Зміст термінологічної компетентності медичного перекладача

Основна частина

В умовах розвитку ринку праці вироблення і розвиток перекладацьких компетенцій відіграє вирішальну роль у становленні професійного перекладача і зростання попиту на його інтелектуальну діяльність. Перекладачі, які спеціалізуються в галузі фахового перекладу і термінології, повинні мати професійний досвід у перекладі фахових текстів у таких сферах, як бізнес, право, наука і техніка тощо, та глибокі знання щодо новітніх технологій перекладу.

Питання перекладацької компетенції та компетентності широко висвітлюється не лише іноземними науковцями (С. Гепферіх, Г Гьоніг, Л.К. Латишев, А. Нойберт, іспанська науково-дослідницька група PACTE), а й вітчизняними дослідниками (Т.Р Кияк, О.С. Кочубей, І.В. Мелешко, РВ. Поворознюк, І.О. Сімкова, Л.М. Черноватий та інші). Результатом такої зацікавленості науковців цим питанням є напрацювання так званих моделей перекладацьких компетенцій.

Проте практична відсутність підходів до формування термінологічної компетентності майбутнього медичного перекладача та відсутність виокремлених шляхів її досягнення визначає актуальність дослідження.

Новизна цієї студії полягає в осмисленні нового теоретико-методологічного підходу до досягнення термінологічної компетентності перекладача з огляду на сучасний перекладацький ринок праці.

Метою цього дослідження є визначення особливостей перекладацької компетентності та компетенції медичного перекладача та висвітлення їх змісту. термінологічний перекладацький компетенція медичний

Увагу слід звернути на термінологічне обрамлення понять “компетенція” та “компетентність”, аби надалі уникати своєрідного термінологічного хаосу. І.О. Сімкова, наприклад, розмежовує поняття “компетентності перекладача” та “фахової компетенції перекладача” і вважає, що перекладацька компетентність поняття ширше, позаяк вона “складається із сукупності іншомовної комунікативної, фахової й загальної компетенцій і дає можливість перекладачу ефективно здійснювати міжмовну, міжкультурну, міжособистісну професійну комунікацію”. Тобто компетентність перекладачів складається із структурної базової (загальної), ключової та спеціальної (функціональної) компетенцій. Так, поняття фахової компетенції перекладача вона розуміє як здатність актуалізовувати здобуті знання та вміння, послуговуватися ними під час реалізації перекладацької діяльності, а також як набір вимог, потрібних для перекладацьких рішень, що ґрунтується на базовій кваліфікації фахівця [5, с. 165-167].

О.С. Кочубей, досліджуючи перекладацьку компетентність як головний фактор у навчанні майбутніх перекладачів, вдається до різного вживання понять [3, с. 389-395]. Проте із наступної статті науковця, а саме “Роль міжкультурної комунікації у процесі набуття студентами перекладацької компетентності”, стає очевидним своєрідне розмежування понять, позаяк досліджувана міжкультурна компетенція розглядається в структурі перекладацької компетентності майбутніх філологів. Спираючись на доробок вітчизняних і зарубіжних науковців, О. С. Кочубей розробляє власну структуру перекладацької компетентності філолога, що складається з когнітивного, соціально-психологічного та аксіологічного аспектів, які, в свою чергу, включають конкретні компетенції [4, с. 180-181].

Л.М. Черноватий визначає перекладацьку компетенцію як таку, що “включає знання загальних принципів перекладу, а також навички та уміння його здійснення як базові (тобто необхідні перекладачу для здійснення усіх видів перекладу), так і ті, яких потребують лише один або кілька видів перекладу (...) текстів відповідних стилю та жанру” [7, с. 176]. Він також зауважує, що англійський термін competence не повинен обов'язково перекладатися як компетенція. Так, у словосполученні translator 's competence під цим поняттям слід розуміти компетентність і перекладати його варто як фахова компетентність перекладача [7, с. 174].

Найбільш чітке визначення поняття термінологічної компетенції пропонує Г.П. Бондаренко, розуміючи під ним “вміння добирати терміни відповідно до теми висловлювання, враховувати відмінності паронімічних термінів, не допускати заміни однієї термінологічної одиниці іншою, уживати терміни відповідно до їх дефініції, розрізняти терміни та професіоналізми ...” [8, с. 11].

Доволі розгорнуто тлумачить поняття термінологічної компетентності (професійно-термінологічної компетентності) Л.В. Вікторова, визначаючи її складником професійної компетентності, що “відображає готовність і здатність фахівця демонструвати належні особистіші якості в ситуаціях професійного спілкування, мобілізуючи для цього знання фахової термінології, вміння та навички, використовувати з точністю і лінгвістичною правильністю терміни в усному і писемному професійному мовленні відповідно до нормативних вимог” [2, с. 7]. У цьому напрямку термінологічну компетентність визначає також І.В. Стасюк, стверджуючи, що саме вона сприяє забезпеченню перекладу складних спеціалізованих текстів, які містять таку лексику [6, с. 157].

Вищенаведені роздуми науковців дають нам можливість дійти висновку, що термінологічна компетенція характеризується вмінням добирати відповідні терміни в межах терміносистеми, а термінологічна компетентність вмінням перекладача демонструвати набуті компетенції, проте через нечітку визначеність (найчастіше розглядається лише одне поняття), можна стверджувати про їх нерозчленованість, своєрідну злитість.

Перекладачі повинні мати набагато ширший обсяг фонових знань, ніж це вимагається для інших фахівців. Загалом він повинен наближатися до обсягу освіченого носія відповідної мови. Так, майбутній перекладач повинен освоїти надзвичайно ширший обсяг іншомовної лексики. Це стосується також і термінології, яка відноситься до галузей фонових знань, серед яких, не в останню чергу, медицина [8, с. 5].

Підвищення термінологічної компетентності є результатом заходів, спрямованих на отримання таких знань і навичок, які затребувані в сучасному соціумі. Існує думка, що передумовою компетентного використання термінології конкретної фахової мови є “раціональне поєднання комунікативного підходу, професійного контексту, здатності до самостійного навчання, дослідницько-пошукової діяльності, адже для вільного розуміння та читання наукових текстів необхідно приблизно 75-85% усіх термінів, наявних у фаховому дискурсі” [6, с. 156].

Розглянемо запропоновану нами схематично зображену суть термінологічної компетенції перекладачів та шляхи її досягнення:

Отже, зі схеми стає очевидним, що процес набуття майбутніми перекладачами термінологічної компетентності складається, на нашу думку, з трьох процесуально обумовлених компонентів: термінологічна компетенція, внутрішня мотивація та досвід. Внутрішня мотивація займає центральну позицію серед трьох компонентів, позаяк вона є передумовою існування двох інших, об'єднуючи та координуючи їхні функції. Під внутрішньою мотивацією ми розуміємо сукупність мотивів майбутнього фахівця, спрямованих на задоволення внутрішніх психологічних потреб, саморозвиток та “активність заради активності”.

У цьому контексті слід зауважити, що досі немає підручників із практики перекладу з німецької мови для перекладачів фахової мови медицини, які посприяли б засвоєнню мінімально необхідного обсягу фонових знань у цій сфері, або ж навіть мінімального обсягу медичної термінології. Це свідчить про нинішню практичну відсутність координації змісту підручників-практикумів для перекладачів.

Процес набуття майбутніми перекладачами термінологічної компетентності ускладнюється відсутністю німецько-українського словника медичної термінології, що змушує перекладачів працювати з російськомовними джерелами, а це часто призводить не лише до послуговування перекладачем калькованими термінологічними одиницями, а й до спотворення граматичних конструкцій. Прикладом такого явища може слугувати нижче наведений переклад одного з підпунктів медичного висновку:

Die Untersuchung der Geschlechtsorgane ergab folgende Abweichungen: