Семантико-прагматичні смисли стверджувальних часток (на матеріалі драматичного тексту Лесі Українки)

Анотація

У статті досліджено семантико-прагматичні смисли стверджувальних часток, репрезентованих у драматичному тексті Лесі Українки, з'ясовано модально-експресивний потенціал аналізованих часток, їх синтагматичні властивості, здатність вступати в синонімічні відношення.

Ключові слова: частки, стверджувальні частки, об'єктивна модальність, констатувальна модальність, семантико-прагматичний смисл.

Аннотация

стверджувальний частка драматичний українка

Джочка Ирина. Семантико-прагматические смыслы утвердительных частиц (на материале драматического текста Леси Украинки). В статье исследованы утвердительные частицы как репрезентанты констатирующей модальности в художественном тексте драматических произведений Леси Украинки. Установлено, что партикулы являются одними из важных текстообразующих единиц, поскольку выражают широкий диапазон коммуникативно-прагматических смыслов. Определено, что наряду с утвердительной семой частицы реализуют различные субъективно-аксиологические экспрессивно-эмоциональные значения: открытости, доброжелательности, возмущения, угрозы, упрека, увлечения, иронии и т. д. Обращено внимание как на общеупотребительные утвердительные частицы, их аналоги и эквиваленты, так и на партикулы, характеризующие именно идиостиль писательницы. Проведенный анализ позволил также определить их синтагматические свойства, способность устанавливать синонимические отношения.

Ключевые слова: частицы, утвердительные частицы, объективная модальность, констатирующая модальность, семантико-прагматический смысл.

Annotation

Dzhochka Iryna. Semantic-Pragmatic Meanings of Affirmative Particles (Based on the Lesia Ukrainka's Dramatic Text). In the article the affirmative particles are analyzed as representants of decisive modality in the Lesia Ukrainka's fictional dramatic text. It has been mentioned that particles are one of the most important text-forming units as they express a wide range of communicative and pragmatic meanings. It has been found that along with the affirmative same particles implement various subject-axiological, expressive and emotional meanings such as openness, kindness, anger, threats, accusation, admiration, irony and so on. The commonly used affirmative particles, their analogs and equivalents as well as particles, describing the writer's idiostyle are researched. Attention is paid also to their syntagmatic peculiarities and the ability to take the synonymous relations.

Key words: particles, affirmative particles, objective modality, decisive modality, semantic and pragmatic meaning.

Виклад основного матеріалу

Частки сучасної української мови як семантико-граматичний клас мовних одиниць характеризуються порівняно з іншими класами службових слів найбільшою семантичною варіативністю, поліфункціональністю, неоднорідністю та строкатістю семантико-прагматичних смислів, зумовлених контекстуально та інтонаційно. Стверджувальні частки репрезентують підклас об'єктивно-модальних партикул, що виражають різноманітні комунікативно-прагматичні субкатегоріальні значення: підтвердження думки, вираження згоди, ствердження раніше висловленого, позитивна відповідь на поставлене запитання, висновковість щодо певних роздумів тощо. Указана група часток неодноразово ставала об'єктом зацікавлень багатьох українських та зарубіжних мовознавців (Катерина Симонова, Світлана Педченко, Лариса Бондаренко, Петро Дудик, Оксана Кушлик, Світлана Колесникова та ін.) [2; 5; 7; 9; 15].

Досліджувані партикули є репрезентантами категорії афірмативності, які разом з іншими мовними одиницями експлікують і об'єктивно-модальні, і суб'єктивно-модальні відтінки ствердження, корелюючи таким чином із категорією негативності. Указані лінгвальні категорії найбільшою мірою актуалізовані в діалогічному мовленні, що є визначальною рисою художнього тексту драматичного твору. Це, зокрема, підтверджує й В. В. Виноградов: «Мова драматичних творів становить сукупність систем композиційного об'єднання діалогічних відрізків у цілісну художню структуру. Тому вивчення мови драми повинно насамперед бути спрямованим на розкриття тих художніх тенденцій, які приховані в діалогічній формі» [цит. за: 12].

На сьогодні маємо чимало ґрунтовних праць, присвячених взаємодії екстралінгвальних та інтралінгвальних засобів у структурі драматичного твору, зокрема й проблемі діалогічності в драмі, адже саме діалог є «основною формою втілення авторського задуму в сценічній дії, формою розвитку сюжетної лінії, створення типових та своєрідних характерів» (Д. Х. Баранник) [1, с. 69]. На вагомість реплік персонажів у художній канві драматичного твору як засобах індивідуалізації, типізації та увиразнення указує й Г. П. Їжакевич [6]. Зважаючи на висловлене, погоджуємося з міркуванням І. М. Микитюк про те, що в сучасній лінгвістиці текст драми є ідеальним прикладом зображення реальної комунікації засобами художньої літератури [11].

На помітну актуалізацію лінгвістичних студій мови (зокрема, присвячених питанням мови сучасної драматургії - праці Н. А. Мостової, Т. В. Ткаченко, І. П. Зайцевої) звертає увагу О. В. Ожигова, що зумовлює актуальність нашої розвідки [13]. Слушною в цьому зв'язку є позиція Н. Д. Борисенко, згідно з якою «до драматичних творів може бути застосована та ж методика дослідження, що й для аналізу реального, повсякденного спілкування, оскільки у процесі створення персонажного мовлення драматург застосовує власний мовний досвід, спирається на свою мовну й комунікативну компетенцію. Як результат, висловлювання персонажів відбивають уявлення, що існують у лінгвокультурній спільноті» [4]. Тому на часі дослідження, присвячені аналізу мовних засобів вираження констатувальної модальності, репрезентованої в мовних партіях персонажів (репліках) у художньому тексті драми. Вибір матеріалу спричинений тим, що мова драми Лесі Українки належить до виняткових і оригінальних зразків не тільки української, а й світової художньої літератури [3; 8], адже «насамперед драматична спадщина письменниці є вершиною її поетичного генія і в якій найбільш повно розкрився її талант» [20, с. 214]. Партикулярне вираження констатувальної модальності в художньому тексті драматичних творів Лесі Українки вперше стає предметом аналізу в українській лінгвістиці, у чому й полягає новизна пропонованого дослідження.

Мета статті - проаналізувати комунікативно-прагматичні смисли стверджувальних часток, ужитих у мовленні персонажів драматичних творів Лесі Українки. Джерельною базою дослідження послужили такі драми: «Лісова пісня» (ЛП), «У пущі» (УП), «Камінний господар» (КГ), «В катакомбах» (ВК), «Йоганна, жінка Хусова» (ЙЖХ).

Констатувальну модальність як один із видів об'єктивної модальності в українській мові репрезентують стверджувальні частки так, авжеж, аякже, атож, «які різняться лише сферами функціональностильового використання» [2, с. 14]. Окрім указаних партикул, які, на наш погляд, формують ядро цієї групи, семантику ствердження здатні актуалізувати у відповідних контекстах партикульовані просторічні інтер'єктиви (еге (е), еге ж, ага, угу), відприслівникові аналоги часток (точно, так точно, звичайно, запевне, добре, гаразд, правильно, справді, правда, звичайно ж, і справді, та гаразд, а й справді тощо), частки інших груп (нехай (хай), ну-ну, а то та ін.), неповнозначні лексичні комплекси, співвідносні з частками (ще б пак, так і бути, не без того, так тому бути і под.). Усі перелічені частки та їх аналоги чи еквіваленти характеризуються «акцентованою комунікативно-прагматичною спрямованістю, значним обсягом контекстуально детермінованих диференційних сем, спроможністю конституювати згорнуті суб'єктивні висловлення складної структури, спектр усіх способів експлікації яких ще не виявлений» [14, с. 98].

Безсумнівно, як і слід було очікувати, найчастотнішою в аналізованому художньому тексті є поліфункційна партикула так, яка утворилася на основі давньоруського прислівника тако, що він, як зазначає К. Симонова, уживався разом із займенниковими формами ми, ти, ви як «клятвене слово» [15, с. 66]. Зазначена частка, ужита в репліках персонажів, у поєднанні з іншими лексичними, граматичними та інтонаційними засобами вираження модальності охоплює значний діапазон значень.

Найчастіше аналізована партикула використовується для підтвердження думки, висловлення згоди або ствердження раніше висловленого: [Кембль:] Ми се тепера врадили на зборі, щоб батьку Годвінсону дім поставить. [Річард:] Мені здавалось... [Годвінсон:] Так, я маю хату, але громада з добрості своєї замість хатини кам'яницю хоче для мене збудувать (УП); [Едіта:] Сину, ти наче жалуєш про тії мрії, хоч сам ти зрозумів, що замість мрій... [Річард:] Так, замість мрій тут потребують хліба! І я за се в них каменем не кину... (УП). Частка так, на думку С. Педченко, у контексті ствердження близька за семантикою до «це правда», тобто «експлікує контамінацію реального об'єктивно-модального значення та епістемічного суб'єктивно-модального значення достовірності» [14, с. 99]. Таку ж функцію виконують й інші частки еге ж, ага, авжеж (усічений варіант вжеж) та їх аналоги гаразд, добре, звичайно, справді, наприклад: [Хуса:] Не картай. Доволі з мене й так... [Мелхола:] Еге ж... доволі... Як я тобі казала: одружись тут, в Галілеї; хай і небагата, хай не шляхетна буде, та покірна... (ЙЖХ); [Лев:] Се що за мара? Ага! вже знаю. Добре, що побачив!.. (ЛП); [Лукаш:] Сами ж казали, що як вона глядить корів, то більше дають набілу. [Мати:] Вже ж - відьомське кодло! (ЛП); [Килина:] Та вже ж, у вас находишся в новому!.. (ЛП); [Годвінсон:] (до Кембля) Я щось забув обличчя сеї жінки. [Кембль:] (до Годвінсона) Вжеж, бо вона не ходить на зібрання. Се жінка Ріверса, що втік в Род-Айленд після останніх виборів у нас (УП); [Дон Жуан:] Скажи йому, що сповіді бажає всесвітній грішник дон Жуан. [Сганарель:] Гаразд. Ви не дитина, я при вас не нянька (КГ); [Водяник:] Ну, розчеши, я сам люблю порядок. Чеши, чеши, я тута підожду, поки скінчиш роботу. [Русалка:] Добре, тату (ЛП); [Кембль:] Ні, сказано: «ні всякої подоби». Се бридко перед богом. Добре, дочко, Що ти спитала батьківської ради, Бо іграшки ведуть до згуби часом. Так, отже, більш портретів тих не треба. [Дженні (смутно):] Добре, татку (УП); [Другий лицар:] Я підожду. Але черга за мною? [Анна:] Звичайно (КГ); [Лукаш:] Ти плачеш, дівчино? [Мавка:] Хіба я плачу? (Проводить рукою по очах). А справді... Ні-бо! то роса вечірня. Заходить сонце... Бач, уже встає на озері туман... (ЛП).

Досліджувані партикули, ужиті в емоційно забарвлених висловленнях, указують на категоричність ствердження. Це досягається насамперед відповідним інтонуванням або кількаразовим повторенням частки тощо, наприклад: [Дядько Лев:] (сідає під дубом на грубу коренину і пробує викресати вогню, щоб запалити люльку) Аякже! викрешеш! і губка змокла... і трут згубився... А, нема на тебе лихої трясці!.. Чи не наросла на дубі свіжа? (ЛП); [Лукаш:] Та то якісь були такі летючі! [Лев:] Еге! то знаю ж я! То Потерчата! Ну-ну, чекайте ж, приведу я взавтра щеняток-ярчуків, то ще побачим, хто тут заскавучить! (ЛП); [Річард:] Панно Дженні, я вас прошу виразно відповісти. Ваш панотець мені уймає честі, прилюдно дорікаючи, що я вас баламутив нібито. [Дженні:] (спалахнувши і перемігши сором) Та вже ж! А хто ж мене рівняв і до принцеси, і до русалки... і... і вже не знаю, до кого ще? Хто правив теревені, аби мене барити? (УП); [Марція:] Авжеж, авжеж, нехай щадить здоров'я! (Завважаючи, що Публій наче думає лишитися з Йоганною, суворо глянула на нього.) А що ж ти, Публію, хіба не йдеш? (ЙЖХ); [Деві:] От, певне, дядьку, там весело жилось! [Річард:] Так, так, мій хлопче... (УП); [Деві:] Ох, дядьку, розкажи про карнавал в тім місті на воді... Ну, як то зветься? [Річард:] В Венеції? [Деві:] Так! Так! (УП). У наведених реченнях поряд зі стверджувальною семою водночас реалізовано різноманітні суб'єктно-аксіологічні експресивно-емоційні значення: відвертості, доброзичливості, обурення, погрози, докору, захоплення, іронії, причому іноді вказівку на відтінок значення письменниця подає в ремарці, наприклад: [Дженні:] (до Річарда з погрозою) Ну, гаразд! Гаразд, я поясню (УП); [Лукаш:] (оглядається) Цить! почують мати! Вони вже й так тебе все називають накидачем... [Мавка:] (спалахнула) Так! хто не зріс між вами, не зрозуміє вас! (ЛП); [Лев] А що ж? таки й діжду. Що лісове, то не погане, сестро, - усякі скарби з ліса йдуть... [Мати:] (глузливо) Аякже! (ЛП). В інших же випадках аналізовані партикули виражають «адгерентну (детерміновану конситуацією) експресивність, виконуючи роль своєрідного інтенсифікатора, який не має чітко окреслених меж, виділені значення перебувають у тісному взаємозв'язку, а тому розрізняються приблизно, почасти на інтуїтивному рівні» [14, с. 100].

Не менш частотними виступають досліджувані частки, експлікуючи стверджувальну, позитивну відповідь на поставлене запитання. Ця функція найповніше реалізована в діалогічному мовленні в коротких реченнях-відповідях на поставлене запитання, актуалізуючи комунікативне призначення розгляданих партикул. За таких умов частки виконують функцію еквівалента речення (слова-речення), репрезентуючи повністю або частково зміст попередньої репліки. Погоджуємося зі С. Педченко, що «семантична специфіка вираженого партикулою нечленованого комуніката виявлена в реалізації широкого кола модусних значень адресатної сфери: згода з висловленим судженням, згода виконати прохання, підтвердження висловленого, указівка на успішність перебігу мовленнєвого акту, оцінка повідомлюваного з погляду його відповідності очікуваному» та ін. [14, с. 100], наприклад: [Командор:] (тихо до Анни) Чи се такий в Севільї звичай? [Анна:] Так. [Командор:] Чи й я повинен стати? [Анна:] Ні (КГ); [Лукаш:] Ти бігла? [Мавка:] Як білиця. [Лукаш] Втікала? [Мавка:] Так (ЛП); [Анна:] (в задумі) То де ж є в світі тая справжня воля?.. Невже вона в такім житті, як ваше? [Анна:] (стиха) Так... се життя! (КГ); [Анна:] (переймає)...у чистому нагірному повітрі без пахощів облесливих долин. Чи так? [Командор:] Так. Дайте руку. (Анна подає руку, він стискає). І добраніч. [Анна:] Ви йдете? [Командор:] Так, на раду капітулу, як часом запізнюся, то не ждіть (КГ) [Неофіт-раб (впадає йому в річ з радісною надією):] Значить, царство боже настати може в кожен день і час? [Єпископ:] Запевне так (ВК); [Неофіт-раб (здержано):] Спасибі, пане. [Єпископ (поправляє):] Брате. [Неофіт-раб (байдуже):] Хай і так (ВК).

У досліджуваному художньому тексті Лесі Українки такі комунікативи здебільшого поширені післятекстом, який допомагає розкривати позицію співрозмовника, наприклад: [Кембль:] Едіто, чи пам'ятаєш, як з твоїм старим ми англіканцям завдавали гарту? [Едіта:] Так, брате Джошуе, я не забуду, яким ти був товаришем для Джека (УП); [Річард:] Готовий комин, навіть побілили. (Скидає фартуха і вішає вкупі з знаряддям на кілок.) Кінець. (Сідає на ослін перед коминком.) Та й утомивсь! А ти, малий? [Деві:] Я? Так, не дуже. Дядьку, ось пожди, я хрусту принесу, вогонь підживим (УП); [Марція:] (спалахує радощами) Ах, тую!.. Я не хочу ображати гостинності твоєї, гречний пане. Адже, по східному звичаю, гості не сміють відмовлятись від дарунків, бо то була б господарям образа? [Хуса:] Авжеж, такий у нас ведеться звичай. І я безмірно вдячний за уважність до мене й до звичаїв мого люду (ЙЖХ); [Русалка:] (поволі опускаючися в воду) Я йду, я йду... А бавитися можна з рибалкою? [Водяник:] Та вже ж, про мене, бався (ЛП).