Тактика дискредитації в релігійних текстах античності та сучасності (на матеріалі давньогрецької, української та російської мов)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

Тактика дискредитації в релігійних текстах античності та сучасності (на матеріалі давньогрецької, української та російської мов)

Левко О. В., канд. філол. наук, доц.

Досліджено в зіставному аспекті прийоми втілення тактики дискредитації у промовах Отців Церкви IV ст. (Григорій Богослов та Іоанн Златоуст) і медіатекстах сучасних українських і російських релігійних діячів (патріарх Філарет і протодиякон Андрій Кураєв), встановлено прецедентні тексти, до яких звертаються автори з метою дискредитації опонентів, якими, як правило, є політичні й релігійні лідери.

Ключові слова: тактика дискредитації, прецедентный текст, грецька патристика, релігійний медіадискурс.

дискредитація релігійний текст

Левко А. В., канд. филол. наук, доц., Институт филологии КНУ имени Тараса Шевченко, Киев

ТАКТИКА ДИСКРЕДИТАЦИИ В РЕЛИГИОЗНЫХ ТЕКСТАХ

АНТИЧНОСТИ И СОВРЕМЕННОСТИ

(НА МАТЕРИАЛЕ ДРЕВНЕГРЕЧЕСКОГО, УКРАИНСКОГО

И РУССКОГО ЯЗЫКОВ)

Исследованы в сравнительном аспекте приемы реализации тактики дискредитации в ораторских произведениях Отцов Церкви IV ст. (Григорий Богослов и Иоанн Златоуст) и медиатекстах современных украинских и русских религиозных деятелей (патриарх Филарет и протодиакон Андрей Кураев), установлены прецедентные тексты, к которым обращаются авторы с целью дискредитации оппонентов, которыми, как правило, являются, политические и религиозные лидеры.

Ключевые слова: тактика дискредитации, прецедентный текст, греческая патристика, религиозный медиадискурс.

Levko O. V., PhD, Associate Professor, Taras Shevchenko National University of Kyiv

DISCREDITING TACTICS IN RELIGIOUS TEXTS OF THE ANCIENT

TIMES AND THE MODERN TIMES

(BASED ON ANCIENT GREEK, UKRAINIAN AND RUSSIAN)

The article investigates the methods of implementation of discrediting tactics in the speeches of the Church Fathers of the 4th century (Gregory the Theologian and John Chrysostom) in comparison to the media texts of modern Ukrainian and Russian religious figures (patriarch Filaret and protodeacon Andrey Kuraev), while also identifying the precedent texts that authors address with the aim of discrediting their opponents, mostly represented by political and religious leaders.

Keywords: discrediting tactics, precedent text, the Greek patristics, religious media discourse.

Уміння представити цінності аудиторії та переконати її в необхідності їх наслідування завжди вважалося необхідною компетенцією для релігійного промовця. Проте часто оратору требо було створити фон, на тлі якого предмет уславлення був би виразно й чітко представлений у вигідному світлі. Щоб досягнути цієї мети християнські автори нерідко вдавалися до дискредитації антигероїв, уособлень гріха й беззаконня, яким протиставлялася свята та праведна людина, що втілила в життя Євангельський ідеал. Тактика дискредитації недоліків і їхніх носіїв ріднить промови Отців Церкви й публічні висловлювання сучасних релігійних лідерів. В умовах реалій ХХІ ст. дослідження сугестивного впливу на аудиторію промов і висловлювань відомих релігійних діячів у зіставному аспекті з промовами Отців Церкви видається вельми актуальним не лише в царині лінгвістики, а також у сфері захисту інформаційного простору України.

Мета статті - дослідити засоби втілення мовної тактики дискредитації в текстах грецької патристики та сучасного релігійного медіадискурсу. Об'єкт дослідження - мовний простір грецької патристики та сучасної релігійної медіасфери в зіставному аспекті. Предмет дослідження - засоби реалізації мовної тактики дискредитації в текстах Отців Церкви й сучасних українських і російських релігійних діячів. Матеріали дослідження - промови Григорія Богослова, Іоанна Златоуста, публічні висловлювання й офіційні заяви патріарха Філарета і протодиякона Андрія Кураєва.

Ранньохристиянські промови часом вражають сучасного читача своєю відвертістю й гостротою висловлювання. Викриття недоліків і засудження опонентів вербалізується в їдких і пекучих фразах. Ані Новий Завіт, ані промови Отців Церкви не цураються гострого слова.

Прийоми дискредитації широко вживані вже в Новому Завіті. Ісус Христос у своїх проповідях і притчах часом дуже гостро звертався до своїх опонентів, зокрема, фарисеїв в обличчя він називає yevvppaxa Йxiфvьv "породження єхидни” (Мт. 3:7; Мт. 12:34; Лк. 3:7). Викриття й дискредитація також може репрезентуватися за допомогою зіставлення з грішниками Старого Завіту, зокрема, часто жителі Содому, Гоморри чи то Тиру з Ніневією виставляються у більш привабливому світлі, ніж сучасники Христа: "А ти, Капернауме, що до неба піднісся, аж до аду ти зійдеш. Бо коли б у Содомі були відбулися ті чуда, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сьогоднішній день. Але кажу вам, що содомській землі буде легше дня судного, аніж тобі!" (Мт. 11:23-24). Такий модус поведінки давав усі підстави для ранньохристиянських авторів не цуратися соковитого слова чи яскравої історії для підкреслення негативних рис своїх опонентів чи героїв-антагоністів.

Одним із способів мовного втілення тактики дискредитації у промовах Отців Церкви було введення прецедентних текстів. Опонент, якого слід було представити у негативному світлі, завдяки зусиллям промовця опинявся в невигідному контексті: чи то нечуваних біблійних подій, чи то непристойних міфічних розповідей античності. При чому інколи негативний біблійний персонаж чи міфічний герой був у більш вигідному становищі, аніж реальний чи уявний опонент промовця.

Прийоми втілення тактики дискредитації вкорінені в іншій мовній тактиці, винайденій античними риторами, а саме - тактиці зіставлення (ойукршц). Вона використовувалася для створення градаційного фону з позитивним та негативним полюсом, на тлі яких зображувався герой (об'єкт уславлення) або його антагоніст чи опонент промовця (об'єкт дискредитації) [Аверинцев 1996, 163; Миллер 199l, 78-87].

Із погляду сучасних норм етики та правил поважного ведення диспуту, промова ранньохристиянського автора могла б здатися досить різкою й зухвалою. Зокрема, опонент може бути так представлений, що в очах слухача він здаватиметься гіршим за розпусних жителів Содому й Гоморри, Понтія Пілата, христопродавця Іуди, блудниць, фарисеїв та інших. Більше того, християнський проповідник був у вигідній позиції, адже Біблія й антична міфологія давала йому широкий матеріал для втілення дискредитації. Наприклад, Григорій Богослов у промові ”На честь Василя Великого" порівнює єретиків з жителями Содому та Гоморри (Or. 43, 67; пор. Бут. 19:24-25), а імператора Валента, поборника аріанства, зіставляє зі злим демоном, який після вигнання з душі знову повертається до неї разом з сімома сильнішими духами (Or. 43, 44; пор. Лк. 11:24-26). Іоанн Златоуст у промові "На честь мучеників Ювентина та Максиміна" для дискредитації імператора Юліана звертається до біблійної історії про патріарха Йосипа, зіставляючи правителя з розпусною єгиптянкою: "Як тоді єгиптянка, схопивши Йосипа у жіночій кімнаті, сподівалася у таємному місці сховатися від усіх людей, однак не сховалася не тільки від Невсипного Ока, а й від наступних людських поколінь, а те, що вона говорила Йосипу наодинці, стало відомим усьому всесвіту; так і цей [імператор] сподівався сховатися, говорячи у в'язниці через підісланих радників, однак не сховався, і всі потім зрозуміли його підступність та злі наміри, але, з іншого боку, побач і перемогу над ним, і трофеї" (Juv. 3 PG 50, 576; пор. Бут. 39, 6-20).

Інколи християнський проповідник дискредитує опонента опосередковано. На перший погляд може здатися, що дискредитується зовсім інший персонаж, але шквал критики, направлений на останнього, обертається суцільною катастрофою для опонента промови. Наприклад, промова Іоанна Златоуста "Про священномученика Вавилу" хоча й має своїм предметом уславлення християнського святого, проте імпліцитно спрямована на дискредитацію імператора Юліана. Однак створення негативного образу правителя відбувається не через пряме зіставлення з біблійними грішниками чи давньогрецькими пройдисвітами, а через дискредитацію античних персонажів, якими цар захоплювався. Проповідник діє за принципом: "Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти". Отож, автору не бракує гострих слів при зображенні Юліанового улюбленця філософа Діогена з бочки: "Коли Олександр Македонський, зустрівши Діогена під час походу на персів, запитав його, у чому він має потребу, то філософ відповів, що ні в чому, окрім того, щоб цар не затуляв йому сонце. Питається, чи не було краще тоді, одягнувши дорослий одяг, бути більш діяльним і попросити у царя щось корисніше, ніж сидіти у лахміттях на сонці, ніби мале немовля, яке годувальниця, вимивши і натерши олією, садить з тією ж метою, з якою сидів на сонці філософ, а саме, щоб жебракувати, ніби жалюгідна стара баба" (De Bab. 46).

Автор не зупиняється навіть при описі непристойних вчинків, називаючи речі своїми іменами. Давньогрецькі філософи, якими захоплювався Юліан, представляються як розпусники та збоченці. При цьому автор навіює своїм слухачам думку про те, що імператор теж, можливо, один з них. Зокрема, Іоанн Златоуст глузує з Діогена, якого прославляв Юліан за його абстиненцію від сексу, і говорить, що він, справді, утримувався від тілесної близькості з жінками, проте "привселюдно допомагав собі руками" (De Bab. 46). Плеяду збоченців доповнюють стоїк Зенон, який напоумлював "вступати у статевий зв'язок з матерями та сестрами", і Сократ, який вважав педерастію чимось священним та навіть мірою філософії (De Bab. 49).

У промові "На честь Василя Великого" Григорій Богослов дискредитує сучасних йому єпископів, порівнюючи їх з фіванськими велетнями такими словами: "Предстоятель обирається занадто швидко, не відчувши тягар подвигів, будучи занадто незрілим, не встигнувши бути посіяним, як уже виріс подібно до того, як розповідає міф про велетнів. Ми поспішаємо негайно проголосити їх святими і наказуємо їм бути мудрими незважаючи на те, що вони не навчалися і не володіють нічим глибоким та суттєвим, окрім голого бажання" (Or. 43, 26). Згідно з давньогрецьким міфом Кадм при заснуванні Фів засіяв землю зубами вбитого дракона, з яких одразу постали велетенські воїни, що почали вбивати один одного. Як бачимо, Григорій Богослов досить сміливо порівнює вище духовенство з міфічними чудовиськами.

Зіставляючи промови та публічні висловлювання сучасних релігійних діячів, можна зробити спостереження, що з одного боку дискредитація опонентів набула софістичного та іронічно-саркастичного, почасти завуальованого характеру, адже кодекс етичних правил публічних висловлювань (за які можна постати навіть перед законом) не дає можливостей висловитися прямо і гостро. З іншого боку, сучасні церковні промовці продовжують традицію звертання до прецедентних текстів та імен для дискредитації опонентів, причому арсенал інтертексту помітно розширився: тут не лише Біблія, але й промови відомих історичних діячів, документи, літературні твори тощо. Наскільки гарно й тонко може релігійний промовець втілити дискредитацію опонента, при цьому зберігши лице, залежить від його ерудиції та майстерності елокуції.

Показовим звертанням до біблійного інтертексту для дискредитації відомого політичного діяча є публічна заява патріарха Філарета, опублікована 5 вересня 2014 р. на офіційному сайті УПЦ КП, у якій Володимир Путін називається Новим Каїном та Іудою Іскаріотом, у якого вселився сатана: ”З великим жалем зобов'язаний нині вголос сказати, що серед правителів світу цього, які за фактом хрещення належать до Православної Церкви, виявися справжній новий Каїн - не по імені, але по справах... Він називає себе братом для українського народу, але насправді він за ділами своїми істинно став новим Каїном, проливаючи братню кров та брехнею обплутуючи весь світ...Раніше вже багато разів звучали публічно заклики до цього правителя та його поплічників - одуматися, припинити сіяння зла і смерті, розкаятися. Але здається, що він залишається глухим до цих закликів і лише примножує зло, бо в нього, як в Іуду Іскаріота, увійшов сатана” (Новий Каїн, 5.09.2014). Президент Володимир Путін завдяки цим двом прецедентним іменам опиняється взагалі за межею злодіянь, адже в очах промовця що може бути гіршим за зраду Христа чи перше вбивство на землі.

У сучасному російському релігійному медіапросторі відомі своїми здібностями втілення тактики дискредитації троє інших промовців: протодиякон Андрій Кураєв, протоієрей Всеволод Чаплін та патріарх Кирило. Якщо висловлювання перших двох скандально відомі, то останній дискредитує більш тонко та завуальовано. Не розглядаючи інші способи втілення тактики дискредитації, ми зосереджуємося на використанні прецедентних текстів та імен для втілення цієї тактики.

Отож, нами було відібране публічне висловлювання Андрія Кураєва у Livejournal, у якому він вдається до алюзій на промову Беніто Муссоліні 1936 р. і Послання Президента Російської Федерації Володимира Путіна Федеральним зборам, дискредитуючи російського президента і виставляючи його у невигідному світлі, викриваючи, з одного боку, незнання ним історії, а з іншого - його імперські амбіції на рівні італійського дуче.

Показовим і дуже майстерним є введення у дискурс промови Б. Муссоліні. А. Кураєв знущається на словами В. Путіна "отныне и навсегда", якими президент сповідує своє ставлення до сакральності Херсонеса для "русского мира". За словами В. Путіна, "именно здесь, в Крыму, в древнем Херсонесе, или, как называли его русские летописцы, Корсуни, принял крещение князь Владимир, а затем и крестил всю Русь... И именно на этой духовной почве наши предки впервые и навсегда осознали себя единым народом. И это даёт нам все основания сказать, что для России Крым, древняя Корсунь, Херсонес, Севастополь имеют огромное цивилизационное и сакральное значение. Так же, как Храмовая гора в Иерусалиме для тех, кто исповедует ислам или иудаизм. Именно так мы и будем к этому относиться отныне и навсегда" (Послание Президента, 4.12.2014).

Протодиякон цитує уривок Муссоліні з промови 9 травня 1936 р., у якій дуче проголошує відновлення "римского мира": "Эфиопия отныне и навсегда принадлежит Италии, вновь ставшей тем, чем она была во времена Юлия Цезаря, Октавиана Августа и Вергилия" (Св. Владимир, Путин и Херсонес, 8.12.2014). А далі автор проводить паралель між висловлюваннями Володимира Путіна та Беніто Муссоліні, акцентуючи увагу на вислові "отныне и навсегда": "Слово "навсегда" как-то сразу подрывает доверие к тексту. Лишь Бог из Своей Вечности может говорить "это - навсегда!". А в человеческой истории границы и союзы склонны меняться" (Св. Владимир, Путин и Херсонес, 8.12.2014).

Критикуючи необачне використання літописних текстів, зокрема, те, що Володимир хрестився в Херсонесі, та ігнорування історичних фактів про хрещення князя в Києві, протодиякон кількома реченнями дискредитує усіх спічрайтерів Володимира Путіна: "История это не газопровод. Попытка провести историческую линию от Херсонеса до Москвы, тщательно обходя Киев, слишком уж фантастична. Раздумья над этим фрагментом послания президента ставят меня перед выбором: или придется считать, что президентские спичрайтеры набраны из безнадежных троечников, или же придется прийти к выводу о том, что эта экскурсия велась для колхозников" (Св. Владимир, Путин и Херсонес, 8.12.2014).

Введення прецедентних імен та текстів Третього Рейху стало тепер на часі у промовах та програмних текстах релігійних діячів. Зокрема, недавня зустріч патріарха Кирила та папи Франциска на Кубі (12.02.2016), підсумки якої втілені у спільній декларації, отримала шквал критики у промовах та заявах Київського Патріархату шляхом зіставлення її з документами Мюнхенської змови 1938 р. (Щодо Гаванської Декларації, 15.02.2016). Цікаво, що деякі політичні оглядачі порівнюють цю декларацію з пактом Молотова - Ріббен- тропа (Заява Папи й Кирила, 13.02.2016). Згідно з таким втіленням тактики дискредитації, в аудиторії виникає питання папа Франциск - це Й. фон Ріббентроп, а патріарх Кирило - В. Молотов?

Отож, слід зробити висновок, що тактика дискредитації була улюбленою у виголошенні промови чи веденні полемічного диспуту в релігійному просторі. Одним із засобів утілення цієї тактики як для давніх, так і для сучасних промовців було звертання до прецедентних текстів та імен. Для перших століть християнства це були Біблія та античні твори, однак у ХХІ ст. внаслідок безкінечного помноження інформації та створення людством великої кількості прецедентних імен і висловлювань, арсенал когнітивно значимих текстів значно розширився. Крім того, і для Отців Церкви, і для сучасних релігійних діячів улюбленими об'єктами дискредитації є політичні діячі й релігійні лідери, представлення яких у негативному тлі завжди прагматично обґрунтоване чи то відстоюванням основ віровчення та прав Церкви, чи то захистом держави та її інформаційного простору.

Список використаних джерел

Аверинцев С. С. Риторика и истоки европейской литературной традиции / С. С. Аверинцев. - М. : Школа "Языки русской культуры", 1996.

Миллер Т. А. От поэзии к прозе (Риторическая проза Горгия и Исократа) / Т. А. Миллер // Античная поэтика: Риторическая теория и литературная практика. - М. : Наука, 1991. - С. 60-105.

Grйgoire de Nazianze. Discours 42-43 / Grйgoire de Nazianze; Introduction, Texte Critique, Traduction et Notes par J. Bernardi. - Paris : Les Editions Du Serf, 1992. - № 384.

Jean Chrysostome. Discours sur Babylas. Homelie sur Babylas / Jean Chrysostome; Introduction, Texte Critique, Traduction et Notes par M. A. Schatkin, C. Blanc, B. Grillet et J.-N. Guinot. - Paris : Les Editions Du Serf, 1990.

Novum Testamentum Craece et Latine / ed. Eb. Nestle, Er. Nestle, B. Alland, K. Alland, J. Karavidopoulos, C. Martini, B. Metzger. - 27-th. rev. ed. - Stuttgart: Deutsche Bibelgesellschaft, 2002.

Джерела ілюстративного матеріалу

"Заява Папи й Кирила - це гірше, ніж пакт Молотова-Ріббентропа. Це як Андрусівська угода 1667" - історик [Електронний ресурс] // Новинарня. - Режим доступу від 1.04.2016: http://novynarnia.com/2016/02/13/zayava-papi-y- kirila-tse-girshe-nizh-pakt-molotova-ribbentropa-tse-yak-andrusivska-ugoda-1667- istorik. - Назва з екрану. - Дата публікації: 13.02.2016.

Св. Владимир, Путин и Херсонес [Електронний ресурс] // Livejoumal диакона Андрея Кураева. - Режим доступу від 1.04.2016: http://diak-kuraev.livejoumal. com/722637.html. - Назва з екрану. - Дата публікації: 8.12.2014.

Новий Каїн. Заява Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт "Церква.іпЕз". - Режим доступу від 1.04.2016: http://www.cerkva.info/uk/patrposlannia/5417-new-kain.html. - Назва з екрану. - Дата публікації: 5.09.2014.

Послание Президента Федеральному Собранию 4 декабря 2014 г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу від 1.04.2016: http://kremlin.ru/events/president/ news/47173. - Назва з екрану. - Дата публікації: 4.12.2014.

Щодо Гаванської Декларації. Заява Прес-центру Київської Патріархії [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт "Церква.шЈЪ''. - Режим доступу від 1.04.2016: http://www.cerkva.info/uk/publications/artides/8094-habana-ded.html. - Назва з екрану.

Размещено на Allbest.ru