Ефект зіткнення лінгвокультур (іберійський ареал у ключі історичної етнолінгвістики)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Ефект зіткнення лінгвокультур (іберійський ареал у ключі історичної етнолінгвістики)

Ніна Миколаївна Корбозерова

У статті окреслено період зародження та історичний розвиток іберійської латини доби римських, германських та арабських завоювань. З'ясовано різний ефект та наслідки від зіткнення римської та іберійської лінгвокультур, іберо-романської та германської лінгвокультур, іспанської та арабської лінгвокультур, що по-різному позначилося на подальшому соціально-політичному векторі розвитку народів півострова, в їхньому економічному та культурному житті, на долі їхніх мов. Запропоновано історичний, етнолінгвістичний та лінгвокультурологічний підходи дослідження.

Ключові слова: ефект зіткнення лінгвокультур, римські завоювання, германське вторгнення, арабська навала, народи Іберійського півострова.

Modern Spanish is a multi-ethnic, complex structured, hierarchical formation of an abstract nature that serves its communicative, cognitive, pragmatic and other needs, diverse peoples, ethnos and social groups in contemporary Spanish-speaking countries located on different continents. This language has gone the difficult way of asserting its identity and has felt the ambiguous effect of collision with other linguistic cultures in the process of socio-political, economic and cultural changes.

Keywords: the collision effect of linguistic cultures, Roman conquest, German invasion, Arab invasion, peoples of the Iberian Peninsula.

В статье обозначены период зарождения и историческое развитие иберийской латыни времен римских, германских и арабских завоеваний. Установлен разный эффект и последствия от столкновения римской и иберийской лингвокультур, иберо-романской и германской лингвокультур, испанской и арабской лингвокультур, по-разному отразилось на дальнейшем социально-политическом векторе развития народов полуострова, в их экономической и культурной жизни, на судьбы их языков. Предложено исторический, этнолингвистический и лингвокультурологический подходы исследования.

Ключевые слова: эффект столкновения лингвокультур, римские завоевания, германское вторжение, арабское нашествие, народы Иберийского полуострова.

Сучасна іспанська мова являє собою поліетнічне, складноструктуроване, ієрархічне формування абстрактного характеру, яке обслуговує у своїх комунікативних, когнітивних, прагматичних та ін. потребах різноманітні народи, етноси і соціальні угрупування у сучасних іспаномовних країнах, розташованих на різних континентах. Ця мова пройшла складний шлях утвердження своєї самобутності та відчула на собі неоднозначний ефект від зіткнення з іншими лінгвокультурами в процесі соціально-політичних, економічних, культурних змін.

Ми виходимо з того, що мова слугує головною консолідуючою силою суспільства, бере участь у складних взаємозв'язках суспільство-мова-культура та виконує одночасно ключову роль як у соціальних трансформаціях, так і в збереженні національно-культурної ідентичності. У свою чергу, культура, яка спирається на систему мови і не може без неї існувати, є вирішальним фактором [2] змін у соціальних практиках. Тому мову ми розглядаємо як своєрідну рамку для культури, а у своєму комплексі мова і культура утворюють таке складне неподільне явище, як лінгвокультура, яка притаманна певному народу, етносу, суспільству.

Актуальність статті обумовлено етнолінгвістичною, мовленнєвою та лінгвокультурною цінністю вивчення проблеми, пов'язаної з виявленням причин та наслідків при зіткненні різних лінгвокультур на різних етапах розвитку іспанської мови та недостатнім вивченням шляхів оформлення іспанського лінгвокультурного простору, а також впливу інших лінгвокультур на процеси формування іспанської мови.

Вивчення ролі та результатів романізації Іберійського півострова, впливу іберійського субстрату, германського та арабського суперстрату як найбільш значущих, які сприяли утворенню міцного мовного компонента в іспанській мові є новою й цікавою сферою в історичній, етнолінгвістичній та лінгвокультурологічній парадигмі наукових знань, що дозволяє спрямувати дослідження у культурно-мовну площину.

Мета статті виявити основне коло проблем та питань і визначити інтегровані підходи, принципи і методи дослідження, у річищі яких можливим є більш адекватне та повне розкриття тенденцій у становленні та розвитку іберійської латини та її наступниці - іспанської мови -, а також розкриття причин зіткнення іспанської, германської та арабської лінгвокультур у період Середньовіччя та вивчення соціально-політичних, культурних, мовних наслідків від цього контакту, які вплинули на подальший процес формування іспанської мови та обумовили його.

Постановка питання.

У новітній лінгвістиці ХХІ ст. на перший план виходить історична етнолінгвістика та лінгвокультурологія, які здатні зорієнтувати дослідження на виявлення національного лінгвокультурного простору, який об'єктивно зумовлений взаємопов'язаними елементами культури, мови і свідомості у межах конкретного середовища. На цей лінгвокультурний простір накладається відбиток різноманітних природних, кліматичних, соціальних, історичних факторів у своїй сукупності та у діалектичному поєднанні [9], у результаті чого цей простір перетворюється на унікальне динамічне соціальне явище. Застосування інтегрованого історичного, етнолінгвістичного та лінгвокультурологічного методу наукового дослідження дозволяють більш детально і всебічно розтлумачити безліч мовних явищ, які виникали в іспанській мові на певному етапі її розвитку або виходили зі свого ужитку. Особливо важливим є використання цього підходу дослідження в умовах здійснення мовного аналізу на широкому тлі зіткнень різних лінгвокультур, що відбуваються у результаті суспільних рухів, етнічних переселень, різного роду завоювань одних народів іншими.

Соціокультурні фактори, які детермінуються цінностями та поведінковими настановами людей, різноманітними етнічними, мовними та релігійними групами, можуть впливати на соціально-економічні процеси та на мову, змінюючи у певних ситуаціях [3] навіть її структурну організацію. Стосовно лексичних запозичень з іншої лінгвокультури, слід зважувати на існуючу у сучасному мовознавстві гіпотезу [6], згідно якої 1) при запозиченні лексичних елементів можливим є запозичення саме концептів, 2) між запозиченням концептів та запозиченням слів не існує прямої залежності, 3) запозичені концепти являють собою неоднорідну множинність та 4) запозичені концепти розпізнаються та актуалізуються за допомогою текстів або дискурсивних практик.

Первинне системне насичення іберійської лінгвокультури новими культурними реаліями відбулося в результаті римських завоювань території Іберійського півострова. Нагадаймо деякі найбільш важливі історичні факти, які в подальшому спричинили й обумовили суттєві етнокультурні та мовні зміни народів Іберійського півострова Так, зокрема, на Іберійському півострові вирішальною для розвитку іспанської мови та культури виявилася романізація (218 р. до н.е. - ІІІ ст. н.е.), яка корінним чином змінила вектор подальшого розвитку автохтонних (іберійського, кельтіберійського, тарраконського та кантабрійського) етносів. Остаточне завоювання Іберії відбулося в результаті перемоги римлян у Кантабрійській війни (29-19 до н.е.), після чого півострів опинився під повним контролем римлян і поступово почався процес асиміляції римської культури, латинської мови, яка стала основою для майбутньої іспанської мови, римських звичок, повсякденного одягу римлян, римських соціально-політичних інституцій. Іберійські міста отримали типовий муніципальний римський статус. Радикально змінився економічний устрій, було уведено рабовласництво, запущено в обіг гроші, почали свій розвиток торгівля та ремісництво, почали імітуватися римське мистецтво та архітектура. Відбулося прийняття християнства, що сприяло, з одного боку, зростанню освіченості, оформленню писемності, а з іншого, консолідації суспільства, централізації влади, інтеграції іберо-романської лінгвокультури. Проведено адміністративне реформування території Іберійського півострова, яка почала називатися Гіспанія, згідно римського права, всі міста отримали статус римського права, а мешканцям міст з 212 році н.е. надалося римське громадянство. Одначе ступінь романізації був неоднаковий в різних регіонах Гіспанії. Так, у Кантабрії культура римлян сприймалася повільніше та значно у менших обсягах, ніж, наприклад, на півдні. У I ст. н.е. Гіспанія являла собою одну з найбільш романізованих територій Римської Імперії, свідченням тому є наявність трьох Римських Імператорів іберійського походження - Траян, Адріян та Теодосій. Всі перелічені соціально-економічні, політичні, мовні, культурні передумови сприяли виникненню своєрідного гіспанського лінгвокультурного простору, в межах якого з 200 р. до н.е. по 400 р. н.е. зароджувався окремий варіант романської (або вульгарної, або іберійської) латини, а з 500 р. н.е. по 600 р. н.е. почав утверджуватися цей іберійський (або піренейський) варіант латини, який з 800 р. н.е. набрав певних обертів і перетворився вже на окрему романську мову на Іберійському півострові.

З іншого боку, на розвиток іспанської мови наклало свій відбиток вторгнення на територію півострова германських племен - вандалів, суевів та аланів - у результаті великого переселення германських народів (IV-VII ст.) та арабське (711 - 1492) завоювання Іберійського півострова у період Середньовіччя, що позначилося в іспанській мові лише у вигляді значного (арабського) або незначного (германського) суперстрату, тобто лише запозичень фонетичного, лексичного, морфологічного та синтаксичного характеру, що не змінило романського вектору розвитку, але суттєво вплинуло на гіспанську лінгвокультуру V-Х ст. У сучасній іспанській мові від зіткнення з лінгвокультурою германських племен залишилося біля 80 топонімів та невелика кількість вербалізованих компонентів, типу jabon, та деякі власні імена, як Rodrigo. Іншу картину спостерігаємо з впливом, починаючи з УШ ст., арабської лінгвокультури, від якої іспанська мова отримала понад дві тисячі слів різноманітної спрямованості та специфічні засоби паратаксичного зв'язку та стилістичного плеоназму у синтаксичній системі.

Вивчення проблеми.

Етнолінгвістика та лінгвокультурологія як дві мовознавчі галузі мають багато спільних та одночасно ряд унікальних ознак. Так, у лінгвокультурології лінгвокультурний простір визначається за різними критеріями і трактується по-різному. Найбільш вагомими вважаються інтерпретації, дотичні до нашого дослідження, а саме, синергетичного, або самодостатнього, поєднання культури та етномовної свідомості [3], символічного універсуму [5], простору конкретного соціуму [4], репрезентацій в мові фактів культури [1], семіотичної системи [8].

Етнолінгвістика має глибоку традицію дослідження і базується на відомих роботах німецьких (В. Гумбольдт) та американських (Б. Уорф, Сепір) мовознавців, основними теоретичними засадами яких є існування між мовою та культурою глибинних зв'язків. Згідно з теорією В. Гумбольдта, мова визначається як самодостатня величина, вирізняється певним світоглядом та ніби-то нав'язує себе усім носіям конкретної мови. Згідно з теорією Сепіра-Уорфа, мова первинна щодо культури і безпосередньо впливає на мислення людини переважно через стеретипізацію культурем.

Існує досить велика кількість визначень етнолінгвістики, хоча всі вони принципово зводяться до одного. Етнолінгвістика вивчає зв,язки та взаємодію між мовними, етнокультурними, етнопсихологічними факторами у функціонуванні та еволюції мови, що відкриває перспективи для подальших досліджень фактів культури в мовах народів не лише у синхронному, але й у діахронному ракурсі. Складниками етнолінгвістики вважаються етнопсихолінгвістика та лінгвокультурологія, які одночасно є самостійними мовознавчими дисциплінами у плані аналізу етносу, його мови та культури. За спостереженнями Селіванової О. О., лінгвокультурологія як мовознавча галузь другого рівня маргінальності [7, с. 260] є суміжною, з одного боку, з етнолінгвістикою, а з іншого, з соціолінгвістикою. Об'єктом етнопсихолінгвістики як складової етнолінгвістики є вивчення в мові ознак психічного та ментального складу етносу, а об'єктом лінгвокультурології є вивчення культурних, етичних та естетичних цінностей етносу. Важливими для етнолінгвістичного дослідження є також результати антропології, соціології, культурології, релігієзнавства та інших суміжних з лінгвістикою дисциплін. Тим не менше, як ми бачимо, вказані дисципліни внутрішньо дуже тісно пов'язані між собою, вони перетинаються, взаємодоповнюються та розширюють свій предмет дослідження, мають близькі об'єкти дослідження, ключові поняття та висхідні позиції для аналізу, але ніяким чином вони не дублюють і не підміняють одна одну, що допомагає отримати більш нові, вагомі, цікаві, різноманітні та достовірні результати спостережень над мовними фактами. Тому, на наш погляд, поєднання історичного, етнолінгвістичного та лнігвокультурологічного підхолів дозволить зробити більш різноманітним вивчення іспанської мови на початковому етапі та у її подальшому розвитку. Культура та свідомість будь-якого народу передається у мові морфологічними, синтаксичними, лексичними, текстовими та дискурсивними засобами.

Повертаючись до лінгвокультурного простору на Іберійському півострові на зламі тисячоліть та у середньовічний період, слід визнати найбільш продуктивним застосування теорії Сепіра-Уорфа при вивченні ролі римської суспільно-політичної, мовної та культурної гегемонії в Гіспанії, а також залишкового, субстратного та суперстратного, лінгвокультурного іберійського, германського та арабського компонента в іспанській мові, що дає змогу поглибити наші знання про природу співвіднесення між мовами та культурами Іберійського ареалу, починаючи з дороманського періода в цілому уплані трихотономії етнос-мова-культура.

За теорією Сепіра-Уорфа, можливим є виявлення, крім того, ступеня генетичної спорідненості / віддаленості між іберійським етносом та римлянами, їх культурами та мовами; між іспанським та арабським народами, їх мовами та культурами; між іспанським та германськими народами, їх мовами та культурами, а також ступеня їх взаємодії та взаємовпливу, їх розходження у часі. Використання історичного, етнолінгвістичного та лінгвокультурологчного підходів до вивчення мовних явищ дозволяє спостерігати запозичені факти культури та лінгвоконцепти в мовах та встановити їхню доцільність.

У межах теорії зіткнення етносів, їхніх мов і культур причиною первинного оформлення самобутньої іберо-романської лінгвокультури можна вважати внутрішньодинамічні процеси, закладені у кризі (V ст.) та падінні (VI ст.) Римської Імперії, у розпаді романської лінгвокультури. Наслідки зіткнення з германською та арабською лінгвокультурами виявилися у повному несприйнятті германської лінгвокультури або частковому несприйнятті арабської лінгвокультури та в усвідомленні іспанцями власної національної лінгвокультурної ідентичності.

Перспективи подальших досліджень.

Вважаємо за доцільне продовжити дослідження, залучивши деякі дані суміжних наук, зокрема, психолінгвітики, релігієзнавства, антропології, соціології для доповнення малюнка лінгвокультурного простору стародавньої та середньовічної Іспанії.

Література

лінгвокультура поліетнічний романський

1. Алефиренко, Н. Ф. Лингвокультурология. Ценностно-смысловое пространство языка(Москва, Флинт, 2010).

2. Заковоротная, М. В., Благородцева, Е. А. О роли языка в современных социальных трансформациях, доступ 2014//n/o-roli-yazyka-y-sovremennyh-sotsialnyh-tiansfoimatsiyah

3. Кармин, А. С. Культурология(Санкт-Петербург, Лань, 2009).

4. Кассирер, Э. Философия символических форм (Москва, Санкт-Петербург,Университетская книга, 2002), Т 1.

5. Красных, В. В. Этнопсихолингвистика и лингвокулыурология (Москва, Гнозис, 2002).

6. Новикова, Т Б. «Заимствование лингвокультурных концептов (на материале английского и русского языков).» Автореф. канд. филол. наук, Волгоград, доступ 10.02.19//Cheloveknauka. com/zaimstvovanie-lmgvokultuiyh-kontsiptov

7. Селіванова, О. О. Сучасна лінгвістика: Напрями та проблеми (Полтава, Довкілля- К, 2008).

8. Телия, В. Н. Русская фразеология: семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты (Языки русской культуры, 1966).

9. Черемисіна, Г. О. «Кельтороманський субстрат сучасного англійського лінгвокультурного простору.» Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету, Серія: Філологія 10 (2014), доступ www.vestnik-phylology.mgu.od.ua.archive