Лінгвокомукативні особливості управлінського дискурсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лінгвокомукативні особливості управлінського дискурсу

Бурмістенко Т.В.

Анотація

Представлено аналіз лінгвістичних особливостей управлінського дискурсу i, зокрема, автор доводить, що управлінський дискурс має певну кількість інституціональних особливостей. Автор уводить своє власне визначення цього конкретного типу дискурсу й деталізує деякі мовні засоби його реалізації.

Ключові слова: управлінський дискурс, засоби управлінської комунікації, інституційні риси, директивна ФУНКЦІЯ.

Аннотация

Лингвокоммуникативные особенности управленческого дискурса

Бурмистенко Т. В.

Представлен анализ лингвистических особенностей управленческого дискурса и, в частности, автор доказывает, что управленческий дискурс имеет определенное количество институциональных особенностей. Автор вводит свое собственное определение этого конкретного вида дискурса и детализирует некоторые языковые средства его реализации.

Ключевые слова: управленческий дискурс, средства управленческой коммуникации, институциональные особенности, директивная функция.

Summary

Linguistic and communicative aspects of managerial discourse

Burmistenko T.

The article presents the analysis of the linguistic peculiarities of managerial discourse; in particular, the author proves that the managerial discourse possesses a certain number of institutional features. The author introduces her own definition of this specific type of discourse and details some linguistic means of its implementation.

Keywords: managerial discourse, means of managerial communication, institutional features, directive function.

Гуманітарні науки протягом усього ХХ ст. були під впливом феномена мови. За словами Річарда Рорті, "мова вербує світ", а, отже, надійне знання про світ зашифроване саме в мові [14, с. 107-108]. Вивчення мови є ключем до вивчення людини та світу. Даний постулат є базовою методологічною установкою до різних суспільних дисциплін І одержав назву "лінгвістичного повороту". Із кінця 1960-х рр. "лінгвістичний поворот", насамперед, завдяки широкому поширенню ідей І термінології постмодернізму й семіотики в інтелектуальних колах, перетворюється в "дискурсивний поворот".

Сьогодні дослідження в області "теорії дискурсу" є одним із напрямів, що найактивніше досліджується в сучасних суспільних науках, у тому числі І в лінгвістиці. Про це свідчить зростаюча щороку кількість публікацій, наукових конференцій, університетських дисциплін І дисертацій, присвячених різним сферам застосування теорій дискурсу й дискурс-аналізу.

Велику кількість робіт присвячено опису історії становлення досліджень у галузі вивчення дискурсу (Кубрякова 2000, Макаров 1998, Макаров 2003, Русакова 2006, Серіо 1999 та ін.). Також широко представлено специфічні огляди, що відображають різні підходи до визначення дискурсу (Amason 1997; Карасик 2004; Кубрякова 2004; Макаров 2003; Паршин 1999; Петрова 2003; Серіо 2002; Slembrouck 2001; Чернявская 2001, 2006; Чудинов 2001, 2003; Шейгал 2004 і ін.).

У межах представленого дослідження ми спираємося на Н. Д. Арутюнову, яка розуміє дискурс "як зв'язний текст у сукупності з усіма екстралінгвістичними (прагматичними, соціокультурними, психо-логічними) й іншими факторами; як "мовлення, занурене в життя" [1, с. 136-137], тобто мовлення, що має безпосередні зв'язки з "живим життям" і розглянуте як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і механізмів їх свідомості (тобто, когнітивних процесах).

Як підкреслює А. П. Чудинов, "перевага такого підходу в тому, що дискурс не обмежується межами саме тексту, а включає також соціальний контекст комунікації, що характеризує її учасників, процеси продукування й сприйняття мовлення з урахуванням фонових знань" [12, с. 143].

При вивченні дискурсу на перший план висувається проблема, пов'язана з його класифікацією. Розглядаючи це питання з позиції соціолінгвістики, В. I. Карасик вважає за можливе виділити два типи дискурсу: індивідуально-орієнтований (особистісний) і статус- но-орієнтований. Індивідуально-орієнтований дискурс проявляється в таких основних сферах спілкування, як побутова й буттєва, при цьому побутове (повсякденне) спілкування є генетично вихідним типом дискурсу, а буттєве спілкування виражається у вигляді художнього, філософського, міфологічного діалогу. У свою чергу статусно-орієнтований дискурс може мати інституціональний і неінституціональний характер, залежно від того, які суспільні інститути функціонують у соціумі в конкретний історичний проміжок часу. Так, наприклад, у сучасному суспільстві можна виділити науковий, політичний, релігійний, педагогічний, медичний, військовий, юридичний, дипломатичний, діловий, рекламний, спортивний та інші типи інституціонального дискурсу [6, с. 199].

Управлінський дискурс - це складна структура, яка об'єднує його інституціональні й когнітивно-лінгвістичні компоненти, що відрізняють його від усіх інших типів дискурсу. Управлінський дискурс - це процес творчого проходження норми, яка диктується й пізнається через складну й багатомірну "професійну" картину світу, базисні поняття управлінської культури, професійно спрямовані ідеї й концепти, норми інституціональної й міжособистісної поведінки, які детермінують ділове спілкування, ціннісні орієнтири, схеми, фрейми стереотипних ситуацій, формули. Усі ці знання вербалізуються в текстах професійної спрямованості на лінгвокогнітивному рівні[7].

Управлінський дискурс є цілеспрямованою статусно-рольовою мовною діяльністю людей, загальною рисою яких є ділові стосунки (виробництво товарів, фінансування цього виробництва, надання грошових позик, торгівля, страхування, комерція, продаж продукції й різних послуг, такі як бухгалтерський облік, розподіл і ремонт товарів, покупка, продаж товарів або послуг, попередні переговори з цих видів ділових відносин і таке ін.) організації, що охоплюють не лише ці структури зсередини, але й зовнішні зв'язки між ними, а також комунікацію між організаціями й окремими індивідами, які базуються на нормах і правилах спілкування, прийнятих у діловому співтоваристві. Серед особливостей управлінського дискурсу можна назвати стабільність, традиційність і стандартизованість, тому що сферою його застосування єділові відносини між людьми й установами.

Вважається, що істотною характеристикою, що визначає специфіку управлінського дискурсу, є обмеження кола суб'єктів і цілей такого спілкування - цей дискурс обмежений межами професійної діяльності фахівців і вводиться для досягнення взаємовигідної угоди з обговорюваного ділового питання[9].

На відміну від інших типів дискурсу, наприклад, наукового, характерною рисою якого є принципова рівність усіх учасників наукового спілкування, в управлінському дискурсі керівник (агент) завжди "має монополію на істину" [6]. Така позиція змушує людей, які спілкуються з ним, ставитися до нього з повагою. Якщо серед учених прийняте поважне звертання "колега", що нейтралізує всі статусні ознаки, то керівники різних рівнів відрізняються своїм прагненням встановити різні бар'єри для сторонніх, демонструючи своє домінантне становище. Тому діада "агент-клієнт", яка використовується для опису учасників різних видів інституціонального дискурсу, в управлінському дискурсі проявляєтьсяособливо яскраво.

За В. I. Карасиком, який запропонував певну компонентну структуру різних інституціональних дискурсів [6, с. 132], ми вважаємо, що управлінський дискурс має ряд ознак інституціональності: 1) типові учасники, 2) хронотоп, 3) цілі, 4) цінності, 5) стратегії, 6) різновиди й жанри, а також 7) дискурсивні формули. З огляду на це управлінський дискурс можна охарактеризувати так.

Основними учасниками управлінського дискурсу є представники певного ІНСТИТУТУ (активний виробник ДІЙ - адресант), наприклад, керівники різних ланок комерційної компанії, а також люди, що зверг-аються до них (об'єкт впливу - адресат), наприклад, підпорядковані, представники інших компаній, постачальники, клієнти, конкуренти й ін. Між адресантом і адресатом існує суб'єктно-адресатні відносини: директива, наказ, розпорядження, команди, що визначаються статусами й ієрархією за службовими сходами. Учасники управлінського дискурсу відрізняються своїми якостями та встановленою (прописаною) поведінкою. Причому ключова позиція приділяється саме адресантові.

По-друге, просторово-тимчасова організація (хронотоп) управлінського дискурсу - це оточення, типове для сучасного ділового спілкування. Це може бути усний діалог або монолог, для яких прототипним є робоче місце керівника (кабінет, офіс), конференц-зал, виробничий майданчик. Спілкування може відбуватися не лише за допомогою усної комунікації (переговори, наради), але й письмової (е-таіі, накази, статути, розпорядження, переписка з постачальниками й клієнтами). Час може бути як фіксованим (щоденні, щотижневі наради), так і довільним (зустріч зі співробітниками компанії для вирішення нагальної проблеми). Можна припустити, що структура управлінського дискурсу має довільний характер і є результатом, напрацьованим упевних інституціональних умовах соціальної та професійної практики управлінської діяльності.

По-третє, метауправлінського дискурсу відповідає його основній - директивній - функції (вимога, спонукання до дії в інтересах адресанта - накази, положення, статути й ін.). У зв'язку з цим необхідно відзначити, що управлінському дискурсу властиві такі якості, як догматичність, категоричність/безапеляційність, стверджуючий, але не описово-оповідальний характер мовлення. Управлінський дискурс передбачає, що люди (підпорядковані, партнери по бізнесу, клієнти) повинні працювати. На досягнення цієї мети "працюють" мовні засоби, які спонукають до кращої роботи або окреслюють нові цілі для досягнення (іменники - stratйgie, outil, dйmarche, engagement, mobilisation, bonnes pratiques, performance, suivi, capacitй, йvaluation, йquipe, visibilitй, progrиs; дієслова - amйliorer, concrйtiser, structurer, piloter, adapter, rйorganiser, consolider, progresser, etc.).

По-четверте, базові цінності управлінського дискурсу - це сукупність того, що становить найбільшу значимість для керівника будь- якого рівня й зумовлює мету цього дискурсу. Цінності управлінського дискурсу сконцентровані в його основних концептах (визначення проблеми, план вирішення проблеми, призначення відповідальних за виконання, фінансова підтримка). Вони зводяться до визнання існування професійнозначущих проблем, до необхідності довести їхню об'єктивність, до знаходження способів їхнього вирішення, до пропозицій щодо найефективнішого розв'язання цих проблем.

Так, цінності, за визначенням В. I. Карасика, можуть бути "відкритими", підкресленими (виділеними), наприклад, стосовно релігійного дискурсу (віра, визнання Бога, розуміння гріха й чесноти, порятунок душі), і "схованими, які потребують доведення (підтвердження)", що існують у межах, наприклад, наукового дискурсу (істина, знання, дослідження) [6, с. 223, 231]. Отже, можна стверджувати, що суть управлінського дискурсу полягає у використанні всіх вищезгаданих способів затвердження цінностей (що, у свою чергу, залежить від комунікативних стратегій, застосовуваних у конкретній ситуації для максимально сильного впливу на адресата).

По-п'яте, стратегії управлінського дискурсу визначаються його приватними цілями [6]. В управлінні стратегії схожі зі стратегіями наукового дискурсу: 1) виділити проблему, 2) проаналізувати історію питання, 3) сформулювати мету й завдання, 4) скласти чіткий план вирішення проблеми, 5) дати оцінку діям, 6) викласти результати проведених заходів, 7) прокоментувати й обговорити отримані результати, 8) викласти отримані результати у вигляді звітів.

На думку дослідника О. С. Іссерс, основна стратегія - це та, "яка на цьому етапі комунікативної взаємодії є найбільш суттєвою з погляду ієрархії мотивів і цілей. Допоміжні стратегії сприяють ефективній організації діалогової взаємодії, оптимальному впливу на адресата" [5, с. 106]. Тому необхідно відзначити, що стратегії дискурсу є орієнтирами для формування дій при вирішенні тієї або іншої проблеми. Прийняття будь-якого управлінського рішення повинне використовувати перераховані вище стратегії для успішного досягнення мети, що відображається в певній послідовності дій керівника.

По-шосте, стратегії управлінського дискурсу реалізуються в його жанрах. На думку дослідника О. С. Сищикова, поняття жанру за останній час зазнало великих змін. Жанр перестав бути лише формою побудови спеціальних лексичних, фразеологічних і синтаксичних одиниць відповідно до типової композиції жанру. Будь-який текст, що представляє той або інший жанр, реалізується в комунікативній ситуації, тому жанр необхідно розглядати як одиницю дискурсу, а не функціонального стилю. Офіційно-діловий стиль - система, яка охоплює широкий масив мовних засобів, що обслуговує не лише управлінський дискурс, але й інші види інституціонаїгьного спілкування: юридичний, політичний, дипломатичний. Поняття ж дискурсу поєднує МОВНІ засоби в комбінації з умовами комунікації [10, с. 32]. В управлінському ДИСКУРСІ можна ВИДІЛИТИ усний i письмовий жанр. До усного жанру можна ВІДНЄСТИ: ОФІЦІЙНУ ДОПОВІДЬ на конференції', виступ на зборах або нараді, ведення переговорів, інтерв'ю, дискусії, ділові розмови, ділові прийоми, телефонні розмови. Письмовий жанр містить у собі: ділову переписку, конспекти, тези доповідей, переклад доповіді іноземною, тексти догани, накази, ділове й електронне листування, стенограми телефонних переговорів, бізнес-план та інше.

У межах нашого дослідження відбір текстів для аналізу проводився не на основі їхньої жанрової належності, а відповідно до їхньої тематики, наприклад, специфічна лексика відповідно до посади, спеціальна термінологія, а також особливі дискурсивні формули. "Під дискурсивними формулами розуміються своєрідні звороти мовлення, властиві спілкуванню у відповідному соціальному інституті" [6, С. 233]. Ці формули поєднують усіх представників управлінської сфери. Специфіка управлінської термінології полягає в тому, що поряд із уже усталеними термінами можуть використовуватися запозичення з іноземної (напр., кінцевий термін - deadline; фахівець із добору кадрів - recruiter; план розвитку - roadmap та ін.).

Дискурсивні формули управлінського дискурсу також містять у собі особливі корпоративні норми управлінської етики, специфічні норми поведінки, пов'язані, наприклад, зі збереженням конфіденційності інформації про діяльність компанії, її співробітників і т. Д.; (напр., приховування відкриттів і винаходів; добір кадрів за принципом знайомства; приниження підлеглих; розкриття службових і комерційних секретів; розкриття джерела інформації, отриманої довірчим шляхом; неповернення боргу в зазначений термін та ін.). Не можна не відзначити добре розроблену в керівників систему ритуальних знаків, як наприклад, власний дресс-код.

Отже, подібно до будь-яких інших інституціональних типів дискурсу управлінський дискурс будується "запевним шаблоном, але ступінь трафаретності різних типів і жанрів цього дискурсу різний" [6]. Хоча процес ухвалення управлінського рішення вимагає чіткого проходження певних правил і стратегій, у реальному житті прото- типний порядок дискурсу часто порушується.

У структурі сучасного керівництва підприємством можуть виділятися такі моделі: структурно-ситуаційна, інноваційна, феноменологічна, конфліктна, селекційна [4]. Розробниками їх є Дж. Лорш, П. Лоуренс, Дж. Томпсон. М. Киртон, С. М. Сигел, I. Ансофф, Ч. Арджирис, Р. Данкан, Дж. Мейер і Б. Роуэн.

У лінгвістичних дослідженнях можна виділити три базові підходи доаналізу дискурсивної комунікації: дескриптивний, критичний і когні- тивний. Ці підходи відіграють особливу роль у формуванні теорії упра-влінського дискурсу, оскільки саме вони є семантичний аспект будь- якої комунікації. Дескриптивний підхід використовувався у класичній методиці риторичного аналізу публічних виступів, висвітлений у працях прадавніх ораторів (Арістотеля, Цицерона, Квінтилліана). Цей підхід містить у собі, насамперед, аналіз мовної поведінки: мовних засобів, риторичних прийомів і маніпулятивних стратегій [W. Bergsdorf 1978, J. M. Atkmson1984, А. М. Баранов 2004, П. Б. Паршин 1999]. Іншим напрямом дескриптивного підходу є аналіз змістової сторони текстів, тобто контент-аналіз, який, на думку Е. I. Шейгала, дозволяє виявити когнітивні диспозиції окремих особистостей - цінності, схильність до конфліктних ситуацій або співробітництва, характер причинно-наслідкових зв'язків у відповідних фрагментах картини світу [13, с. 23]. Критичний підхід розглядає мову як засіб влади й управлінського контролю [2, с. 312]. Когнітивний підхід відноситься до моделювання структури свідомості - формування когнітивної бази, розглядається як основний у сукупності з дискурсивним підходом.

На нашу думку, когнітивний підхід є найбільш релевантним для управлінського дискурсу, тому що дозволяє від опису одиниць і структур дискурсу перейти до моделювання структур свідомості учасників комунікації. Аналіз фреймів і слотів управлінського дискурсу, метафоричних моделей і стереотипів, що є основою людських упереджень, дозволяє моделювати когнітивну базу управлінського дискурсу [3].

Управлінський дискурс є специфічним способом мислення й орієнтований на досягнення характерних для нього цілей. У наш час в управлінському дискурсі з'явилося безліч інновацій, які вимагають глибинного лінгвістичного осмислення.

Ми вважаємо, що управлінський дискурс може описуватися за допомогою комбінацій метафоричних моделей, на тій підставі, що метафора є базовою когнітивною одиницею збереження інформації й відіграє істотну роль у породженні інтерпретації дискурсу. Аналіз метафоричного матеріалу дозволяє вивчити мовну свідомість менеджерів і особливості їхнього управлінського мислення.

Отже, на нашу думку, управлінський дискурс є окремим жанром дискурсу з усіма ознаками інституціональності, який має просторові, часові й лінгвістичні ознаки, а також є способом передачі когнітивного змісту й наміру, вкладеного адресантом адресатові через текст у його мовній реалізації, і закладених у ньому певних стратегій подачі інформації.

Список використаних джерел

управлінський дискурс лінгвістика

1.Арутюнова Н. Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры: сборник научных трудов ; пер. с англ., фр., нем., исп., польск / Н. Д. Арутюнова. - М. : Прогресс, 1990. - C. 136-137.

2.Ван Дейк Т. А. Язык. Познание. Коммуникация ; пер. с англ. / Т А. Ван Дейк. - М. : Прогресс, 1989.

3.Дискурс іноземномовної комунікації : монографія / за ред. К. Я. Кусько. - Л., 2001.

4.Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен : монографія / за ред. І. С. Шевченко. - Х. : Константа, 2005.

5.Иссерс О. С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи. - 4-е изд. - М. : КомКнига, 2006.

6.Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс /

В. И. Карасик. - Волгоград : Перемена, 2002.

7.Кочмар О. Концептуально зумовлена залежність розгортання дискурсу управлінської комунікації / О. Кочмар // Вісн. Львів. ун-ту. Серія іноземні мови.

-Л., 2013. - Вип. 21. - С. 69-76.

8.Пастернак Т. А. Комунікативні стратегії і тактики дискурсу "співбесіда при прийомі на роботу" / Т. А. Пастернак // StudiaLinguistica : Зб. наук. пр. - К. : ВПЦ "Київський університет", 2011. - Вип. 5. - Ч. 2. - С. 363-367.

9.Радзієвська Т. В. Нариси з концептуального аналізу та лінгвістики тексту. Текст - Соціум - Культура - Мовна особистість : монографія / Т В. Радзієвська.

-К. : ДП "Інформативно-аналітичне агентство", 2010.

10.Сыщиков О. С. Имплицитность в деловом дискурсе : автореф. на соискание уч. степени канд. филол. наук. - Волгоград, 2000.

11.Хабермас Ю. Комунікативна дія і дискурс - дві форми повсякденної комунікації / Ю. Хабермас // Першоджерела комунікативної філософії. - К. : Либідь, 1996. - С. 84-90.

12.Чудинов А П. Россия в метафорическом зеркале : когнитивное исследование политической метафоры (1991-2000) / А. П. Чудинов : монография. - Екатеринбург, 2001.

13.Шейгал Е. И. Семиотика политического дискурса : монография. - Волгоград : Перемена, 2000.

14.Rorty R. Philosophyasa Kindof Writting. Consequencesof Pragmatism. - Brighton, 1982. - P. 107-108.

Размещено на Allbest.ru