"Велесова книга" як синтез творчості предків і сучасників

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Велесова книга” як синтез творчості предків і сучасників

В. Фещук, студ.

У статті вперше досліджується дохристиянська пам'ятка "Велесова Книга" як синтез творчості предків і сучасників. На основі такого методичного підходу формулюється висновок про суттєву відмінність між змістом оригіналу та сучасними перекладами, стверджується, що текст твору формувався протягом багатьох століть і різними авторами.

Велесова книга (далі - ВК), донедавна відома лише окремим, і то налаштованим проти неї літературознавцям, за роки незалежності України стала чи не найпопулярнішим предметом досліджень серед найдавніших пам'яток літератури наших предків. Полеміка стосовно її автентичності набула чималого масштабу, проте поза дюжиною гучних слів, кинутих у бік книги, дослідникам так і не вдалось об'єктивно визначити ідейно- тематичний зміст пам'ятки, а у плані аналізу книги як реального літературного твору досі залишається чимало білих плям.

Мета дослідження полягає в аналізі текстологічних особливостей твору і включає в себе: виявлення мовних особливостей твору в різних перекладах книги та порівняльний аналіз російського та українського перекладів на предмет інтерпретації тексту. Також вважаємо важливим визначення ідейно-тематичного змісту твору, зокрема зіставлення подій, описаних у творі з фактами та підтвердження асоціативності окремих цитат із творами українських письменників та науковців. Цей порівняльний аналіз ідейних особливостей твору, вважаємо за необхідне обґрунтувати власні висновки щодо автентичності пам'ятки, а саме розробити власні аргументи та новаторську позицію стосовно походження пам'ятки.

Дослідженням Книги Велеса нині займаються сходознавець С. Наливайко, письменник В. Шевчук, літературознавець Г. Кло- чек, релігієзнавець і кандидат філософських наук Г. Лозко. Слід наголосити на масштабності дослідження Галини Лозко - "Ве- лесова книга. Волховник", що вміщує не тільки релігієзнавчий аналіз книги та детальне трактування образів, а й спеціальний словник влесовиці на 8,5 тис. слів [7, 395-469].

Найгостріші дискусії у вивченні ВК точаться навколо її автентичності. Чи не найголовнішою проблемою при цьому постає той факт, що, крім першовідкривача Миролюбова, оригінал пам'ятки ніхто не бачив. Противники справжності книги вважають її або підробкою А. І. Сулакадзєва початку 19 століття (Л. П. Жуковська), або творчістю самого Ю. Миролюбова (О. В. Творогов). До цієї думки схиляється більшість науковців- славістів, зокрема академік Б. Рибаков, журналіст Ю. Рудниць- кий, академік НАНУ Г. Півторак, дослідник Л. Шульман та ін. Прихильниками автентичності пам'ятки є В. Яременко, В. Шевчук, С. Піддубний, М. Костенко, О. Білодід, Г. Клочек, Г. Лозко. Називаючи ВК фундаментальною працею зі слов'янської міфології, вони мотивують свою позицію наявністю величезного культурного нашарування у книзі та специфічної абетки (27 літер), в якій було 9 слов'янських (б, ж, ш, щ, ч, ц, ь, у, йа (я), перемішаних з грецькими. велесова книга мовний

На нашу думку, при розгляді контроверсійних питань української літератури, таких як Велесова Книга, дуже важливо формувати думку про книгу саме з власних наукових спостережень, не піддаючись при цьому впливу сторонніх суджень, що можуть істотно затушовувати суть наявною суб'єктивністю.

Більшість дослідників одноголосно акцентують увагу на тому, що ВК виступає саме релігійною пам'яткою, яка фіксує міфологію наших предків. Проте вважаємо, що релігійність книги - це лише зовнішня оболонка, ідейне скло, через яке відбувається виклад основного - історії та міфології. Уважно читаючи книгу, можна помітити, що у ній майже відсутні конкретні трактування тих чи інших обрядів, на другорядному плані розташовані язичницькі повчання. Релігійною можна вважати лише першу частину кожного розділу книги, далі власне моли- тослов стає лише певним заспівом до основного - викладу своєрідної історії чи міфології. Ми не можемо однозначно назвати цей твір історичним, оскільки, як і хронологія подій (згідно з якою Київ був створений ще 2700 років тому), так і достовірність окремих місць (таких міст як: Ворензенць, Іронь, Карань, Голунь) є доволі сумнівними. Разом із тим вважати твір суто міфологічним теж складно. Чому? Адже простіше було б назвати "Велесову книгу" українським варіантом "Іліади" і не зациклюватись ані на її достовірності, ані на її походженні. Але беззаперечно характеризувати твір як первісну слов'янську "Ма- хабхарату" не так уже і просто. Хоча б з огляду на специфічну ідейність книги. На перший погляд, можна помітити одну цікаву особливість - націоналістичних ідей у книзі епохи становлення руської державності не менше, ніж у працях С.Єфремова. Ідея захисту від асиміляції релігії та власне народу є провідною і спонукає нас ставити під сумнів автентичність пам'ятки. Зіставляючи цю ідею з реальним становищем слов'ян на початку їхнього державотворення, не можна не помітити неприродність цієї ідеї, що висвітлювала могутніх русичів, чиї землі називали "гердерикою" ("країною міст"), як "гнаних і голодних". Не можна однозначно сказати, що книга є фальсифікатом і повністю "штучно" віднесена до Х ст., хоча б з огляду на величезну кількість інформації, вміщеній у ній. Проте, той факт, що книга була принаймі "підкоригована" для "покращення" історії України, заперечувати не можна. Виходячи з того, що майже кожна дощечка містить мотиви, які суттєво випереджають час, коли книга буцімто створена, постає питання про дійсну суть і призначення пам'ятки. Багато окремих реплік, присутніх у тексті, мають чітку аналогію з тим чи іншим періодом у нашій історії, починаючи від Х і закінчуючи серединою ХІХ століття. Наявні боги, персонажі та події виступають лише символами, в яких уміщена суть - розповідь про тисячолітню боротьбу українського народу із різноманітними загарбниками. Підтверджуємо цю гіпотезу відповідними цитатами:

"Хіба ми можемо ділитися до безконечності? Бо та Русь має бути єдина, а не десять" (ця і ряд наступних цитат подані за книгою Лоско Г. С. "Велесова книга. Волховник"). Ця цитата ймовірно відображає період князівських міжусобиць другої пол. ХІ-ХІІ ст. Мотив єдності Русі був неймовірно актуальним для даного проміжку часу та яскраво проявився у творчості Нестора Літописця. Ця фраза аж ніяк не може стосуватись саме ІХ ст, тобто орієнтовного часу створення Велесової Книги, адже на той період поняття державної єдності не існувало.

"Не худоба ми, а русичі, то є деякому наука - знати це". В цій цитаті простежується національна самоідентифікація, що не було характерним для ІХст. Цікавим є зіставлення слів "русич" - худоба, адже саме холопами (що з польської - худоба) називали підневільних русичів у період піку польської експансії українського селянства 17-18 ст.

"Питають нас народи, хто ми. А ми відповідаємо, що ми люди нерозумного краю, і правлять нами греки і варяги. То що ми скажемо дітям нашим?" Цю фразу ми відносимо до ХІХ ст., періоду, коли Україна була розділена двома імперіями Австрійською та Російською. "Греки і варяги" - це пряма асоціація до австрійців та росіян. Адже якщо враховувати реальні факти історії, наші предки не зазнавали від греків жодних утисків, а навпаки, самі зачасту асимілювали їх.

" Від ранку до ранку бачимо, як зло діється на Русі, а чекаємо, що буде добре. А то не буде інакше, якщо сили свої не згуртуємо і не візьмемо мету одну до мислі нашої". В цьому уривку може простежуватися пряма асоціація з панщиною ("зло діється на Русі", "чекаєм що все буде добре") та подальшими революціями 1848 року "якщо сили свої не згуртуємо і не візьмемо мету одну до мислі нашої".

У вище зазначених цитатах ми чітко прослідковуємо хронологічну послідовність викладу історії України, починаючи з ХІ ст. і закінчуючи серединою ХІХ ст. Відповідно, складається враження, що автор книги або ж володів неймовірними здібностями передбачення чи прогнозування подій, або ж уже знав про ці події, тобто жив у ХІХ ст. Сумнівною видається і потужна філософська база твору, часто присутні питання, звідки походить народ, до чого призведуть теперішні події, якою має бути держава, нація. Подібна тематика не є характерною для творчості та світогляду давніх слов'ян, хоча б з огляду на їх історію. Справа в тому, що наприкінці І тисячоліття нашої ери український (чи вірніше руський) етнос як такий був ще абсолютно не- сформований, система моральних принципів та ідеалів були доволі умовними і культурний розвиток не відрізнявся особливими здобутками. Якщо Греція, обстоюючи авторство Гомера у "Іліаді", могла чітко аргументувати свою позицію винятковою інтелектуальною базою еллінів, то у нас, на жаль, таких аргументів немає. Таким чином, ми у праві говорити, що фактично наш народ на початку свого розвитку не мав відповідних передумов і можливостей для створення такого потужного історико- релігійного твору, як "Велесова Книга".

Але разом з тим - чи можна безкомпромісно стверджувати, що ВК є абсолютною підробкою? Адже логічно постає питання - якщо пам'ятка вважається не автентичною, чим пояснити неймовірну складність виконання самої роботи (випалені літери на дерев'яних дощечках, вік яких непросто підробити), наявність багатошарового культурного підгрунтя, певної алогічності у структурі викладу матеріалу, що повністю відповідає язичницькому світогляду. Можна припустити, що не весь твір був підробкою. Маючи від дощечок лише декілька непевних фотографій, чи можемо ми бути упевнені, що текст випалений на них, і переклад Сулукадзева - тотожний матеріал? Можливо, перекладачі, подібно до давньоруських книжників, інтерпретували книгу відповідно до ідей сучасної їм епохи, а нам представили твір як матеріал, ретельно списаний з оригіналу? Не володіючи точною інформацією про першоджерело, не можна бути упевненим у достовірності її перепису (чи скоріше інтерпретації). А про дійсний текст Книги Велеса, якщо вона справді існувала, як і про первісну назву твору, нам доводиться лише здогадуватись.

Навколо Велесової книги не перестають точитися запеклі суперечки стосовно того, якому народу належить пам'ятка, кому випаде честь назвати її атрибутом національної культури. У такій ситуації найбільше ця суперечка стосується двох східнослов'янських народів - українського та російського. Тож аналізуючи посталу проблему, на яких підставах ми можемо упевнено називати "умовно давньоруський" твір надбанням саме української культури?

Слідів північноруських діалектів, так само як і відповідності до церковнослов'янської, канонічної мови перекладачами виявлено не було, тому "залізна" гіпотеза російських вчених "церковнослов'янське, отже російське" безперечно відпадає.

Дуалістичний характер вирішення проблеми авторства - якщо твір є оригінальним, то належав він однозначно автору з південноруських земель, хоча б з огляду на потужний розвиток цих земель у УІІІ-ІХ ст. і на помітну відсталість новгородських земель (московських земель як таких на той час ще не існувало) як єдиного осередка Росії. До того ж, у книзі чітко зазначаються землі та річки тогочасної України - Волинь, Карпати, Києград, Скіфія, Хорсун, Прип'ять, Дніпро, Дунай. Російських земель згадується значно менше: Новгород, Ільменська земля. Якщо ж твір підробка, то авторство приписують першовідкривачам Су- лукадзеву та Миролюбову, відповідно, росіянам.

Проблематика книги. За своєю ідейною спрямованістю та проблемами, порушеними у творі, книга є набагато ближчою українцям, адже мрія визволення Батьківщини є заповітною для багатьох наших великих предків. Згадаймо хоча б вічні рядки Т.Г.Шевченка "і забудеться срамотня давняя година... і світ ясний, невечірній тихо засіяє" (".І мертвим, і живим.") [8, 380] чи не перегукується з рядками з ВК "І єсть ця істина наша, що переможе темну силу і виведе нас до світлого блага"? [7] Можна простежити подібність ще й з такими рядками з "Кобзаря" "От козацтва, от гетьманства високі могили.. а то дурень розказує мертвими словами" ("Гайдамаки") [8, 75] - відповідний рядок з ВК "Даремно забули доблесні часи наші, бо куди йдемо - не відаєм" [7]; - "Коли їх не поборете тими силами, що ми несемо, то й зовсім не зможете бути" [7]; "В німецькі землі, не чужії, претеся знову" ("І мертвим, і живим...") [8, с. 374] - "ситі від ворогів тікаємо на Свередзь" [7]. Головна подібність - певна революційність характеру твору, що дозволяє нам знайти стільки подібностей не тільки з поезією Шевченка, а й з роботами таких радикально націоналістичних науковців як, скажімо, Сергій Єфремов чи навіть Дмитро Донцов.

Оскільки твір містив чимало пронаціоналістичних ідей, звідси випливає і теза про те, що і мета, і призначення Велесової Книги були безпосередньо пов'язані з утвердженням національної свідомості українців і до Росії жодного стосунку мати не могли. Можливо, книга була призначена виступити такою собі "бомбою уповільненої дії", що мала б каталізувати якщо не державотворчі процеси, то хоча б пробудження національної гідності "гнаних та голодних". "Велесова Книга" неодноразово закликає до об'єднаності та боротьби проти ворогів, тож вона мала всі шанси виступити маніфестом української незалежності, нагадати зневіреним українцям, хто вони і звідки їхнє коріння, довести їм, чому так важливо не здаватися.

При розгляді будь-якого літературного твору, навіть якщо автентичність його не доведена, слід перш за все акцентувати увагу на його впливові на суспільство. М. Грушевський пише: "Твори заслуговують увагу, коли своїм змістом чи формою характеризують словесну творчість свого часу, естетичні вимоги й провідні ідеї громадянства" [5, 55]. Ми можемо говорити про вплив даної пам'ятки на суспільство, більшою мірою сучасне, але за відсутністю безпосереднього першоджерела не можливо остаточно підтвердити достовірність ВК. Оскільки ідеї, висловлені у ній, та мотив не є природними для періоду утворення руської державності й простежується чітка аналогія описаних подій із фактами, що мали місце протягом довгого періоду Х-ХІХ ст, можна припустити, що пам'ятка є фальсифікатом. Але враховуючи багатовікове культурне нашарування книги та особливості древньої мови, якою було її створено, можемо зробити наступний висновок: книга не належить повністю ні до древніх пам'яток, ні до підробок ХІХ-ХХ ст. Відомий нам текст "Велесової Книги" є результатом симбіозу текстів як давньоруських авторів, так і перекладачів останніх століть, кожен з яких залишив у творі свій неповторний відбиток, що дало змогу говорити про ВК як про одну з найунікальніших і найхимер- ніших таємниць української літератури.

Список використаних джерел

Асов О. Велесова книга / О. Асов. - Москва ; Вече - 1992. - 416 с.

Брайчевський М. Походження слов'янської писемності. - 4-те видання / М. Брайчевський. - Київ : Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2009. - 154 с. - (Книжки викладачів НаУКМА).

Рудницький Ю. Містифікатори мимоволі / Ю. Рудницький. - Дзеркало тижня, № 13(642), 7-13 квітня 2007.

Шпоть О. "Велесова книга" - як фрагмент з історії демократії / О. Шпоть. - Київ. : ПП "Коронатор", 2006. - 62 с.

Грушевський М. Історія української літератури : в 6 т., 9 кн. / М. Грушев- ський - К., 1993- Т. 2.

Костенко М. Велесова книга у контексті слов'янської літератури / М. Костенко. - Svarga.com.ua, - 2001.

Лозко Г. Велесова Книга - Волховник / Г. Лозко. - В. - 2007. - 520 с.

Шевченко Т. Кобзар / Т. Шевченко. - К. - Богдан, 2009. - 959 с.

Размещено на Allbest.ru