Словозміна іменників середнього роду, оформлених за зразком субстантивів давніх *-о-, *-]о-основ, у західнополіських і суміжних говірках

Размещено на http://www.allbest.ru/

СЛОВОЗМІНА ІМЕННИКІВ СЕРЕДНЬОГО РОДУ, ОФОРМЛЕНИХ ЗА ЗРАЗКОМ СУБСТАНТИВІВ ДАВНІХ *-о-, *-]о-ОСНОВ, У ЗАХІДНОПОЛІСЬКИХ І СУМІЖНИХ ГОВІРКАХ

Руслана Зінчук

Анотація

На матеріалі західнополіських і суміжних говірок проаналізовано словозміну іменників середнього роду, оформлених за зразком субстантивів давніх *-о-, *-]о-основ. З'ясовано чинники впливу на існування діалектних відмінностей у досліджуваній формотвірній системі. Встановлено, що специфіку діалектної парадигми аналізованих іменників визначають інтенсивні процеси інноваційного характеру, зокрема типові для говірок фонетичні закономірності та граматична аналогія. Вказано на продуктивність фонетично видозмінених давніх флексій субстантивів колишніх *-о-, *-]о-основ.

Ключові слова: говірка, словозміна, іменник, відмінок, флексія, граматична аналогія, фонетична інновація.

Аннотация

Зинчук Руслана. Словоизменение существительних среднего рода, оформленных по образцу субстантивов древних *-о-, *-|о-основ, в западнополесском и смежных говорах. На материале западнополесского и смежных говоров про-анализировано словоизменение существительных среднего рода, оформленных по образцу субстантивов древних *-о-, *-]о-основ. Выяснены факторы влияния на существование диалектных отличий в исследуемой системе флексии. Установлено, что специфику диалектной парадигмы анализируемых существительных определяют интенсивные процессы инновационного характера, в частности типичные для описываемого ареала фонетические закономерности и грамматическая аналогия. Показана достаточно високая продуктивность фонети-чески видоизмененных древних флексий субстантивов бывших *-о-, *-]о-основ. Как выразительные морфологические архаизмы трактованы остатки дуальных форм в именительном и винительном падежах множественного числа существительных среднего рода. Приведены примеры вариантной реализации конкретного окончания в отдельно взятом говоре, что может свидетельствовать об открытом до сих пор процессе становления диалектных норм в системе словоизменения.

Ключевые слова: говор, словоизменение, имя существительное, падеж, флексия, грамматическая аналогия, фонетическая инновация.

Annotation

Zinchuk Ruslana. Inflexions of Neuter Nouns Formed According to the Model of Old Substantives with *-6-, *-jd-stems in Western Polissian and Related Dialects. The article highlights the peculiarities of inflection of neuter gender nouns formed on the model of the old substantives with *-6-, *-jd-stems. The emphasis is laid on the factors affecting the existence of dialect differences in the inflectional system under the analysis. The author argues the specifics of dialectal paradigm of the analyzed nouns and concludes that they are determined by the intensive processes of innovative character, including phonetic patterns typical for dialects and grammatical analogy. The study singles out the productivity of the phonetically modified old former inflections of the substantives with *-6-,*-j6-stems. The remains of doubling plural forms of neuter nouns in the nominative and the accusative cases are interpreted as expressive/emphatic morphological archaisms. The illustrative examples of variant actualization of every specific ending in one dialect clearly testify that the process of establishing inflectional dialect standards is still in progress.

Key words: patois, form inflections, noun, case, flexion, grammatical analogy, phonetic innovation.

Постановка наукової проблеми та її значення

Витворення сучасної української системи відмінювання іменників пов'язане зі складним процесом перерозподілу давніх основ у зв'язку зі зміною критеріїв розрізнення словозмінних типів. Диференціація субстантивів за родовою ознакою та уніфікація відмінкових закінчень у межах нових парадигм сприяли трансформуванню шести давньоукраїнських типів відмінювання в чотири сучасні відміни [2, с. 57], словоформи яких в обох мовних системах (і літературній, і діалектній) позначені, однак, наслідками активної взаємодії колишніх основ у процесі становлення словозмінних норм. Народнорозмовна традиція нерідко засвідчує більшу супроти літературної норми варіантність флексійних формантів з огляду на активні фонетико-аналогійні процеси в діалектному формотворенні. Вивчення специфіки зближення відмінкових форм іменників одного роду, але різних давніх основ, установлення причин флексійної варіантності в іменниковій парадигмі кожного українського діалекту необхідне для найповнішого з'ясування всіх деталей процесу формування української субстантивної словозміни.

Аналіз досліджень цієї проблеми

Представити діалектну

словозміну як систему з можливістю вивчення напрямів та наслідків взаємодії давніх основ субстантивів, диференційованих за родовою ознакою, дозволяє наддіалектна інваріантна модель формотворення іменників, апробована на відповідному діалектному матеріалі М. І. Зубрицькою (бойківські говірки) [11], Л. В. Рябець (говірки центральнополісько-середньонаддніпрянської суміжності) [15], К. Д. Глуховцевою (східнослобожанські говірки) [4]. Системний підхід до аналізу субстантивної словозміни західнополіських і суміжних говірок дав змогу репрезентувати специфіку окремих словозмінних типів іменників цього ареалу у спеціальних наших розвідках [7; 8; 9; 10].

Мета дослідження - на матеріалі західнополіських і суміжних говірок проаналізувати флексійну систему іменників середнього роду, оформлених за зразком давніх *-6-, *-/6-основ. Реалізація поставленої мети передбачала виконання таких завдань: у спонтанному діалектному мовленні поліщуків простежити і максимально повно зафіксувати відмінкові форми зазначених субстантивів; прокоментувати чинники впливу на існування діалектних відмінностей у досліджуваній формотвірній системі.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження

Іменники середнього роду колишніх вокалічних *-о-, *-]6-основ, а також основ на приголосний * -б-, які, «втративши (за винятком окремих форм множини) характерний суфікс -ес, повністю злилися з *-6-основами» [1, с. 64], увійшли до сучасної другої відміни. Діалектний фактаж дає змогу згрупувати аналізовані субстантиви в чотири словозмінні типи, зокрема іменники з твердим нешиплячим приголосним основи та закінченням -о, субстантиви з основою на м'який кінцевий консонант і флексією -е, іменники з шиплячим приголосним основи та закінченням -е, фонетично видозмінені в українській мові субстантиви *-]6-основ із колишньою флексією -иє (-ьє) < *-ь]е. Предмет аналізу в пропонованому дослідженні - іменники середнього роду із закінченнями -о та -е.

За живомовними свідченнями, аналізовані субстантиви в називному та знахідному відмінках однини, як правило, зберігають флексії відповідних форм іменників давніх *-о-, *-/6-основ: буде богате тойе се^ило, се^ило ни пали^ели, такойе тонан'ке полотно, то така зимл'а ни до роботи / корчи / болото, йідне йіце с'од'н'а, то все колхозне поле стало, сонце пиче страшно / а мусиш роби^ети. У говірках східної діалектної зони досліджуваної території фіксовані форми іменника поле, що, ймовірно, свідчать про збереження історичної м'якості кінцевого приголосного основи перед [е] під впливом форм інших відмінків, як-от: поля, полю, в полі, пор.: в кого пол'е / то було багато синокосу, саме основне ето пол'е, забил'і свого брата за пол'е. Відмінності у формотворенні аналізованих відмінкових позицій, пов'язані з фонетичними закономірностями діалектного мовлення, простежено в говірці с. Велимче Рт., пор. форми іменника жито: зиїшли^ес'а ба^еби^е таїви^ежали шш жи^ето//лижи^ет'усеїке жи^ето на помети / а жи^ето^а перш чи^есте^ийе таке було // пришхала мати таї каже / от жи^ето^а вежали / шоб же ж дав биг погоду / ну вже присохло воно однейо сторонойо / о^абернули на другу сторону / йак веїшла хмаре / йакупаришчит' дошч / тушу пом'їт'/ теше жи^ета уплискав / каласки^е до того в земн'у вби^ев/ шо страх.

У родовому відмінку однини іменники середнього роду в більшості західнополіських говірок зберігають успадковані від відповідних відмінкових форм субстантивів давніх *-д-, *-_/д-основ закінчення -а, -'а: пиривесла робй^ели ж:й^ета, до сила пйет' к'іломитрув ішлй^е, до с'ого л'іта ше в свой хати сид'іла, пришхав с пол'а / бул'бу оборував, пришлй^е н'їмци / то вже мало м'їс'ц'а в сил'і було; пор. також свойа сорочка / кажут' / блй^екше до т'іла, так і рос:трил'ели його кала того дерва. Специфіку говірок східної діалектної зони досліджуваного ареалу визначають форми родового відмінка однини іменників історично м'якого різновиду з депалаталізованим свистячим у кінці основи, пор.: зашла в хату / с'іла кал'а окенца, до серца дошло і вмер, л'удеї зогнал'і до йедно м'і'сца, ни добратис' до того кубелца; пор. також фіксації Ю. В. Громика в говірці с. Липне Ківерцівського району, розташованій в ареалі середньополісько- західнополіського пограниччя: серца, сонца, мн'ісца, гук'енца, видерца, йайца, диривца [5, с. 108]. Словоформа йіц'е (ж'едного йіц'е с'од'н'е, шо с того йідного йіц'е/ хоч би двойе), виявлена в говірках центральної, північно-західної та західної діалектних зон обстеженої території, очевидно, засвідчує наслідки підвищення і звуження вимови наголошеного [а] після м'якого приголосного.

Форми давального відмінка однини, «спеціалізованого на вираженні семантико-синтаксичної функції адресата дії» [3, с. 106], у діалектній парадигмі іменників середнього роду (назв неістот) представлені спорадично. Західнополіська народнорозмовна традиція в аналізованій відмінковій позиції зберігає флексії відповідних виявів субстантивів давніх *-о-, *-]д-основ, пор.: чириз те н'(ме^иц' нийакого врида ни дав се^илу, шо тому пол'у за рик зробиш / ни вйробиш так хутко йе.

В орудному відмінку однини в більшості говірок послідовно фіксовано розрізнення іменників із кінцевим твердим приголосним основи на -ом та м'яким і шиплячим (історично теж м'яким) на -ем: ше ї фуруйу визлй нас ц'їлим се^илом, с'іном кормй^ели кон'е / корову, накрй^ейіс' ти^ем радинцем чи чи^ем і добре було, ше йіцем помажиш тй^ейі пирог'е / запикуц'а / жовтиік'і / хороши. Ненаголошена флексія -ем нерідко позначена наслідками підвищення і звуження артикуляції [е]: там за їванц'овим поле^им зразу наше було, ото вже поле^им наградй^ев / йіднй^е бурйанй^е, лед' с того л'іса вйбравс'/ добре шо сонце було / то за сонце^им, вже з м'ісцим пора оприд'ілй^етис'а. В окремих говірках східної діалектної зони досліджуваного ареалу орудний відмінок однини іменника поле представлений формою зі збереженим [л'] перед закінченням -ем, пор.: бригад'ір то тої / коториї пол'ем зан'імавс'а, хлопци виб'ірал'і девчат с пол'ем оно, ідеш пол'ем / л'убо^ута. Більшу частотність флексії -ом на діалектному ґрунті зумовлює граматична аналогія, наслідки дії якої в окремих шацьких та берестейських говірках - вирівнювання форм субстантивів м'якої групи за моделлю твердого типу відмінювання, пор.: колй^ес'дивй^елис'а шоб с пол'ом була д'ївка, шос'с:ерц'ом в йейі нидобре.

Розгалужена флексійна система характеризує формотворення місцевого відмінка однини іменників середнього роду в західнополіських і суміжних говірках (див. карти 32а, 32б атласу автора [6]). У говірках південної діалектної зони та окремих говіркових групах східної частини обстеженої території фіксовано закріплені літературною нормою словоформи із закінченням -'і, яке субстантиви з кінцевим м'яким приголосним основи, ймовірно, перейняли від форм твердої групи з «фонетично зміненою давньою флексією *л, що була властива первісно іменникам з основами на *-о-» [12, с. 97-98]: в се^ил'(йідну ж'їнку ранили, йа з мамойу в жи^ет'і но^учо^увала / а тато в хат'і сам, шо в тим болот'і знаїдиш, сама всталас'а / а ше зима / то ц'їлими д'н^ми в:окн'ї сижу, в се^ил'( старй чи малй / а вс'і жнут на пол'і, ставл'у в такому м'їс'ц'і / шоб знала /туйу воду св'ачону, завше на сонц'і присушу на радн'ї ти^ейі йаблика / і ше в п'(ч на трох'і.

Велику продуктивність при формотворенні місцевого відмінка однини іменників середнього роду в говірках досліджуваного ареалу виявляє закінчення -и, яке можемо кваліфікувати як наслідок характерної для північноукраїнських говорів рефлексації ненаголошеного *л [14, с. 59]: кажут' / русалк'і в жи^ети сид^т' і л'акайут', хто на виритйни / хто на коворотку / пр^ли, мучи^ели йуго в озе^ири, завше на болоти латат' цвила; пор. також в дйреви ти жуки, живого м'їс'ц'а ни було на т'їли/ так поби^ели мицно, кажу все йійі/ тато на ^би / бачит' і оберигайе те^M6й. Живомовні свідчення вказують на активність форм із ненаголошеною флексією -и в місцевому відмінку однини субстантивів давніх вокалічних *-]о-основ, пор. словоформи іменника поле: сонце заїде / а ми ше на поли, у поли тоУд'ї всйпк'і були^е, ти^есиб'їхаз'айовав на свйму поли / нихто д'іла до тибй ни мав, пришли^е дудом у жовтн'у / то ше збиж стойала на поли, на поли ни лйхка робота, роботи було на поли море, в ме^и^ була закопана скри^ен'а така з одйжойу на поли / і вона осталас'а; пор. також формотворення субстантивів з основою на свистячий і вібрант: на с'ому м'їсци тоже вс'а симн'а ви^егибла, т^шко на сйрци, вит'агайім ти конопли з води^е і сушим на сонци, була рика / шо волни їшли^е / йак де в мори. Про визначальний вплив флексії -и на діалектне формотворення місцевого відмінка однини іменників середнього роду свідчать фіксації Ю. В. Громика в поліській говірці: в кр'їсли, на том слови, на булоти, в с'їни, на кул'їни, в курити, на вдийали, в царстви, на куліси, на пул'їни, на дйрви, в гоци, в кухри, в жити, на вирт'они, в гозири, пу хадз'айстви, в поли, на мори, в гори, в сйрци, на сонци, на мн'їсци, в гу^нци та ін. [5, с. 108].

Виразну діалектну специфіку в оформленні аналізованої відмінкової позиції субстантивів середнього роду виявляють говірки східної частини обстеженої території, пор.: вона в другом сел'й жила, варта ход'їла по селй, на окн'й положила. Закінчення -'е можемо розглядати як рефлекс *л в наголошеній позиції [14, с. 59].

Розрізнені говіркові групи в межах досліджуваного ареалу утворюють словоформи із закінченням -ови як фонетичним відповідником «флексії давального відмінка однини іменників давніх вокалічних *-й- основ, що прийняла на себе згодом і функції місцевого відмінка однини» [12, с. 98], пор.: в жй^етови цвитут', с'в'атнуйу одежу в кухрови складали, на зал'ізкови кладут' огон', купалис'а в:озирови завше, л'ітом часто миї хаз'айін на с'інови спав / надворй, ото вредне свй^ен'а / всеїк'е йі'дло в корй^етови, ц'їли ден' стойали в тому болотови, може йакйїс'хвороб стати в тибе на т'їлови. Закінчення -ов'і в досліджуваних говірках фіксоване зрідка: тре знати де лице / де вй^еворот на тому полотнов'і, в жлуктов'і прали / таке було жлукто. Спорадично за зразком твердого типу відмінювання уніфіковані відмінкові вияви іменників м'якого різновиду, пор.: на сонц'ови кладу йаблука / трошк'і хаї привйанут', одразу на пол'ови об:ивали тййі конопл'і. Зважаючи нa особливості вокалізму окремих говіркових груп досліджуваного ареалу, флексія -ови під упливом підвищення та звуження вимови ненаголошеного [о] може бути представлена модифікатом -о^уви / -уви: одна машкара гуде на жй^ето^уви, в с'іноУви пуд образами ставл'али ту мй^еску с кут'ойу, колй^е ни заїдй^е / то повно лахув на лйж^шкуви, на сон'ц'уви сушйли. Із позиційними змінами голосного [о] в закінченні -ови пов'язуємо флексійний варіант, фіксований у мовленні жительки с. Велимче Рт.: по тим жй^етави збигайе/ і в сиредину вода ни заходит'в копу.

Серед діалектних виявів місцевого відмінка однини субстантивів середнього роду зауважено словоформи із закінченням -у, що може засвідчувати наслідки дії внутрішньої або ж зовнішньої аналогії [1, с. 74]. Флексія -у вживана передусім після м'якого кінцевого приголосного основи, пор.: на пол'у складали / шоб оно просхло, так на пол'у і пропала та збиж, йа на пол'у за колхозу робй^ела /ланковийу була, йіла пирй^еі тої шо в пол'у, йіх там на м'їс'ц'у ї закопали / ти^ех л'уде^иі, на тим м'їс'ц'у церква була, йа ни помн'у / шоб на сонц'у сушй^ела / тико в пичй. Меншу частотність аналізоване закінчення виявляє в місцевому відмінку однини іменників твердого типу відмінювання. Словоформи із закінченням -у спорадично фіксовані тільки в конструкціях «прийменник по + іменник», пор.: не ходйте по жйту / там русалка зловет, по жйту чи по йакому го^уроду ход'ат', по болоту росте кл'уква, ходит' по се^илу бе^из толку, чого по тому дериву лазити.

Живомовні свідчення вказують на можливість варіантної реалізації місцевого відмінка однини субстантивів середнього роду в окремо взятій говірці, пор.: русалк'і / то колй^ес' казали / шо тико в жй^ети бачили / то дите^иї л'акали / шоб ни ходй^ели / бо ход'ат' / то кв'іти рвут' там в жй^етови (Брідки Ст.), на пол'і ше їл'он с'ійали, посохне на поли да ї везлй в клун'у (Полиці Вл.), пор. також: по жй^етови там скриз' / по пол'у / так старй^е л'уди^е кажут'/ отй^ейі д'іти вмерлийі ход'ат'/ то русалк'і кажут' (Обенижі Тр.).

Форм кличного відмінка однини в західнополіській парадигмі іменників середнього роду не зафіксовано. «Ці субстантиви не виражають істот і в мові, крім випадків персоніфікації, функції звертання не виконують» [13, с. 119-120].

У називному та знахідному відмінках множини аналізовані іменники в говірках досліджуваного ареалу мають форми на -а, -'а відповідно до флексій субстантивів середнього роду давніх *-б-, *-/б-основ: б'і'дни села / шо і казати, о би в мине тийі окна мал'ен'кийі / на три шибочки, снаради ле^ит'(ли чириз возера с'уда ї туда і ничого, снували на грубше такойе полотно / на ри^една, вз'ала к'і'слого молока да соди / росколотила / мук'і туда / ше йак йе йаїц'а / йідне йаїце, одни^е бурйани^е кругом / йак то пол'а биз хаз'айіна. Говірки східної частини обстеженої території вирізняють словоформи з депалаталізованим кінцевим [ц'] субстантивної основи, пор.: і в цибулнику йаїца крас'ат / красни виход'ат йаїца, хл'іб/ йаїца / масло / все н'їмцам од:авали, вун знав грибнийе м'ісца, йе так'ікубелца.

У сполученнях із числівником дві (за аналогією також три, штири) іменники середнього роду нерідко виступають у давніх дуальних формах, пор.: три^е сил'і в йідним колгоспи було, на дв'і сил'і тої сп'ів чути, шти^ери ц'ех сил'і то гет забрали, лас'т'^ц'івк'е в хлив'і йе/ аж три^е гнизд'і, зо дв'і в'ідр'ї маку майу, хати мален'к'і / на три^е оконичк'і / а с'імйа то ве^илика, таки^ейі звичаїни хатини^е були^е на три^е в'ікн'і, дв'і чи три^е йіц'ірозбйеш туди.

Субстантиви плече, око в називному та знахідному відмінках множини, крім закінчення -'і, що «є залишком форм називного відмінка двоїни іменників колишніх *-о-основ» [13, с. 124], фіксовані з флексією -и через ствердіння шиплячого в більшості обстежених говірок, пор.: аж плечи од ти^ех клункув забол'іли, ребен'а на пл'ечи да ї пошов, набирем буханок в мишок/ да за плечи / да нисемо, нийак на вочи ни бачу, ни читайу / очи бол'ет'.

Кілька флексійних варіантів визначають специфіку формотворення родового відмінка множини іменників середнього роду в західнополіських і суміжних говірках. Народнорозмовна традиція нерідко зберігає словоформи з нульовим закінченням відповідно до форм давніх *-о-, *-/б- основ після занепаду редукованих -ь, -ь [12, с. 103-104], пор.: в мине рушник'їв було богато/раден раби^ех/шо то ткут', дв'інацит'с'іл було пуд тейо ґм'інойо, мо сто в'ід'ор води^е нисла з рик'е, пришхали вже до хати / ни було ни окон / ни двире^иї, назбирайімо йому шапку йійец' / і вин нам пил'ікайе / і тан'ц'уйімо, курочка знисла дес'іт' йійец' і с'іла / і висидила дес'іт' курч'еток; пор. також форми з основою на депалаталізований кінцевий [ц']: нима йійец зара нийак, пйат'м'ісц було.

Діалектну специфіку творення родового відмінка множини субстантивів середнього роду зрідка визначають словоформи, позначені локальними особливостями рефлексації етимологічного голосного у флексії *-овь, первісно характерній для відповідної відмінкової позиції іменників з основами на *-й-, щоправда, уже з XI ст. фіксованій у словоформах субстантивів чоловічого роду давніх *-б-основ [1, с. 81], пор.: в мине онде кала бал'ка двойе гн'іздув (Мизове Ст.), тод'і шче ти^ех колесуу ни було (Піщане К-К.), пор. також: munйp просив ни с'ійут' / а тод'і і просо с'ійали / і apйHKy (Лапні Квл.), а во^уни^е пушли^е бли^еш:иї л'їса так скрайу житив (Піщане К-К.).

Серед діалектних виявів аналізованої відмінкової позиції в говірках східної частини досліджуваного ареалу простежено словоформи із закінченням -еї як видозміною флексії -ьи (< *-ь]ь) родового відмінка множини іменників давніх вокалічних *-ї-основ [1, с. 82], пор.: на роботу с^леї ходили (Озеро Вл.), одийалеї не було / то радна ткали (Полиці Вл.), пор. також, імовірно, фонетично зумовлений флексійний варіант -иї: много с'олиї попалили в:уїну (Жидче Пн.).

Специфіку формотворення давального, орудного й місцевого відмінків множини в іменниковій парадигмі сучасної української літературної мови та більшості досліджуваних говірок визначають флексії -ам (-'ам), -ами (-'ами), -ах (-'ах), які сягають давніх закінчень відповідних відмінкових позицій субстантивів колишніх *-а-, *-]й-основ [1, с. 76], пор.: ничого ни зроби^елос'а ти^ем окнам / довизли^е, пол'ам yдобрйн'ійе тре / так ни буде тоб'ї роди^ети те поле, вйазали ти^еми nиривйслами снопки^е ти^ейі, за колхозними пол'ами тої л'іс одразу, ше нам хужиї в л'іси було / йак вам по сйлах, йак жнива / то всйїк'і гет в пол'ах / і мали^е / і стари^е. На більшу супроти літературної норми розгалуженість флексійної системи в діалектному мовленні впливають інтенсивні процеси інноваційного характеру, зокрема типові для говірок фонетичні закономірності, пор. позначені підвищенням і звуженням вимови наголошеного флексійного [а] після м'якого кінцевого основи [л'] форми множини іменника поле в говірках центральної, північної та північно-західної діалектних зон досліджуваної території: шо ти^ем пол^м роби^ети / так'й заросли, ото полями награди^ев колхоз/ тико мак'і ї облаваток, за нашими полями і синок'іс одразу, у по^ул^х хутора були^е, во^уни^е мали по по^ул^х шо йісти. У говірках східної частини обстеженого ареалу субстантиви з основою на кінцевий [ц'] оформлені за схемою твердої групи через депалаталізацію свистячого, пор. фіксації Ю. В. Громика: мисцам, гук^нцам, йайцам; мисцами, гук^нцами, йайцами; на мисцах, в гук^нцах, в йайцах [5, с. 108].

Говірки східної діалектної зони досліджуваної території вирізняють форми орудного відмінка множини аналізованих іменників із кінцевим [і] після губного у флексії, пор.: раднам'і накривйл'іс, ни разхлопци пуд окнам'і, пор. також форму зі стверділим [ц']: м'ісцам'і/ йа знайу/ростй тоїадамув корен'.

Західнополіська народнорозмовна традиція зрідка зберігає залишки давніх дуальних форм орудного відмінка субстантивів середнього роду, як-от: ішов шоб хучи полома (Старовойтове Лбм.), за колгозними пол^ма (Губин Лк.). Одним зі сприятливих чинників поширення форм орудного відмінка колишньої двоїни з фонетично видозміненим закінченням -'ема після м'якого приголосного І. Г. Матвіяс вважає подібність чи навіть тотожність із формами на зразок очима, плечима, дверима [13, с. 141], які в діалектному мовленні фіксовані із флексією -и^ема, пор.: замазана та торба за пличи^ема, за пличи^ема суниш, шо воно знайе/лупайе очи^ема йак баран.

У говірках центральної, північної та північно-західної діалектних зон описуваного ареалу простежено форми місцевого відмінка множини іменників із закінченням -'ох після м'якого або шиплячого (історично теж м'якого) кінцевого приголосного основи: вже три^е нид'їли сиди^ет'на ти^ех йаїц'ох, в двох м'їс'ц'ох поле було, жи^ела на пол'ох і все роби^ела, носимо на плечох от ск'ерти солому і дайемо коровам, чут' ни пуд жи^ета нисе на плечох / нима чи^ем привизти^е. Очевидно, «зазначена флексія становить фонетичний розвиток закінчення субстантивів колишніх *-й-основ -ъхъ, вона виявилася впливовою й охопила іменники різних основ, тому що підтримувалася аналогією до форм давального відмінка множини на -ом» [13, с. 142].

Висновки й перспективи дослідження

За живомовними свідченнями, основу діалектної парадигми іменників середнього роду творять словоформи з фонетично видозміненими давніми закінченнями субстантивів колишніх *-о-, *-_/о-основ. Флексійну варіантність у системі іменникової словозміни визначають інтенсивні процеси інноваційного характеру, передусім, типові для західнополіських і суміжних говірок фонетичні закономірності: специфіка рефлексації давніх та позиційні варіанти сучасних голосних, а також депалаталізація приголосних. Важливий внутрішньомовний чинник існування діалектних відмінностей у досліджуваній формотвірній системі - граматична аналогія: внутрішні взаємовпливи іменників давніх *-о- та *-_/о-основ, а також уніфікація відмінкових форм аналізованих субстантивів за моделлю інших словозмінних типів.

Перспективу дослідження вбачаємо в потребі проаналізувати специфіку формотворення іменників середнього роду давніх *-]о-основ на *-ъ]е в західнополіських та суміжних говірках.

Список умовних скорочень

Волинська область: К-К. - Камінь-Каширський, Квл. - Ковельський, Квр. - Ківерцівський, Лбм. - Любомльський, Лк. - Локачинський, Рт. - Ратнівський, Ст. - Старовижівський, Тр. - Турійський.

Рівненська область: Вл. - Володимирецький.

Брестська область (Республіка Білорусь): Пн. - Пінський

Список використаної літератури

1. Бевзенко С. П. Історична морфологія української мови (Нариси із словозміни та словотвору) / С. П. Бевзенко. Ужгород: Закарпатське обл. вид-во, 1960. 416 с.

2. Бекеш Н. Зовнішня та внутрішня аналогія в українській мові / Н. Бекеш // Вісник Львівського ун-ту. Львів, 2004. Вип. 34, Ч. 1. С. 56-62.

3. Вихованець І. Р. Система відмінків української мови / І. Р. Вихованець. К.: Наук. думка, 1987. 231 с.

4. Глуховцева К. Д. Динаміка українських східнослобожанських говірок / К. Д. Глуховцева. Луганськ: Альма-матер, 2005. 592 с.

5. Громик Ю. В. Словозміна іменників у поліській говірці села Липне / Ю. В. Громик // Літопис Волині: всеукраїнський науковий часопис / [гол. ред. І. Коцан, С. Радчук]. Луцьк: Волин. нац. у-т ім. Лесі Українки, 2011. Ч. 10. С. 104-110.

6. Зінчук Р. С. Атлас словозміни іменників у західнополіських говірках / Р. С. Зінчук. Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. 164 с.

7. Зінчук Р. С. Словозміна іменника мати в західнополіських говірках / Р. С. Зінчук // Волинь філологічна: текст і контекст / Західнополіські говірки в просторі та часі: зб. наук. пр. / [упор. Г. Л. Аркушин]. Луцьк, 2010. Вип. 9. С. 48-56.

8. Зінчук Р. С. Словозміна іменників жіночого роду, оформлених за зразком колишніх *-ї-основ, у західнополіських та суміжних говірках / Р. С. Зінчук // Волинь- Житомирщина: іст.-філол. зб. з регіональних проблем / [ред. В. Мойсієнко, В. Єршов]. Житомир, 2010. Вип. 22. Т. II. С. 79-88.

9. Зінчук Р. С. Словозміна іменників середнього роду, оформлених за зразком давнього консонантного типу на *-1-, у західнополіських та суміжних говірках / Р. С. Зінчук // Волинь філологічна: текст і контекст / Актуальні проблеми сучасного мовознавства: зб. наук. пр. / [упор. І. П. Левчук]. Луцьк, 2012. Вип. 14. С. 49-57.

10. Зінчук Р. С. Формотворення іменника кінь у західнополіських і суміжних говірках / Р. С. Зінчук // Молодий вчений. 2016. № 4. С. 370-376.

11. Зубрицька М. І. Бойківська іменникова словозміна: автореф. дис.... канд. філол. наук 10.02.01 / М. І. Зубрицька. К., 1992. 19 с.

12. Історія української мови. Морфологія / [упор. С. П. Самійленко та ін.]. К.: Наук. думка, 1978. 539 с.

13. Матвіяс І. Г. Іменник в українській мові / І. Г. Матвіяс. К.: Рад. школа, 1974. 184 с.

14. Назарова Т. В. Іменникові *е-закінчення в північноукраїнських говорах / Т. В. Назарова // Українська діалектологія і ономастика: зб. ст. К.: Наук. думка, 1964. С. 50-63.

15. Рябець Л. В. Словозміна іменника в говірках центральнополісько- середньонаддніпрянської суміжності: автореф. дис.... канд. філол. наук: 10.02.01 / Л. В. Рябець. К., 1999. 16 с.

Размещено на Allbest.ru