Художній концепт "душа" в поетичному дискурсі Ліни Костенко

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філології КНУ ім. Тараса Шевченка

Художній концепт душа в поетичному дискурсі Ліни Костенко

О. Крупко

м. Київ

Анотація

Досліджено художній концепт душа в мовотворчості Ліни Костенко. Як базовий компонент концепту людина, як складне багаторівневе утворення, він має важливе значення в українській культурі, маніфестуючи універсальні й національно-специфічні аспекти, репрезентує мовну картину світу українського народу, є етнокультурним ціннісним еталоном. Мовне втілення концепту душа в індивідуальному стилі авторки відображає складну систему її внутрішнього духовного життя, морально-етичних вимірів, відчуттів, системи цінностей.

Ключові слова: художній концепт душа, концептуальний аналіз, метафора, мінітекст.

Исследуется художественный концепт душа в творчестве Лины Костенко. Как базовый компонент концепта человек, как сложное многоуровневой образование, он имеет важное значение для украинской культуры, манифестируя универсальные и национально-специфические аспекты, репрезентируя языковую картину мира украинского народа, являясь этнокультурным ценностным эталоном. Языковое воплощение концепта душа в индивидуальном стиле автора отображает сложную систему ее внутренней духовной жизни, морально-этических измерений, ощущений, системы ценностей.

Ключевые слова: художественный концепт душа, концептуальный анализ, метафора, минитекст.

An attempt has been made to investigate the artistic concept SOUL in L. Kostenko's poetry. As a basic component of the concept MAN and a multilevel language formation, it plays a significant role in the Ukrainian culture, reflecting both universal and specific national aspects of life, and representing the language picture of the Ukrainian mentality and ethno-cultural evaluating standard. The language manifestation of the concept SOUL in the individual style of the poetess reflects a very complicated system of her meaningful life, moral standards, feelings and the system of spiritual values.

Keywords: the artistic concept SOUL, concept analysis, metaphor, minitext.

Об'єктом дослідження є мовна репрезентація концепту душа в мовотворчості Л. Костенко.

Мета роботи - дослідити й описати лексичні одиниці поетичних текстів, вербальні репрезентації вказаного концепту в ідіостилі Ліни Костенко.

Теоретична цінність роботи полягає в можливості поодаль- шої розробки лінгвістичних стратегій дослідження лінгвопоети- ки й ідіостилістики на засадах лінгвоконцептології.

Предметом вивчення є функціонально-семантичні особливості концепту ДУША в поетичній творчості Ліни Костенко.

Відповідно до мети дослідження застосовувались методи концептуального й контекстуального аналізу, які, в межах когнітивної лінгвістики, дозволять застосувати комплексний підхід до дослідження художнього тексту та допомагають сформулювати уявлення про митця слова - її ментальний та емоційний стани.

Матеріалом дослідження стали поетичні збірки "Мандрівки серця", "Вибране", "Неповторність", "Річка Геракліта", "Триста поезій", романи у віршах "Маруся Чурай" і "Берестечко".

Наукова новизна обумовлена тим, що вперше було виділено й описано мовні репрезентації художнього концепту душа в поетичних творах Ліни Костенко, побудовано його функціонально- семантичну модель.

Методологічною основою є теоретичні принципи, обґрунтовані у працях Ю. Д. Апресяна, Н. Д. Арутюнової, А. Вежбицької, В. А. Ма- слової, Н. В. Слухай, І. О. Голубовської й ін.

Мовний концепт є сукупністю вербалізованої інформації про той чи інший об'єкт дійсності, він формується у свідомості письменника, у колективній свідомості нації та вербалізується в мові. Особливістю його є те, що він містить у собі універсальний досвід автора, його світовідчуття, систему цінностей і сприяє формуванню нових смислів. А отже, вивчення мовної репрезентації художнього концепту є необхідним для розуміння менталітету цієї літературної особистості, її письменницької манери, а також менталітету української нації загалом. Як одиниця індивідуально-авторської картини світу, відображеної в текстах, він є естетичною сутністю й має образні засоби вираження, зумовлені творчим задумом творця. Цим значною мірою пояснюється вибір та актуальність нашого дослідження.

Як відомо, А. Вежбицька, аналізуючи семантичні ознаки концепту душа, відзначає його унікальний характер і називає його одним з ключових концептів слов'янських мов і культур [1, 3]. Концепт душа у вербалізованому вигляді, як підкреслює М. В. Скаб [11, 25], - це складне багаторівневе утворення. Як базовий компонент концепту людина він має високу значущість, маніфестуючи як універсальні, так і національно-специфічні аспекти, які відображають мовну картину світу українського народу, є етнокультурними ціннісними еталонами.

Мовне втілення концепту душа в індивідуальному стилі авторки відображає складну систему її внутрішнього духовного життя, морально-етичних вимірів, відчуттів, системи цінностей. Концепт душа - є одним із найскладніших і багатозначних елементів концептосфери української мовної культури, її ціннісною домінантою. Основою його є поняття про речі зі світу піднесеного - ідеального, а не приземленого - матеріального.

При дослідженні концепту ДУША було виділено й описано понятійний, образний і ціннісний шари, які структурують цей концепт. Понятійний шар є ядром концепту та встановлюється за лексикографічними джерелами, зокрема словниками. Образний і ціннісний шари виформовують периферію структури концепту.

Лексема душа, за визначенням словника [СУМ, т. 2] може вживатися у таких значеннях: 1. Внутрішній психічний світ людини, з її настроями, переживаннями та почуттями. // За релігійними уявленнями - безсмертна нематеріальна основа в людини, що становить суть її життя, є джерелом психічних явищ і відрізняє її від тварини; 2. Сукупність рис, якостей, властивих певній особі. // Людина, як носій тих чи інших рис, якостей; // Почуття, натхнення, енергія; // Про людину з прекрасними рисами характеру; 3. Розм. Про людину (найчастіше при визначенні кількості). 4. Перен. чогось. Саме основне в чому-небуть, суть чогось; 5. Розм. Заглибина в нижній передній частині шиї [8, 444].

За спостереженнями Л. Кравець, "когнітивна структура душа - є однією а з найбільш експлікованих в українській поезії" [6, 177]. Зокрема, ця лексема, функціонуючи у величезній кількості контекстів, є найчастіше вживаною також у Ліни Костенко та зазнає різнопланового осмислення, нерідко забезпечуючи роль стрижневого компонента її авторських афористичних висловів: Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом [В, 549]; Людині бійся душу ошукать. Бо в цьому схибиш - то уже навіки (ТП, 240); Здушили сльози - не виходь на люди. Болить душа - не виявляй на вид [МЧ, 36].

Відомо, що душа як душевне й тілесне в наївно-анатомічній картині світу українського етносу має особливе значення. Тіло людини розглядається ним як форма існування індивідуальності, як умістилище душі [7, 276], що за християнськими віруваннями зберігає свої особливості навіть у потойбічному житті. Саме тому лексема душа є складником багатьох семантичних конструкцій, у яких набуває нових відтінків: наприклад, душа як вираження сутності та безсмертя людини, її духовних витоків [5, 278]: Душа належить людству і епохам [РГ, 42]; Цінує розум вигуки прогресу, душа скарби прадавні стереже [РГ, 104]. Досить часто семантика стрижневого слова мікрообразу уміщує конотацію цілісності, гармонійності душі: Звела їх доля наче в нагороду за те, що мали незглибимі душі [МЧ, 36 ].

Душа - як цінність, як епіцентр позитивних духовних характеристик, насамперед щира, добра: Їй сняться хмари, і липневі грози, й чиясь душа, прозора при свічі [В, 4]. Тут оцінного забарвлення набуває прикметник прозора, тобто відкрита, чиста, незаймана, праведна. Цей білий сніп душі, який горить в людині, його ж ніякий вітер не задме! [Б, 108]. Через білий колір як носія позитивної експресії авторка реалізує чіткі й насичені візуальні образи. При цьому активізується не лише основне семантичне навантаження кольороназви біла, а й з'являються потенційні семи радісний, святковий. Адже у слов'янській православній культурі білий колір асоціюється з такими чеснотами, як порядність, доброчесність, цнотливість, виступає символом спокою, радості, душевної рівноваги [3, 620].

У поетичному світосприйнятті Л. Костенко лексична підсистема колірних слів органічно пов'язана з концептуально-світоглядними засадами манери образного письма і своєрідно доповнює й модифікує семантичний спектр ключових образів: Відбілює душа свою велику правду у лузі споминів, над річкою Буття [Б, 71]. Колористична гама творів стає одним з вагомих образних аспектів мовної картини світу митця. Порівняно із загальновживаними лексемами на позначення кольору авторські інновації відзначаються складнішою семантичною структурою, що зумовлюється контекстуальним оточенням, під впливом якого в лексичних одиницях з'являються додаткові образні смисли. Тут білий сніп душі набуває сакралізованого звучання у значенні непорочна.

Оскільки ця лексема є багатозначною, із розгалуженою семантичною структурою, вона найчастіше використовується у значеннях "людина" та "безсмертна нематеріальна основа в людині": З такого болю і з такої муки душа не створить бутафорський плід [РГ, 155]; Душа летить в дитинство, як у вирій, бо їй на світі тепло тільки там [МЧ, 32]. Значення більшості фразем мотивується прямим значенням слова душа: "внутрішній психологічний світ людини, з її настроями, переживаннями та почуттями" [8, 445]. Мікроконтексти зі словом душа в такому значенні знаходимо у письменниці у структурі афоризмів понад 150 разів: Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є. Моя душа й від цього вже світає [В, 281]; Душа задивиться в туман і марить обрисами літа [СНС, 19].

Наведені приклади афоризмів свідчать про часте використання письменницею антропоморфізованого образу, тобто персоніфікованого, олюдненого, зокрема назв частин та органів тіла [6, 180], наприклад очі: Душа з очима снайпера в трагічній німоті [В, 34]; Тривожними уважними очима моя душа подивиться на все [В, 262]; душа прозріє всесвітом очей [В, 90], плечі: Мені хтось тихо душу взяв за плечі. Заговорив шопенівський ноктюрн [В, 58]; м'язи: Якщо я маю біцепси душі - то в результаті сутичок із вами [В, 150]; ноги: Душа ж і так стоїть на перехресті усіх обманів, підступів і зрад [Б, с. 54]; І як тепер тебе забути? Душа до краю добрела [В, 283]; Душа пройшла над прірвою зневір [Б, 155].

Погляд авторки на душу як на живу істоту, яка може боліти, видужувати, помирати, відповідає традиційним уявленням українців. Так, із душею порівнює авторка дівчину: Ця дівчина не просто так, Маруся. Це - голос наш. Це - пісня. Це - душа [МЧ, 23]. Це ознака душі як найважливішої частини людського існування, без якої не буває життя, а тому вона дуже значима в Ліни Костенко.

У досліджуваних текстах знаходимо також порівняння душі з предметами зовнішнього світу. Зокрема, основними донорськими зонами метафоризації душі в Ліни Костенко є когнітивні структури концептосфери природа: наприклад душа як простір, засаджених дерев, тобто саду: У закутку душі хай буде трохи сад [РГ, 252]; як простір полів, які, виявляється, теж мають душу: Душа полів, ти пам'ятаєш стерні [В, 339]. Аналогізує Ліна Костенко душу з державою: Душа - єдина на землі держава, де є свобода чиста як озон [В, 261]. Може уподібнюватись якимось літаючим об'єктам, птахам: Душа летить у посвіті епох [ТП, 395]; Летить душа над прірвою навскіс.

Кожне явище навколишнього світу для поетеси сягає резонансу з глибинами її душі: душа - радість, душа-піднесення. Наприклад, стан "душа радіє, співає" вербалізується предикативними одиницями: Моя душа у цьому літі - як скалка сонця в хризоліті [В, 539]; Буває тяжко впорожні, буває легко з тягарами, Тягар душі - мої пісні - мені буває легко з вами [ПЗ,27]; Ім'я твоє наповнить душу сонцем і печаллю [Н, 114]. Душа-храм: Душа - як храм з очима давніх фресок все бачить. Все мовчить. Все далі понесе [ТП, 380] душа - святість: Коліна преклонивши, як Почаїв, стоїть душа перед усім святим [Н, с. 71]. Тобто нерідко "світоглядна система поетеси тяжіє до сприйняття душі як позитиву, святості"[2, 142]. Поки віриш, поти й душа не піде в жебри до тривог [Б, 59]; Зігрілася душа, розмерзлась, ожила. [В, 407]; Краса - і тільки, трішечки краси, душі нічого більше не потрібно...

Авторка втілила в рядках своїх поезій велику кількість значень і відтінків слова душа, зокрема активно використовуючи метафору, за якою стоїть своєрідна філософія найменування прихованої сутності. "Показово, що для багатьох понять філософського змісту поетеса має афористичні народнорозмовні або поетичні відповідники:" [4, 13] Нехай душа не тьмариться гіркотою [В,464]; А як подумать, - що таке душа? Як той казав - це горизонт до Вічності [МЧ, 98]. Метафоризація душі за антропоморфною моделлю ґрунтується на давніх асоціативно- змістових зв'язках слів і є традиційним явищем для української культури: Янатомився жити без душі [В, 236]; Душа посварилася з Богом [В, 237]; Я глянула їй в обличчя смутне, душею покликала очі [В, 34]. У її розгорнутих метафорах спостерігаємо естетизацію образу душі: Душа пройшла всі стадії печалі. Тепер уже сміятися пора [ТП, 22]; Душа гортає тисячі причин [ Б, 102]; Душа, зруйнована як Троя, своїх убивць переживе [В, 542].

Хоча треба зауважити, нечасті фрагменти поезії містять випадки підкреслено позитивного означування душі. За нашими спостереженнями, найчастіше актуалізується уявлення душа - людина, яка перебуває на межі витривалості, передовсім відчуває біль, її душа може боліти, страждати, умирати: тобто є душею-стражданням: А прийде ніч - болить душа словами [В, 380]; Душа до ранку смутком осипалась [МЧ, 49]; Скільки душа прориває тенет [В, с. 64]; Душа понад межею витривалості [В, 226]; Душа складала свій тяжкий екзамен [В, с. 14]. Ці дієслівні компоненти позначають негативні стани як наслідок дії матеріальних чинників на "субстанцію" душі: Обридли відьомські шабаші фікцій і ця конфіскація душ під гармонь [В, 62]; Січкарня душ, омріяна епохо [В, 167]. Фраземи, пов'язані зі значенням змінності локалізації душі в тілі людини, можуть характеризувати емоції: душі не стало, душа не на місці [10, 629]; тривоги, занепокоєння: Тривога душу розпинає: а що як любиш не мене? (В, 317); Думками за ніч душу натомив [Б, 103]; Дотліває душа до решти. А куди ж від себе податися? [Б, 57]. Ці рядки відтворюють найвищу напругу, у якій перебуває лірична героїня [5, 278].

Характер емотивної сфери може позначатися метафорично: тяжко на душі, - хто-небудь дуже сумний, з гнітючим настроєм, у важкому психологічному стані [10, 545], порожньо (на душі, в душі) - [там само, 545], кого-небудь охоплює почуття суму, гіркоти, неспокою; переживає, страждає хтось з якогось приводу; кому-небудь гірко, неспокійно, тривожно. (там само, 782).

Нерідко душа з абстрактного позначення почуттєвої сфери людини, її внутрішнього світу багатющою уявою Ліни Костенко трансформується в істоту, якій притаманні всі земні радощі й печалі: Чи він мені, чи я йому - нерівня. Нерівня душ - це гірше, ніж майна! [МЧ, 47], яка може призвичаюватись, продаватись, двоїтися. Дев'ять день душа не пручається, а тепер вже десь призвичаїться. [В, 56]. За давніми вірування наших предків душа є своєрідним двійником людини, оскільки відокремлюючись від тіла, здійснює свій шлях самостійно, може мандрувати як у просторі, так і в часі. Від того кидавсь берега й до того. Любив достаток і любив пісні, Це, як скажімо, вірувати в бога і продавати душу сатані [МЧ, 15] тобто зраджувати, грішити, з дволиким єством. Нелегко, кажуть, жити на дві хати. А ще нелегше - жить на дві душі! [МЧ, 66], тобто бути нещирим, лукавити, жити нечесно. Не служать очі на таке дивиться, щоб так двоїлась хлопцеві душа! [МЧ, 39], тобто наповнювалась сумнівами, роздвоювалась.

Водночас образ душі набуває нових семантичних рис, асоціюючись, наприклад, із пташиночкою на дроті, шкатулкою, темним лісом тощо: І в цьому днів круговороті, де все минати поспіша, як та пташиночка на дроті, спочине стомлена душа [РГ, 266]; Усе складаю в душу як в шкатулку. Уже душа гіркіша полину [МЧ, 99]; Чужа душа - то, кажуть, темний ліс [МЧ, 13]. Зустрічаємо й авторські лексичні новотвори: Серед них особливою експресією вирізняються прислівники у дві душі; на дві душі, та щодуші : Але й жили! Душили копійчину. У дві душі робили без спочину [МЧ, с. 52], тобто настійливо, наполегливо): І так щодня, щовечора, щоранку, так щодуші [В, 115].

Значним розмаїттям у Ліни Костенко вирізняються атрибутивні одиниці, які характеризують душу ліричного героя: відкрита душа [В, 185]; непродана душа [В, 376]; жадана душа [В, 403], розгублена душа [В, 273]; душа моя обпалена [В, 194]; прийми мою понівечену душу [В, 300]; Вокзали, темпи, термінали, в прогрес запряжена душа [РГ, 81]; Хто свічку тепер поставить за душу мою хмільну? [Б,27]. Засвідчуємо й такі образи: душа між люди виходила забинтована білим сміхом [В, 193]; душею стерп [В, 380]. Серед порівнянь, на зразок Душа холоне, як старий лежак [Б, 11], Моя душа як випита карафа [Б, 96], спостерігаємо потужні метафори.

Як зазначає Галів [2], "чутливий досвід митця, пропущений крізь аналітичну думку, вербалізується в авторській інтерпретації: Муза історіїКліо, мабуть, одморозила душу [В,30]. Образи душі, вмонтовані [4, с. 15) в афоризми, вирізняються особливою переконливістю та емоційністю: Душа, як на дотації [В, 234]; мігрень душі [B, 234]; Душа моя, знайдибіда [В,194]; душа моя, одиначка [В, 218].

Численні поєднання лексеми душа з іменниками, прикметниками, числівниками, займенниками теж свідчать про значну кількість синтагматичних зв'язків цієї лексеми, "репрезентують сильний узагальнюючий потенціал її в творчості Ліни Костенко" [5, 277]. У художніх творах буквальне значення цього слова "обростає" новими, абсолютно іншими смислами. Це і зумовлює з'яву художнього концепту. Лексема в художньому тексті може концептуалізуватися в тому випадку, якщо особливий смисл, який вкладає автор в це слово, виходить за межі його загальноприйнятого розуміння, розкриває неординарність емоційно-психічного стану людини, наприклад: душа-пустка: Душа руїн відкрита небесам [Б, 36]; душа-порожнеча: Дозиметром не виміряти дози тотального спустошення душі. Історія лягає під бульдозери. Сучасний світ штампує фетиші [В, 263]; А що скажу?! Свою пригаслу душу чи донесу, як свічечку на Страсть? Категоричні твердження авторки буває звучать навіть парадоксально, неймовірно, проте й вони підпорядковуються логіці загальної думки, увиразнюють концепт: той хоч умре з набитим гаманцем, - душа у нього буде горобцем, куди б не йшов він, на землі і далі, дощі розмиють слід його сандалій [В, 217]. А хто від правди ступить на півметра, - душа у нього сіра й напівмертва [В, 216].

Поетеса завдяки точному вибору слова, абсолютному смаку й слуху висвітлює багатовимірність людської душі. Звідси і афористичність письма, природність і водночас витонченість образних висловів. Нерідко натрапляємо на оригінальне осмислення образу душі: Мучено. Мічено. В душу насмічено [В, 547]; Душі людської туго і тайго [В, 381]; Це мій кінець. Душа у потолоччі [Б, 47]. За допомогою мовних засобів авторка вербалізує життя душі з її непередбачуваністю, суперечностями, хаосом: Таким зробився, не прозирнеш у душу [МЧ, 38]; А не дай боже так танцювать навиворіт душі! [МЧ, 65].

Категорія душі тісно пов'язана в поезії Л. Костенко з категорією "української душі". Нерідко авторка вказує на надмірну терплячість і м'якість характеру українців. У цьому сенсі натрапляємо на унікальні уявлення образу: Тупої ремигайлівки воли! Вам залигали душу недоріку [В, 16]; Посну- лим душам велено хропти [В, 207]; Чиясь душа, рожева як пелюстка, влітає в дім скорботи і ганьби [Б, с. 88]. Трапляється, що поетеса осмислює випадки її розгубленості, роздвоєності на певних етапах історії українського соціуму: Сахається розгублена душа, почувши раптом тихі кроки щастя [В, 273]; Зчерствіли люди од всіляких лих. Неволя давня душі роздвоїла [МЧ, 96]; Душа розм'якла якось, заморилась, хоч коники ліпи, як з м'якуша. До всього звикла, із усім змирилась і від життя схотіла бариша [МЧ, 57]. Досліджуючи такі національні стереотипи, маємо узагальнене уявлення про типові риси, які характеризують цілий народ і поширюються на кожного його представника.

Реалії зовнішнього світу, часом драматичні події життя Ліна Костенко нерідко пропускає через власне єство. Озираючись назад, в історичне минуле, поетеса переважно відчуває "Пустельний простір, як душа без міфа; а тому й з'являються у її поезії такі рядки: Віки мовчать. Душа не б'є на сполох. Порожніх слів намножилась лушпа; Моя душа здригнулася словами [МЧ, 134]; Як невимовне віршами не скажеш, чи не німою зробиться ду- ша[В, 31]; Як мовчанням душу уяремлю, то який же в біса я поет? [ТП, 115]; Мене не можуть люди не почути - душа в мені розгойдана як дзвін! [Б, 151]. Тут художньо-семантична площина моя душа - дзвін, актуалізується в предикативних формулах.

Авторка-митець, усупереч давній українській традиції безпам'ятства або забуття тих історичних подій, що травмують історичну свідомість народу, б'є на сполох, проламуючись у моральний вимір історій, намагається реанімувати її аксіологічну сутність" [12, 65 ]: Душі моєї малиновий дзвін [МЧ, с. 101]. Ду- ша-грім: О музи, музи, музи кам'яні! Де грім душі, народжений з любові?Ви мовчите, ви плачете в мені, Душа тисячоліть шукає себе в слові [ТП, с. 376] - душа-біль: І власне горе, пережите ще раз, зробило душу зрячою на біль [МЧ, с. 72]; гине моя душа, за- дивлена в чужу [В, 287]. А оскільки ідіостиль її взагалі вирізняється експресивністю, то й лексика, що супроводжує звертання, також насичена виразними емотивними звучаннями, що нерідко виражає загострені почуття й стани душі: Як зберегти в собі цю душу в глобальнім клекоті біди? Кити хоч викидаються на сушу, а людству викидатися куди? [В,541]. концепт моральний цінність мовний

В інших поезіях зустрічаємо й такі образи як душа-сон: Великий сон душі, не втілений у слові, душа-спомин, спогад: А може спомин - це далекий вирій, де вже посмертно гріється душа; Може, це біль наш, а може, вина, може, бальзам на занедбані душі - спогад криниці і спогад вікна, спогад стежини і дикої груші... [В, с. 15].

Структура концепту складається з компонентів, у яких відбито його традиційне розуміння й індивідуально-авторське. Кожен із цих компонентів містить у своєму складі мовні елементи, завдяки яким цей концепт реалізується в творчості митця. Тобто душа-епіцентр позитивних і негативних характеристик людини, сукупність рис, якостей, властивих певній особі. Як суб'єкт порівняння має різноманітні образні уподібнення: душа-полонянка: Моя душа в твоїх лабетах, паперу хвиле снігова! [МЧ, с.34]; душа-раб: Що може душу сколихнуть рабу?; душа-неандерталець: душа ще з дерева не злізла [В,64] і навіть душа-сатана: Ото така вже вдача потайна. Бо на обличчя з янголами схожа, але в душі - то чистий сатана [МЧ, 9].

Отже, як показують спостереження, у художніх текстах лексема душа набуває максимальної семантичної багатоплановості. Для вербалізації концепту душа Л. Костенко використовує її у своєму номінативному значенні як нематеріальна частина людини, яка, як вважають, існує вічно, і як внутрішній психологічний світ людини, який включає емоції, почуття, волю, характер. Мовні засоби вираження образу душі у поетичній творчості ЛК різноманітні. Під час аналізу текстів нами були виділені такі образні лексико-семантичні компоненти концепту, а саме: душа-любов, радість, піднесення, храм, святість, спогад, спомин, страждання, пустка, порожнеча; полонянка, душа - грім, дзвін, скрипка, неандерталець, сатана, горобець, недоріка тощо. Аналізовані образи-символи душі постають із лірики Л. Костенко естетично вартісними виразниками авторського світовідчуття та світосприймання [5,275], пов'язані з людиною, її світоглядом і є основою образного змалювання життя людини.

Список використаних джерел

1. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание /А. Вежбицкая. - М. : Языки русской культуры, 1996.

2. Галів Ідеографічний словник поетів-шістдесятників: семантика, когніція, мотивація : дис.канд. наук. К., 2013.

3. Губарева Г. Семантика білого кольору в поетичній мові Ліни Костенко / Г. Губарєва // Вісн. Харків. ун-ту, 2000. - № 491.

4. Єрмоленко С. Я. Висока естетика поетичного слова Ліни Костенко / С. Я. Єрмоленко // Культура слова. - 2010. - № 3. - С. 6-16.

5. Калашник В. С. Людина та образ у світі мови /В. С. Калашник. - Х. : Майдан, 2011.

6. Кравець Л. Динаміка метафори в українській поезії ХХ ст. : монографія /Л. Кравець. - К. : Академія, 2012.

7. Селіванова О. О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти) /О. О. Селіванова. - К. ; Черкаси : Брама, 2004.

8. Словник української мови : у 11 т. - К. : Наук. думка, 1971. - Т. 2.

9. Словник української мови: у 11 т. - К. : Наук. думка, 1973. - Т. 4.

10. Словник фразеологізмів української мови (уклад. В.М.Білоноженко та ін.). - К. : Наук. думка, 2008.

11. Скаб М. В. Концептуалізація сакральної сфери в українській мові" М. В. Скаб : автореф. д-ра філол. наук. - Чернівці, 2009.

Першоджерела

12. Костенко Л. Проміння землі. - Видавництво "Молодь". - К., 1957.

13. Ліна Костенко. Вітрила. - К. : Рад. письменник 1968.

14. Ліна Костенко. Сад нетанучих скульптур. - К. : Рад. письменник, 1987.

15. Ліна Костенко. Вибране. - К. : Дніпро, 1989.

16. Ліна Костенко. Неповторність. - К. : Молодь, 1980.

17. Ліна Костенко. Річка Геракліта. - К. : Либідь, 2011.

18. Ліна Костенко. Мадонна перехресть" - К. : Либідь, 2012.

19. Ліна Костенко. Триста поезій. Вибране. - К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014.

20. Умовні позначення: афористичні вислови - АВ; Проміння землі - ПЗ; Вибране - В; Неповторність - Н; Сад нетанучих скульптур - СНС; Річка Геракліта - РГ; Мадонна перехресть - МП; Триста поезій - ТП.

21. Крупко О., методист Институт филологии КНУ имени Тараса Шевченко, Киев

Размещено на Allbest.ru