije, soutamzastuprtstatualetisouslozeniizrnznychposlancuapodobne” [13]. Цей прийом використовують політики задля точного підтвердження своїх слів, але інколи вони намагаються використовувати його протягом тривалого часу, що є надмірним.

Невизначеність може бути також проявом щирості та серйозності мовця. Політик часто обговорює дуже складні питання, його мова відображає певне небажання, вагання (яку позицію зайняти у цьому складному питанні); або ж мовець намагається зрозуміти справжній стан речей, але констатує цей факт як спірний, проблематичний чи не цілком зрозумілий. Наприклад, реакція В. Г авела з приводу участі Чеської Республіки у війні в Іраку: „priznamsezenatonemamuplnehotovynazor, zepochopitelnetasituacejevaznanadruhoustranuasijeddleziteabysenatomdohodlomezinarodmspolecenstvlzetonemdzebytrozhodnutijenomjednohostatu, alenkamhotovynazornatojestenemam, ajetopnlisvaznavecnezabychreklaanone” [13].

З іншого боку, є політики, які в бесіді з журналістами використовують виразні показники ступеня невизначеності (в основному - неозначені займенники і прислівники) як засіб, щоб виразити власну пиху, зарозумілість, презирство (наприклад, проти політичних опонентів): , jakychsimoznychnovychkonkurentdjsmejizvidelinekolik<...>” [13]; до цієї категорії можна віднести і „плюралізацію” прізвища, до якої у багатьох випадках звертається В. Клаус: - paniCyriloveSvobodovekoketuj^ sesocialndemokracn; - ikdyz, nkamted' vuvozovkach, Telickovenecovyjednajp - podvodpachanynanarodupanyDolezalyalidmitohotonestastnehotypu; - sferyрапй Gregrn, Fencld, Брїйій, KuzvarШ apodobne [13].

Це свого роду вираження неозначеності, розмитості, компрометація особи політичного суперника, що також є вираженням зневаги. Невизначеність може, таким чином, бути виражена іронією, глузуванням, що свідчить не про тактику уникнення, а про „ураження” опонента своїми аргументами.

Наступною тактикою „заплутування” політиків є спроба уникнути відповіді. Сюди відносимо, наприклад, стратегію, що її можна визначити як „і так, і так”. В. Клаус на питання, як він оцінює чеську політику за певний період, відповідає:„politikajepodlemnejakokazdejineremeslo, dasedelatdobre, dasedelatspatne” [13]. Приклади подібних формулювань В. Клауса: - toztohoautomatickynevyplyva, alesoucasnetoaninenivylouceno; - totvrzeniIzebud'potvrditnebovyvratit;- tasituacejezvlastniamavsobejakprvkystability, takprvkynestability [13].

Інша стратегія спрямована на применшення проблеми: замість того, щоб чітко констатувати суть проблеми, В. Гавел намагається переконати, що „totonemjedinyproblem...jsoutuijine, vetsi<...>” [13]. На питання, чи потрібен певний закон, він відповів: ,jasempripraventenzakonprojednavat, alevsechnyduvodyprocbytentozakonmelbytprijatsedajiosetritvjinychzakonechtechpnpadukdyjepotrebanejakymzpusobemosetrittutovecnajdemevzivotenasispolecnosticelouradu” [13].

Існує ще велика кількість інших широко застосовуваних способів, як „втекти” від питання (модератор часто говорить vystemizteotazkyutekl).Наприклад, прийом ухилення від відповідей, самопро- паганди: замість того, щоб відповідати на питання, В. Клаус звертається до пропаганди себе та своєї політичної сили: „MysejmenujemeObcanskademokratickastranaahajimerovnostvsechobcanupredzakonem. Hajime standardni demokraticka pravidla a jsme straslive citlivi na to kdyz sou porusovana” [13]. Реакція модератора на цю відповідь була така: „pane predsedo ted' jste si tady svym zpusobem udelal i velke politicke piar” [13]. Політики часто вдаються до посилання, яке також слугує тактикою уникнення. В. Клаус використовує цитування при кожному зручному випадку, декламуючи передвиборчу кампанію своєї політичної партії. Іноді цитування перевищує допустиму межу і модератори не в змозі зупинити політика: ,javasprerusim, nechejmetencitovatclanek, toprehaniteuzbudetetadycitovatclanek, takuzstoppane, doopravdystop” [13].

Доказовим методом маніпуляції є використання загальних, беззмістовних фраз. Найбільшу їх кількість вжив В. Гавел під час відповіді на питання, що сприйняв як виклик модератора словами „Dekujeme, odejdete”: „pro mnetobylazkusenost, azkusenostmuzebytdobraispatnaparadoxneispatnazkusenostmuzebytdobrakdyzsizrnvezmemepoucernaprometopoucernzrnzevedleslovsouduleziteCinyapromecinyznamenakonkretrnpracekteroudelamdnesadenneazezivotstejnetakjakopolitikaje maratonbehna dlouhoutrat', aje potfebasitenoilodpracovat, toje moje pouCeni, zevedleslovje potfebavidetadelatkonkretrnCiny, konkretnesitoodpracovat” [13]. Уникати питань можна і суцільним повторенням одного й того самого, коли політик не звертає увагу на „тиск” модератора. Перш за все деякі учасники дебатів і дискусій задовольняються тим, що навіть незначна затримка комунікації порушує ритм питань та відповідей метамовними і метамовлен- нєвими міркуваннями, зосереджуючи увагу (зазвичай надмірну) на конкретному слові (реченні), яке прозвучало в репліці модератора чи наступного учасника діалогу. В. Клаус, наприклад, уникає належної реакції на запитання модератора, яке стосувалося його особистого ставлення до В. Гавела і „першої леді”. У цьому випадку питання „перенаправляє“ у тлумачення поняття „першої леді”: “Jakamabytьloha prvni damy v Ceske republioe ja sem nkal toslovo neznam, toje umele vnesene slovo, druha dama, tfeti dama, patnacta dama? Ja mysHm, ze se to ma jmenovat manzelka prezidenta” [13].

УВ. Клаусаособливоефективною є заміна відповіді тиском на наступного учасника дебатів шляхом експресивного метамовного ко- ментаря, у поєднанні з емоційним ставленням політика: „Jestli nekdo se chce bavit jako pan poslaneo se slovy rozvrat rozkradena a vytunelovana, tak to ja se s mm odmftam prost) to je detinske smesne pane poslance ODS zustane sva proti lidem jako ste vy a proti podvodnym vetam ktere vy tady proste pouzwate ooenern ьspeohu jestli tohleto je veta ktera vam vad^ buh s nami a buh s nasi zemf ' [13]. Подібним ефективним способом „знищення” дебатів є прийоми, які багато політиків відмінно використовують: орієнтуватися на модератора, ставити питання чи критикувати його питання, атакувати та нападати на нього; чи напряму вказати, що „цей злий модератор не надасть мені ані слова” та „все залежить від журналістів та ЗМІ” Деякі телевізійні модератори можуть критикувати промовця: „Pane redaktore, pane redaktore, vy nacnete tema clovek se vam pokous^ odpovedet, vy vubec neposlouchate, protoze si tady prede mnou ctete tu dals^ otazku predem pripravenou takze kdybych rek cokoliv tak vy budete zase nkat dals^ otazku” [13].

В деяких випадках В. Клаус, намагаючись скорегувати дебати, переходить до критики особистостей: „Pane redaktore neurazejte me uz to presahuje vsechny meze spoluprace ODS - CSSD nebyla my sme s nimi nevladli vi to kazde male dte nev to par zaprodanych novinaru Ceske televize nevm mam to rikat po trnd po milionte nebo kolik trvam na tom, ze fakt kazde male dte a je smutne kdyz to nekdo vopravdu porad nechce vedet pta se ctyri roky v tomto poradu dela takoveho, ze mu to nedoslo jeste a mne se to zda spis, nedm jestli bsmevne nebo mozna sp^s smutne” [13].

Висновки. Слід зазначити, що список тактик, за рахунок яких реалізуються ті чи інші стратегії, може бути продовжений. Таким чином, аналіз представленого матеріалу демонструє, що маніпулятивна стратегія - провідна комунікативна ланка політичного дискурсу, а маніпулятивні тактики і прийоми, використані Вацлавом Гавелом і Вацлавом Клаусом, численні та вельми різноманітні (спроба уникнути відповіді, применшення важливості проблеми, пропаганда власної партії, використання беззмістовних фраз, неозначених займенників і прислівників, суцільний повтор вже зазначеної інформації, критика модератора та особистостей) та ін. Незважаючи на значну кількість публікацій, які досліджують питання маніпулятивного впливу в політичному дискурсі, комунікативні стратегії президентів Вацлава Гавела та Вацлава Клауса залишаються не до кінця з'ясованими. Це повинно стати предметом подальших розвідок.

Список використаних джерел та літератури