Методика аналізу парадоксальності в поетичному дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методика аналізу парадоксальності в поетичному дискурсі

Олена Маріна

У статті розроблено інтегровану методику аналізу парадоксальності в сучасному англомовному поетичному дискурсі. Вихідним теоретико-методологічним підґрунтям дослідження стала думка про формування наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. епістеми посткогнітивної еклектики (у термінах О.П. Воробйової) з пануванням моделі епістемної збірки. Це уможливило запозичення методик когнітивної поетики, мультимодальної когнітивної поетики, когнітивної семіотики та мобільної стилістики з їх відповідною адаптацією й модифікацією для досягнення мети дослідження. На першому етапі в результаті застосування загальнонаукових методів окреслено онтологічний, гносеологічний і когнітивно-дискурсивний виміри парадоксальності. Крім того, визначено композиційно-жанрову специфіку сучасного англомовного поетичного дискурсу, установлено антивектор еволюції категорії художності в сучасному поетичному дискурсі. На другому етапі за принципом конструювання розмитих категорій змодельовано категорію парадоксальності як єдність форми й змісту. Виявлено, що зміст структурований низкою категоріальних ознак, а форма представлена парадоксальними поетичними формами. Побудовано семіопоетичну модель поетичної комунікації, у якій генеруються парадоксальні смисли.

Ключові слова: інтегрована методика, когнітивно-дискурсивна категорія парадоксальності, семіопоетич- на модель, довербальна площина парадоксальності, передкатегоріальні механізми, акатегоріальний вимір.

Методика анализа парадоксальности в поэтическом дискурсе

Марина Елена.

В статье разработана интегрированная методика анализа парадоксальности в современном англоязычном поэтическом дискурсе. Исходным теоретико-методологическим основанием исследования стала идея о формировании в конце ХХ - начале ХХІ в. эпистемы посткогнитивной эклектики (в терминах О. П. Воробьёвой) с доминированием модели эпистемной сборки. Это дало возможность заимствования методик когнитивной поэтики, мультимодальной когнитивной поэтики, когнитивной семиотики и мобильной стилистики с их соответствующей адаптацией и модификацией для достижения цели исследования. На первом этапе в результате применения общенаучных методов очерчены онтологическое, гносеологическое и когнитивно-дискурсивное измерения парадоксальности. Кроме того, определена композиционно-жанровая специфика современного англоязычного поэтического дискурса, установлен антивектор эволюции категории художественности в современном поэтическом дискурсе. На втором этапе по принципу конструирования размытых категорий смоделирована категория парадоксаль - ности в единстве формы и содержания. Выявлено, что содержание структурировано рядом категориальных признаков, а форма представлена парадоксальными поэтическими формами. Построена семиопоэтическая модель поэтической коммуникации, во время которой генерируются парадоксальные смыслы.

Ключевые слова: интегрированная методика, когнитивно-дискурсивная категория парадоксальности, семиопоэтическая модель, довербальная плоскость парадоксальности, предкатегориальные механизмы, акате- гориальное измерение.

Methodology of Paradoxicality Analysis in Poetic Discourse

Marina Olena

In the article an integrated methodology of paradoxicality analysis in modern Anglophone poetic discourse is elaborated. The idea of the episteme of postcognitive eclecticism (O.P. Vorobyova's terms) formation in late XX - early XXI century with jigsaw pattern model domination became a key theoretical and methodological basis of the research. It made it possible to use the methods of cognitive poetics, multimodal cognitive poetics, cognitive semiotics and mobile stylistics with their relevant adaptation and modification to fulfill the aim of the investigation. At the first stage due to application of general scientific methods ontological, gnoseological, cognitive and discursive dimensions of paradoxicality have been outlined. Moreover, compositional and genre characteristics of modern Anglophone poetic discourse have been defined. The antivector of evolution of literariness in modern poetic discourse is determined. At the second stage the category of paradoxicality as a unity of its content and form has been modeled proceeding from the principle of construing of diffused categories. It is revealed that the content of the category under study is structured by a number of categorial features, while the form is represented by paradoxical poetic forms. Semiopoetic model of poetic communication, within which paradoxical senses are generated, has been built.

Key words: integrated methodology, cognitive and discursive category of paradoxicality, semiopoetic model, preverbal plain of paradoxicality, precategorial mechanisms, acategorial dimension.

Постановка наукової проблеми та її значення

Панування парадоксального відзначається у транзитивні, перехідні епохи, тобто такі, що невпорядковані загальноприйнятими нормативними системами [6]. Це часи епістемологічного неспокою, коли відбувається протистояння загальновідомому стану науки [8, с. 62]. Таким періодам властивий потенціал створення «парадоксального скандалу», або «вибуху» [2; 14]. Під поняттям скандалу тут маються на увазі провокативні й епатажні жести в царині мистецтва, словесного зокрема, які ми розцінюємо як маніфестацію парадоксальності.

Початок ХХІ ст. знаменується черговим епістемологічним переходом у лінгвістиці. Відбувається реінтерпретація епістеми, що обумовлено зовнішніми чинниками, які визначають вектори її динаміки й внутрішньої структурації [5, с. 42]. У сучасній лінгвістичній епістемі такі зміни відбуваються у двох площинах - онтологічній та епістемологічній [5, с. 42]. Перша виражається в переході від наслідків когнітивного повороту середини ХХ ст. до посткогнітивної еклектики як певного стилю мислення та осмислення світу. Зі свого боку, когнітивний поворот передбачав системність когнітивних гіпотез щодо співвідношення мовних і ментальних структур. В епістемо- логічній площині відбувається заміна моделі абсолютного чи відносного парадигмального домінування моделлю парадигмального діалога в руслі функціонально-комунікативної й когнітивно-дискурсивної парадигм. Натомість у другій половині ХХ ст. почала панувати модель епістемної збірки [5, с. 44]. Остання передбачає можливість вільно поєднувати взаємодоповнювальні гіпотези й методики, що запозичені з різних парадигм або напрямів однієї парадигми. Така комбінація слугує підґрунтям для побудови якісно нового порядку з розмаїття, що вже існує [5, с. 47]. Таким чином, ідеалом для прагнень філолога сьогодні стає представлення феномену, що вивчається, у багатовимірному форматі, у вигляді голографічної картинки, або голограми.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Осмислення поняття парадоксу сягає античних часів [1], проте й до сьогодні не «викрито його таємницю», не запропоновано універсального та системного підходу до його тлумачення. Це спричинено, передусім, етимологією лексичної одиниці парадокс, що підштовхує дослідників до багатовекторності трактувань. До того ж численні діахронічні міждисциплінарні розвідки, присвячені феномену парадоксальності, свідчать про його багатовимірність. На різних етапах культурно-історичного розвитку людства на тлі змін типів художньої свідомості й видів поетичного мислення [3, с. 5; 7, с. 3] маніфестація парадоксальності зазнає відповідної варіативності.

Мета статті - розробити алгоритм аналізу парадоксальності в поетичному дискурсі на матеріалі сучасної англомовної поезії. Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань: окреслити етапи аналізу парадоксальності в сучасному англомовному поетичному дискурсі; визначити інвентар методів і прийомів, що застосовуються на різних етапах аналізу.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження

Інтегрована методика дослідження парадоксальності в сучасному англомовному поетичному дискурсі зумовлена метою, завданнями та емпіричним матеріалом роботи. Методику парадоксальності визначаємо за допомогою об'єднання, часткової адаптації та подальшої розробки методології й теоретичних положень когнітивної поетики, у тому числі мультимодальної [13], когнітивної семіотики [11] та мобільної стилістики [15].

На першому етапі завдяки поєднанню загальнонаукових індуктивного й дедуктивного методів здійснено теоретичне осмислення наукового доробку з проблеми парадоксу, починаючи з античних часів до сьогодення. Це дало змогу окреслити онтологічний, гносеологічний і когнітивно-дискурсивний виміри парадоксальності. Узагальнення теоретико-методологічних надбань із питань поетичного дискурсу та поетичної комунікації сприяло їх екстраполяції на сучасний англомовний поетичний дискурс у переломленні крізь призму парадоксальності. Таким чином, визначено композиційно-жанрову специфіку сучасного англомовного поетичного дискурсу, установлено антивектор еволюції категорії художності в сучасному поетичному дискурсі.

Застосування гіпотетичного методу уможливило висунення наукової гіпотези дослідження, згідно з якою в результаті культурно-історичного розвитку людства на тлі змін видів художньої свідомості й типів поетичного мислення парадоксальність постає як когнітивно-дискурсивна категорія в єдності форми й змісту, якій властиві прототипні ефекти. Змістовний план парадоксальності виражений її категоріальними рисами, а формальний - представлений низкою парадоксальних поетичних форм, актуалізованих у сучасному англомовному поетичному дискурсі. У загальній царині антихудожності сучасного мистецтва, що призводить до симулякризації поетичної комунікації, антиконцептність виступає чинником конструювання парадоксального поетичного дискурсу. У результаті проведеного дослідження гіпотезу доведено.

Другий етап передбачав моделювання категорії парадоксальності за принципом конструювання розмитих категорій, які структуруються множинністю категоріальних фокусів. Таким способом встановлено, що парадоксальність як категорія послуговується низкою фокусів. Це дає їй змогу різно-спрямованої динаміки. Зокрема, перший фокус тяжіє до ознаки суперечливості, від якого відходять «промені» аномальності, алогічності та інконгруентності. Другим фокусом стає риса мобільності, що дає поштовх рухомості, межевості, динамічності та градуальності. До третього фокусу неможливості тяжіють дивакуватість і неочікуваність. Три крапки на позначення інших фокусів означають ще не заповнені місця. Їх кількість необмежена.

До парадоксальних поетичних форм відносимо парадоксальний поетичний образ, парадоксальну поетичну структуру, парадоксальний поетичний текст, парадоксальний поетичний світ, парад оксальний поетичний дискурс.

На третьому етапі, застосовуючи методику побудови семіотичних просторів [11], що дає змогу простежити активацію поетичних смислів у процесі сприйняття та розуміння поетичного тексту, з деякими модифікаціями й уточненнями побудовано когнітивно-семіотичну модель поетичної комунікації, що відбувається, беручи до уваги актуалізованість у ній поетичних повідомлень, які характеризуються різним ступенем парадоксальності. Екстраполюючи ідеї А.Д. Шмельова, Т.Б. Радбіль щодо неадекватності концептуалізації світу, об'єктивованої в мовних аномаліях [4; 10], та Л.В. Зубової щодо деформації мовних знаків, вважаємо, що породження мовного знаку, який виражає риси парадоксальності, існує з порушенням правил або настанов у заданій семіотичній системі. Представляємо таку модель у вигляді рис. 1.

У наданій моделі, яку ми визначаємо як семіопоетичну, у семіотичному базовому просторі представлено учасників поетичної комунікації адресанта - поета, та адресата - читача/інтерпретатора/ глядача/слухача. Таке розмаїття «інкарнацій» адресата поетичного повідомлення взагалі та парадоксального поетичного повідомлення зокрема зумовлено спрямованістю нашого дослідження на вивчення поетичної комунікації у взаємодії різних семіотичних модусів - вербального (читач), візуального (глядач), аудіовізуального (глядач/слухач) та аудіального (слухач). Відповідно, поетичне повідомлення представлено різними типами знаків, а саме словесними, візуальними, аудіальними тощо.

Рис. 1. Діаграма моделі поетичної комунікації, у якій генеруються парадоксальні поетичні смисли

У релевантному просторі відображено поетичну компетенцію, що сформовано (або ні) в адресата парадоксального поетичного повідомлення, яка постає системою знань мови, про мову, про поетичні канони тощо. Причому адресат парадоксального поетичного повідомлення опиняється перед завданням інтерпретації словесних, візуальних, аудіальних та інших знаків, у яких зафіксовано викривлення відношень і зв'язків об'єктивної реальності в результаті її парадоксального осмислення. Когнітивним підґрунтям поетичної компетенції й розмаїття інтерпретаційних концепцій поетичного тексту як складного переплетеного простору поверхні художнього твору та методологічних засад його дослідження, як і Л.І. Бєлєхова й В.В. Мароші вважаємо культурний архетип АРАХНИ [3, с. 232; 9, с. 3].

Арахна - міфологічна богиня прядіння. Архетип АРАХНИ тексту тлумачиться як образна надструктура, метаобраз, що в імплікованому чи експлікованому вигляді впливає на текстотворення, перетворення зображення в слово [9, с. 6-7].

У площині поетичної компетенції цей архетип виявляється у переплетенні різних типів знань, що обумовлює успішність поетичної комунікації. У репрезентативному просторі відображено переплетення різних площин когнітивної діяльності, задіяних у створенні парадоксальності. Кожна площина передбачає використання відповідних когнітивних механізмів, операцій і процедур. У референтному просторі ми умовно позначили їх як ментальні коди, які підлягають інтерпретації.

Під лінгвальними процесами маємо на увазі розмаїття перетворень словесних знаків, що є складниками парадоксальних поетичних форм, на різних текстових рівнях. У такий спосіб вибудовуються різноманітні конфігурації вербальних кодів, що скеровують ступінь актуалізації парадоксальності. Екстралінгвістичні трансформації пов'язані з функціонуванням парадоксальності у розмаїтті її виявів у зазначених вище модусах - візуальному, аудіовізуальному, аудіальному.

Отже, до вербальних кодів «долучаються» невербальні. Переплетення окреслених площин і рівнів у створенні парадоксальності, тобто їх перетин, взаємодія і взаємообумовленість як ментальних, вербальних та невербальних кодів складають універсальний комунікативний код поетичного тексту або поетичного дискурсу (віртуальний простір), що дає можливість реконструювати їх смисл або «доцільну» множинність смислів (семіотичний бленд) без над- або недо-інтерпретації, які визначає У. Еко [12, с. 23].

Проілюструємо наведену модель на поетичному тексті британського поета й філолога Дж. Уайнрайта (Jeffrey Wainwright) «Надається простір» (Space Available), де відображено сутність використання простору для «відправлення поетичних повідомлень»:

Space available. Multi use. Flexible.