Теоретичні засади дослідження комунікативної особистості песиміста

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні засади дослідження комунікативної особистості песиміста

Валентина Бойчук

Наталія Єфремова

Стаття присвячена висвітленню теоретичних засад дослідження комунікативної особистості песиміста на основі аналізу трактування понять «мовна особистість», «мовленнєва особистість» і «комунікативна особистість» у сучасній лінгвістиці. Установлено, що поняття мовної особистості та її структури містить у собі певні суперечності. В. В. Виноградов виокремив мовну особистість як особистість автора та особистість персонажа з опорою на створювані тексти. Г. І. Богін запропонував п'ять рівнів розвитку мовної особистості: правильності, інтеріоризації, насиченості, адекватного вибору, адекватного синтезу. Ю. М. Караулов у структурі мовної особистості виокремлював вербально-семантичний, лінгвокогнітивний, мотиваційний рівні. З'ясовано, що проблема співвіднесеності мови та мовлення є каталізатором осмислення феномену мовної особистості крізь призму понять “langue” і “parole”, що привело до виокремлення поняття мовленнєвої особистості як об'єкта вивчення лінгводидактики та теорії мовленнєвої діяльності. Виявлено, що в рамках вузького підходу до тлумачення комунікативної особистості (В. В. Красних) ця особистість визначається як конкретний учасник конкретного комунікативного акту, що діє в реальній комунікації. У рамках широкого підходу (В. П. Конецька, В. І. Карасик, В. Б. Кашкін) увага зосереджується на багатовимірності поняття «комунікативна особистість», яка тлумачиться як один із проявів особистості, обумовлений сукупністю її індивідуальних властивостей і характеристик, що визначаються ступенем комунікативних потреб, когнітивним діапазоном і комунікативною компетенцією. У психолінгвістичній концепції Й. А. Стерніна комунікативна особистість - це особистість, що характеризується конкретною комунікативною поведінкою, яка регулюється нормами і традиціями певного соціуму. Отже, засадничим чинником дослідження комунікативної особистості песиміста в сучасній англійській мові є розуміння комунікативної особистості як особи з неповторною когнітивною базою, знанням конкретної ідіоетнічної мови на вербально-семантичному та прагматичному рівнях, що володіє характеристиками, пов'язаними з вибором невербального коду комунікації та вирізняється певною комунікативною поведінкою.

Ключові слова: песиміст, мовна особистість, мовленнєва особистість, комунікативна особистість, комунікативна поведінка.

комунікативна особистість невербальний

Бойчук Валентина, Ефремова Наталия. Теоретические предпосылки исследования коммуникативной личности пессимиста. Статья посвящена рассмотрению теоретических предпосылок исследования коммуникативной личности пессимиста с учетом анализа различных подходов к пониманию понятий «языковая личность», «речевая личность» и «коммуникативная личность» в современной лингвистике. Установлено, что понятие языковой личности и ее структуры включает в себя определенные противоречия. В. В. Виноградов определил языковую личность как личность автора и личность персонажа с опорой на создаваемые тексты. Г. И. Богин предложил пять уровней развития языковой личности: правильности, интериоризации, насыщенности, адекватного выбора и адекватного синтеза. Ю. Н. Караулов в структуре языковой личности выделял вербальносемантический, лингвокогнитивный и мотивационный уровни. Проблема соотнесенности языка и речи является катализатором осмысления феномена языковой личности сквозь призму понятий “langue” и “parole”, что привело к появлению понятия “речевая личность” как объекта изучения лингводидактики и теории речевой деятельности. Выявлено, что в рамках узкого подхода к пониманию коммуникативной личности (В. В. Красных) ее рассматривают как конкретного участника конкретного коммуникативного акта, действующего в реальной коммуникации. В рамках широкого подхода (В. П. Конецкая, В. И. Карасик, В. Б. Кашкин) внимание исследователей сосредоточивается на многомерности понятия коммуникативной личности, которую понимают как одно из проявлений личности, обусловленное совокупностью ее индивидуальных свойств и характеристик, которые определяются степенью коммуникативных потребностей, когнитивным диапазоном, и коммуникативной компетенцией. В психолингвистической концепции И. А. Стернина коммуникативная личность - это личность, характеризующаяся конкретным коммуникативным поведением, которое регулируется нормами и традициями определенного социума. Следовательно, основополагающим фактором исследования коммуникативной личности пессимиста в современном английском языке является понимание коммуникативной личности как личности с неповторимой когнитивной базой, знанием конкретного идиоэтничного языка на вербально-семантическом и прагматическом уровнях, которая обладает характеристиками, связанными с выбором невербального кода коммуникации и отличается определенным коммуникативным поведением.

Ключевые слова: пессимист, языковая личность, речевая личность, коммуникативная личность, коммуникативное поведение.

Boichuk Valentyna, Yefremova Nataliia. Theoretical Prerequisites for the Investigation of a Pessimistic Communicative Personality. The article highlights the theoretical prerequisites for the investigation of the pessimistic communicative personality on the basis of analysis of the interpretation of the notions “language personality”, “speech personality” and “communicative personality” in modern linguistics. It has been revealed that the notion of linguistic personality and its structure contains certain contradictions. V. V. Vynohradov defined the linguistic personality as the personality of the author and the personality of the character based on created texts. H. I. Bohin proposed five levels of the linguistic personality development: correctness, interiorization, saturation, adequate choice and adequate synthesis. Yu. M. Karaulov distinguished between verbal-semantic, linguocognitive and motivational levels in the structure of the linguistic personality. It has been found out that the problem of correlation between language and speech is a catalyst for the coceptualization of the phenomenon of linguistic personality from the perspective of the notions “langue” and “parole”, which gave rise to the notion of speech personality as the research subject for linguodidactics and the theory of speech activity. It has been suggested that within the narrow approach to the interpretation of the notion “communicative personality” (V. V. Krasnykh) this personality is defined as a certain participant in a certain communicative act that acts in real communication. Within the broad approach (V. P. Konetska, V. I. Karasyk, V. B. Kashkin) the attention is focused on the multidimensionality of the notion of the communicative personality, which is interpreted as one of the manifestations of the personality, depending on the individual properties and characteristics, which are determined by the degree of communicative needs, cognitive range, and communicative competence. According to the psycholinguistic approach (J. A. Sternin), the communicative personality is the personality characterized by a specific communicative behaviour that is regulated by the norms and traditions of a particular society. Consequently, the fundamental theoretical prerequisite for the investigation of the pessimistic communicative personality in Modern English is the understanding of the communicative personality as the person with a unique cognitive basis, knowledge of a particular idioethnic language on verbal, semantic and pragmatic levels, who has the characteristics associated with the choice of a non-verbal code of communication and is distinguished by certain communicative behaviour.

Key words: pessimist, linguistic personality, speech personality, communicative personality, communicative behaviour.

Постановка наукової проблеми та її значення. Антропоцентрично та особистісно- орієнтована парадигма розвитку сучасного мовознавства зумовила перехід від деперсоналізованого предметного уявлення про мову до персоналізованого. Завдяки антропоцентризму психофізіобіологічні, соціально-діяльнісні, морально-етичні характеристики особистості доповнюються лінгвоцентричною інтерпретацією [1, с. 275-277]. Людина, суб'єкт пізнання світу й самої себе, опиняється в центрі комплексу гуманітарних наук, а її когнітивно- мовні здібності трактуються як їх об'єднувальний фактор [23, с. 8].

Останніми десятиліттями у фокусі уваги дослідників перебуває людина, котра пізнає, людина вольова, людина нещира, людина іронічна [18], людина агресивна [26], людина неправдива [20], комунікант-жартівник [16], комунікант-егоїст [15], дотепна комунікативна особистість [25], людина як суб'єкт дискурсу ризику [23] тощо. Одним із модусів буття людини в мові є людина песимістична, комунікативна поведінка котрої заслуговує на окреме

дослідження з огляду на те, що у європейській культурній самосвідомості песимізм став однією із тих ідей, які дали творчий імпульс перегляду основ гуманітарного знання.

Мета статті - виявити теоретичні засади дослідження комунікативної особистості песиміста. Ця мета передбачає виконання таких завдань: 1) з'ясувати особливості трактування понять «мовна особистість», «мовленнєва особистість», «комунікативна особистість» у сучасній лінгвістиці; 2) виявити засадничі чинники дослідження комунікативної особистості песиміста в сучасній англійській мові.

Методи та методики дослідження. Для досягнення мети і розв'язання поставлених завдань було використано такі загальнонаукові методи дослідження - індукцію, дедукцію, аналіз, синтез, абстрагування.

Результати та дискусії. Однією з передумов збагачення метамови сучасної лінгвістичної науки терміном «комунікативна особистість» є обмеженість застосування іншого спорідненого поняття - «мовна особистість», яке у зв'язку зі своєю розмитістю втратило здатність відповідати на питання, що входять у сферу інтегрованих напрямів лінгвістики - психолінгвістики, соціолінгвістики, лінгвокультурології, комунікативної лінгвістики [17, с. 39-40].

Поняття мовної особистості та її структури в тому вигляді, у якому воно було закладене В. В. Виноградовим, розвинене Г. І. Богіним та впроваджене у широкий науковий обіг Ю. М. Карауловим уже містить у собі певні суперечності, оскільки залучення поняттєвого апарату комунікативної лінгвістики призвело до виникнення ознак, які вказують на зміщення лінгвістичного інтересу в бік комунікативної парадигми.

В. В. Виноградов зробив перші спроби узагальнити історію дослідження мовної особистості, поняття якої до його теоретичних розвідок існувало в нечіткій формі, й виокремив мовну особистість як особистість автора та особистість персонажа з опорою на створювані тексти, у яких актуалізується мовна творчість [24, с. 90]. Г. І. Богін почав систематично розробляти поняття «мовна особистість», створивши параметричну модель, яка відображає п'ять рівнів розвитку мовної особистості: рівень правильності, рівень інтеріоризації, рівень насиченості, рівень адекватного вибору, рівень адекватного синтезу [5, с. 34-38]. Причому четвертий та п'ятий рівні відображають комунікативний підхід до вивчення мовної особистості, оскільки вказують на вміння особистості відбирати мовні засоби відповідно до сфери спілкування, комунікативної ситуації, ролей комунікантів і наголошують єдність реалізації комунікативної та естетичної функцій мови.

Хрестоматійно-класичним вважається підхід, запропонований Ю. М. Карауловим. Відповідно, у структурі мовної особистості виокремлюються вербально-семантичний (лексикон особистості), лінгвокогнітивний (тезаурус особистості) та мотиваційний (прагматикон особистості) рівні [8, с. 48-68]. Саме виокремлення третього рівня, який реалізується через уміння класифікувати мовленнєві ситуації і відповідно до компонентів ситуації (сфери діяльності, позиції комунікантів, мети висловлювання) будувати текст, розширює предметну сферу поняття і виводить його розуміння за межі власне мовної особистості [3, с. 15].

Необхідність наукового переосмислення терміна «мовна особистість» визначає і факт широкого його використання в межах такої периферійної, на думку Ю. М. Караулова, науки про мову, як лінгводидактика, завданням якої є психологічне забезпечення умов засвоєння рідної та іноземної мов з урахуванням процесу розвитку особистості [8, с. 48-49]. Орієнтуючись на базові концепції психології та психолінгвістики, з одного боку, та на нові вимоги комунікаційного суспільства - з іншого, представники цього напряму вбачають своїм завданням певну модифікацію терміна «мовна особистість», мотивуючи це тим, що оволодіння системою, структурою та концептуальною сферою певної мови ще не дає підстав говорити про особистісні новоутворення в людині. Знання мови як такої, сприйняття і продукування текстів без наявності комунікативного оточення і опредмечування в соціально значущій діяльності дає лише саме загальне, поверхневе уявлення про культуру суспільства [12, с. 3]. Лінгводидактичний підхід до розуміння мовної особистості, започаткований Г. І. Богіним (мовна особистість - людина, яка розглядається з погляду її готовності здійснювати мовленнєві вчинки), розробляється переважно на сучасному, синхронному матеріалі, тому для нього характерна увага до дихотомії: мовна норма - мовленнєва реалізація [2].

Саме проблема співвіднесеності мови та мовлення є каталізатором осмислення феномену мовної особистості крізь призму понять “langue” і “parole”, що призвело до виокремлення поняття «мовленнєва особистість» як об'єкта вивчення лінгводидактики та теорії мовленнєвої діяльності [10].

Мовленнєва особистість, на думку В. В. Красних, - особистість, що реалізує себе в комунікації, вибирає і здійснює певну стратегію і тактику спілкування, залучаючи той чи той репертуар засобів (лінгвальних та екстралінгвальних) [14, с. 51]. Мовна особистість і мовленнєва особистість співвідносяться з феноменами концепції О. О. Леонтьєва «мова як предмет» і «мова як здатність». При цьому мовна особистість і мовленнєва особистість - феномени парадигматичні, і якщо мовна особистість є власне парадигмою, то мовленнєва особистість - елемент цієї парадигми. Однак, зважаючи на функціональний аспект, поняттю «мова як процес» (за термінами О. О. Леонтьєва) відповідає особистість, яка бере участь у комунікації, тобто комунікативна особистість. Отже, вирізняються поняття, пов'язані з різними проявами особистості в мовному просторі - мовець, мовна особистість, мовленнєва особистість, комунікативна особистість. Однак кожна людина, як Homo Loquens у момент мовленнєвої діяльності виступає як мовна особистість, мовленнєва особистість, комунікативна особистість [14, с. 50-51].

Незважаючи на значну кількість тлумачень комунікативної особистості, усі наявні концепції можна звести до двох основних підходів, у межах яких поняття «комунікативна особистість» отримує вузьке або широке трактування. У рамках вузького підходу, витоки якого знаходимо в концепції В. В. Красних, комунікативна особистість визначається як конкретний учасник конкретного комунікативного акту, що діє в реальній комунікації [14, с. 51]. Прихильники цього підходу значно звужують предметну область цього поняття, оскільки розуміють комунікативну особистість як конкретний вияв мовленнєвої особистості за тих або тих комунікативних обставин, що зумовлює кореляцію цих понять як часткового із загальним [6, с. 27].

У рамках широкого підходу до тлумачення поняття «комунікативна особистість» увага науковців зосереджується на багатовимірності цього феномену. Так, аксіоматичною в сучасній теорії комунікації стала концепція В. П. Конецької, відповідно до якої комунікативна особистість визначається як один із проявів особистості, обумовлений сукупністю її індивідуальних властивостей і характеристик, які визначаються ступенем комунікативних потреб, когнітивним діапазоном, сформованим у процесі пізнавального досвіду, і комунікативною компетенцією - умінням вибору комунікативного коду, що забезпечує адекватне сприйняття і цілеспрямовану передачу інформації в конкретній ситуації [13, с. 106].

Базовими параметрами для побудови моделі комунікативної особисті є мотиваційний, когнітивний, функціональний. Мотиваційний параметр (комунікативні потреби) займає основне місце в структурі комунікативної особистості, оскільки саме потреба щось повідомити або отримати необхідну інформацію слугує потужним стимулом для комунікативної діяльності і є обов'язковою характеристикою індивіда як комунікативної особистості. Когнітивний параметр містить характеристики, які формують у процесі пізнавального досвіду індивіда його внутрішній світ в інтелектуальному та емоційному відношеннях. Найістотнішими з них є: здатність адекватного сприйняття інформації, здатність впливу на партнера, оцінка і самооцінка когнітивного діапазону і знання соціально обумовлених норм вербальної і невербальної комунікації. Функціональний параметр включає в себе три основні характеристики: практичне володіння індивідуальним запасом вербальних і невербальних засобів для актуалізації інформаційної, експресивної і прагматичної функцій комунікації; уміння варіювати комунікативні засоби в процесі комунікації у зв'язку зі зміною ситуативних умов спілкування; побудова висловлювань та дискурсів відповідно до норм вибраного комунікативного коду і правил мовленнєвого етикету [13, с. 106-111].

Зазначені вище параметри стали підґрунтям для побудови моделі комунікативної особистості, яка зі зростанням науково-дослідницького інтересу до проблематики комунікативної особистості видозмінювалась відповідно до конкретних наукових завдань конкретного дослідника.

Так, В. І. Карасик, виокремлюючи ціннісний, пізнавальний, поведінковий аспекти комунікативної особистості (мовної особистості в спілкуванні) визначає комунікативну особистість як узагальнений образ носія культурно-мовних та комунікативно-діяльнісних вчинків, цінностей, знань, установок і поведінкових реакцій [7, с. 19]. Ціннісний аспект включає в себе етичні та утилітарні норми поведінки, відображені в універсальних висловлюваннях, прецедентних текстах, правилах етикету, комунікативних стратегіях ввічливості, оцінних значеннях слів. Пізнавальний (когнітивний) аспект відображає картину світу комунікативної особистості. Поведінковий аспект характеризується специфічним набором паралінгвальних засобів спілкування які можуть розглядатися з позицій соціолінгвістичного і прагмалінгвістичного підходу.

В. Б. Кашкін комунікативну особистість розуміє як сукупність індивідуальних комунікативних стратегій і тактик, когнітивних, семіотичних, мотиваційних характеристик, що сформувалися в процесах комунікації як комунікативна компетенція індивіда, його «комунікативний паспорт». Відтак, комунікативна особистість - це зміст, центр і єдність комунікативних актів, спрямованих на інші комунікативні особистості, тобто комунікативний діяч [9, с. 127].

Аргументуючи свою позицію тим, що особистість усвідомлює себе і пізнається (визначається) через її зв'язок з іншими особистостями та послуговуючися психологічними розвідками щодо особистості, діяльності та спілкування, В. В. Колесніков пропонує розрізняти в моделі особистості когнітивний, комунікативний, й діяльнісний рівні та виокремлює такі аспекти комунікативної особистості: 1) особистісні мотивації, які спонукають до комунікації в рамках здійснюваної діяльності; 2) система цінностей комунікативної особистості, на основі якої вибудовується комунікація, або ж взаємодія / конфлікт систем цінностей комунікантів під час міжкультурної комунікації; 3) погляди, установки, почуття, особистісні якості, уявлення комунікативної особистості та їх відображення в дискурсі; 4) комунікативні стратегії і компетенції, необхідні комунікативній особистості для успішного здійснення комунікації; 5) когнітивний аспект комунікації, що включає в себе особисті когнітивні моделі, фрейми, сценарії, а також уявлення про регістри спілкування, види дискурсу, вміння вибрати жанр дискурсу, виходячи з комунікативної ситуації [11, с. 19-20].

Проте традиційність і класичність наведених вище моделей отримує нове бачення в психолінгвістичній концепції Й. А. Стерніна, який переконує, що комунікативна особистість - це особистість, що характеризується конкретною комунікативною поведінкою, яка регулюється нормами і традиціями певного соціуму [19].

Розглядаючи песимізм як особистісний конструкт, зосереджуємо увагу на особистісній комунікативній поведінці, яку, услід за Й. А. Стерніним, розуміємо як поведінку людини в процесі спілкування, яка регулюється комунікативними нормами і традиціями [22, с. 48] та характеризується наявністю специфічних індивідуально-психологічних ознак, притаманних відносно обмеженому колу осіб.

Розрізняють вербальну і невербальну комунікативну поведінку. На думку Ф. С. Бацевича, вербальна комунікативна поведінка - це сукупність норм і традицій спілкування, пов'язаних із тематикою і особливостями організації спілкування з використанням мовного коду в певних комунікативних умовах.Невербальна комунікативна поведінка, своєю чергою, - це сукупність норм і традицій, які регламентують організацію спілкування із застосуванням невербальних і паравербальних засобів: фізичних дій, контактів, розташування співрозмовників, міміки, жестів, постав тіла тощо [4].

Дослідження комунікативної поведінки особистості загалом та комунікативної поведінки песиміста зокрема, є неможливим без визначення її основних параметрів та ознак, які виокремлюються в межах параметричної моделі опису комунікативної поведінки. Параметр комунікативної поведінки - це сукупність однорідних, однотипних ознак, які характеризують певний різновид комунікативної поведінки. Комунікативна ознака - окрема риса/характеристика (дія або факт), що є релевантною для опису комунікативної поведінки [21]. Отже, комунікативний параметр та комунікативна ознака співвідносяться як загальне та часткове.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Зазначені вище концепції комунікативної особистості інтегрують базові лінгвістичні парадигми, які наголошують багатоаспектність наукового усвідомлення комунікативної особистості як багатовимірного явища. Тому засадничим чинником дослідження комунікативної особистості песиміста в сучасній англійській мові є розуміння комунікативної особистості як особи з неповторною когнітивною базою, знанням конкретної ідіоетнічної мови на вербально-семантичному та прагматичному рівнях, що володіє характеристиками, пов'язаними з вибором невербального коду комунікації та вирізняється певною комунікативною поведінкою, дослідження якої передбачає аналіз вербальної та невербальної складових, виокремлення основних комунікативних параметрів та комунікативних ознак, релевантних для системного опису дискурсивно-прагматичних аспектів поведінки комуніканта-песиміста.

References

Andreychuk, Nadiya. 2008. “Antrapotsentrychna paradyhma suchasnoyi linhvistyky: ideolohiya i prohramy doslidzhen”. Linhvistychni studiyi: zbirnyk naukovykh prats 17:273-278.

Anikin, Denis. 2004. “Issledovaniye yazykovoy lichnosti sostavitelya “Povesti vremennykh let”. PhD diss. Barnaul.

Ariskina, Olga, and Elena Dryangina. 2011. “Yazykovaya i kommunikativnaya lichnost': razlichnyye podkhody k issledovaniyu”. Vestnik Chelyabinskogo gosudarstvennoho universiteta. Filologiya. Iskusstvovedeniye 58:15-18.

Batsevych, Floriy. 2007. Slovnyk terminiv mizhkulturnoyi komunikatsiyi. Kyiv: Dovira.

Bogin, Georgiy. 1984. “Model yazykovoy lichnosti v yeyo otnoshenii k raznovidnostyam tekstov”. Dr. habil.diss., Leningrad.

Holubovs'ka, Iryna. 2008. “Movna osobystist yak linhvokulturnyy fenomen”. Studia Linguistic: zbirnyk naukovykh prats KNUTSh 1:25-32.

Karasik, Vladimir. 2002. Yazykovoy krug: Lichnost, Kontsepty, Diskurs. Volgograd: Peremena.

Karaulov, Yuriy. 2010. Russkiy yazyk i yazykovaya lichnost. Moskva: Izd-vo LKI.

Kashkin, Vyacheslav. 2000. Vvedeniye v teoriyu kommunikatsii. Voronezh: Izd-vo VGTU.

Klobukova, Lyubov'. 1997. “Fenomen yazykovoy lichnosti v svete lingvodidaktiki”. Yzyk, soznaniye, kommunikatsiya 1:25-31.

Kolesnikov, Andrey. 2013. “Filologiya kak nauchnaya oblast i nekotoryye tendentsii yeyo razvitiya v informatsionno-kommunikatsionnom obshchestve”. Filologiya i chelovek 2:9-22.

Kolesnikov, Andrey. 2013. “Struktura kommunikativnoy lichnosti i yeyo razvitiye sredstvami inostrannykh yazykov v profilnoy shkole”. Inostrannyyeyazyki v shkole 5:2-9.

Konetskaya, Venera. 1997. Sotsiologiya kommunikatsii. Moskva: Mezhdunarodnyy universitet biznesa i upravleniya.

Krasnykh, Viktoriya. 2003. “Svoy” Sredi “Chuzhikh”: Mif ili realnost? Moskva: ITDGK “Gnozis”.

Melnyk, Olena. 2017. “Linhvalni ta Paralinhvalni zasoby aktualizatsiyi ehoyizmu komunikantiv (na materiali anhlomovnoyi khudozhnoyi prozy XX-XXI stolit)”. PhD diss., Lutsk; Zaporizhzhya.

Mironenko, Marina. 2005. “Shutnik kak kommunikatyvnaya lichnost”. PhD diss., Volhohrad.

Pavlovskaya, Anna. 2007. Osobennosti natsionalnogo kharaktera italyantsev, anglichan, nemtsev, norvezhtsev i finnov, amerikantsev, islandtsev. Moskva: MGU im. M. V. Lomonosova.

Popova, Nina. 2014. “Dyskursyvie praktyky yronyy v tvorchestve fransua Mary De Voltera”. Vestnyk Chelyabynskoho hosudarstvennoho universiteta 89: 118-

Prokhorov, Yuriy, and Iosif Sternin. 2011. Russkiye: kommunikativnoye povedeniye. Moskva: Flinta.

Shakhovskyy, Victor. 2005. “Chelovek lhushchyy v realnoy y khudozhestvennoy kommunykatsyi”. Chelovek v kommunykatsyy: aspekty issledovanyi. Volhohrad: Peremena. 173-204.

Sternin, Iosif, Tat'yana Larina, and Marina. Sternina. 2003. Ocherk angliyskogo kommunikativnogo povedeniya. Voronezh: Izd-vo “Istoki”.

Sternin, Iosif. 2001. Vvedeniye v rechevoye vozdeystviye. Voronezh: Izd-vo “KO”.

Ushchyna, Valentyna. 2016. “Pozytsiyuvannya subyekta v suchasnomu anhlomovnomu dyskursi ryzyku”. PhD diss., Kyiv.

Vinogradov, Viktor. 1980. O Yazyke Khudozhestvennoy Prozy. Moskva: Nauka.

Voitkova, Anastasiya. 2010. “Ostroumnaya kommunikativnaya lichnost v komicheskom kiskurse: gendernyy aspekt”. PhD diss., Irkutsk.

Размещено на Allbest.ru