Особистісна компетенція перекладача: прагматика і поезія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особистісна компетенція перекладача: прагматика і поезія

Мелашенко Д.

Ця стаття присвячена особистісній компетенції перекладача та факторам її впливу на перекладацьку діяльність. Метою роботи є лаконічний огляд теоретичних засад поняття «особистісна перекладацька компетенція», поданих у низці теорій перекладу, запропонованих вітчизняними та закордонними науковцями у сфері транслятології, аналіз поняття на прикладі перекладу поетичних творів.

This article is dedicated to the individual translatorial competence and the factors of its influence on translatorial activities. It aims to give a short overview of the theoretical approaches to the notion of individual translatorial competence given in a range of translation theories by Ukrainian and international researchers and also provides its analysis at the example of poetry translation.

Key words: translatology, translatorial competences, individual competence,literary translation, poetry translation, empathy.

Визначення перекладацької компетенції насамперед у німецькій транслятології необхідно розглядати з різних точок зору, оскільки це поняття не є однозначним, має аверс і реверс. З одного боку, перекладацька компетенція (ПК) розуміється як «здатність перекладати на фаховому рівні». Іншою стороною медалі є визначення ПК як «номенклатура знань, навичок та умінь, необхідних для забезпечення згаданої здатності». Обидва визначення належать сучасному українському науковцю Леоніду Черноватому і відображають амбівалентну природу терміну «компетенція». Черноватий послуговується також поняттям фахової перекладацької компетенції (ФПК) для позначення сукупності вроджених або ж набутих здатностей і навичок, які вирізняють професійного висококваліфікованого перекладача і є для нього характерними [11: 84]. Важливо зазначити, що в українській мові семантичний зміст обох визначень виражений різними поняттями: існує суттєва різниця між компетентністю (рівнем професійного розвитку) та компетенцією (сукупністю знань і навичок). Німецькомовні джерела в обох значеннях подають термін «Kompetenz».

Згідно з Гертом Єгером, ПК визначається як особлива комбінація навичок, необхідних для певної перекладацької дії [6: 140]. У центрі уваги стоїть казуальність компетенцій, що задіяні у синхронній перспективі з оглядом на ситуацію та контекст. Точка зору української дослідниці Пизіної суголосна цій думці, вона пояснює ПК як „сукупність знань і навичок перекладача, що лежить в основі або допомагає перекладачеві здійснювати професійну діяльність і становить систему, компоненти якої є взаємопов 'язаними " [10: 3]. Звернімо увагу на те, що ми зосереджуємося безпосередньо на теоретичних засадах, а не на перекладацькому кейс-менеджменті, тому існує необхідність висвітлювати поняття ПК в системі парадигматичних взаємозв'язків, а саме підкреслити, що в рамках одного замовлення перекладач дуже рідко мусить застосовувати повний набір компетенцій, якими володіє. З цієї причини важливішу роль відіграє питання, якими знаннями та навичками він теоретично, а також і практично спроможний скористатися.

Якщо ми здіснимо спробу визначити місце особистості перекладача в цій теоретичній системі, виявиться, що лише деякі науковці торкаються у своїх працях питання особистісної ПК. У монографії “ Особистість перекладача в українсько-німецьких літературних взаєминах” українська дослідниця Марія Іваницька наголошує, що за останні 60-70 років проблема індивідуальних особливостей у перекладі підіймалась доволі рідко. Перевага надавалась так званому лінгвоцентризму, а постать самого перекладача залишалась у периферії. В монографії представлені герменевтична модель Пепке, класичні теорії Леві, згадуються роботи Штольце та Вільсса[7: 14]. Загалом варто зазначити, що наукова традиція сфери схиляється до пояснення того, чим має бути перекладач (стратегії, приписи, техніки, усе, що можна вивчити і чому можна навчитися), ігноруючи при цьому питання, чим він бути може (унікальний вплив психологічного складу особистості, поведінкових паттернів, психологічних акцентуацій і т. п.).

Надалі в цій роботі ми спиратимемось на термінологію та категоризацію, запропоновану Л. Черноватим. Згідно з його тезами, ФПК доцільно розділяти на п'ять основних перекладацьких компетенцій. До них належать білінгвальна, екстралінгвістична, перекладацька, особистісна та стратегічна компетенції. До складу особистісної компетенції Черноватий відносить такі аспекти, як психофізіологія перекладу, морально-етична складова, субкомпетенція саморозвитку, фахово-соціальна компетенція (комунікативні стратегії у фахових колах) [11: 85].

Навички, що за Л. Черноватим належать до особистісної компетенції, російська дослідниця А.Маркова поділяє на дві групи, проводячи демаркаційну лінію між особистісною компетенцією, до якої належать психологічна самореалізація та самовдосконалення, а також здатність до самовираження, та індивідуальною компетенцією, в склад якої входить самоорганізація, врівноваженість та професійний розвиток[9: 34]. Логіка цього поділу автором не обгрунтовується, та в загальному контексті праці її можна пояснити наступним чином: особистісна компетенція бере за основу креа- тивне начало і спирається на ідентичність постаті перекладача, тоді як індивідуальна компетенція стосується передусім контролю, а, отже, заснована на конструкті волі.

Модель групи ПАКТЕ (PACTE-Gruppe) з Барселонського автономного університету, а також модель Альбрехта Нойберта не передбачають особистісної компетенції як варіанту та обмежуються позаіндивідуальними ПК. Ці моделі коментують постать перекладача побіжно і зазначають її у формі «психофізіологічних компонентів та індивідуальних особливостей» (PACTE-Gruppe) або ж подають окремі складові, що стосуються індивідуальності (поняття heterogenity, open-endedness, creativityу А. Нойберта) [5: 327-342]. особистісна компетенція перекладач транслятологія

Деякі дослідники виходять за межі методології, заснованої за принципом розподілу на компетенції, і вдаються до дескриптивного методу. У статті А. Маркової (Markova) йдеться про особисті задатки/передумови (persцnliche Voraussetzungen), які поділяються на інтелектуальні та психічні. До першої групи належать логічне мислення, здатність до аналізу, високий рівень креативності, здатність до самокритики, інтуїція, комунікативна підготовленість та комунікабельність). Друга група включає здатність до концентрації, емоційну врівноваженість, витримку, терпіння, психологічну гнучкість, толерантність до фрустрації та емпатію (Einfьhlungsvermцgen). Окремо Маркова зазначає також мовні здібності перекладача [3: 34].

Павел Куб'як вказує на існування позитивної кореляції між впевненістю у собі та якістю перекладу, що в свою чергу свідчить про неопосередкований зв'язок між особистістю перекладача та процесом і результатом перекладу[2: 65].

У магістерській роботі Мартіни Томечкової підіймається широке коло питань, що стосуються особистості перекладача. Молода дослідниця зазначає низку необхідних навичок, серед них мовні, фахові, моральні, інтелектуальні, психічні та психофізіологічні компетенції. Вона також наголошує на значенні емпатії і підкреслює, що „без емпатії діяльність перекладача не уявляється можливою“ [4: 61].

Проблеми впливу особистості перекладача на перекладацьку діяльність торкається Франк Кьонігс у праці «Ьbersetzen in Theorie und Praxis: Ansatzpunkte fьr die Konzeption einer Didaktik der Ьbersetzung», зазначаючи наступне: „При кожному оновленні інформації карти знання також тасуються заново, і людина приймає рішення, які з них залишити в грі, а які в даному випадку краще відкласти. При цьому цікаво було б виявити, за якими саме закономірностями ментальна колода знань перемішується наново“[1: 54].