Особливості функціонування дифтонгічних вокалів у говірці села Хоробичі Городнянського району Чернігівської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

4

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДИФТОНГІЧНИХ ВОКАЛІВ У ГОВІРЦІ СЕЛА ХОРОБИЧІ ГОРОДНЯНСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

О.В. Юсікова

Стаття присвячена розгляду дифтонгічних вокалів у фонетичній системі типової східнополіської говірки українсько-білоруської зони перехідності. Дифтонги нині зберігають неповторну палітру звучання, їхнє функціонування переконливо підтверджує думку вчених про те, що дифтонгізм є однією з типологічних особливостей північно -української вокальної системи. Особливості дифтонгічних вокалів протягом тривалого періоду цікавлять дослідників як поліських говірок, так і українського діалектного континууму в цілому. Фонема іе сьогодні в системі наголошеного вокалізму дослідженої говірки функціонує в таких дифтонгічних варіантах: іе, і". !е (відповідно ненаголошена позиція представлена фонемою е). Домінантна риса протиставлення наголошеного й ненаголошеного вокалізму досліджуваної говірки - функціонування в наголошеній позиції дифтонгічної фонеми уо (відповідно ненаголошена позиція представлена фонемою о). Дифтонгічний рефлекс уо з рівномірним розподілом тривалості й інтенсивності обох фаз артикуляції є однією з найбільш архаїчних стадій рефлексації *о, на відміну від дифтонгів з неоднаковою тривалістю й інтенсивністю артикуляції обох фаз - у0, уо, у говірках із більш інтенсивними білоруськими впливами переважає варіантуо.

Ключові слова: східнополіський говір, перехідна українсько-білоруська зона, дифтонгічний вокал, наголошена й ненаголошена позиція.

Юсикова Е.В. Особенности функционирования дифтонгичных вокалов в говоре села Хоробычи Городнянского района Черниговской области

Українські вчені-діалектологи протягом тривалого періоду досліджують фонетичну систему говірок Східного Полісся. Окрему працю присвятила говірці с. Хоробичі у 20-х роках минулого століття О. Б. Курило. Дослідницею були виокремлені в системі вокалізму цієї говірки два звукотипи, що за акустичним описом є поліськими дифтонгами іе і уо. Відомо, що в усіх протоукраїнських діалектах з давнього *е розвинувся дифтонг іе, який зберігся (під наголосом) лише на Поліссі, але перейшов в'ев південно-західному наріччі й, імовірно, також на Київщині [7, с. 263]. Звук *е у складах перед слабким *ь змінювався на дифтонг у північних районах сучасної України (приблизно на території Середнього та Східного Полісся) і на півдні - у монофтонг [7, с. 419]. Сьогоденні записи діалектного мовлення, здійснені автором, підтверджують функціонування двох типів дифтонгічних фонем у вокальній системі говірки с. Хоробичі.

Фонема іе сьогодні в системі наголошеного вокалізму дослідженої говірки функціонує в таких дифтонгічних варіантах: іе, й, 'е (відповідно ненаголошена позиція представлена фонемою е), напр.: в'рп'ер, м'ат'кл'ща, д'юд, ркчка, б'крега, сакіра, віра, пікет', йачм 'рі ', на м 'ажр у потік, емре, пкч, пустацврп, ум 'кр, гркх, мре 'ац, п 'єром, хркн,

т', лкзо, повкт', у хл 'кв 'е, хіб т (талант), імшір. ' (клуня), д ряска, проте 'єн ', крутрн ', жрншчини, погр 'еб, жррдк7, магкрка (головний убір на голову), повкт ', разе 'езло, мкл, нквк7, р 'риєто, на гумнр сабр дрвк 'і, ампірі77с, ум 'кр, серпу, бклийе, сасюд, н 'авротка, влрпку. Іноді варіанти дифтонгічної фонеми іе простежуємо і в ненаголошеній позиції під впливом аналогії до наголошеної. Слід зазначити, що в представників середнього покоління діалектоносіїв на місці колишніх дифтонгів нині переважає монофтонг 'е, напр.: м'ес'ац, м'ет'ел'іца, д'ежка.Для порівняння наведемо приклади варіантів фонеми іе, які виокремлювала в говірці с. Хоробичі у 20-х роках минулого століття О. Б. Курило: е ('е) - після палаталізованих приголосних (0 'ед), й - після приголосних, що мірою палаталізації тільки підігнані під наступний голосний (deapfi),іе - найширший варіант вимови по диспалаталізованих приголосних, наступність непалаталізованого приголосного, також, впливає на розширення вимови, збереження дифтонгічності голосного - емре. Серед наголошених відповідників давнього *е простежуємо вживання: і (д'ірка), е (хл 'ey),у рефлексах наголошеного *е після твердого р - варіанти: и, е, іе: ричка, речка,pievra; е, іе після м'якого р': р'ечка, р'рта, і, е, іе після рй: рйечка, рйічка, рйкчка. Отже, з'являються варіанти и, іе дифтонгічної фонеми, що засвідчує закономірне завершення тенденції до пересунення в зону середнього ряду її вимови після диспалаталізованих, у тому числі й губних приголосних. Як засвідчують матеріали Атласу української мови, серед рефлексів наголошеного *е після губних у говірці с. Хоробичі маємо и, іе (пишки, бщли) [1, к. № 9]. Отже, якісна визначеність дифтонгічної фонеми іе зазнавала істотних змін. У 50-х роках виокремилися дві тенденції до розширення варіативного представлення дифтонгічної фонеми іе, а саме: 1) під впливом літературної норми все більша кількість лексем на місці давнього *е в новозакритому складі рефлексують як і, и; 2) давній*eрефлексує як `є, е під наголосом, і як е в ненаголошеній позиції за підкріплення впливу білоруської й російської діалектної вимови. У говірці виявилася друга тенденція. Так, наприклад, на сучасному етапі в обстежуваній говірці лексема річка засвідчена лише в таких варіантах: р', р'кчка, лексема місяць лише в таких варіантах:'ац, мЧєс'ац,

м^чес'ац, при цьому дифтонгічна вимова давнього *е властива старшому поколінню, вимова давнього *е як е властива середньому поколінню. Типову для говірки рефлексацію маємо і в лексемах:лий, сакура, в%ра, вЪт'ер().

Домінантною рисою протиставлення наголошеного й ненаголошеного вокалізму досліджуваної говірки є і функціонування в наголошеній позиції дифтонгічної фонеми yo(відповідно ненаголошена позиція представлена фонемою о), напр.: гару д, по^аруг, вуз, стул ', кун ', ту к, двур, вул, пупелам, верувка, запунка (фартух), зул 'н'ік, кужулка, пуод, аб'ікуншчина, муст (підлога), клук, качулка, круг, куомен. Для порівняння розглянемо варіанти фонеми yo, виділені у 20-х роках минулого століття О. Б. Курило. Дифтонгічна фонема yoфункціонувала в говірці села Хоробичі в таких варіантах: у®о, коли фонема виразно розщеплювалась на двосклад з проміжним придиховим компонентом між першою і другою частинами дифтонга - скру^оз;yo(вуол, стуол), в особових закінченнях дієслів 3-ї особи - yo(жівіум, н 'асум),рідше - е (н 'а^ес ). Отже, у закінченнях дієслів 3-ї особи множини функціонували 2-ї форми типу: н 'а^есуом і н'а^е . Диспалаталізація с в дієсловах 3-ї особи множини (н 'асум), на думку О. Б. Курило, не була явищем фонетичним, а наслідком впливу форм дієслів 1-ї особи однини [5, с. 25]. У 50-х роках минулого століття, як засвідчують матеріали Атласу української мови, функціонування рефлексів давнього *о в наголошеному новозакритому складі в говірці загалом було обмежене дифтонгічною фонемою yo(виняток становили дея

йун (займенник 3 особи однини), у повноголосних структурах паралельно з дифтонгічним рефлексом вживався монофтонгічний о). Показово, що в територіальному розподілі наголошених рефлексів давнього *о в новозакритому складі в континуумі Східного Полісся простежуємо певну паралель з рефлексами *е: дифтонгічний рефлекс yoз рівномірним розподілом тривалості й інтенсивності обох фаз артикуляції є однією з найбільш архаїчних стадій рефлексації *о [3, с. 46], на відміну від дифтонгів з нерівномірною тривалістю й інтенсивністю артикуляції обох фаз - у^о, ^уо, у говірках з більш інтенсивними білоруськими впливами переважає варіант ^уо.

О. Б. Курило передумовою поліфтонгічності північноукраїнських звуків вважала спадний характер наголосу, розмірено розмежовану артикуляцію наступного приголосного. Експіраторну силу наголошеного складу дослідниця нерозривно пов'язувала з його значною квантитативністю та спадною інтонацією. Так, у монографії «Спроба пояснити процес зміни о, е в нових закритих складах у південній групі українських діалектів» О. Б. Курило зазначала, що розвиток дифтонгічних звуків з *о, *е мав місце в новому закритому складі лише під наголосом; експіраторна сила та значна квантитативність наголошеного складу порівняно з квалітативною і квантитативною слабкістю ненаголошеного складу найсильніше виявлена в Хоробичах [4, с. 7-8]. Спадний напрям наголосу, передусім у наголошеному складі; напружена лабіовеляризація і пов'язане з цим нерівномірне творення наголошеного вокалу, коли наголошений вокал починається вузько й напружено, а в кінці слабшає й ширшає - такими бачила О. Б. Курило основні особливості дифтонгів говірки с. Хоробичі, такими вони постають і сьогодні. Широке представлення дифтонгічної фонеми yoу вокальній системі говірки засвідчує певну консервацію цієї архаїчної риси. Порівняно з періодом функціонування говірки у 20-х роках була дещо втрачена акустична палітра звучання дифтонга: виразне розмежування його на дві акустично членовані одиниці, наявність за певних умов вимови переходового и між ними.

Сьогоденне обстеження говірки підтвердило, що дифтонгічна фонема yoпід наголосом функціонує здебільшого в мовленні старшого покоління, напр: гаруод, вуоз, куон', стуол, стуол ' (стеля), вуол, паруг, двуор, туок. Відчутна тенденція до втрати звучності першого компонента дифтонгічної фонеми. Міра втрати дифтонгічної вимови, як засвідчують нашіспостереження, залежить не від фонетичних чинників, а від вживання фонеми в межах тієї чи іншої лексеми. Так, лексеми вуоз^стуол', вуол в опитуваних інформантів завжди звучали з дифтонгами, а лексеми двор, гар од, пар ог мали різну вимову. На нашу думку, це пов'язане з тим, що дифтонгічна вимова наголошеного голосного стала для деяких лексем лексикалізованим явищем.

За спостереженнями О. Б. Курило, фонема о у вокальній системі досліджуваної говірки мала три варіанти вимови: ^уо, о (у швидкому темпі мовлення), о^ залежно від консонантного оточення: між твердими приголосними функціонував алофон ^уо, у якому призвук у іноді перетворювався на звук повного творення [5, с. 27]: М'овіла - муівіла; після губних, задньоязикових приголосних та лі р уживався найвужчий акустичний варіант фонеми в, що функціонував паралельно з формою ^уо, вузький відтінок о^у траплявся й після палаталізованих приголосних: л 'втат. ', за^ел Рн 'і. Можемо зазначити, що частково фонема о у своєму варіанті ^о, маючи тенденцію до перетворення в акустично членований варіант yo, була представлена дослідниками як дифтонгічна^фонема yo. Отже, нюанси акустичного звучання в діапазоні фонеми yoі варіанта ^уо за певних умов непалаталізованого консонантного ^оточення під наголосом вже не розрізнялись у вимові. На місці варіанта фонеми о - ^уо, виділеного О. Б. Курило, у сьогоденних обстеженнях також зберігся попередній призвук у, напр.: ст^у'^у'і, М 'аца, паЛ ^уно, п^у

пр'ест 'ни.Цей призвук іноді вимовляється мешканцями села як повноцінний звук, напр.: граб 'іунками.

Висновки

Спостереження над поведінкою дифтонгічних вокалів говірки с. Хоробичі переконливо показують, що ці фонеми й сьогодні зберігають свою неповторну палітру звучання. Акустична палітра дифтонгічної фонеми іе збереглася більшою мірою, ніж фонеми yo. Це відбувається, на наш погляд, тому, що монофтонгізація фонеми yoпідкріплена впливом літературної норми. Функціонування дифтонгічних вокалів у говірці с. Хоробичі Городнянського району Чернігівської області підтверджує думку багатьох діалектологів про дифтонгізм як типологічну рису північноукраїнського діалектного континууму. Перспективою запропонованого дослідження є подальше вивчення сучасного стану дифтонгів, застосування експериментальних методів їх вивчення як одиниць вокальної системи північноукраїнських говорів й української діалектної мови в цілому.

Список використаної літератури