Семантичні групи вставних одиниць у творі О. Довженка "Зачарована Десна"

Размещено на http://www.allbest.ru/

СЕМАНТИЧНІ ГРУПИ ВСТАВНИХ ОДИНИЦЬ У ТВОРІ О. ДОВЖЕНКА «ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА»

Ірина Кругленко

(студентка II курсу другого (магістерського )рівня вищої освіти факультету філології та журналістики)

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Огарєнко Т. А.

Твори О. Довженка викликають інтерес дослідників Мовна манера письменника, на думку більшості дослідників, своєрідна й неповторна, тому глибоке вивчення всіх рівнів творчої спадщини автора дасть можливість пізнати феномен відомого письменника.

Мета статті - визначити семантичні групи вставних конструкцій у творі О. Довженка «Зачарована Десна».

Завдання:

1. Вивчити підходи до трактування вставних одиниць у науковій літературі.

2. З'ясувати найпоширеніші класифікації вставних конструкцій.

3. Виокремити в тексті кіноповісті речення, ускладнені вставними одиницями.

4. Проаналізувати визначені в тексті синтаксично ізольовані компоненти за семантикою.

У лінгвістиці усталилась думка про те, що вставні конструкції як мовні одиниці є синтаксично ізольованими. Вставні елементи в мові досліджувала низка вчених: Ф. І. Буслаєв, Д. М. Овсянико-Куликовський, О. М. Пєшковський, О. О. Шахматов, О. Г. Руднєв, В. В. Виноградов та ін.

Поняття вставних слів виникло разом із вченням про скорочені й стягнені речення. На думку Ф. І. Буслаєва, речення могли не тільки скорочуватись, а й вставлятися. Вставлення речень відбувається на основі підрядності, тобто замість складнопідрядного утворюється просте зі вставним словом [5, с. 376]. Таким чином, мовознавець вставні слова називав вставними реченнями, оскільки визначав їх за походженням (генетично). Також учений зазначав, що вставні речення вживаються „без всякого видимого граматичного зв'язку”, „в розумінні окремої частини мови” [1, с. 281, 285].

Думку Ф. І. Буслаєва про те, що вставні конструкції утворились із самостійних речень, поглиблювали та уточнювали інші вчені.

Наприклад, О. О. Шахматов у своїй праці „Синтаксис русского языка” вставні слова поділяє на два типи: 1) що беруть свій початок з односкладних речень - означено-особових, безособових, інфінітивних, прислівникових, підметових; 2) що беруть свій початок з двоскладних речень - узгоджених чи неузгоджених [6, с. 266].

Більшість учених, зокрема Ф. І. Буслаєв, О. О. Шахматов, Д. М. Овсянико-Куликовський, В. В. Виноградов та інші, зараховували вставлені конструкції до синтаксично ізольованих.

Деякі мовознавці мали протилежну думку, вони відносили вставні конструкції до членів речення. Наприклад, О. Г. Руднєв доводить, що вставні слова - члени речення, бо вони пов'язуються з реченням особливим зв'язком - співвідносним. Є. В. Кротевич називає зв'язок вставних слів з реченням включенням, а вставні слова - супутніми членами речення [5, с. 377].

Таким чином, у лінгвістиці існує два основних погляди на синтаксичну роль вставних одиниць: література текст речення семантика

1) вставні одиниці стоять поза реченням і не є його членами, оскільки не підпадають під жоден із типів граматичного зв'язку - узгодження, керування чи прилягання; 2) вставні елементи мають синтаксичний зв'язок з реченням: мають характерний граматичний зв'язок.

Значні напрацювання в дослідженні вставних одиниць належать В. В. Виноградову, який в академічній „Грамматике русского языка” пропонує думку, що й зараз посідає провідне місце в більшості праць російської й української мов. Вставні слова визначаються як такі, що синтаксично не пов'язані з реченням і виражають ставлення мовця до висловленого. Вони характеризуються з морфологічного і семантичного боків. Виділяються два морфологічні типи вставних слів - іменні і дієслівні. За значенням вставні слова поділяються на 8 груп. Ідеться не тільки про вставні слова, словосполучення, а й про вставні речення. Цікавим є положення про те, що «вставні слова і вставні сполучення слів належать або до речення в цілому, або до окремих його частин чи членів [4, с. 377].

Традиційного погляду щодо вставних одиниць дотримуються й автори сучасних посібників, наприклад, О. Д. Пономарів зазначає, що вставні конструкції (слова, словосполучення і речення) виражають ставлення мовця до висловленої ним думки. Вони не виступають членами речення, тобто граматично не пов'язані з іншими словами, але мають змістовий зв'язок із реченням: „Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось... " (Л. Костенко); „Звісно, досягнуті показники - не межа" (газ.).

Таким чином, вставні конструкції (слова, словосполучення, речення) - граматично не пов'язані з реченням мовні одиниці, що виражають ставлення мовців до висловлюваного в реченні, певну емоційну оцінну його, вказівку на джерело думки, порядок повідомлення, тобто виражають різні модальні значення.

На синхронічному зрізі учені виділяють такі типи вставних конструкцій:

- за структурним принципом: вставні слова, вставні словосполучення та вставні речення;

- за значенням: 6 груп (О. Д. Пономарів, К. Ф. Шульжук), 7 груп (С. Л. Ковтюх, С. П. Дудик), 8 груп (С. П. Бевзенко);

- за частиномовною належністю та морфологічним оформленням.

Варто розглянути декілька класифікацій за семантикою. Наприклад, К. Ф. Шульжук, ґрунтуючись на семантиці та оцінці повідомлюваного, що міститься у вставних одиницях, виділяє такі групи вставних компонентів:

1) вставні слова, словосполучення й речення, що виражають ступінь вірогідності повідомлюваного (так звана гіпотетична та констатуюча модальність, що передається словами типу мабуть, певно, може, видно, здається, очевидно, безумовно, безперечно, дійсно, справді, природно, певна річ, правду кажучи і т. ін.);

2) вставні одиниці, що передають зв'язок думок, послідовність їх викладу чи логічне завершення цього викладу (таким чином, словом, до речі, по-перше, головне, нарешті, навпаки, зокрема, однак, в усякому разі та ін.);

3) вставні слова, словосполучення і речення на позначення джерела повідомлення (за словами..., на думку..., по-моєму, за повідомленням..., кажуть, за висловом... тощо);

4) вставні компоненти, що виражають емоційний стан мовця, його почуття (на лихо, на горе, на жаль, на біду, на радість, як на гріх, на диво та ін.);

5) вставні слова, словосполучення і речення на позначення характеру висловлення, способу передачі думки та її оформлення (так би мовити, іншими словами, власне кажучи, сказати по правді, правду кажучи та ін.);

6) вставні слова, словосполучення і речення, що передають звернення до співбесідника і вживаються з метою привернення уваги читача (слухача) (даруйте, вибачте, пам'ятаєте, відчуваєте, бачиш, чуєш і т. ін.) [7, с. 168, 169].

Більш повну класифікацію подає С. П. Дудик, окремо виділяючи семантичні групи вставних слів та словосполучень і речень. Вставні слова та сполучення слів поділено на семантико-функціональні різновиди залежно від значення, яке вони виражають:

1. Оцінка повідомлюваного з погляду його достовірності:

а)упевненість когось у комусь або чомусь, вірогідність, імовірність чогось: безперечно, безумовно, справді, без сумніву, без усякого сумніву, зрозуміло, природно, ясно, правда, щоправда, звичайно, звісно, правду кажучи, розуміється, признатися, само собою, природно, як відомо, немає сумніву, ясна річ, певна річ, звісна річ, слово честі, сподіваюсь, вважаю та ін. ;

б)невпевненість у комусь або чомусь, неймовірність чогось, припущення, намір: може, а може, можливо, мабуть, напевно, певно, напевне, видно, як здається, здається, здавалося б, видається, імовірно, може бути, либонь, очевидно, очевидячки тощо;

2. Звичність повідомлюваних фактів для мовців: бува (буває), трапляється, за звичаєм, як водиться;

3. Емоційна оцінка мовцем того, про що йдеться в реченні, почуття мовця (радість, здивування, задоволення, жаль, невдоволення тощо): на щастя, на жаль, на превеликий жаль, шкода, на сором, як на зло, власне кажучи, чого доброго, нівроку, як на лихо, на радість, як не дивно, правду кажучи, на подив, на прикрість, от лишенько моє, на біду, дивна річ, звісна річ, воля твоя (ваша), м'яко кажучи, грішним ділом, так би мовити, певним (деяким) чином, деяким способом, чого доброго, нічого гріха таїти, ніби навмисне, як на біду, от тобі й маєш, хвалити долю тощо; Джерело повідомлення: по-моєму, на мою думку, на думку (чию?), по-твоєму, на мій погляд, по мені, по-вашому, за вченням, за висловом, за виразом, за переказом, за прислів'ям, за слухами, за даними, за повідомленням, за моїм переконанням;

4. Порядок думок, зв'язок між ними: по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, з іншого боку, зокрема, словом, одним словом, простіше кажучи, наприклад, приміром, до речі, крім того, головне, нарешті, взагалі, зрештою, врешті, навпаки, виходить, значить, таким чином, отже, у всякому разі;

5. Активізація висловленої реченням думки; це переважно дієслівні форми вставності, які на чомусь наголошують, щось обмежують, уточнюють, пояснюють тощо: скажімо, відверто кажучи, правду кажучи, м'яко кажучи, між нами кажучи, здавалося, чуєш, чуєте, знаєш, знайте, знай, знайте, бачите, даруйте, погодьтесь, припустімо, слово честі та ін. ;

6. Узагальнення, вказівка на те, що сказаним у реченні що-небудь підсумовується: отже, таким чином, виходить, значить, загалом кажучи, а взагалі, зрештою, словом, одним словом тощо [3, с. 227, 228].

З приводу вставних речень автор зазначає, що вони виконують ті самі функції, що й вставні слова і сполучення слів, тобто можуть вказувати на достовірність і перебіг дії, джерело висловлювання, можуть надавати всьому реченню певної емоційності, встановлювати зв'язок між реченням, до якого входять, і попереднім чи наступним, виражати певний заклик або звернення до співрозмовника тощо.

О. Довженко продуктивно вживає вставні конструкції різних семантичних груп у кіноповісті «Зачарована Десна». Розповідь ведеться від першої особи, окрім того, автор зображує побутові картини сільського життя, тому найпродуктивнішими є вставні одиниці, які характерні для розмовно-побутового стилю. Переважна частина компонентів виражають гіпотетичну та констатуючу модальність, як-от: може (а може), мабуть, очевидно, напевно, певно, здається.: Може, мені тут би й повикручувало руки й ноги, коли б раптом не почувсь з погребні лагідний голос діда, що прокинувся од бабиних молитов (2, с. 436); І вони тоді довго й повільно, ніби линучи в безмежну далечінь часу, на сімсот, може, літ, виспівують мені талан (2, с. 468); Щовесни отак мокне, мабуть, уже з тисячу літ, і чорт їх не витопить і не вижене звідти (2, с. 454); Учитель Леонтій Созонович Опанасенко, старий уже, нервовий і сердитий, очевидно, чоловік, носив золоті гудзики й кокарду (2, с. 468); Явися тоді йому у всій своїй силі, напевно, батько кинувсь би і прохромив його вилами або зарубав сокирою (2, с. 445); Він, певно, одвалився якось й загубивсь у траві (2, с. 463). Компоненти на позначення невпевненості, припущення посідають різну позицію в речення, можуть вживатися на початку і в середині синтаксичних одиниць, наприклад: Може, й так (2, с. 464); Може, перейти до коней? (2, с. 466); Уздрівши здалека весь наш рід і хату, він упав додолу і повз до нас кроків, може, сто на животі, перекидаючись на спину і голосно плачучи від повноти щастя, мов блудний син у святому письмі (2, с. 465); Сидячи на стріхах з несвяченими пасками серед потопленої худоби, віруючі, очевидно, хотіли, щоб бог був трохи уважнішим до створеного ним світу (2, с. 452); Почувши, певно, нюхом бабин мертвий дух, сліпці безпомилково звертають з великої дороги в нашу вуличку і зразу починають співать... (2, с. 448).

Модальне значення впевненості передається вставними словами правда, звичайно, справді (і справді), наприклад: І справді, в нижньому правому кутку картини у диявола в руках сидів дід (2, с. 438); І я був неправий, звичайно (2, с. 455).

Досить продуктивно вживаються вставні компоненти, що мають значення джерела повідомлення. Частими є стилістично марковані варіанти кажуть, казали, наприклад: Казали, він знав таке слово (2, с. 433); Віз наш увесь дерев'яний: дід і прадід були чумаками, а чумаки не любили заліза, бо воно, казали, притягує грім (2, с. 456); Кажуть, п'яному море по коліна (2, с. 451). Залежно від позиції вставний компонент відноситься до конкретного слова чи до всієї синтаксичної конструкції в цілому.

Особливістю повісті «Зачарована Десна» є розповідь від першої особи, тому й джерелом інформації досить часто виявляється особа оповідача, що реалізується в таких вставних одиницях, як кажу, думаю, пригадую, наприклад: І росло ще, пригадую, багато тютюну, в якому ми, маленькі, ходили, мов у лісі, в якому пізнали перші мозолі на дитячих руках (2, с. 431); Отак міркуючи собі, поволі затулив, кажу я, очі і вже почав рости (2, с. 444); Тут над левом, думаю, пора поставити крапку і перейти до опису домашніх тварин, бо вже почувається якась непевність у пері: вже наближаються редактори до мене (2, с. 464). Типовою для конструкцій зі значенням джерела повідомлення у творі є форма вставного речення: Звали нашого діда, як я вже потім довідавсь, Семеном (2, с. 432); Він дозволяв це робити і дивився на нас, малих, з подякою і, як нам здавалося, з любов 'ю (2, с. 467).

Логічній упорядкованості мовлення сприяє вживання вставних компонентів до речі, зрештою, нарешті, отже, отож, крім того, з другого ж боку тощо. Структурною особливістю речень із синтаксично ізольованими одиницями, що позначають послідовність викладу, зв'язок думок, логічну завершеність, є переважно препозитивне розташування цих компонентів, наприклад: Зрештою, мати крадькома таки знищила псалтир (2, с. 432); Отже, кинувшись через тютюн у сад, прабаба бухнулась з розгону на коліна (2, с. 435); Крім того, Оврамова душа любила молочні плівки і здирала їх з гладишок у погребі і в коморі (2, с. 438); Отже, на чому ми спинились? (2, с. 450). Інтерпозитивні вставні слова із зазначеною семантикою також трапляються: Він ненавидів старців, крім того, йому хотілось прислужитися батькові, що теж ненавидів жебрацтво (2, с. 448);... зітхав він лагідно, коли подорожній, нарешті, зникав у кущах (2, с. 433).

Для розмовного стилю типовими є вставні слова, словосполучення і речення на позначення характеру висловлення, способу передачі думки та її оформлення. Побутовий зміст кіноповісті сприяє продуктивному введенню подібних компонентів у текст, як-от: А сад, було, як зацвіте весною! (2, с. 431); Це була, так би мовити, наша фамільна ворона (2, с. 461); Нічого казати, розумний був, добрий пес (2, с. 466); Так, звиніть, це мій хлопець, чи, сказати б, ребятьонок меншенький... (2, с. 469). Завдяки цим одиницям створюється неповторний колорит народного мовлення.

Для передачі атмосфери українського села, увиразнення мовлення героїв письменник уводить у речення вставні одиниці з етикетним значенням, підкреслюючи природну народну культуру, наприклад: Заходьте, будь ласка, не питаючись, - можна? (2, с. 437); Моє багатство не дозволяє купити мені нові, пробачте, чоботи (2, с. 449); Не скаже, звиняйте, малий ще (2, с. 470).

Аналіз тексту виявив специфічні моменти у вживанні вставних компонентів: досить часто О. Довженко вводить вставні одиниці в контактні, сусідні речення, до того ж, ці структури можуть мати як однаков у семантику, так й антонімічну, водночас виражаючи спільний зміст, наприклад: І справді, в нижньому правому кутку картини у диявола в руках сидів дід. Правда, він не дуже був схожий на нашого діда, бо був голий, як у бані, і борода була в нього не біла, а руда, присмалена вогнем, а волосся на голові стояло сторч і аж цвірчало в полум 'ї (2, с. 438); Мабуть, вже й на них перевід приходить... Справді, два деркачі, що почали перегукуватися в траві над Десною, раптом притихли, немов почуваючи, що мова йде про їхню деркацьку долю (2, с. 459).

Таким чином, у кіноповісті «Зачарована Десна» О. Довженко вживає вставні слова, словосполучення й речення різних семантичних груп. Зі стилістичною метою для характеристики героїв уводяться вставні одиниці етикетної семантики. Аналіз виявив, що найпродуктивнішими є вставні конструкції із значенням гіпотетичної та констатуючої модальності.

Бібліографія

1. Буслаев Ф. И. Историческая грамматика русского языка / Ф. И. Буслаєв. - М.: Учпедгиз, 1959. - 732 с.

2. Довженко О. Кіноповісті. Оповідання / О. Довженко. - К.: Наукова думка, 1986. - 710 с.

3. Дудик П. С. Синтаксис української мови: [підручник] / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук. - К.: ВЦ „Академія”, 2010. - 384 с.

4. Русская грамматика. Синтаксис / редкол.: Н. Ю. Шведова, Н. Д. Арутюнова, А. В. Бондарко и др. - М.: Наука, 1980. - 667 с.

5. Слинько І. I. Синтаксис сучасної української літературної мови: Проблемні питання: [навч. посібник] / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. - К.: Вища школа, 1994. - 670 с.

6. Шахматов А. А. Синтаксис русского языка / А. А. Шахматов. - М.: Эдиториал УРСС, 2001. - 624 с.

7. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови: [підручник] / К. Ф. Шульжук. - К.: ВЦ „Академія” 2004. - 408 с.

Размещено на Allbest.ru