Сучасні підходи до вивчення медіаритуалу у лінгвопрагматичному висвітленні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні підходи до вивчення медіаритуалу у лінгвопрагматичному висвітленні

Афанасьева О.М., канд. філол. наук, докторант Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка, м. Київ

Анотації

Присвячено огляду й аналізу сучасних теорій медіаритуалу, зокрема підходів, які розвиваються в річищі медіа антропології і, ширше, теорії спектаклю та тлумачення комунікації як ритуалу. Виділяються категорії й ознаки медіаритуалу, його типи. Поняття медіаритуалу пов'язується з поняттям медіаподії. Пропонується розгляд медіаритуалу в лінгвопрагматичній площині. антропологія лінгвопрагматичний ритуал

Ключові слова: медіаритуал, медіаподія, медіа антропологія, комунікація, лінгвопрагматика.

Афанасьева О.Н., канд. филол. наук, докторант, Институт филологии КНУ имени Тараса Шевченко, Киев

Современные подходы к изучению медиаритуала в лингвопрагматическом освещении

Посвящена обзору и анализу современных теорий медиаритуала, в частности подходов, которые развиваются в русле медиа антропологии, а также теории спектакля и толкования коммуникации как ритуала. Выделяются категории и признаки медиаритуала, его типы. Понятие медиаритуала связывается с понятием медиасобытия. Предлагается рассмотрение медиаритуала в лингвопрагматической плоскости.

Ключевые слова: медиаритуал, медиасобытие, медиа антропология, коммуникация, лингвопрагматика.

Afanasieva O. М, PhD, postdoctoral student Taras Shevchenko National University of Kyiv

Modern approaches to media ritual studies in the linguistic-pragmatic interpretation

The article presentsa review and analysis of current theories of media ritual, including approaches that are being developedwithin the frames of media anthropology and, more generally, in the theory ofperformance and ritual interpretation of communication. The main categories, characteristics and types of media ritual are identified;the concept of media ritual is associated with the notion of media event. It is suggested to construe media ritual in the context of the linguistic-pragmatic approach.

Keywords: media ritual, media event, media anthropology, communication, linguistics and pragmatics.

Вивчення комунікації в різних її аспектах і проявах залишається одним із пріоритетних напрямів гуманітарних, соціальних, лінгвістичних досліджень останніх десятиліть. Такі дослідження орієнтовано як на аналіз особливостей організації комунікативного процесу в різних сферах життя суспільства, так і на виявлення та визначення певних універсальних соціокультурних форм і структур комунікації, що є основою організації та функціонування людських спільнот. До таких історично сформованих видів комунікації належить, насамперед, ритуал у його різних проявах - від сакральних практик і церемоніальних дійств до звичайних форм спілкування. Інтерес до ритуалу виник насамперед в етнографії й антропології (Е. Дюркгейм, А. Ван Геннеп, Б. Малиновський, Е. Ліч, М. Мосс, А. Радкліфф-Браун, У. Робертсон-Сміт, Дж. Фрейзер, К. Леві-Строс) і став також одним із найактуальніших об'єктів вивчення в культурології (М. Еліаде, В.М. Топоров), соціології, психології та їхніх сучасних відгалуженнях, таких як соціальна антропологія, соціальна психологія, мікросоціологія і т. п. (Е. Гоффман, Ф. Лардельє, В. Тернер, Р. Коллінз, Р. Граймс, Д. Кертцер, С. Мур, Б. Майєргоф, А.К. Байбурін). Із погляду методології дослідження, ритуал розглядався у функціональному, структуралістському та постструктуралістському, постмодерністському руслах, у межах теорії практик, соціокультурологічної парадигми, теорії комунікації, а також в історичній і сучасній перспективах.

Саме з появою праць Е. Гофмана, у яких уперше поняття ритуалу набуло чітко вираженого світського характеру, було привернуто увагу до комунікативного виміру ритуальних форм організації суспільного життя, виник інтерес до ритуалу як способу комунікації. Учений визначає ритуал як діяльність, яка хоча і є неофіційною і світською, являє собою спосіб, у який людина повинна охороняти і створювати символічне приховане значення для своїх дій в безпосередній присутності об'єкта, який має особливе значення для неї [11, с. 478].

У цьому плані особливий інтерес учених привертає вивчення ритуалу в сучасних сферах діяльності людини, серед яких слід виділити медіа, особлива значимість яких у житті суспільства призвела останнім часом до появи окремих наукових напрямів і дисциплін, таких як медіалогія (Р. Дебре, Н.Б. Кирилова), медіативістика (О. І. Соловйов), медіалінгвістика (Т.Г. Добросклонська, Е.В. Будаєв, Т.В. Шмельова, Л. І. Шевченко) та інші, дослідження явища медіатизації (С. Лівінгстоун, Н. Коулдрі, К. Лундбі, С. Хьярвард та інші; див. зокрема [15]).

Поняття медіалогії ввів до наукового обігу Р. Дебре, який надав йому широкого значення методу аналізу для розуміння передачі в часі певної інформації, оригінального способу пізнання, який полягає у прив'язці історичного явища до медіацій, інституційних і практичних, які його уможливили. Як зазначають дослідники-медіологи, "ми діємо у царині медіалогії щоразу, коли виявляємо кореляції, що пов'язують символічний корпус (релігію, доктрину, художній жанр, дисципліну) із колективною формою організації (церквою, партією, школою, академією) і технічною системою комунікації (збором інформації, архівуванням та обігом слідів). Простіше кажучи, це відбувається, коли ми поміщаємо онлайн щось сказане та спосіб, яким це було здійснено та який дає змогу переказати це сказане знову" [16]. Це, як зазначає Р. Дебре, ще невизначена зона взаємодії техніки і культури або інтерференцій між нашими техніками меморізації, передачі та перенесення, з одного боку, і наших способів віри, мислення й організації, з іншого [10].

Іншим філософсько-методологічним підходом, який показав тісний зв'язок медіа в широкому тлумаченні й ритуалізованих практик сучасного суспільства, стали міркування Г. Дебора про суспільство спектаклю. Дослідник зауважує, що все життя суспільств, у яких панують сучасні умови виробництва, проявляється як неосяжне нагромадження спектаклів. Усе, що раніше переживалося безпосередньо, тепер відсторонюється в бік вистави. Образи, які відшаровуються від кожного аспекту життя, зливаються в одному безперервному русі, у якому єдність цього життя вже не може бути відновленою. Реальність, що розглядається частинами, розгортається у своїй узагальненій єдності як особливий псевдо-світ, що підлягає лише спогляданню. Спектакль одночасно є і саме суспільство, і частина суспільства, й інструмент уніфікації суспільства. Він є осердям нереальності реального суспільства. У всіх своїх приватних формах, будь-то інформація або пропаганда, реклама або безпосереднє споживання розваг, спектакль конституює наявну модель переважаючого в суспільстві способу життя [1, с. 1-6]. Така спектакуляризація сучасного суспільного життя відбувається передусім завдяки все більшому поширенню медіа та сучасних інформаційних технологій.

Із таким трактуванням явища спектакуляризації перегукується тлумачення ритуалу як комплексної комунікативної форми взаємодії Е. Ліча, який використовує для представлення своєї концепції метафору оркестру: "Саме такого роду "згущення" і асоціації я маю на увазі, коли говорю, що виконання оркестрової музики до певної міри дає нам корисну умовну модель того, що відбувається в ході будь-якого ритуалу" [Там само, с. 54]. Ідеться про те, що дослідник називає спільним комунікативним досвідом, який учасники ритуалу переживають разом через сукупність різних сенсорних каналів - вербальних, музичних, хореографічних і візуально-естетичних. Ритуал у його концепції постає як упорядкована послідовність метафоричних подій всередині певного простору, території, облаштованих так, щоб забезпечити метафоричний контекст даної ігрової дії. Беручи участь у такому ритуалі, учасники отримують усі ці сенсорні повідомлення одночасно, "згущаючи" їх в єдиному досвіді, який описується як "присутність на весіллі" або "присутність на похоронах" [2, с. 53].

Метою цієї статті є встановлення основних напрямів і підходів до вивчення ритуалу як медіа явища й обґрунтування комплексного семіокомунікативного підходу до його вивчення, адже дослідження усталених форм комунікації в такому складному соціокультурному середовищі як медіа вимагає, перш за все, міждисциплінарного підходу та використання наукового апарату різних дисциплін. До таких підходів, пропонованих останнім часом для аналізу медіакомунікацій, відноситься, перш за все, антропологічний. При цьому комунікація через ЗМІ розглядається, в першу чергу, як ритуалізована форма діяльності [7]. Засновником такого підходу можна по праву вважати Дж. Карея, який виклав своє бачення комунікації як двоїстого за своєю суттю явища передачі інформації і соціального ритуалу, виділивши при цьому ритуал як основоположний в організації суспільства і діяльності індивіда [4].

Аналізуючи засади сучасних досліджень комунікації, Д. Карей виділяє трансмісійне й ритуальне бачення комунікації, зазначаючи, що обидва визначення випливають багато в чому як із світської культури, так і з релігійної царини, хоча вони відносяться до дещо різних сфер релігійного досвіду. Із погляду вченого, ритуальне бачення комунікації є найдавнішим і пов'язано з такими термінами, як "обмін", "участь", "об'єднання", "спілкування", "наявність спільної віри", "спільність", "співтовариство". "Ритуальне бачення комунікації, - пише дослідник, - спрямовано не в бік поширення повідомлень у просторі, але в напрямі підтримки спільноти в часі; це не акт розповсюдження інформації, а наявність спільних переконань і вірувань. Якщо архетипний випадок спілкування, згідно з трансмісійним баченням, є поширення повідомлень у просторі з метою контролю, архетипний випадок ритуальної комунікації є священною церемонією, що приваблює людей до взаємного спілкуванні та об'єднання" [4, с. 12, 15]. Отже, із погляду ритуалу, комунікація - це процес, за допомогою якого створюється, модифікується і трансформується спільна культура. Ритуальне бачення комунікації спрямовано на підтримку суспільства в часі (навіть якщо деякі вважають, що ця підтримка характеризується пануванням і, отже, не є легітимною); це не акт поширення інформації або впливу, а створення, представлення та прославлення спільних переконань, навіть якщо вони ілюзорні [4, с. 33].

Основою дослідження Дж. Карея є сучасні медіа, у яких учений вбачає одну з основних сфер комунікації як ритуалу. Ця робота, поряд із дослідженнями різних форм ритуалу в медіа таких учених, як Е. Кац і Д. Даян, Г. Тачмен, Г.Т. Геталз, Дж. Лалл, Д. Морлі, Д. Шинар, А.І. Черних, а також солідною теоретичною базою вивчення ритуалу в антропології, соціології, психології, культурології, стала основою для розвитку нового напряму у вивченні ЗМІ - медіа антропології, серед засновників і розробників якого, крім перерахованих вище, слід назвати таких учених, як М. Коман, Е. Ротенбулер, Н. Коулдрі, Дж. Алекзендер, Р. Джекобс, Т. Лібз, Б. Зелізер, Г. Вайман, Дж. Фіске, Д. Келлнер, С. Коттл, Ф. Кроц, Ю. Вілке, Д. Холмс та ін.

М. Коман та Е. Ротенбулер дотримуються думки, що медіа антропологія бере початок з антропології сучасного суспільства та значною мірою спричинена культурологічним поворотом у дослідженні засобів масової інформації. Крім цього, із погляду вчених, основна увага медіа антропології більше прикута не до "екзотичного" а до мирського, не до "місцевої" а до штучно створеної культури, але при цьому зберігає методологічні та концептуальні здобутки більш ранньої антропологічної традиції [5, с. 1]. Н. Коулдрі виділяє три загальні підходи до "ритуалу" в антропології. Відповідно до них ритуал можна розуміти як звичну повторювану дію, формалізовану дію та дію, що включає надприродні / вищі цінності [8, с. 60].

Одним із перших тлумачень ритуалу в діяльності ЗМІ було введене Г. Тачмен поняття "стратегічного ритуалу" як стандартизованої методики, процедури у роботі журналістів, що забезпечує її об'єктивність [17]. Так само інші вчені, такі як Г. Геталз, Дж. Лалл, Д. Морлі, вважають регулярний перегляд телевізійних програм, періодичне читання газет або любовних романів ритуальною поведінкою [5, с. 4]. Дослідження медіакомунікації, передусім друкованих ЗМІ і зокрема газет, має бути сфокусоване на ряді проблем, які, з погляду Дж. Карея, зможуть виявити ритуальний бік комунікації. Так, наприклад, читання газети в такій перспективі розглядатиметься не стільки як відправка або отримання інформації, а як відвідання меси, тобто ситуації, у якій зображується та підтверджується конкретний погляд на світ, але в якій ми не дізнаємося нічого нового. Читання і написання новин - це ритуальний акт, який до того ж є драматичним. Те, що згодом представляється читачеві, не є чистою інформацією, а є зображенням протистояння світових сил. До того ж, читаючи газету, її читачі беруть участь в постійній зміні ролей або драматичної спрямованості [4, с.16].

На думку Н. Коулдрі, медіаритуали, у більш широкому сенсі, належать до ряду ситуацій, коли самі ЗМІ є частиною чогось більш значущого, тобто того, що стосується фундаментального організаційного рівня, на якому ми знаходимось, або уявляємо, що знаходимось, будучи взаємозв'язаними як члени суспільства. Також термін "ритуал" є набагато більш гнучким, ніж здається. Найчастіше його пов'язують із соціальною інтеграцією, залученням до соціального життя. Це бачення ритуалу бере свій початок у працях відомого французького соціолога Еміля Дюркгайма. Однак існують також інші інтерпретації' ритуалу. Так, такі теоретики антропології, як Моріс Блок і П'єр Бурдьє, пов'язують ритуал не з концепцією "спільноти", а з управлінням конфліктами й маскуванням соціальної нерівності. Для розуміння медіаритуалу необхідно переосмислити саме поняття ритуалу та зв'язки, які він встановлює, наприклад, між владою сучасних медіа- структур і сучасними формами правління. Дуже часто теоретики, які вивчають ЗМІ, аналізували лише найдраматичніші чи найпоказовіші приклади могутності засобів масової інформації (трансляція таких значущих подій, як коронації чи державні похорони) у відриві від питань управління. Як стверджує Арман Маттлар, результатом цього є недооцінка ролі засобів масової інформації в сьогоднішньому світі, і, отже, неправильне розуміння внеску засобів масової інформації до ритуального виміру сучасності [8, с. 62-64].

Зокрема, Н. Колудрі дає таке визначення медіаритуалу: "Медіаритуали - це дії, які здатні підміняти широкий спектр значень і основ їхнього розуміння через медіа. Цей зв'язок працює так: (і) формалізовані дії, включаючи медіа ритуали, структуруються навколо певних, пов'язаних зі ЗМІ, категорій; (іі) ці категорії кодують або підміняють основоположне "значення", пов'язане з медіа; (ііі) це "значення" пов'язано з відчуттям того, що засоби масової інформації представляють "соціальне" (вони є нашою "точкою доступу" до соціального простору)" [8, с. 64].

Щоб проілюструвати відмінність між світом ЗМІ та повсякденням, дослідник наводить як приклад організацію ритуалізованих зустрічей із зірками, коли відбувається поділ на "медіа- особистостей" (або знаменитостей) і "звичайних людей". Такий поділ відображає ієрархію між людьми / речами / місцями "в" медіа, які знаходяться "над" людьми / речами / місцями "не в" медіа. Ця ієрархія, у свою чергу, зміцнює особливий статус ЗМІ. Медіаритуали не стільки підтримують впорядкованість життя, скільки натуралізують його. У медіа виставах відбувається формалізація категорій, а також відмінностей або меж між категоріями, що допомагає їм здаватися природними, навіть виправданими; у цьому випадку йдеться про відмінності між межами і категоріями, на яких, очевидно, ґрунтується "природна" соціальна виправданість медіа інституцій [8, с. 64-65].

Н. Колудрі зазначає, що основними локаціями, де відбуваються медіаритуали є: місця, де люди переходять з немедійного світу в "медіа світ" (кіностудії чи будь-які місця, де створюється кіно- і медіапродукція); місця, де немедійні люди очікують зустріти людей із медіа (наприклад, знаменитостей); моменти, коли немедійні люди грають на камеру. Дослідник робить висновок, що ЗМІ стали точкою доступу до "центру" суспільства. На його думку, можна виділити ряд патернів поведінки, пов'язаних із медіаритуалами: люди відступають або прориваються вперед, побачивши знаменитість; радісно викрикують, коли визнається їхня присутність у "прямому ефірі"; призупиняються, перш ніж вони ввійдуть у місце, пов'язане із засобами масової інформації, ніби побачивши "межу", яку вони перетинають; виступи медійних особистостей, коли вони ніби визнають свою особливість перед натовпом немедійних людей; виступи немедійних людей, коли вони знаходяться в певному типі формалізованого медіаконтексту, такого як ток-шоу [8, с. 65-67].

У свою чергу Паскаль Лардельє вважає, що основними функціями медіаритуалу є: а) функція "свідчення", тобто відображення певних подій у ЗМІ є свідоцтвом того, що це відбулося, ніби забезпечуючи їх достовірність і справжність; (б) медіаритуал надає події монументальності, формуючи офіційне зображення, яке збереже колективна пам'ять; (в) засоби масової інформації, як правило, легітимізують події, які вони ретранслюють; (г) за взаємною згодою представників влади та задіяних ЗМІ припиняється або змінюється регулярна програма і транслюється подія, яка видається історичною (наприклад церемонії поховання принцеси Діани та матері Терези); (д) медіаритуали "задають вектор" ритуальним подіям, чия аудиторія є часто невизначеною, або глобальною (наприклад благословення Папи Римського з площі Святого Петра), адже з появою телебачення, сотні мільйонів людей можуть брати в цьому участь; (ж) медіаритуали драматизують висвітлення події [14, с. 68-81].

У більшості досліджень поняття медіаритулу пов'язано з поняттям медіаподії. Із погляду Е. Капа, подія як така є центральним явищем у житті індивіда, родини, спільноти: це дні народження, річниці, свята тощо. Водночас для медіаподії обов'язковим є елемент високої драми чи ритуалу, що надає самому процесу емоційного та символічного навантаження. Дослідник зазначає, що медійна подія, яка відбувається поза медіапростором, може бути трансформована у процесі ретрансляції. Зокрема, може бути підсилений елемент драматичності події (наприклад за рахунок непередбачуваної розв'язки), її символічність. На думку дослідника, ключовими елементами медіаподії є: (1) трансляція "наживо", (2) попередня спланованість заходу, (3) оформленість в часі і просторі, (4) наявність героїчної особистості або групи, (5) високе драматичне або ритуальне значення і (6) сила соціальної норми, яка робить перегляд обов'язковим [13].

Ритуальні медіаподії, виходячи з їх розуміння Д. Даяном і Е. Кацом, а також доповнені С. Коеном, Дж. Фіске, Т. Лібз, Дж. Луллом, Дж. Алекзендером і Р. Джекобсом, можуть бути класифіковані як "урочисті медіаподії", "моральна паніка", "конфліктні медіаподії", "медіа катастрофи", "медіа скандали" і "медіатизовані суспільні кризи " [12].

Різницею між новинами та медіаподіями є те, що останні є заздалегідь спланованими. Наприклад, убивство Дж. Кеннеді було новиною, а його похорон був медіаподією. Крім того, Е. Кац виділяє три типи медіаподій: "героїчна місія" - які належать як до вирішення конфліктів, так і до героїчних вчинків в ім'я людства (висадка на Місяць, візит Р. Ніксона до Китаю);

"урочистий випадок", що позначає початок або закінчення епохи (наприклад, похорон В. Черчилля, підписання мирної угоди між Ізраїлем і Єгиптом); "змагання/суперництво", коли протистояння має символічне значення (дебати між Дж. Кеннеді та Р. Ніксоном, Чемпіонат світу з футболу, Євробачення) [13].

Із погляду Д. Даяна та Е. Каца, медіаподії, як форма ритуалу, стали чинником соціальної інтеграції: у лімінальні моменти цілісність і одночасність не є зв'язаними, організатори і транслятори резонують один з одним; конкуруючі канали зливаються в одне ціле; глядачі знаходяться одночасно в різних місцях. Усі погляди спрямовано на церемоніальний центр, через який кожен елемент є нерозривно зв'язаним з усіма іншими. Таким чином, через засоби масової комунікації досягається соціальна інтеграція вищого порядку [9, с. 15-17]. Саймон Коттл спробував розширити концепцію медіаподій у межах ширшокого підходу до "медіатизованих ритуалів". У його визначенні: "медіатизовані ритуали - це виняткові і перформативні медіа явища, які слугують для підтримки / або мобілізації колективних почуттів і солідарності на основі символізації й умовної орієнтації на те, що має бути" [6, с. 415].

Крім цього, дослідники акцентують увагу на понятті "івентизації", беручи до уваги різні форми "популярних медіаподій", таких як відомі реаліті-шоу або фільми, де можна побачити як схожість, так і відмінності з ритуальними медіаподіями. Так, популярні медіаподії є здебільшого спланованими комерційними проектами, вони не є урочистими, і їх переглядають задля розваги та задоволення [12]. Крім того, будь-яка подія потребує форматування, з огляду на тип медіа та відповідні критерії відбору та параметри формування медіапродукту [3, с. 100-106].

Таким чином, проведений аналіз сучасних підходів до вивчення ролі ритуалу в сучасному медіа середовищі показав, що ця проблема розглядається в різних дослідницьких перспективах і показує досить широке й неоднозначне потрактування як самого поняття медіаритуалу, так і його соціокомунікативних ознак. Лінгвопрагматична перспектива дослідження медіаритуалу передбачає, із нашого погляду, аналіз таких процесів і явищ, як

• медіатизація суспільного життя,

• сакралізація й ритуалізація події в медіа середовищі,

• комунікативна структура медіатизованого ритуалу,

• прагматичні смисли, продуковані внаслідок цих процесів,

• лінгвосеміотичні форми, у яких вони втілюються.

Доцільно вивчати ці питання у зіставленні споріднених лінгвокультур, якими ми обрали британську й американську.

Список використаних джерел

1. Дебор Г. Общество спектакля. / Г. Дебор. - М. : Логос, 1999.

2. Лич Э.Культура и коммуникация: Логика взаимосвязи символов. К использованию структурного анализа в социальной антропологи / Э. Лич. - М. : Восточ. лит.ра, 2001.

3. Черных А.И. Медиа и ритуалы / А.И. Черных. - М. ; СПб. : Университетская книга, 2012.

4. Carey J. W. Communication as culture. Essays on Media and Society / J. W. Carey. - N.Y. ; L. : Rutledge, 2009.

5. Coman M. The Promise of Media Anthropology / M. Coman, E. W. Rothenbuhler // Media anthropology / Rothenbuhler E.W. and Coman M.(eds.). - Sage Publications : Thousand Oaks, 2005. - P. 1-11.

6. Cottle S. Mediatized Rituals: Beyond Manufacturing Consent / S. Cottle // Media, Culture & Society. - 2006. - № 28 (3), - Р. 411-432.

7. CouldryN. Media Anthropology: An Overview. - 2003. - Режим доступу від 01.03.2016 : http://www.philbu.net/media-anthropology/coman_maoverview.pdf

8. Couldry N. Media rituals: beyond functionalism // Media anthropology / Rothenbuhler E.W. and Coman M.(eds.). - Sage Publications : Thousand Oaks, 2005. - P. 59-69.

9. Dayan D. Media Events The live brodcasting of history / D. Dayan and E. Katz. - Harvard : Harvard University Pres, 1992.

10. Debray R. Qu'est-ce que la mйdiologie? / R. Debray //Le monde diplomatique. - Aoыt 1999. - Режим доступу від 03.11.2015: http://www.monde- diplomatique.fr/1999/08/DEBRAY/3178

11. Goffman E. The Nature of Deference and Demeanor / E. Goffman // American Anthropologist, - № 58, 1956. - Р. 473-502.

12. Hepp ^.Introduction: media events in globalized media cultures / A. Hepp and N. Couldry // Media events in a global age / Couldry N., Hepp A. and Krotz F. (eds.).- Abingdon : Routledge, 2010. - P. 1-20. - Режим доступу від 03.03.2016 : http://eprints.lse.ac.uk/52468/ - libfile_REPOSITORY_Content_Couldry%2CN_Introduction media events_Couldry_ Introduction media events_2013

13. Katz E. (1980). Media Events: The Sense of Occasion / E. Katz // Studies in Visual Communication. - 1980. - № 6 (3). - Р. 84-89. - Режим доступу від 30.03.2016:http://repository.upenn.edu/asc_papers/263

14. Lardellier P. Thйorie du lien rituel. Anthropologie et communication / P. Lardellier. - P. : L'Harmattan, 2003.

15. Mediatization of Communication / Ed. K. Lundby. - Berlin : De Gruyter, 2014.

16. Qu'est-ce que la mйdiologie ?- Режим доступу від 02.04.2016: http://mediologie.org/presentation/

17. Tuchman G. Objectivity as Strategic Ritual: An Examination of Newsmen's Notions of Objectivity / G. Tuchman // American Journal of Sociology. January 1972. -Vol. 77. - No. 4. - P. 660-679.

Размещено на Allbest.ru