Проблеми постановки російської вимови туркам

Размещено на http://www.allbest.ru/

фонетичний мова турецький російський

Стаття з теми:

Проблеми постановки російської вимови туркам

Прожогіна І. М., канд. філол. наук, доц. Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка, м. Київ

Висвітлено деякі проблеми, що виникають у турецьких студентів при навчанні їх російської вимови. Наголошується, що контрастивний аналіз фонетичних систем іноземної і рідної мов є підвалиною національно орієнтованого навчання фонетики. Описано часткові збіги й розбіжності турецької і російської звукових систем, що спричиняють фонетичну інтерференцію. Для її попередження та подолання запропоновано фонетичний матеріал та порядок його опрацювання.

Ключові слова: контрастивний аналіз,національно орієнтоване навчання, російська мова як іноземна, турецька мова, фонетика, фонетична інтерференція.

Частка турків серед студентів-іноземців, які опановують російську мову в Україні, порівняно невелика (для прикладу, у 20142015 н/р в КНУ імені Тараса Шевченка навчався 21 студент із Туреччини), проте вона стабільна: майже в кожній групі студентів-іноземців, що навчаються за спеціальністю "Переклад (з російської мови)" в Інституті філології, є один або кілька турків.

Навчання турків російської вимови нечасто виокремлюється в методиці викладання мови чи в практичній фонетиці: зазвичай у цих аспектах пропонуються загальні установки та створюється узагальнений образ іноземного студента. Проте останнім часом усе ж таки з'являються публікації, орієнтовані на практичні потреби носіїв певної мови, зокрема турецької [3; 5], щоправда, розвідки фонетичного напрямку поодинокі [2]. Пропонована стаття має заповнити цю прогалину. Її мета - описати деякі особливості постановки російської вимови носіям турецької мо- ви,спираючись на теоретичні засади типологічної фонетики і власний досвід роботи з турецькими студентами.

Національно орієнтоване навчання, зокрема й навчання фонетиці, повинне спиратися на зіставний (контрастивний) аналіз іноземної й рідної мов. Проблеми з російською вимовою в турків усталені тому, що фонологічним системам і артикуляційним базам порівнюваних мов притаманні більше схожих рис, аніж відмінних. Унаслідок цього турки ототожнюють фонетики двох мов і не усвідомлюють фонетичні й, головне, фонологічні розбіжності як такі.

Отже, для з'ясування проблем і типових помилок у турків, які опановують російську вимову, треба окреслити суттєво різні фрагменти фонологічних систем двох мов. Зіставний аналіз звукових систем двох мов - необхідність, без цього ані викладач не бачитиме суті проблеми і шляхів її вирішення, ані студент не в змозі сформувати або відкоригувати іноземну вимову. На початку вивчення іноземної мови в її найбільш комунікативних видах (говоріння й аудіювання) студент повинен розуміти, що засвоєння практичної фонетики неможливе без попереднього знайомства з теорією. І для викладача, і для студента вихідним і супровідним моментом при вивченні іноземної вимови повинно бути усвідомлення системних розбіжностей між фонетиками двох мов, іноземної й рідної. Якщо викладач не володіє або недостатньо володіє рідною мовою студента-іноземця (це типова ситуація, особливо коли йдеться про роботу в полінаціональних групах), він повинен принаймні бути обізнаним з теоретичною фонетикою мови або мов своїх студентів. Проте далеко не в усіх джерелах інформацію про це викладено достовірно й об'єктивно: в інтернет-посиланнях можна натрапити на неправильні чи суб'єктивні твердження. Найкращим джерелом потрібної інформації є підручники й посібники авторитетних дослідників і практиків, що досконало володіють мовою та викладають її. Зокрема, фонетику турецької мови з погляду її викладання носіям російської мови ґрунтовно висвітлено в підручнику П. І. Кузнєцова [4]. Дзеркальна проекція подібних джерел (тобто зміна погляду - з викладу турецької як іноземної для носіїв російської мови на викладання російської мови туркам) разом зі спостереженнями над фонетичною інтерференцією в російському мовленні турецьких студентів дозволяє зробити певні висновки.

Найбільша проблема для турків - розрізнення палаталізованих (м'яких) і непалаталізованих (твердих) російських приголосних загалом і в різних позиціях у слові, зокрема. Пом'якшення приголосних притаманне й турецькій фонетичній системі, але, по-перше, воно не таке сильне, як у російському консонантизмі, і, по-друге, відбувається за інших умов.

У російській мові вплив попередніх голосних на приголосні невідчутний, тобто можливі звукосполучення будь-якого голосного й наступного твердого чи м'якого приголосного (дал - даль, спор - спорь, вес - весь, полка - полька). У турецькій мові особливо сильно пом'якшуються приголосні [z], [p], [r], [s], [t], [v] після огублених голосних переднього ряду [ц], [ь]: цp, цz,kьrk (вимовляється [цp'], [цz'], [kьr'k]) [4, 59]. Через це, навіть незважаючи на прозорість російської графіки на позначення твердих і м'яких приголосних у цих позиціях, турки часто не диференціюють тверді й м'які при читанні, тим більше не розрізняють їх на слух.

Найбільшої уваги вимагає вимова групи звуків "м'який приголосний + голосний", із чим пов'язаний і головний принцип російської графіки - складовий, адже на письмі м'якість приголосного перед голосним не позначається, натомість голосна літера показує, який попереду приголосний: перед ы, а, о, у, э - твердий (крім винятків - лише м'яких ч і щ), перед и, я, ё, ю, е - м'який (крім лише твердих ж, ш, ц). Саме тому на початку навчання турецьких студентів письма й читання російською дуже важливо пояснити цю особливість російської графіки та надати їм достатньо матеріалу для засвоєння звуко-літерних відповідностей у межах складу. Пропонований у письмовому (надрукованому) вигляді матеріал обов'язково має озвучуватися носієм мови - викладачем або диктором аудіозапису.

Для пояснення різниці в артикуляції твердих і м'яких приголосних використовують артикуляційні схеми, або розрізи, що базуються на рентгенограмах, при цьому головну увагу приділяють положенню середньої частини спинки язика. Фонетичний матеріал опрацьовується поступово. Найефективніше починати з твердих приголосних, причому спочатку в складах і словах із непередніми голосними, тобто уникаючи сполучень із фонемою переднього ряду /э/ (при цьому зауважуємо, що російські голосні [а], [ы], [о] та [у] не такі задні, як відповідні турецькі голосні звуки [4, 18, 34]); потім у словах із літерою э (мэр, сэр), приголосні ж, ш, ц - у сполученні з літерою е під наголосом, тобто з [э] (цех, шеф, жезл); потім - із непередніми та передніми голосними у складі слова, що також непросто, оскільки суперечить турецькому сингармонізму (уже, в душе, ценный, доцент). При цьому треба враховувати, що російський приголосний [ц] взагалі не має відповідників у турецькій консонантній системі. Не розуміючи особливостей артикуляції цього приголосного як африкати (зімкнено-щілинного), турки часто заміняють його російським щілинним [с]. Отже, для попередження або виправлення цієї помилки необхідно акцентувати зімкнену фазу артикуляції [ц]: вимовляти його наче після [т]. До вправ потрібно залучати матеріал для диференціювання [с] і [ц] у парах слів (сок - цок, сын - цинк, сыр - цирк, сокол - цоколь, сорить - царить, свет - цвет, свёл - цвёл, лисы - лица) і в складі одного слова (спица, специя, станция, столица, страница), зокрема при збігу [сц] (сцена, сцапать, сцепить, дисциплина, расцветать, бесцветный, бесцельный тощо). Окремо необхідно відпрацювати вимову [ц:Л] у дієслівних формах на -ться, -тся (начинаться, начинается, начинаются тощо).

М'які приголосні спочатку опрацьовуються в складах із передніми голосними (пи, би, не, ме), потім - у кінці слова з передніми голосними (пить, петь, нить, лить, речь, иней, ливень, чинить, мирить, лететь, лечить), після цього - із непередніми голосними (пять, чуть, няня, дядя, тётя), згодом - з передніми й непередніми голосними у складі слова (имя, июнь, июль, ясень, вялить, питьё, синяя, уверять, отделить). Хороші результати дає фонетичне опрацювання пар слів-квазіомонімів із твердим і м'яким приголосними (нос - нёс, вол - вёл, мель - мел, бил - был - быль, мёл - мол - моль, мат - мать - мять - мят, рис - рысь).

Таким чином, працюючи над російською вимовою у турків, конче необхідно добиватися сильного пом'якшення (в артикуляційному плані - палатальності) приголосних перед и, е, ё, ю, я.

Найлегший для турків із-поміж російських м'яких приголосних - звук [ч']: його артикуляція подібна до артикуляції турецького приголосного [з] (ср. [4, 85]), хоча й відрізняється більшою палатальністю в усіх позиціях. Спочатку відпрацьовуються сполучення [ч'] із голосними переднього ряду, потім середнього та заднього, при цьому пам'ятаємо, що артикуляція алофонів непередніх голосних після м'яких приголосних просувається до передньо-верхньої зони, і звертаємо увагу студентів на правопис чу, ча: чин, чей, чек, чех, чай,чан, час, о чём, чёрный, чудо. Варто застерегти студентів від фонетичного диференціювання літери ч і сполучення літер чь у кінці слова: вимовляємо однаково врач, луч, ночь, дочь, помочь (різниця в написанні зумовлена граматично).

Як доводить зіставлення артикуляційних баз російської і турецької мов, наступним нескладним для турків російським приголосним повинен бути російський звук [ш':], який позначається літерою щ і буквосполученнями сч, зч: йому відповідає турецький палаталізований (напівм'який) шиплячий приголосний [§]. Проте в багатьох студентів усе ж таки виникають труднощі з артикуляцією цього російського приголосного через його тривалість (це єдина довга приголосна фонема в російській мові; питання про фонематичність [ж':] для іноземців неактуальне). Крім того, деякі студенти не розрізнюють довгий м'який [ш':] і звичайний твердий [ш], змішуючи навіть буквиш іщ. Ускладнює проблему орфографія: частотна сполука літер ши передає звукосполучення твердого приголосного з голосними ([шы]), сполука літер шё вимовляється [шо], сполука ше передає звукосполучення [шэ] під наголосом і [шы] без наголосу. (Це ж стосується всіх подібних сполук із літерою жі сполук ци, це). Аби запобігти цим проблемам, необхідно достатньо часу приділити постановці вимови кожного з цих звуків (твердого [ш] і м'якого [ш':]) і вправам на їхнє диференціювання, а також опрацювати звуко-буквені відповідності при поєднанні приголосних і голосних. Для правильної вимови кожного з цих приголосних можна змінити порядок їхньої постановки відносно решти, тобто починати з м'якого, а не з твердого. Послідовність вправ може бути такою: 1) постановка м'якого довгого звуку [ш':] з опорою на транскрипцію в складах щи, ще, щё і в словах із цими складами: щи, щит, щель, ищи, овощи, ещё, вещи; 2) закріплення вимови при голосного [ш':] й опрацювання звуко-буквених відповідностей з опорою на транскрипцію й буквене письмо у складах ща, щу (як у випадку з вивченими ранішеча, чу) і у словах з ними: ищу, пища, роща, чаща; 3) закріплення вимови [ш':] у кінці слова (так само як ч і чь, літери щ і щь позначають один м'який звук, різниця зумовлена не фонетично, а граматично): плащ, овощ, помощь, лещ, вещь; 4) постановка твердого приголосного [ш] з опорою на транскрипцію у складах ша, шо, шу й у словах із цими сполуками: шах, шар, шок, шум; 5) закріплення вимови приголосного [ш] й опрацювання звуко-буквених відповідностей з опорою на транскрипцію й буквене письмо в сполуках ши ([шы]), ше (під наголосом [шэ], ненаголошене [шы]), шё ([шо]): шил, шип, уши, шея, выше, суше, шёл, ушёл, нашёл, шёпот; 6) опрацювання [ш] у кінці слова (літера ш і сполука шь позначають один твердий звук, м'який знак є граматичним показником): мышь, камыш, омофони туш і тушь, сушь, наш, ваш, вошь, ешь, дашь; 7) диференціювання звуків [ш':] і [ш] у парах слів: щит - шит, щёлк - шёлк, щука - шутка, плющ - плюш, пищи - пиши, прощу - прошу, помещать - помешать, защита - зашита, площади - лошади; в одному слові: шьющий, шипящий, шуршащий, решающий, пишущий, шепчущий, шушукающий.

У турецькій мові артикуляційно найбільше відрізняються палаталізовані й веляризовані алофони фонем /k/, /g/ /1/: у словах з голосними переднього ряду вживаються пом'якшені алофони, у словах із задніми голосними - веляризовані [1, 49, 58]. Стосовно постановки російських приголосних туркам це означає, що тверді приголосні потрібно опрацьовувати, починаючи зі слів із непередніми голосними, а м'які - починаючи зі слів із передніми голосними. Варто закцентувати увагу турецьких студентів на частотності вживання кінцевого твердого приголосного [л] у російському мовленні, зокрема в дієслівних формах минулого часу чоловічого роду однини: спочатку відпрацювати приголосний після голосних середнього та заднього ряду (дал, стал, мыл, был, дунул, ушёл), а потім, після з'ясування особливостей артикуляції цього твердого приголосного, тренувати його вимову в словах із передніми голосними (пил, ел, сел).

Окремим складним питанням для багатьох турків є вимова твердого приголосного [к] у кінці російського слова (тобто на місцілітерк, г). Через пом'якшення кінцевого k після передніх голосних у рідній мові (див. [4, 34]) турки часто вимовляють подібний кінцевий приголосний у російській мові палаталізовано. І в цьому випадку викладач повинен приділити час та увагу цьому конкретному питанню й надати студентам достатньо фонетичного матеріалу: век, люк, лик, крик, вник, мальчик, пряник, кролик, столик, стульчик, тайник, напрямик тощо. Усвідомлення частотності та словотвірної активності суфіксів --ик, -ник, -чик у російській мові підвищує мотивацію турецьких студентів до опанування правильної вимови.

Так само завдяки мотивації, тобто з усвідомленням значення для ефективної комунікації, студенти розуміють, що дуже важливо не плутати м'який і твердий приголосні в дієслівних формах інфінітиву й третьої особи: красить - красит, ставить - ставит, помнить - помнит, строить - строит, решать - решат, объяснять - объясняттощо.

Стисло окреслимо ще кілька проблем, із якими стикаються турецькі студенти при навчанні їх російської вимови. Оскільки в турецькій мові середньоязиковий щілинний приголосний [у] між голосними часто зникає (особливо у сполученнях цyь, ьyь [4, 60]), треба тренувати вимову російського приголосного [j] у буквосполученнях голосних із другим йотованим, тобто -ою-, -юю-,-аю-та ін.: мою, моют, пою, поют, плюю, боюсь, волнуюсь, работаю, отдыхаю.

Ще одна проблема для іноземців - вимова глухих приголосних звуків на місці літер, головною функцією яких є позначення дзвінких приголосних, тобто оглушення дзвінких приголосних перед глухими й у кінці слова. Оскільки в турецькій мові кінцеві приголосні V, z не оглушуються [4, 36], стає зрозумілим, чому турки вперто не оглушують російські кінцеві приголосні в, з (але оглушують російські б, д, тому що турецькі відповідники цих діафонів також оглушуються [1,69]). Для подолання цієї проблеми можна запропонувати студентам тренувати правильну вимову в групах слів (хоча в більшості випадків при опрацюванні фонетичного матеріалу студенти не повинні з'ясовувати лексичне значення та граматичні особливості слів): 1) у власних назвах - прізвищах і назвах міст (Киев, Львов, Харьков; Петров, Иванов, Ковалёв); 2) у коротких формах прикметників чоловічого роду (нов, здоров, красив); 3) в іменниках родового відмінка множини (много слов, звуков, букв, цветов, фраз, ваз, роз, слёз, берёз, пауз) тощо.

Із-поміж сполучень приголосних особливо важливо опрацювати неподільну, без епентетичних вставок, вимову частотних у російській мові та складних для турецьких студентів груп приго- лосних, особливо на початку слова: [шт] (что, чтобы, штат), [пр'] (прийти, прямо), [пр] (правый, пройти), [ст] (сто, стать), [фс'] (все, всюду, всегда), [гр] (громкий, грамм), [св'] (свет, связь), [ск] (скоро, сколько), [с'т'] (стена, стирать), [кр] (Крым, крот), [сп] (спать, спорт), [сл'] (слева, слива), [фп] (впустить, в поле), [пл] (план, плыть, плохо), [гд'] (где, нигде), [сл] (слово, слава), [гл] (глобус, главный), [зн] (знать, знак), [гр'] (греть, грипп), [фк] (вкусно, в комнате). Значні труднощі викликає також вимова групи приголосних у кінці слова, якщо в її складі є сонорний [4, 89]. Тут також добиваємося відсутності епентези, орієнтуючи студентів на вимову такої кількості складів, скільки голосних у слові: рубль, фильм, ритм, темп, театр, министр, декабрь.

Окремо варто сфокусуватися на лексемах активного словника, які мають подібну вимову в російській і турецькій мовах (часто це запозичення з однієї мови). Порівнюючи вимову таких слів турецькою й російською, студенти краще усвідомлюють розбіжності у звукових системах цих мов загалом: тур. зay - рос. чай, тур. зapka - рос. шапка, тур. lise - рос. лицей, тур. ceket - рос. жакет, тур. jilet - рос. жилет, тур. plan - рос. план, тур. kulьp - рос. клуб, тур. Tьrk - рос. турок, тур. sistem - рос. система, тур. mьze - рос. музей, тур. troleybьs - рос. троллейбус.

Оскільки йшлося про постановку вимови, очевидно, що ці прийоми роботи найдієвіші у вступному фонетичному курсі, проте вони ефективні й у супровідному та коригувальному курсах фонетики, про що йтиметься в подальших дослідженнях і практичних розробках.

Список використаних джерел

1. Аврутина А. С. Фонология и морфонология современного турецкого языка: уч. пос. / А. С. Аврутина, В.Г. Гузев. - СПб.: Изд-во С.-Петерб. гос. ун-та, 2014.

2. Дьяченко О. В. О трёх согласных современного турецкого языка в связи с проблемой турецко-русской интерференции / О. В. Дьяченко // Вестн. СПбГУ. Серия 9, Филология, Востоковедение, Журналистика. - СПб., 2007. - июнь. - Вып. 2, ч. II. - С. 142-143.

3. Калюта А. М. "Дети плакали в бассейн": о специфике преподавания русского языка в турецкой аудитории / А. М. Калюта // Современные направления исследования и преподавания славянских языков. Материалы международной научной конференции. - Минск: БГУ, 2012. - С. 68-81.

4. Кузнецов П. И. Учебник турецкого языка. Начальный курс / П. И. Кузнецов. - М.: Муравей-Гайд, 2000.

5. Напольнова Е. М. Особенности преподавания русского языка в турецкой аудитории / Е. М. Напольнова // Русский язык за рубежом. - 2008. - № 4. - С. 96-98.

Изложены некоторые проблемы, возникающие у турецких студентов при обучении их русскому произношению. Подчёркивается, что контрастивный анализ фонетических систем иностранного и родного языков является основой национально ориентированного обучения фонетике. Описаны частичные совпадения и различия в турецкой и русской звуковых системах, обусловливающие фонетическую интерференцию. Для её предупреждения и преодоления предложен фонетический материал и порядок его отработки.

Ключевые слова: контрастивный анализ, национально ориентированное обучение, русский язык как иностранный, турецкий язык, фонетика, фонетическая интерференция.

This article attempts to describe a few major Russian pronunciation problems the Turks face. The author states that contrastive analysis of the phonetic systems of the mother tongue and the foreign language is the fundamental of nationally oriented phonetics training. The partial similarities and differences between Russian and Turkish sound systems are described as factors provoking phonetic interference. To anticipate and forestall phonetic interferential manifestations, some Russian phonetic material is offered as well as the order of articulation training is described.

Keywords: contrastive analysis, nationally oriented training, phonetic interference, phonetics, Russian forforeigners, Turkish.

Размещено на Allbest.ru