Наголосова варіантність предметних ономатопів третього структурного класу в південно-західних говорах української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наголосова варіантність предметних ономатопів третього структурного класу в південно-західних говорах української мови

Іваночко К.М.,

кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови, докторант Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Анотація. У статті простежено становлення акцентної варіантності предметних ономатопів третього структурного класу. Виявлено, що наголосова варіантність означених вербативів у досліджуваному наріччі належить до периферії його акцентної системи. Зазначено, що варіантне наголошування аналізованих ономатопів має різний ареал поширення - від локальної говірки до всього говору чи літературного варіанта мови. З'ясовано причину наголосової варіантності. Установлено, що зазначені вербативи у варіантах української літературної мови, як і в сучасній українській, здебільшого мають кореневу акцентуацію.

Ключові слова: південно-західні говори, предметні ономатопи, коренева й суфіксальна акцентуація, акцентна варіантність, наголосова співвіднесеність (кореляція).

Постановка проблеми. Ономатопи в лексичній структурі будь-якої мови є найдавнішими утвореннями. Приналежність їх до просторічного шару лексики, як і експресивно-конотативне навантаження, унеможливили трансформацію таких дериватів із чужих мов, рівно ж і їх запозичення іншими мовами [9]. Ці деривати виводяться з відвигукових і відзвукових основ. Сягаючи своїми витоками праслов'янської спільноти, вони вирізняються лексико-семантичними, семантико-граматичними, дериваційними, фонетичними й наголосовими особливостями.

Серед ономатопоетичних вербативів виокремлюють (відповідно до типу діяча) три групи дериватів: гомональні (позначають звукові процеси, що видає людина), бестіальні (називають звукові процеси, що видають тварини) і предметні (номінують звуки, утворювані за допомогою предметів) [7, с. 58].

Вербативи-ономатопи демонструють приналежність (рідко) до першого (-ва-), третього (-к)-а-), п'ятого (-ота-), сьомого (-ну-), дев'ятого (-и-), десятого (-ч-)-а-) й одинадцятого (-і- (-оні-, -оті-) структурних класів. Вони демонструють співвіднесеність семантики вияву різких чи ритмічних рухів [2, с. 248], результативної одноразовості (абсолютна більшість), довготривалості (нерозчленованості) процесу, посилення чи пониження звуковияву. Ці групи дієслів виявляють продуктивність лексико-семантичної деривації, фонетичну й морфологічну варіантність, як і системність кореляції семанти- ко-граматичних, морфологічних і наголосових особливостей. За нашими спостереженнями вербативи третього структурного класу виступають носіями ітеративної грамеми, що корелює з кореневою акцентуацією. Деривати п'ятого превалюють з ознакою «сукупності однорідних актів, що об'єднані в єдиний процес» [8, с. 306], супроводжуваний посиленням звуковияву, репрезентують суфіксальну («рухому в межах суфікса»). Утворення сьомого класу, за результативності (одноразовості) семи, виявляють кореневе наголошування, дев'ятого (з ітеративною грамемою) - суфіксально-флексійне (рідше - суфіксально-кореневе), а десятого й одинадцятого (нерозчленованості процесу, що супроводжується посиленням чи пониженням ступеня звуковияву) - суфіксально-флексійне. Попри співвіднесеність ономатопів третього й дев'ятого структурних класів із кореневою і суфіксально-флексійною акцентуаціїєю, у південно-західних говорах, як і в українській мові, функціонує значна кількість дериватів із варіантним наголошуванням (відповідно, кореневим і суфіксальним та суфіксально-флексійним і суфіксально-кореневим), які, на переконання В. Винницького, «не є тотожними» [1, с. 12].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Бестіальні й предметні ономатопи були об'єктом акцентуаційного аналізу автора. Попри передбачувану валентність семантико-грама- тичних відношень, вони засвідчують неповноту граматичної парадигми; низький ступінь морфологічної деривації; лексичну, морфологічну й фонетичну поліваріантність, зумовлену перехрещенням (накладанням) лінгвальних систем кількох слов'янських мов; фономорфологічне чергування; кореневе, суфіксально-флексійне й суфіксально-кореневе наголошування. Зазначені особливості ономатопів загалом корелюють у досліджуваному наріччі і в західнослов'янських, і в південно-слов'янських мовах, як і в російській, що виводяться з антської й словенської підгруп праслов'янської спільноти [3; 4].

До наукового осягу автора належать і поодинокі гомональ- ні (свистати, шептати), бестіальні (брехати, хлебтати) і предметні (кресати, стругати, шкребати) ономатопи п'ятого структурного класу. Вони також демонструють малопродук- тивність морфологічної деривації, фономорфологічне чергування кінцевого приголосного основи й суфіксально-кореневий тип наголошування, що закорінюється переважно в пізньо- праслов'янську окситоновану акцентну парадигму (а.п.Ь). У п.-с.в.у.л.м., як і с.у.л.м., п.ф.п.о.о. покликувані вербативи, на відміну від досліджуваних говорів, послідовно репрезентують рецесійне зміщення наголосу на флексію, зумовлене лексикографічною традицією [5].

Предметні ономатопи третього структурного класу поки що перебувають на периферії наголосових студій. У досліджуваному наріччі, як і варіантах літературної мови, вони належать до автохтонного лексичного пласту, продуктивні в аспекті лексико-семантичної деривації, мають ітеративність грамеми, фонетичну варіантність, семантичну спроможність співвідноситися зі спорідненими вербативами з результативною семантикою одноразовості й довготривалості процесу, збільшення (пониження) сили звуковияву (під час реалізації процесу). На відміну від бестіальних, вони репрезентують повноту презен- сної парадигми.

Більшість означених ономатопів в усіх мовних варіантах характеризуються наголошеністю кореня (односкладового): бех(к)ати / бехнути; бовкати / бовкнути; бомкати; бре(и) нькати; ЬгткШЇ; бумкати; бухати / бухнути; гепати; гопати; гоцкати; гримати / гримнути; гуп(к)ати / гупнути; гуркати / гуркнути / гуркотати / гуркотіти; дуб(к)ати / дубнути / дубонити / дубоніти; дуркати / дуркнула / дуркотати / дурконіти; дюґати / дюґнути; кла(н)цатщ клевтати; клопати / клопнути; ^йкаїї (клюкати) «стукати»; клюцати; коц(к)ати; кпрай (кріпати); луп(к)ати / лупнути; ляскати / лящати / ляснути / ляскотіти; пахкати; шц(к)ати / пацнути; трдати; пінькати; пл^ц(к)ати, прсіскати; гір(к)ай / рипіти / рипнути / рипотіти; тарахкати; тевкати; траскати / труснути; фі(о)шкати; хрестила; щпати (ц'стати); ценькати; це(и,я)ркати (цегр'кати); цілкати; цитати; цо(р)кати / цо(р)кнути / цокотати / цокотіти; цюп(к)ати; чокатися; шаркати / шаркнути. Серед предметних ономатопів простежуємо й утворення з акцентованим другим складом кореня: бабахати / бабахнути; дзілінькати; тарсікати; те(и)р(и)лйкати; цигикати.

Мета статті. У структурі вербативів із відзвуковою семантикою засвідчено групу дериватів із варіантною акцентуацією, що мотивує предмет дослідження. Мета - виявити причини наголосової варіантності зазначених дериватів, з'ясувати роль досліджуваного наріччя під час становлення акцентної норми аналізованих дієслів у г.в.у.л.м. та с.у.л.м. Завдання - зробити цільову вибірку предметних ономатопів із доступних лексикографічних джерел південно-західного наріччя, як і варіантів української літературної мови та базових словників російської задля порівняння їх наголосових особливостей; простежити співвіднесеність акцентуації зазначених ономатопів з їхніми лексико-семантичними, семантико-граматичними й дериваційними особливостями; з'ясувати вплив соціолінгвістичних чинників (передусім лексикографічної традиції) на усталення акцентної норми вказаних вербативів у п.-с.в.у.л.м. та с.у.л.м.; через кореляцію одного з акцентних варіантів аналізованих ономатопів з акцентною нормою в с.у.л.м. наголосити на невід'ємній складовій частині досліджуваного наріччя в становленні літературних норм.

Виклад основного матеріалу. Незважаючи на усталеність кореневої акцентуації зазначених вербативах у досліджуваному наріччі, сформована картотека засвідчує кілька предметних ономатопів із варіантним наголошуванням - кореневим і суфіксальним, рідше суфіксально-кореневим: бовтати, калатати, лсіпсіти, теле^шти.

Перший вербатив, що співвідноситься з праіндоєвропей- ським відзвуковим утворенням, характеризується регіональні- стю ареалу (бойківські й буковинські говірки), продуктивністю лексико-семантичної деривації, за непродуктивності морфологічної, ітеративністю грамеми, співвідносної з кореневим типом акцентуації: бовтати1: «бовтати (рідину)»; «плигати, стрибати у воді»; «базікати» / бовтнути «вдарити, кинути»: Бовтнуло би тебе у безодню! Ще: бовтати1 (СБГ, І, 61), бовтати2: «бити», «вдаряти довбнею по дереву» (СБГ, І, 61).

Із таким наголошуванням він усталюється, на відміну від г.в.у.л.м., у п-с.в.у.л.м. та в с.у.л.м.: бовтати, -таю, -єш «збов-тувати» (Гр. І, 79), бовтатися, -таюся, -єшся «плескати- ся»: Кілька пак років, як ви, діду, бовтаєтесь отут за рибою? (Гр. І, 79), бовтати, -аю, -єш (Орф., 32).

Лексикографічне джерело г.в.у.л.м. наведені вербативи репрезентує із суфіксальним наголосовим типом, не без впливу лексикографічної традиції («Словарів ...» О. Павловського й Ф. Піскунова), формованої на засадах російської, де вони засвідчують високий ступінь продуктивності лексико-семан- тичної деривації: бовтати, -ся (Жел., 35), бовтатися, -тьця «хлюпатися в воді, бовтатися; шлятися» (Пі, 21), болтать (рідина) «бовтати, колотити, бабрати ся (ложкою в страві)»; «колихати, махати, дриґати»; «базікати, торочити, молоти, верзти, городити, балясувати» (Ум., Сп. І, 40); бовтать, болтать «змішувати яку-небудь рідину»:

Хлопці кутючысь, воду бовтають. (СМН, 108), болтать «бити палкою по воді з метою загону риби»; «відганяти комахи» (СГРС, І, 141); болтать (рідина) «бовтати, колотити, калатати»; «дріїґсіти, теліпати, колихати, балсімкати, мотати»; «ляпати, ляпати язиком, плескати, балакати, базікати, теревенити, патякати, блягузкати, лепетати, верзти, верзякати, варнякати, сокотати, блеяти, торохтіти, то-рочити, балдгікати, белебенити»; (незрозумілою мовою яз.) ґерґотіти (-тю, -тіїш и ґерґочу, -чеш), цвенькати» (РУС І, 61), болтаться «(про рідину) бовтатися, колотитися, хлюпатися»; «теліпатися, метлятися, мотатися, майталєіти(ся), хилитатися»; «мотатися, мотлятися, тинятися, шалатися, вештатися» (РУС, І, 62).

Натомість, укладачі «Етимологічного словника української мови», попри маркованість наведених вербативів в українській мові з кореневим наголосом, реєструють з варіантним акцентуванням. Аналіз ілюстративного матеріалу експлікує кореляцію кореневого наголошування з акцентними їх особливостями в польській і білоруській мовах, а суфіксальний - у російській: бовтати, бовт «жердина з порожнистим потовщенням на кінці, якою заганяють рибу в сітку; палка для розмішування рідини»; - р. болтать «бовтати, базікати», бр. боутаць, п. betiac «бовтати; белькотати»; - псл. *bbltati споріднене з лит. bUdeti «лунко звучати, стукати», дат. buldre, шв. вика «стукати», снн. bulderen, нвн. poltern «тс.»; іє. *bhel- звуко-наслідувального походження (ЕСУМ, І, 219).

Другий ономатоп (калатати) у досліджуваному наріччі, як і в українській мові загалом, демонструє широту ареалу вжитку, продуктивність лексико-семантичної деривації й варіантність акцентуації.

Так, у локальній наддністрянській, гуцульських і сучасних центральнобойківських говірках, окрім буковинських, як і в г.в.у.л.м., означений вербатив із його поодиноким пре- фіксованим дериватом репрезентують здебільшого кореневе наголошування: калатати, бусьок калатає; калсітати в двери (ГБ, 270), закалатау «закалатати»: Тай запукау, закалатау до єйі дверей. (ГБ, 183), відкалатати «відзвонити під час похорону»; «відробити будь-як» (СГГ, 37), відкалатати, зневажл. «відзвонити під час похорону»; «відробити будь-як» (СГГ, 37), калатати, «бовтати(ся), хитати(ся) (про яйце); калсітати вік «марнувати вік»» (СБГГ, 183), калататиси (са) «вештатися (без діла)» (СБГГ, 183) і від(т)калатати, заст. « відстукати об залізний предмет з метою повідомлення»: УЖЄ відкалатали, каже, трдіба йти міняти вахту.; перен. «як-небудь відробити»: Який з него робітник, ми знаєм, лиш аби день відкалатати (СБГГ, 53), калйтати, -аю, -аєш «часто й сильно бити, стукати чим-небудь»; «викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком»; калатає «дуже битися, стукати (про серце)» (СГЦБ, 200), калатати / калатнути (Жел., 330).

Варто наголосити на тому, що суфіксальне наголошування наведених ономатопів, зафіксованих відповідними лексикографічними джерелами південно-західного наріччя, умотивовується кількома чинниками.

Так, Я. Головацький, реєструючи відповідні вербативи у своєму словнику, часто закріплював у них наголосовий маркер, за аналогією до їх акцентуаційних особливостей у п.-с.в.у.л.м. чи російській мові: закалатати «постукати» (Голов., 564). А суфіксальна акцентуація означених вербативів у локальній сучасній північногуцульській говірці вмотивовується впливом літературної мови, оскільки більшість лексикографічних джерел досліджуваного наріччя фіксують їх із кореневою акцентуацією: калатати: «бовтати, розмішувати»;«теленькати»;«змінювати план проведення заходу»: Шо ти, Мила, калатаїш вістьіт? (СГГБ, 87-88), калататисі «виконувати дрібну незначну роботу вдома чи на службі» (СГГБ, 88), закалатати: «задзвонити, ударяючи по металевому предметові»; «нашвидкуруч зварити або спекти, приготувати страву» (СГГБ, 73). Зібрана картотека в суфіксальному наголошуванні аналізованого ономатопа засвідчує складову частину ритмічної організації паремії південно-західного наріччя, яка репрезентує чітку структуру (дві чотиристопові двоскладові ритмічні одиниці з хореїчним розміром та римою, підсилені пірихієм): калатати (галицьк.) «балакати, базікати»: Треба довго калатати, що би бабу ошукати (? м ? ? м ? ? ? ? м ? / ? м ? ? м ?? ? ? ? м ?) (прик.) (Пі, 100), калатати: Треба довго калатати, щоби бабу ошукати (Ільк.) (ГРНП ІІ, 314).

Натомість, у західноволинських говірках, у п.-с.в.у.л.м. та в.у.л.м.п.у., а отже, і в с.у.л.м. ці ономатопи мають суфіксальне наголошування: калатате, -аю, -аїш «вручну обмолочувати снопи» (Корз., 134), калатати «якось жити» (Яв., 331), калатати, -таю, -єш (Гол., 163), калатати, -таю, -єш / калатнути: «бити, вдаряти»; «стукати / стукнути»; «дзвонити»; «плескати, прикладаючи зусилля, битися»; «молотити, не розв'язуючи снопа»; «рухати, тормосити» (Гр. ІІ, 209-210), відкалатати, -таю, -єш «відзвонити» (Гр. І, 214), закалатати, -таю, -єш: «постукати в калатало; задзвонити в дзвін пришвидшеними ударами» (Гр. ІІ, 45), відкалатати, -сію, -сієш «прокалатати певний час» // «перестати, закінчити калатати» (СУМ, І, 588), калатати, -тсію, -сієш (Орф., 295), відкалатати, -таю, -сієш (Орф., 102).

Отже, аналізований ономатоп (калатати), як і поодинокий його похідний, у південно-західному наріччі превалює з кореневою акцентуацією, що співвідносить його з наголосови- ми особливостями в польській, чеській, словацькій і сербсько- хорватській мовах. Суфіксальна ж акцентуація, що спорадично представлена в лексикографічних джерелах, умотивовується переважно позалінгвальними чинниками. Усталеність її в п. -с.в.у.л.м. і в.у.л.м.п.у., а отже, і в с.у.л.м., спричинена лексикографічною традицією російської мови: калсітсіти «бити, стукати; дзвонити; битися, колотитися», калататися «битися, колотитися», [калічити] «калатати», [колсітсіти] (Г, Ж); - р. [калатать] «калатати, бовтати», бр. [калатаць] «бити, стукати», п. Шаіас «тс.; дуже просити; мучити, бити; нападати; потрясати, кидати», ч. (мор.) [Шаіаб, коШк' «потрясати, колисати», ст. коШай, Шїаіі «приводити в рух, потрясати, шпурляти»], слц. [Шайб «потрясати»], схв. [колетати] «вивертати, потрясати (про вітер)»; - псл. коШаії, споріднене з *Шйй «вдаряти», укр. колотити, а також з *А°йагі «вдаряти, стукати», укр. [ковтати] «тс.»; словотворчий характер форми залишається неясним (ЕСУМ, ІІ, 348).

Третій відад'єктивний праслов'янський девербатив (лапати) у досліджуваних говорах характеризується розширенням діалектного простору (наддністрянські, гуцульські, бойківські, буковинські) і, попри малопродуктивність деривації, також демонструє варіантність акцентуації.

Найвищий ступінь їх слововжитку репрезентують говірки буковинсько-наддністрянської підгрупи. У наддністрянському говорі зазначений ономатоп, як і його перфективи, незалежно від стильової їх локалізації (розмовно-побутовий чи художній) мають варіантне наголошування, щоправда, з домінуванням кореневого в розмовному мовленні: полсіпати «спіймати»: <...>аби я тих міг полсіпати (ГБ, 88), злапау «лапати»: А він легойко злапау єго<...> (ГБ, 108), злапауся: <.>злапауся зубами<...> (ГБ, 97) і злапау «лапати»: <...>руку підставиу і злапау <...> (ГБ, 1о9).

Цікаво, що пісенні тексти наддністрянських говорів експлікують варіантність акцентуації означених ономатопів, за тотожності ритмомелодійних їх можливостей [6].

Так, коренева акцентуація п.ф.т.о.о. префіксованого перфек- тива (злапе «зловити»), локованого в першій силабічній групі восьмого верса силабічного дев'ятиверсовика, сприяє ритмічній організації (через співвіднесеність наголошеності третього складу) аналогічних груп суміжних сьомого й восьмого версів:

Не питам й дом нейко, не питам й, ? ? ? м / ? м ? ? / ? ? ? м

Як бум де шоў сум чий син, то втікам й. ? ? м ?? ? / ? м ? ? / ? ? ? м

Ой не втьімче, мам тінко, не втьіче, ? ? ? м ? / ? м ? ? / ? ? ?

Ой бо злам пе вдом вин син за плечем , ? ? м ? / ? м ? ? / ? ? ? м

То сє мом йі головим дом бре на- ? ? ? м ? / ? ? ? м /? м ? ?

товчем . ? ? м . (ГБ, 160).

Коренева акцентуація родової форми минулого часу (похідного перфективна (злітав), локованої в першій силабічній групі четвертого верса чотирнадцятискладового коломийкового секстина, слугує одним іьз маркерів ритмічної організації силабічних груп другого, четвертого й шостого версів:

Ой мамум ню, мамунем йко, любим ў менем ґем ра, ? ? ? м ? / ? ? ? м ? / ? ? м ? ? м ?? м ?

Штим ри рам зи поцьілювам ў, даў ми цванциґем ра. ? м ? ? м ? / ? ? ? м ? / ? ? ? ? ? м ?

Ой мамум ню, мамунем йко, любим ў менем фімрм ан, ? ? ? м ? / ? ? ? м ? / ? ? м ? ? м ? м ?

Злам паў менем за спідним цю, тром хи ми не вбімрвав. ? м ? ? ? м / ? ? ? м ? / ? м ? ? ? ? м ?

Ой мамум ню, мамунем йко, фірман менем люм би, ? ? ? м ? /? ? ? м ? / ? м ? ? ? м ? м ?

Фімрм ан меньі, мамунем йко, запасчим ну кум пи ? м ? ? ? м /? ? ? м ? / ? ? ? м ? ? м ? (ГБ, 164) наголосова варіантність ономатопія український

Наголошеність тематичного афікса презенсної форми третьої особи однини аналізованого суфіксального ономатопа лапає «ловити», локованого в третій ритмічній групі третього верса класичного коломийкового катрена, мотивоване співвіднесеністю жіночої рими (клавзули):

Не том го сє лим са бою, що кум ри лапам є, ? ? м ? ? / ? м ? ? м ? /? ? м ? ? ? м ?

Но сє том го лим са бою, що жімнки не мам є ? ? ? м ? / ? м ? ? м ? /? ? м ? ? ? м ? (ГБ, 120),

Суфіксальна акцентуація форми минулого часу (злапали) префіксованого спорідненого вербатива, локованого в першій тристоповій ритмічній групі передостаннього верса силабічного багатоверсовика, мотивується співвіднесеністю жіночих клавзул суміжних версів:

Ідим мим ла дором гою ? Гом сподь Бог з тобом ю ? ? ? м ? м ? / ? ? м ? ? / ? м ? ? ? ? м ?

Я йду за тобом йу з набим той стрільбом ю. ? ? ? ? ? м ? /? ? м ? ? ? м ?

Там перейшлом йійім штим ри розбімйники. ? ? ? ? м м ? ? м /? м ? ? ? м ? ?

Там йійім з лапам ли, до дум ба вязам ли, ? ? ? м ? ? м ? / ? ? м ? ? ? м ?

Ручем йки розпням ли, стам ли ся радим ти, ? ? м ? ? ? м ? / ? м ? ? ? ? м ?

Як дум шу згубим ти ? ? м ? ? ? м ? (ГБ, 175).

Наведені вербативи в інших наддністрянських, як і гуцульських та сучасних центральнобойківських говірках, демонструють варіантність акцентуації: лапати «ловити» (Лес., 106), літати, -ає «ловити» (НРС, 159); лапати «ловити, хапати» (СГГ, 109) і лапати «ловити; хапати» (МСГГ, 91); лапати, -сію, -сієш «хапати, ловити» (СГЦБ, 251) і лапати, -аю, -аєш «торкати кого-, чого-небудь» (СГЦБ, 251), злітати, -аю, -аєш «наздогнати, зловити того (те), хто (що) рухатися, віддаляється; спіймати» (СГЦБ, 251).

Лише в буковинських говірках аналізовані ономатопи мають суфіксальне наголошування: лашти / лапнути «ловити, хапати»; «прилипати, приставити»; «запалювати»; «торкатися руками» (СБГГ, 253), лаштиси(-са) / лапнутиси(-са) «прилипати, приставати» (СБГГ, 253).

Лексикографічні джерела літературних варіантів послідовно фіксують означені деривати з наголошеністю кореня, що співвідносить їх з акцентними особливостями більшості слов'янських мов: лапати / лапнути (Жел., 397), лапати «мацати» (Пі, 122), літати, -аю, -аєш / лапнути «мацати, пробувати»; «ловити» (Гр. ІІ, 344), лапати, -паю, -паєш (Гол., 192, Погр., 277, УЛВН, 308; Орф., 342).

Суфіксальний акцентний тип досліджуваних ономатопів належить до набутків наголосової системи південно-західного наріччя, що корелює з чеською мовою: лапати «торкати, мацати, хапати рукою; [ловити]», злапати (Ж) «схопити»; - р. лапать, лііпить, бр. лііпаць, п. вл. lapac «ловити, хапати», ч. lapаti, слц. lapaf, нл. lapas «тс.», болг. літам «хапаю», м. лапа «ловить», схв. слапити «схопити», слн. lвpati «хапати»; - псл. lapati «хапати, ловити», «схопити, спіймати», яке виводиться із звуконаслід. вигуку lap (ЕСУМ Ш, 193).

У досліджуваних говорах, як і в літературних варіантах української мови, четвертий ономатоп телепати демонструє помірний ступінь лексико-семантичної деривації, як і фонетичну та наголосову варіантність із переважанням кореневої.

У локальних наддністрянській і марамароській говірках та у центральнобойківських наведений вербатив із постфік- сальним його дериватом репрезентують наголошеність кореня: тилепати, потилепати «трясти; базікати»; тилепатис'і «трястися, боятися; їхати возом в далеку дорогу» (ДСсР, 87); телепати, -айу, -аш (-айеш) «неякісно малювати, білити, фарбувати» (Саб., 349), телепкати, -айу, -аш (-айеш) «мазати, кидати щось рідке» (Саб., 349) / телепнути, -ну, -неш «недбало кинути, покласти що-небудь» (Саб., 349), телепати, -аю, -аєш «піддавати когось ритмічному рухові на (в) чому-не- будь з метою розваги, усипляння; гойдати»; «трясти кого-, що-небудь»; «іти повільно» (СГЦБ, 455); телепати / телепнути (Жел., 954), телепати, -паю, -єш: «поволі йти (Шейк.)»; «жадібно їсти»: Павло йПетро, вони не їдять, бо вони сьваті, а ксьондз телепає, бо ксьондз голоден (Гн. І, 101) (Гр. IV, 252), телепатися, -паюся, -єшся «йти» (Гр. IV, 252), телепати(ся), -паю(ся), -єш(ся) (Гол., 393), телепати: «іти повільно, важко переставляючи ноги»; діал. «трясти» (СУМ, Х, 62).

Гуцульські говірки засвідчують варіантне наголошування, з домінуванням кореневого: тилепати «трусити, трясти, вибивати (білизну, одяг» (МСГГ, 189), талепатис'и «повільно йти в одному темпі» (МСГГ, 189), телепкати «базікати; говорити не по суті» (МСГГ, 189) і талепііти: «трясти»; «хитати» (СГГ, 181).

Прикметно, що в локальній північногуцульській говірці, як і в с.у.л.м., аналізований ономатоп маркований і фонетичним варіантом (із сонантом -і- в другому складі повноголосся) суфіксального типу акцентуації: теліпати = телепати (МСГГ, 189), теліпати, теліпаю, -паєш, рідко: 2. «те саме, що трясти» (СУМ, Х, 62), теліпііти «трясти, гойдати з великою силою» (про вітер), звуконаслідувальне утворення, очевидно, пов'язане з телепати (ЕСУМ, V, 540).

Споріднені ономатопи в буковинських говірках мають варіантне наголошування. Так, ілюстративний матеріал лексикографічного джерела покликуваних говірок маркує аналізований вербатив із суфіксальною акцентуацією, при кореневій реєстрового у словниковій статті: телепати: «кидати»: Дід телепав мішки з зерном то на віз, то з воза.; «трясти, гойдати»: Він ніц ни вміє з дітьми обходитися, ні на руки ни озме, ні загувори, лиш у колисці телепає. Я так був змерз, що аж телепОло мнов (СБГГ, 542). Натомість, постфіксальний дериват функціонує із суфіксальним наголошуванням: телепати- си, теліщтиш «повільно йти або їхати»: Машинов за годину доїхав, а фіров трсіба цілий день телештиси (СБГГ, 542).

Кореневе акцентування вербативів досліджуваного словотвірного гнізда в південно-західному наріччі, як і варіантах літературної мови, корелює його з акцентуаційними особливостями в польській мові, а суфіксальне належить до набутків наголосових систем української, російської й білоруської мов: телепати «іти повільно, важко переставляючи ноги; трясти; [жадібно їсти]», [тилепатися] «теліпатися» (Ме), телепкати «говорити нісенітницю», телепнути «ударити; випити», [телюпатися] «телепатися» (Нед); - р. [телепаться] «теліпатися, висіти й хитатися», бр. [целешць] «іти», п. ^еіерас] «трясти, хитатися; блукати, тинятися, лізти, повільно йти, ледве ноги волочити»; - очевидно, звуконаслідувальне утворення (ЕСУМ, V, 540).

Висновки. Відпраслов'янські предметні ономатопи третього структурного класу засвідчують низьку продуктивність деривації і превалювання в них кореневого наголошування, частина досліджуваних відономатопних вербативів має варіантну акцентуацію - кореву й суфіксальну. Деривати із суфіксальним наголошуванням репрезентують різний ареальний простір - від локальної говірки до всього говору чи варіанта літературної мови. Суфіксальна акцентуація аналізованих вербативів умотивована перехрещенням (взаємодією) наголосових тенденцій обидвох груп слов'янських мов (західно- і південнослов'янських), лексикографічною традицією (часто інспірованою під впливом соціолінгвістичних чинників) та ритмомелодикою пісенних текстів.

Жоден з аналізованих вербативів, незважаючи на варіантне наголошування в південно-західних говорах, не усталив зазначеної наголосової норми в п-с.в.у.л.м. та в с.у.л.м., де вони, окрім ономатопа калатати, виявляють кореневу акцентуацію. Навіть дієслово лапати, попри широту ареалу варіантної акцентуації (бойківські, наддністрянські, гуцульські й буковинські), як і версифікаційну її вмотивованість у наддністрянських говірках, у всіх літературних стандартах має кореневий наголос.

Стаття матиме продовження в студії щодо диференційної функції наголосу серед аналізованих ономатопів.

Умовні скорочення. Малі літери: г.в.у.л.м. - галицький варіант української літературної мови; п.ф.т.о.о. - презенсна форма третьої особи однини; п.-с.в.у.л.м. - південно-східний варіант української літературної мови; в.у.л.м.п.у. - варіант української літературної мови періоду «українізації», с.у.л.м. - сучасна українська літературна мова.

Література

1. Винницький В. Акцентуаційні етюди / В. Винницький. - Жовква : Місіонер, 2004. - 282 с.

2. Возний Т. Система дієслівних форм часу в говірці села Бітлі на Львівщині / Т. Возний // Українська діалектна морфологія. - К. : Наук. думка, 1969. - С. 177-183.

3. Іваночко К. Акцентуація фауноономатопоетичних дієслівних дериватів у південно-західних говорах української мови / К. Іва-ночко // Лінгвістика : Збірник наукових праць Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. - Луганськ, 2012. - Випуск № 2 (26). - С. 71-88.

4. Іваночко К. Акцентуація ономатоепічних (ентомологічних) суфіксальних дієслівних утворень у південно-західних говірках україн-ської мови / К. Іваночко // Вісник Львівського університету. Серія філологічна, 2012. - Випуск 57. - С. 263-274.

5. Іваночко К. Особливості наголошування суфіксальних дієс- лів-ономатопів із суфіксом -а- (п'ятого структурного класу) суфік-сально-кореневого типу акцентуації в південно-західних говорах української та говорах російської мов / К. Іваночко // Человек - культура - язык. Международный сборник научных трудов по лингвокультурологии. - Самара, 2014. - С. 82-92.

6. Іваночко К. Акцентна варіантність суфіксальних дієслів першого - третього та п'ятого структурних класів і ритмічна організація пісенних текстів наддністрянських говорів / К. Іваночко // Проблеми гуманітарних наук : Збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. - Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ ДДПУ імені Івана Франка, 2016. - Випуск 38. Серія «Філологія». - С. 209-224.

7. Кушлик О. Параметри словотвірної парадигми гомональних дієс- лів-ономатопів в українській мові / О. Кушлик // Проблеми гума-нітарних наук : Збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. - Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ ДДПУ імені Івана Франка, 2011. - Випуск 28. Серія «Філологія». - С. 55-72.

8. Русанівський В. Структура дієслівних основ / В. Русанівський // Сучасна українська літературна мова. Морфологія / за заг. ред. акад. І. Білодіда. - К. : Нак. думка, 1969. - С. 302-311.

9. Царук О. Українська мова серед інших слов'янських : етнологічні та граматичні параметри : [Монографія] / О. Царук. - Дніпропе-тровськ : Наука і освіта, 1998. - 324 с.

Умовні скорочення лексикографічних джерел

1. Б.-Н. - Білецький-Носенко П. Словник української мови / підг. до видання В. Німчук. - К. : Наук. думка, 1966. - 421 с.

2. ГБ - Верхратський І. Говір батюків / І. Верхратський. - Львів, 1912. - 308 с.

3. Гол. - Голоскевич Г. Правописний словник / Г. Голоскевич. - Вид- во Союзу українців у Великій Британії, Лондон, 1961. - 451 с.

4. Голов. - Материалы для словаря Малорусскаго нарічія // Мовознавство. - першоджерела : [наук. зб. Музею української культури в Свиднику / упор. : Й. Дзендзелівський, З. Ганудель]. - Пряшів, 1982. - Т. 10. - С. 311-612.

5. Гр. - Грінченко Б. Словарь української мови : у 4-х т. [упоряд. з додатком власного матеріалу Б. Грінченко]. - К. : Вид-во АН УРСР, 1958. - Т. І : А.-Ж. - 494 с.; 1958. - Т. ІІ : З-Н. - 573 с.; 1959. - Т. ІІІ : О-П. - 506 с.; 1959. - Т ГУ : Р-Я. - 563 с.

6. ГРНП - Галицько-руські народні приповідки: у 3-х т. / зібрав, упор. і пояснив І. Франко : 2-е вид. - Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. - Т. ІІ. - 817 с.

7. Даль - Даль В. Толковый словарь живого великорусского язика : в 4-х т. / В. Даль. - М. : Русский язык, 1978. - Т. І : А-З. - 699 с.; 1979. - Т. ІІ : И-О. -779 с.

8. ЕСУМ - Етимологічний словник української мови : у 7 т. / [ред- кол. : О. Мельничук (гол. ред) та ін.]. - К. : Наук. думка, 1982. - Т. 1 : А-Г / [уклад. Р Болдирьов та ін.]. - 631с.; 1985. - Т. ІІ : Д-Копці [уклад. Р Болдирьов та ін.]. - 570 с.; 1989. - Т. ІІІ : К-М / [уклад. Р Болдирьов та ін.]. - 552 с.; 2006. - Т. V : Р-Т / [уклад. Р Болдирьов та ін.]. - 703 с.; 2012. - Т. VI : У-Я / [уклад. Г Півто- рак та ін.]. - 566 с.

9. ДСсР - Горбач О. Словник діалектної лексики північно-наддністрянської говірки сіл Романів, Підсоснів, Підберізці й Лагодів // Північно-наддністрянська говірка й діялектний словник с. Романів Львівської области : Відбиток з «Наукових записок» Україн-ського технічно-господарського інституту в Мюнхені. - Т. VII (X), 1965. - С. 24-103.

10. Жел. - Желеховський Є., Недільський С. Малоруско-німецкий словар : у 2-х т. [фотопередрук з післясловом О. Горбача]. - Мюнхен : МопаЛіі, 1982. - Т. 1-2. - 1117 с.

11. Км. - Кміт Ю. Словник бойківського говору / Ю Кміт // Літопис Бойківщини /[перевидання часопису]. - Львів : Каменяр, 2009. - Випуск 3. - С. 275-304.

12. Корз. - Корзонюк М. Матеріали до словника західноволинських говорів / Корзонюк М. // Українська діалектна лексика / ред. кол.

І. Матвіяс (голова), П. Гриценко, Н. Прилипко. - К. : Наук. думка, 1987. - С. 62-267.

13. КСЛГ - Пиртей П. Короткий словник лемківських говірок / упо- ряд. й підготовка до друку Є. Турчин. - І.-Франківськ : Сівер- сія МВ, 2004. - 364 с.

14. Лес. - Із ковалівського лексикону / Лесюк М. Мовний світ сучасного галицького села (Ковалівка Коломийського району) / М. Ле- сюк. - Івано-Франківськ: Нова зоря, 2008. - С. 90-128.

15. МСГГ - Піпаш Ю. Матеріали до Словника гуцульських говірок / Ю. Піпаш, Б. Галасюк. - Ужгород : Графіка, 2005. - 264 с.

16. НРС - Шило Г. Наддністрянський регіональний словник / Г. Шило. - Львів - Нью-Йорк, 2008. - 288 с.

17. Орф. - Орфографічний словник української мови. - К. : Наук. думка, 1994. - 864 с.

18. Пі - Піскунов Ф. Словник живої народнеі, письменної і актової мови руськихъ юпвщанъ Російськоі і Австро-Венгерськоі цесарії / Ф. Пискуновъ. - Кювъ : Типографія Е.Я. Федорова, 1882.- 304 с.

19. Погр. - Погрібний М. Словник наголосів / М. Погрібний. - К. : Рад. школа, 1964. - 639 с.

20. РУС (1924) - Російсько-український словник / гол. ред. акад. А. Кримський. К. : Червоний шлях, 1924.: Електронна версія Російсько-українського словника : А-П / підгот. О. Телемко. - К. : Вид-во «К.І.С.», 2007. - 3059 с.

21. РУС - Русско-украинский словарь : в 3-х т. [редкол. И. Белодед (председ.) и др.]. - 3-е изд. - К. : Главн. ред. УСЭ, 1987. - Т. І. - 848 с.

22. Саб. - Сабодаш І. Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району / І. Сабодаш. - Ужгород : Ліра, 2008. - 478 с.

23. СБГ - Онишкевич М. Словник бойківських говірок : у 2-х ч. / М. Онишкевич. - К. : Наук. думка, 1984. - Ч. І. - 495 с.; Ч. ІІ. - 515 с.

24. СБГГ - Словник буковинських говірок / За заг. ред. Н. Гуйва- нюк. - Чернівці : Рута, 2005. - 688 с.

25. СГГ - Гуцульські говірки. Короткий словник / відпов. ред. Я. За- кревська. - Львів, 1997. - 232 с.

26. СГГБ - Негрич М. Скарби гуцульського говору : Березови. - Львів : Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України, 2008. - 224 с.

27. СГГР - Грицак М. Скарби гуцульського говору : Росішка. - Львів: Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України, 2008. - 318 с.

28. СГЦБ - Матіїв М. Словник говірок центральної Бойківщи- ни / М. Матіїв. - Київ - Сімферополь : Ната, 2013. - 601 с.

29. СКУТГ - Словарь карпатоукраинского торуньского говора / [отв. ред. А. Журавлев]. - М. : ИС РАН, 2001. - 216 с.

30. СМН - Д. Бучко. Словарь малороссійскаго нарічія О. Павлов- ського // З історії української мови : до 150-річчя «Грамматики»

О. Павловського. - К., 1972. - С. 91-115.

31. СУМ - Словник української мови: в 11-ти т. / за ред. І. Білодіда. - К. : Наук. думка, 1970. - Т. І, -799 с.; 1973. - Т. ІУ. - 840 с.; 1979. - Т. Х. - 658 с.; 1980. - Т. ХІ. - 699 с.

32. УЛВН - Українська літературна вимова і наголос / відп. ред. М. Жовтобрюх. - К. : Наук. думка, 1973. - 724 с.

33. Ум., Сп. - Уманець М і Спілка А. Словарь російсько-український / [зібрали і впорядкували М. Уманець (М. Комаров) і А Спілка]. - Львів : З друк. Наук. т-ва ім. Т. Шевченка, під зарядом К. Беднар- ського, 1893. - Т. І : А-К. - 339 с.

34. SH - Jan Janow. Sfownik huculski [text] / Opracowal i przygotowal do druku Janusz Rieger . - Krakow Wyd-wo naukowe DWN, 2001. - 302 с.

Иваночко К.Н. Вариантная акцентуация предметных ономатопов третьего структурного класса в юго-западном говоре украинского языка

Аннотация. В статье прослеживается процесс становления акцентной вариантности предметных ономатопов третьего структурного класса. Обнаружено, что акцентная вариантность обозначенных вербативов в исследуемом говоре принадлежит к периферии ударной системы. Обозначено, что вариантная акцентуация анализируемых глаголов имеет разный ареал распространения - от локального до всего говора или литературного варианта языка. Изъясняется причина вариантного ударения. Установлено, что указанные вербативы в вариантах литературного языка, как и в современном украинском литературном языке, преимущественно функционируют с корневым ударением.

Ключевые слова: корневое и суффиксальное ударение, акцентуационная вариантность, акцентуационная соотнесенность (корреляция), предметные ономатопы, юго-западные говоры.

Ivanochko K. Accentyational variance of stuctural class III object onomatopes in sourh-west patois of ukrainin lan- guare

Summary. In the article the formation of Structural Class III object onomatopes accentuational variance has been in-vestigated. It has been found that the stress variance of the defined verbatives in the patois under investigation belongs to the periphery of its accent system. It has been noted that variant stressing of the analyzed onomatopes is of wide use range - from a local sound of speech to the whole patois or a literary language variant. The cause of stress variance has been found out. It has been defined that the noted verbatives in variants of the Ukrainian literary language, as well as in modern Ukrainian, are mostly of root accentuation.

Key words: South-West patois, object onomatopes, root and suffix accentuation, accent variance, stress correlation.

Размещено на Allbest.ru