Новаторство Святослава Караванського в історії українського художнього перекладу: перекладознавчий експеримент

Размещено на http://www.allbest.ru/

Новаторство Святослава Караванського в історії українського художнього перекладу: перекладознавчий експеримент

Каширіна І.В.,

викладач кафедри теорії та практики перекладу Національного університету "Запорізька політехніка"

Анотації

У статті представлено опис, аналіз і результати інтроспективного перекладацького експерименту, проведеного за участю перекладача та мовознавця Святослава Караванського. Ініційований експеримент є спробою екстеріоризації етапів перебігу творчої діяльності, якою є художній (поетичний) переклад. Стаття розкриває сув'язь традиційного та новаторського у творчому методі С. Караванського. Творчий метод перекладача С. Караванського розглядається як інструмент націєтворення в текстуальному просторі українського художнього перекладу. Висвітлено особливості діалогічності перекладацького методу С. Караванського в мовному, культурно-історичному та комунікативному аспектах. У мовному аспекті діалогічність творчого методу перекладача С. Караванського проаналізовано як мовотворчість, спрямовану на відродження української мови, що постраждала від наслідків лінгвоциду та політики русифікації, послідовно впровадженій на теренах тоталітарного СРСР в рамках проекту "Україна без українців". У культурно-історичному аспекті творчий метод С. Караванського розглянуто крізь призму інтертекстуальних зв'язків із текстами, що перебувають у центрі української літературної полісистеми. У комунікативному аспекті діалогічність творчого методу розглянуто крізь призму переосмислення перекладачем С. Караванським прагматики оригіналу. Під час розгляду аспектів діалогічності творчого методу С. Караванського було залучено елементи компаративного аналізу з метою унаочнення новаторських рис перекладацької діяльності тлумача. З метою забезпечення валідності отриманих даних у ході експерименту було створено умови, максимально наближені до реального контексту перекладацької діяльності С. Караванського в 1940-80 рр., зокрема забезпечено відсутність вторинних перекладацьких впливів. Діяльність С. Караванського представлено як дискурсивну практику в антиколоніальному дискурсі перекладача, протиставленому колоніальному дискурсу в Україні 192080-х рр. ХХ ст.

Ключові слова: поезія, переклад, художній переклад, діалогічність, інтроспективний перекладознавчий експеримент, лінгвоцид, антиколоніальний дискурс.

Kashyrina I. Innovation of the translation method of Svyatoslav Karavansky in the history of the Ukrainian literary translation: experiment in the field of translation studies переклад художній поетичний

Summary. This article presents a complex study of the translation method of Svyatoslav Karavansky in the history of the Ukrainian literary translation and outlines both the theoretical approaches and experimental methodology to the analysis of the object. The research is based on the factual material selected from Svyatoslav Karavansky during the introspective experiment. We also base our research on the authentic mono - and biolingual dictionaries by S. Karavansky. The structural paradigm developed its objective techniques that reveal the relevant information, and postcolonial theory in Translation Studies radically changed its angle of research. A particular attention is drawn to the interviews conducted during 2015-2016 with S. Karavansky, which reveal the translator's philosophy and modus operandi. The article pays tribute to the creativity of the translation method of Svyatoslav Karavansky as opposed to the realistic method of translation. The article is focused on the analysis of the translation method of S. Karavansky viewed through the dialogical theory by M. Bachtin. The analysis reveals the visible anticolonial shift in understanding the translation method of S. Karavansky, and it also highlights the multifaceted nature of Karavansky's translation method in his anticolonial discourse.

The article also deals with the pressing problems of the conceptual organizing scheme of the translation samples by S. Karavansky. The article focuses upon the translator's creative activities influenced by the nation development imperative on the historical background of the so-called Soviet / Antisoviet period of the Ukrainian literary translation. We argue that rhythm and melody is the very field in poetry translation the creative activities of S. Karavansky are applied to their greatest extent in order to revitalize the Target Language system distorted by the politics of lingvotsid.

Key words: translation method, translator's creative imperative, literary translation, colonial / anticolonial discourse, national identity, lingvotsid, literature polysystem, dialogical theory.

Постановка проблеми. У другій половині ХХ ст. в Україні, що перебувала в колоніальній залежності під владою тоталітарного СРСР, визріла антиномія, яку дослідник М. Стріха визначає як радянський / антирадянський переклад. Думається, що творчість С. Караванського цілком правомірно претендує на те, щоб вважатися окремим розділом історії українського художнього перекладу колоніальної доби. З-поміж таких корифеїв красного письменства, котрими були Г Кочур, М. Лукаш, Б. Тен, Д. Паламарчук, А. Перепадя та ін., Святослав Караванський вирізняється поодинокою постаттю "вічного в'язня", який у нелюдських умовах сталінських таборів творив українською мовою власного Шекспіра і Шеллі, Байрона і Бернза.

Нині провідні вчені у галузі перекладознавства розглядають питання творчості майстрів красного письменства, чиї імена було проскрибовано сталінською цензурою, в аспекті націєтворення, маючи на увазі збереження в текстуальному просторі художнього перекладу української мови і культури [1; 2; 5; 7; 10; 11; 14]. У цьому зв'язку вивчення діалогічності творчого методу перекладача С. Караванського є прикладом культурно-мовного обміну учасників масштабного за часовими параметрами антиколоніального дискурсу в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Думається, вже існує нагальна потреба діалогічного переосмислення такого репрезентативного з погляду постколоніальних досліджень у перекладі, як Святослав Йосипович Караванський, вписавши його в ширший просторово-часовий контекст. Нині історія українського художнього перекладу нараховує лише поодинокі згадки про особливий характер творчості С. Караванського. Публікацій, у яких вельми побіжно висвітлено дисидентську, поетичну, мовознавчу (зокрема лексикографічну) та перекладознавчу діяльність Святослава Йосиповича Караванського, можна "перерахувати по пальцях" [4; 6; 8; 12; 13].

У цьому дослідженні пропонується розглянути традиційність і новаторство творчого методу перекладача С. Караванського, виявлені в ході інтроспективного перекладацького експерименту, з урахуванням мовного, культурно-історичного та комунікативного аспектів діалогічності, коли творчий метод стає інструментом націєтворення, забезпечуючи сув'язь парцел тріади "народ - національна мова - національна ідентичність" у просторі самобутньої української культури.

Мета дослідження - представити опис інтроспективного перекладознавчого експерименту за участі С. Караванського, проаналізувати отримані результати з урахуванням традиційного і новаторського у творчому методу перекладача.

Виклад основного матеріалу. Запровадження діалогічного підходу в нашій роботі спонукає нас звернутися до інструментарію експериментальних методик у перекладознавстві, глибоке вивчення та практичну верифікацію яких виконано О. Ребрієм [9]. Метою проведеного та представленого в цій роботі інтроспективного перекладацького експерименту є висвітлення діалогічності перекладацької творчості Святослава Караван- ського, зокрема її мовного, культурно-історичного та комунікативного аспектів. Сутність проведеного інтроспективного експерименту полягає в озвучуванні самим перекладачем своєї творчої діяльності безпосередньо у процесі її виконання, що уможливлює для дослідника отримання достовірної інформації про особливості сприйняття С. Караванським вихідної інформації (ТО) та її подальшої міжсуб'єктної (діалогічної) інтерпретації. Таким чином екстеріоризується внутрішнє мовлення перекладача, омовлюються його стратегії щодо вирішення завдань лінгвальної природи.

Опис проведеного експерименту.

Мета експерименту, яка полягає у висвітленні діалогічності творчого методу перекладача Святослава Караванського, визначила його структуру й основні стадії. Важливим фактором, що сприяв рішенню про запровадження в нашій роботі перекладацького експерименту, стала можливість безпосереднього інтроспективного аналізу творчого методу перекладача С. Караванського.

Матеріал експерименту. Для того, щоб досягти поставленої мети, ми поставили собі за завдання підібрати для експерименту автентичні тексти поетичних творів автора, який мав би особливе значення для перекладача С. Караванського, а тому займав би центральне місце в його антиколоніальному дискурсі. Таким автором для перекладача С. Караванського є В. Шекспір. Вибрати три сонети з Сонетарію Вільяма Шекспіра [22] Святослав Караванський доручив авторові цього дослідження. Вибрані сонети В. Шекспіра (номер 58, 74, 144 [22, с. 1114, с. 1116, с. 1126]) є зразком кращих творів світового літературного канону. їхній переклад сприяє накопиченню інтелектуального потенціалу української нації, її розвитку по висхідній спіралі еволюції. Переклад Сонетарію Вільяма Шекспіра свого часу займав центральне місце в антиколоніальному дискурсі Святослава Караванського, надаючи перекладачеві можливість розширювати виражальні можливості скаліченої лінгвоцидом української мови.

Евфуїстична мова сонетів В. Шекспіра досі залишається каменем спотикання для багатьох перекладачів через свою метафоричність, алюзивність, інтертекстуальність, місткість, через особливий характер рими (чоловічої) та звукопису (алітерації, асонанси), специфічну строго визначену форму. Афористичність прикінцевого двовіршу репрезентує особливу складність, адже Сонетарій В. Шекспіра - багате джерело ептонімів. Прикінцевий двовірш є логічним підсумком кожного із сонетів, невід'ємною частиною смислу усього поетичного тексту: I am to wait, though waiting so be hell, / Not blame your pleasure, be it ill or well (сонет 58); The worth of that is that which it contains, / And that is this, and this with thee remains. (сонет 74); Yet this shall I ne'er know, but live in doubt, / Till my bad angel fire my good one out [22, с. 1114, с. 1116, с. 1126].

Контрольними елементами обраних ТО є прикінцеві афористичні двовірші сонетів, які можна віднести до цитатно-афористичного фонду, або т. зв. епонімів В. Шекспіра. Ми намагалися з'ясувати, як відбуватиметься відтворення смислового навантаження рими (мовний рівень діалогічності творчого методу С. Караванського), які інтертекстуальні зв'язки вибудовано перекладачем (культурно-історичний рівень діалогічності) та чи відбудеться під час перекладу експресивний зсув (комунікативний рівень діалогічності).

Структура експерименту. Експеримент проведено поетапно: на першому етапі автором пропонованого дисертаційного дослідження було відібрано три сонети з Сонетарію В. Шек- спіра [22, с. 1114, с. 1116, с. п 2б], під номером 58, 74 та 144, тексти яких було надіслано електронною поштою С. Караванському. Другий етап включав послідовний опис Святославом

Йосиповичем Караванським вирішення ним завдань лінгвальної природи; перекладачем також описано інструментарій і представлено проміжкові варіанти перекладу сонетів. На третьому етапі перекладачем С. Караванським було запропоновано остаточний варіант перекладу сонетів 144, 58 та 74 українською мовою.

Опис ходу експерименту. Перекладач надсилає опис своїх дій: (тут і далі - цитація інтернет-листів Святослава Караван- ського, адресованих авторові пропонованого дисертаційного дослідження, правопис С. Караванського збережено - І. К): "Першим ділом, я записую модель римування сонета: абаб // абаб // абаб // аа //.

Після цього перекладаю перший рядок вірша. Назбирав чотири варіянти: Я чую бій двох духів у собі / В мене два духи б'ються день і ніч / Два духи б'ються у душі моїй /Живе два генії в душі моїй. Інтуїтивно дальший переклад починаю з 4-го варіанту: Живе два генії в душі моїй; // Один - дух світла, правди і добра //1 другий - всіх нещасть і бід носій, /

Тепер звертаюсь до словника рим. У словнику рим в колонці рим з кінцівкою РА вибираю слово ребра: Живе два генії в душі моїй; // Один - дух світла, правди і добра //1 другий - всіх нещасть і бід носій, // ребра. /

Тепер треба заповнити рядок. Після кількох спроб приходжу до такого тексту: що ніби втік Адамові з ребра. Живе два генії в душі моїй; // Один - дух світла, правди і добра // І другий - всіх нещасть і бід носій, // Що ніби втік Адамові з ребра. // Перша строфа готова.

Починаю другу: Цей другий першого штовха на гріх // І кличе з чистоти в содомський бруд... // Із страхом Божим я дивлюсь на їх: /

Підійшла черга до словника рим. У словнику рим в колонці з кінцівкою УД добираю слово блуд і з цією римою дописую текст: що візьме гору - праведність чи блуд?: Цей другий першого штовха на гріх //1 кличе з чистоти в содомський бруд... // Із страхом Божим я дивлюсь на їх: // Що візьме гору - праведність чи блуд?Друга строфа готова.

Переходжу до третьої. З кількох варіянтів добираю один: Мій страх, о, небо, не даремний, ні! // З цих двох моє ж і зліплено єство... // Хай піде перший в рабство сатані - // У словнику рим в колонці слів з кінцівкою ВО добираю слово торжество і компоную текст: мене причмелить дідька торжество: Мій страх, о, небо, не даремний, ні! // З цих двох моє ж і зліплено єство... // Хай піде перший в рабство сатані - // Мене причме- лить дідька торжество. // Третя строфа готова.

Мораль укладається після кількох варіянтів легко: Тому мене й колотить думка-бридь - // Ануж дух світла в пекло полетить. //

Я робив цей переклад для технічної мети, щоб відтворити мій процес перекладання. Що ж до змісту, то його передати цілком нашою мовою годі. Шекспір ужив у сонеті на 140 складів 87 односкладових слів. Таку компактність дозволяє англійська мова. Я вжив 30. Той варіант, що Ви дістали - це перший начерк перекладу - заримований кістяк для дальшого удосконалення. У ньому є кілька "відсебенних" рядків, які не належать тексту Шекспіра, і зменшують точність перекладу. Це рядки 7-й, 8-й, 9-й, 10-й, 11-й, 12-й. Пахнуть плагіятом рядки 13-й та 14-й. Отже їх треба переробити. Переробляю: Живе два генії в душі моїй: // Один - дух світла, радости, добра, // І другий - геній зла: нещасть носій, // Що ніби втік Адамові з ребра. // Цей другий першого збива на гріх, // І кличе з чистоти в содомський бруд, // Щоб дідько став царем всіх дій моїх (діянь моїх) // І чесний побут мій паскудив блуд. (І в чесний побут мій закрався блуд) // Чи буде так, як хоче сатана, // І геній зла окрутить молодця?//Я ні бум-бум у хистах віщуна... (Я не знавець у хистах віщуна. Якби ж я мав кебету віщуна... Я ж ні бум- бум в кебеті віщуна.) // І сумніви не матимуть кінця. (То (І) сумнівам не бачити кінця... А так не знайдуть сумніви кінця) // Тому, я й потерпаю кожну мить: (Живу і потерпаю кожну мить: ... Живу і потерпаю у страху)// Чи став дух світла дідькові служить? (Чи вже дух світла в дідька за слугу?) // У цьому варіянті відбито мою переробку, як я підшукував із словником рим кращі варіянти рядків.

Далі наводжу остаточний варіант: Живе два генії в душі моїй: // Один - дух світла, радости, добра, // І другий - геній зла: нещасть носій, // Що ніби втік Адамові з ребра. // Цей другий першого збива на гріх, // І кличе з чистоти в содомський бруд, // Щоб дідько став царем діянь моїх // І в чесний побут мій запхався блуд. // Чи буде так, як хоче сатана, // І геній зла окрутить молодця? // Якби ж я мав кебету віщуна... // А так - не бачить сумнівам кінця. // Живу і потерпаю у страху: // Чи вже дух світла в дідька за слугу? //Цей ніби остаточний варіянт можна удосконалювать далі, але для нашої мети - розкрити процес мого перекладання - цього досить. Остаточний варіант сонета 144:

Живе два генії в душі моїй:

Один - дух світла, радости, добра,

І другий - геній зла: всіх бід носій,

Що ніби втік Адамові з ребра.

Цей другий першого збива на гріх,

І кличе з чистоти в содомський бруд,

Щоб дідько став царем діянь моїх,

І в гідний побут мій запхався блуд.

Чи буде так, як хоче сатана,

І геній зла окрутить молодця?

Якби ж я мав кебету віщуна!?

А так, - не буде сумнівам кінця.

Живу й лихої вістки жду: "Гей-гу!

Вже дух твій добрий в дідька за слугу!"

На цьому лист С. Караванського закінчується. Після того, як перекладач С. Караванський детально висвітлює процес перекладу 144 сонета В. Шекспіра, тексти перекладів 58 та 74 сонета Святослав Йосипович надсилає в іншому листі у вже готовому, виправленому варіанті, пояснюючи, що схему перекладання використано ту саму, але, оскільки лексикографія забирає в нього дуже багато часу, на детальний опис праці над перекладами 58 та 74 сонетів годин не вистачає.

58

Той бог, що звів нас, вводить карантин;

Мені б тепер і взяти під контроль Твоїх розваг чергу, тривання й плин...

Та я - бо вдача ж! - обмину цю роль.

Нехай страждань на серце ляже струп - Терпіти і зітхати - мій талан!

Я й далі твій: чекаю з милих губ,

Як скаже "жду" господар мій і пан.

Я буду там, де скажеш, буду вчас,

Без нарікань і слідств, бо суд - це ти.

Себе би то ти уневинниш враз:

Твій час розваг - твоє святе святих.

Забав цих в пеклі ждаників твоїх Не клястиму, хоч там є щось гірких.

74

Борись, як я вже буду під замком,

Моє б то тіло, мій же дух не там:

У спілці братній із моїм пером Тобі одній, знай, курить тиміям.

Читай і зри у цих палких рядках,

Що я їх присвятив тобі одній:

Хай в землю піде мій бездухий прах,

Моє ж найкраще - дух мій буде твій.

Коли я вмру - це не біда, що аж:

Це - свято хробакам і більш ніщо;

Убивця ж мій - цей ниций персонаж - Не варт і згадки, хто він є і що.

А важить те, що тіло ма в собі - Це - дух мій, і належить він тобі.

Аналіз отриманих даних. Якщо умовно поділити Сонета- рій В. Шекспіра на "юнаковий" і "жіночий" цикли, то перші два з обраних сонетів належать до "юнакового" циклу (58 і 74), а останній (144) до "жіночого". Подальша класифікація свідчить, що 74 сонет належить до групи сонетів-заповітів. Сонет 144 належить до групи "сонетів любовного трикутника". У 58 сонеті поет віддає на розсуд своєму внутрішньому я (self), своїй творчій уяві (Білявому Юнакові) та читачеві пошук відповіді на питання, що є Добром і Злом. А поки відповіді немає, поет чекає, і це чекання - справжнє пекло (I am to wait, though waiting so be hell). У сонеті 74 Вільям Шекспір запевняє свого читача, що дух, сонцесяйна частина його єства, той самий Білявий Юнак (sun - son), житиме довіку в сув'язі поетичних рядків, а темні бажання плоті підуть у землю як оброк всесильному Часові. У 144 сонеті сумніви поета оживають знову і ятрять йому душу: чи переможе світла любов, чи розсіє темряву життєдайне полум'я його творчості?

Відповідь на поставлені питання Вільям Шекспір дає філологософською (термін М. Габлевич) мовою, і цей локальний контекст сонетів - єдине, чим оперував перекладач С. Караванський, з огляду на прагнення під час нашого перекладознав- чого експерименту повторити свою ізольованість від будь-яких літературознавчих довідкових джерел, як це було в сталінських таборах, де С. Караванський вперше перекладав Сонетарій.

Перше, що впадає в око у звіті про виконання експерименту, надісланому С. Караванським, - це порядок опрацювання ТО. Герменевтичний діалог, або міжсуб'єктну інтерпретацію (термін О. Радчук), перекладач С. Караванський розпочинає з останнього, 144 сонета. Тим самим тлумач покладає певне смислове навантаження на порядок розташування сонетів: у 144 сонеті С. Караванський озвучує вічну дилему творчих особистостей: чи переможе творчість морок небуття, чи зростатимуть його поезії, як гораціїв пам'ятник, торкаючись зеленим чолом неба? На дев'яносто п'ятому році життя, яке і зараз сповнене творчих зусиль, для перекладача тема сонета багато важить: Чи буде так, як хоче сатана, //1 геній зла окрутить молодця?//Якби ж я мав кебету віщуна!? //А так, - не буде сумнівам кінця.

58 сонет перекладач С. Караванський залишає в центральній позиції, ніби даючи собі та читачеві час на розважливі міркування: Я й далі твій: чекаю з милих губ, // Як скаже "жду" господар мій і пан. // Я буду там, де скажеш, буду вчас, // Без нарікань і слідств, бо суд - це ти. /

Залишаючи переклад 74 сонета наприкінець, С. Караванський знаходить відповідь на поставлене дражливе запитання: Коли я вмру - це не біда, що аж: //Це - свято хробакам і більш ніщо; // Убивця ж мій - цей ниций персонаж - //Не варт і згадки, хто він є і що. //А важить те, що тіло ма в собі - // Це - дух мій, і належить він тобі.

Чимала роль у смисловому навантаженні сонетів належить римі. Її перекладач суворо дотримується: чоловіча в ТО, вона залишається такою і в перекладах, з наголосом на останньому складі, в усіх трьох прикінцевих афористичних двовіршах, або сонетних замках: думка-бридь - полетить; мить - служить; у страху - за слугу;; Гей-гу - за слугу (сонет 144); твоїх - гірких (сонет 58); в собі - тобі (сонет 74). Придивившись уважно до римованих лексем, помічаємо тонке смислове нашарування: все, що бридке, потворне, належить темряві. І чи не в морок пекла полетів із висоти світлих небес той, хто протиставив себе Всевишньому? Наше земне життя становить лиш коротку мить, і коли ми вже покликані служить (світлу чи темряві, за власним вибором), то не забуваймо, що даний нам від народження янгол-охоронець, наша совість, а у часи В. Шекспіра - "внутрішнє око" (self), може перебувати у тривозі і навіть у страху за наші вчинки, бо надто вже легко (в сталінську епоху репресій за доносами - ще легше) людина переходить межу між добром і злом, не зростає у доброму чині, у слові божому, а проростає як бур'ян. Про це теж відомо і Вільямові Шекспіру, і його перекладачеві Святославу Караванському: З прекрасної буває річ гидка: // Цвіт, що гниє, тхне гірш од будяка. //. Так застерігає Великий Бард вустами свого інтерпретатора у 94 сонеті. Те, що росте при дорозі, не може бути цукровим, воно гірке на смак, а оскільки В. Шекспір у Сонетарії ототожнює себе і свого читача, то й гіркоту відчуватимуть обоє (твоїх - гірких (сонет 58); в собі - тобі (сонет 74)).

Тонкі, як кільця молодого дерева, смислові шари вибудовано й за рахунок особливого звукопису прикінцевих афоризмів. Ємкість і милодійність рими досягається майстерно підібраними лексемами, з ресурсів складених більш ніж півсотні років тому, за "колючкою" сталінських ГУЛАГів, словників [15; 16; 17]. На перший погляд, рима дуже проста ("без золота, без каменю, без хитрої мови" - С. Караванський сповідував цей заповіт Тараса Шевченка), але ж і в сонетах Вільяма Шекспіра за простотою вислову - думці тісно (на три прикінцеві афоризми в ТО - 49 односкладових лексем, у перекладених двовіршах у С. Караванського - 19, у Д. Паламарчука і Д. Павличка порівну - 13. Тут і далі переклади Д. Павличка і Д. Паламарчука цитовано за виданнями [21; 20] - І. К). Такого смислового ущільнення в перекладах Святослав Караванский домагається, не відступаючи від розроблених ще під час ув'язнення в таборах принципів перекладання: уникати надто великої кількості абстрактних іменників, дбати про взаємопритертість та образність слів, не боятися пересаджувати на рідний ґрунт нові поняття й образи, а головне - плекати живомовність у кожному рядку. То ж і рима виходить з-під пера Святослава Караванського оманливо легко, ніби сама собою. Наприклад, із чималої лінійки синонімів для замикання 144 сонета перекладач обирає короткі, усічені форми: жду замість очікую, чекаю на, сподіваюсь на; вістки замість звістки, новини, повідомлення; вже замість нарешті, наразі, тепер; дідько замість сатани, диявола, лукавого тощо. Дмитро Паламарчук розтягує жду до чекаю, додаючи два склади; Дмитро Павличко вістку, якої ще треба дождати, переносить у смисловому розвиткові до сфери майбутнього: Я буду мати певність щодо цього. Живомовність та образність йдуть у перекладі С. Караванського в парі: чуємо дідько (розм.) й одразу встають перед очима і рядки "Енеїди" Котляревського, і гоголівські "Вечори на хуторі поблизу Диканьки", й оповідання П. Мирного, і такі яскраві персонажі "Чорної Ради" П. Куліша, - вшир і вглиб української літературної полісистеми провадять цільового читача ці образи, і водночас "вдягають у національну одежину" й англійця Вільяма Шекспіра. Зустрічаються горизонти очікування і відбувається процес одомашнення перекладених сонетів, пересаджування насінини на рідний ґрунт, як влучно зауважує з цього приводу дослідниця Л. Коломієць [4]. У перекладі Д. Паламарчука про вибір людини між світлом і темрявою сказано книжною мовою, метонімічно - вжито лексеми праведник (книжн.), пекло (книжн.), ці форми подано на фоні синтаксичного паралелізму І я живу, й чекаю, що додатково розтягує рядок; натомість Д. Павличко знеособлює героя сонета: у перекладі з'являється якийсь ніби й не прив'язаний до мук душі поета добрий дух, антиподом якого виступає злий дух, причому перший згорить від другого. Незвичне управління дієслова згоріти / згоряти додатково насичує переклад абстрактними формами, робить його тон підвищеним, доволі філософським, далеким від повсякденних "що робити?" та "як краще вчинити?" пересічного читача сонетів. Тим самим Д. Павличко звужує читацьку аудиторію, на відміну від перекладача С. Караванського, творчий метод якого задіяно "для усіх, хто цікавиться поезією Шекспіра", як писав в одному з листів до автора пропонованого дослідження Святослав Йосипович.

Не менш живомовна форма ждаників твоїх, яку С. Кара ванський використав у перекладі сонета 58, вирішує одразу дві проблеми: як зберегти місткість шекспірового рядка та як краще передати риму. У перекладі Д. Паламарчука чекання ніби подовжується на очах: Я ждатиму, хоч пекло в тім жданні; так само чинить і Д. Павличко, в перекладі якого чекання перетворюється на смислову рамку двовірша: Жду й не питаю, добре це чи ні, // Хоч добре знаю: пекло в тім жданні! // Як бачимо, Д. Паламарчук і Д. Павличко майже однаково вирішують у перекладі завдання лінгвальної природи. Натомість С. Караванський майстерно змальовує нелегкий час прийняття рішення кращим, світлим, творчо налаштованим "Я" поета, коли ждеш і не впевнений у результаті, але наперед поважаєш цю свободу вибору, використовуючи свій улюблений прийом вживання стягнених форм (на лексико-граматичному рівні) й емфатичної інверсії та членування речення (на синтаксичному рівні): Забав цих в пеклі ждаників твоїх //Не клястиму, хоч там є щось гірких. // Однак найяскравіший приклад творчого застосування живомовних форм на лексико-граматичному і синтаксичному рівнях знаходимо у перекладі двовірша 74 сонета. Святослав Караванський вживає стягнену форму ма розмовного дієслова мати у теперішньому часі недоконаного виду, до того ж, активно користується прийомом членування речення: А важить те, що тіло ма в собі - // Це - дух мій, і належить він тобі. // Д. Паламарчук порушує форму сонета 74, оскільки інакше перекладачеві не вдалося б зберегти римування, таким чином, прикінцевий двовірш розтягнуто, порушено принцип еквілінеарності: Тобі ж одній залишиться в віках // Не черепок світильника, не прах, // А пломінь серця, що згоріло в ньому. // Д. Павличко, вивершуючи 74 сонет афористичними рядками, трохи зловживає алітерацією на губний [п]: З тобою буде полум'я прекрасне, //Що, попіл покидаючи, не гасне. // Можна ставити питання про образність цього двовірша, оскільки вогонь може ховатися під попелом, жевріти, а коли вже й покине кострище, то залишить по собі лише охололий порох. Чи доречно порівнювати дух поета, що живе в його віршах, із полум'ям? Мабуть, це правильно для поезії, текстову тканину якої літературний критик і перекладач І. Качуровський називає "пропагандистські онучі" [3], але є надто потужним зоровим і тактильним образом для 74 сонета.

Звукопис перекладених С. Караванським сонетів є майстерним переплетінням звуків (форми) і поетичних смислів. Асонанси на т. зв. темні голосні [и], [у] перегукуються з алітерацією на дзвінкі [ж], [з], [д], [в], [л], [г], глухий [х] у перекладі прикінцевого двовірша 114 сонета: Живу й лихої вістки жду: "Гей-гу! // Вже дух твій добрий в дідька за слугу!" //, створюючи яскраву образність, побудовану на смислових контрастах, коли наочно уявляємо собі напругу, в якій перебуваємо, коли доводиться довго чекати, аж раптом вискакує поганська рожа (отой дідько, про якого йшлося у С. Караванського в попередніх рядках 144 сонета) і ніби дражнить поета соковитими народними перегуками. У тому емоційному вигуку Гей-гу! перекладач розкриває експресію живої української мови, багатство смислових відтінків (Отакої! / Ось на тобі! / Стривай! Ну що, спіймав облизня?), яке знищували роками "мовознавці під зорями Кремля".

У перекладі Д. Паламарчука світлі голосні [а], [о], [е] дещо позбавляють читача напруженого очікування, знімають емоційний накал, у перекладі менше алітерацій на голосні та приголосні, засилля глухих [ч], [к], [п] притлумлює горіння того вогню, який ліричний герой сонета має намір залишити по собі: І я живу, й чекаю кожну мить, // Щоправедник допекла полетить. // Д. Павличко показує, що рішення ось-ось і буде прийнято, воно вже майже злітає з губ: Я буду мати певність <->, - говорить поет вустами перекладача, але майже одразу рішучість згасає, полум'я ніби спалахує яскраво й ховається під жаром, губні приголосні поступаються місцем піднебінним і шиплячим: <..> щодо цього, // Лише як добрий дух згорить від злого. // Дзвінкі [д], [з] не поліпшують загального враження - рішучість зникла, на вогонь бризнули водою і він зашипів, згасаючи.

Звукопис перекладів прикінцевих афоризмів 58 і 74 сонетів, які виконав С. Караванський, показує своєрідний перехід, що стається в душі ліричного героя: від нетерплячого, до болі, чекання, коли його то до світла навертає, то темна вдача бере гору, до останніх крапок, розставлених над і: тіло - це лише форма, яку час знищить, вона має значення не сама по собі, а лише як вмістилище для світлого духа, котрий промовлятиме крізь віки (пригадаймо, як у Т. Шевченка, - "незлим, тихим словом"). Вдумливий читач, а В. Шекспір і писав для такого, побачить, як доходить вищої точки вогонь нетерпеливих бажань і пристрастей (алітерація на [з], [ж], [г]) у 58 сонеті, як світлий розум бере гору над плинними забавами тіла: ось поет набирає повітря в легені, робить крок і віддає себе: ненаголошене [о] - це і є те повітря, той дух, який всередині, і він тихо вивільнюється, перетікає з однієї посудини в іншу, від душі до душі, від серця до серця в поетичній мові 74 сонета.

Д. Павличко ідею добра як антиномії зла редукує до побутового добре. У наголошеній позиції [о] - це своєрідний вихід: яку хочеш путь обирай на перехресті. І мабуть-таки, складним буде шлях ліричного героя, бо в прикінцевому двовірші 74 сонета, перекладеного Д. Паламарчуком, наголошене [о] використовується у демінутивному суфіксі -ок, що й до фізичної смерті тіла перетворює його на уламки (черепок), і таке враження ще підсилюється, коли [о] втрачає наголос: все гарне знайшло свій кінець, згоріло в ньому.

Культурно-історичний аспект діалогічності творчого методу С. Караванського виявляється в тонкому плетиві інтертекстуальних зв'язків, які перекладач вибудовує між перекладеними ним сонетами й українською літературною полісистемою. Рекурсивний інтертекстуальний зв'язок простежується між ТП і текстами, що перебувають у центрі української літературної полісистеми, - "Кобзарем" Т. Шевченка та "Енеїдою" І. Котляревського (тут і далі "Кобзар" Т. Шевченка й "Енеїду" І. Котляревського цитовано за виданнями [19; 18] - І. К). У процесі відтворення прикінцевих афоризмів 144, 58 та 74 сонетів

B. Шекспіра цільовою мовою перекладач С. Караванський проектує мовностилістичні ресурси "Кобзаря" та "Енеїди" на текстову тканину ТП. Проектування мовностилістичних ресурсів "Кобзаря" відбувається на всю перекладацьку творчість

C. Караванського, тож слід зазначити, що використання перекладачем мовностилістичного багатства "Енеїди" помітно розширює інтертекстуальний простір. Наведемо приклади проектування мовностилістичних ресурсів "Кобзаря" та "Енеїди" на текстову тканину ТП прикінцевих афоризмів 144, 58 та 74 сонетів В. Шекспіра.

У перекладах прикінцевих афоризмів 144 і 58 сонетів С. Караванський користає з розмовно-просторічних мовностилістичних ресурсів майданного бароко, на які так багата "Енеїда". Святослав Йосипович Караванський звертається до третьої частини поеми І. Котляревського, в якій, за сюжетом, Еней, Оставивши своїх гуляти, / Пішов скрізь по полям шукати, / Щоб хто дорогу показав: / Куди до пекла мандровати, / Щоб розізнати, розпитати, / Бо в пекло стежки він не знав. / [18, с. 46]. У "Практичному словнику синонімів української мови" С. Караванського лексема ад відсутня, натомість у гнізді Пекло наведено такі синонімічні форми: Пекло - геєна (вогненна) - гегена - тартар - підсвіт - сили зла (темряви) - злі духи - (в душі) муки, страждання, тортури [15, с. 294]. Оскільки Вільям Шекспір майстерно грає словами, використовуючи улюблений прийом металепсису, то й hell поперемінно використовує то у значенні підсвіту, де караються душі пекель- ників, наприклад, To win me soon to hell / [22, с. 1126], то для змалювання душевних тортур: I am to wait, though waiting so be hell / [22, с. 1114]. Святослав Караванський розширює виражальні можливості цільової мови та сполучає лексему пекло з авторським неологізмом жданики. Вирішуючи завдання лінгвальної природи в такий спосіб, одеський перекладач дотримується правил власної системи перекладання й намагається якомога більше знеабстрактити ТП: Забав цих в пеклі ждаників твоїх / Не клястиму, хоч є там щось гірких /. Також Святослав Караванський вдало імпровізує, представляючи цільовому читачеві ще один авторський неологізм: від словосполучення московські бриденьки, на яке натрапляємо в тій же третій частині "Енеїди" І. Котляревського (А які знали, то московських / Вигадовали бриденьок / [18, с. 44]), перекладач йде далі шляхом словотворення й утворює за питомо українською схемою словоскладання прикладку думка-бридь. Майстерна персоніфікація в ТП має фольклорно-пісенні корені, а тому злиття горизонтів очікування автора (В. Шекспіра), перекладача й цільового читача відбувається цілком органічно на народній основі: Тому мене й колотить думка-бридь - / Ануж дух світла в пекло полетить /

Прикметно, що в перекладах з-під пера Д. Паламарчука і Д. Павличка ми не знаходимо такої строкатої мови майданного бароко, як у Святослава Караванського у перекладених прикінцевих афоризмах сонетів Шекспіра: за часів сталінсько-хрущовського диктату живу українську мову намагалася викорінити офіційна цензура. Тим складніше завдання вирішували обидва радянські перекладачі, оскільки лексику з позначкою релігійне потрібно було вводити в текстову тканину дуже обережно, щоб не стати об'єктом різкої критики. Дотримуючись власної системи перекладання, в основі якої - раціоналізм, Д. Паламарчук йде шляхом конкретизації й відтворює the better angel як праведник, лексему hell тлумач перекладає відповідником пекло, натомість Д. Павличко диференціює значення і трохи розмиває семантичні межі перекладеної поезії: в ТП з'являється добрий дух, а пекло відтворено метонімічно як злий дух. Втім, чуттєве сприйняття Сонетарію В. Шекспіра є впізнаваним творчим почерком Д. Павличка.

Аналізуючи переклади прикінцевих двовіршів 144, 58 та 74 сонетів В. Шекспіра з-під пера Святослава Караванського, не можна не помітити, що рекурсивний інтертекстуальний зв'язок встановлено на різних рівнях. Наприклад, у ТП 58 сонета С. Караванський, як і Т. Шевченко, проектує на текстову тканину синтаксичні моделі інверсії, характерні для фольклорно-пісенного жанру. Порівняймо: у "Причинній" інвертовано підмет, за яким безпосередньо розміщено прямий додаток з означенням, а дієприслівниковий зворот і присудок утворюють рамкову конструкцію, яка є продуктивною синтаксичною моделлю в поетичній мові "Кобзаря": Розбивши, вітер, чорні хмари, / Ліг біля моря одпочить [19, с. 16]; Як він, свої думи тії /1 серце убоге / Заховавши, ходить собі, / Та молиться богу / [19, с. 457]. У С. Караванського в перекладі 58 сонета читаємо: Забав цих в пеклі ждаників твоїх / Не клястиму, хоч є там щось гірких /. У центрі синтаксичної моделі в ТП розміщено додаток, розгорнуте означення Забав цих і підрядне протиставлення замикають рамкову конструкцію.

На лексичному рівні фольклорно-пісенну основу мови "Кобзаря" й переклад прикінцевого двовірша 144 сонета складають вигуки. Тарас Шевченко вживає вигуки, зокрема, на позначення просторічної мови, характерної для: 1. персонажів українських казок: русалки у "Причинній" виспівують: Ух!ух! /Солом'яний дух, дух! / [19, с. 16]; 2. народних пісень: у "Гайдамаках" Сліпий по базару / Оддирає постолами, /Додає словами: / "Заганяйте квочку в бочку, / А курчата в вершу / ...І ...гу! / Загнув батько дугу, / Тягне мати супоню. / А ти зав'яжи, доню" [19, с. 113]; 3. розмовно-побутового мовлення персонажів: у поемі "Відьма" однойменний персонаж переповідає циганам свою тяжку долю: "Через яр ходила, / Та воду носила, / Коровай сама бгала. / Дочку оддавала, / Сина оженила... / І... гу." [19, с. 321]. Святослав Караванський вживає вигук гей-гу як стилізацію шевченкового герш-гу (єврей. Ти чуєш? [19, с. 595]) із поеми "Гайдамаки". Порівняймо: у Тараса Шевченка: Яремо! Герш-гу, хамів сину? / [19, с. 73]; у Святослава

Караванського: Живу й лихої вістки жду: "Гей-гу! / Вже дух твій добрий в дідька за слугу!".

У перекладі прикінцевого двовірша 58 сонета Святослав Караванський розширює семантичне поле лексеми гіркий, яка в текстовій тканині "Кобзаря" Т. Шевченка є реалією, що позначає дрібну грошову одиницю: В Броварях спочила / Та синові за гіркого / Медяник купила. / [19, с. 37]. Фактично Святослав Караванський вибудовує свій переклад на слово- грі, що має міцне інтертекстуальне підґрунтя: солодкий медяник, що його Катерина купила синові, для неї є гірким хлібом, який дістала з милостині (за гіркого), в перекладі Святослава Караванського для утворення авторського неологізма жданик використано словотвірну модель лексеми медяник (суфіксація), і в цих жданиках теж гіркота (там є щось гірких), бо чекати на правильне рішення для ліричного героя 58 сонета і є справжнім пеклом. Таким чином, у ТП 58 сонета не тільки вибудовується семантичне поле з ключовою лексемою ПЕКЛО, а й на основі словогри встановлюються інтертекстуальні зв'язки з самим центром української літературної полісистеми - "Кобзарем" Т. Шевченка.

У перекладах прикінцевих двовіршів сонетів В. Шекспіра з-під пера Святослава Караванського виявляється й комунікативний аспект його творчого методу, зокрема через експресивний зсув. Вживання мови майданного бароко є яскравим прикладом експресивного зсуву: Святослав Караванський не робить спроби полегшити читачеві розуміння ТП, перекладач докладає зусиль, щоб спрямувати свого читача до джерел, до тих витоків, коли українська мова ще не відчула руйнівного впливу контамінації іншомовними формами, коли її розвиток ще не спинили штучно політикою зросійщення. Експресивна мова перекладів Святослава Караванського (неологізми жданики та думка-бридь, редукована дієслівна форма ма, вигук-стилізація гей-гу!, розмовно-просторічне дідько, колотить, ануж, потерпаю, за слугу) - це програма Ad fontes!, але в індивідуальному потрактуванні одеського тлумача. Прикметно, що в бароковій традиції перекладав сонети В. Шекспіра й інший знавець і щирий поціновувач української мови й літератури, Михайло Москаленко, але робив це в трохи іншому стилістичному ключі, - книжному, а не розмовно-просторічному. Ще далі свого часу пішов Ігор Костецький, мова перекладів його Сонетарію є вкрай непрозорою, експериментом у дусі українського бароко.

Реалізуючи свою настанову щодо створення моделі відродженої української мови, Святослав Караванський одомашнює свої переклади, і цей процес доместикації органічно пов'язано з експресивними зсувами у різних типах лексичного значення (пропозиціональному, експресивному, пресупозитивному й евокативному). Так, наприклад, зсув у пропозиціонально- му значенні спостерігаємо у перекладі 58 сонета: забав цих ждаників і думка-бридь, на відміну від ТО though waiting so be hell та Yet this shall I ne'er know, but live in doubt, є семантично непрозорими сполученнями, тобто зразком герметичної поетичної мови, важкозрозумілої для пересічного читача. Емоційно-експресивна лексема колотить є стилістично й експресивно маркованим відповідником shall I ne'er know, ми бачимо, що в перекладі експресивна модальність значно перевищує ту, що в оригіналі. Прикладом зсуву у пресупозитивному значенні є використання архаїзованої форми ану ж, усіченої форми дієслова мати (А важить те, що тіло ма в собі), книжної форми не клястиму як відповідника шекспіровому Not blame поряд із розмовним ждаників як відповідника англійському waiting. Зсув у евокативному значенні спостерігаємо у перекладах, коли відбувається перемикання регістрів, наприклад, від книжного до розмовного (наприклад, дух світла - дідько). Експресивний зсув у перекладах прикінцевих двовіршів супроводжується тематичним, що можна побачити на прикладі розбіжностей між конотативними фактами граматичного рівня в оригіналі й перекладі: I am to wait, though waiting so be hell, / Not blame your pleasure, be it ill or well.

У наведеному прикінцевому двовірші сонета 58 денотатом конотативного значення, яке несе граматична форма кон'юнктиву be, виступають як внутрішній світ мовця (ліричного героя), так і ситуація (пекельні муки очікування на рішення Білявого Юнака). Сема "кон'юнктив", котра загалом виражає через суб'єктне сприйняття можливу, здогадну, бажану або описувану дію, в ТО набуває адгерентної конотації напруження, що додатково посилюється паралельними конструкціями (be hell / be it ill or well). У перекладі Святослава Караванського адгерентну конотацію передано на синтаксичному й лексичному рівнях: вжито підрядне речення протиставлення, в якому підмет щось гірких інвертовано, розміщено в постпозиції, праворуч від присудка є. На морфологічному рівні перекладач порушує узгодження у граматичному числі та відмінку між підметом і означенням: замість щось гірке вжито словосполучення щось гірких. Паралелізм у перекладі втрачено, але саме через порушення на морфологічному рівні відбувається тематичний зсув і постає форма, органічно пов'язана з ТО, й інтуїтивне, за словами самого перекладача, вчування в текст оригіналу призводить до успішного пересаджування насінини на рідний ґрунт.

Результати експерименту. Під час проведеного експерименту відбулася екстеріоризація перекладацьких рішень, що дало можливість унаочнити систему перекладання, розроблену Святославом Йосиповичем Караванським ще в середині ХХ ст., під час перебування в сталінських таборах. Для чистоти проведення експерименту перекладач відмовився від будь-яких референційних джерел, користуючись виключно складеними одноосібно словниками [15-17], які репрезентують модель відродженої української мови, розробленої перекладачем С. Караванським.

Проведений експеримент дозволив встановити таке: процес поетичного перекладу для С. Караванського є інтуїтивним вчуванням у текст першотвору, тобто, за класифікацією Л. Коломієць, є зразком феноменологічного метапоетичного письма [4]; у процесі поетичного перекладу С. Караванський зосереджувався на мовній тканині ТО, намагаючись якомога точніше відтворити форму першотвору, яку визначає жанр ТО (сонет), що дозволяє визначити творчу перекладацьку діяльність С. Кара- ванського як мовотворчість (за класифікацією О. Ребрія [9]); форму і зміст ТО у їхньому органічному поєднанні перенесено на ґрунт української лінгвокультури з огляду на прагнення перекладача одомашнити свої переклади, що накладає свій відбиток на стратегії й тактики перекладання, застосовані С. Караванським, і пояснює наявність у ТП експресивного та мовного зсувів; націєтворення у процесі поетичного перекладу реалізоване через модель відродженої української мови, представлену у "Словнику рим української мови", "Практичному словнику синонімів української мови" й у "Російсько-українському словнику складної лексики" С. Караванського; творчий метод С. Караванського є діалогічним за своєю природою.

Висновки

Залучаючи творчі знахідки майстрів красного письменства, С. Караванський не тільки вибудовував систему власної поетичної мови і розширював її виражальні можливості, а й сприяв максимально гармонійному уведенню перекладених творів у цільову літературну полісистему. Для органічного перенесення першотворів на новий ґрунт С. Караванський значною мірою користувався мовними ресурсами текстів, що перебувають у центрі української літературної полісистеми, хоч із повним правом можуть претендувати на включення до світового літературного канону. Традиційне й новаторське у творчому методі перекладача С. Каравансько- го реалізується через діалогічність, Перетворюючись із діалога на полілог, дискурсивна практика С. Караванського може стати об'єктом подальшого наукового дослідження творчості перекладача.

Література

1. Зорівчак РП. Художній переклад в Україні і буття нації. Записки перекладацької майстерні. 2000-2001. Львів: ЛНУ, 2001. С. 9-17.

2. Зорівчак РП. Український художній переклад в націєборчих вимірах. Іноземна мова в навчальних закладах. 2008. № 5-6 (33-34). С. 102-118.

3. Качуровський І. 150 вікон у світ: З бесід, трансльованих по Радіо "Свобода". Київ: ВД "Києво-Могилянська академія", 2008. 462 с.

4. Коломієць Л.В. Концептуально-методологічні засади сучасного українського поетичного перекладу (на матеріалі перекладів з англійської, ірландської та американської поезії) : монографія. Київ: ВПЦ "Київський університет", 2004. 522 с.

5. Коломієць Л. Український художній переклад та перекладачі 1920-30-х років: матеріали до курсу "Історія перекладу" : навчальний посібник. Київ: ВПЦ "Київський університет", 2013. 559 с.

6. Масенко Л. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. Київ: ВД "КМ Академія" ; Всеукр. т-во "Просвіта" ім. Тараса Шевченка, 2004. 163 с.

7. Радчук В.Д. Перекладацький метод Миколи Лукаша. Мовні і концептуальні картини світу. Вип. 30. Київ: ВЦП "Київський університет", 2010. С. 53-60.

8. Радчук О.В. Відображення поетичного світобачення Роберта Бернза в українських перекладах: автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.16. Київ: КНУ ім. Т.Г Шевченка, 2012. 20 с.

9. Ребрій О.В. Сучасні концепції творчості у перекладі. Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2012. 376 с.

10. Савчин В. Микола Лукаш - подвижник українського художнього перекладу. Львів: Літопис, 2014. 374 с.

11. Стріха М.В. Український художній переклад: між літературою і націєтворенням. Київ: Факт; Інформаційно-аналітична агенція "Наш час", 2006. 342 с.

12. Українська шекспіріяна на Заході / упор. Яр Славутич. Едмонтон: Видавництво "Славута", 1987. 96 с.

13. Шатилов М. Спадок спинених годинників. Книжка есеїв і статей. Київ: Видавничий дім "Всесвіт", 2007. 199 с.

14. Шмігер Т.В. Історія українського перекладознавства ХХ сторіччя: ключові проблеми та періодизація: автореф. дис. . канд. філол. наук. Київ, 2008. 37 с.

15. Практичний словник синонімів української мови / авт.-уклад. Караванський С. Львів: БаК, 2012. 536 с.

16. Російсько-український словник складної лексики / авт.-уклад. Караванський С.М. : Академия, 1998. 709 с.

17. Караванський С. Словник рим української мови / авт.-уклад. Кара- ванський С.М. : ВЦ "БАК", 2004.

18. Котляревський І. Енеїда. Київ: Радянська школа, 1989. 286 с.

19. Шевченко Т. Кобзар. Київ: Дніпро, 1987. 639 с.

20. Шекспір В. Сонети / пер. Д. Павличка. Львів: Літопис, 1998. 364 с.

21. Шекспір В. Твори. Т. 6. Київ: ВЦ "Київський університет", 2004. 522 с.

22. The Complete Works of Shakespeare / W.J. Craig (ed.). Oxford : Oxford University, 1943. 1164 p.

Размещено на Allbest.ru