Завдання мови як засобу професійного спілкування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1.Завдання мови як засобу професійного спілкування

2.Мовне законодавство та мовна політика в Україні

3. Поняття національної та літературної мови

4. Мовні норми

5. Функціональні стилі української мови та сфери їх застосування

6. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів

7. Професійне спілкування

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

У людському суспільстві мова виконує цілу низку функцій, найголовнішими серед яких є такі:

1. Комунікативна функція. Жодне суспільство, на якому б рівні воно не знаходилося, не може існувати без мови - головного засобу спілкування. Цей найуніверсальніший засіб спілкування не здатні замінити всі інші - найсучасніші й найдосконаліші - навіть разом узяті. Функція комунікації, спілкування є надзвичайно важливою не тільки для суспільства, а й для самої мови: мова, якою не спілкуються, стає мертвою і в історії людських мов дуже мало прикладів повернення мов до життя; народ, який втрачає свою мову, поступово зникає.

2. Експресивна функція. Спілкування - це і соціальний процес, і міжособистісний. За Еммануїлом Кантом, “людина спілкується з собі подібними, тому що так більше почуває себе людиною”. Без сумніву, кожна людина - цілий неповторний світ, сфокусований у її свідомості, інтелекті, в емоціях і волі. Але цей світ прихований від інших людей, і тільки мова робить його доступним. “Заговори - і я тебе побачу”, - стверджували ще античні мудреці. Таким чином, завдяки експресивній функції мови кожен постає перед людьми як особистість, має змогу репрезентувати свій внутрішній світ.

3. Гносеологічна функція. Мова - могутній засіб пізнання. Людина ніколи не пізнає світ “з нуля” - вона користується не лише індивідуальним досвідом, а й суспільним, який закодовано в мові.

4. Мислетворча функція. Мова - це засіб формування, оформлення й існування думки. Як зазначав Ортега-і-Гассет, “ми не лише говоримо якоюсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокладеною колією, на яку ставить нас мовна доля”. Отже, найкращим засобом вираження думки є рідна мова.

5. Ідентифікаційна функція. Мова є засобом ідентифікації, ототожнення особи в межах певної людської спільноти, засобом об'єднання людей у народ, націю, засобом консолідації населення в державі. Цю функцію мови іноді називають державотворчою.

Серед функцій мови слід назвати також естетичну (мова як засіб створення культурних цінностей), номінативну (мова як засіб називання), магічно-містичну (мова як засіб звернення до вищих сил) тощо.



1. Завдання мови як засобу професійного спілкування

Завдання мови як засобу професійного спілкування:

§ ґрунтовно засвоїти норми сучасної української літературної мови й практично оволодіти ними;

§ правильно використовувати різні мовні засоби відповідно до комунікативних намірів; влучно висловлювати думки для успішного розв'язання проблем і завдань у професійній діяльності;

§ сприймати, відтворювати, редагувати тексти офіційно-ділового й наукового стилів;

§ скорочувати та створювати наукові тексти професійного спрямування, складати план, конспект, реферат тощо, робити необхідні нотатки, виписки відповідно до поставленої мети;

§ складати різні типи документів, правильно добираючи мовні засоби, що репрезентують їх специфіку;

§ послуговуватися лексикографічними джерелами (словниками) та іншою допоміжною довідковою літературою, необхідною для самостійного вдосконалення мовної культури.

2. Мовне законодавство та мовна політика в Україні

Правовий статус української мови сьогодні визначає Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року. У статті 10 Конституції записано: “Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом”.

Термін “державна мова” виник у добу утворення національних держав. За загальноприйнятим визначенням, державна мова - це офіційно проголошена законодавчою владою мова сфери офіційного спілкування, мова спілкування держави з її громадянами і навпаки (мова всіх гілок державної влади законодавчої, виконавчої, судової, засобів масової інформації, освіти, культури, науки, документації і т. д.).

На позначення мови, що виконує роль державної, уживають також терміни “офіційна мова”, “національна мова“ або просто “мова певної держави”, наприклад: мова Французької Республіки - французька; офіційна мова Італії - італійська.

Загалом у зарубіжному законодавстві переважає термін “офіційна мова“, в останні роки цей термін часто використовується і в Україні, тому слід чіткіше окреслити його зміст.

В юридичному аспекті поняття “офіційна мова“ близьке до поняття “державна мова”. Відмінність між ними полягає лише в тому, що для статусу державної мови обов'язковим є його офіційне законодавче закріплення, відповідне нормативне оформлення, у той час як статус офіційної мови не передбачає обов'язкового проголошення законодавчою владою.

Мовні відносини в Україні регулює, крім Конституції, Закон про мови, який був прийнятий Верховною Радою України 28 жовтня 1989 року. Найбільше значення в Законі має стаття, що надає українській мові державного статусу.

3. Поняття національної та літературної мови

Національна мова - це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації. Поняття національна мова охоплює всі мовні засоби спілкування людей: літературну мову, територіальні й соціальні діалекти, просторіччя.

Літературна мова це унормована, загальноприйнята форма національної мови, що має розвинену систему стилів, наявність усної й писемної форм багатий лексичний фонд.

Найголовніші ознаки літературної мови:

- унормованість;

- стандартність;

- наддіалектність;

- поліфункціональність;

- стилістична диференціація;

- наявність усної і писемної форми.

Основні тенденції розвитку літературної мови:

- поповнення української мови великою кількістю найменувань економічного, політичного та культурного життя України, напр.: інформаційний простір, ринкові відносини, соціальний захист тощо;

- поява нових, активізація вживання та розширення значень раніше відомих слів, напр.: довкілля, перемовини, намет;

- інтенсивне збагачення за рахунок запозичень української термінології: технічної (принтер, факс, дискета), бізнесової (менеджмент, інвестор, маркетинг, сертифікат) тощо;

- встановлення тісних контактів української мови з різними мовами світу, посилення явищ інтернаціоналізації українського словотвору. Наприклад, спостерігаємо активне використання складних найменувань, що містять іншомовні елементи: експрес-анкета, прес-секретар, хіт-парад, бізнес-леді. За останні 10-15 років простежуються явища, які нівелюють риси української мови, знижують її естетичні якості, - тотальне засмічення іншомовними словами, при тому, що існують українські відповідники: брифінг (зузтріч), дивіденд (прибуток), презентація (показ, ознайомлення);

Мова професійного спілкування є підсистемою сучасної літературної мови, якою послуговуються переважно представники певної професії. Головна ознака мови професійного спілкування - наявність термінології, притаманної тій чи іншій професії та професіоналізмів. Крім того, ця мова має деякі особливості в словотворі і граматиці, відрізняється від інших професійних мов своєю лексико-семантичною системою. Професійні мови неоднорідні, мають різні моделі, наприклад, професійна мова техніки: мова науки (мова теорії, спеціальна термінологія), мова виробництва (цехова мова, професійна розмовна мова, власне виробнича мова, спеціалізована за дрібними галузями).

Головним завданням мови професійного спілкування є забезпечення професійної діяльності. Функціонує ця мова переважно в усній формі, послуговуються нею як в офіційних, так і неофіційних умовах спілкування. Характерна ознака мови професійного спілкування - діалогічність. Професійній мові властиві певні комунікативні властивості: абстрагованість, логічність, точність, ясність, об'єктивність.

На функціонуванні мови професійного спілкування позначається неоднорідність спілкування між фахівцями (одно дисциплінарне, різнодисциплінарне). Поширеним є спілкування між фахівцем і нефахівцем, приклад чого - науково-популярні видання, інструкції з експлуатації.

Терміни мова професійного спілкування і ділова мова не тотожні. Діловою мовою послуговуються представники різних професій, мова професійного спілкування функціонує в межах певної професійної сфери.

Будь-яка професійна діяльність потребує певних мовнокомунікативних умінь. Уже на етапі працевлаштування необхідно скласти резюме, спілкуватися телефоном, писати електронні повідомлення й листи, брати участь у співбесіді, заповнювати бланки. Згодом потрібним стають уміння оформляти ділову документацію, виступати з повідомленням чи доповіддю, укладати угоди, обговорювати контракти тощо.

Комунікативна компетенція - сукупність знань про спілкування в різноманітних умовах з різними комунікаторами, а також уміння їх ефективного застосування в конкретному спілкуванні в ролі адресанта й адресата.

Спілкування у професійній сфері вимагає спеціальних знань і навичок. Важливим чинником, що впливає на становлення і розвиток професійної мовнокомунікативної компетенції та сприяє самореалізації фахівця, є креативність особистості.

Формування професійної мовнокомунікативної компетенції передбачає:

- глибокі професійні знання і оволодіння понятійно-категоріальним апаратом певної професії;

- досконале володіння сучасною українською мовою;

- знання етикетних формул і вміння ними користуватися в професійному спілкуванні;

- уміння працювати з різними типами текстів;

- уміти знаходити, вибирати, сприймати, аналізувати та використовувати інформацію профільного спрямування;

- володіти інтерактивним спілкуванням, характерною ознакою якого є необхідність миттєвої відповідної реакції;

- володіння основами риторичних знань і вмінь.

Отже, професійна мовнокомунікативна компетенція особистості є показником сформованості системи професійних знань, комунікативних умінь і навичок, ціннісних орієнтацій, загальної гуманітарної культури, показників культури мовлення, необхідних для якісної професійної діяльності.



4. Мовні норми

Норми літературної мови - це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі.

Мовні норми характеризуються:

- системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи);

- історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови);

- соціальною зумовленістю (виникають у зв'язку з потребами суспільства);

- стабільністю (не можуть часто змінюватися).

Із поняттям “мовна норма” пов'язане поняття “культура мови”.

Культура мови - це прагнення знайти найкращу форму для висловлювання думок, яке ґрунтується на бездоганному знанні мовних норм. За словником лінгвістичних термінів, культура мови це ступінь відповідності нормам вимови, слововживання та ін., установленим для певної мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивідуальному мовленні.

Якщо норма існує на рівні “правильно-неправильно”, то культура мови на рівні “краще, точніше, доречніше”. Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока культура мови є свідченням культури думки, загальної культури людини.

Отже, досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини й визначає її культуру мовлення.

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:

1. Орфоепічні;

2.Акцентуаційні;

3. Морфологічні;

4. Лексичні;

5. Синтаксичні;

6. Стилістичні;

7. Графічні;

8. Орфографічні

5. Функціональні стилі української мови та сфери їх застосування

Кожна високорозвинена сучасна мова поділяється на стилі. Слово “стиль” походить від латинського stilus (“паличка для письма”) і вживається як термін у літературі, мистецтві, архітектурі, соціології, менеджменті тощо.

Мовний стиль - це сукупність мовних засобів, вибір яких зумовлюють зміст, мета і ситуація мовлення.

За образним висловом Дж. Свіфта, “стиль - це потрібні слова на потрібному місці”. Так, наприклад, слово говорити - нейтральне і може використовуватися в будь-якій ситуації, ректи - застаріле й урочисте, балакати - розмовне, мовити - піднесено-урочисте, гомоніти - розмовно-голубливе, просторікувати - зневажливе, патякати - просторічно-зневажливе.

Кожний мовний стиль має:

1) сферу поширення і вживання (коло мовців, які ним послуговуються);

2) призначення (виконує функції засобу спілкування, повідомлення, впливу і под.);

3) форму і спосіб викладу (діалог, монолог, полілог);

4) характерні мовні засоби (слова, вирази, типи речень, граматичні форми і т. ін.).

Досконале знання специфіки кожного стилю запорука успіху в будь-якій сфері спілкування, зокрема й у професійній.

Якими ж стилями слід послуговуватися під час професійного спілкування?

У сучасній українській літературній мові виділяють такі стилі:

1) розмовний, який має два різновиди:

а) розмовно-побутовий; б) розмовно-офіційний;

2) книжні стилі (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній).

Деякі науковці виділяють також епістолярний (стиль приватного листування) і конфесійний (стиль релігії і церкви: релігійних відправ, молитов, проповідей, церковних книг тощо).

Очевидно, що стилями професійного спілкування є розмовно-офіційний різновид розмовного стилю, офіційно-діловий і науковий.

Розмовно-офіційний підстиль - це засіб усного спілкування на виробництві, у громадсько-політичній сфері. Розмовно-офіційне спілкування (або ділове) визначається соціальними функціями мовців, на відміну від побутового, готується заздалегідь і, як правило, не виходить за межі обумовленої теми. Для цього підстилю характерне вживання простих коротких речень, певна емоційність висловлювань, усні діалоги і полілоги, використання несловесних засобів (жестів, міміки, інтонації, логічних наголосів).

Офіційно-діловий стиль це стиль, який задовільняє потреби писемного спілкування в суспільно-політичному, господарському житті, у ділових стосунках, у виробничій та іншій діяльності членів суспільства.

Найважливішими рисами офіційно-ділового стилю є такі:

1) високий ступінь стандартизації мовних засобів, широке вживання типових мовних зворотів;

2) точність, послідовність і лаконічність викладу;

3) відсутність образності, емоційності, індивідуальних авторських рис;

4) наявність реквізитів, які мають певну черговість і постійне місце;

5) для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти;

6) лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні; відсутні діалектизми, жаргонізми, вигуки, частки, іменники з суфіксами суб'єктивної оцінки;

7) речення переважно прості, поширені, з прямим порядком слів; вставні слова, як правило, стоять на початку речень.

Офіційно-діловий стиль поділяється на підстилі:

1. Законодавчий (використовується в законодавчій сфері, обслуговує офіційно-ділові стосунки між державою і її громадянами; реалізується в текстах Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо);

2. Дипломатичний (використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури; реалізується в текстах конвенцій (міжнародних угод), комюніке (повідомлень), нот (звернень), протоколів, меморандумів (дипломатичних листів), договорів, заяв, ультиматумів (дипломатичних вимог);

3. Юридичний (використовується в юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж), обслуговує правові та конфліктні відносини; реалізується в текстах актів, позовних заяв, запитів, протоколів тощо);

4. Адміністративно-канцелярський (використовується в професійно-виробничій сфері, у діловодстві; реалізується в текстах заяв, ділових записок, службових листів, протоколів, розписок, доручень і т.д.).

Науковий стиль - це стиль, сферою використання якого є наукова та науково-технічна діяльність, освіта; він призначений для інформування про результати наукових досліджень, обґрунтування гіпотез, класифікації і систематизації знань, впливу на інтелект читача або (рідше) слухача.

Найважливіші особливості наукового стилю:

1) логічність, недвозначність викладу;

2) насиченість термінами, абстрактною лексикою;

3) Використання складних речень із вставленими конструкціями, відокремленнями тощо;

4) документування тверджень (наявність цитат, посилань);

5) монологічний виклад.

Науковий стиль має такі різновиди:

1. Суто науковий (розрахований на фахівців; стиль монографій, наукових статей, рецензій, наукових доповідей, дисертацій, курсових і дипломних робіт, рефератів і т.д.), який поділяється на науково-технічний і науково-гуманітарний;

2. Науково-популярний (використовується для зрозумілого, доступного викладу наукової інформації нефахівцям; реалізується в неспеціальних часописах, книгах);

3. Науково-навчальний (стиль підручників, лекцій, навчальних посібників).

Фахівець повинен досконало володіти всіма стилями літературної мови, які використовуються в професійному спілкуванні.

6. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів

Поняття «професійна мова» охоплює три функціональні різновиди літературної мови - офіційно діловий, науковий, розмовний.

Науковий і діловий стилі мають спільні особливості:

· Допускають уживання художніх засобів мовлення, звуконаслідування слів, вигуків, питальних і окличних речень та ін.

· Розраховані на раціональне, а не емоційне сприйняття.

· Уникають викладу від першої особи однини (крім документів щодо особового складу) («я дослідив», «я повідомляю») і замінюють її першою особою множини («ми дослідили», «ми повідомляємо») або безособовими конструкціями («було досліджено», «дослідження було проведено»).

Для наукового і ділового стилів характерні спільні метатекстові одиниці, за допомогою яких можна:

· Наголосити на чомусь важливому, привернути увагу читачів до важливих фактів: слід (варто) зауважити, особливо важливо виокремити, перейдемо до питання, зауважимо насамперед, тільки, аж ніяк не.

· Пояснити, уточнити, виділити щось: наприклад, як-от, приміром, зокрема, а саме, тобто, як ось, це значить, передусім, тільки, лише, навіть.

· Поєднати частини інформації: і (й), також, тобто, іншими словами, інакше кажучи, крім того, разом з тим, між іншим, мало того, згідно з цим, відповідно до цього, як зазначалося раніше, як про це йшлося.

· Вказати на порядок думок і їх зв'язок, послідовність викладу: по-перше, по-друге, з одного боку, з другого боку, ще раз, почнемо з того, що…

· Висловити впевненість або невпевненість (оцінку повідомлюваного): безсумнівно, безперечно, без усякого сумніву, беззаперечно, поза всяким сумнівом, напевно (напевне), звичайно, природно, обов'язково, неодмінно, безпомилково, не потребує доведення…, можливо, ймовірно.

· Узагальнити, зробити висновок: у результаті можна дійти висновку, що…; узагальнюючи, є підстави стверджувати; із сказаного випливає; з огляду на важливість (авторитетність); таким чином, отже, врешті.

· Зіставити або протиставити інформацію, вказати на причину (умову) і наслідки: а, але, проте, однак, не тільки (не лише), а й…; всупереч твердженню (положенню); як з'ясувалося, попри те, внаслідок цього, а отже, незважаючи на те.

· Зробити критичний аналіз відомого або бажаного: з цієї теми вже є…; автор аналізує (розглядає, характеризує, порівнює, доводить, обґрунтовує, виокремлює, зупиняється на…); формує, наголошує на важливості, пояснює це тим, що…; особливо слід (варто) відзначити, загальноприйнято, одним із найвизначніших досягнень є; у дослідженні викладено погляд на…, викладені дискусійні (суперечливі, невідомі, загальновідомі, істинні) відомості, зроблено спробу довести, наведені переконливі докази, схвальним є те, що;можна погодитися).

Отже, професійна сфера репрезентує офіційно-діловий і науковий стилі у єдності спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети, адже кожна людина, незалежно від фаху, віку, статі, соціального становища стикається з проблемою написання заяви, листа, виступу. Кожний фахівець має доцільно послуговуватися мовними засобами різних рівнів. Для цього студенти мають навчитися аналізувати наукові, науково-популярні тексти на лексичному, лексико-семантичному, стилістичному і граматичному рівнях, редагувати, скорочувати тексти, конструювати елементи висловлювання з урахуванням запропонованої мовленнєвої ситуації. Правильно підібраний текст допоможе сформувати уміння спочатку правильно складати вторинні наукові тексти (конспект, анотацію, реферат), а потім підготуватися до написання власного наукового тексту, наприклад, дипломної роботи.

Осново професійної підготовки є комунікативна компетенція, тобто уміння і навички говорити, запитувати, відповідати, аргументувати, переконувати, висловлювати точно і ясно думку, правильно поводити себе в конкретній ситуації. І тут на допомогу прийде розмовний стиль, зокрема його різновид - розмовно-професійний. Під час занять студенти відтворюватимуть фрагменти професійної діяльності, вирішуватимуть ситуативні завдання, в яких можна запропонувати будь-яке мовне явище чи комунікативну проблему. Для цього слід проводити тренінги, які орієнтуватимуть студентів на створення діалогів чи вміння вступати в дискусію, уважне слухання опонента чи втручання в розмову, висловлення власного погляду чи узагальнення думок тощо.

Отже, поняття «професійне мовлення» репрезентує принаймні три стилі: офіційно-діловий, науковий і розмовний.



7. Професійне спілкування. Вимоги до професійного спілкування

Спілкування - це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.

Спілкування є необхідною умовою для будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв.

Фахівці з проблем спілкування виокремлюють професійне (ділове) спілкування, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її засобом. Професійне спілкування часто має індивідуальний характер і виявляється в способах спілкування, що їх вибирає суб'єкт у певних комунікативних ситуаціях.

Усне професійне мовлення - це розмовно-літературне мовлення в процесі виконання ними службових обов'язків. Мета професійного спілкування - регулювання ділових стосунків у виробничо-професійній діяльності через розв'язання професійних завдань.

Шляхом зіставлення ділового спілкування як специфічної форми взаємодії і спілкування в цілому як загального виявлено такі особливості ділового спілкування:

v Наявність певного офіційного статусу об'єктів.

v Спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів і підтримку стосунків між представниками взаємозацікавлених установ.

v Регламентованість, тобто підпорядкованість загальноприйнятим правилам і обмеженням.

v Передбачуваність ділових контактів, які попередньо планують, визначають їх мету, зміст, можливі наслідки.

v Творчий характер взаємин, спрямованість їх на вирішення ділових проблем, досягнення мети.

v Взаємоузгодженість рішень і подальша організація співпраці партнерів.

v Взаємодія економічних інтересів і соціальне регулювання здійснюється у правових межах. Ідеальний результат таких взаємин - це партнерські стосунки, що ґрунтуються на обопільній повазі й довірі.

v Значущість кожного партнера як особистості.

v Безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що хвилюють їх внутрішній світ.

Функції- це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.

Відомі різні класифікації функцій спілкування. Наприклад, відомий фахівець з теорії та практики спілкування Ф.С. Бацевич виокремлює такі функції спілкування:

· Контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування).

· Інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями).

· Спонукальну (заохочення адресата до певних дій).

· Координаційну (узгодження дій комунікантів).

· Пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень).

· Емотивну (обмін емоціями).

· Налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків).

· Регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії і тактики).

Усі ці функції між собою тісно взаємодіють у процесі спілкування. Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репрезентує й інші функції:

· Інструментальну (отримання і передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення).

· Інтегративну (засіб об'єднання ділових паперів для спільного комунікативного процесу).

· Функцію самовираження (демонстрування особистістю інтелекту і потенціалу).

· Трансляційну (передавання конкретних способів діяльності).

· Функцію соціального контролю (регламентування поведінки, а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції учасників ділової взаємодії).

· Функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування).

· Експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного).

Види і форми професійного спілкування

Багатоманітність функцій спілкування породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:

· За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

Залежно від способу сприймання інформації:

§ контактне (безпосереднє);

§ дистанційне (телефонне, селекторне, за допомогою комп'ютера);

· За метою: ділове і розважальне.

залежно від кількості учасників:

§ діалогічне (бесіда з одним співрозмовником);

§ монологічне (доповідь, промова, лекція);

§ полілогічне (дискусія);

· За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник-підлеглий, викладач-студент, колега-колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

· За додержанням норм - нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне.

Залежно від форми і ситуації спілкування:

§ міжперсональне (нарада, колоквіум тощо);

§ публічне (виступ на зборах, конференції тощо).

Міжперсональне професійне мовлення це засіб повсякденного спілкування двох або кількох людей під час виконання ними службових обов'язків.

Міжперсональне професійне спілкування найчастіше відбувається в таких ситуаціях:

ділова нарада (інформаційна, директивна (інструктивна), оперативна (селекторна, телефонна, комп'ютерна), дискусійна, виробнича);

ділова телефонна розмова;

спілкування між співробітниками в колективі;

спілкування керівника з підлеглим;

приймання відвідувачів;

ділова бесіда, переговори;

анонімне спілкування (спілкування типу водій пасажир, продавець покупець, лікар хворий тощо);

пресконференція; інтерв'ю; допит; іспит.

Кінцевий позитивний результат, успіх спілкування в професійній сфері залежить не стільки від мотивів, якими керується людина, скільки від уміння їх сформулювати і викласти.



Висновок

Отже, володіння мовою професійного спілкування - це:

1) знання власне мови професійного спілкування;

2) уміння використовувати ці знання на практиці, доцільно вибирати те чи інше слово із синонімічного ряду, доречно поєднувати вербальні, паравербальні і невербальні засоби спілкування відповідно до мети, ситуації мовлення, тобто сформованість комунікативних навичок.

Професійна мовна (мовнокомунікативна) компетенція особистості є показником сформованості системи професійних знань, комунікативних умінь і навичок, ціннісних орієнтацій, загальної гуманітарної культури, інтегральних показників культури мовлення, необхідних для якісної професійної діяльності.

мова професійний стиль національний



Список використаних джерел

1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. - К.: Либідь, 1991. - 256с.

2. Коваль А.П. Ділове спілкування: Навчальний посібник. - К.: Либідь, 1992.

3. Зубенко Л.Г., Нємцов В.Д. Культура ділового спілкування: Навчальний посібник. - К.: ЕксОб, 2000. - 200с.

4. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навч.посібн. - К.: Знання, 2006. - С.14-21, 35-41.

5. Шевчук С.В., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням: Підручник. - К.: Алетра, 2011. - С.146-177.

6. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. - К, 1991

7. Мацько Л.І. Культура української фахової мови: Навч. посібн. - К, 2007. 360с.

8. Стоян Т.А. Діловий етикет: моральні цінності і культура поведінки бізнесмена: Навчальний посібник. - К: «Центр навчальної літератури», 2004. - 232с.

Размещено на Allbest.ru

...