Множинність прочитання трагедії В. Шекспіра "Ромео та Джульєтта" в українських перекладах: семіотичний підхід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

Множинність прочитання трагедії В. Шекспіра “Ромео та Джульєтта” в українських перекладах: семіотичний підхід

Чеботарьова А., магістр

У статті вперше аналізуються і порівнюються в семіотичному плані українські переклади найвеличнішої трагедії В. Шекспіра про кохання на прикладі однієї з ключових сцен п'єси, де простежуються різні семіокоди. Аналіз допоміг виокремити основні лейтмотиви п'єси, а також з'ясувати роль кодів у процесі перекладу.

Чеботарева А.

МНОЖЕСТВЕННОСТЬ ПРОЧТЕНИЯ ТРАГЕДИИ В. ШЕКСПИРА “РОМЕО И ДЖУЛЬЕТТА” В УКРАИНСКИХ ПЕРЕВОДАХ: СЕМИОТИЧЕСКИЙ ПОДХОД

В статье впервые анализируются и сравниваются в семиотическом плане украинские переводы величайшей трагедии В. Шекспира о любви на примере одной из ключевых сцен пьесы, где прослеживаются разные семиокоды. Анализ помог выделить главные лейтмотивы пьесы, переводческие решения и методы, а также вияснить роль знаков в процессе перевода.

Ключевые слова: перевод, семиотика, структурный анализ, код, знак, Шекспир, Барт.

Chebotaryova A.

THE PLURALITY OF THE SHAKESPEARE'S TRAGEDY “ROMEO AND JULIET” IN UKRAINIAN TRANSLATIONS: A SEMIOTIC APPROACH

This article is the first one to analyze and compare Ukrainian translations of the greatest tragedies of Shakespeare from the semiotics point of view. One of the key scene full of different semiotic codes was taken as an example of the research. The analysis helps to distinguish and explain the main themes and motifs of the play, translator 's methods and decisions, as well as to find out the role of signs taking place in the translation process.

Keywords: translation, semiotics, structural analysis, code, sign, Shakespeare, Barthes.

переклад шекспір семіотичний

П'єса “Ромео та Джульєтта” в українських перекладах торує свій шлях до читача вже понад століття. Саме завдяки світлим головам перекладачів герої п'єси “Ромео та

Джульєтта” продовжують жити в серцях мільйонів наших співвітчизників. Не таємниця, що великий драматург обожнював пишномовні метафори, алюзії, прагматично й смислово навантажені фрази. Весь цей арсенал риторичного багатства допоміг авторові створити в трагедії “Ромео та Джульєтта” самобутні образи й приховані значення, які відтворити в перекладі непросто. Шекспір - “міцний горішок” для тлумачів усіх часів та народів. Доводить це і семіотика.

Французький семіотик Ролан Барт залишив неабияку спадщину в царині розвитку науки про знаки, ввівши багато термінів і продемонструвавши, як робити семіотичний, структурний та текстовий аналіз. Його засади і покладено в основу цієї роботи. Барт розділяє поняття “твір” і “текст”. Проте трагедію “Ромео та Джульєтта” розглядатимемо тут і як твір, і як текст. Якщо перше поняття, за Бартом, стосується речового фрагмента, що займає якесь місце на полиці серед книжок, то друге є полем методологічних операцій. Твір може поміститися в руці, а текст міститься в мові й існує лише в дискурсі. При цьому не йдеться про перевагу тексту над твором, навпаки - твір є шлейфом уявного, шлейфом, що тягнеться за текстом. Текст відчувається лише в процесі творення. З огляду на це текст не може завмерти (скажімо, на книжковій полиці), він має рухатися крізь щось - як-от, скрізь твір або низку творів [1, с. 415] Отже, маємо трагедію Шекспіра “Ромео та Джульєтта” як твір з усією низкою уявних образів та українські переклади “Ромео та Джульєтти” як тексти. Наразі існує щонай- менш 7 текстових прочитань трагедії, не говорячи про інсценізації та кіноверсії. Всі вони різні, оскільки текст рухався крізь різні попити часів, в які творили тлумачі, крізь їхні внутрішній та навколишній світи [2, с. 361]. Спробуймо порівняти структуру перекладів у трагедії “Ромео та Джульєтта”, щоб винайти її приховані смисли, теми та коди, а також дослідити перекладацькі рішення й методи.

Почнімо з поділу тексту п'єси на ключові лексії. Під лексією Барт розуміє одиницю тексту, в межах якої розглядається розподіл смислів. Для аналізу зручніше буде, якщо крізь одну таку лексію проходитиме від одного до трьох смислів. Потім нам слід простежити смисли, що виникають у межах кожної лексії. Під смислом розуміється не чітко встановлене в словнику значення, а щось інше, конотації лексії, асоціації, пов'язані з нею, її вторинні смислоутворення. Далі варто поступово просуватися по тексту. На цьому етапі, за Бартом, відбувається “розгортання” тексту, сторінки за сторінкою [1, с. 426-428]. Це суто структурний підхід до аналізу тексту, бо він має на меті з'ясувати не первинний зміст тексту, а множинність його сенсів. Перекласти такий твір - завдання надзвичайно складне. А особливо в аспекті стилю.

Іншою важливою основою аналізу є зосередження на поняттях коду та знаку. Саме слово “код”, за Бартом, не слід розуміти в суто “науковому” значенні терміна. Коди - це просто асоціативні поля, понад-текстова організація значень, які нав'язують уявлення про певну структуру; код, як розуміє Барт, належить головним чином до сфери культури: коди - це певні типи вже баченого, вже читаного, вже робленого; код є конкретна форма цього “вже”, що конструює всяке написання [1, с. 455].

Варто також окреслити співвідношення понять “знак” і “код”. Хоча де Сосюр і досліджував тільки загальне поняття коду мови (langue), він наголошував на тому, що знаки щось означають не самі по собі, а тільки коли вони тлумачаться по відношенню один до одного. В цьому руслі Р. Якобсон підкреслював, що створення та тлумачення тексту залежать від наявності кодів або правил комунікації [5, с. 573-574]. Оскільки значення знака залежить від коду, в якому воно розташоване, коди створюють поле, в межах якого знаки мають значення. Ми не можемо надати комусь чи чомусь статус знака, допоки він не функціонує в коді (переклад наш. - А. Ч.). [4, с. 176].

Перше, що спадає на думку, коли ми чуємо фразу “Ромео та Джульєтта”, є кохання та високі почуття. Проте в процесі аналізування тексту та його перекладів викриваємо інший провідний код. Зустрівшись після таємного одруження зі своїм ново- спеченим родичем та ворогом сім'ї в одному обличчі Тибальтом, Ромео чує від нього на свою адресу "негідник”, на що хлопець чемно відповідає:

цих рядках простежується код розкриленого та одухотвореного стану Ромео. Про це свідчать його слова "love thee better than thou canst devise”, "good Capulet”. У перекладах настрій хлопця варіюється, і можна побачити різні субкоди кохання. У Кулішевському баченні Ромео часто повторює слова "тебе ”, "люблю ”, "любий Ка- пулєте ”. Використання тавтології в риторичному коді висловлювань головного героя неналежне, бо справляє враження, що хлопець або нервує, тому говорить одне й те саме, або глузує. В оригіналі ж він намагається вгамувати Тибальта, використовуючи поетичні, багаті на синоніми слова.

До того ж, у перекладах бачимо enjambement, що з французької мови означає перенесення слова чи фрази з попереднього рядка в наступний. Цим прийомом грішать всі, окрім П. Куліша та І. Стешенко, проте тлумачка зберігає всю красу та фразеологічність шекспірівської думки якнайкраще.

А. Гозенпуд гарно передав риторичний код Ромео, проте своїм уточненням “твоє ім'я /Для мене рідне - досить з тебе цього?”, перекладач підсипав перцю до і без того непростих відносин між хлопцями з ворогуючих родин. Тобто в переклад вводиться код дії, хоча в оригіналі Ромео, навпаки, не хоче вступати в бійку (діяти). І. Стешенко високопоетично трактує головні коди та субкоди цієї лексії, і як результат, маємо бездоганний варіант перекладу.

Ю. Андрухович спрощує свій переклад, замінивши код літератури того часу на код літератури сьогодення. Ромео висловлюється репліками звичайної літературної української мови. Проте є щось спільне між “найстарішим” перекладом трагедії “Ромео та Джульєтта”, зробленим П. Кулішем і “найсвіжішім” перекладом, виконаним Ю. Андруховичем, а саме - тавтологія: “Не завдавав я жодної образи / Тобі і відчуваю тільки приязнь /До тебе ”. В останнього перекладача це вийшло набагато краще, оскільки таким повторенням Ромео наголошує та підкреслює, що саме проти тебе, Тибальте, я нічого поганого не маю і шаную твою особистість.

Так, не коханням єдиним пронизана трагедія. Краща й, водночас, шпетна подруга любові, ненависть, є ще однією провідною темою твору. Саме в вищерозглянутої лексії зароджується ненависть і загострюється сюжет.

Ворожнеча кипить не тільки в сердці Тибальта до Ромео, але і в Меркуціо до Тибальта, а після щойно вимовлених слів, тепер і до самого Ромео: “O calm, dishonorable, vile submission! /Alla stoccato carries it away. /[Draws.]” [11, с. 139]. Код ненависті явно пронизує ці слова. Проте ненависть також має різні форми вираження. Меркуціо лютує, проте робить це високопоетично, в шекспірівському дусі. Він не звертається безпосередньо до Ромео, а слова зриваються з його вуст самі по собі так, що всі розуміють, про кого йдеться. Отож, тут ховається символічний код. Перекладачі прочитують його по-різному. П. Куліш: Безчесна тихість, паюсна покора! /Вlla stoccata змиє з нас сей сором [7, с. 64]. І. Стешенко: О ти, покоро, підла і ганебна! / Alla stoccata змиє вмить її. / (Видобуває шпагу) [9, с. 361]. Ю. Андрухович: Оце прогнувся! /Нічого, справу виправить рапіра. / (Видобуваєрапіру) [10, с. 107]. Якщо перші два перекладача відтворюють лексії поетично, так-сяк слідуючи оригіналові, то останній видаляє притаманні п'єсі евфемізми, що складають соціально-культурний та риторичний коди трагедії. Замість них тлумач вводить слово із сучасного сленгу “прогнутися”, а італійський вираз “Вlla stoccata” змінює на “справу виправить рапіра” (тобто, переклад робиться за допомогою трансформацій: лексичної заміни, додавання та модуляції), що позбавляє слова героя колоритності.

Іншим двом тлумачам гарно вдалося зберегти основні семіокоди, присутні в цій лексії. В. Мисик: О, цей безчесний, тихий, підлий послух! / Alla stoccata геть його знесе [6, с. 10]. А. Гозенпуд: Покірливість огидна і ганебна (Виймає шмагу) / Вlla stoccata разом кривду змиє [8, с. 89].