Діалектна лексика як мовна домінанта ідіостилю Сидора Воробкевича

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДІАЛЕКТНА ЛЕКСИКА ЯК МОВНА ДОМІНАНТА ІДІОСТИЛЮ СИДОРА ВОРОБКЕВИЧА

Наталія Шатілова

Стаття присвячена аналізу діалектної лексики як мовної домінанти художніх текстів Сидора Воробкевича на лексичному рівні. Визначено тематичні та лексико-семантичні групи діалектних іменників, дієслів, прикметників і прислівників, що відтворюють національно-етнографічний та говірково-регіональний колорити ідіостилю митця.

Ключові слова: ідіостиль, діалектна лексика, мовна домінанта.

Постановка наукової проблеми та її значення

воробкевич діалектна лексика художній текст

Дослідження мови творів визначних майстрів художнього слова в аспекті репрезентації ідіостилю - один з актуальних напрямів лінгвістики, що засвідчують праці відомих українських (О. Потебня, І. Білодід, В. Русанівський, В. Ващенко, І. Грицютенко, В. Лимаренко, В. Масальський, І. Чередниченко, Л. Паламарчук, Н. Сологуб, С. Єрмоленко, П. Дудик, Л. Мацько, Н. Гуйванюк, Н. Бабич, Г. Вокальчук, А. Мойсієнко, В. Статєєва, М. Крупа, В. Калашник, І. Матвіяс, Л. Ставицька, В. Чабаненко, Л. Шевченко, С. Бибик, Г. Сюта, Л. Домилівська та ін.) і зарубіжних (В. Гумбольдт, В. Григорьев, В. Виноградов, Г. Винокур, Б. Ларін, Ю. Лотман, Ю. Караулов та ін.) мовознавців. Учені пропонують різноманітні дослідницькі прийоми опису індивідуального стилю, у колі зацікавлень перебуває дослідження мовних особливостей різножанрових творів українських авторів на рівні лексики і граматики, вивчення естетичної функції мовних одиниць, аналіз загальномовних та індивідуальних їх особливостей, з'ясування національно-специфічних рис авторської манери тощо, що уможливлює системну репрезентацію мовного портрета письменника. Однак різновекторність лінгвістичного пошуку не стільки розв'язує проблему, скільки примножує різноманітні теорії та методології.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Вивчення ідіостилю письменника в українському мовознавстві, за С. Єрмоленко, «здійснюється у двох аспектах: історія української літературної мови (внесок письменника в літературну мову) і мова художньої літератури (інтерпретація естетичної функції мови)» [4, с. 653]. На двоєдиному підході комплексного дослідження авторського стилю наголошує Л. Ставицька: 1)встановлення особливостей поетики майстра слова: системи константних стилетворчих рис його почерку; 2) з'ясування характеру співвідношення індивідуального стилю майстра з загальними мовними нормами [6, с. 61]. Поглиблюючи зазначені вище твердження, С. Бибик окреслює два підходи до вивчення індивідуального стилю: 1) системно- функціональний - комплексне вивчення мови творів (чи то у проекції на історію української літературної мови, чи то як інтерпретацію естетичної функції мови з урахуванням суспільно-світоглядних орієнтирів автора) або ж конкретного визначального для творчості тексту; 2) рівневий - виокремлення певного рівня мовних одиниць, нерідко домінантного, за яким простежується мовна майстерність письменника [1, с. 40].

Виклад основного матеріалу й обґрунтування результатів дослідження

Індивідуальний стиль письменника пов'язаний передусім з особливостями мовної організації його творів, що вирізняють автора з - поміж інших, він завжди є індивідуально-творчим виявом загальнонародної мови. На нашу думку, оптимальний шлях комплексного дослідження ідіостилю митця визначає його характер, який залежить від співвідношення загальних та індивідуальних ознак, від функціонального навантаження загальномовних засобів у системі індивідуального стилю. У цьому аспекті важливо виявити та розкрити систему своєрідних слів і конструкцій, творчо відібраних автором із загальнолітературної народної скарбниці. Літературна мова надає письменникові необмежені можливості творчого відбору мовних засобів, і кожен майстер слова вибирає якісно відмінний потенціал лінгвостилістичних явищ, випрацьовуючи особливий мовний світ відповідно до свого світобачення, мовно-естетичних інтенцій, лінгвістичного смаку. З огляду на це, авторська мовотворча парадигма має певні домінанти, константні стилетвірні риси, що, власне, і уможливлюють упізнання письменника. Для окреслення мовних домінант в мовотворчості автора продуктивною, на нашу думку, є порівнева методика - аналіз домінантних засобів різних рівнів як ідентифікаційних характеристик ідіостилю.

Понятійна чіткість у тлумаченні мовної домінанти та її аналізі в сучасній лінгвістиці відсутня. Ми розглядаємо мовну домінанту як матеріальну одиницю тексту, тобто мовний засіб. Мовна домінанта - виразний у мовному плані, часто вживаний елемент (слово або конструкція - маркер), що визначає специфіку художнього тексту, є ідіостильовою ознакою мовотворчості та суголосний із творчою концепцією письменника. Відповідно до рівневої організації мови розмежовуємо домінанти фонетичного, лексичного, фраземного, морфологічного та синтаксичного рівнів. Аналіз різнорівневих домінантних мовних засобів тексту виявляє характерні риси авторського стилю. З огляду на це ми вирізняємо індивідуальний стиль, або ідіостиль, як вербальну реалізацію індивідуально-авторської картини світу письменника в системі мовних домінант (фонетичних, лексичних, фраземних, граматичних), спричинених його світоглядною орієнтацією, константних стилетвірних ознак, що визначають специфіку художньої системи. Дослідження ідіостилю письменника передбачає розгляд маркованих авторською індивідуальністю домінантних мовних засобів, що відображають характерні особливості мовної манери автора та відображають його мистецьке бачення світу.

Мета статті - охарактеризувати діалектну лексику мови творів видатного українського письменника Буковини С. Воробкевича як домінанту його ідіостилю на лексичному рівні. Джерельною базою дослідження послужило видання творів, упорядковане О. Маковеєм [8]. Тритомник укладено на основі рукописів, що дає підстави вважати тексти автентичними (цитуючи, дотримуємося правописної системи видання).

Сидір (Ісидор, Ізидор) Воробкевич (1836-1903) - знакова постать у культурно-громадському житті Буковинського краю. Оцінивши скромно своє місце в літературі як «колібрі межи орлами», завдяки своїй мовній практиці як талановитого поета, прозаїка, драматурга, композитора, фольклориста, педагога, громадсько-культурного діяча, редактора буковинських часописів і одночасно православного священика, викладача теологічного факультету Чернівецького університету він посів важливе місце серед найвидатніших діячів підавстроугорської України. У другій половині ХІХ ст. він став на Буковині поряд із Ю. Федьковичем одним із зачинателів нової української літературної мови на народній основі. Творячи різножанрову художню літературу (поезії, прозу, драматичні твори), друкуючи науково-популярні статті у часописах, передмови до періодичних видань, пишучи підручники, а також церковно-проповідницькі праці (три збірники проповідей) українською народною мовою, він практично популяризував її, довів поліфункційність, здатність уживання української мови в різних стилях - художньому, богословському, публіцистичному, науковому.

Особливості мови художніх творів, як відомо, репрезентують мовну ситуацію доби, на час якої припадає творчість їхнього автора. Індивідуальний світ окремого майстра слова, на думку А. Мойсієнка, репрезентує мова-текст окремого твору і мовотворчість певного історичного проміжку, певної епохи, і в кожному разі маємо справу з тими чи тими ознаками-маркерами, характерними для авторської індивідуальності, фрагменту мовотворчості у відповідних часо - просторових межах [5, с. 12].

Невід'ємною ознакою мовостилю буковинських письменників другої половини ХІХ ст. є функціонування в художніх творах діалектної лексики. Це був період активного формування української літературної мови на народній основі, тому звернення майстрів слова до скарбів рідних говірок у літературній практиці було цілком закономірним. Творам письменників Буковини цього часу характерний особливий тип літературно-діалектної взаємодії - вони писані західноукраїнським різновидом літературної мови, що його сформовано на базі південно-західних говорів, і який, за твердженням В. Ґрещука, «допускає як нормативні деякі мовні елементи, властиві більшості південно-західних говірок, включно з гуцульськими, але які з погляду тогочасної літературної мови, сформованої на Наддніпрянщині, і сучасної літературної мови є позанормативними» [2, с. 191]. Типовим зразком цього типу діалектно-літературної диглосії вважаємо мову творів С. Воробкевича, якого по праву можна назвати репрезентантом української мови на Буковині другої половини ХІХ ст.

Специфіка ідіостилю С. Воробкевича в тому, що його художня мова відображає живу народну мову українського населення Буковини другої половини ХІХ ст. з її фонетичними, лексичними та граматичними говірковими ознаками. Лексика його творів має виразне говіркове забарвлення, а також містить чимало запозичень із європеиських мов: румунської' (бербениця 'діжка для молочних продуктів', ботей 'отара овець', бутин 'ліс, призначений для рубання', ґердан 'пов'язка (з бусами) на шиї або голові', грунь 'вершина гори', киптар 'хутряний одяг без рукавів', кошара 'загорожа для овець', курмей 'мотузка', моша 'баба-повитуха', парть 'доля', пафтали 'золота пряжка, обсипана дорогоцінним камінням', плай 'гірська стежка', скорца 'невеликий килим'), німецької ' (бараболя `картопля', бровар 'пивоварня', ґвер 'рушниця', куфер 'чемодан, скриня', мари 'ноші для перенесення мерців', рантух 'біла, тонка хустка; вид суконної спідниці; лантух, велике рядно'); польської' (бриндуватися 'чепуритися', гамарня 'металоплавильна майстерня', гербата 'чай', збан 'дзбан', збуй `розбійник', пулярес 'гаманець', тартак 'лісопильний завод'; угорської (банувати 'тужити; нидіти', гамбарь 'амбар', дараба 'пліт зі сплавного дерева', маржина 'худоба'), - що було типовим для західноукраїнської мовно-літературно практики.

Основним компонентом західноукраїнського (як і будь-якого іншого) варіанта літературної мови, як справедливо зауважує В. Статєєва, є його народнорозмовна, діалектна база. Акцентуючи на тому, що нова українська літературна мова вже ґрунтується на живорозмовній, народній мові, дослідниця констатує, що саме на рівні діалектизмів простежуємо чи не найбільше протиставлення варіантів [7, с. 35]. Діалектна лексика в ідіостилі С. Воробкевича передає локальні особливості мовлення буковинців другої половини ХІХ ст., відбиває особливості говірок південно-західного наріччя, а саме буковинських та гуцульських. Реєстр специфічних слів (етнографізмів та власне діалектизмів) найяскравіше виявляє зв'язок з Буковиною.

У мові С. Воробкевича діалектна лексика репрезентована словами, що належать до різних частин мови. Її семантика на рівні ідіостилю письменника уможливила окреслення різних за кількісним складом тематичних груп (ТГ), що є визначальними для творчості митця. Лексико - семантичні групи (ЛСГ) діалектних слів репрезентують різне якісне наповнення ТГ. Унаслідок систематизації та узагальнення фактичного матеріалу виокремлюємо:

12 ТГ діалектних іменників, зокрема:

- ТГ «особи» представляють 3 ЛСГ: «рід діяльності»: воскарка `ворожка', ґазда 'дбайливий господар', поташарник 'вівчар', фірман `візник'; «спорідненість і свояцтво»: бадіка 'старший за віком родич', вуйко `дядько, батьків або материнів брат', дєдьо 'тато', мошул 'рідний дід'; «вік і стать»: дідик 'дідусь', стариця 'стара жінка', леґінь 'юнак, парубок' тощо;

- ТГ «демонічні істоти»: віля 'русалка', гаман 'вигадана істота, якою лякають дітей', лїтавиця, нориця, упириця 'злі духи, чарівницї, спокусниці' тощо;

- ТГ «звичаї та обряди» формують 3 ЛСГ: «учасники обряду»: дружка `подруга молодої на весіллі', жалібниця 'жінка, що розжалоблює учасників похорону'; калфа 'старший парубок, організатор танців'; «обрядодії»: заводини 'початок весіля', обзорини 'оглядини'; «елементи обрядодій»: віно `посаг', деревце 'обрядова ялинка, прикрашена квітами, цукерками', галунка `крашанка' тощо;

- ТГ «господарське начиння» репрезентують 4 ЛСГ: «посуд»:

фарфурка 'фарфорова тарілка', пугар 'склянка', бербениця 'невеличка діжка для сиру і бринзи', коновка 'висока дерев'яна посудина', шутра 'пляшка'; «хатнє начиння»: скорц 'візерунчаста вовняна тканина, яку вішають на стіну', капа 'покривало'; «господарські об'єкти»: кліть 'комора', дійник `літній вівчарник', ружарня 'парник', стая 'житло гуцульських пастухів на полонинах', цюпа 'хижа'; «знаряддя і предмети праці»: клевец 'молоток', рискаль 'лопата', топірець 'сокирка на довгому держаку, прикрашена інкрустацією, різьбленням' тощо;

- ТГ «назви одягу та аксесуарів» наповнюють 5 ЛСГ: «одяг»: гачі `верхні чоловічі штани з домашнього сукна', горботка 'вид жіночого одягу типу плахти, витканої з вовняної пряжі', киптар 'хутряна вишита безрукавка', сердак 'верхній короткий рукавний одяг з домотканого сукна, оздоблений вовняними нитками'; «прикраси»: бинда 'стрічка', ґордея 'пояс', пацьорки 'намисто з бісеру'; «аксесуари»: мошенка 'гаманець', тобівка `шкіряна сумка з орнаментом', ширинка 'хустка'; «головні убори»: крисаня `чоловічий фетровий капелюх з прикрасами', рантух 'головний убір заміжньої жінки - біла, тонка хустка'; «взуття, його деталі»: обцас 'підбор, каблук', опанки 'постоли' тощо;

- ТГ «їжа» утворюють 2 ЛСГ: «страви»: вурда 'сир, виварений з сироватки овечого молока', гуслянка 'кисляк із пареного молока', кулеша `страва з вареного кукурудзяного борошна', кастрадина `копчене м'ясо кози', студенець 'холодець'; «напої»: гарак 'ром', гербата 'чай' тощо;

- ТГ «музичне мистецтво» організовують 2 ЛСГ: «музичні інструменти»: трембіта 'гуцульський духовий музичний інструмент - дерев'яна труба, зроблена зі смерекового дерева, обвита березовою корою', флояра 'довга сопілка без денця', теленка 'сопілка (переважно вербова) без бокових отворів, дно якої прикривають пальці під час гри', шездара 'цитра'; «народні танці й мелодії»: аркан 'гуцульський чоловічий танець', гуцулка 'гуцульська мелодія до танцю; танець, що виконується під таку мелодію', коломийка 'український гуцульський масовий танець, основною фігурою якого є замкнене коло' тощо;

- ТГ «зброя» представляють 2 ЛСГ: «холодна зброя»: брич 'дуже гострий ніж, його часто роблять з поломаної коси', ганчар `короткий, закривлений двосічний ніж (кинжал)', чепілик 'складений поясний ніж'; «вогнепальна зброя»: ґвер 'гвинтівка', кріс, стрільба, цівка 'рушниця' тощо;

- ТГ «міра і гроші» формують 2 ЛСГ: «міра»: латер 'одиниця ємкості дров', пражина 'рід земельної міри', фальча 'одиниця виміру площі угідь, що дорівнює 14322 м²', шматирка 'міра (четверта частина кварти, чвертівка)'; «гроші»: дудка 'давня дрібна монета, 3 крейцари', цекин 'золота монета' тощо;

- ТГ «місцевий ландшафт» репрезентують 3 ЛСГ: «гірська місцевість Карпат»: грунь 'хребет гори', звір 'міжгір'я, ущелина, вузька долина між горами', кичера 'стрімка гора, поросла лісом (крім вершини)', полонина 'високогірне пасовище', плай 'стежка в горах', рокита 'верх гори'; «вологість місцевості»: млака 'заболочена місцевість', мочара 'драговина, трясовина'; «потоки та прибережні ділянки»: зарінок 'прибережні ділянки землі, покриті рінню', яруга 'старе русло річки', чуркач 'джерело' тощо;

- ТГ «флора та фауна» наповнюють 7 ЛСГ: «тварини»: дріб 'вівці, ягнята', маржина 'худоба'; «птахи»: бузько 'лелека', гоготка 'тетерук', когут 'півень', трухан 'індик'; «комахи і плазуни»: биндяк 'джміль', гашка 'змія', чвірінок 'цвіркун'; «риби»: головатиця 'лосось', марина 'вусач', пструг 'форель'; «дерева»: їль 'ялина', трепета 'осика', циприс 'кипарис'; «трав'янисті рослини»: буз 'бузок', троща 'очерет'; «квіти»: бриндушка 'пролісок' гвоздик 'гвоздика' тощо;

- ТГ «абстрактні поняття» утворюють 5 ЛСГ: «дії та стани»: говірка 'розмова', орудка 'справа', 'рахуба 'лічба'; «почуття та емоції»: кортячка 'бажання', недура 'журба', пересада 'страх, переляк'; «природні явища»: веремє 'сонячна погода', западь 'глибокий сніг', плюта 'раптова злива'; «часові межі»: будуччина 'майбутнє', полуднє 'полудень'; «якості та властивості»: встеклість 'скаженість', задуфалість 'зухвалість', сопух 'сморід' тощо;

2 ТГ діалектних дієслів: