Суфіксація як продуктивний спосіб утворення прізвиськ

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУФІКСАЦІЯ ЯК ПРОДУКТИВНИЙ СПОСІБ УТВОРЕННЯ ПРІЗВИСЬК

Наталія Корольова

(студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету філології та журналістики)

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, професор Ковтюх С.Л.

Українська антропонімія - це органічна основа пропріального складу лексики. Кожен народ закодовує у власних іменах (офіційних та неофіційних) своє культурно-історичне надбання. Неофіційні найменування - це особлива антропосистема, її основним компонентом є прізвиська. Питання становлення й функціонування прізвиськ як підкласу антропонімної лексики, аспекти співвідношення прізвиськ та інших неофіційних й офіційних найменувань, проблеми лексико-семантичних та словотвірних особливостей, мотивів виникнення та ролі прізвиськ як специфічного засобу ідентифікації людини, функціонування сучасних індивідуальних прізвиськ окремих регіонів України досліджували П. П. Чучка, І. Д. Сухомлин, Д. Г. Бучко, Н. М. Фєдотова, Г. Л. Аркушин, С. Є. Панцьо, М. Я. Наливайко, Н. М. Шульська, Б. Б. Близнюк, та ін. Структурно-словотвірну характеристику прізвищ вивчали Л. Л. Гумецька, Ю. К. Редько, М. Л. Худаш, Р. І. Осташ, Г. Є. Бучко, Т. Д. Космакова, Л. О. Кравченко, Г. Д. Панчук та ін.

На сьогодні в сучасній українській ономастиці засвідчено низку словників прізвиськ та матеріалів до них: «Словник прізвиськ північно-західної України» (у 3-х томах), упорядник Г. Л. Аркушин, «Прізвиська Нижньої Наддніпрянщини» (у 2-х книгах), укладач В. А. Чабаненко, «Словник прізвиськ жителів межиріччя Стиру та Горині» Н. М. Шульської тощо.

Сучасна неофіційна антропосистема характеризується помітним ступенем вивченості, проте донині залишаються малодослідженими прізвиська Кіровоградщини, що й зумовило актуальність публікації.

Метою статті є аналіз прізвиськ жителів села Нерубайки Новоархангельського району Кіровоградської області, утворених суфіксальним способом від офіційних прізвищ.

Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань: 1) з'ясувати обсяг поняття «прізвисько»;

2) виокремити види прізвиськ (класифікувати їх); 3) визначити продуктивні та непродуктивні суфікси прізвиськ, утворених від офіційних прізвищ; 4) охарактеризувати морфонологічні явища при словотворенні.

У сучасному мовознавстві побутують різні дефініції поняття «прізвисько». Пояснюючи цей термін, ономасти беруть за основу одну з функцій неофіційних найменувань. На думку відомого українського мовознавця І. І. Огієнка, прізвисько утворилося за формулою «при+звати», його давали «іноді людині, особливо у сільських громадах, щоб характеризувати її зовнішній вигляд, вдачу, звички » [1, с. 127]. Цю думку поділяють укладачі «Сучасного тлумачного словника української мови» за редакцією В. В. Дубичинського.

На інші функціональні особливості прізвиськ звертає увагу Ю. К. Редько: «Це неофіційна, незафіксована документами особова власна назва. Виникнення прізвиськ завжди було мотивоване, і його значення добре зрозуміле як носієві, так і тим, хто прізвисько вигадав. Прізвиськом користується відносно невелика кількість людей... Прізвисько має найчастіше насмішкуватий, глузливий характер, і через те носій переважно не любить, коли його так називають» [7, с. 8].

На нашу думку, найбільш точним є визначення М. Я. Наливайко: «Прізвисько - це неофіційне йменування, яке дають номінатори особі чи колективові людей за індивідуальними ознаками, а також за спорідненістю і свояцтвом між носієм і членами родини для ідентифікації і конкретизації» [3, с. 7].

Одним з проблемних завдань сучасної ономастики є класифікація прізвиськ. У «Проекті української ономастичної термінології» В. В. Німчук запропонував виділяти 4 види прізвиськ: патронім - особова назва сина за іменем батька; матронім - особова назва сина за іменем матері; гінеконім - назва чоловіка за іменем дружини; андронім - назва дружини за іменем чоловіка [5, с. 25].

На думку П. П. Чучки, «ці терміни неточно відображають бажаний зміст, тому доцільно називати їх родичівськими, які характеризують іменованого опосередковано - через когось із його родичів або свояків» [10, с. 235]. Для детальної характеристики українських прізвиськ дослідник виокремлює 9 термінів:

1) патроніми - прізвиська за назвою батька;

2) матроніми - прізвиська за назвою матері;

3) пропатроніми - прізвиська за назвою діда;

4) проматроніми - прізвиська за назвою баби;

5) андроніми - прізвиська за назвою чоловіка;

6) гінеконіми - прізвиська за назвою дружини;

7) гіоніми - прізвиська за назвою сина;

8) гамброніми - прізвиська за назвою зятя;

9) адельфоніми - прізвиська за назвою брата [10, с. 235].

Переважна більшість дослідників, наприклад П. П. Чучка, Ю. К. Редько, Н. М. Шульська, М. Я. Наливайко, уважають, що прізвиська, утворені від прізвищ носіїв, є «самостійним видом прізвиськ, майже не пов'язаних з іншими, найчастіше психологічними критеріями, які лягають в основу прізвиська» [4, с. 25].

Зібрано 30 відпрізвищевих прізвиськ, утворених суфіксальним способом, що становить 22% від загальної кількості. Серед них абсолютна більшість - 26 одиниць - це неофіційні антропонши на позначення осіб жіночої статі (86%): Бакайчиха < Бакаєва, Біличка < Білик, Бовкунчиха < Бовкун, Булашка - Булах, Гавазиха < Гаваза, Даценчиха < Даценко, Дітуниха < Дітуна, Дроботунка < Дроботун, Крупенчиха < Крупенко, Куксиха < Кукса, Куличка < Кулик, Курилячка < Куриляк, Курчучка < Курчук, Морозиха < Мороз, Пехнючка < Пехньо, Пігулька < Пігуль, Прониха < Пронь, Пульваска < Пульвас, Стойчиха < Стойченко, Сторожучка < Сторожук, Супрунка < Супрун, Табунчикова (Сєня) < Табунчик, Томачка < Томак, Химичка < Химич, Чернишка < Черниш, Шостенчиха < Шостенко. У нашій картотеці зафіксовано тільки 4 чоловічих прізвиська досліджуваної підгрупи (14%): Воєводка < Воєвода, Реговець - Рега, Різничок < Різник, Таранчик < Таран.

Узявши за основу класифікацію прізвиськ професора П. П. Чучки, виокремили такі підгрупи неофіційних антропонімів:

1) андроніми (жіночі прізвиська, утворені від прізвища чоловіка), усього 15 власних назв, що становить 50% у межах досліджуваної групи: Бакайчиха < Бакаєва, Біличка < Білик, Бовкунчиха < Бовкун, Булашка < Булах, Гавазиха < Гаваза, Даценчиха < Даценко, Дітуниха < Дітуна, Куличка < Кулик, Пігулька < Пігуль, Стойчиха < Стойченко, Сторожучка < Сторожук, Супрунка < Супрун, Табунчикова (Сєня) < Табунчик, Химичка < Химич, Шостенчиха < Шостенко;

2) патроніми (жіночі та чоловічі прізвиська, утворені від прізвища батька), 12 прикладів - 40% серед зібраних відпрізвищевих дериватів; варто зазначити, що до цієї підгрупи входять усі чоловічі неофіційні антропоніми, які побутують у селі Нерубайці Новоархангельського району Кіровоградської області: Воєводка <Воєвода, Дроботунка < Дроботун, Крупенчиха < Крупенко, Куксиха < Кукса, Курилячка < Куриляк, Морозиха < Мороз, Пехнючка < Пехньо, Пульваска < Пульвас, Реговець < Рега, Різничок < Різник, Таранчик < Таран, Чернишка < Черниш;

3) пропатроніми (жіночі прізвиська, утворені від прізвища діда), усього зафіксовано 2 пропріативи, що становить 6,7% від усіх розгляданих назв: Курчучка < Курчук, Прониха < Пронь;

4) матроніми (жіноче прізвисько, утворене від прізвища матері), засвідчено тільки 1 власну неофіційну назву на позначення особи жіночої статі, це становить 3,3%: Томачка < Томак.

Однією з важливих проблем сучасної ономастики є здійснення словотвірного аналізу неофіційного антропонімікону окремих регіонів. Дослідниця Н. М. Шульська зауважує, що «українська антропонімія не має спеціальних прізвищевих словотвірних засобів, вона використовує системні можливості української мови і пристосовує їх до ономастичної системи, враховуючи при цьому її можливості і потреби» [11, с. 45]. Однак прізвиська як підклас антропонімів є системно організованою сукупністю онімів, адже мають власну специфіку в галузі деривації. Мовознавчиня М. Я. Плющ уважає, що «завдяки словотворенню словниковий склад мови залишається відкритою динамічною системою» [6, с. 20]. На думку І. І. Ковалика, серед морфологічних способів словотворення афіксальний є найпоширенішим і найпродуктивнішим в українській та інших слов'янських мовах, він «полягає у з'єднуванні афіксальних морфем з кореневою частиною слова в одне слово за певними тенденціями, що існують у мові на різних етапах її розвитку» [2, с. 19].

Найбільш продуктивним морфологічним способом творення відпрізвищевих неофіційних антропонімів на позначення осіб жіночої та чоловічої статі в селі Нерубайці Новоархангельського району Кіровоградської області є суфіксальний.

Серед неофіційних особових найменувань, утворених суфіксальним способом від офіційних прізвищ, найбільше зафіксовано жіночих прізвиськ із суфіксами -к- та -их-. За допомогою першого словотворчого афікса утворено 14 досліджуваних одиниць, що становить 46,8%: Біличка, Булашка, Воєводка, Дроботунка, Куличка, Курилячка, Курчучка, Пульваска, Сторожучка, Супрунка, Томачка, Химичка, Чернишка. Серед перерахованих дериватів засвідчено 1 найменування на позначення особи чоловічої статі - Воєводка, утворене від прізвища батька Воєвода, що є іменником чоловічого роду І відміни. Другим за частотністю використання в прізвиськах у досліджуваному регіоні є суфікс -их-, усього з ним зафіксовано 9 прикладів на позначення виключно людей жіночої статі, що становить 30%: Бовкунчиха, Гавазиха, Даценчиха, Дітуниха, Куксиха, Морозиха, Прониха. Деякі дослідники не вважають подібні утворення прізвиськами, виділяючи в особливу групу андронімів (П. Т. Поротников), інші ж учені характеризують їх як генесіологічні, що стоять ближче до оцінно-характеризувальних (З. П. Нікулін, С. С. Аксьонов). В акті комунікації антропонімні утворення набувають суб'єктивної експресії, унаслідок чого сприймаються як емоційно чи експресивно забарвлені. До того ж, такі назви часто продовжують функціонувати в другому і третьому поколіннях як особливі звичні маркери на позначення осіб цілого роду.

Деривати із суфіксами -к- та -их- використовують переважно в уснорозмовному мовленні. Вони частіше сприймаються як емоційно-експресивні назви (знижене забарвлення із жартівливими, зневажливими чи фамільярними відтінками), рідше - як нейтральні найменування. Із цього випливає, що емоційне забарвлення - одна з особливостей відпрізвищевих прізвиськ, призначених для певного кола мовців.

Малопродуктивним у досліджуваному регіоні є творення прізвиськ-фенімітивів за допомогою суфіксів -чих- та -учк- (відповідно: 2 назви - 6,7%, 1 назва - 3,3%): Бакайчиха, Бовкунчиха; Пехнючка.

Засвідчено також прикметникову суфіксацію. Тільки в одному випадку за допомогою суфікса -ов- (дериваційного форманта -ов(а)) утворено в якості прізвиська присвійний прикметник жіночого роду Табунчикова (3,3%), який виконує функції іменника внаслідок явища субстантивації. У цьому випадку варто кваліфікувати словотвірний синкретизм, тобто утворення похідного слова двома способами: морфологічним суфіксальним та неморфологічним морфолого-синтаксичним.

Для прізвиськ на позначення істот чоловічого роду використано зменшено-пестливі суфікси -ок-, -чик- та нейтральний -овець- (по 1 прикладу, це становить по 3,3%), що характеризуються меншою експресивністю порівняно із суфіксами -оньк, -еньк- тощо: Реговець, Різничок, Таранчик.

Варто звернути увагу на морфонологічні явища на морфемному рівні при словотворенні. Для відпрізвищевих прізвиськ характерні чергування твердої та м'якої приголосних фонем /н/ - /н'/: Прониха < Пронь. Крім того, засвідчено чергування задньоязикових /к/, /х/ з передньоязиковими альвеолярними шиплячими /ч/, /ш/: Булашка < Булах, Різничок < Різник, Сторожучка < Сторожук, Томачка < Томак.

Залежно від руху наголосу прізвиська, утворені від офіційних прізвищ суфіксальним способом, можна поділити на чотири групи:

1) прізвиська, що мають наголос постійно на основі: Воєводка < Воєвода, Реговець < Рега, Бакайчиха < Бакаєва, Біличка < Білик, Дітуниха < Дітуна, Дроботунка < Дроботун, Крупенчиха < Крупенко, Куксиха < Кукса.

2) прізвиська, що мають постійний наголос на суфіксі: Дроботунка < Дроботун, Крупенчиха < Крупенко, Курилячка < Куриляк, Сторожучка < Сторожук, Шостенчиха < Шостенко.

3) прізвиська, у яких при словотворенні наголос переміщено з твірної основи на словотворчий суфікс: Різничок < Різник, Морозиха < Мороз,, Прониха < Пронь.

4) прізвиська, у яких наголос із закінчення в офіційному прізвищі перейшов на суфікс у новоутвореному прізвиську: Пехнючка < Пехньо.

Отже, аналіз сучасних неофіційних найменувань села Нерубайки Новоархангельського району Кіровоградської області, показав, що суфіксація - це найпродуктивніший спосіб творення прізвиськ від офіційних прізвищ. За родовою спорідненістю твірного слова виокремлено 4 групи дериватів: андроніми, патроніми, пропатроніми, матроніми. Для творення андронімів на позначення жіночих прізвиськ з емоційно- експресивним забарвленням найбільш продуктивними є суфікси -к- та -их-. Спорадично засвідчено -чих-, -учк-, формант -ов(а). Серед чоловічих патронімних словотворчих засобів виявлено зменшувально-пестливі суфікси -ок-, -чик-, -к- та нейтральний -овець. Засвідчено чергування твердої та м'якої приголосних фонем /н/ - /н'/, задньоязикових /к/, /х/ з передньоязиковими /ч/, /ш/ та зміну наголосу в похідній лексемі при словотворенні.

прізвисько лексика семантичний словотвірний

Бібліографія

1. Етимологічно-семантичний словник української мови [у 4 т.] / Митрополит Іларіон ; за ред. Ю. Мулика-Луцика / Інститут дослідів Волині ; ч. 39. Вінніпеґ: Волинь, 1995. Т. 4. 557 с.

2. Ковалик І. І. Вчення про словотвір. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1961. 81 с.

3. Наливайко М. Я. Неофіційна антропонімія Львівщини: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: 10.02.01. Київ, 2011. 19 с.

4. Николаев И. Л., Мещерякова Т. Б. О моделях прозвищного словообразования. Вопросы русского языкознания. Душанбе, 1973. С. 24-29.

5. Німчук В. В. Українська ономастична термінологія (Проект). Повідомлення української ономастичної комісії. Київ: Наук. думка, 1966. Вип. І. С. 24-43.

6. Плющ М. Я. Граматика української мови: підручник: у 2 ч. Київ: Вища школа, 2005. - Ч. 1: Морфеміка. Словотвір. Морфологія. 286 с.

7. Редько Ю. К Словник сучасних українських прізвищ: у 2-х т. Львів: НТШ, 2007. 1438 с.

8. Сучасний тлумачний словник української мови / за ред. В. Дубичинського. Київ: Школа, 2011. 1008 с.

9. Трійняк І. І Словник українських імен. Київ: Довіра, 2005. 509 с.

10. Чучка П. П. Антропонімія Закарпаття: дис. докт. філол. наук: 10.02.01. Київ, 1969. 671 с.

11. Шульська Н. М. Неофіційна антропонімія Західного Полісся: дис. канд. філол. наук: 10.02.01. Луцьк, 2011. 339 с.

Размещено на Allbest.ru