Жанр кітабе в турецькій лінгвокультурі

Размещено на http://allbest.ru

Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

Жанр кітабе в турецькій лінгвокультурі

Підвойний В.М., канд. філол. наук, доц.

м. Київ

Вступ

Верифікація теоретичних узагальнень на основі менталітету турецького народу, розкриття основоположних (глибинних і набутих) чинників формування турецької національної картини світу неможливе без досліджень фрагментів сакрального мислення, закодованих у текстових презентаціях мусульманської культури. Дослідження кітабе у парадигмах лінгвістики, релігієзнавства, мистецтвознавства дають можливість змоделювати зв'язок сакрального світу носіїв певної лінгвокультури й національної мови.

Актуальність нашої розвідки зумовлена поглибленим зацікавленням наукової спільноти України до моделювання когнітивних структур мислення носіїв турецької лінгвокультури у фокусі організації їхнього впливу на релігійне мислення, способи конструювання моделей сугестивного впливу кітабе на свідомість представників турецької культури.

Новизна такого дослідження полягає у тому, що в ньому вперше в українській тюркології здійснюється системне й комплексне дослідження формування, становлення та еволюції жанру кітабе. У науковий обіг уводиться ряд термінів, які є елементами субмови турецької лінгвокультурології, і є базовими для подальших досліджень зв'язку мови й релігійної свідомості на основі мусульманських сакральних текстів - Коран, хадиси, мусульманські проповіді, молитовний текст, цитати відомих діячів ісламу, прецедентні тексти, жанрово-тематичні різновиди сакральних текстів тощо.

Мета дослідження - розкрити текстову сутність кітабе як жанру релігійного функціонального стилю сучасної турецької мови, визначити її актуальність для носіїв турецької лінгвокультури на рівні крос-культурних узагальнень. Досягнення сформульованої мети передбачає реалізацію таких завдань: здійснити класифікацію текстів кітабе у синхронії та діахронії; охарактеризувати існуючі наукові погляди на проблему теорії кітабе як жанру; визначити основні моменти становлення й еволюції кітабе, його місце в релігійному дискурсі.

Об'єктом дослідження є текстовий корпус кітабе сучасної турецької культури. Предмет дослідження становлять лінгвокультурні характеристики, які притаманні текстам кітабе, особливості історичного розвитку кітабе, функціональне призначення в системі релігійних жанрів, принципи взаємодії документального й естетичного начал (жанрова дифузія).

Теоретичне значення розвідки обґрунтовується внеском у розроблення теоретичних основ порівняльної лінгвокультурології на матеріалі української та турецької лінгвокультур, розширенням теоретичних можливостей для узагальнення кроскультурних досліджень на базі неспоріднених мовно-культурних континуумів, які сформувалися на суміжних культурних ареалах; полягає в розширенні й доповненні існуючих уявлень про релігійний текст, релігійний дискурс, жанрову сутність жанру кітабе, внутрішньо-жанрові модифікації, які автономно функціонують у різних семіотичних підсистемах.

Практична цінність розробки комплексного дослідження корпусу кітабе полягає в необхідності виявити текстові ознаки зазначеного жанру конфесійного стилю СТМ, інтерпретувати символічний блок текстів кітабе, що уможливить у подальшому аналіз значно ширших проблемних наукових комплексів, зокрема - символізм турецької мечеті, знакові коди сугестивного потенціалу релігійних мегатекстів, що є характерними для турецького релігійного дискурсу й актуальним для подальшого вивчення впливу сакральних текстів на свідомість вірян мусульманської громади.

Матеріалом слугували роботи провідних турецьких дослідників текстів кітабе (А. Ярдим, А. Альпарслан, З. Сьонмез), каталоги анатолійських кітабе, транскрибовані тексти каліграм у різних історичних і краєзнавчих джерелах, особистий фотоархів автора статті (загальна кількість - 240 світлин).

Виклад основного матеріалу дослідження

Результати досліджень текстів кітабе в різних мовознавчих напрямках свідчить, що ці тексти є важливим чинником у вирішенні теоретичних проблем діалогу культур і моделювання установок міжкультурного діалогу, зокрема турецько-українського. Вважаємо, недоцільно стверджувати, що кітабе - це суто турецька (мусульманська) культурна реалія, адже зазначені текстові комплекси присутні також і в християнській архітектурній традиції (давньоукраїнські графіті) [6]. Деякою мірою їх можна віднести до узагальненого поняття "культурні універсали" [1, 177], під якими, як правило, розуміються об'єкти, що реалізують (фіксують) результати пізнавальної діяльності людини. Існування в різних культурах типологічно і тематично об'єднаних текстових категорій, спрямованих на активізацію внутрішньої уваги вірян, створення позитивного настрою та відповідного ладу для сприйняття релігійної інформації.

Цей факт, на нашу думку, свідчить про типові характеристики універсуму культури, як сукупності усіх феноменів (прецедентних текстів, імен, подій), які характерні для конкретної культури, і містять у собі типологічно споріднені риси. На нашу думку, саме тексти кітабе можуть служити матеріалом для визначення "індексу культурної дистанції" (за Ф. Бацевичем), з'ясування міри віддаленості української та турецької культур через мовну призму. турецький лінгвокультура мислення кітабе

Кітабе - писемне джерело, що відображає певну соціальну, культурну ситуацію, виконує функцію вербального презентатора інформації, має особливу просторову й часову організацію тексту. Активне використання кітабе в конфесійному стилі, ібадетній практиці (тур. ibadet "культ, поклоніння") сучасних турків спричинило різноманіття формальних презентацій текстів кітабе, які об'єднані між собою певними спільними рисами, єдиною комунікативною метою, спільним історичних походженням. Це, на нашу думку, дає підстави виділяти тексти кітабе в окремий жанр релігійного дискурсу, який визначає і сферу суспільної діяльності, і релігійну форму суспільної свідомості [8, 613] певного культурного ареалу. Під поняттям жанру ми розуміємо "історично сформований тип літературного твору" [6, 135].

Рис. 1. Кітабе з написом АЛЛАХ. Мечеть Улу, м. Сівас

Єдиного загальноприйнятого принципу таксономії кітабе, як жанрового різновиду, дотепер не створено, у зв'язку з цим у нашому дослідженні пропонується робоча класифікація текстів кітабе. Для аналізу текстових презентацій кітабе провідним завданням залишається визначення умов існування тексту, тобто всього комплексу лінгвістичних і екстралінгвістичних факторів, які так чи інакше впливають на історію формування жанрових особливостей, стилістичних ресурсів, необхідних для якісного функціонування конкретного різновиду креативного мислення людини, яким є писемні пам'ятки зокрема кітабе.

Уведення об'єкту нашого дослідження в жанрові категорії дозволяє систематизувати різноманітний історико-культурний матеріал, допомагає створити цілісну картину розвитку текстових презентацій кітабе, дає уявлення про діапазон зображально-виражальних і сугестивних можливостей, закладених у текстовій структурі корпусу кітабе.

У турецькій культурі найбільшого поширення набули три внутрішньо-жанрові різновиди кітабе (ремонтний / реставраційний, історичний, інформаційний); відповідно до результатів нашого дослідження - найпродуктивнішим із них є ремонтний.

Турецька лексема kitвbe утворена з арабського кореня k.t.b., яка в арабські мові може вживатися й у формі масдару "писати", а також мати граматичну форму імені з узагальнюючим значення "письмо" [16, 2691]. Однокореневими словами для kitвbe є kвtib, kвtibвne, kьttab, ketebe, mekteb. Уже на тюркському лексичному ґрунті зазначена лексема термінологізувалася і, як термін, входить до лексико-семантичної групи "архітектура" зі значенням "напис на табличці" [22, 21].

Дати визначення терміну кітабе намагалися різні дослідники. М. Пакалин пропонує визначати його як "писемна плита, яка розташовується на архітектурних пам'ятках із зазначенням дати заснування, автора і виконавця архітектурного проекту", відносячи її до елементів архітектурного ансамблю [18, 284]; принагідно зазначимо, що до розряду кітабе вчений відносить також і епітафії (mezar taзlanndaki yazilar).

Рис. 2. Графіті церкви Ахтамар, м. Ван

Алі Ярдим наголошує на невідповідності та нетотожності термінів kitabe та yazit, адже останній термін не повністю відображає специфіку написів ісламсько-тюркської культури, і як термін частіше використовується для досліджень текстових фрагментів, писемних артефактів періоду Римської імперії та Візантії на основі грецької й латинської абетки, пам'яток вірменського писемного спадку на теренах Туреччини (Рис. 2) [22, 12].

Дж. Арсевен розширює сферу використання та функціональне призначення кітабе, зазначаючи, що кітабе є структурним елементом архітектурного ансамблю великих будівель, вхідних дверей і стін, могильних комплексів. Інформаційне навантажен- ня таких написів - свідчення про дату заснування (дату реставраційних робіт) і автора архітектурного проекту. Учений уводить у науковий обіг поняття надвірні кітабе (kapi kitвbesi) та епітафії (mezar kitвbesi) [12, 1101].

Дослідник тюрксько-ісламського синтезу в культурі Хакки Озкал, визначаючи важливе місце кітабе в історії мистецтва мусульманських народів, дає визначення цього терміна на основі його функціонально-змістових характеристик, зазначає, що поняття кітабе має інформативну функцію (хто й коли побудував архітектурний комплекс, атрибуція імені майстра, дата ремонтних реставраційних робіт) [22, 18]; розділяє весь корпус написів на власне кітабе, призначення яких полягає в інформуванні активного учасника комунікативного акту - адресата, і кітабе релігійного змісту, до складу яких входять аяти, хадиси, крилаті вирази (kelвm-i kibar), молитви, епітети Аллаха (esmв-i hьsnвya), які автором визначені як dini ibвreleri [17, 17].

Сучасні словники лексему ЙаЬе визначають як і власне тексти (yazi metinleri), так і написи (levha) на текстах і табличках архітектурних комплексів [20, 154], як "рельєфні вирізьблені написи (kabartma ve oyma yazi) [15, 1703].

Кітабе, відповідно до змістової детермінації, містять не лише інформацію про те, коли, хто, за чиїм наказом будував той чи інший архітектурний комплекс, коли проводилося реставраційні роботи, а й звертає увагу на величезне значення кітабе для національної історії, науки, мистецтва, естетики фольклору.

Традиційно у Туреччині дослідницькі студії корпусу кітабе здійснюються в межах методів та тактик, які є характерними для класичної каліграфії, науки про стилі письма - hat, hьsn-i hat, hattвt, hattatlik; палеографії; епіграфіки (Kitabe bilgisi). Значення катібе для культури турецького народу надзвичайно вагоме, що дає право відносити їх до "історично сформованих й відкладених у соціальній пам'яті етносу ідеали, відповідно з якими конкретна особистість чи певне явище кваліфікується як важливе-неважливе" [1, 178].

Російська дослідниця В. Телія зазначає, що основним методом аналізу мовних знаків із лінгвокультурологічного значення, розкриття закладеної в них культурної інформації, є визначення взаємозалежності масивів мовних знаків зі таксонами культури [9]. Цілком можна вважати, що кітабе певним чином маніфестують значення певних установок для тієї чи іншої культурної спільноти, визначають специфіку емотивної модальності [9, 48].

Вивчення кітабе, як джерела мистецтва й історії у проекції на мову та історію розпочалися на Заході наприкінці XVII ст. [11, 77]. Застосування методів палеографії, які використовувалися для декодування давньогрецьких написів і писемних пам'яток часів Римської імперії, виявилися недостатньо придатними для масиву текстів сакрального змісту на основі арабського письма.

Зростання інтересу європейських дослідників до мусульманського світу й зокрема до культурних надбань Османської імперії збіглося із формуванням нової наукової галузі - епіграфіки [ilm-i kitвbet], методичний підхід якої був зручним і для аналізу написів арабської графікою, які привертали увагу західних мандрівників, дослідників, учених. Епіграфіка, як наука, що вивчає стародавні тексти, об'єктом своєї уваги мала умови виникнення тексту, його функціонування в культурному середовищі конкретного етносу, розробку методики декодування й рецепції текстових фрагментів попередніх часів. Значну роль у започаткуванні традицій вивчення кітабе належить французькій Школі живих східних мов (Ecole des Langues Orientales Vivantes), де в 1795 р. розпочалися дослідження з цієї тематики. У 1887 р. у Берліні тема кітабе стала однією з провідних на Семінарі зі східних мов (Seminar Orientalische Sprachen), а згодом і в лондонському Центрі орієнтальних та африканських досліджень (Shool of Oriental and African Studies) було започатковане наукове обговорення та системне вивчення корпусу написів-кітабе [22, 77].

На початку ХІХ ст. відомий палеограф Дж. Марсель, який перебував на посаді консультанта з питань культурних надбань імператора Франції Наполеона під час його походу до Єгипту, звернув увагу на існування комплексу загадкових написів у мечетях Єгипту й розпочав вивчення текстових фрагментів, написаних куфійським стилем. На основі цих досліджень його співвітчизник Л. Рено підготував монографічне дослідження (Monuments arabes, persans et turcs du cabinet de M. le Duc de Blacas, Париж 1928 р.) і розробив методику прочитання і дослідження таких написів [22, 77]. Як зазначає A. Алпарслан, на заваді комплексному дослідженню цих написів був той факт, що, незважаючи на їхню значну кількість, більшість писемних зразків перебували у приватних колекціях, що унеможливлювало здійснення ґрунтовної класифікації. Першу науково-виважену класифікацію кітабе на основі єгипетських, сирійських і анатолійських зразків здійснив швейцарський орієнталіст Макс ван Берхем, видав у Каїрі (1894-1903) наукову монографію, присвячену цьому питанню. Згодом дослідження кітабе розпочалися на Сицілії, Іспанії, мусульманській Індії, Алжирі, Тунісі, Палестині [11, 77].

Кітабе, як жанр культури, що містив у собі цінність із історичного та соціолінгвістичного поглядів, зацікавив провідних орієнталістів ХІХ ст. - Г. Коліна, Макса ван Берхема, Дж. Мордтманна.

На теренах сучасної Туреччини дослідження кітабе, як культурного артефакту, розпочалося наприкінці ХІХ ст., першими науковими розвідками були праці, присвячені вивченню традицій художньо-естетичного оздоблення і функціонального використання кітабе [23, 106-107].

Значну роботу з класифікації, кодифікування, розробки методів наукової розробки текстів кітабе здійснив на широкому ареальному матеріалі Хакки Ісмаїл [Uzunзarзili], який, крім того, методично обґрунтував необхідність використання історичного методу для дослідження кітабе, заклавши основи національної герменевтики, як науки, що займається кодування текстових смислів попередніх епох [21].

Важливість інтерпретації кітабе для текстових досліджень у галузі історіографії продемонстрував Зекі Сьонмез, довівши, що саме інформаційні блоки, закодовані у смислах кітабе, є, іноді, єдиним джерелом атрибуції, визначення достовірності, автентичності архітектурного твору, його автора, місця й часу створення [19].

Практичному використанню текстів кітабе, уведенню в науковий обіг герменевтичної термінології, поширенню ідей і методів дослідження писемних артефактів старожитностей на теренах Туреччини, зверненню уваги громадськості до необхідності вивчення й захисту писемних пам'яток сприяло монографічне дослідження Б. Карама- гарали "Епітафії Ахлата", у якому автор зафіксував методичні здобутки аналізу текстів-кітабе своїх попередників і розробив власний методичний інструментарій для дослідження текстових фрагментів різних епох на основі гетерогенних графічних систем [14, 15]. Чимало робіт, які мають на меті дослідження кітабе в різновекторних планах, присвячені регіональним текстовим корпусам. Турецькі палеографи мають у своєму арсеналі ґрунтовні дослідження кітабе регіону Антальї, Токата, Ерзурума, Сіваса, Карса.

Теоретичне обґрунтування текстових ознак кітабе є вельми складним і залежить від позиції дослідників (з якою метою досліджуються кітабе). Як оригінальний жанр релігійної дійсності текст- кітабе почав склався у XII ст., на нашу думку, як своєрідна реакція за умовну заборону в хадисних директивах зображати у художній творчості об'єкти навколишнього світу. Упродовж своєї історії кітабе як жанр пройшов основі етапи формування і жанрового самовизначення, зберігши при цьому "пам'ять жанру" (М. Бахтін) і сформував власну систему символічних знаків, графічного використання різних видів письма, тематику, структуру.

Перш за все, текстові варіанти кітабе цілком можливо класифікувати як країнознавчі, тобто специфічні для певної соціоку- льтурної діяльності [1, 171], смисл яких можливо інтерпретувати лише за допомогою даних різних наук - географії, релігієзнавства, історії та, що найголовніше - лінгвокультурології.

Деякі елементи текстових презентацій кітабе - хадиси, коранічні висловлювання, цитування коранічних сур - дають право частково відносити його до типів текстів із ознакою культурної прецедентності.

Враховуючи ознаки кітабе вважаємо, що цей жанр можна розглядати як елемент релігійного надтексту, який на правах ситуативно-тематичного висловлювання [8, 374] входить до системи культурного фонду нації.

Актуальними для кітабе, на нашу думку, є проблема творення тексту, адже антропологічність сучасного знання забезпечує методичне підґрунтя для дослідження кітабе у просторах кому- нікативності, психолінгвістики, лінгвокультурології, адже "... будь-який текст є певним чином тактико-семантико-прагмати- чним устроєм, чия передбачувана інтерпретація є частиною самого процесу його творення" [10, 25].

К. Серажим, розглядаючи текст як складне структурно- семантичне утворення, синкретичне явище, пропонує здійснювати в декількох напрямах: онтологічному, гносеологічному, лінгвістичному, психологічному, прагматичному [7, 10]. Як мовне явище текст кітабе має двосторонній характер, характеризується єдністю форми і змісту, а стиль тексту чітко визначається читацькою адресованістю. Крім того, проаналізовані нами текстові блоки кітабе свідчать про існування у їхньому змісті позамовних чинників комунікативної ситуації, які впливають на інтерпретацію тексту його адресатом [7 : 15].

З іншого боку, репрезентативні тексти кітабе входять у поняття мегатекст, як "сукупність текстів, які сприймаються. як єдине дискурсивне ціле" [7, 17], макротекст, як "сукупність висловлювань або текстів, об'єднаних змістовно чи ситуативно, а також на основі структурно-композиційної і культурної єдності" [8, 216].

Кітабе мають універсальний характер із погляду фіксації, збереження, передачі інформації, яку вони містять. Однією з головних особливостей функціонування кітабе у сучасному релігійному дискурсі є естетична, яка реалізується через традиційні для турецької культури геометричні декори, етнічно-центровані геометричні візерунки, багатство кольорів (рис. 3).

Рис. 3.

Значний інтерес представляють кітабе для істориків, адже іноді є єдиним достовірним джерелом фіксації певного історичного факту. Важливе значення мають кітабе для аналізу історичних джерел - дослідження у форматі "Hicri tвrih-Milвdi tвrih". Адже з початку свого функціонування у текстах кітабе використовувався саме літочислення за Гіджрою. Навіть після започаткування використання латинського календаря (Rumi/Mвli takvim) у офіційних документах і науковому стилі кітабе продовжували використовувати давню традицію. Подвійне використання календарних показників тривав у Туреччині до 1925 р., коли був прийнятий Григоріанський календар (milвdi takvim). У класичній ісламській історіографії, джерелах із тюрксько-мусульманської історії для зазначення дати життя відомої особи, дати події у писемних джерелах використовувався Гідж- ра. Турецькі дослідники вважають, що це данина традиції, адже Гіджра орієнтована на життєво важливі події в житті Мухаммеда (Hazret-i Muhammed merkezli), а відтак - є значущими для всього мусульманського світу.

Розглядаючи питання виникнення, історії становлення й історичний розвиток жанру кітабе, жанрові моделі кітабе, учені прийшли до висновку, що кітабе є універсальним засобом історичної комунікації, у якому синтезовано опис і документалізм. Відповідно, як жанр, що акумулює соціокультурні імпульси, визначає світоглядні орієнтири носіїв турецької культури, кітабе виконує важливу комунікативну функцію, активно впливаючи на суспільну свідомість. Увесь масив текстів кітабе входить до системи культурного фонду нації, визначаючи його аксіологічні координати (аксіологія - вчення про цінність і їхні функції в культурному континуумі).

Дослідження кітабе, що є знаковим явищем для турецької культури, можуть здійснюватися крізь призму ідеї afterpostmodernism, яка є своєрідною реакцією суспільства на культурні процеси, для якої є характерним зміщення парадигмальних установок із текстологічної реальності постмодернізму (у категоріях суб'єкт-текст) на комунікативну і центрується навколо поняття ІНШИЙ [2, 14]. Бо саме в такому ракурсі мова є не лише "механізмом об'єктивації інформації", а виступає посередником для розуміння суб'єктів у культурному просторі.

Міждисциплінарний підхід до вивчення кітабе визначається необхідністю верифікації методів дослідження, оскільки "вивчення механізмів утілення міжпоколінної трансляції стереотипів національного світогляду в буденній свідомості, а також поетапна реконструкція культурних установок і характерологічних рис менталітету народу - носія мови" [5, 18].

Відповідно до існуючих теорій кітабе - синкретичний жанр культури мусульманського культурного ареалу, який має свої характерні ознаки на мовному рівні, зокрема стилістичному, синтаксичному, лексичному; на рівні лінгвокультурологічному, що дає право визначати його провідну функцію - демонстрація специфічності сприйняття дійсності мусульманами.

Увесь масив текстів кітабе входить до системи культурного фонду нації, визначаючи його аксіологічні координати, посідає значне місце в теорії вчення про цінність і їхні функції в культурному континуумі.

Для текстових презентацій кітабе характерним є інтеграція документалізму, художності та сакральності, тому дослідження на основі цього жанру варто здійснювати на комунікативному, структурному і текстологічному рівнях. Тексти кітабе мають нелінійний характер, характеризуються асоціативно-фрагментарним принципом репрезентації інформації. Релігійне начало й сакральні смисли, закладені в текстах кітабе, спричиняють міжжанрову взаємодію з іншими сегментами сакрального корпусу текстів. На передній план необхідно, на нашу думку, спроектувати єдність естетичного та соціально-функціонального аспектів, адже відсутність методологічних конструктів для опису таких складних і суперечливих за естетичною природою феноменів, як жанр кітабе, спричиняє неоднозначність у методологічних підходах і термінологічний дисонанс субмови дослідження.

Список використаних джерел

1. Бацевич Ф. С. Словник термінів міжкультурної комунікації / Ф.С. Баце- вич. - К. : Довіра, 2007.

2. Герчанівська П. Е. Культурологія : термінологічний словник / П. Е. Герча- нівська. - К. : Нац. академія керівних кадрів культури та мистецтв, 2015.

3. Корнієнко В. Коридори часу : середньовічні київські графіті / В. Корнієн- ко. - К. : Либідь, 2015.

4. Мала філологічна енциклопедія / О. І. Скопенко. - К. : Довіра, 2007.

5. Малышевская Д. И. Базовые концепты культуры в свете гендерного подхода / Д. И. Малышевская // Фразеология в контексте культуры. - М. : Лабиринт, 1999. - С. 15-48.

6. Нікітенко Н. Під покровом Оранти / Н. Нікітенко. - К. : Либідь, 2016.

7. Серажим К. С. Текстознавство : підручник / К. С. Серажим. - К. : ВПЦ "Київ. ун-т", 2008.

8. Стилистический энциклопедический словарь русского языка ; под ред. М. Н. Кожиной. - М. : Флинта : Наука, 2006.

9. Телия В. Н. Русская фразеология : семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты / В. Н. Телия. - М. : Языки русской культуры, 1999.

10. Эко У. Роль учителя. Исследования по семиотике текста ; пер. с англ., итал. С. Д. Серебряного // У. Эко. - СПб. : Симпозиум, 2005.

11. Alparslan Ali. Kitabe // Islam Ansiklopedisi. C. 26 : Kili - Kьtahya. - Ankara, 2002. - S. 76-82.

12. Arseven CelвlEsad. Sanat Ansiklopedisi Arseven Celвl Esad.

13. Gьzel sanatlar terimleri sцzlьgь / Haz. : Adnan Turani. - Ankara : TDK, 1968.

14. Karamagarali B. Ahlat mezar ya^lari / B. Karamagarali. - Ankara : 1992.

15. Цrnekleriyle Tьrkзe Sцzlьk. Ankara : Milli Egitim Bakanligi, 1995.

16. Цtьken Tьrkзe sцzlьk / Yaзar Зagbayir. C. I-V. - Ankara, 2007.

17. Цzkal H. Osmanli Hвnedвn Tьrbeler / Hakki Цzkal. - Istanbul : Diyanet vakfi, 2001.

18. Pakalin M.Z. Osmanli tвrih deyimleri ve terimleri sцzlьgь / Mehmet Zeki Pakalin. - Istanbul, 1954.

19. Sцnmez Z. Baзangiзtan 16. yьzyila kadar Anadolu tьrk-islвm mimarisinde sanatзilar / Zeki Sцnmez. - Ankara: TtK, 1995.

20. Turani A. Sanat terimleri sцzlьgь / Adnan Turani. - Istanbul : Remzi, 2007.

21. Uzunзarзili Hakki ismail. Afyon Karahisar, Sandikli, Bolvadin, Зay, оsakli, Manisa, Birgi, Mugla, Milas, Peзin, Denizli, Isparta ve Egirdir'deki kitabeler ve sahip, saruhan, aydin, menteзe, inanз, hamit ogullari hakkinda malumat / Hakki Ismail Uzunзarзili. - Istanbul : Devlet Maatbasi, 1347-1929.

22. Yardim A. Alanya kitвbeleri : Tesbоt, tescоl, tasnоf ve degerlendirme / Ali Yardim. - Istanbul : Istanbul Fetih cemiyeti, 2002.

23. Yavuz N. Anadolu'da beylik dцnemi: Siyasal tarih ve kьltьr / Nuri Yavuz. - Ankara : Gьndьz egitim ve yayincilik, 2003.

Анотація

Жанр кітабе в турецькій лінгвокультурі. Підвойний В. М., канд. філол. наук, доц. Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка, м. Київ

Розглядаються жанрові особливості кітабе у проекції на сугестивний потенціал текстів, аналізується текстова сутність кітабе як жанру релігійного функціонального стилю сучасної турецької мови, визначається її актуальність для носіїв турецької лінгвокультури на рівні крос-культурних узагальнень, здійснюється класифікація текстів кітабе у синхронії та діахронії; характеризуються існуючі наукові погляди на проблему теорії кітабе як жанру; визначаються основні моменти становлення й еволюції кітабе, його місце у сучасному турецькомовному релігійному дискурсі.

Ключові слова: турецька мова, жанр, кітабе, релігійний дискурс, лінгвокультурна детермінація, епіграфіка, герменевтика.

Аннотация

Жанр китабе в турецкой лингвокультуре. Пидвойный В. Н., канд. филол. наук, доц. Институт филологии КНУ имени Тараса Шевченко, Киев

Рассматриваются жанровые особенности китабе в проекции на суггестивный потенциал текстов, анализируется текстовая сущность китабе как жанра религиозного функционального стиля современного турецкого языка, определяется её актуальность для носителей турецкой лингвокультуры на уровне кросс- культурных обобщений, проводится классификация текстов китабе в синхронии и диахронии; характеризуются существующие научные подходы к проблеме теории китабе как жанра; определяются основные моменты развития китабе, его место в современном турецком конфессиональном дискурсе.

Ключевые слова: турецкий язык, жанр, китабе, религиозный дискурс, лингвокультурная детерминация, эпиграфика, герменевтика.

Abstract

The genre of khttabeh in the turkish linguoculture. Pidvoinyi V. M., PhD, Associate Professor Taras Shevchenko National University of Kyiv

The article discusses special aspects of the genre of Khitabeh through the projection onto the suggestive potential of text; analyses Khitabeh's text substance as a genre of the religious functional style of modern Turkish language; defines its relevance for the bearers of the Turkish linguoculture at the level of cross-cultural generalizations; carries out the classification of the Khitabeh texts through synchrony and diachrony; outlines the existing scientific views on the issue of the theory of Khitabeh as a genre; and defines the main steps of the foundation and evolution of Khitabeh and its place in the modern Turkish linguistic religious discourse.

Keywords: the Turkish language, genre, Khitabeh, religious discourse, linguocultural determination, epigraphic, hermeneutics.

Размещено на Allbest.ru